Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №136/2303/23 — Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/2303/23

провадження № 2/136/540/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області у складі головуючого судді Іванця О.Д., за участю секретаря судового засідання Козаченко А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС АГРО ЗАХІД" про визнання відсутнім права оренди на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 , через свого представника, звернувся до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС АГРО ЗАХІД" про визнання відсутнім права оренди на земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка являлась матар`ю позивача. Після її смерті відкрилася спадщина до якої увійшла земельна ділянка площею 4,1237 га, кадастровий номер 0522282000:03:000:0375 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області. Спадщину за заповітом прийняв син спадкодавця ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, видане державним нотаріусом Липовецької державної нотаріальної контори Вінницької області Кицюк О.П. За життя ОСОБА_2 , 29.08.2016 уклала договір оренди земельної ділянки з ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» (на даний момент ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД»). Після оформлення спадщини, позивач повідомив відповідача, що він не бажає поновлювати дію договору і має намір самостійно обробляти земельну ділянку. В подальшому позивач дізнався про додаткову угоду від 16.06.2021 до вказаного Договору оренди землі, якою продовжено строк дії договору до 2027 року. Однак, позивач угоду не підписував і наміру її укласти не мав. З урахуванням всіх наведених обставин, відповідач безпідставно набув (подовжив) право користування земельною ділянкою на підставі додаткової угоди, яку позивач не підписував. А тому викладені обставини послугували підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 11.12.2023 призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов. Також витребувано в ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» оригінал додаткової угоди від 16.06.2021 року до договору оренди землі від 29 серпня 2016 року, яка укладена між ОСОБА_1 та ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД», а також у державного нотаріуса Липовецької державної нотаріальної контори Вінницької області Кицюка О.П. спадкову справу №27/2020 заведену до майна померлої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач у визначений судом строк подав відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідач зазначає у відзиві, що між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до вище вказаного договору оренди земельної ділянки, за умовами якої, термін дії договору оренди було продовжено на 11 (одинадцять) років. Державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі проведено 16.06.2021 року. Таким чином, починаючи з січня 2016 року. Відповідач є законним користувачем земельної ділянки та належним чином виконує усі зобов`язання взяті на себе за умовами Договору оренди. У відзиві на позов зазначено, що основною причиною, яка є підставою для визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, на думку позивача, є те, що додаткова угода до договору оренди земельної ділянки підписана не ОСОБА_1 , особисто, а невідомою особою. Про те, дане твердження позивача не відповідає дійсності з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. На дату укладення додаткової угоди сторонами досягнуто згоди щодо зміни всіх істотних умов договору оренди та засвідчено підписами. Крім того, як зазначає у відзиві відповідач, підпис в додатковій угоді до договору оренди земельної ділянки є аналогічним підпису в його паспорті та проставлений особисто ОСОБА_1 , що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог. Також відповідач вказав, що позивач, у період дії договору оренди землі отримував орендну плату в натуральній та грошовій формах. Договір оренди укладений з ОСОБА_2 , 2016 році та протягом цього часу вона отримувала орендну плату подавала до орендаря заяви в яких вказувала, що просить видати їй орендну плату згідно укладеного договору оренди, окрім того було укладено та зареєстровано додаткову угоду у 2021 році з ОСОБА_1 , який є спадкоємцем ОСОБА_2 . Протягом цього часу позивач отримував орендну плату грошовими переказами на свій картковий рахунок. Уклавши з Товариством додаткову угоду, позивач, погодився з усіма умовами Договору оренди та додаткової угод, та добровільно належним чином приймав виконання умов Договору оренди та додаткової угод від відповідача. Таким чином, все вищевикладене, на думку відповідача, свідчить про те, що поданий позивачем позов є надуманим, необґрунтованим та не відповідає, а ні положенням Договору оренди та додаткової угоди, а ні вимогам законодавства, а усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, тобто фактичне визнання договору оренди та додаткової угоди до нього недійними є незаконним та таким, що порушить права відповідача. А тому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Учасники процесу у судове засідання не з`явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 05.04.2024 змінено предмет позову у даній справі, підготовче судове засідання відкладено на іншу дату, а також повторно витребувано докази, які не надійшли на виконання ухвали суду від 11.12.2023.

В подальшому, ухвалою суду від 10.05.2024 у справі було призначено судово - почеркознавчу експертизу, а провадження у справі зупинено, матеріали справи направлено до експертної установи.

18.06.2024 на адресу суду надійшли матеріали цивільної справи. Крім того, експерт звернувся до суду із клопотанням про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи, а саме: оригінали документів, де містяться вільні зразки підпису ОСОБА_1 , та експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 20.06.2024 поновлено провадження у справі та призначено судове засідання.

