Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №904/2930/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2026 року м.Дніпро Справа № 904/2930/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Кощеєва І.М., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 (суддя Ніколенко М.О.)

у справі № 904/2930/25

за позовом Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль"

до Комунального некомерційного підприємства Кам`янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Дніпровська теплоелектроцентраль" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства Кам`янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" про стягнення суми основного боргу у розмірі 74045,50 грн., інфляційної складової у розмірі 9531,42 грн., 3% річних у розмірі 2 672 грн., пені у розмірі 24 595,10 грн., штрафу у розмірі 170000 грн.

Рішенням суду від 12.05.2026 позов задоволено частково. Зменшено розмір нарахованих пені з 24 595,10 грн. до 10 000 грн. та штрафу з 170 000 грн. до 10 000 грн. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Кам`янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" на користь Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" cуму основного боргу у розмірі 74 045,50 грн., інфляційну складову у розмірі 9 531,42 грн., 3% річних у розмірі 2 672 грн., пеню у розмірі 10 000 грн., штраф у розмірі 10 000 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 370,13 грн.

На виконання вищевказаного рішення суду, 03.06.2026 був виданий судовий наказ.

На адресу суду, 17.06.2026 надійшла заява Комунального некомерційного підприємства Кам`янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" про відстрочення виконання рішення суду від 12.05.2026 у справі № 904/2930/25 до 12.05.2027.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 заяву Комунального некомерційного підприємства Кам`янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" про відстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі № 904/2930/25 задоволено. Відстрочено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі №904/2930/25 строком на 1 рік з дня ухвалення такого рішення, а саме до 12.05.2027.

Не погодившись з вказаною ухвалою Акціонерним товариством "Дніпровська теплоелектроцентраль" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 про відстрочення виконання рішення строком на 1 рік - до 12.05.2027 виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі № 904/2930/25, яким частково задоволено позовні вимоги Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" до Комунального некомерційного підприємства Кам`янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" про стягнення заборгованості за теплопостачання, і ухвалити нове рішення, яким відмовити останньому у задоволенні заяви.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що приймаючи рішення щодо надання відстрочки виконання рішення, суд не врахував:

- що справа розглядалась в суді першої інстанції майже рік, за час розгляду якої Відповідач жодним чином не намагався здійснювати погашення заборгованості;

- що обов`язку теплопостачальної організації за договором надати послуги з постачання теплової енергії відповідає обов`язок споживача своєчасно оплатити вартість цих послуг;

- що відстрочення виконання рішення у даній справі забезпечить у Відповідача накопичення боргів перед Позивачем за інші періоди опалення;

- баланс інтересів сторін - співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора;

- не дозволив досягти мети виконання судового рішення;

- не оцінив ступінь вини Відповідача у виникненні спору.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

05.08.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін.

16.09.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника КНП КМР «ЦПМСД №3» за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 17.09.2026 брав участь представник позивача (апелянта). Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, за усталеною судовою практикою та позицією ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі апеляційної скарги АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль", в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Відповідач, як учасник судового процесу, не був позбавлений права забезпечити участь у судовому засіданні 17.09.2026 будь-якого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції.

Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету щодо участі в судовому процесі у випадку невизнання судом обов`язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для його відкладення.

Натомість обставин неможливості вирішення спору судом не встановлено.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги заяву відповідача про розгляд справи без його участі та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Присутній в судовому засіданні представник позивача просив суд свою апеляційну скаргу задовольнити: ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволені клопотання про відстрочення виконання рішення суду.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Акціонерне товариство "Дніпровська теплоелектроцентраль" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства Кам`янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" про стягнення суми основного боргу у розмірі 74 045,50 грн., інфляційної складової у розмірі 9 531,42 грн., 3% річних у розмірі 2 672 грн., пені у розмірі 24 595,10 грн., штрафу у розмірі 170 000 грн.

Рішенням суду від 12.05.2026 позов задоволено частково. Зменшено розмір нарахованих пені з 24 595,10 грн. до 10 000 грн. та штрафу з 170 000 грн. до 10 000 грн.

Присуджено до стягнення з Комунального некомерційного підприємства Кам`янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" на користь Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" уму основного боргу у розмірі 74 045,50 грн., інфляційну складову у розмірі 9 531,42 грн., 3% річних у розмірі 2 672 грн., пеню у розмірі 10000 грн., штраф у розмірі 10 000 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 370,13 грн.

На виконання вищевказаного рішення Господарського суду Дніпропетровської області 03.06.2026 був виданий судовий наказ.

