Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №140/7629/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/7629/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі також – ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просить:

1. визнати протиправним та скасувати рішення суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №032350034702 від 16.01.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

2. визнати протиправним та скасувати рішення суб`єкта владних повноважень - першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.02.2026 «Про результати розгляду скарги ОСОБА_1 », яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

3. зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років згідно частини 8 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», як ветерану війни, період навчання у Львівському національному університеті імені Івана Франка, за наслідками якого він здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» зі здобуттям кваліфікації «юрист», з 01.08.1997 по 22.06.2002; період проходження військової служби в Національній гвардії України з 29.02.2024 по 07.01.2026, з урахуванням періодів безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів з 08.05.2024 по 31.12.2024; з 08.02.2025 по 31.03.2025; з 19.04.2025 по 02.06.2025, у кратному розмірі з розрахунку один місяць служби за три місяці;

4. зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на прокурорських посадах в органах прокуратури України, що дає право на пенсію за вислугу років згідно частини 8 етапі 86 Закону України «Про прокуратуру», як ветерану війни, період проходження військової служби у воєнний час в Національній гвардії України з 29.02.2024 по 07.01.2026, з урахуванням періодів його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів з 08.05.2024 по 31.12.2024; з 08.02.2025 по 31,03.2025; з 19.04.2025 по 02,06.2025, у кратному розмірі з розрахунку один місяць служби за гри місяці;

5. зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2026 з доданими до неї документами про призначення йому, як ветерану війни, пенсії за вислугу років на підставі частини 8 статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що маючи станом на 07.01.2026 стаж за вислугу років - 25 років 02 місяці 02 дні (тобто, більше 25 років), стаж роботи на прокурорських посадах в органах прокуратури України - 16 років 09 місяців 16 днів (тобто, більше 15 років), перебуваючи, як станом на 07.01.2026, так і на момент звернення до суду на військовій службі, він набув право на призначення пенсії за вислугу років на підставі частини 8 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» у діючій редакції Закону.

07.01.2026 він вперше звернувся через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії. Однак рішенням ГУ ПФУ у Донецькій області №032350034702 від 16.01.2026 йому відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років на підставі частини 8 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» через відсутність необхідного стажу за вислугу років.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження даного рішення. 05.02.2026 перший заступник начальника ГУ ПФУ в Донецькій області, розглянувши подану позивачем скаргу на рішення ГУ ПФУ у Донецькій області №032350034702 від 16.01.2026, прийняв рішення про скасування рішення №032350034702 від 16.01.2026 та необхідність повторного розгляду заяви позивача.

05.02.2026 ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято нове рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років.

Позивач не погоджується з даними рішеннями ГУ ПФУ в Донецькій області.

Стверджує, що його загальна вислуга років станом на дату звернення до органів ПФУ (07.01.2026) фактично становить 25 років 02 місяці 02 дні, та включає: половину строку навчання за денною формою у Львівському національному університеті імені Івана Франка за спеціальністю «правознавство» (з 01.08.1997 по 22.06.2002) - 2 роки 05 місяців 11 днів; стаж роботи на посадах прокурорів в органах прокуратури (з 26.06.2002 по 11.03.2019) - 16 років 09 місяців 16 днів; страж служби в Державному бюро розслідувань (з 14.03.2019 по 23.07.2020) - 1 рік 04 місяці 11 днів; період військової служби під час воєнного стану (з 29.02.2024 по 07.01.2026).

Позивач зазначає, що в період військової служби він брав безпосередню участь у заходах з оборони України у зв`язку з військовою агресією рф. З урахуванням пільгового обчислення (ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положення Міноборони №530 від 14.08.2014) період військової служби становить 4 роки 06 місяців 24 дні, які відповідач безпідставно не врахував у пільговому розмірі до спеціального стажу та вислуги років.

Відповідач не зарахував період навчання у ЛНУ ім. Івана Франка через відсутність у дипломі тексту «юридичний факультет». Позивач наголошує, що надав диплом та додаток, які офіційно підтверджують здобуття повної вищої освіти за спеціальністю «правознавство» та кваліфікації «юрист», що повністю відповідає вимогам ч. 6 ст. 86 Закону «Про прокуратуру».

