Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №921/385/26 — Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 вересня 2026 року м.Тернопіль Справа № 921/385/26

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, м.Івано-Франківськ

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області, м.Тернопіль

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТБУД Т", м.Тернопіль

про стягнення 185 237 грн 56 коп.

за участю представників:

позивача: Ткач Р.М, завідувач юридичного сектору управління забезпечення, довіреність від 20.01.2026;

відповідача: Свірський Т.В., адвокат, ордер серії ВО №1073977 від 03.04.2024;

третьої особи: не з`явився.

Зміст позовних вимог, позиція позивача.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, м.Івано-Франківськ звернулося через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТБУД Т", м.Тернопіль, про стягнення 185237,56 грн неустойки за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкту оренди, у зв`язку з припиненням дії договору оренди №1367 від 29.01.2019 нерухомого майна, що належить до державної власності.

За доводами позивача, укладений у 2019 році договір оренди № 1367 від 29.01.2019 (викладений у новій редакції згідно договору про внесення змін та доповнень № 1 від 17.06.2021) державного нерухомого майна закінчився 28.01.2024. Утім, незважаючи на відмову Орендодавця продовжувати дію договору оренди з посиланням на використання майна для власних потреб балансоутримувачем (наказ Регіонального відділення Фонду від 16.11.2023 № 276) та своєчасне повідомлення про це відповідача листом від 17.11.2023 № 11-112-01777, майно з оренди повернуто лише 15.05.2026, що вбачається з Акту державного виконавця від 15.05.2026, підписаного представником відповідача без зауважень, складеним в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання рішення суду у справі №921/143/24 про виселення товариства. Посилання відповідача на повернення майна 16.12.2025 шляхом надіслання одностороннього акта Орендодавцю вважає помилковим, адже за умовами договору майно вважається повернутим з оренди лише з моменту підписання Балансоутримувачем та Орендарем акта повернення з оренди (пункту 4.3 Розділу II Незмінюваних умов договору).

Щодо розрахунку суми неустойки з урахуванням щомісячного індексу інфляції, то позивач вважає, що така є фіксованою величиною та обраховується з проіндексованої суми орендної плати як це передбачено договором. Неустойку нараховано за період з 29.01.2024 по 15.05.2026 у загальній сумі 209 613,16 грн., та, з урахуванням сплачених відповідачем коштів (24 375,60 грн) після припинення дії договору, заявлено до стягнення 185 237,56 грн.

Щодо інших платежів зауважив, що такі сплачені на рахунок балансоутримувача. Натомість неустойка зараховується до Державного бюджету України, тому відповідач має право вимагати повернення сплачених коштів від балансоутримувача, в окремому позовному провадженні.

Правовими підставами позову визначено норми статей 11, 526, 530, 610, 759, 785 Цивільного кодексу України, статей 193, 283 Господарського кодексу України, статей 24, 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також умови договому оренди № 1367 від 29.01.2019 в новій редакції.

Заперечення відповідача.

Відповідач у поданому через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС відзиві на позовну заяву від 07.07.2026 (вх. № 5344 від 08.07.2026) проти задоволення позовних вимог заперечив за безпідставністю та необґрунтованістю.

На думку відповідача, при розрахунку неустойки має застосуватися пільгова ставка орендної плати відповідно до підпункту 4 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» № 634 від 27.05.2022. Оскільки відповідач сплачував орендну плату в розмірі 50% від суми, визначеної договором, то при обчисленні неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, має враховуватися саме цей розмір орендної плати (50%).

Також відповідач вважає, що неустойка має обраховуватися з урахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, тобто її нарахування припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відтак, на переконання відповідача, нарахування неустойки поза межами визначеного законом шестимісячного строку є неправомірним.

Також відповідачем зазначено, що орендована за договором площадка, на виконання рішення суду у справі № 921/143/24, фактично звільнена 16.12.2025, про що свідчить надісланий Акт повернення нерухомого майна від 16.12.2025 балансоутримувачу - Регіональному офісу водних ресурсів у Тернопільській області.

Долучені Акти державного виконавця від 11.02.2026, 27.03.2026 та 15.05.2026, на думку відповідача, не спростовують факт виконання судового рішення 16.12.2025, оскільки матеріали справи не містять доказів належності відповідачу вказаних у цих Актах будівельних матеріалів. Акт від 15.05.2026 лише констатує факт виконання рішення суду, але не конкретизує дату, коли саме боржником звільнено орендоване майно. Також зауважує, що Акт від 27.03.2026 не підписано державним виконавцем.

Також вважає, що до неустойки, нарахованої за ч. 2 статті 785 Цивільного кодексу України, не може застосовуватися індекс інфляції враховуючи її правову природу, відмінну від грошових зобов"язань.

Крім того зауважує, що товариством після припинення договору сплачено після 28.01.2024 кошти в рахунок передоплати в загальному розмірі 42 473,74 грн (без урахування ПДВ), що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, тому сплачені кошти в сумі 42 473,74 грн підлягають зарахуванню в рахунок зменшення нарахованої неустойки.

