Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №904/7203/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 м.Дніпро Справа №904/7203/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)

суддів: Віннікова С.В., Андрейчука Л.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Сікорська О.В.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона № 19"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 (суддя Ніколенко М.О., повний текст рішення складено 01.06.2026) у справі №904/7203/25

за позовом Криворізької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19"

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 910401,02 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позову.

Криворізька міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати у розмірі 910401,02 грн за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:07:373:0031 за відсутності правових підстав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення коштів позивач посилався на користування відповідачем у період з 01.01.2023 до 31.12.2024 земельною ділянкою без належних правових підстав, внаслідок чого останнім було збережено грошові кошти в сумі 910401,02 грн, що дорівнює орендній платі, яку могла б отримати громада.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 у справі №904/7203/25 позов задоволено в повному обсязі: стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти орендної плати у розмірі 910401,02 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 10924,82 грн.

Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що в період з 01.01.2023 по 31.12.2024 між Криворізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" не існувало договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:07:373:0031.

За таких обставин, суд виснував, що у період користування спірною земельною ділянкою без укладення відповідного договору оренди відповідач мав сплачувати власнику земельної ділянки - Криворізькій міській раді орендну плату.

Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що загальний розмір орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:07:373:0031 за період з 01.01.2023 по 31.12.2024 становить 930401,02 грн.

Врахувавши сплату відповідачем у 2023 році до міського бюджету 20000,00 грн за користування спірною земельною ділянкою, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог Криворізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати у розмірі 910401,02 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженої відповідальності "Пересувна механізована колона № 19" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 у справі №904/7203/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та істотне порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного й необґрунтованого рішення про задоволення позову.

За твердженням апелянта, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про доведеність розміру позовних вимог, поклавши в основу рішення виключно розрахунок позивача та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку (НГО) земельної ділянки від 26.03.2025 № 1188/301-25, сформований вже після закінчення спірного періоду. Позивач самостійно здійснив математичне коригування значення НГО та її реконструкцію за минулі періоди, чим, на думку скаржника, перебрав на себе невластиві повноваження органів, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Як вказує скаржник, позивачем не було надано жодного витягу або іншого офіційного документа, який би підтверджував розмір НГО спірної земельної ділянки безпосередньо у 2023 та 2024 роках. Позивач не довів незмінності (сталості) НГО та застосовуваних коефіцієнтів у 2023– 2025 роках, що унеможливлює використання витягу від 26.03.2025 за минулі періоди. Крім того, позивачем не надано первинної технічної документації, вихідних кадастрових даних, розрахунків локальних і функціональних коефіцієнтів, а також доказів приведення технічної документації у відповідність до нової Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 03.11.2021

Апелянт наголошує, що суд безпідставно залишив поза увагою надану відповідачем відповідь ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 12.11.2025 № 2969/299-25. Згідно з цим документом, технічна документація з нормативної грошової оцінки земель м. Кривого Рогу, розроблена ДП "УДНДІПМ "Дніпромісто" імені О.М. Білоконя" та затверджена рішенням Криворізької міської ради №523 від 26.05.2021, до Місцевого фонду документації із землеустрою та оцінки земель не надходила. На думку відповідача, наведене ставить під сумнів законність джерела походження відомостей, використаних для формування витягу від 26.03.2025. Натомість суд першої інстанції не дослідив вказану обставину, не витребував технічну документацію та не навів у рішенні жодних мотивів відхилення цих аргументів відповідача.

Щодо порушення норм процесуального права під час оцінки доказів, апелянт акцентував увагу на тому, що оскаржуване рішення було ухвалено без повного та всебічного дослідження обставин справи, оскільки суд фактично відтворив зміст позовної заяви та надав перевагу доказам позивача без належної перевірки, не дослідив складові елементи розрахунку та залишив без оцінки й мотивованої відповіді ключові аргументи й докази відповідача.