На переконання позивача, такі дії відповідача порушують його право на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) та право на мирне володіння майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції), а тому останній звернувся до суду.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

01.07.2026 відповідач подав до суду відзив на позов, у якому позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, посилаючись на їх безпідставність.

В обгрунтування своєї позиції зазначив, що за розрахунками ПФУ, на дату звернення (07.01.2026) позивач має страховий стаж: 24 роки 09 місяців 27 днів; стаж за вислугу років: 19 років 09 місяців 21 день (при необхідних 25 роках); стаж на посадах прокурорів: 16 років 08 місяців 09 днів. Наявного стажу недостатньо для призначення пенсії за вислугу років за ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII.

Період навчання позивача у Львівському національному університеті імені Івана Франка (з 01.08.1997 по 21.06.2002) не зараховано до вислуги років через відсутність у наданих документах (дипломі) інформації про навчання саме на юридичному факультеті.

Також відповідач наголошує на відсутність правових підстав для пільгового обчислення періоду військової служби позивача (1 місяць за 3). Вказує, що Закон України «Про прокуратуру» містить вичерпний перелік періодів, що зараховуються до вислуги років, і не передбачає кратного (пільгового) обчислення стажу за час проходження військової служби чи участі в бойових діях. В свою чергу, постанова КМУ №393 та Положення №530 прийняті на виконання Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII. Вони застосовуються виключно при призначенні пенсій військовослужбовцям за Законом №2262-XII, а не прокурорам за Законом №1697-VII. З урахуванням змін від 16.02.2022 (Постанова №119), пільгове обчислення за Постановою КМУ №393 застосовується лише для визначення розміру пенсії, а не для визначення наявності права на пенсію.

Окрім того відповідач посилається на невідповідність наданої до заяви про призначення пенсії довідки про грошове забезпечення від 29.12.2025 № 21-254зп вимогам частини 2 статті 86 Закону №1697-VII.

07.07.2026 представник позивача подав до суду відповідь на відзив ГУ ПФУ в Донецькій області, у якій вказав, що зарахування військової служби у воєнний час та періодів безпосередньої участі в заходах з оборони України до вислуги років/стажу на пільгових умовах (з розрахунку один місяць служби за три місяці) гарантовано статтею 8 Закону України №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частина 2 статті 85 Закону №1697-VII допускає застосування інших законодавчих актів у сфері соціального захисту (зокрема Законів №2011-XII та №2232-XII), про що у своєму відзиві згадував і сам відповідач.

Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 21.02.2025, виданого Головним управлінням Національної гвардії України (а.с. 34).

07.01.2026 позивач через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (а.с. 65).

Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Донецькій області.

За результатами розгляду заяви відповідач прийняв рішення від 16.01.2026 №032350034702 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 через відсутність необхідного 25-річного стажу вислуги років (а.с. 10).

За наслідками оскарження в адміністративному порядку ГУ ПФУ в Донецькій області рішенням від 05.02.2026 скасувало попереднє рішення та прийняло нове рішення від 28.01.2026 №032350034702 (на заміну рішення від 16.01.2026), яким знову відмовило позивачу в призначенні пенсії за вислугу років з підстав недостатності спеціального стажу (вислуги років) (а.с. 100-101).

Згідно з розрахунком відповідача, страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 10 місяців 27 днів, спеціальний стаж (вислуга років) - 19 років 11 місяців 21 день, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів - 16 років 3 місяці 12 днів.

При цьому відповідач не зарахував до вислуги років ОСОБА_1 :

половину строку навчання у Львівському національному університеті імені Івана Франка за період з 01.08.1997 по 21.06.2002 з мотивів відсутності в дипломі позивача прямої вказівки про навчання на юридичному факультеті;

період проходження військової служби з 29.02.2024 по 07.01.2026 у кратному (пільговому) обчисленні (з розрахунку один місяць служби за три місяці) за періоди безпосередньої участі в бойових діях/заходах із забезпечення оборони.

