Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №945/1797/26 — Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/1797/26

Провадження № 2-о/945/102/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі головуючої судді Лопіної О.О.,за участю секретаря судового засідання Швець Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Миколаєві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті особи,

встановив:

Заявниця ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського районного суду Миколаївської області із заявою про встановлення факту смерті її чоловіка.

В обґрунтування вказаних вимог заявник послалася на те, що вона є дружиною померлого ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер у селі Борець Ширівського району Республіки Хакасія на території російської федерації, про що було видано свідоцтво про смерть відділом Комітету ЗАГС при уряді Республіки Хакасія по Ширінському району. Після смерті чоловіка відкрилася спадщина. Однак нотаріусом не приймається оригінал свідоцтва про смерть, виданий державою агресора. Факт смерті не може бути зареєстрований органами ДРАЦС у загальному порядку через настання смерті на території російської федерації. Встановлення факту необхідно заявниці для оформлення спадщини.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 23.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку окремого провадження.

У судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явилася, при цьому її представником ОСОБА_3 подано клопотання про розгляд справи без їх участі, наполягаючи на задоволенні заяви.

Представник заінтересованої особи Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явився.

Дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, надані заявником в обґрунтування заяви, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд вважає, що заява не підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про в тому числі і про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з частинами першою та другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).

Відтак, чинне цивільне процесуальне законодавство України передбачає випадки звернення до суду, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого орган державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) може видати свідоцтво про смерть, а саме: встановлення факту смерті особи в певний час - у разі неможливості реєстрації органом ДРАЦСу факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку чи надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Звертаючись із заявою, заявниця просить встановити факт смерті її чоловіка на території російської федерації, оскільки хоча і має свідоцтво про смерть останнього, проте не має іншої можливості надати йому необхідної юридичної сили на території України та, як наслідок, отримати право на спадщину щодо майна померлого.

Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами-членами СНД (зокрема, Україною і російською федерацією) та ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом із тим, 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Відповідно до цього Закону дію Конвенції було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Разом з тим, з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаазі. Відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» Конвенція набрала чинності для України з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.

Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінет Міністрів України врегулював питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Таким чином, станом на день розгляду справи судами свідоцтво про смерть, видане на території російської федерації, не потребує будь-якої легалізації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові № 643/8133/23 від 15 серпня 2024 року

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 15 липня 2025 рокуу справі № 307/3991/23 виснував, “враховуючи що факт смерті підтверджено свідоцтвом про смерть, виданим компетентними органами відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої настала смерть, тому відсутні підстави для встановлення факту смерті в судовому порядку, оскільки смерть вже підтверджена відповідним свідоцтвом про смерть. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 15 серпня 2024 року у справі № 643/8133/23, від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24, від 02 липня 2025 року у справі № 186/227/24”.

Із матеріалів справи відомо, що факт смерті чоловіка заявниці на території російської федерації зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави. Відділ Комітету РАЦС при Уряді Республіки Хакасія по Ширінському району склав актовий запис про смерть ОСОБА_2 № 54 від 29.01.2010, видав відповідне свідоцтво серія НОМЕР_1 , яка є у заявника.

Відтак, врахувавши, що смерть ОСОБА_2 підтверджується належним свідоцтвом про смерть, виданим відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої настала смерть, тому відсутня підстава для встановлення факту смерті останнього в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2025 року у справі № 186/227/24.

Установивши, що свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої помер чоловік заявниці, підстав для встановлення факту смерті немає.

За таких обставин суд дійшов до висновку, що заява про встановлення факту смерті особи, не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 89, 258, 259, 265, 268, 273, 319, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті особи.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом пятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції Миколаївського апеляційного суду.

Повне найменування сторін:

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серія НОМЕР_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстрована: АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ЄДРПОУ 23041148; м.Миколаїв, вул.Шосейна,11.

Суддя Олена ЛОПІНА