Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №488/3676/25 — Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/3676/25

Провадження № 2/488/734/26

РІШЕННЯ

Іменем України

17.08.2026 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді – Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання – Коваль А.О.,

позивача – ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представника позивача – адвоката Потураєва С.В. (в режимі відеоконференції),

відповідача – ОСОБА_2 (в залі суду),

представника відповідача – адвоката Шиян Ю.М. (в залі суду),

розглянувши цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Потураєв С.В., звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить суд стягнути з відповідачки грошову компенсацію 1/2 частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, а саме — легковий автомобіль марки «Ford Focus», VIN-код НОМЕР_1 , 2012 року випуску, у розмірі 148 650,07 грн.

Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що 08 серпня 2024 року між сторонами укладено шлюб, зареєстрований Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 266.

Разом із тим, представник позивач наголосив, що сторони фактично проживали однією сім`єю та вели спільне господарство з квітня 2023 року.

Представник зазначив, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України, у зв`язку з чим спільне проживання сторін відбувалося, зокрема, шляхом систематичного спілкування за допомогою телефонного зв`язку, аудіо- та відеодзвінків, а також спільного проведення періодів відпусток та короткострокових увільнень позивача від виконання службових обов`язків.

На підтвердження ведення сторонами спільного господарства та наявності спільних коштів сторона позивача посилається на банківські виписки, які, за його твердженням, підтверджують перерахування позивачем грошових коштів на рахунок відповідачки та їх використання на потреби сім`ї.

Спільних дітей сторони по справі не мають.

Як зазначив представник позивача, 21 вересня 2024 року, тобто у період шлюбу, сторонами набуто у власність рухоме майно – легковий автомобіль марки «Ford Focus», 2012 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 . На момент придбання автомобіль мав номерний знак НОМЕР_2 та був зареєстрований за відповідачкою.

Представник наголосив, що у зв`язку з проходженням позивачем військової служби пошук автомобіля, зокрема через мережу Інтернет, здійснював саме позивач, тоді як придбання автомобіля та його державну реєстрацію на своє ім`я здійснила відповідачка. На підтвердження зазначених обставин представник позивача посилається на документи щодо перевірки транспортного засобу та повідомлення про формування звіту щодо автомобіля.

У травні 2025 року сторони припинили шлюбні відносини, після чого відповідачка звернулася до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом про розірвання шлюбу у справі № 592/10758/25, провадження № 2/592/2477/25.

З метою отримання відомостей щодо зареєстрованого за відповідачкою рухомого майна, набутого у період шлюбу, представник позивача звернувся до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях із відповідним адвокатським запитом.

Згідно з отриманою відповіддю Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС від 11 серпня 2025 року, автомобіль марки «Ford Focus», 2012 року випуску, у період з 21 вересня 2024 року по 16 квітня 2025 року був зареєстрований за ОСОБА_2 , а 16 квітня 2025 року перереєстрований на нового власника.

Представник позивача зазначив, що вказаний автомобіль було придбано у період шлюбу за спільні кошти подружжя, у зв`язку з чим він, на думку позивача, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Водночас, як стверджує представник позивача, відповідачка, з огляду на реєстрацію транспортного засобу на її ім`я, без згоди позивача розпорядилася зазначеним майном та відчужила його на користь іншої особи.

У зв`язку з наведеним позивач звернувся до суду з цими позовними вимогами.

17 вересня 2025 року представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Шиян Ю.М. через підсистему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача заперечувала проти задоволення позову, вважаючи заявлені вимоги необґрунтованими та безпідставними.

Обґрунтовуючи заперечення, представник відповідача посилалася на те, що 08 серпня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що складено актовий запис № 266.

21 вересня 2024 року відповідачка придбала у власність легковий автомобіль марки «Ford Focus», VIN-код НОМЕР_1 , 2012 року випуску.

Представник відповідачки посилалася на те, що зазначений транспортний засіб було придбано виключно за особисті кошти відповідачки, отримані нею у спадщину після смерті її родича – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначено, що відповідно до свідоцтв про право на спадщину грошові кошти, які належали ОСОБА_3 , були успадковані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка до укладення шлюбу мала прізвище ОСОБА_4 .

На підтвердження належності відповідачці спадкових коштів сторона відповідачки посилалася на свідоцтва про право на спадщину, видані відповідно до законодавства України, а також витяги зі Спадкового реєстру, які, за твердженням представника відповідачки, підтверджують факт відкриття спадкової справи та передачі грошових коштів саме відповідачці як спадкоємцю.

У зв`язку з цим представник відповідачки зазначила, що автомобіль «Ford Focus» придбано за особисті кошти відповідачки, а тому він є її особистою приватною власністю та не належить до майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. За твердженням сторони відповідачки, обставини придбання автомобіля за спадкові кошти виключають підстави для визнання його спільним майном подружжя та для стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації його частки у вартості автомобіля.

Представник відповідачки також заперечувала проти доводів позивача про те, що сторони з квітня 2023 року фактично проживали однією сім`єю та вели спільне господарство.

На обґрунтування зазначених заперечень представник відповідачки посилалася на надані самим позивачем військовий квиток та довідку форми № 5 від 22 квітня 2025 року, відповідно до яких позивач проходить військову службу у Збройних Силах України з 21 червня 2022 року по теперішній час.

З огляду на це сторона відповідачки зазначила, що протягом періоду, на який позивач посилається як на час спільного проживання та ведення спільного господарства, а саме з квітня 2023 року по травень 2025 року, позивач проходив військову службу, а його перебування вдома мало, за твердженням відповідачки, епізодичний характер та відбувалося під час короткострокових відпусток чи увільнень від виконання службових обов`язків.

Представник відповідачки вказувала, що самі по собі телефонні та відеозв`язки між сторонами не підтверджують факту спільного проживання та ведення спільного господарства. При цьому зазначала, що позивачем не надано документів, які б підтверджували спільне проживання сторін з квітня 2023 року, зокрема договорів оренди житла, оформлених на обох сторін, документів щодо сплати комунальних платежів, чеків на спільні витрати чи інших документів такого характеру.

У зв`язку з цим представник відповідачки вважала твердження позивача про початок ведення сторонами спільного господарства з квітня 2023 року такими, що не підтверджені належними доказами.

Щодо доводів позивача про його участь у пошуку автомобіля представник відповідачки зазначила, що надана позивачем роздруківка перевірки автомобіля від 18 вересня 2024 року, сформована за допомогою сервісу CarVertical, а також повідомлення на його телефон про готовність відповідного звіту не підтверджують факту фінансування позивачем придбання автомобіля або його участі у придбанні транспортного засобу.