Також відповідач, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України просив суд зменшити розмір заявленої неустойки, наголошуючи на наявності обставин, що мають істотне значення, та з огляду на добросовісну поведінку, яка відповідала нормам пункту 5 Постанови № 634 та правовій позиції Верховного Суду, наведеній у пункті 62 постанови від 12.04.2023 у справі № 917/565/22, згідно з якою площадка із залізобетонним покриттям не є приміщенням, а отже підстави для відмови у продовженні договору були відсутні, тому товариство вважало договір оренди пролонгованим. Лише 17.04.2025 у постанові у справі № 921/144/24 Верховний Суд відступив від вказаного висновку, тобто до 17.04.2025 відповідач використовував майно добросовісно.

Пояснення третьої особи.

Регіональним офісом водних ресурсів у Тернопільській області у поданих через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС письмових поясненнях № 832 від 06.07.2026 (вх. № 5292 від 07.07.2026) зазначено про обґрунтованість позову. Вважає, що строк дії договору оренди закінчився 28 січня 2024 року, у зв`язку з чим договірні відносини між сторонами припинилися.

Щодо дати фактичного повернення майна, то зазначено, що Орендар після припинення дії договору оренди у визначений договором строк майно добровільно не повернув та від підписання акта приймання-передачі відмовився; орендоване майно повернуто Балансоутримувачу лише 15 травня 2026 року під час проведення примусових виконавчих дій у виконавчому провадженні № 79975784 з виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2025 про виселення, виданого на виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 у справі № 921/143/24, про що складено Акт державного виконавця від 15.05.2026.

Вимоги про стягнення неустойки вважає правомірними, такими, що відповідають нормам статті 785 Цивільного кодексу України та пункту 4.4 Розділу II Незмінюваних умов договору оренди № 1367.

Процесуальні дії у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 позовну заяву розподілено на розгляд судді Андрусик Н.О.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 22.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 21.07.2026.

Цією ж ухвалою, в порядку ст. 50 ГПК України, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональний офіс водних ресурсів у Тернопільській області (балансоутримувач державного орендованого майна).

Ухвалою суду від 03.07.2026 задоволено заяву представника відповідача - адвоката Свірського Т.В. без номера від 29.06.2026 (вх. № 5082) про надання доступу до електронної справи в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС

Ухвалою суду від 21.07.2026, постановленою окремим процесуальним документом, відмовлено у задоволенні клопотання від 20.07.2026 (вх. № 5722 від 21.07.2026) про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 21.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 08.09.2026, в якому оголошувалася перерва до 10.09.2026.

Представники позивача та відповідача у судовому засіданні підтримали доводи та заперечення, наведені у заявах по суті спору та у підготовчому провадженні з посиланням на долучені до справи докази.

Представник третьої особи в судові засідання не з`явився; про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом надсилання ухвал суду до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС. Відповідно до заявленого у поясненнях № 832 від 06.07.2026 (вх. № 5292 від 07.07.2026) клопотанні та заяві № 1050 від 07.09.2026 (вх. № 7020), просив розгляд справи здійснювати без участі його представника.

З огляду на належне повідомлення третьої особи, приписи ч. 1 ст. 202 ГПК України та наявність її заяви про розгляд справи за відсутності представника, суд визнав за можливе розглянути спір в даному судовому засіданні.

Відповідно до ч.1, 2, 6 ст. 233 та ст. 240 ГПК України, суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Справу розглянуто по суті та у відповідності до вимог ч. 6 ст. 233 ГПК України 10.09.2026 в судовому засіданні судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом на підставі наявних у справі доказів та зміст спірних правовідносин.

29 січня 2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТБУД Т» як Орендарем укладено договір оренди № 1367 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування без права передачі в суборенду державне нерухоме майно - частину площадки з залізобетонним покриттям № 14 площею 436,8 кв. м (інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.40.ББФЕРЮ039), розміщену за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, 30а, що перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області. Майно передано Орендарю за Актом приймання-передавання від 29.01.2019 (а.с.31 том 1).

Майно передається в оренду з метою: для складування будматеріалів (п.1.2 договору).

17 червня 2021 року, на підставі наказу Регіонального відділення Фонду № 291 від 07.06.2021 між сторонами підписано договір про внесення змін та доповнень №1 до договору оренди № 1367, яким правочин викладено у новій редакції та згідно з пунктом 12.1 (3) Змінюваних умов визначено строк дії договору до 28 січня 2024 року включно.

Цільове призначення використання Орендарем майна - для складування будматеріалів (пункт 7 Розділу І Змінюваних умов договору оренди № 1367).

Згідно з пунктами 4.2 та 4.3 Розділу II Незмінюваних умов договору оренди, протягом трьох робочих днів з моменту припинення цього договору Балансоутримувач зобов`язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за цим договором і за договором про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю в акті повернення з оренди орендованого майна. Балансоутримувач складає акт у трьох оригінальних примірниках і надає підписані ним примірники Орендарю. Орендар зобов`язаний підписати три примірники акта повернення не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання від Балансоутримувача, одночасно повернути Балансоутримувачу два примірники підписаних Орендарем актів (разом із ключами, у разі їх наявності) та звільнити майно одночасно з поверненням підписаних актів. Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання Балансоутримувачем та Орендарем акта повернення з оренди орендованого майна.

Пунктом 4.4 Розділу II Незмінюваних умов договору передбачено, якщо Орендар не повертає майно після отримання від Балансоутримувача примірників акта повернення з оренди орендованого майна, Орендар сплачує до Державного бюджету України неустойку у розмірі подвійної орендної плати за кожен день користування майном після дати припинення цього договору (а.с.37 том 1).