У судове засідання сторони не з`явилися, а представником позивача подано до суду заяву від 14.08.2024 про долучення до матеріалів справи оригіналів документів з порівняльними вільними зразками підписів позивача ОСОБА_1 , а також експерементальних зразків підписів, які необхідні експерту для проведення експертизи. Разом з тим, представник відповідача також у судове засідання не з`явився, але у своїй заяві від 14.08.2024 просив про розгляд справи без його участі, проти задоволення клопотання представника позивача про долучення вільних та експерементальних зразків підписів позивача, не заперечував.

Ухвалою суду від 14.08.2024 задоволено клопотання представника позивача від 14.08.2024 про долучення до матеріалів справи оригіналів документів з вільними зразками підписів позивача ОСОБА_1 , а також його експерементальних зразків підписів, визначено експерту які саме документи слід досліджувати, а провадження у справі зупинено, матеріали справи направлено до експертної установи.

11.02.2025 на адресу суду надійшов висновок експерта №1905/24-21 від 03.02.2025.

Ухвалою суду від 12.02.2025 поновлено провадження у справі та призначено судове засідання.

09.04.2025 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про призначення додаткової судово-почеркознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 25.06.2025 у справі було призначено додаткову судово-почеркознавчу експертизу, а провадження у справі зупинено, матеріали справи направлено до експертної установи.

28.04.2026 на адресу суду надійшов висновок експерта №6393/25-32 від 21.04.2026.

Ухвалою суду від 29.04.2026 поновлено провадження у справі та призначено судове засідання.

Сторонами не врегульовано спір до судового розгляду.

Ухвалою суду від 17.06.2026 закрито підготовче провадження в справі, призначено її до судового розгляду по суті.

Представник позивача подав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а розгляд справи просив провести без участі позивача та його представника.

Також, представник відповідача подав до суду заяву, в якій просив суд розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги не визнає та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, тому проводить його в даному судовому засіданні на підставі зібраних у справі доказів, за відсутності осіб, які беруть участь у справі, при цьому не здійснюючи фіксацію судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно й безпосередньо оцінивши зібрані в справі докази, встановив наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 41). Після її смерті відкрилася спадщина до якої увійшла земельна ділянка площею 4,1237 га. кадастровий номер 0522282000:03:000:0375 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, в підтвердження чого до матеріалів справи додано копію Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН №197419, виданого Липовецькою райдержадміністрацією Вінницької області 30.09.2004 року на підставі розпорядження №119 Липовецької райдержадміністрації від 21.05.2004 року, зареєстрованого Липовецьким райвідділом земельних ресурсів в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 82 (а.с. 50 на звороті).

З матеріалів цивільної справи слідує, що спадщину за заповітом прийняв позивач та переоформив право власності на зазначену вище земельну ділянку на себе, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом (а.с. 16) та інформацією з Державного земельного кадастру про наявність зареєстрованого права власності на земельну ділянку (а.с. 17).

За життя ОСОБА_2 – мати позивача 29.08.2016 уклала договір оренди земельної ділянки, що є предметом спору, з ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» (на даний момент ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД»), строком на 7 років (а.с. 3-5).

Як зазначено позивачем у позові, після оформлення спадщини, позивач повідомив відповідача, що він не бажає поновлювати дію договору і має намір самостійно обробляти земельну ділянку, про що зазначено в листі-повідомленні від 03.06.2023 (а.с. 13).

Надалі, ОСОБА_1 дізнався про додаткову угоду від 16.06.2021 до вищевказаного Договору оренди землі, якою продовжено строк дії договору з дати укладення на 11 років, тобто до 2027 року (а.с. 10-12).

Однак, позивач у позовній заяву вказав, що додаткову угоду до договору оренди землі не підписував і наміру її укладати не мав.

Судом в ході розгляду даної справи було призначено судово-почеркознавчі експертизи, відповідно до яких встановлено наступне.

Висновком судового експерта Вінницького відділення КНДІСЕ від 03.02.2025 року №1905/24-21 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №136/2303/23, встановлено, що підпис в додатковій угоді від 16.06.2021 до Договору оренди землі від 29.08.2016 року в графі «підпис Орендодавець», зареєстрованого / право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі 21.09.2016 за №16518497, - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 152-157).

Висновком судового експерта Вінницького відділення КНДІСЕ від 21.04.2026 року №6393/25-32 за результатами проведення повторної судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №136/2303/23 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 , який міститься в графі « ОСОБА_1 » на зворотній стороні третього аркуша додаткової угоди від 16.06.2021 до договору оренди землі від 29.08.2016, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 193-201).