Підсумовуючи, апелянт зазначив, що за відсутності належного підтвердження розміру НГО у спірний період та відсутності доказової бази щодо складу кондикційного зобов`язання, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення 910401,02 грн ґрунтується на припущеннях, що прямо заборонено частиною четвертою статті 13 ГПК України.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу.

30.07.2026 від позивача до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого представник міської ради просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Як стверджує представник міської ради технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу затверджена рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 523, яка введена в дію з 01.01.2022 та є чиною по теперішній час. Будь-яких інших рішень щодо нормативної грошової оцінки земель, окрім зазначеного, Криворізькою міською радою не приймалось.

Так, до позовної заяви міською радою було долучено Витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 26.03.2025, яким підтверджується її розмір у 2025 році. Оскільки така оцінка щорічно коригується через індексацію, її розмір за попередні роки визначається шляхом застосування відповідних коефіцієнтів індексації. Тож, згідно позиції міської ради на основі показника нормативної грошової оцінки за 2025 рік можна розрахувати її значення за 2023-2024 роки, без необхідності отримання окремих витягів за кожен із цих років.

З урахуванням наведеного позивач наголосив на необґрунтованості доводів апелянта щодо відсутності в матеріалах справи належних доказів нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2023-2024 роки.

Окремо позивач звернув увагу апеляційного суду на обставини встановлені під час розгляду господарської справи №904/468/24, які, на думку міської ради, мають преюдиційний характер по відношенню до цього спору.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Віннікова С.В., Андрейчука Л.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона № 19" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 у справі №904/7203/25; розгляд апеляційної скарги призначити на 22.09.2026 о 14:15 год.

В судове засідання 22.09.2026 з`явився представник позивача, повідомив суд про отримання клопотання від відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги. На момент відкриття судового засідання вказане клопотання до канцелярії апеляційного суду не надходило, колегія суддів була позбавлена можливості ознайомитись з представленими скаржником підставами для перенесення розгляду справи.

З наведених підстав, колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що апеляційним судом було надано учасникам справи більш ніж достатньо часу для реалізації ними прав, передбачених ГПК України.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, встановлених ГПК України, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 22.09.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та встановлені апеляційним господарським судом.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" є власником комплексу торговельного комплексу з трансформаторною загальною площею 4776,1 кв.м., розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Колачевського Сергія, буд. 81/1. Наведене підтверджується відомостями інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.02.2025 № 413041066.

Вказаний об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:07:373:0031. Власником земельної ділянки є територіальна громада міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради.

За твердженням позивача, у період з 01.01.2023 по 31.12.2024 між Криворізькою міською радою та ТОВ "Пересувна механізована колона №19" не існувало договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:07:373:0031.

Рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 523, яке набрало чинності 01.01.2022, затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу.

Криворізькою міською радою прийнято рішення № 506 від 26.05.2021 "Про встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку на території м. Кривого Рогу". Вказаним рішенням встановлено, у тому числі, ставки орендної плати за землю у 2022 році в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 (додаток 2 до рішення). Рішення № 506 від 26.05.2021 набуло чинності з 01.01.2022.

Рішенням Криворізької міської ради від 27.06.2023 №2015 «Про внесення змін до рішення міської ради від 26.05.2021 №506 "Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу" (надалі - Рішення від 27.06.2023 №2015) внесено зміни до Рішення від 26.05.2021 № 506. Ставку орендної плати для юридичних і фізичних осіб у підрозділах 03.01-03.17 розділу 03 "Землі громадської забудови" замінено з 1,200% на 0,900%. Рішення від 27.06.2023 №2015 набуло чинності з 01.01.2024.

За даними витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 26.03.2025 № 1188/301-25, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:07:373:0031 складає 51036565 грн. Цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:07:373:0031, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Колачевського Сергія, буд. 81/1: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07).