За змістом пунктів 9.1 (4), 16 Змінюваних умов та пунктів 3.2, 3.6 Розділу II Незмінюваних умов договору оренди № 1367 від 29.01.2019 (у редакції договору про внесення змін та доповнень № 1 від 17.06.2021), місячна орендна плата за орендоване майно без урахування ПДВ визначена на підставі оцінки майна і становить 2 438,55 грн за базовий місяць розрахунку - травень 2021 року (без ПДВ).

Відповідно до пунктів 9.1 (4), 16 Змінюваних умов та пункту 3.2 Розділу II Незмінюваних умов договору оренди, орендна плата за другий і кожен наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з пунктом 16 Змінюваних умов та пунктом 3.3 Розділу II Незмінюваних умов договору оренди, орендна плата перераховується щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, у співвідношенні: 50% - до Державного бюджету України (Орендодавцю) та 50% - Балансоутримувачу (Регіональному офісу водних ресурсів у Тернопільській області).

На підставі підпункту 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі - Постанова № 634), протягом строку дії договору оренди в умовах воєнного стану орендна плата нараховувалася та сплачувалася Орендарем у розмірі 50% від розміру орендної плати, встановленої договором, з урахуванням індексації.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір орендної плати за останнім повним календарним місяцем виконання договору (грудень 2023 року) з урахуванням щомісячних інфляційних індексацій, здійснених у період чинності правочину, становив 3 362,64 грн (без ПДВ).

17.10.2023 відповідачем направлено листа № 21 на адресу позивача та третьої особи з повідомленням про намір продовжувати користуватися державним майном після 28.01.2024 з посиланням на пункт 5 Постанови № 634.

У листі-відповіді № 1115 від 24.10.2023 Балансоутримувач заперечив щодо продовження договору у зв`язку з необхідністю використання майна для власних потреб, що повторно підтверджено у листі № 1193 від 13.11.2023, де вказувалося про потребу у розміщенні на площадці власної техніки та автотранспорту.

16 листопада 2023 року Регіональним відділенням Фонду видано наказ № 276 про припинення дії договору оренди № 1367 у зв`язку із закінченням строку його дії 28.01.2024, про що повідомлено відповідача та Балансоутримувача листом № 11-112-01777від 17.11.2023.

У листі № 1 від 22.01.2024 відповідач відмовився від звільнення майна.

Листом від 26.01.2024 № 108 Балансоутримувачем направлено Орендарю згідно з п.4.2 договору примірники акта повернення з оренди, від підписання та повернення яких Орендар ухилився, про що Балансоутримувач проінформував Орендодавця листом № 128 від 01.02.2024.

У зв`язку із неповерненням майна Регіональне відділення Фонду звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом про виселення (справа № 921/143/24).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2024 у справі № 921/143/24 у задоволенні позову про виселення відмовлено. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.02.2026, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Виселено ТОВ «СТАНДАРТБУД Т» з орендованої площадки з залізобетонним покриттям № 14 площею 436,8 кв. м по вул. Текстильній, 30а у м. Тернополі.

Обставини припинення дії договору оренди від 29.01.20019 (в новій редакції) саме 28 січня 2024 року досліджені та встановлені у судовому рішенні у справі № 921/143/24, відтак мають преюдиційне значення при розгляді даної справи згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України та повторному доказуванню не підлягають. Також сторони не заперечують цієї обставини.

16 грудня 2025 року ТОВ «СТАНДАРТБУД Т» підписано та скріплено власною печаткою Акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна з оренди від 16.12.2025, який 17 грудня 2025 року супровідним листом від 16.12.2025 направлено рекомендованими листами з описом вкладення Балансоутримувачу - Регіональному офісу водних ресурсів у Тернопільській області та Орендодавцю - Регіональному відділенн Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях.

На думку позивача та третьої особи, надсилання Акту прийому-передачі без фактичної передачі об`єкту та підпису Балансоутримувача, не припиняє прострочення з повернення державного майна з оренди. Як вбачається з пояснень третьої особи, оскільки площадку фактично не було звільнено відповідачем від будівельних матеріалів, Балансоутримувачем двосторонній Акт повернення майна згідно з п. 4.3 договору, не підписано.

12.12.2025, на примусове виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 у справі №921/143/24, Господарським судом Тернопільської області видано наказ про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТБУД Т» з орендованого державного нерухомого майна, а саме: частини площадки з залізобетонним покриттям №14 площею 436,8 кв.м., інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.40.ББФЕРЮ039, що розміщена за адресою: вул. Текстильна, 30а, м. Тернопіль.

14.01.2026 за заявою Регіонального відділення ФДМ №926-12-03-85 від 08.01.2026, головним державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Юрчак В.І. відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання наказу господарського суду №921/143/24 від 12.12.2025.