За твердженням сторони відповідачки, зазначені матеріали мають інформаційний характер та можуть свідчити лише про здійснення перевірки транспортного засобу, однак не містять відомостей про сторони договору купівлі-продажу, вартість автомобіля, передачу грошових коштів, банківські рахунки чи інші фінансові операції, пов`язані з придбанням автомобіля. Представник відповідачки також зазначила, що перевірка транспортного засобу через відповідний онлайн-сервіс є загальнодоступною дією та сама по собі не підтверджує вкладення коштів у придбання автомобіля.

Окремо представник відповідачки заперечувала проти доводів позивача щодо перерахування ним грошових коштів на рахунки відповідачки.

Зазначено, що, за даними позивача, у період з 26 травня 2023 року по 20 травня 2025 року ним на рахунок відповідачки було перераховано загалом 301 049,74 грн. При цьому до укладення шлюбу, тобто до 08 серпня 2024 року, було перераховано 10 527,74 грн, а решта коштів – після укладення шлюбу.

Разом із тим представник відповідачки вказувала, що сам факт перерахування коштів не свідчить про їх використання на спільні сімейні потреби або на придбання автомобіля. За її твердженням, із наданих позивачем банківських виписок та квитанцій неможливо встановити цільове призначення відповідних коштів, а призначення платежів не містить відомостей про їх використання для сімейних потреб чи придбання автомобіля.

Крім того, сторона відповідачки зазначила, що грошові перекази між сторонами були взаємними. Так, відповідачка перераховувала кошти на рахунки позивача, зокрема з рахунку в ПУМБ у період з 24 лютого 2025 року по 29 серпня 2025 року – 18 700,00 грн, а з рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» у період з 05 червня 2023 року по 30 січня 2025 року – 126 786,28 грн.

З огляду на наведене представник відповідачки вважала, що наявність взаємних грошових переказів між сторонами сама по собі не підтверджує використання відповідних коштів на спільні потреби подружжя або придбання автомобіля, а тому не свідчить про набуття транспортного засобу за спільні кошти.

Щодо перереєстрації автомобіля 16 квітня 2025 року на нового власника представник відповідачки зазначила, що відповідачка розпорядилася належним їй майном, яке, за її твердженням, було придбане за кошти, отримані у спадщину після смерті ОСОБА_3 у березні 2023 року.

При цьому сторона відповідачки наголошувала, що шлюб між сторонами укладено лише 08 серпня 2024 року, тоді як автомобіль придбано 21 вересня 2024 року, у зв`язку з чим, на її думку, транспортний засіб не набувався за спільні кошти подружжя та є особистою приватною власністю відповідачки. Відповідно, представник відповідачки вважала, що відчуження автомобіля на користь нового власника було здійснено нею як власником належного їй особистого майна.

Щодо розподілу судових витрат представник відповідачки зазначила, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у цій справі становить 20 000,00 грн. До складу зазначених витрат, за твердженням сторони відповідачки, входять первісна юридична консультація, підготовка та оформлення відзиву, а також авансування представництва у судовому засіданні. При цьому зазначено, що детальний акт виконаних робіт буде подано до Корабельного районного суду м. Миколаєва після розгляду справи по суті.

За результатами викладеного представник відповідачки просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення 1/2 вартості автомобіля «Ford Focus», VIN-код НОМЕР_1 , придбаного 21 вересня 2024 року, у розмірі 148 650,07 грн, а також у стягненні судових витрат у розмірі 1 189,20 грн; визнати зазначений автомобіль особистою приватною власністю ОСОБА_2 , що не підлягає поділу як спільне майно подружжя, та стягнути з позивача на користь відповідачки витрати на професійну правничу допомогу та судові витрати у розмірі 20 000,00 грн.

22 вересня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Потураєв С.В. через підсистему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів сторони відповідачки та підтримав позовні вимоги.

Представник позивача не погодився з твердженнями відповідачки про придбання спірного автомобіля виключно за її особисті кошти, отримані у спадщину. Зазначив, що надані відповідачкою свідоцтва про право на спадщину та витяги зі Спадкового реєстру підтверджують набуття нею спадкових коштів, однак самі по собі не підтверджують, що саме ці кошти були використані для придбання автомобіля 21 вересня 2024 року. При цьому, за твердженням сторони позивача, наявність спадкового майна у вигляді банківських вкладів (депозитів) на банківських рахунках, розрив у часі між виданими 07.03.2024р. свідоцтвами про право на спадщину за заповітом на грошові кошти і придбанням автомобіля, не є належними, достовірними, переконливими та беззаперечними доказами того, що 21.09.2024р, під час перебування у шлюбі, легковий автомобіль Ford Focus був придбаний саме за ці кошти.

Щодо доводів відповідачки про відсутність спільного господарства до реєстрації шлюбу представник позивача зазначив, що проходження позивачем військової служби не виключало фактичних сімейних відносин між сторонами, спільного побуту та ведення спільного господарства. Вказав, що характер військової служби позивача зумовлював його тривале перебування поза місцем проживання, а періоди спільного проживання припадали, зокрема, на час його відпусток та увільнень від виконання службових обов`язків. Також представник позивача зазначив, що відповідачка, заперечуючи проти доводів про початок фактичних сімейних відносин у квітні 2023 року, іншої дати їх початку не навела.

Стосовно участі позивача у пошуку автомобіля представник зазначив, що матеріали перевірки транспортного засобу через онлайн-сервіс CarVertical подавалися не як доказ безпосереднього фінансування автомобіля позивачем, а на підтвердження його участі у пошуку, виборі та придбанні транспортного засобу для потреб сім`ї. При цьому на момент придбання автомобіля позивач проходив військову службу та перебував поза межами сервісного центру МВС у м. Миколаєві.

Заперечуючи проти наведених відповідачкою відомостей про суму грошових коштів, перерахованих позивачем до укладення шлюбу, представник позивача зазначив, що відповідно до наданих банківських документів у період із травня 2024 року до 08 серпня 2024 року відповідачці було перераховано 44 900,00 грн, а згідно з випискою АТ КБ «ПриватБанк» у період із травня 2023 року по 15 серпня 2024 року – 86 829,32 грн.

Представник позивача зазначив, що вказані грошові перекази не заявлялися ним як доказ придбання автомобіля виключно за його кошти, а наводилися на підтвердження наявності між сторонами спільних коштів, ведення спільного побуту та господарства. Водночас наголосив, що відповідачка також не надала доказів використання саме успадкованих нею коштів для придбання спірного автомобіля.