Суд, з огляду на наведені обставин, дійшов до висновку, що відповідач безпідставно набув (подовжив) право користування земельною ділянкою на підставі додаткової угоди, яку позивач ОСОБА_1 не підписував та наміру її укладати не мав, а тому позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначив Верховний Суд, для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про оренду землі», укладання договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

У ст.30 Закону України «Про оренду землі» зазначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до положення ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із ч. 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис (відповідно до ст. 205, 207 ЦК України) є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц Верховний Суд зазначив, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника/-ів правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Згідно з частинами 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно висновків експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи №1905/24-21 від 03.02.2025 (а.с.152-157) та повторної судової почеркознавчої експертизи №6393/25-32 від 21.04.2026 (а.с. 193-201), проведених в рамках цивільної справи №136/2303/23 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» про визнання відсутнім права оренди на земельну ділянку, підпис в додатковій угоді від 16.06.2021 року до Договору оренди землі від 29.08.2016 року - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Таким чином суд вважає встановленою обставину, що позивач ОСОБА_1 не підписував спірну додаткову угоду, а відповідно не мав наміру її укладати та не погоджував її умов, таким чином оспорювана додаткова угода від 16.06.2021 до Договору оренди землі від 29.08.2016 року є неукладеною.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач стверджує те, що після смерті ОСОБА_2 новим власником земельної ділянки став її син ОСОБА_1 , який, як і попередня власниця, прийняв умови договору оренди, отримуючи орендну плату, що спростовує твердження позивача про відсутність орендних відносин та вказує на недобросовісність поведінки відповідача.

Проте, суд критично оцінює зазначену відповідачем обставину з наступних підстав.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі зазначеної доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці, за умови, що інша сторона, діючи собі на шкоду, розумно покладається на них (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

Як встановлено судом первісний договір оренди земельної ділянки, що є предметом спору, було укладено між ОСОБА_2 та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» (на даний момент ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД») 29.08.2016 строком на 7 років, що не оспорюється сторонами.

Відповідно до змісту додаткової угоди від 16.06.2021 до зазначеного вище договору оренди землі до нього було внесено зміни, вказано орендодавцем позивача і продовжено строк його дії до 2027 років.

Втім факт укладення даної додаткової угоди та продовження строку первісного договору стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Усе це, враховуючи результати почеркознавчих експертиз в повній мірі підтверджує обставини, зазначені позивачем та спростовує позицію відповідача і свідчить про те, що ОСОБА_1 не підписував спірну додаткову угоду та не мав наміру її укладати.

Разом із тим отримання позивачем орендної плати не свідчить про прийняття ним нових умов договору оренди не спростовує твердження позивача про відсутність орендних відносин та не вказує на недобросовісність та суперечливість його поведінки. Адже земельна ділянка, що є предметом спору весь цей час продовжувала перебувати у володінні та користуванні відповідача, що тягне за собою його обов`язок сплачувати відповідні кошти.

Оцінюючи спірні правовідносини суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є його вимога до особи за якою зареєстровано право оренди про визнання відсутнім такого права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) вказала, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди.

Відповідно до п. у 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

У свою чергу Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 за вимогою орендодавця до орендаря, зокрема, про повернення земельної ділянки, дійшов висновку, що належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 136/2517/18 за вимогою орендодавця до орендаря про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом витребування земельної ділянки від орендаря.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. статті 89 ЦПК України суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Зазначений підхід також узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Суд, оцінюючи надані позивачем докази вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, підтверджують існування обставин на які посилається позивач, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність обставин, які входять до предмета доказування.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога про визнання відсутнім права оренди, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, входять і затрати на правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи, що будь-яких доказів на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу стороною позивача до суду не надано, як і заяви про їх подання протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, підстави для їх стягнення відсутні.

Від сплати судового збору позивач звільнений на підставі ст. 5 п. 9 ЗУ «Про судовий збір», так як він є інвалідом ІІ групи, про що свідчить пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 .

Таким чином, зважаючи на задоволення позову, з відповідача на користь держави слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 203, 205, 207 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України 319, 321, 391 ЦК Кодексу України суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС АГРО ЗАХІД" (місцезнаходження вул. Героїв Майдану, буд. 63, м. Липовець, Вінницький р-н, Вінницька обл., ЄДРПОУ 32513287) про визнання відсутнім права оренди - задовольнити.

Визнати відсутнім право оренди у Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» (код ЄДРПОУ 32513287) на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,1237 га. кадастровий номер 0522282000:03:000:0375, яка розташована на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області і належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС АГРО ЗАХІД" (код ЄДРПОУ 32513287) судові витрати зі сплати судового збору в дохід держави в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя О.Д. Іванець