Незгода позивача із зазначеними рішеннями ГУ ПФУ в Донецькій області та відмовою зарахувати вказані періоди стала підставою для звернення до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Абзацом 22 статті 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Згідно ч. 5 ст. 45 Закону №1058-IV, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Порядок пенсійного забезпечення працівників прокуратури, зокрема підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років, врегульовано Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі Закон №1697-VII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно ч. 1 ст. 86 Закону №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Разом з тим, відповідно до частини восьмої статті 86 Закону №1697-VII, право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для ветеранів війни законодавець встановив спеціальне пільгове правило: призначення пенсії за вислугу років здійснюється за наявності необхідного стажу роботи (вислуги років), незалежно від того, чи обіймала особа прокурорську посаду безпосередньо перед зверненням.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 21.02.2025, виданого Головним управлінням Національної гвардії України.

За результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 16.01.2026 №032350034702 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 через відсутність необхідного 25-річного стажу вислуги років.

За наслідками оскарження в адміністративному порядку ГУ ПФУ в Донецькій області рішенням від 05.02.2026 скасувало попереднє рішення та прийняло нове рішення від 28.01.2026 №032350034702 (на заміну рішення від 16.01.2026), яким знову відмовило позивачу в призначенні пенсії за вислугу років з підстав недостатності спеціального стажу (вислуги років).

Суд зазначає, що за змістом положень Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Аналіз поняття «порушене право» передбачає факт наявності негативного впливу суб`єкта владних повноважень на права, свободи чи законні інтереси особи на момент звернення до суду або розгляду справи.

Оскільки первинне рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 16.01.2026 №032350034702 було скасовано самим суб`єктом владних повноважень в межах адміністративної процедури оскарження ще до судового розгляду, воно вичерпало свою дію, скасоване в установленому законом порядку та на час розгляду справи судом не породжує жодних правових наслідків для позивача.

Скасоване рішення суб`єкта владних повноважень не може порушувати права чи законні інтереси громадянина, а тому його повторне скасування в судовому порядку є неналежним та неефективним способом захисту прав.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 16.01.2026 №032350034702 слід відмовити у зв`язку з відсутністю предмета спору щодо цього акта індивідуальної дії та відсутністю порушеного права цим рішенням на час прийняття судом постанови.

Водночас суд звертає увагу, що предметом фактичного публічно-правового спору між сторонами є право позивача на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та наявність/відсутність необхідного для цього спеціального стажу (вислуги років).

На час розгляду справи діючим актом індивідуальної дії, який безпосередньо обмежує право позивача на отримання пенсійного забезпечення та порушує його охоронюваний законом інтерес, є рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 28.01.2026 №032350034702 (прийняте за наслідками процедури оскарження у лютому 2026 року).

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, про захист яких вона просить.

Враховуючи викладене, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України та здійснити перевірку правомірності саме рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 28.01.2026 №032350034702.

На переконання суду, вихід за межі позовних вимог в межах даної справи є належним інструментом забезпечення ефективного правосуддя. Спосіб захисту, обраний позивачем, сформульовано без урахування зміни фактичних обставин (зокрема, прийняття відповідачем нового рішення на заміну оскаржуваного під час адміністративного оскарження), проте суть порушеного права та бажаний правовий результат залишаються незмінними.

Так, із рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 28.01.2026 №032350034702 слідує, що відповідачем до стажу позивача для призначення пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», не зараховано половину строку навчання, оскільки диплом позивача не містить прямої вказівки про навчання ОСОБА_1 на юридичному факультеті.

Надаючи оцінку таким висновкам відповідача, суд враховує наступне.

Частиною 6 ст. 86 Закону №1697-VII передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується, зокрема, час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Суд враховує, що відповідно до ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» 1789-XII (у редакції чинній на момент призначення позивача на посаду помічника прокурора), прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості.

Вищенаведене підтверджує факт навчання позивача на юридичному факультеті та отримання ним кваліфікації спеціаліста з правознавства, без наявності якої працевлаштування в органах прокуратури та тим більше займання посади прокурора було б неможливе.