Щодо взаємних переказів між сторонами представник позивача зазначив, що сам факт перерахування відповідачкою коштів на рахунки позивача не спростовує доводів про наявність між сторонами спільних коштів та ведення спільного господарства.

Щодо відчуження автомобіля представник позивача зазначив, що відповідачка не повідомляла позивача про його відчуження та не отримувала його згоди на розпорядження транспортним засобом. Також сторона відповідачки не надала правочину, на підставі якого автомобіль було перереєстровано на нового власника, та відомостей щодо вартості його відчуження.

Крім того, представник позивача зазначив, що, за наявною у позивача інформацією, автомобіль після перереєстрації було відчужено на матір відповідачки – ОСОБА_5 , яка є її близьким родичем, при цьому відповідачка продовжує користуватися цим транспортним засобом.

Щодо заявлених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу представник позивача зазначив, що на час подання відповіді на відзив документів, які підтверджують понесення таких витрат, зокрема договору, актів виконаних робіт та документів про оплату, до суду не подано. У зв`язку з цим вважав заявлений орієнтовний розмір витрат у сумі 20 000,00 грн необґрунтованим та неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг і ціною позову.

За результатами викладеного представник позивача просив суд врахувати наведені у відповіді на відзив пояснення, обґрунтування та заперечення під час розгляду справи та ухвалення рішення.

13 жовтня 2025 року представник відповідача – адвокат Шиян Ю.М. через підсистему «Електронний суд» подала заперечення на відповідь на відзив, у яких просила поновити строк на їх подання, посилаючись на перебування на лікарняному з 22 вересня 2025 року.

У запереченнях представник відповідача заперечила проти доводів позивача про відсутність доказів придбання автомобіля Ford Focus за особисті кошти відповідачки. Зазначила, що відповідачкою до матеріалів справи подано свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 березня 2024 року, витяги з Державного спадкового реєстру, а разом із запереченнями – квитанції про зняття готівкових коштів із банківських рахунків. На думку відповідачки, зазначені документи підтверджують отримання нею у своє розпорядження коштів, достатніх для придбання автомобіля.

Представник відповідача також заперечила проти посилань позивача на здійснення ним грошових переказів на рахунки відповідачки як доказ участі у придбанні автомобіля, зазначивши, що такі перекази не містять відомостей про їх цільове призначення та не підтверджують використання саме для придбання спірного транспортного засобу.

При цьому представник відповідача уточнила розмір взаємних грошових переказів між сторонами. Зазначила, що на рахунок позивача, відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», відповідачкою у період з 05 червня 2023 року по 01 серпня 2024 року було перераховано 44 680,00 грн, тобто до укладення шлюбу, а у період з 22 серпня 2024 року по 26 лютого 2025 року – 20 140,00 грн після укладення шлюбу.

На інший рахунок позивача, відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», відповідачкою у період з 25 вересня 2023 року по 24 липня 2024 року було перераховано 41 033,42 грн, тобто до укладення шлюбу, а у період з 15 серпня 2024 року по 30 січня 2025 року – 20 932,59 грн після укладення шлюбу.

Крім того, відповідачка зазначила про перерахування на рахунок позивача, відкритий у банку ПУМБ, у період з 24 лютого 2025 року по 26 серпня 2025 року грошових коштів у сумі 18 700,00 грн.

Таким чином, за твердженням представника відповідача, загальна сума коштів, перерахованих відповідачкою позивачу до укладення шлюбу, становила 104 413,42 грн, а після укладення шлюбу – 41 072,59 грн.

Представник відповідача зазначила, що наведені грошові перекази були взаємними, здійснювалися у різні періоди та не містили документального підтвердження їх спрямування на придбання автомобіля. Також вказала, що позивачем не надано доказів того, що саме перераховані ним відповідачці кошти були використані для оплати вартості автомобіля.

Щодо часу використання спадкових коштів представник відповідача зазначила, що свідоцтва про право на спадщину були видані 07 березня 2024 року, а придбання автомобіля відбулося 21 вересня 2024 року. На її думку, сам по собі проміжок часу між цими подіями не свідчить про відсутність зв`язку між спадковими коштами та придбанням автомобіля. Надані квитанції про зняття готівкових коштів, як зазначено у запереченнях, підтверджують наявність у відповідачки відповідних грошових коштів.

Представник відповідача також заперечила проти доводів позивача щодо перереєстрації автомобіля на іншу особу, зазначивши, що відповідачка вважала автомобіль своїм особистим майном та розпорядилася ним відповідно до цього.

15 жовтня 2025 року представником позивача – адвокатом Потураєвим С.В. подано додаткові пояснення у справі, у яких зазначено, що 14.10.2025 року в кабінеті «Електронного суду» були зареєстровані заперечення на відповідь на відзив представника відповідача та копії додаткових письмових доказів. Представник позивача звернув увагу суду на те, що додані відповідачем до заперечень письмові докази не подавалися разом із відзивом на позовну заяву, а обставин, які об`єктивно перешкоджали їх своєчасному поданню, відповідачем не наведено. У зв`язку з цим представник позивача вважав, що такі докази не підлягають прийняттю судом до розгляду. Водночас, з огляду на те, що заперечення та додані до них документи вже зареєстровані в матеріалах справи, представник позивача надав додаткові пояснення щодо їх змісту.

Щодо документів, на які відповідач посилається як на підтвердження придбання автомобіля за успадковані кошти, представник позивача зазначив, що відповідачка на підтвердження придбання автомобіля 21 вересня 2024 року за спадкові кошти посилається на свідоцтва про право на спадщину за заповітом на грошові вклади та дев`ять банківських квитанцій про зняття або обмін грошових коштів, а саме: 11.03.2024 року – зняття 49,04 доларів США, еквівалент 1 870,43 грн; 07.03.2024 року – зняття 1 732,29 доларів США, еквівалент 66 288,50 грн; 07.03.2024 року – обмін 850 доларів США на 32 810,00 грн; 08.03.2024 року – зняття 1 320,00 доларів США, еквівалент 50 270,25 грн; 08.03.2024 року – зняття 1 301,03 доларів США, еквівалент 49 547,91 грн; 14.03.2024 року – зняття 2 550,00 доларів США, еквівалент 98 908,89 грн; 15.03.2024 року – зняття 2 301,05 доларів США, еквівалент 89 017,04 грн; 06.06.2024 року – зняття 2 400,00 доларів США, еквівалент 96 300,96 грн; 25.06.2024 року – зняття 315,55 доларів США, еквівалент 12 795,71 грн.

Представник позивача звернув увагу, що шість із наведених банківських операцій були здійснені у березні 2024 року, а дві – у червні 2024 року, тоді як автомобіль придбано 21 вересня 2024 року.

Також представник позивача зазначив, що навесні або на початку літа 2024 року відповідачка придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яку позивач не вважає предметом спору, оскільки, за його твердженням, вона була придбана до укладення шлюбу за успадковані відповідачкою кошти. Разом із тим, представник позивача зазначив, що квартира придбавалася для спільного проживання сторін як сім`ї. На підтвердження наявності зазначеного нерухомого майна представником позивача подано інформацію з державних відкритих реєстрів станом на 15.10.2025 року, згідно з якою за відповідачкою зареєстровано зазначену квартиру, а також житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

У зв`язку з відсутністю повного доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в умовах воєнного стану представник позивача зазначив про неможливість установити точну дату придбання квартири та вказав, що відповідні відомості, зокрема договір купівлі-продажу, може надати відповідачка.

Представник позивача наголосив, що сам факт отримання відповідачем спадкових коштів та їх подальшого зняття з банківських рахунків не підтверджує, що саме ці кошти були використані для придбання спірного автомобіля. На його думку, не виключається можливість використання таких коштів для придбання квартири, тоді як доказів безпосереднього спрямування успадкованих коштів на придбання автомобіля відповідачем не надано.

Щодо грошових переказів між сторонами представник позивача звернув увагу на суперечність у доводах представника відповідача, який, з одного боку, зазначав, що такі перекази могли свідчити про ведення спільного побуту та участь у витратах на поточні потреби сім`ї, а з іншого – стверджував, що вони не підтверджують їх використання на потреби сім`ї.

Щодо доводів представника відповідача про відсутність у позивача доказів наявності власних коштів представник позивача зазначив, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та мав постійне джерело доходу. На підтвердження цього послався на подані документи про проходження військової служби, довідку від 16.09.2025 року про розміри додаткових видів грошового забезпечення та премій, а також довідку за формою № ОК-5 про суми заробітку за 2022–2025 роки.

Зазначено, що 05.09.2025 року позивача визнано ВЛК непридатним до військової служби, наказом командира по стройовій частині від 13.09.2025 року № 258 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а 18.09.2025 року – з військового обліку. До цього позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 21.08.2025 року по 29.08.2025 року, що підтверджується випискою № 2460 із картки стаціонарного хворого.

Представник позивача вказав, що зазначені документи підтверджують наявність у позивача доходу та, на його думку, достатність коштів для спільного придбання автомобіля. Просив долучити додаткові пояснення та копії письмових доказів до матеріалів справи та врахувати їх під час розгляду справи.

29 жовтня 2025 року представником відповідача – адвокатом Шиян Ю.М. подано до суду додаткові пояснення у справі, у яких відповідач заперечила проти доводів позивача, викладених у додаткових поясненнях від 15.10.2025 року, та зазначила, що подані нею додаткові докази підтверджують наявність у неї особистих спадкових коштів у розмірі, достатньому для придбання спірного майна. При цьому відповідач посилалася на те, що загальна сума успадкованих нею коштів становить 845 535,16 грн, а надані до суду банківські квитанції, на її думку, підтверджують фактичне розпорядження виключно власними спадковими коштами.

Представник відповідача також зазначила, що раніше відповідачем було надано докази походження коштів на суму 497 809,69 грн, а додатково подані квитанції на суму 331 686,20 грн, що в сукупності, на думку відповідача, підтверджує наявність у неї коштів особистого характеру, достатніх для придбання майна. На підтвердження своєї позиції відповідачем додатково подано договір купівлі-продажу автомобіля Ford Focus від 21.09.2024 року, відповідно до якого його вартість становить 260 000,00 грн, та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 551 000,00 грн.

Разом із тим відповідач стверджувала, що загальна вартість квартири та автомобіля становить 811 000,00 грн, що, на її думку, покривається сумою успадкованих коштів, а тому виключає участь позивача у фінансуванні придбання зазначеного майна.

Щодо грошових переказів між сторонами відповідач зазначила, що такі перекази мали характер взаємних розрахунків та були пов`язані з веденням спільного побуту і поточними потребами сім`ї. При цьому відповідач заперечила наявність доказів того, що кошти позивача були безпосередньо використані для придбання спірного автомобіля, та наголосила на відсутності у призначенні платежів відомостей про їх цільове використання на придбання транспортного засобу.

Також представник відповідача посилалася на обставини проходження позивачем військової служби та припинення його служби у вересні 2025 року, зазначаючи, що наведені позивачем відомості про отримання грошового забезпечення під час служби у Збройних Силах України самі по собі не підтверджують його участі у придбанні спірного автомобіля або квартири. Відповідач зазначила, що позивач, на її думку, не надав належних та допустимих доказів фактичного внесення власних коштів у придбання спірного автомобіля, а тому вважає його позовні вимоги безпідставними.

У зв`язку з цим, відповідач просила суд не враховувати доводи позивача щодо наявності у нього доходу як доказу його участі у придбанні автомобіля та квартири, а також вважала, що надані нею документи підтверджують особистий характер коштів, за рахунок яких було придбано спірне майно.

Таким чином, представник відповідача фактично наполягала на тому, що спірний автомобіль Ford Focus був придбаний відповідачем за рахунок особистих спадкових коштів, а грошові перекази між сторонами не мають причинно-наслідкового зв`язку з придбанням автомобіля та не можуть свідчити про виникнення у позивача права на частку у цьому майні.

У зв`язку з викладеним представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення 1/2 вартості автомобіля Ford Focus у сумі 148 650,07 грн, визнати автомобіль особистою приватною власністю відповідача та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу та судові витрати у розмірі 20 000,00 грн.

04 листопада 2025 року представник позивача надав суду додаткові пояснення у справі, у яких зазначив, що 29.10.2025 року позивач та його представник отримали через підсистему «Електронний суд» додаткові пояснення представника відповідача та копії доданих до них документів.

Представник позивача повторно звернув увагу суду на вимоги частини другої статті 43 та частин третьої, четвертої, восьмої статті 83 ЦПК України щодо обов`язку учасників справи подавати всі наявні у них докази у встановлені законом або судом строки. Зазначив, що письмові докази, додані відповідачем до додаткових пояснень, не були подані разом із відзивом на позовну заяву чи запереченнями, а неможливість їх своєчасного подання з причин, що не залежали від відповідача, не обґрунтована. У зв`язку з цим представник позивача вважав, що такі докази не підлягають прийняттю судом до розгляду.