17.06.2026 на адресу суду надійшла заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду від 12.05.2026 у справі № 904/2930/25 до 12.05.2027.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд вважав за можливе задовольнити заяву Комунального некомерційного підприємства Кам`янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" про надання відстрочки виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі № 904/2930/25 строком на 12 місяців.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Статтею 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Апеляційний суд зазначає, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

У пункті 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина); наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки/відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

З огляду на викладені норми вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому виконанню у визначеному законодавством порядку та строки, і лише у виключних випадках суд, за наявності обґрунтованих обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, може розстрочити або відстрочити таке виконання.

Конституційний Суд України у рішенні № 5-пр/2013 від 26.06.2013 вказав, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Вирішуючи питання про відстрочку судового рішення, суд повинен врахувати, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Слід врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, заява № 3236/03, пункт 43), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності, суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін, чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.

Питання про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п. 4.12 постанови Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19).

В той же час, відстрочка виконання рішення означає перенесення його виконання на інший час. Водночас, відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. При цьому, саме відстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідними правовідносинами є незмінною. Тобто, відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість, таке відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.

За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні № 5-пр/2013 від 26.06.2013 у справі № 1-7/2013 підставою для застосування відстрочки виконання судового рішення є наявність об`єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення в установлені процесуальним законодавством строки. Зокрема, до таких обставин належать скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Для надання відстрочки виконання судового рішення, суд встановлює у кожному конкретному випадку чи є у наявності обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі.

Таким чином особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Так, в обґрунтування поданої заяви відповідач послався на те, що ним вчиняються всі необхідні дії для погашення заборгованості перед позивачем. Проте, станом на момент подання заяви про відстрочення виконання рішення суду, відповідач не має достатньо грошових коштів та майна для одномоментного виконання рішення суду.

Відповідач вказав, що КНП КМР «ЦПМСД №3» здійснює господарську некомерційну діяльність, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Відповідач зазначив, що фінансування діяльності КНП КМР «ЦПМСД №3» має спеціальний, публічно-цільовий характер і безпосередньо пов`язане із забезпеченням безперервного надання медичної допомоги населенню територіальної громади.

За таких обставин, КНП КМР «ЦПМСД №3» просило надати відстрочення у межах строку, передбаченого частиною 5 статті 331 ГПК України, з метою проходження необхідних бюджетних процедур та забезпечення виконання рішення без створення непропорційних ризиків для безперервної діяльності критично важливого комунального закладу охорони здоров`я.

06.07.2026 позивач надав до суду заперечення проти задоволення заяви боржника про відстрочення виконання рішення суду.

Позивач зазначив, що Акціонерне товариство "Дніпровська теплоелектроцентраль" є об`єктом критичної інфраструктури, що здійснює теплопостачання населенню та суб`єктам господарювання.

Позивач вказав, що має значну дебіторську заборгованість з оплати наданих ним послуг.

Боржник же, в свою чергу, на думку позивача, не довів наявності обґрунтованих підстав для відстрочення виконання судового рішення.

Судом враховано, що відповідач є некомерційною установою, що фінансується з міського бюджету.

Відповідно до п. 1.1 Статуту КНП КМР «ЦПМСД №3», останнє є закладом охорони здоров`я - Комунальним некомерційним підприємством, що надає медичну допомогу будь-яким особам в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим статутом, а також вживає заходів з профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров`я.

Пунктом 1.5 Статуту визначено, що КНП КМР «ЦПМСД №3» здійснює господарську некомерційну діяльність, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Таким чином, одномоментне стягнення усієї суми заборгованості, присудженої рішенням суду від 12.05.2026 у справі № 904/2930/25, з великою імовірністю призведе до перебоїв у роботі КНП КМР «ЦПМСД №3», що, в умовах воєнного стану, матиме критично значущі соціальні наслідки. Людина, її життя і здоров`я є одними з найвищих соціальних цінностей і наслідки перебоїв у роботі закладу охорони здоров`я є неспівмірними із економічними та фінансовими наслідками, пов`язаними із відстрочкою виконання рішення суду.

Натомість відстрочення виконання рішення суду до наступного бюджетного періоду надасть боржнику можливість забезпечити державне фінансування та видатки на оплату заборгованості, присудженої до стягненням рішенням суду від 12.05.2026 у справі №904/2930/25.

Відповідно, врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про наявність виняткових обставин, які істотно ускладнюють вчасне виконання відповідачем рішення суду та дозволяють задовольнити клопотання відповідача про його відстрочення.