Позивач зазначає, що відповідач в період з 01.01.2023 по 31.12.2024 користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, оскільки у цей період між сторонами не існувало договірних правовідносин щодо земельної ділянки. Тому вказані обставини зобов`язують відповідача до здійснення оплати за фактичне користування земельною ділянкою, оскільки безоплатне використання землі не допускається.

За розрахунком позивача розмір орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:07:373:0031 за період з 01.01.2023 по 31.12.2024 становить 930401,02 грн.

При цьому позивач зазначив, що у 2023 році відповідачем сплачено до міського бюджету плату за користування спірною земельною ділянкою у розмірі 20000,00 грн.

За таких обставин, за відомостями позивача, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" утворилась заборгованість перед Криворізькою міською радою у розмірі 910401,02 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Під час розгляд справи в суді першої інстанції відповідачем було надано відзив на позов, згідно якого представник товариства заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на:

- безпідставність розрахунку коштів, виконаного на підставі доказу, який втратив чинність ще до дати звернення міської ради до суду з позовом та з перевищенням позивачем власних повноважень щодо здійснення розрахунку (невідповідність ст. 19 Конституції України, порушення способу, встановленого п. 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України);

- не надання позивачем належних доказів розміру НГО у період з 01.01.2023 до 31.12.2024 до матеріалів справи;

- необхідність встановлення даних (коефіцієнтів), що застосовуються для визначення НГО у Технічної документації та розрахунку відповідно до ст. 271 ПКУ у тому числі з урахування Методиці оцінки, що діє на час за який виконаний розрахунок та на час розгляду цієї справи;

- відсутність підстав надавати витяг з НГО у Держгеокадастрі через неотримання її у законний спосіб (відсутність технічної документації НГО ЗД у Держгеокадастрі для надання витягу з НГО);

- застосування позивачем витягу з технічної документації НГО, виконаної за Методикою, яка втратила чинність та не забезпечення актуалізації НГО за показниками чисельності населення та купівельної здатності.

Оцінивши доводи сторін та представлені на їх підтвердження докази, місцевий господарський суд задовольнив заявлені позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в сумі 910401,02 грн за період користування земельною ділянкою з 01.01.2023 до 31.12.2024 без належних правових підстав.

Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. При цьому суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як було обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, згідно відомостей інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.02.2025 № 413041066, торгівельний комплекс з трансформаторною загальною площею 4776,1 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Колачевського Сергія, буд. 81/1, зареєстрований за Товариством з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19".

Доказів, які б підтверджували право власності іншої юридичної особи на торгівельний комплекс, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Колачевського Сергія, буд. 81/1 матеріали справи не містять.

Згідно із ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

За змістом частини першої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат.solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

За висновками колегії суддів, у даному випадку із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідач як власник такого майна став фактичним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:07:373:0031, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Матеріали справи не містять доказів оформлення відповідачем права користування спірною земельною ділянкою, зокрема, укладення договору оренди у період з 01.01.2023 до 31.12.2024.

В контексті спірних правовідносин апеляційний суд особливо підкреслює положення статті 206 Земельного кодексу України, згідно приписів якої використання землі в Україні є виключно платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Так, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Згідно із частиною першою статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

За змістом частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.

Отже, у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

Наведені вище законодавчі приписи та висновки сталої судової практики свідчать про те, що встановлений факт користування відповідачем протягом спірного періоду земельною ділянкою комунальної власності без належного оформлення речового права на неї є достатньою підставою для нарахування та стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати.

Стосовно визначення розміру плати за користування земельною ділянкою апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.

Статтею 284 Податкового кодексу України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 Податкового кодексу України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Статтею 12 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що нормативно - правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (статті 13 цього Закону); нормативно - грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель" за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт; дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з частиною третьою статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері земельних відносин.

Процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначається Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів №489 (зі змінами та доповненнями, який діяв у відповідний період). В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель (пункт 1 розділу II Порядку №489).

Нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається за формулою: Цн=(В*Нп) : Нк * Кф * Км, де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях); В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях); Нп - норма прибутку (6%); Нк - норма капіталізації (3%); Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки. Індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідно до статті 289 ПК (пункт 3 розділу II Порядку № 489). Крім того, зазначений Порядок передбачає можливість розрахунку середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, вартість одного квадратного метра земель населених пунктів за економіко-планувальними зонами, вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання, які визначаються за іншими формулами та не пов`язані з нормативною грошовою оцінкою, яка застосовується для визначення розміру орендних платежів (пункти 7, 9, 10 Порядку №489).

Грошова оцінка загальної площі земельної ділянки визначається шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213 (зі змінами). За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються за заявою зацікавленої особи як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (пункт 1 розділу III Порядку № 489). Порядком затверджена форма заяви (додаток 8) на витяг та сама форма витягу (додаток 9), у якій, зокрема вказано: "Витяг сформовано" із зазначенням дати його формування.

Таким чином, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку №489.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Видача витягу є адміністративною послугою, яка надається відповідним управлінням Держгеокадастру на виконання приписів Закону України "Про адміністративні послуги" та постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 №835 "Деякі питання надання Державною службою геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг", що не позбавляє його надати власнику (органу місцевого самоврядування) більш повну інформацію про зміни в нормативній грошовій оцінці конкретної земельної ділянки за попередній період, виходячи з технічної документації на таку земельну ділянку, яка зберігається в даних Державного земельного кадастру, оформивши відповідну довідку.

Згідно висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, слідує, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Так, колегією суддів встановлено, що розрахунок грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:07:373:0031 за період з 01.01.2023 по 31.12.2024 роки було проведено позивачем відповідно до технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Кривого Рогу, яка затверджена рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 523.

За даними витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 26.03.2025 №1188/301-25, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:07:373:0031 складає 51036565 грн.

У поданій апеляційній скарзі апелянт наголошував на тому, що судом першої інстанції було залишено поза увагою те, що вказаний витяг сформований вже після закінчення спірного періоду. За твердженням апелянта, позивач самостійно здійснив математичне коригування значення НГО та її реконструкцію за минулі періоди, чим перебрав на себе невластиві повноваження органів, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Колегія суддів відхиляє наведене скаржником вище твердження, оскільки дата формування витягу з технічної документації не є датою проведення нормативної грошової оцінки та сама по собі не визначає період, за який відомості такого витягу можуть бути використані для розрахунку плати за землю.

Чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

Отже, позивачем обґрунтовано визначено розмір плати за фактичне користування спірною земельною ділянкою за період з 01.01.2023 по 31.12.2024 на підставі Витягу від 26.03.2025, який сформовано управлінням забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на підставі Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу, затвердженої рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 №523.

При цьому, позивачем було доречно акцентовано увагу на тому, що оскільки така оцінка щорічно коригується через індексацію, її розмір за попередні роки визначається шляхом застосування відповідних коефіцієнтів індексації. Тож, на основі показника нормативної грошової оцінки за 2025 рік можна законодавчо обґрунтовано розрахувати її значення за 2023-2024 роки, без необхідності отримання окремих витягів за кожен із цих років.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що в спірних правовідносинах Криворізька міська рада жодним чином не підміняє собою орган, який здійснює ведення Державного земельного кадастру, як про це вказує в апеляційній скарзі відповідач, адже як вбачається з наданих доказів наявних в матеріалах справи, Витяг від 26.03.2025 позивачем було отримано від уповноваженого державного органу.

Щодо інших складових формули розрахунку, то апеляційний суд зазначає про те, що рішенням Криворізької міської ради від № 506 від 26.05.2021 було встановлено ставки орендної плати за землю у 2022 році в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 (додаток 2 до рішення). Рішення № 506 від 26.05.2021 набуло чинності з 01.01.2022.

Разом з тим, рішенням Криворізької міської ради від 27.06.2023 №2015 «Про внесення змін до рішення міської ради від 26.05.2021 №506 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу» (надалі - Рішення від 27.06.2023 №2015) було внесено зміни до Рішення від 26.05.2021 № 506. Ставку орендної плати для юридичних і фізичних осіб у підрозділах 03.01-03.17 розділу 03 «Землі громадської забудови» замінено з 1,200% на 0,900%. Рішення від 27.06.2023 №2015 набуло чинності з 01.01.2024.

Як було встановлено, цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:07:373:0031, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Колачевського Сергія, буд. 81/1: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07).

На підставі вказаного позивачем визначено річний розмір орендної плати у 2023 році за спірну земельну ділянку в сумі 520285,77 грн (43357147,11 грн х 1,2%), де:

43357147,11 грн. - нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.03.2025 без урахування коефіцієнтів індексації за 2023 та 2024 роки - 1,051 та 1,12;

1,2 % - річний розмір орендної плати за землю від нормативної грошової оцінки земель міста згідно з Рішенням від 26.05.2021 № 506.

Річний розмір орендної плати у 2024 році за спірну земельну ділянку становить 410115,25 грн. (45568361,61 грн. х 0,9 %), де:

45568361,61 грн. - нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.03.2025 без урахування коефіцієнту індексації за 2024 рік - 1,12;

0,9 % - річний розмір орендної плати за землю від нормативної грошової оцінки земель міста згідно з Рішенням від 27.06.2023 № 2015.

Загальний розмір несплаченої відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:07:373:0031 за період з 01.01.2023 по 31.12.2024 становить 910401,02 грн (930401,02 грн – 20000,00 грн).

Відтак, дослідивши наявні матеріали справи, зваживши представлені відповідачем заперечення та перевіривши проведений позивачем розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпомилковості останнього.

Щодо доводів апелянта стосовно не витребування судом першої інстанції технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу та не з`ясування джерела походження відомостей використаних для формування витягу, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами господарського судочинства є змагальність сторін.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, із правового аналізу зазначених вище норм, колегія суддів звертає увагу на те, що основоположним та безспірним правилом господарського судочинства, є те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Також, у наведеному контексті варто враховувати, що кожна сторона повинна у процесі розгляду справи довести необхідні обставини не будь-якими відомостями та даними, а лише належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, що напряму випливає із системного аналізу перерахованих вище судом положень ГПК України.

Додатково до вищевказаного, колегія суддів акцентує увагу на тому, що суд не має повноважень для самостійного збору необхідних доказів, з огляду на що абсурдним є ситуація при якій у судовому процесі відбувається підміна сторони безпосередньо судом у процесі виконанні нею свого обов`язку щодо доведення тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, оскільки такі дії суду суперечили б таким принципам господарського судочинства, як то змагальність сторін та диспозитивність, а отже були б неправомірними.

Натомість колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Разом з тим в матеріалах справи відсутні будь-які клопотання відповідача про витребування доказів, заявлені в порядку вимог ст. 81 ГПК України

Відтак, твердження апелянта про необґрунтоване нездійснення судом першої інстанції дій з витребування необхідних, на думку самого відповідача, доказів, за відсутності ініціативи самої сторони щодо подачі відповідного клопотання, є процесуально абсурдним та таким, що суперечить принципам господарського судочинства.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову.

Наведене свідчить, що доводи скаржників про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, суд апеляційної інстанції враховує висновки, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Щодо інших аргументів учасників справи, то вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", суд апеляційної інстанції зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

У силу приписів ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час перегляду оскаржуваного рішення зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних заперечень, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні статей 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 у справі №904/7203/25 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона № 19" задоволенню не підлягає.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона № 19" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 у справі №904/7203/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 у справі №904/7203/25 залишити без змін.

Справу №904/7203/25 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 23.09.2026.

Головуючий суддя Г. В. Левшина

Суддя С.В. Вінніков

Суддя Л.В. Андрейчук