В ході примусового виконання рішення суду державним виконавцем винесено:

- 04.02.2026 вимогу № 26853 про необхідність виконання рішення та звільнення площадки;

- 11.02.2026 виконавцем здійснено виїзд за місцезнаходженням майна та складено Акт державного виконавця з фотофіксацією, у якому зазначено, що на території площадки знаходяться будматеріали; боржник на виклик не з`явився;

- 27.03.2026 складено Акт державного виконавця, у якому повторно зафіксовано наявність будматеріалів на залізобетонному покритті;

- 15.05.2026 за участю представників позивача, Балансоутримувача, відповідача та працівників поліції проведено огляд площадки, складено Акт державного виконавця, у якому зафіксовано, що площадка з залізобетонним покриттям № 14 повністю звільнена від майна, рішення суду у справі № 921/143/24 про виселення виконано, а об`єкт оренди повернуто Балансоутримувачу. Уповноваженим представником відповідача/боржника у виконавчому провадженні Свірським Т.В. підписано Акт державного виконавця без зауважень та застережень щодо звільнення орендованого майна раніше (наприклад у грубні 2025 року);

- 25.05.2026 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 79975784.

Як зазначає відповідач, 02.02.2026 товариство зверталося до органу ДВС (на електронну пошту tvdvs@ukr.net) із заявою про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з звільненням площадки 16.12.2025 добровільно.

Судом з`ясовано, що офіційною адресою електронної пошти Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України є tern.vdvs.te@ifminjust.gov.ua (https://pzmrujust.gov.ua/struktura/pidvidomchi-orhany-ta-ustanovy/58-viddily-derzhavnoi-vykonavchoi-sluzhby/2724-viddily-derzhavnoi-vykonavchoi-sluzhby-pivdenno-zakhidnoho-mizhrehionalnoho-upravlinnia-ministerstva-iustytsii-m-ivano-frankivsk-u-ternopilskii-oblasti), а не tvdvs@ukr.net, на яку надіслано відповідачем заяву про закриття виконавчого провадження.

Матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували фактичне звільнення орендованого майна у грудні 2025 року, оскільки декларативне складення Акту про повернення та його направлення Орендодавцю та Балансоутримувачу є недостатнім.

Вживаючи заходи досудового врегулювання спору та реалізовуючи право, передбачене частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, пунктом 4.4 Розділу II Незмінюваних умов договору оренди № 1367 від 29.01.2019, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях неодноразово зверталося до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТБУД Т» із письмовими вимогами про сплату неустойки за прострочення повернення орендованого державного майна.

У листі № 11-112-00747 від 14.05.2024 Регіональним відділенням Фонду проінформовано відповідача про нарахування неустойки за період з 01.02.2024 по 30.04.2024 у сумі 20 398,65 грн. Також, враховуючи тривалість неповернення майна та відсутність сплати за попередньою вимогою, Регіональним відділенням Фонду вдруге направлено відповідачу листа від № 926-12-02-1346 від 24.03.2026, в якому повідомлено про нарахування неустойки за період з 01.05.2024 по 28.02.2026 у сумі 169 050,27 грн.

ТОВ «СТАНДАРТБУД Т» вимоги позивача про сплату неустойки у добровільному порядку не виконано, а кошти до Державного бюджету України в повному обсязі не перераховано.

Дослідивши надані учасниками справи письмові докази на підтвердження здійснених розрахунків та заліку платежів після припинення дії договору оренди № 1367 від 29.01.2019 (після 28.01.2024), судом встановлено наступне.

ТОВ «СТАНДАРТБУД Т» долучено до справи копії платіжних інструкцій за період з лютого 2024 року по січень 2026 року на загальну суму 42 473,74 грн, відповідно до яких сплачено:

1) за платіжними інструкціями про перерахування коштів до Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Тернопільській області / Казначейство України): № 59 від 13.03.2024 на суму 847,00 грн (орендна плата за лютий 2024 року); № 88 від 12.04.2024 на суму 850,77 грн (за березень 2024 року); від 14.05.2024 на суму 852,48 грн (за березень 2024 року); № 153 від 14.06.2024 на суму 858,00 грн (за травень 2024 року); № 176 від 12.07.2024 на суму 876,46 грн (за червень 2024 року); від 14.08.2024 на суму 876,46 грн (за липень 2024 року); № 225 від 13.09.2024 на суму 881,72 грн (за серпень 2024 року); № 249 від 14.10.2024 на суму 894,94 грн (за вересень 2024 року); від 13.11.2024 на суму 911,05 грн (за жовтень 2024 року); № 291 від 13.12.2024 на суму 928,36 грн (за листопад 2024 року); від 14.01.2025 на суму 941,36 грн (за грудень 2024 року); від 14.02.2025 на суму 952,65 грн (за січень 2025 року); від 14.04.2025 на суму 974,68 грн (за березень 2025 року); від 14.05.2025 на суму 981,50 грн (за квітень 2025 року); від 13.06.2025 на суму 994,26 грн (за травень 2025 року); від 14.07.2025 на суму 1 002,22 грн (за червень 2025 року); від 14.08.2025 на суму 1 000,21 грн (за липень 2024/2025 року); від 12.09.2025 на суму 998,21 грн (за серпень 2025 року); від 14.10.2025 на суму 1 001,21 грн (за вересень 2025 року); від 14.11.2025 на суму 1 010,22 грн (за жовтень 2025 року); від 15.01.2026 на суму 524,54 грн (за грудень 2025 року).

Загальна сума сплачених до Державного бюджету України коштів за переліченими платіжними інструкціями становить 24 375,60 грн.