В свою чергу, оцінюючи доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що фінансування діяльності КНП КМР «ЦПМСД №3» має спеціальний, публічно-цільовий характер і безпосередньо пов`язане із забезпеченням безперервного надання медичної допомоги населенню територіальної громади.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить до повноважень виконавчих органів міських рад управління закладами охорони здоров`я, які належать територіальним громадам, а також організацію їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Згідно із підпунктами ґ), д), е) п. 3 ч. 1 ст. 89 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, належать видатки на охорону здоров`я:

- оплату комунальних послуг та енергоносіїв комунальних закладів охорони здоров`я, які належать відповідним територіальним громадам, для забезпечення надання медичних послуг за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення;

- місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров`я, які належать відповідним територіальним громадам, місцеві програми надання населенню медичних послуг понад обсяг, передбачений програмою державних гарантій медичного обслуговування населення;

- місцеві програми громадського здоров`я.

Тобто органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції можуть фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров`я, місцеві програми надання населенню медичних послуг, місцеві програми громадського здоров`я та інші програми у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до Статуту джерелами формування майна та коштів КНП КМР «ЦПМСД №3» є, зокрема, внески Засновника, кошти місцевого бюджету, власні надходження, цільові кошти, кошти, отримані за договорами з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, надходження коштів на виконання програм соціально-економічного розвитку регіону, програм розвитку медичної галузі, а також інші джерела, не заборонені законодавством України.

Отже, фінансування КНП КМР «ЦПМСД №3» формується не як звичайний комерційний дохід суб`єкта господарювання, яким підприємство може вільно розпоряджатися без урахування публічної функції. Воно пов`язане із виконанням статутних завдань закладу охорони здоров`я, забезпеченням доступності первинної медичної допомоги, виконанням місцевих програм у сфері охорони здоров`я, оплатою обов`язкових поточних видатків та підтриманням безперервності роботи медичних підрозділів.

Слід зауважити, що процес розробки та погодження показників для лікарні на наступний бюджетний період триває протягом усього поточного року (бюджетний цикл). Зокрема, у період травень – серпень лікарня як одержувач бюджетних коштів (або через орган управління охорони здоров`я як головного розпорядника) подає бюджетні запити та пропозиції до проєкту місцевого бюджету на наступний рік. Зокрема, розраховується потреба в коштах на оплату комунальних послуг та енергоносіїв, які за законом покриваються саме з місцевого бюджету.

Відповідно до частин дев`ятої і десятої статті 75 цього Кодексу Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві ради при затвердженні місцевих бюджетів мають врахувати обсяги міжбюджетних трансфертів та інші положення (необхідні для формування місцевих бюджетів), затверджені Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні. Місцеві бюджети затверджуються рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради до 25 грудня (включно) року, що передує плановому (ч.ч., 1, 2 ст. 77 Бюджетного кодексу України).

Таким чином, вирішення питання про додаткове фінансування або перерозподіл коштів для погашення заборгованості комунального закладу охорони здоров`я потребує звернення до Засновника та проходження відповідної бюджетної і організаційної процедури.

Звідси будь-які додаткові бюджетні видатки або перерозподіл бюджетних коштів не можуть бути здійснені довільно чи негайно, оскільки бюджетне законодавство передбачає наявність бюджетного призначення, бюджетних асигнувань, відповідної бюджетної програми, паспорта бюджетної програми, а також дотримання процедур виконання місцевого бюджету та, за потреби, внесення змін до відповідних бюджетних рішень.

Як зазначає відповідач, звернення із вищезазначеною заявою було обумовлене не бажанням уникнути виконання судового рішення, а необхідністю забезпечити його реальне виконання без створення непропорційних негативних наслідків для діяльності комунального закладу охорони здоров`я, який є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Апеляційний суд бере до уваги, що у даному випадку КНП КМР «ЦПМСД №3» просив надати відстрочення у межах строку, прямо передбаченого частиною 5 статті 331 ГПК України, з метою проходження необхідних бюджетних процедур та забезпечення виконання рішення без створення непропорційних ризиків для безперервної діяльності критично важливого в умовах воєнного стану комунального закладу охорони здоров`я.

На переконання колегії суддів, відстрочивши виконання рішення суду на 12 місяців, господарський суд забезпечив стабільну діяльність відповідача та можливість реального виконання рішення суду, уникнувши настання негативних наслідків для сторін та інших осіб, з якими пов`язується профіль їх діяльності.

При цьому відстрочення виконання судового рішення не є звільненням боржника від виконання рішення, не змінює змісту рішення, не зменшує присудженої суми та не позбавляє стягувача права на отримання коштів. Відстрочення є процесуальним механізмом, спрямованим на забезпечення реального виконання судового рішення з урахуванням конкретних обставин справи та балансу інтересів сторін.

Передбачена процесуальним законом можливість розстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов`язань та виконання вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові претензії зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін, а саме: для боржника уникнення загрози неможливості подальшого виконання своїх зобов`язань та припинення своєї господарської діяльності, а для стягувача - загрози можливості неотримання одразу протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів внаслідок переходу боржника у стан неплатоспроможності.

До того ж, відповідачем надано суду платіжні доручення, які підтверджують, що 23-24 липня 2026 року було здійснено погашення основного боргу у розмірі 74 045,50 грн, інфляційної складової у розмірі 9 531,42 грн, 3% річних у розмірі 2 672,00 грн, пені у розмірі 10 000,00 грн, штрафу у розмірі 10 000,00 грн, а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 3 370,13 грн, загалом на суму 109 619,05 грн.

За наведених обставин відстрочення виконання рішення суду для боржника в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання судового рішення, враховуючи погашення присуджених рішенням від 12.05.2026 сум, а своєю заявою відповідач лише намагався через існування певних обставин, які таке виконання ускладнювали, забезпечити у найближчому майбутньому здійснення розрахунків із стягувачем.

Водночас колегія суддів зважає, що АТ “ДНІПРОВСЬКА ТЕЦ” також є критичним підприємством, від якого залежить забезпечення теплопостачання у відповідному регіоні. Однак позивачем не надано доказів наявності збитків, зокрема, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань.

Щодо можливого знецінення грошових коштів за час прострочення відповідачем, то такі вже достатньою мірою компенсовані задоволеними до стягнення сумами інфляційних втрат та 3% відсотків річних.

Крім того, у рішенні у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V наголошено, що надання відповідачу відстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. Затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції.

За практикою ЄСПЛ в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. "Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (див. ухвалу від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00). Отже, для з`ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.

У даному випадку колегія суддів виходить з того, що установлений строк відстрочки в 12 місяців не є надто тривалим та надмірним з огляду на конкретні обставини цієї справи та розмір вже погашеної відповідачем суми заборгованості, не перевищує максимально можливий строк, передбачений Кодексом, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду в постанові від 16.04.2018 у справі № 920/199/16.

Водночас апеляційний суд вважає слушними зауваження скаржника про те, що військова агресія РФ проти України та несприятлива економічна ситуація, це обставини які наразі впливають на обидві сторони у процесі їх підприємницької діяльності, проте, наведені КНП КМР «ЦПМСД №3» обставини, які взяті до уваги судом першої інстанції, свідчать про об`єктивну неможливість негайного виконання рішення суду у даній справі з підстав, які, в тому числу, не залежали від самого відповідача, та є обставинами, з якими закон пов`язує можливість відстрочення виконання судового рішення.

Керуючись положеннями ст. 86 ГПК України, оцінивши подані докази у їх сукупності, враховуючи особливості діяльності відповідача та його фінансування, негативні економічні процеси, які склалися на даний час, колегія суддів вважає, що надана відстрочка виконання рішення може дозволити боржнику акумулювати необхідні фінансові кошти для повного його виконання, виходячи з пріоритету відновлення порушеного права позивача та інтересу у вигляді отримання сум відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, компенсації (плати) за користування утримуваними боржником грошовими коштами, належними до сплати кредитору, за наявності достатніх даних вважати реальною спроможність відшкодування відповідачем заборгованості за рішенням суду у даній справі, уникнувши настання стану неплатоспроможності чи інших негативних наслідків.

З огляду на дійсне існування обставин, які суттєво ускладнюють виконання судового рішення, а також, що відстрочення виконання рішення на 12 місяців не суперечить приписам ст. 331 ГПК України, та в даному випадку відповідатиме принципам справедливості та розумності, а також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, судом першої інстанції було правомірно задоволено заяву відповідача.

Апелянтом не доведено порушень судом першої інстанції балансу між інтересами сторін, як і неправильну оцінку інших обставин, що впливають на можливість надання відстрочки виконання рішення, зокрема, фінансового стану сторін, ризику настання негативних наслідків у разі одномоментного виконання рішення суду тощо.

Доводи апеляційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, позаяк надання відстрочки виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань з посиланням на відповідні докази.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні відповідного процесуального питання не виявлено.

За таких умов, у задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, у зв`язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.

Керуючись статтями 269, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 у справі № 904/2930/25 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 у справі №904/2930/25 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Дніпровська теплоелектроцентраль".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 23.09.2026

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко