Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №912/1496/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2026 року м.Дніпро Справа № 912/1496/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Кощеєва І.М., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройспецтехника"

на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 26.06.2026 (суддя Кабакова В.Г.)

у справі № 912/1496/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройспецтехника"

до відповідача Акціонерного товариства "Гайворонський спеціалізований кар`єр"

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройспецтехника" до Акціонерного товариства "Гайворонський спеціалізований кар`єр" з вимогами про зобов`язання передати (відвантажити) оплачений, але не відвантажений товар у загальній кількості 52 931,36 тонн, з яких: щебенево-піщана суміш фракції 0-70 мм (С-5) — 16 805,46 т; щебенево-піщана суміш фракції 0-40 мм (С-7) — 7 822,20 т; щебінь фракції 5-40 мм — 16 000,00 т; щебінь фракції 5-20 мм — 3 000,00 т; щебінь фракції 5-10 мм — 2 000,00 т; відсів фракції 0-5 мм — 7 303,70 т, з покладенням судових витрат.

Ухвалою від 16.06.2026 господарський суд залишив без руху позовну заяву ТОВ "Стройспецтехника" та постановив усунути, встановлені при поданні позовної заяви, недоліки в строк не більше п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме подати: докази сплати судового збору в розмірі 100 611,88 грн у встановленому порядку; докази направлення заяви на усунення недоліків відповідачу з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України.

У встановлений судом строк позивачем не усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 26.06.2026 у справі №912/1496/26 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройспецтехника" до Акціонерного товариства "Гайворонський спеціалізований кар`єр" про зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись з вказаною ухвалою Товариством з обмеженою відповідальністю "Стройспецтехника" подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 26.06.2026 у справі № 912/1496/26 про залишення позовної заяви без розгляду. Направити справу № 912/1496/26 для продовження розгляду до Господарського суду Кіровоградської області.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- предметом розгляду у справі № 910/13737/19 була вимога про зобов`язання контрагента виконати умови договору поставки товару як таку в цілому, без прив`язки до спеціальної норми ч. 2 ст. 693 ЦК України. Натомість позовна вимога Позивача в цій справі має самостійну правову підставу — прямо визначене законом альтернативне право покупця, який здійснив 100 % попередню оплату товару, вимагати або передання оплаченого товару, або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України). Це право виникає не з договору поставки як такого, а із самого факту невиконання продавцем, який уже отримав повну оплату, свого зустрічного обов`язку з передання товару, і є способом захисту вже порушеного, конкретно визначеного зобов`язального права Позивача, а не вимогою про визнання чи підтвердження права власності на майно або про його витребування з чужого володіння;

- у позовній заяві Позивач докладно обґрунтував цю правову позицію (розділ II позовної заяви), послався на сталу практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України, зокрема на постанови від 15.05.2024 у справі № 910/6267/23, від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17. Жодна з цих постанов, як і сама норма ч. 2 ст. 693 ЦК України, не була проаналізована, згадана чи спростована судом ані в ухвалі від 16.06.2026, ані в оскаржуваній ухвалі від 26.06.2026;

- об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 02.12.2020 у справі № 905/105/20 (правовий висновок якої відтворено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 920/15/20) визнала немайновою вимогу про зобов`язання вчинити дію в натурі, зазначивши, що така вимога є вимогою про виконання обов`язку в натурі, об`єктом якої є дія зобов`язаної сторони, яка не піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору не впливає на склад майна сторін та не змінює власника майна. Заявлена Позивачем вимога — спонукати Відповідача виконати вже існуючий, конкретно визначений обов`язок з передання товару, право власності на який ще не перейшло до Позивача, — за своєю правовою природою також є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України), а не вимогою про захист чи підтвердження права власності. Таким чином, висновок суду першої інстанції про майновий характер вимоги є передчасним та недостатньо обґрунтованим у розумінні ст. 236 ГПК України, що ставить під сумнів законність похідної від нього ухвали про залишення позовної заяви без розгляду.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження процесуальних документів до суду та їх вирішення судом.

30.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти задоволення вимог скарги та наполягає на необхідності залишення оскаржуваного судового рішення без змін.

16.09.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі, в якій керуючись ст. 169 ГПК України просив розглянути справу без участі Апелянта, при цьому підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі у повному обсязі та просив задовольнити апеляційну скаргу, ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 26.06.2026 у справі № 912/1496/26 скасувати.

В судовому засіданні 17.09.2026 брав участь представники відповідача. Позивач (апелянт) явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, за усталеною судовою практикою та позицією ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі апеляційної скарги ТОВ "Стройспецтехника", в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Позивач, як учасник судового процесу, не був позбавлений права забезпечити участь у судовому засіданні 17.09.2026 будь-якого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції.

Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету щодо участі в судовому процесі у випадку невизнання судом обов`язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для його відкладення.

Натомість обставин неможливості вирішення спору судом не встановлено.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги заяву скаржника про розгляд справи без його участі та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, наголосив на необхідності залишення ухвали суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, до Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройспецтехника" до Акціонерного товариства "Гайворонський спеціалізований кар`єр" з вимогами про зобов`язання передати (відвантажити) оплачений, але не відвантажений товар у загальній кількості 52 931,36 тонн, з яких: щебенево-піщана суміш фракції 0-70 мм (С-5) — 16 805,46 т; щебенево-піщана суміш фракції 0-40 мм (С-7) — 7 822,20 т; щебінь фракції 5-40 мм — 16 000,00 т; щебінь фракції 5-20 мм — 3 000,00 т; щебінь фракції 5-10 мм — 2 000,00 т; відсів фракції 0-5 мм — 7 303,70 т, з покладенням судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором купівлі-продажу № 19012021 від 19.01.2021 в частині поставки товару.

Ухвалою від 11.06.2026 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №912/1496/26 за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи №912/1496/26 здійснювати без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.

16.06.2026 відповідач подав суду, зокрема, відзив на позов з запереченнями позовних вимог, клопотання про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою від 16.06.2026 господарський суд залишив без руху позовну заяву ТОВ "Стройспецтехника" та постановив усунути, встановлені при поданні позовної заяви, недоліки в строк не більше п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме подати: докази сплати судового збору в розмірі 100 611,88 грн у встановленому порядку; докази направлення заяви на усунення недоліків відповідачу з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з неусуненням недоліків у встановлений судом строк, у хвалою Господарського суду Кіровоградської області від 26.06.2026 у справі № 912/1496/26 позовну заяву ТОВ "Стройспецтехника" до АТ "Гайворонський спеціалізований кар`єр" про зобов`язання вчинити певні дії було залишено без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

За змістом ч. 2 ст. 162 ГПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 174 ГПК України встановлено загальне правило: якщо позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви суд першої інстанції постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (п. 1 ч. 2 ст. 174 ГПК України).

Поряд з цим відповідно до ч. 4 ст. 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Тобто процесуальний закон допускає дві форми поведінки суду в разі встановлення порушень/недоліків щодо особи/повноважень особи, яка підписала позовну заяву/зустрічну позовну заяву/заяву/скаргу тощо, а саме: залишення без руху позовної заяви/заяви/скарги з наданням заявнику строку для усунення відповідних недоліків або повернення цієї заяви.

Суд має залишити позовну заяву/зустрічну позовну заяву/заяву/скаргу без руху в разі виникнення у нього сумніву щодо достовірності, достатності та належності наданих до позовної заяви/заяви/скарги доказів стосовно повноважень особи, що її підписала, і надати заявнику строк для усунення відповідних недоліків.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 13.08.2021 у справі № 910/21107/20.

Згідно із ч. 11 ст. 176 ГПК України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначає підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

При цьому відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у ст. 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Отже, зазначені процесуальні норми не містять жодних застережень щодо допустимості залишення позову без розгляду виключно до закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті у разі, якщо позивач не усунув недоліків оформлення позовної заяви (правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.05.2021 у справі № 910/5120/20.

Слід зауважити, що залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Господарським процесуальним кодексом України.

Водночас залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті заявленого спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (ч. 13 ст. 176 ГПК України).

Так, залишаючи позов ТОВ "Юридична Консалтингова Група М.К.С." без розгляду, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач виконав вимоги ухвали господарського суду Запорізької області від 22.11.2022 та не усунув недоліки позовної заяви, а саме: не надав довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (підписанта позовної заяви).

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16.06.2026 позовну заяву ТОВ "Стройспецтехника" було залишено без руху та постановлено усунути, встановлені при поданні позовної заяви, недоліки в строк не більше п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме подати: докази сплати судового збору в розмірі 100 611,88 грн у встановленому порядку; докази направлення заяви на усунення недоліків відповідачу з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріалами справи засвідчується, що вказана ухвала доставлена позивачу в електронний кабінет 16.06.2026 о 21:20 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та згідно вимог п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається врученою 17.06.2026.

Таким чином, враховуючи дату отримання позивачем ухвали Господарського суду Кіровоградської області від 16.06.2026 - 17.06.2026, в якій встановлено позивачу строк на усунення недоліків - протягом п`яти днів з дня отримання ухвали, позивач повинен був усунути недоліки позовної заяви у строк до 22.06.2026 включно.

Однак, у встановлений судом строк позивачем не усунуто недоліки позовної заяви.