Відповідно до висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 31.10.2018 по справі №464/7474/16-а: «Аналіз норм частини 6 ст. 86 Закону №1697-VII дає підстави для висновку, що умовою зарахування до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, часу роботи на посадах державних службовців, є як наявність кваліфікаційних вимог у вигляді вищої юридичної освіти для такої посади, так і фактична наявність у особи, що займає таку посаду, вищої юридичної освіти. Тобто, час роботи на посадах державних службовців, які займають особи без вищої юридичної освіти, не може бути зарахованим до вказаної вислуги років».

У постанові Верховного Суду України від 14.03.2017 (справа №344/11838/14-а) викладена правова позиція, відповідно до якої до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не може зараховуватися трудова діяльність на посаді державного службовця, кваліфікаційні умови якої (посади) не вимагали від особи, яка її обіймала, вищої юридичної освіти, а особа, яка фактично її обіймала, такої освіти не мала; чи коли через якийсь час на підставі нормативного регулювання такі умови до згаданої посади були запроваджені, а особа, яка продовжувала її обіймати, здобула вищу юридичну освіту; або містить такі умови, але особа, яка обіймала посаду державного службовця, не мала відповідної освіти чи мала спеціальну, гуманітарну чи іншу вищу освіту, але не юридичну, тощо.

Згідно з абзацом 5 п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту», вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про вищу освіту», в Україні діють заклади вищої освіти таких типів, зокрема:

університет - багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність;

академія, інститут - галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов`язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.

Відповідно до ч.1 ст. 49 Закону України «Про вищу освіту», особа має право здобувати вищу освіту в різних формах або поєднувати їх.

Основними формами здобуття вищої освіти є: інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева); дуальна.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 61 Закону України «Про вищу освіту», особами, які навчаються у закладах вищої освіти, є:

1) здобувачі вищої освіти;

2) інші особи, які навчаються у закладах вищої освіти.

Здобувачами вищої освіти є, зокрема, студент - особа, зарахована до закладу вищої освіти з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.

Із змісту наведених правових норм слідує, що університет є вищим навчальним закладом, основним структурним підрозділом якого є факультет і кафедра. У вищих навчальних закладах здійснюється підготовка фахівців з вищою освітою.

Згідно із п. д ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Суд враховує, що на теперішній час в Україні не існує закону про правничу (юридичну) освіту або іншого спеціального закону, який би врегульовував суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації права особи на правничу (юридичну) освіту як передумови до юридичної професії.

Разом з тим, виключно законами України визначаються вимоги до осіб, які можуть обіймати посади, пов`язані зі здійсненням правничої (юридичної) професійної діяльності, зокрема, й посади прокурора. Однією з умов для зайняття посади прокурора є саме наявність юридичної освіти.

Наявність відповідної освіти у позивача підтверджується дипломом позивача, де у графі спеціальність міститься запис «правознавство».

Законодавець, закріплюючи у Законі України «Про прокуратуру» приписи щодо навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання, керувався саме кінцевою метою - отримання освіти правознавця (юриста).

Судом установлено та підтверджено матеріалами справи (диплом спеціаліста НОМЕР_2 від 22.06.2002 та додаток до нього), що ОСОБА_1 у період з 01.08.1997 по 22.06.2002 навчався у Львівському національному університеті імені Івана Франка за денною формою навчання, здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію «юрист» (а.с.35-36).

Запис про навчання позивача в Львівському національному університеті імені Івана Франка з 01.08.1997 по 22.06.2002 наявний також в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 (а.с.22-30).

Таким чином, з наведених документів встановлено, що позивач навчався на юридичному факультеті вищого навчального закладу денної форми навчання.

Суд звертає увагу, що згідно ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 64 Закону №1058-IV, виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов`язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно п. 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема: повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.

Отже, у випадку сумніву щодо того, що позивач дійсно навчався на юридичному факультеті вищого навчального закладу денної форми навчання, пенсійний орган не позбавлений можливості вчинити активні дії щодо отримання від органів державної влади, підприємств, установ і організацій додаткових відомостей.

Проте відповідачем не наведено жодних аргументів, які б ставили під сумнів те, що позивач навчався на юридичному факультеті вищого навчального закладу денної форми навчання.