Щодо суті поданих відповідачем документів представник позивача зазначив, що відповідач, обґрунтовуючи придбання автомобіля 21.09.2024 року та двокімнатної квартири 22.03.2024 року виключно за кошти, успадковані за заповітом, посилається на 12 банківських операцій на загальну суму 342 875,90 грн. При цьому, звернув увагу суду на те, що сім операцій зі зняття готівки проводилися у березні–квітні 2024 року, тобто безпосередньо перед придбанням квартири, а чотири квитанції про зняття готівки через банкомат на загальну суму 140 000,00 грн не містять відомостей про те, що ці кошти були отримані саме в порядку спадкування, а лише підтверджують факт їх зняття з карткового рахунку.

Також представник позивача звернув увагу на те, що кошти у сумі 11 289,70 грн були видані 01.10.2024 року, тобто вже після придбання як квартири, так і автомобіля, ОСОБА_3 за пред`явленням паспорта, а 04.04.2024 року цій же особі було видано 6 400,00 грн. На думку представника позивача, зазначені обставини не підтверджують використання відповідних коштів саме на придбання спірного автомобіля.

У зв`язку з цим, представник позивача вважав, що наведені відповідачем операції з отримання коштів із банківських рахунків не доводять, що саме ці кошти, а не спільні сумісні кошти, отримані сторонами внаслідок спільної праці та використані в інтересах сім`ї, були спрямовані на придбання автомобіля.

Крім того, представник позивача звернув увагу на те, що на підтвердження достатності коштів для придбання автомобіля та двокімнатної квартири представником відповідача надано лише витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно із зазначенням вартості квартири 551 100,00 грн. При цьому позивач посилався на необхідність встановлення реальної вартості квартири та зазначав, що правовстановлюючим документом на нерухоме майно є, зокрема, договір купівлі-продажу, у якому визначається ціна майна.

Представник позивача зазначив, що йому відомо про придбання квартири за суму близько 920 000,00 грн, а наведені ним відомості щодо середньої вартості двокімнатних квартир у Корабельному районі м. Миколаєва, на його думку, також свідчать про необхідність перевірки реальної вартості придбаної відповідачем квартири.

У зв`язку з цим представник позивача просив суд витребувати у відповідача копію договору купівлі-продажу квартири від 22.03.2024 року № 716, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г.В., оскільки саме цей документ, на його думку, може підтвердити реальну вартість квартири та фактичні витрати відповідача на її придбання. При цьому зазначив, що вказаний документ містить персональні дані та інформацію з обмеженим доступом, у зв`язку з чим не може бути отриманий позивачем або його адвокатом самостійно.

Також, представник позивача заперечив проти доводів відповідача про те, що втрата позивачем працездатності та наявність у нього аліментних зобов`язань нібито свідчать про його намагання будь-яким шляхом стягнути кошти з відповідача. Зазначив, що відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а наявність аліментних зобов`язань позивача перед іншою особою та втрата ним працездатності не є належними доказами, які спростовують презумпцію спільності майна подружжя, а лише підтверджують відповідні обставини.

Таким чином, представник позивача вважав, що надані відповідачем банківські квитанції та витяг з Державного реєстру речових прав не спростовують презумпцію спільності майна подружжя, оскільки не підтверджують беззаперечного зв`язку між успадкованими коштами, їх подальшим зняттям та оплатою саме спірного автомобіля, а також не підтверджують фактичну вартість придбаної квартири.

У зв`язку з наведеним, представник позивача просив суд долучити додаткові пояснення до матеріалів справи, надати їм належну оцінку під час ухвалення рішення та витребувати у відповідача копію договору купівлі-продажу квартири від 22.03.2024 року № 716, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г.В.

07 листопада 2025 року представником відповідача – адвокатом Шиян Ю.М. подано додаткові пояснення у справі, у яких зазначено, що документи щодо походження коштів були отримані відповідачем після подання відзиву на позовну заяву у відповідь на письмові запити до банківських установ, а тому підстав для їх неврахування з огляду на положення статті 83 ЦПК України немає.

Представник відповідача посилалася на те, що наданими до суду свідоцтвами про право на спадщину, банківськими виписками, квитанціями про видачу депозитних вкладів та нарахованих на них відсотків, а також документами щодо конвертації валюти та зняття коштів підтверджується походження грошових коштів, отриманих відповідачем у порядку спадкування, та їх подальший рух. За твердженням сторони відповідача, загальна сума таких коштів становить 845 535,16 грн, що перевищує витрати на придбання спірного майна.

Зазначено, що у період з 07 березня 2024 року по 16 березня 2024 року відповідачем було отримано готівкові кошти на загальну суму 632 205,42 грн, а квартиру придбано 22 березня 2024 року, тобто до укладення шлюбу між сторонами, за рахунок успадкованих коштів. Також представник відповідача пояснила, що зазначення у банківських документах при видачі коштів 04 квітня 2024 року та 01 жовтня 2024 року прізвища спадкодавця ОСОБА_3 зумовлено тим, що відповідні рахунки формально були відкриті на його ім`я, тоді як відповідач отримувала кошти як спадкоємець.

Представник відповідача вказала, що позивачем не надано належних та допустимих доказів його особистої або спільної фінансової участі у придбанні спірного майна, зокрема документів про внесення ним коштів, банківських переказів на користь продавців, договорів позики чи інших доказів передачі ним грошових коштів. У зв`язку з цим доводи позивача про придбання майна за спільні кошти, на думку сторони відповідача, ґрунтуються на припущеннях.

Щодо вартості квартири представник відповідача зазначила, що посилання позивача на відомості із сайтів оголошень не підтверджують її фактичної вартості, тоді як відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вартість квартири становить 551 100,00 грн. При цьому квартира не є предметом спору у цій справі та була придбана відповідачем до укладення шлюбу.

Також представник відповідача заперечила проти клопотання позивача про витребування копії договору купівлі-продажу квартири від 22 березня 2024 року, посилаючись на те, що квартира не є предметом спору, відомості щодо її вартості вже містяться у витягу з Державного реєстру речових прав, а сам договір містить персональні та інші конфіденційні відомості. У зв`язку з цим просила відмовити у задоволенні відповідного клопотання.

Посилаючись на положення статті 57 СК України та правові висновки Верховного Суду, представник відповідача зазначила, що майно, придбане одним із подружжя за кошти, які належать йому на праві особистої приватної власності, зокрема отримані у порядку спадкування, не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. За твердженням сторони відповідача, наданими доказами підтверджується, що кошти, за рахунок яких придбано спірний автомобіль, мали особисте походження, а їх сума була достатньою для його придбання.