Випискою про стан надходження орендної плати за договором оренди станом на 11.06.2026 підтверджується, що позивачем визнано зарахування грошових коштів у загальній сумі 24375,60 грн. Зазначена сума перерахована відповідачем після 28.01.2024 безпосередньо до Державного бюджету України з визначенням коду виду сплати « 101» та призначення орендної плати за відповідні місяці 2024-2025 років та зарахована Орендодавцем в рахунок зменшення нарахованої неустойки за прострочення повернення майна;

2) за платіжними інструкціями про перерахування коштів (з ПДВ) на рахунок Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області: №90 від 12.04.2024 на суму 1 191,08 грн за березень 2024 року; №119 від 15.05.2024 на суму 1 193,47 грн за квітень 2024 року; №179 від 15.07.2024 на суму 1 227,04 грн за червень 2024 року; №201 від 14.08.2024 на суму 1 227,04 грн за липень 2024 року; №246 від 14.10.2024 на суму 1 252,92 грн за вересень 2024 року; №271 від 13.11.2024 на суму 1 275,48 за жовтень 2024 року; №5840 від 15.01.2025 на суму 1 317,90 грн за грудень 2024 року; №5881 від 14.03.2025 на суму 1 344,39 грн за лютий 2025 року; №5911 від 14.04.2025 на суму 1 364,55 грн за березень 2025 року; №5952 від 14.05.2025 на суму 1 374,10 грн за квітень 2025 року; №5971 від 13.06.2025 на суму 1 391,97 грн за травень 2025 року; №6000 від 14.07.2025 на суму 1 403,10 грн за червень 2025 року; №102 від 12.09.2025 на суму 1 397,52 грн за серпень 2025 року; №6084 від 14.11.2025 на суму 1 414,30 грн за жовтень 2025 року; №197 від 15.12.2025 на суму 1 419,96 грн за листопад 2025 року.

При зверненні до господарського суду з даним позовом позивачем заявлено до стягнення неустойку в розмірі 185 237,56 грн (209 613,16 грн - 24 375,60 грн).

Мотиви та норми закону, з яких суд виходить ухвалюючи рішення.

Спірні правовідносини, що виникли між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях як Орендодавцем, Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТБУД Т» як Орендарем та Регіональним офісом водних ресурсів у Тернопільській області як Балансоутримувачем орендованого майна, за своєю правовою природою є цивільно-правовими відносинами оренди (найму) державного майна.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Загальні засади регулювання відносин найму (оренди) визначені главою 58 ЦК України. Згідно з частиною 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває у державній власності, є Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX (далі - Закон № 157-IX). Порядок передачі в оренду державного та комунального майна затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна». Особливості орендних відносин у період воєнного стану унормовано Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі - Постанова № 634).

Судом установлено, що 29 січня 2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області, правонаступником якого є позивач, та ТОВ «СТАНДАРТБУД Т» укладено договір оренди № 1367 нерухомого майна, що належить до державної власності. За умовами пункту 1.1 договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - частину площадки з залізобетонним покриттям № 14 площею 436,8 кв. м (інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.40.ББФЕРЮ039) за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, 30а, що перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області. Майно передано в орендне користування відповідача за Актом приймання-передавання від 29.01.2019.

Згідно підписаного сторонами 17 червня 2021 року договору про внесення змін та доповнень № 1 до договору оренди № 1367, правочин викладено у новій редакції відповідно до вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX.

Аналізуючи правову природу укладеного правочину, суд доходить висновку, що між сторонами виникли строкові оплатні договірні зобов`язання з оренди державного майна, регулювання яких здійснюється поєднанням загальних норм цивільного законодавства та спеціальних норм Закону № 157-IX і Постанови № 634.

Частиною 1 статті 763 ЦК України унормовано, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін, а закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення.

Аналогічні приписи містить пункт 1 частини 1 статті 24 Закону № 157-IX, за яким договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено.

Дана обставина сторонами не заперечується та встановлена судом у справі 3921/143/24, де предметом спору було виселення відповідача з орендованого майна. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 у справі № 921/143/24, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2026, виселено ТОВ «СТАНДАРТБУД Т» з орендованого державного нерухомого майна.

Преюдиційність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, для суду при розгляді інших справ між тими ж сторонами. Преюдиціальні факти не потребують повторного доказування, що забезпечує принцип правової визначеності (res judicata).

З огляду на приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини припинення дії договору оренди № 1367 саме 28 січня 2024 року та відсутність у відповідача законних підстав для користування майном після цієї дати, встановлені у судовому рішенні у справі № 921/143/24, постановленому за участю позивача, відповідача та третьої особи, є преюдиційними при вирішенні даного спору , відтак повторному доказуванню не підлягають.

Аналізуючи зміст правовідносин сторін після 28.01.2024, суд враховує розмежування регулятивного та охоронного їх правового регулювання.

За змістом регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, правова природа орендної плати безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням майном протягом визначеного договором строку.

З моменту припинення договору оренди у наймача виникає обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ. Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі, свідчить про неправомірне користування майном.

Як роз`яснено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, а також у постановах Касаційного господарського суду від 06.02.2020 у справі № 915/1429/19 та від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21, права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, з моменту припинення договору переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням частини 2 статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Згідно з частиною 1 статті 25 Закону № 157-IX у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

У пунктах 4.2, 4.3 Розділу II Незмінюваних умов договору оренди № 1367 передбачено, що у разі припинення договору Орендар зобов`язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно та повернути його Балансоутримувачу за актом повернення з оренди. Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання Балансоутримувачем та Орендарем акта повернення майна з оренди.

Судом встановлено, що відповідач у визначений Законом № 157-IX та договором триденний строк (до 31.01.2024 включно) орендовану площадку за актом Балансоутримувачу не повернув.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що ним виконано обов`язок з повернення майна 16.12.2025 шляхом підписання зі своєї сторони акту та його направлення поштою 17.12.2025 Орендодавцю і Балансоутримувачу, суд зазначає таке.

Пункт 4.3 Незмінюваних умов договору пов`язує момент повернення майна з фактом підписання акта Орендарем та Балансоутримувачем. Складений орендарем в односторонньому порядку Акт, котрий надіслано, однак не підписано з боку Балансоутримувача, не свідчить про повернення майна з оренди. Крім того, умовами договору чітко визначено, що складання Акту покладається на Балансоутримувача.

Матеріали справи містять акти державного виконавця від 11.02.2026 та від 27.03.2026, складені в межах виконавчого провадження № 79975784 з примусового виконання наказу суду №921/1443/24, які засвідчують, що площадка утримувалася відповідачем аж до 15.05.2026 та до цього часу на ній знаходилися будівельні матеріали.

Відповідачем не доведено належними доказами, що вказані будматеріали належали третім особам, а не відповідачу у справі.

За наведеного, суд доходить висновку, що відповідач свій обов`язок щодо негайного повернення майна після припинення договору у визначеному правочином порядку не виконав.

Невиконання наймачем обов`язку з повернення речі є підставою для застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин у вигляді нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та пункту 4.4 Незмінюваних умов договору.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання Орендаря з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору, і Орендодавець позбавлений можливості застосовувати інші засоби стимулювання орендаря до виконання, окрім стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування майном (див. правові висновки у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 та від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17).

Для застосування наслідків частини 2 статті 785 ЦК України необхідна наявність вини боржника (умислу або необережності) відповідно до статті 614 ЦК України (постанови Верховного Суду від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17, від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18). За ч. 2 ст. 614 ЦК України діє презумпція вини порушника зобов`язання, згідно з якою відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

До предмета доказування у цій справі входять обставини, пов`язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення об`єкта оренди після припинення дії договору за відсутності умов, які б перешкоджали вчасно повернути майно, та відсутності з боку орендодавця дій, спрямованих на ухилення від прийняття майна (постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17).

Матеріали справи не містять доказів ухилення позивача чи Балансоутримувача від прийняття об`єкта з оренди державного майна. Акт від 16.12.2025 не підписано по причині не звільнення площадки від будівельних матеріалів.

Також суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності його вини з невчасного повернення майна з посиланням на висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 917/565/22, згідно з яким вважав, що орендована ним площадка не є нерухомістю у розумінні статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», до прийняття Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови від 17.04.2025 у справі № 921/144/24, згідно з висновками, наведеними у ній, поняття «приміщення», про яке йдеться в абзаці 2 частини першої статті 19 цього Закону, слід сприймати та тлумачити не тільки як окрему (одну) частину внутрішнього об`єму будівлі, обмеженою будівельними елементами, з можливістю входу і виходу (вузькоспеціальне значення), але й для інших об`єктів оренди, визначених у частині першій статті 3 цього Закону. Тобто, «приміщення», про яке йдеться в абзаці 2 частини першої статті 19 Закону, має кваліфікуватися (сприйматися) як об`єкт оренди, визначений у частині першій статті 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» - нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини), інше окреме індивідуально визначене майно, та який, відповідно до зазначеної норми права, є об`єктом оренди за договором оренди державного чи комунального майна, укладеного між сторонами у відповідних правовідносинах

Суд зазначає, що інше тлумачення чи розуміння визначення предмету оренди як підстави правомірності користування орендованим майном не може вважатися несподіваною для відповідача й не звільняє його від обов`язку дотримуватися вимог закону щодо своєчасного повернення майна після закінчення дії договору оренди.

Також судом відхиляються заперечення відповідача з посиланням на норми ст. 232 ГК України (що діяла на момент припинення дії договору, 28.01.2024), оскільки даною статтею передбачено відповідальність у вигляді застосування штрафних санкцій, котрі нараховуються за порушення грошового зобов"язання другою стороною (ч. 6 ст. 231, ст. 237 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Натомість неустойка, нарахована в порядку ст. 785 ЦК України має іншу правову природу виникнення і нараховується незалежно від того чи передбачено її нарахування умовами договору, а сам розмір чітко встановлений законом і не може бути змінено за домовленістю сторін.

У постанові від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведено правову позицію, згідно з якою частина 2 статті 785 ЦК України є особливим заходом цивільної відповідальності, на який не поширюються положення статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій через 6 місяців, а санкція ст. 785 ЦК України діє за весь період неправомірного користування майном.

Згідно з частиною 1 статті 762 ЦК України та ч. 1, 2 ст. 19 Закону № 157-IX за користування майном з наймача справляється орендна плата.