З урахуванням встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати що видані позивачу диплом спеціаліста НОМЕР_2 від 22.06.2002 та додаток до нього видані не за наслідками здобуття позивачем вищої освіти на юридичному факультеті вищого навчального закладу денної форми навчання.

За наведених обставин, суд вважає протиправними та необґрунтованими висновки відповідача в частині незарахування до стажу позивача, що дає право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», половини строку навчання у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

На переконання суду, формальні недоліки або відсутність деталізації окремих слів у документах про освіту за наявності підтвердженого факту здобуття юридичної спеціальності за денною формою не можуть позбавляти особу права на зарахування відповідного періоду до спеціального стажу.

Таким чином, період навчання позивача з 01.08.1997 по 22.06.2002 у розмірі половини строку підлягає зарахуванню до вислуги років, що дає право на пенсію за Законом №1697-VII.

Вирішуючи питання про можливість зарахування періоду проходження позивачем військової служби під час воєнного стану (у тому числі періодів безпосередньої участі у бойових діях/заходах забезпечення оборони) у кратному розмірі (один місяць за три) до стажу роботи на посадах прокурорів та/або вислуги років за Законом № 1697-VII, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2262-XII).

Згідно з статтею 1 Закону №2262-XII особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Стаття 2 Закону №2262-XII встановлює, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Згідно з статтею 17-1 Закону №2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом.

Порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї статті Кабінет Міністрів України 17.07.1992 прийняв постанову №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб»» (далі - Постанова № 393, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом «а» пункту 3 Постанови №393 до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці 1 пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за три місяці, зокрема: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції; період проходження служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів; час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 Постанови №393 для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 цього Закону, до вислуги років зараховуються зокрема: час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих і перебувають на службі в органах внутрішніх справ на посадах начальницького складу, військовій службі в Збройних Силах, органах і військових формуваннях Служби безпеки, Службі зовнішньої розвідки.

З урахуванням наведеного правового регулювання, суд дійшов висновку, що можливість пільгового порядку зарахування певних періодів проходження служби до вислуги років передбачена для осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, співробітників Служби судової охорони, осіб, зазначених у пункті «ж» статті 1-2 Закону №2262-XII, пенсія яким призначається відповідно до Закону №2262-XII.

Зазначене дозволяє дійти висновку про те, що право на пільгове обчислення періоду проходження військової служби для цілей пенсійного забезпечення відповідно до Закону №2262-XII є законодавчо гарантованим і пов`язане насамперед зі статусом військовослужбовця, який особа має у визначений законодавством період, зокрема під час виконання обов`язків в умовах особливого періоду.

Верховний Суд, аналізуючи аналогічні правовідносини у постанові від 27.03.2023 у справі №520/16224/21 вказав, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон №2262-ХІІ. Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов`язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена Постановою № 393.

Крім того, подібний висновок щодо застосування Постанови №393 при обчисленні пільгового стажу для призначення пенсії за вислугою років прокурорам і слідчим, викладений Верховним Судом України у постанові від 27.05.2008 у справі №21-2438во07. У цій постанові Верховний Суд України наголосив, що вирішуючи питання про можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право прокурорам і слідчим на пенсію за вислугою років, колегія суддів виходить із того, що визначальною підставою у цьому випадку є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певних категорій для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, щомісячного грошового утримання чи інших соціальних виплат. Основними актами, на підставі яких здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Закон України «Про прокуратуру».

Таким чином, суд дійшов висновку, що дія Постанови №393, зокрема положень абзацу першого пункту 1 та пункту 3, поширюється виключно на осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону №2262-XII, та які реалізують це право шляхом звернення із заявою про призначення пенсії саме на підставі цього спеціального закону.

Суд наголошує, що право на пенсійне забезпечення визначається виключно тим спеціальним законом, на підставі якого особа звертається за призначенням пенсії.

У цьому випадку обрання позивачем способу реалізації права на пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону №1697-VII зумовлює застосування виключно положень цього нормативного акта.

Закон №1697-VII містить вичерпний перелік видів трудової (службової) діяльності, які підлягають зарахуванню до вислуги років, і не передбачає можливості кратного (пільгового) обчислення стажу у зв`язку з проходженням військової служби в умовах воєнного стану.