У зв`язку з наведеним представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 1/2 вартості автомобіля Ford Focus, VIN-код НОМЕР_1 , у розмірі 148 650,07 грн, а також судових витрат, визнати зазначений автомобіль особистою приватною власністю відповідача та стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу і судові витрати у розмірі 20 000,00 грн.

Позиції учасників справи

Позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Потураєв С.В. у судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник позивача зазначив, що сторони виходять із презумпції набуття майна у шлюбі як об`єкта спільної сумісної власності подружжя. На його думку, саме на відповідача покладається обов`язок спростувати зазначену презумпцію та довести, що спірний автомобіль був придбаний за її особисті кошти. Зазначив, що відповідач не довела, що саме грошові кошти, отримані нею у березні 2024 року, були використані для придбання спірного автомобіля у вересні 2024 року. На думку сторони позивача, матеріали справи не містять належних та безпосередніх доказів трансформації отриманих у березні 2024 року коштів у кошти, за рахунок яких було придбано автомобіль, зокрема квитанцій, платіжних документів або відповідних переказів з банківських рахунків.

Представник позивача також звернув увагу на те, що на момент отримання відповідачем коштів сторони проживали однією сім`єю. При цьому відповідач не заперечувала, що шлюб між сторонами був укладений за взаємною згодою та бажанням, на підставі взаємних почуттів, а не був фіктивним.

Сторона позивача посилалася на наведені у позовній заяві та відповіді на відзив доводи про відсутність прямих доказів того, що саме отримані відповідачем у березні 2024 року кошти були використані для придбання спірного автомобіля. У зв`язку з наведеним, позивач та його представник вважали, що спірний автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник – адвокат Шиян Ю.М. у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували. Представник відповідача зазначила, що на початку розгляду справи позиція позивача фактично ґрунтувалася на тому, що спірний автомобіль був придбаний у період шлюбу, а тому автоматично є спільною сумісною власністю подружжя. Водночас, на думку сторони відповідача, сам по собі факт придбання майна під час шлюбу не визначає його правового режиму, що також підтверджується сталою судовою практикою Верховного Суду, на яку представник посилалася у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Представник відповідача наголосила, що відповідач не лише заявила про придбання автомобіля за власні кошти, а й документально підтвердила джерело їх походження. Суду було надано відповідні документи, зокрема банківські виписки, свідоцтва та інші документи, які, на думку сторони відповідача, підтверджують отримання нею особистих коштів та їх походження. При цьому позивачем, за твердженням представника відповідача, не було надано жодного належного доказу на підтвердження того, що для придбання спірного автомобіля використовувалися саме його особисті кошти або кошти, що належали сторонам на праві спільної сумісної власності. Також представник відповідача наголосила, що позивач не надав доказів відповідних грошових переказів чи інших платежів, які б свідчили про його участь у фінансуванні придбання автомобіля.

Представник відповідача зазначила, що фактично позивач пропонує суду зробити висновок про спільність майна лише на підставі припущення про те, що оскільки автомобіль був придбаний у період шлюбу, то він автоматично є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому сторона відповідача вважала, що надані нею документи належним чином підтверджують походження коштів, за рахунок яких було придбано автомобіль.

За результатами розгляду справи відповідач та її представник просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та визнати спірний автомобіль особистою приватною власністю відповідача.

Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28.08.2025 року провадження по зазначеній справі було відкрито та справа призначена до розгляду у порядку загального позовного провадження.

25.09.2025 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва було задоволено клопотання представника позивача – адвоката Потураєва С.В. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

10.12.2025 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва було задоволено клопотання представника позивача – адвоката Потураєва С.В. про витребування копії договору купівлі-продажу квартири від 22.03.2024 року № 716, виданого Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г.В.

17.12.2025 року на виконання ухвали суду відповідачем надано Договір купівлі-продажу квартири від 22.03.2024 року № 716.

Ухвалою суду від 21.01.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Вивчивши доводи позовної заяви, заперечення сторони відповідача та додаткові пояснення сторін, дослідивши письмові докази, надані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За приписами статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.08.2024 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 08.08.2024 року, виданого Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.08.2025 року у справі № 592/10758/25 шлюб між сторонами було розірвано.

У період шлюбу, 21 вересня 2024 року, відповідачка придбала легковий автомобіль марки Ford Focus, 2012 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , за договором купівлі-продажу № 4841/2024/4893577 за ціною 260 000,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Утім, статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя. Такі правові висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 752/22351/18, провадження № 61-11919св22.

Майно, що є особистою приватною власністю дружини та чоловіка визначено у статті 57СК України.

Зокрема, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України майно, набуте одним із подружжя за час шлюбу в порядку спадкування, є його особистою приватною власністю. При цьому відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю одного з подружжя є також майно, набуте за час шлюбу за кошти, які належали йому особисто.

Таким чином, грошові кошти, набуті відповідачкою у порядку спадкування, за своїм правовим режимом є її особистою приватною власністю та не входять до складу спільного майна подружжя. Водночас у цій справі підлягає встановленню обставина щодо використання саме таких особистих коштів відповідачки для придбання спірного автомобіля.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зазначено, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте ними у період шлюбу, а тягар доказування обставин, необхідних для спростування цієї презумпції, покладається на того з подружжя, хто її заперечує.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), відповідно до якого сам факт реєстрації майна за одним із подружжя не спростовує презумпцію його належності до спільної сумісної власності подружжя. Законодавством передбачено презумпцію віднесення майна, придбаного під час шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя. Реєстрація такого майна лише на ім`я одного із подружжя сама по собі не спростовує зазначеної презумпції. Особа, яка заперечує спільний характер майна, має довести, що воно придбане за її особисті кошти.

КЦС ВС у своїх постановах (від 29.01.2020 у справі №463/5183/17-ц (провадження №61-19271св19); від 31.01.2024 у справі №645/4165/21 (провадження №61-113св23)) наголосив на важливості доведення стороною, яка спростовує презумпцію спільної сумісної власності, не лише факту наявності особистих коштів, а й способу їх використання. Сторона, яка спростовує, повинна надати належні та допустимі докази того, що саме особисті кошти були використані для набуття майна під час перебування у шлюбі.

Заперечуючи проти віднесення транспортного засобу марки Ford Focus, VIN: НОМЕР_1 , 2012 року випуску, придбаного відповідачкою 21.09.2024 року за договором купівлі-продажу № 4841/2024/4893577 за ціною 260 000,00 грн, до складу майна подружжя, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, відповідачка посилалася на те, що вказаний транспортний засіб придбано нею за кошти, отримані у порядку спадкування, які є її особистою приватною власністю.