Відповідно пунктів 9.1 (4), 16 Змінюваних умов та пунктами 3.2, 3.6 Незмінюваних умов договору № 1367 місячна орендна плата становить 2 438,55 грн (за базовий місяць травень 2021 року). Орендна плата за другий і кожен наступний місяць оренди визначалася шляхом коригування плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. У період дії договору на підставі підпункту 4 пункту 1 Постанови № 634 відповідачем сплачувалася орендна плата у пільговому розмірі 50% від встановленої договором.

Суд зазначає, що положення Постанови № 634 регулюють виключно відносини, які пов`язані з правомірним користуванням майном за чинними договорами оренди. Натомість, неустойка, передбачена у ч. 2 ст. 785 ЦК України, є мірою відповідальності за неправомірне користування майном після припинення договору. Пільгові умови, встановлені для правомірно діючих договорів, не застосовуються до відносин відповідальності за неправомірне утримання майна.

Аналізуючи поданий позивачем розрахунок розміру неустойки, який щомісячно збільшено на поточний індекс інфляції за кожен місяць впродовж 2024-2026 років, суд вважає його помилковим, виходячи з наступних мотивів.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду С від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21 наведено висновок, що розмір неустойки за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати, встановленого станом на день припинення договору оренди майна, без подальшого нарахування на цю базу щомісячного індексу інфляції.

Оскільки після припинення договору (28.01.2024) договірне зобов`язання зі сплати орендної плати припинилося, інфляційне коригування бази неустойки за регулятивними умовами договору після 28.01.2024 є безпідставним.

Розмір орендної плати за останнім повним місяцем чинності договору (грудень 2023 року) з урахуванням інфляційних коригувань, здійснених під час дії правочину, становив 3 362,64 грн (без ПДВ). Відповідно, фіксована місячна ставка подвійної неустойки становить 6 725,28грн (3,362,64х2). Ця сума є фіксованою неіндексованою базою для нарахування неустойки за весь період прострочення з 29.01.2024 по 15.05.2026.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 185 237,56 грн неустойки за період з 29.01.2024 по 15.05.2026, виходячи з орендної плати (із застосуванням щомісячного індексу інфляції до бази) в загальному розмірі 209 613,16 грн та з урахуванням добровільно сплачених відповідачем до бюджету коштів у сумі 24 375,60 грн.

Здійснивши власний арифметичний розрахунок неустойки за період з 29.01.2024 по 15.05.2026, виходячи з подвійного розміру орендної плати 6 725,28 грн/місяць, суд вважає правомірною неустойку в розмірі 185487,56грн (розрахунок суду долучено до справи).

Оскільки після припинення договору відповідачем сплачено до Державного бюджету України кошти в загальній сумі 24 375,60 грн, а неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України підлягає зарахуванню в повній мірі до Державного бюджету України, відтак сплачені відповідачем 24 375,60 грн підлягають вирахуванню із загального розрахунку неустойки.

Таким чином, обґрунтованою та правомірною є сума неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України в розмірі 161 111,96грн (185 487,56-24 375,60).

Водночас, на підтвердження здійснення розрахунків після припинення дії договору оренди № 1367 відповідачем долучено платіжні інструкції про перерахування коштів на рахунок Балансоутримувача - Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області № 90 від 12.04.2024 на суму 1 191,08 грн (за березень 2024 року); № 119 від 15.05.2024 на суму 1 193,47 грн (за квітень 2024 року); № 179 від 15.07.2024 на суму 1 227,04 грн (за червень 2024 року); № 201 від 14.08.2024 на суму 1 227,04 грн (за липень 2024 року); № 246 від 14.10.2024 на суму 1 252,92 грн (за вересень 2024 року); № 271 від 13.11.2024 на суму 1 275,48 грн (за жовтень 2024 року); № 5840 від 15.01.2025 на суму 1 317,90 грн (за грудень 2024 року); № 5881 від 14.03.2025 на суму 1 344,39 грн (за лютий 2025 року); № 5911 від 14.04.2025 на суму 1 364,55 грн (за березень 2025 року); № 5952 від 14.05.2025 на суму 1 374,10 грн (за квітень 2025 року); № 5971 від 13.06.2025 на суму 1 391,97 грн (за травень 2025 року); № 6000 від 14.07.2025 на суму 1 403,10 грн (за червень 2025 року); № 102 від 12.09.2025 на суму 1 397,52 грн (за серпень 2025 року); № 6084 від 14.11.2025 на суму 1 414,30 грн (за жовтень 2025 року); № 197 від 15.12.2025 на суму 1 419,96 грн (за листопад 2025 року).

Надаючи правову оцінку цим платежам, суд, виходячи з положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та пункту 4.4 Розділу II Незмінюваних умов договору оренди № 1367, згідно з якими неустойка за прострочення виконання зобов`язання з повернення державного майна підлягає зарахуванню в повному обсязі до Державного бюджету України, погоджується з позицією позивача про те, що з моменту припинення договору оренди (28.01.2024) зобов`язання орендаря зі сплати орендної плати на рахунок Балансоутримувачу припинилися. Тому кошти, перераховані відповідачем після 28.01.2024 на рахунок Балансоутримувача не є орендною платою та не підлягають зарахуванню в рахунок зменшення боргу з неустойки перед Державним бюджетом України у даній справі.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 161 111,96 грн як обґрунтовані та документально підтверджені. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 24 125,60 грн неустойки суд відмовляє через безпідставність застосування інфляційного коригування після припинення дії договору оренди.