Отже, застосування Постанови №393 до правовідносин, що виникають у сфері пенсійного забезпечення за Законом №1697-VII «Про прокуратуру», є юридично необґрунтованим і суперечить принципу правової визначеності як елементу верховенства права.

Недопустимість поширення дії спеціального нормативно-правового акта, ухваленого на виконання Закону №2262-XII, на правовідносини, що регулюються іншим спеціальним законом - Законом №1697-VII, зумовлена необхідністю дотримання меж предметного регулювання відповідного законодавчого акта та неприпустимістю підміни його норм положеннями актів, які не мають юридичної сили в межах іншого правового режиму. Зазначені закони передбачають відмінні правові підстави, суб`єктний склад та умови призначення пенсії, що базуються на різній правовій природі відповідної служби.

Суд зазначає, що Закон №2262-XII не регулює порядок пенсійного забезпечення осіб, які звертаються за призначенням пенсії саме як прокурори.

Водночас Закон №1697-VII є спеціальним нормативно-правовим актом, який вичерпно визначає підстави та умови призначення пенсій за вислугу років працівникам органів прокуратури. Застосування положень іншого спеціального закону - Закону №2262-XII, адресованого винятково військовослужбовцям, - до прокурорів, навіть за умови фактичного суміщення статусів, було б штучним розширенням сфери його дії та суперечило б загальновизнаному принципу lex specialis derogat legi generali, а також принципу правової визначеності.

Таким чином, при зверненні особи за призначенням пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1697-VII, відсутні правові підстави для врахування до відповідного стажу періодів служби, обчислених за пільговим коефіцієнтом, що застосовується виключно у межах Закону №2262-XII. Такий підхід відповідає конституційному принципу законності, забезпечує системність та узгодженість нормативного регулювання у сфері пенсійного забезпечення, а також унеможливлює неправомірне розширення дії підзаконних актів поза межами їх нормативної компетенції.

До такого ж правового висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 18.06.2025 у справі №200/4703/24.

Суд встановив, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії саме на підставі статті 86 Закону №1697-VII «Про прокуратуру», що зумовлює застосування виключно цього спеціального закону при вирішенні питання про наявність у нього права на пенсійне забезпечення за вислугу років.

У даному випадку значення має лише той обсяг стажу, який визначений відповідно до положень самого Закону №1697-VII «Про прокуратуру», без урахування положень інших нормативних актів, зокрема Постанови №393, яка регламентує порядок пільгового (кратного) обчислення стажу виключно для осіб, пенсія яким призначається за Законом №2262-XII.

Отже, обставини щодо участі позивача у військовій службі у воєнний час не можуть бути підставою для кратного обчислення стажу (один місяць за три) при визначенні права на пенсію за вислугу років саме за Законом №1697-VII, оскільки такий механізм у межах цього Закону не передбачений.

Суд зазначає, що частина друга статті 85 Закону №1697-VII допускає застосування інших законодавчих актів у сфері соціального захисту прокурорів. Однак така можливість не охоплює акти, що прийняті на виконання інших спеціальних законів. Тому Постанова №393, яка стосується правовідносин, врегульованих Законом №2262-XII, не може застосовуватися до правовідносин пенсійного забезпечення, що регламентовані Законом №1697-VII.

Отже, період проходження позивачем військової служби у воєнний час в Національній гвардії України з 08.05.2024 по 31.12.2024, з 08.02.2025 по 31.03.2025, з 19.04.2025 по 02.06.2025 підлягає зарахуванню до вислуги років за Законом №1697-VII у календарному обчисленні (один до одного), а підстави для його кратного зарахування (1:3) при призначенні пенсії прокурора відсутні.

При цьому, суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості реалізувати право пільгового обчислення вислуги років за вказаний період відповідно до Постанови №393, але у разі реалізації ним права на призначення пенсії за Законом №2262-ХІІ.

Зважаючи на викладене, рішення ГУ ПФУ в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії від 28.01.2026 №032350034702 є протиправним лише в частині неврахування до вислуги років ОСОБА_1 половини періоду навчання у вищому навчальному закладі.

Водночас, оскільки навіть з урахуванням періоду навчання загальний стаж вислуги років позивача становить 22 роки 06 місяців 15 днів (що менше необхідних 25 років), підстави для зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону № 1697-VII станом на 07.01.2026 відсутні.

За наведених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: шляхом визнання протиправним та скасування рішення від 28.01.2026 № 032350034702 у частині неврахування відповідачем періоду навчання та зобов`язання відповідача зарахувати цей період до вислуги років, з відмовою в решті позовних вимог.

Оцінюючи позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.02.2026, прийнятого за результатами розгляду скарги позивача на рішення про відмову в призначенні пенсії, суд виходить з такого.

Порядок адміністративного оскарження рішень органів Пенсійного фонду України визначений нормами Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядком оскарження рішень, дій (бездіяльності) територіальних органів Пенсійного фонду України та їх посадових осіб щодо пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 13.06.2025.

Зазначеною процедурою передбачено право особи, яка вважає, що рішення територіального органу Пенсійного фонду порушує її права, оскаржити таке рішення до органу вищого рівня або в адміністративному порядку безпосередньо до суб`єкта владних повноважень, який його прийняв (або керівництва відповідного Головного управління).

З матеріалів справи слідує, що скориставшись правом на адміністративне оскарження первинного рішення від 16.01.2026 №032350034702, позивач подав відповідну скаргу (а.с.11-12).

За наслідками розгляду вказаної скарги заступником начальника ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 05.02.2026, яким скаргу позивача задоволено, первинне рішення від 16.01.2026 №032350034702 скасовано та зобов`язано повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії (а.с.13-15).

Аналізуючи зміст та правову природу оскаржуваного рішення заступника начальника ГУ ПФУ в Донецькій області від 05.02.2026, суд зазначає, що вказаний акт прийнято посадовою особою відповідача в межах повноважень, у порядку та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

При цьому даним рішенням скаргу позивача задоволено, а первинний акт (рішення від 16.01.2026) - скасовано. Отже, саме по собі рішення заступника начальника ГУ ПФУ в Донецькій області від 05.02.2026 прийнято на користь позивача та спрямоване на відновлення його процедурних прав у межах досудового врегулювання спору.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Обов`язковою умовою надання судового захисту є наявність факту порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або охоронюваних законом інтересів конкретної особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися безпосередньо суб`єктивних прав особи, яка звернулася з позовом.

Приймаючи рішення про задоволення скарги позивача та скасування попереднього негативного для нього рішення, заступник начальника ГУ ПФУ в Донецькій області діяв виключно в межах наданих законом повноважень, а саме рішення від 05.02.2026 не порушує прав, свобод чи законних інтересів позивача.

Підстави для його скасування в судовому порядку відсутні та позивачем не доведені.

Негативні правові наслідки для позивача (відмова у зарахуванні окремих періодів стажу та повторна відмова у призначенні пенсії) виникли не внаслідок рішення заступника начальника ГУ ПФУ в Донецькій області від 05.02.2026 за скаргою, а внаслідок прийняття ГУ ПФУ в Донецькій області нового рішення від 28.01.2026 №032350034702 (прийнятого на виконання рішення за скаргою), правомірність якого є предметом дослідження суду в цій справі.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування рішення заступника начальника ГУ ПФУ в Донецькій області від 05.02.2026, оскільки воно прийнято у межах та у спосіб, що передбачені законом, і не порушує прав позивача.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат суду не надано. Відтак питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.01.2026 №032350034702 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років в частині незарахування ОСОБА_1 до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років згідно частини 8 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» половини періоду навчання у Львівському національному університеті імені Івана Франка, за наслідками якого він здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» зі здобуттям кваліфікації «юрист» з 01.08.1997 по 22.06.2002.

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років згідно частини 8 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» половину періоду навчання у Львівському національному університеті імені Івана Франка, за наслідками якого він здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» зі здобуттям кваліфікації «юрист» з 01.08.1997 по 22.06.2002.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 23 вересня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3; код ЄДРПОУ 13486010).

Суддя Н. В. Стецик