У спорах про визнання права особистої приватної власності на майно, саме по собі посилання на те, що спірне майно було придбано членом подружжя хоча і за час шлюбу, однак за належні йому особисті кошти, отримані від продажу квартири, не є достатнім доказом сплати особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже він повинен також надати суду належні і допустимі докази придбання спірного майна саме за ці кошти (див. висновки Верховного Суду у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 645/4165/21 (провадження №61-113св23).

На переконання Верховного Суду, таким доказами, зокрема можуть бути: банківські виписки на підтвердження спрямування грошових коштів чи нотаріальна заява/згода другого з подружжя, що майно придбавається за особисті кошти, тощо (постанови Верховного Суду від 21 квітня 2022 року у справі № 461/1617/15-ц (провадження № 61-19201св20), від 25 січня 2023 року у справі № 756/10871/20 (провадження № 61-9709св22), від 10 липня 2024 року у справі № 466/7242/22 (провадження № 61-6448св24), від 30 липня 2024 року у справі № 522/10944/21 (провадження № 61-2100св21).

Судом досліджено заповіт від 26 липня 2023 року, свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 березня 2024 року, а також надані відповідачкою платіжні інструкції, квитанції, банківські виписки та інші документи, що стосуються отримання нею спадкового майна та подальшого руху грошових коштів. Із зазначених документів убачається, що відповідачка набула у порядку спадкування право на грошові кошти, які знаходилися на рахунках спадкодавця у різних банківських установах, у тому числі в національній та іноземній валюті.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 07 березня 2024 року відповідачці перейшли у спадщину грошові кошти, розміщені на банківських рахунках спадкодавця.

Аналіз матеріалів справи, яка розглядається, свідчить про те, що відповідачкою на підтвердження особистого характеру коштів надано свідоцтва про право на спадщину за заповітом, витяги з Державного спадкового реєстру та банківські квитанції про зняття грошових коштів з рахунків у березні та червні 2024 року.

Суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що зазначені докази підтверджують факт набуття відповідачкою грошових коштів у порядку спадкування та факт їх зняття з банківських рахунків до придбання спірного автомобіля.

Водночас суд зауважує, що сам по собі факт наявності у відповідачки особистих коштів та їх зняття з рахунків не є достатнім для висновку про те, що саме ці кошти були використані для придбання автомобіля Ford Focus за договором купівлі-продажу від 21.09.2024 року.

Судом враховується, що частина зазначених відповідачкою операцій зі зняття грошових коштів відбулася у березні 2024 року, тобто приблизно за шість місяців до придбання автомобіля, а окремі операції — у червні 2024 року. При цьому належних та допустимих доказів безпосереднього спрямування саме цих коштів на оплату автомобіля в розмірі 260 000,00 грн матеріали справи не містять.

У судовій практиці при вирішенні спорів щодо правового режиму майна, набутого одним із подружжя за час шлюбу, враховується часовий проміжок між отриманням особистих коштів, зокрема у порядку спадкування, та придбанням за час шлюбу спірного майна, а також можливість простежити збереження та використання таких коштів для його придбання.

За таких обставин сам факт зняття, а саме: 11.03.2024 року – зняття 49,04 доларів США, еквівалент 1 870,43 грн; 07.03.2024 року – зняття 1 732,29 доларів США, еквівалент 66 288,50 грн; 07.03.2024 року – обмін 850 доларів США на 32 810,00 грн; 08.03.2024 року – зняття 1 320,00 доларів США, еквівалент 50 270,25 грн; 08.03.2024 року – зняття 1 301,03 доларів США, еквівалент 49 547,91 грн; 14.03.2024 року – зняття 2 550,00 доларів США, еквівалент 98 908,89 грн; 15.03.2024 року – зняття 2 301,05 доларів США, еквівалент 89 017,04 грн; 06.06.2024 року – зняття 2 400,00 доларів США, еквівалент 96 300,96 грн; 25.06.2024 року – зняття 315,55 доларів США, еквівалент 12 795,71 грн., відповідачкою грошових коштів, отриманих у порядку спадкування, не свідчить про збереження саме цих коштів до моменту придбання автомобіля та їх подальше використання для його оплати. Відповідачкою не надано належних та допустимих доказів, які б дозволяли простежити безперервний рух саме цих грошових коштів від моменту їх зняття до моменту придбання спірного транспортного засобу та встановити їх використання як джерела його фінансування.

Водночас до матеріалів справи долучено договір купівлі-продажу квартири від 22.03.2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г.В. та зареєстрований у реєстрі за № 716, відповідно до пункту 5 якого вартість квартири становить 550 554,00 грн. Зазначена квартира придбана відповідачкою до укладення шлюбу при цьому позивач не ставить питання про визнання зазначеної квартири спільною сумісною власністю подружжя та не включає її до предмета спору. Проте придбання відповідачкою квартири вартістю 550 554,00 грн у березні 2024 року свідчить про здійснення нею значних витрат у період, що передував укладенню шлюбу, що підлягає врахуванню судом при оцінці подальшого руху та використання успадкованих нею грошових коштів.

Отже, надані відповідачкою докази підтверджують наявність у неї особистих грошових коштів, отриманих у порядку спадкування, однак самі по собі не підтверджують їх використання саме як джерела фінансування придбання спірного транспортного засобу. За таких обставин наведені докази підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема з урахуванням руху грошових коштів за рахунками сторін, часу та характеру здійснених операцій, вартості придбаного автомобіля та інших обставин його придбання.

Окрім того, судом встановлено, що відповідно до форми ОК-5 за 2024 рік дохід ОСОБА_1 становив 607 865,47 грн. Крім того, згідно з довідкою про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію і призначення пенсії № 1004/ф від 16.09.2025 року, виданою військовою частиною НОМЕР_4 , ОСОБА_1 за період з вересня 2023 року по серпень 2025 року нараховано грошові кошти в загальному розмірі 422 019,12 грн.

Водночас з наданої до суду банківської виписки вбачається, що у період з 26.05.2023 року по 20.05.2025 року ОСОБА_1 на рахунок відповідачки перераховано грошові кошти на загальну суму 301 049,74 грн.

Наведені обставини підтверджують наявність у позивача у відповідний період регулярних доходів та фактичне здійснення між сторонами грошових переказів до укладення шлюбу, так і під час шлюбу, що підтверджується дослідженими судом банківськими виписками та платіжними документами.