Щодо заперечень відповідача в частині визначення розміру орендної плати, застосованої для обрахунку неустойки з посиланням на приписи підпункту 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», згідно з якими орендна плата нараховувалася у розмірі 50 % від розміру орендної плати, встановленої договором, то й при обчисленні неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України має застосуватися теж 50%-ва пільгова ставка орендної плати, то суд вважає такі доводи помилковими, з огляду на наступне.

Як уже зазначалося, положення Постанови № 634 є регулятивними нормами, які унормовують виключно відносини, пов`язані з правомірним користуванням орендарями державним та комунальним майном на підставі чинних договорів оренди в умовах воєнного стану, а також тимчасове встановлення плати за таке користування на пільгових умовах для окремих груп орендарів.

У зв`язку з закінченням строку дії договору оренди (28.01.2024) та за наявності заперечень орендодавця, договірні зобов`язання між сторонами припинилися, а правовідносини сторін перейшли у сферу охоронних правовідносин.

Оскільки пільги, передбачені Постановою № 634, встановлені законодавцем спеціально для осіб, які правомірно та належно виконують зобов`язання за чинними договорами оренди, до відносин відповідальності за неправомірне утримання майна такі пільгові умови застосовуватися не можуть.

На думку суду, застосування до боржника, який порушує закон і не повертає майно, пільгової 50%-ої ставки сплати нівелювало б стимулюючу та каральну функції цивільно-правової відповідальності. Відповідно, обчислення суми неустойки має здійснюватися, виходячи з повного розміру орендної плати, встановленого договором станом на день припинення його дії (28.01.2024).

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України до розміру фактично перерахованих ним коштів після припинення договору, яке обґрунтовано з посиланням на добросовісну поведінку, а саме на те, що до квітня 2025 року він вважав своє користування орендованим майном правомірним, керуючись положеннями пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» та правовим висновком Верховного Суду у постанові від 12.04.2023 у справі № 917/565/22 за якими площадка з залізобетонним покриттям не є «приміщенням», та який також був застосований судом першої інстанції у справі № 921/143/24, то суд при його розгляді враховує наступне.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом, а не обов`язком суду. Вирішуючи це питання, суд оцінює надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності й на власний розсуд визначає наявність чи відсутність підстав для такого зменшення, дотримуючись балансу інтересів сторін.

Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що товариство добросовісно вважало користування орендованим майном правомірним.

Як встановлено судом у справі № 921/143/24, Орендодавець видав наказ № 276 від 16.11.2023 про припинення дії договору оренди з 28 січня 2024 року та письмово повідомив про це Орендаря листом № 11-112-01777 від 17.11.2023 за 30 днів до закінчення строку; Балансоутримувач двічі повідомляв відповідача про відмову у продовженні оренди у зв`язку з необхідністю використання площадки для власних потреб.

Незважаючи на це, відповідач не повертав державне майно протягом 838 днів (з 29.01.2024 по 15.05.2026) та не вжив належних та ефективних заходів для добровільного звільнення та передачі площадки за двостороннім актом Балансоутримувачу; після ухвалення постанови Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 про виселення та відкриття виконавчого провадження № 79975784 від 14.01.2026, відповідач продовжив використовувати площадку, що зафіксовано в Актах державного виконавця від 11.02.2026 та 27.03.2026, фактичне звільнення майна відбулося лише 15 травня 2026 року внаслідок примусових дій державного виконавця.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність обставин, що дають суду право на зменшення неустойки, тому у задоволенні клопотання відповідача суд відмовляє.

Висновки суду.

Відповідно до статей 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За нормами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши подані докази, суд визнав їх належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Здійснений судом контррозрахунок належної до сплати неустойки за 838 днів прострочення становить 185 487,56 грн. З урахуванням сплачених відповідачем після 28.01.2024 до Державного бюджету України коштів до стягнення з відповідача підлягає неустойка в розмірі 161 111,96 грн (185 487,56 грн - 24 375,60 грн).

На підставі досліджених доказів, з урахуванням встановлених обставин справи та діючого законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. У задоволенні решти позовних вимог, на суму 24125,60грн, суд відмовляє за необґрунтованістю та безпідставністю.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений позивачем судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.2, 4, 13, 42, 46, 73, 75, 80, 86, 123, 129, 219, 220, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТБУД Т» (вул. Текстильна, будинок 21, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 34826445) на користь Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Терн.обл./тг м.Терноп./22080200, код отримувача (ЄДРПОУ) 37977599, банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), номер рахунку (IBAN) р/ р: UA088999980313000093000019751, призначення платежу - надходження від орендної плати за користування майном бюджетних установ) - 161 111,96грн неустойки за прострочення виконання зобов`язання.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТБУД Т» (вул. Текстильна, будинок 21, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 34826445) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (вул. Василіянок, 48, м. Івано-Франківськ, ідентифікаційний код 42891875) - 2 315,45грн в повернення сплаченого судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

4. У решті позову, - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст.256 ГПК України).

Повне рішення складено 22.09.2026.

Суддя Н.О. Андрусик