Відтак, оскільки у встановлений судом строк позивач не усунув недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду Кіровоградської області від 16.06.2026 у даній справі, суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку про залишення позовної заяви ТОВ "Стройспецтехника" без розгляду.

Колегія суддів погоджується з правильністю такого висновку та відхиляє протилежні доводи апеляційної скарги з огляду на таке.

ТОВ "Стройспецтехника" звернулося до господарського суду з позовом до АТ "Гайворонський спеціалізований кар`єр", в якому було заявлено вимогу про «зобов`язання передати (відвантажити) оплачений, але не відвантажений товар у загальній кількості 52 931,36 тонн, з яких: щебенево-піщана суміш фракції 0-70 мм (С-5) — 16 805,46 т; щебенево-піщана суміш фракції 0-40 мм (С-7) — 7 822,20 т; щебінь фракції 5-40 мм — 16 000,00 т; щебінь фракції 5-20 мм — 3 000,00 т; щебінь фракції 5-10 мм — 2 000,00 т; відсів фракції 0-5 мм — 7 303,70 т».

Так, 16.06.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху.

В обґрунтування клопотання про залишення позовної заяви без руху відповідач зазначає про недоплату позивачем судового збору, так як позовні вимоги про передачу товару загальною вартістю 8 606 197,94 грн носять майновий характер.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19:

«Судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Позовна вимога Національної ради до ТОВ "Новітнє обладнання" про зобов`язання виконати умови договору та поставити товар згідно з додатком 1 до договору поставки є вимогою про зобов`язання вчинити певні дії щодо поставки товару вартістю 60 714 000,00 грн. що свідчить про її майновий характер.

Заявлені вимоги позивача про зобов`язання виконати умови договору поставки та поставити товар ґрунтуються на наявності грошових вимог Національної ради до ТОВ "Новітнє обладнання", що виникли на підставі відповідного договору. Наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача до відповідача.

Отже, позовні вимоги про зобов`язання виконати умови договору поставки та поставити товар мають вартісну оцінку, носять майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається на підставі статті 4 Закону "Про судовий збір" виходячи з розміру грошових вимог позивача, на припинення яких спрямовано позов».

У розглядуваній справі № 912/1496/26 суд, з огляду на не зазначення у позові вартості майна, яке позивач просить зобов`язати передати, та заявлення позивачем про розмір судового збору за вимогою немайнового характеру, помилково розцінив позовну вимогу як немайнову, тому постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження зі ставкою судового збору за немайновою вимогою.

Натомість позовна вимога ТОВ "Стройспецтехника" про зобов`язання передати товар у даній справі є вимогою про зобов`язання вчинити певні дії щодо поставки товару, що свідчить про її майновий характер.

Судом встановлено та не спростовано апелянтом, що вартість заявленого до передачі товару складає 8 606 197,94 грн з огляду на додані до позовної заяви рахунки-фактури, платіжні доручення та видаткові накладні.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, за подання даної позовної заяви майнового характеру в електронній формі підлягає сплаті судовий збір у розмірі 103 274,38 грн.

Однак подана позивачем квитанція до платіжної інструкції від 11.06.2026 свідчить про сплату судового збору в розмірі 2662,50 грн.

Відтак, позивач не надав доказів сплати судового збору в розмірі, встановленому ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Враховуючи вищевикладене, після постановлення ухвали від 11.06.2026 Господарського судом Кіровоградської області було встановлено, що подана позовна заява не відповідає вимогам статті 164 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на що, ухвалою від 16.06.2026 суд першої інстанції правомірно залишив без руху позовну заяву ТОВ "Стройспецтехника", та визначив, що позивачу необхідно надати суду докази сплати судового збору за подання даного позову в розмірі 100 611,88 грн, при цьому попередивши про наслідки невиконання вимог суду.

В даному випадку судом дотримано положення Закону щодо розміру судового збору, що відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, оскільки позовні вимоги № 912/1496/26 спрямовані на зобов`язання виконати умови договору поставки, а саме: зобов`язання поставити товар, тобто мають вартісну оцінку, носять майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається на підставі статті 4 Закону "Про судовий збір" виходячи з розміру грошових вимог позивача, на припинення яких спрямовано позов.

Необхідно зазначити, що однією з ключових змін у ГПК України є запровадження нових процесуальних форм забезпечення єдності судової практики, як-от: палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду (статті 302, 303, 315 ГПК України).

З огляду на таку структуру узгодження правових позицій, викладених у постановах касаційного суду, у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17 наведено висновок щодо порядку застосування правових позицій Верховного Суду. Зокрема, касаційний суд зазначив, що логіка побудови й мета існування процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики вказує на таке: задля застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції варто виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, мають перевагу над висновками колегії суддів. Так само висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду превалюють над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

В свою чергу, згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. При цьому відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (див. також постанову Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №903/486/22).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц: "…відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати)" (пункт 73 цієї постанови).