При цьому суд враховує часову послідовність набуття відповідачкою спадкових коштів, державної реєстрації шлюбу між сторонами та придбання спірного автомобіля. Так, свідоцтва про право на спадщину за заповітом видані відповідачці 07 березня 2024 року, шлюб між сторонами зареєстровано 08 серпня 2024 року, а спірний автомобіль придбано 21 вересня 2024 року, тобто приблизно через шість місяців після оформлення спадкових прав.

Таким чином, між зняттям відповідачкою більшої частини спадкових коштів у березні 2024 року та придбанням спірного автомобіля у вересні 2024 року минув значний проміжок часу. При цьому матеріали справи не містять доказів, які б дозволяли встановити безперервний рух саме цих коштів та підтвердити їх збереження відповідачкою до моменту придбання автомобіля.

Навпаки, судом встановлено, що у березні 2024 року відповідачкою придбано квартиру вартістю 550 554,00 грн, тобто до укладення шлюбу, що свідчить про здійснення нею значних витрат у період після набуття спадкових коштів та до придбання спірного автомобіля. За таких обставин сам факт отримання та подальшого зняття спадкових коштів не дає підстав для висновку про те, що саме ці кошти були збережені та використані для придбання автомобіля 21.09.2024 року.

Водночас судом встановлено наявність у позивача доходів у відповідний період та систематичне здійснення ним грошових переказів на рахунок відповідачки. Зазначені обставини свідчать про наявність між сторонами регулярних фінансових взаємовідносин як до укладення шлюбу, так і в період шлюбу.

Крім того, суд враховує обставини участі позивача у пошуку та виборі спірного транспортного засобу. Надані матеріали перевірки автомобіля через онлайн-сервіс CarVertical самі по собі не підтверджують здійснення позивачем оплати за автомобіль, однак у сукупності з іншими доказами підтверджують його участь у процесі пошуку, вибору та придбання транспортного засобу, який придбавався під час шлюбу.

З матеріалів справи встановлено, що автомобіль Ford Focus, VIN-код НОМЕР_1 , 2012 року випуску, придбано відповідачкою 21.09.2024 року за договором купівлі-продажу № 4841/2024/4893577 за ціною 260 000,00 грн.

Суд не встановив належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності підтверджували, що станом на 21.09.2024 року у відповідачки зберігалися саме успадковані нею грошові кошти та що саме ці кошти були використані як джерело придбання транспортного засобу.

Відповідачкою також не надано доказів укладення між сторонами договору або іншої домовленості щодо набуття спірного автомобіля виключно у її особисту приватну власність, а також не доведено придбання автомобіля виключно за її особисті кошти.

Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин суд дійшов висновку, що спірний автомобіль — Ford Focus, VIN-код НОМЕР_1 , 2012 року випуску є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

За ч.1 ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За ст.69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст.71 Сімейного кодексу України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік недомовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно з частиною третьою статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України річ є неподільною, якщо її не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Транспортний засіб за своїми властивостями є неподільною річчю, у зв`язку з чим виділ частки у ньому в натурі є неможливим.

Разом із тим судом встановлено, що 16.04.2025 року відповідачка відчужила спірний автомобіль, у зв`язку з чим на час розгляду справи автомобіль у її власності не перебуває.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, за взаємною згодою. У разі відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди другого з подружжя та не в інтересах сім`ї вартість такого майна підлягає врахуванню при визначенні часток та розміру компенсації. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.12.2023 року у справі № 127/21002/21 (провадження № 61-5340св23) та від 24.05.2023 року у справі № 278/2482/21 (провадження № 61-12736св22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) дійшла висновку, що особа, яка бажає отримати еквівалент вартості майна, відчуженого без її згоди, має право звернутися з вимогою про стягнення компенсації вартості її частки у такому майні. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для визначення розміру компенсації враховується дійсна ринкова вартість майна на час розгляду справи, а у разі неможливості встановлення вартості саме відчуженого майна — вартість майна, подібного за своїми якостями та технічними характеристиками.

Позивач у цій справі просить стягнути грошову компенсацію вартості належної йому частки у спільному сумісному майні у зв`язку з відчуженням відповідачкою спірного автомобіля, а не припинити її право на частку у спільному майні.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) та від 22.09.2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21), а також Верховний Суд у постанові від 04.10.2023 року у справі № 345/2224/20 (провадження № 61-5915св22) зазначили, що положення статті 365 ЦК України щодо попереднього внесення грошової суми на депозитний рахунок суду застосовуються у випадках припинення права співвласника на частку у спільному майні, а не у випадку стягнення грошової компенсації вартості частки.

Отже, вимога позивача про стягнення грошової компенсації вартості його частки у спільному сумісному майні не потребує попереднього внесення відповідної суми на депозитний рахунок суду.

Судом встановлено, що відповідно до звіту про оцінку майна від 13.08.2025 року, складеного ФОП ОСОБА_6 , ринкова вартість автомобіля Ford Focus, VIN-код НОМЕР_1 , визначена у розмірі 297 300,13 грн.

На момент проведення оцінки автомобіль уже був відчужений відповідачкою, у зв`язку з чим його безпосередній огляд оцінювачем не проводився. Інших доказів ринкової вартості саме цього автомобіля станом на час розгляду справи сторонами не надано.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.09.2022 року у справі № 125/2157/19, при визначенні компенсації вартості частки враховується дійсна ринкова вартість майна на час розгляду справи.

Отже, вартість спірного автомобіля становить 297 300,13 грн, а вартість належної позивачу 1/2 частки — 148 650,07 грн.

Відтак з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 148 650,07 грн (сто сорок вісім тисяч шістсот п`ятдесят гривень 07 копійок) як компенсація вартості 1/2 частки у спільному сумісному майні — автомобілі Ford Focus, VIN-код НОМЕР_1 , 2012 року випуску, відчуженому відповідачкою 16.04.2025 року.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідачки на його користь у розмірі 1 189,20 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 30.09.2022 року за № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть, у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулося у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено: «… у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення».

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 57, 60, 63, 68-71 СК України, ст. ст. 183, 364, 370 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна — задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) грошові кошти у розмірі 148 650,07 грн. (сто сорок вісім тисяч шістсот п`ятдесят гривень сім копійок) як 1/2 вартості від проданого ОСОБА_2 16.04.2025р. легкового автомобіля Ford Focus, VIN-код: НОМЕР_1 , 2012 року випуску.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 189,20 грн.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач — ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 );

Відповідач — ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ).

Повний текст судового рішення складено 23.09.2026 року.

Суддя Я.А. Чернявська