У даній справі судом першої інстанції враховано останні висновки Великої Палати Верховного Суду (відступу від яких не було) у релевантній справі, адже як у справі №910/13737/19 так і у розглядуваній - № 912/1496/26 заявлено тотожні позовні вимоги про «зобов`язання передати/поставити товар», що ґрунтуються на однаковому нормативно-правовому регулюванні за ч. 2 ст. 693 ЦК України, тобто має місце подібність спірних правовідносин за об`єктним та змістовим критеріями.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України у постановах від 15.05.2024 у справі № 910/6267/23, від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій остання конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

Водночас правовідносини у справах № 910/6267/23, № 910/3611/23, № 910/5041/22, №910/5444/17 не є подібними за своїм предметом, підставами вимог та суб`єктним складом із справою № 912/1496/26.

У загаданих справах (на відміну від розглядуваної) позивачі заявляли вимоги щодо стягнення грошових коштів (повернення передоплати) за непоставлений товар, тоді як у даному випадку спір між ТОВ "Стройспецтехника" та АТ "Гайворонський спеціалізований кар`єр" виник саме з приводу «зобов`язання передати (відвантажити) оплачений, але не відвантажений товар». При цьому в наведених апелянтом постановах Верховного Суду відсутні правові висновки щодо майнового/немайнового характеру позовних вимог про зобов`язання виконати умови договору та поставити товар і вказане питання судами взагалі не досліджувалось.

Щодо тверджень скаржника про те, що «об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 02.12.2020 у справі № 905/105/20 (правовий висновок якої відтворено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 920/15/20) визнала немайновою вимогу про зобов`язання вчинити дію в натурі, зазначивши, що така вимога є вимогою про виконання обов`язку в натурі, об`єктом якої є дія зобов`язаної сторони, яка не піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору не впливає на склад майна сторін та не змінює власника майна. Заявлена Позивачем вимога — спонукати Відповідача виконати вже існуючий, конкретно визначений обов`язок з передання товару, право власності на який ще не перейшло до Позивача, — за своєю правовою природою також є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України), а не вимогою про захист чи підтвердження права власності», то такі є безпідставними виходячи з наступного.

Так, у справі № 905/105/20 предметом позову була вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради про зобов`язання ТОВ «Харбор» повернути земельну ділянку у зв`язку з припиненням дії договору оренди, укладеного 04.06.2009 між Маріупольською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Харбор» (орендар).

У справі № 920/15/20 предметом позову були вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Сумською міською радою і ТОВ «Бісабі Україна», та застосування наслідків недійсності цього договору шляхом зобов`язання ТОВ «Бісабі Україна» повернути земельну ділянку, яка є об`єктом оренди за договором.

Натомість у справі № 912/1496/26 предметом позову є вимоги ТОВ "Стройспецтехника" про «зобов`язання передати (відвантажити) оплачений, але не відвантажений товар», спрямовані на захист права, об`єктом якого виступає благо, що має вартісну оцінку, тобто носять майновий характер, і внаслідок задоволення таких вимог та виконання судового рішення припиняться грошові вимоги позивача до АТ "Гайворонський спеціалізований кар`єр".

Звідси розмір судового збору за подання такого позову визначається на підставі ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Тому господарський суд дійшов вмотивованого висновку про необхідність сплати судового збору за вимогу про зобов`язання поставити товар за договором як вимогу майнового характеру - виходячи з вартості товару, поставки якого вимагає позивач, тобто у розмірі 1,5 % відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», а в подальшому й про залишення позову без розгляду у зв`язку з тим, що позивачем не було усунуто недоліки позовної заяви у встановлений ухвалою від 16.06.2026 судом строк.

А відтак, наведені апелянтом доводи не спростовують наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах норм п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Варто зауважити, що доступ до правосуддя, в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню та обмеженню, на чому наголошується, зокрема, у рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року.

Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема, й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

В даному випадку позивачем не виконано вимоги процесуального Закону щодо сплати ставок розміру судового збору за подання до господарського суду позову.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до постановлення помилкової ухвали, не виявлено.

Отже, аргументи скаржника не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку та обґрунтовано відхиляються судом.

За таких умов, у задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування ухвали Господарського суду Кіровоградської області від 26.06.2026.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.

Керуючись статтями 226, 232-235, 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройспецтехника" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 26.06.2026 у справі № 912/1496/26 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 26.06.2026 у справі №912/1496/26 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройспецтехника".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 23.09.2026

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко