Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №908/673/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2026 року м. Дніпро Справа № 908/673/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Чус О.В. (доповідач),

судді: Вінніков С.В., Висоцький А.М.

секретар судового засідання Солодова І.М.

за участю:

від позивача: Хілько А.В.

від відповідача: Малахов М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ” в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.06.2026 (повне рішення складено 25.06.2026, суддя Федько О.А.) у справі № 908/673/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛТРАНС УКРАЇНА”, м. Запоріжжя

до відповідача: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ”, м. Київ в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, Запорізька область, м. Енергодар

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2026 року до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вх. №836/08-07/26 (документ сформований в системі Електронний суд 18.03.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛТРАНС УКРАЇНА” до відповідача: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ” в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” про стягнення суми 8 177 700,61 грн, яка складається з: 4 827 732,66 грн заборгованість, 2 769 449,62 грн – інфляційні втрати та 580 518,33 грн – 3% річних.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.06.2026 у справі №908/673/26 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, ідентифікаційний код 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Елтранс Україна” (69084, м. Запоріжжя, вул. Кольорова, буд. 7, ідентифікаційний код 39380838), заборгованість за Договором поставки товару №53-121-01-21-10495 від 27.07.2021р. в сумі 4 827 732,66 грн (чотири мільйона вісімсот двадцять сім тисяч сімсот тридцять дві гривні 66 коп.), інфляційні втрати в сумі 2 769 449,62 грн (два мільйона сімсот шістдесят дев`ять тисяч чотириста сорок дев`ять гривень 62 коп.), три проценти річних в сумі 580 518,33 (п`ятсот вісімдесят тисяч п`ятсот вісімнадцять гривень 33 коп.), судовий збір, сплачений за подання позову в сумі 98132,41 грн (дев`яносто вісім тисяч сто тридцять дві гривні 41 коп).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази відповідно до ст. 86 ГПК України, зокрема, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, листування між сторонами щодо предмета спору, акт звірки взаємних розрахунків у їхній сукупності, дійшов висновку про доведення позивачем факту поставки товару відповідачеві відповідно до умов договору №53-121-01-21-10495 від 27.07.2021 на загальну суму 4 827 732,66 грн. Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, інфляційних втрат, господарський суд дійшов висновку про правильність здійснених позивачем розрахунків. Відтак, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ” в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” звернувся через систему “Електронний суд” до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить: скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 18.06.2026 у справі №908/673/26; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ “Елтранс Україна”, за наявності обставин для задоволення позовних вимог зменшити розмір нарахування 3% річних та інфляційних втрат до мінімально можливого; судові витрати покласти на Позивача.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим в частині задоволених позовних вимог, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи, на які відповідач посилався як на підставу своїх заперечень проти позову, не наданням оцінки аргументам та доказам відповідача. Відтак, рішення підлягає скасуванню повністю, з ухваленням у справі нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідач зазначає, що Позивачем не надано суду належним чином оформлених сторонами Договору видаткових накладних на товар №101 від 04.11.2021 на суму 356 400,00 грн, №146 від 16.12.2021 на суму 1 148 566,80 грн, №181 від 30.12.2021 на суму 244 460,40 грн, додані до позову документи (зазначені накладні), на підтвердження поставки товару не підписані Відповідачем та не містять жодних ознак оформленого документу як доказу постачання товару. За вказаних обставин, відсутні підстави для встановлення факту прострочення оплати товару, відсутні підстави для ствердження щодо прострочення оплати за поставлений товар, відсутня можливість встановлення дати поставки товару і, насамперед, відсутні докази самої поставки товару та належного виконання умов договору самим Позивачем. Отже, прострочення з боку Відповідача не доведене Позивачем. Ураховуючи положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» видаткові накладні, які не містять підпису учасника господарської операції, фактично не є первинними документами.

До матеріалів справи позивачем надано копію акту звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2021 – 20.11.2025, що підписаний між позивачем та АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС. Відповідно до статей 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/499/20 дійшов до висновку, що акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь - яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Позивачем надано копію Довідки Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області №040808-22/1 від 17.02.2026 зустрічної звірки у ТОВ «Елтранс Україна» з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків в обліку АТ «НАЕК «Енергоатом» та його філій за період з 01.01.2023 по 31.12.2025, зокрема, в довідці зазначено: Щодо стану претензійно-позовної роботи по заборгованості, яка рахується за філією «ВП «Запорізька АЕС» (дебіторська заборгованість на звітні дати у сумі 78 127 557,79 грн) до зустрічної звірки надано відповіді філії «ВП «Запорізька АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» на претензії, виставлені ТОВ «Елтранс Україна», та зазначений перелік претензій та відповідей на них. В листах, зокрема, зазначено, що «У зв`язку з тимчасовою окупацією Енергодарської міської територіальної громади, в межах якої розташовані і виробничі потужності та адміністративні будівлі філії «ВП «ЗАЕС», філією тимчасово втрачений доступ до будь-яких документів та ресурсів підприємства, які знаходяться за її місцезнаходженням: місто Енергодар Запорізька область, вулиця Промислова, 133, в тому числі до первинних документів, листування, виконання за договорами. Враховуючи викладене вище, претензійні вимоги про сплату заборгованості не можуть бути задоволені, та будуть розглянуті філією «ВП ЗАЕС» після деокупації міста Енергодар та закінчення або скасування воєнного стану в Україні». Інших документів, які б підтверджували або спростовували викладене в довідці, до зустрічної звірки не надано. В додатку до довідки наведений реєстр договорів, укладених у 2019 – 2022 роках з ДП «НАЕК «Енергоатом» (а саме: ВП «Запорізька АЕС»), по яким станом на 31.12.2025 по обліку ТОВ «Елтранс Україна» рахується дебіторська заборгованість. Отже, додана до позовної заяви довідка Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області не є належним доказом поставки товару за Договором.

Суми ПДВ по податковим накладним №17 від 27.10.2021 в розмірі 502 644,76 грн, №32 від 27.10.2021 в розмірі 10 314,15 грн, №35 від 29.10.2021 в розмірі 92,00 грн, №5 від 04.11.2021 в розмірі 59 400,00 грн, №37 від 16.12.2021 на суму 191 427,80 грн, №76 від 30.12.2021 на суму 40 743,40 грн до складу податкового кредиту АТ «НАЕК «Енергоатом» не включено. Отже, додані до позовної заяви податкові накладні за відсутності включення їх Відповідачем до податкового кредиту з податку на додану вартість не є належним доказом поставки товару за Договором.

Апелянт вважає додані до позовної заяви ТТН не є належним доказом поставки товару за договором, оскільки: за видатковою накладною №101 від 04.11.2021 на суму 356 400,00 грн відсутня товарно-транспортна накладна, яка підтверджує перевезення товару; за видатковою накладною №146 від 16.12.2021 на суму 1 148 566,80 грн надана товарно-транспортна накладна №Р146 від 16.12.2021, яка не підписана вантажоодержувачем; за видатковою накладною №181 від 30.12.2021 на суму 244 460,40 грн надана товарно-транспортна накладна №Р181 від 30.12.2021, яка містить лише підпис без зазначення П.І.Б. та посади вантажоодержувача.

Строк виконання зобов`язання щодо оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ 804 622,11 грн. в Договорі не встановлений.

Відповідно до Постанови КМУ №187 від 03.03.2022 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації встановлений мораторій (заборона) зокрема на виконання, в тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи, пов`язані з державою агресором. Згідно з п. 1.4 Договору підприємством-виробником товару, що поставлявся за Договором, зокрема є: ЗАТ «ЗЕТО» Росія (поз. 2), ВАТ «СЗТП» Росія (поз. 6), ТОВ «Північно-Задонський конденсаторний завод» Росія (поз. 7), ВАТ «Елтеза» Росія (поз. 8, 9), ТОВ «Інститут Енергетичної Електроніки» Росія (поз. 26-28, 30), ПАТ «Прожекторні Углі» Росія (поз. 41), ТОВ «Ступинський завод Склопластиків» Росія (поз. 42), АТ «НПО ВЕІ Електроізоляція» Росія (поз. 43). Отже, оскільки товар, поставлений за договором, виробництва Російської Федерації, з огляду на обмеження, запроваджені державою у вигляді зазначених вище нормативних актів, прийнятих з метою захисту національних інтересів в період воєнного стану, Відповідач позбавлений можливості та не має законних підстав для розрахунків за Договором.

Строк позовної давності щодо стягнення вартості товару (без ПДВ) за Договором в розмірі 4 023 110,55 грн., річних і інфляційних витрат, нарахованих на цю суму, сплив 28.02.2025.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи.

29.07.2026, з використанням системи “Електронний суд”, ТОВ “Елтранс Україна” звернулося до ЦАГС з відзивом на апеляційну скаргу, в якому просить: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення Господарського суду Запорізької області від 18.06.2026 у справі №908/673/26 без змін; судові витрати, понесені в зв`язку з апеляційним переглядом рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/673/26 від 18.06.2026 покласти на апелянта - Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Відзив обґрунтований наступним.

У матеріалах справи наявні копії видаткових накладних №93 від 27.10.2021р. на суму 3 015 868,56 грн; №98 від 27.10.2021р. на суму 61884,90 грн; №96 від 29.10.2021р. на суму 552,00 грн, підписані представниками позивача та відповідача. Видаткові накладні № 101 від 04.11.2021р. на суму 356 400,00 грн; №146 від 16.12.2021р. на суму 1 148 566,80 грн; №181 від 30.12.2021р. на суму 244 460,40 грн підписані лише з боку позивача. Позивач зареєстрував податкові накладні за всіма поставками товару за вказаними вище видатковими накладними, в тому числі тими, які не підписані з боку відповідача: дата складання 27.10.2021 № 17 сума 3015868,56 грн, з них сума ПДВ 502644,76 грн, дата складання 27.10.2021 № 32 сума 61884,90 грн, з них сума ПДВ 10314,15 грн; дата складання 29.10.2021 № 35 сума 552,00 грн, з них сума ПДВ 92,00 грн; дата складання 04.11.2021 № 5 сума 356400,00 грн, з них сума ПДВ 59400,00 грн; дата складання 16.12.2021 № 37 сума 1 148 566,80 грн, з них сума ПДВ 191 427,80 грн; дата складання 30.12.2021 №76 сума 244460,40 грн, з них сума ПДВ 40743,40 грн. Факт реєстрації позивачем таких податкових накладних підтверджується копіями податкових накладних, наданих позивачем до позову, а також реєстром податкових накладних з податку на додану вартість, наданим Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків. Також, в матеріалах справи містяться копії товарно-транспортних накладних: № Р146 від 16.12.2021 року; №Р181 від 30.12.2021, які підтверджують переміщення товару, зазначеного у видаткових накладних №146 від 16.12.2021 та №181 від 30.12.2021, на склад відповідача за адресою м. Енергодар, вул. Промислова, 133, який зазначено у п. 4.1 договору, укладеного між сторонами спору. Претензій щодо кількості або якості продукції від відповідача не надходило. Разом з цим, Покупець (Відповідач), не оплатив вартість фактично поставленої продукції.

Відповідно до видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи, товар у повному обсязі було поставлено 30.12.2021. Отже, відповідач мав сплатити вартість поставленого товару у строк до 28.02.2022 включно. Оскільки відповідачем не було сплачено заборгованість за договором вчасно, то нарахування інфляційних втрат та 3% річних позивачем здійснено правомірно. Доводи скаржника, що строк оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ не є встановленим та до таких вимог мають застосовуватись положення ст. 530 Цивільного кодексу України є безпідставними. Доводи апелянта про те, що нарахування інфляційних та 3% річних проведено необґрунтовано, є безпідставними внаслідок помилкового тлумачення відповідачем умов п.3.2 договору. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Відповідачу правомірно нараховано 3% річних та інфляційні збитки, оскільки це не суперечить діючому законодавству.

Відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 як на підставу нібито обмеження права позивача на розрахунки по договору у зв`язку з тим, що товар, поставлений нами, був придбаний у російського виробника, проте вважаємо доводи відповідача щодо застосування Постанови №187 безпідставними і такими, що не можуть перешкоджати стягненню належних нам сум за договором з огляду на наступне. Постанова КМУ №187 встановлює мораторій на виконання зобов`язань виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором). У нашому випадку: Позивач, який отримував товар, не є юридичною особою РФ; Позивач не має у власності або у складі учасників осіб з РФ із часткою 10% і більше; сам факт, що товар було придбано у російського виробника, не створює правової належності або контролю з боку держави-агресора і не робить Позивача «пов`язаними особами» у розумінні Постанови №187. Вибір виробника здійснював сам відповідач, що підтверджується умовами договору. Тобто саме відповідач вирішував, у кого придбати товар, а позивач лише виконував умови договору. Відповідно, мораторій, встановлений Постановою №187, на наші відносини та виконання договору не поширюється. Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що вказана Постанова КМУ № 187 не розповсюджує свою дію на юридичну особу ТОВ Елтранс Україна (позивача), яка створена та зареєстрована за законодавством України, місцезнаходження якої є територія України.

Позивачем не пропущено строк позовної давності за заявлений період з 01.03.2022 по 03.03.2026, строки визначені ст. 257 ЦК України були продовжені на час карантину та на період військового стану, що для заявлених вимог строки загальної позовної давності не спливли, оскільки Законами України були внесені зміни до ЦК України щодо продовження строків за ст. 257 ЦК України на час дії карантинних обмежень та на час введеного в Україні воєнного стану. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстав для застосування позовної давності відповідно до заяви відповідача немає.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат. Доводи відповідача про те, що суд за певних обставин може зменшити розмір інфляційних втрат та 3 % річних, є необґрунтованими. Таким чином, суд першої інстанції правомірно застосував наслідки прострочення грошового зобов`язання, передбачені статтею 625 ЦК України.

Попередньо розрахований розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Вінніков С.В., Висоцький А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ” в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.06.2026 у справі № 908/673/26; розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 16.09.2026 об 11 год. 20 хв.

03.08.2026, з використанням системи “Електронний суд”, відповідач звернувся до ЦАГС з відповіддю на відзив на апеляційну скаргу, в якій просить прийняти відповідь на відзив на апеляційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП Запорізька АЕС» та врахувати її при розгляді справи №908/673/26.

Відповідь на відзив обґрунтована наступним.

Позивачем не надано суду належним чином оформлених сторонами Договору видаткових накладних на товар №101 від 04.11.2021 на суму 356 400,00 грн, №146 від 16.12.2021 на суму 1 148 566,80 грн, №181 від 30.12.2021 на суму 244 460,40 грн, додані до позову документи (зазначені накладні), на підтвердження поставки товару не підписані Відповідачем та не містять жодних ознак оформленого документу як доказу постачання товару. Отже, прострочення з боку Відповідача не доведене Позивачем. Позивач в розрахунках заборгованості за Договором, що є додатками до позовної заяви, зазначає дату початку розрахунку – 01.03.2022, таким чином, розрахунок Позивача є невірним та таким, що суперечить умовам Договору та чинному законодавству України.

Позивач не був позбавлений права та можливості звернутися до суду з відповідними вимогами про стягнення з відповідача спірних компенсаційних виплат за період з 1 березня 2022 року по 17 березня 2023 року – до 3 вересня 2025 року. Зважаючи на заявлену Відповідачем вимогу про застосування судом строку позовної давності до спірних вимог Позивача за період з 1 березня 2022 року по 17 березня 2023 року, а також відсутність належних і допустимих доказів поважності причин пропуску Позивачем цього строку, наявні підстави для відмови в задоволенні позову Позивача про стягнення з Відповідача нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат за вказаний період.

У судове засідання 16.09.2026 з`явилися представники сторін. Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.

У судовому засіданні 16.09.2026 колегією суддів оголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) у справі.

Встановлені судом обставини справи.

27.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕЛТРАНС УКРАЇНА” (постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” від імені якого діє відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” (покупець) укладений Договір поставки товару №53-121-01-21-10495 (далі – Договір).

Відповідно до Закону України № 2896-IX від 06.02.2023 “Про акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1420 від 29 грудня 2023 року “Про утворення акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”. Згідно з пунктом 1 цієї Постанови утворено Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (код згідно з ЄДРПОУ 24584661).

11.01.2024 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відбулася реєстрація акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (код ЄДРПОУ 24584661).

Згідно з пунктом 3 вказаної Постанови АТ “НАЕК “Енергоатом” є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” із дня державної реєстрації товариства. Відокремлені підрозділи державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” із дня державної реєстрації товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).

Таким чином, з 11.01.2024 Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” перетворено на філію “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” з усіма правами та обов`язками попереднього відокремленого підрозділу.

Згідно з п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар згідно коду ДК 021:2015-31710000-6 “Електронне обладнання” (комплектуючі до обладнання), перелік якого наведений у даному пункті, загальною вартістю з ПДВ 4 827 732,66 грн.

Згідно з пунктом 1.2. Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 25.10.2021) строк поставки товару визначений серпень – жовтень 2021 р. (поз. 1- 25, 29, 31, 33-40, 43), грудень 2021 року (поз. 26-28, 30, 32, 41, 42).

Пунктом 3.2 та 3.3 Договору визначено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного у пункті 1.1, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата Покупцем частини вартості товару в розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

Відповідно до пункту 4.1. Договору поставка товару відбувається на умовах DDP м. Енергодар. Вантажоотримувач: ЗВ ВП “Складське господарство” ДП НАЕК “Енергоатом” склад №4, вул. Промислова, 133, м. Енергодар, Запорізька область.

Позивач здійснив поставку продукції відповідачеві протягом жовтня - грудня 2021 року кількома партіями на загальну суму 4827732,66 грн згідно наступних видаткових накладних: №93 від 27.10.2021р. на суму 3015868,56 грн; №98 від 27.10.2021р. на суму 61884,90 грн; №96 від 29.10.2021р. на суму 552,00 грн; № 101 від 04.11.2021р. на суму 356 400,00 грн; №146 від 16.12.2021р. на суму 1148566,80 грн; №181 від 30.12.2021р. на суму 244 460,40 грн.

На виконання вимог пункту 4.4. Договору поставки Позивач зареєстрував наступні податкові накладні: дата складання 27.10.2021 № 17 – сума 3015868,56 грн, з них сума ПДВ – 502644,76 грн, дата складання 27.10.2021 № 32 – сума 61884,90 грн, з них сума ПДВ – 10314,15 грн; дата складання 29.10.2021 № 35 – сума 552,00 грн, з них сума ПДВ – 92,00 грн; дата складання 04.11.2021 № 5 – сума 356400,00 грн, з них сума ПДВ – 59400,00 грн; дата складання 16.12.2021 № 37 – сума 1148566,80 грн, з них сума ПДВ – 191427,80 грн; дата складання 30.12.2021 №76 – сума 244460,40 грн, з них сума ПДВ – 40743,40 грн.

Відповідач не здійснив оплату товару, отриманого за зазначеними вище видатковими накладними на суму 4 827 732,66 грн. у строк, встановлений договором.

Між ТОВ “ЕЛТРАНС Україна” та АТ “НАЕК “ЕНЕРГОАТОМ” був підписаний Акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2021 – 20.11.2025, в якому відповідачем відображена заборгованість за договором поставки №53-121-01-21-10495 від 27.07.2021 в сумі 4 827 732,66 грн. (т. 1, а.с. 46-49).

16 грудня 2025 року Позивач направив на адресу Відповідача Претензію від 15.12.2025 про погашення заборгованості за поставлений за договором №53-121-01-21-10495 товар, оплату трьох процентів річних та інфляційних втрат в загальній сумі 8 078 087,38 грн.

У відповіді на претензію від 21.01.2026 №21-522/28-вих відповідач зазначив про неможливість задоволення претензійних вимог, а також про те, що останні будуть розглянуті після деокупації міста Енергодар та закінчення або скасування воєнного стану в Україні (т. 1, а.с. 45).

Станом на момент звернення з позовом до суду відповідач суму заборгованості за поставлений позивачем товар не оплатив, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги про стягнення сум заборгованості за договором поставки, 3% річних, інфляційних втрат.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Спірні правовідносини сторін виникли на підставі Договору поставки товару №53-121-01-21-10495 від 27.07.2021.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачеві товар протягом жовтня - грудня 2021 року кількома партіями на загальну суму 4 827 732,66 грн. згідно з видатковими накладними:

№93 від 27.10.2021 на суму 3 015 868,56 грн;

№98 від 27.10.2021 на суму 61884,90 грн;

№96 від 29.10.2021 на суму 552,00 грн;

№ 101 від 04.11.2021 на суму 356 400,00 грн;

№146 від 16.12.2021 на суму 1 148 566,80 грн;

№181 від 30.12.2021 на суму 244 460,40 грн.

В матеріалах справи наявні копії видаткових накладних №93 від 27.10.2021р. на суму 3 015 868,56 грн; №98 від 27.10.2021р. на суму 61884,90 грн; №96 від 29.10.2021р. на суму 552,00 грн, підписані представниками позивача та відповідача.

Видаткові накладні № 101 від 04.11.2021р. на суму 356 400,00 грн; №146 від 16.12.2021р. на суму 1 148 566,80 грн; №181 від 30.12.2021р. на суму 244 460,40 грн підписані лише з боку позивача.

Позивач зареєстрував податкові накладні за всіма поставками товару за вказаними вище видатковими накладними, в тому числі тими, які не підписані з боку відповідача: дата складання 27.10.2021 № 17 – сума 3015868,56 грн, з них сума ПДВ – 502644,76 грн, дата складання 27.10.2021 № 32 – сума 61884,90 грн, з них сума ПДВ – 10314,15 грн; дата складання 29.10.2021 № 35 – сума 552,00 грн, з них сума ПДВ – 92,00 грн; дата складання 04.11.2021 № 5 – сума 356400,00 грн, з них сума ПДВ – 59400,00 грн; дата складання 16.12.2021 № 37 – сума 1 148 566,80 грн, з них сума ПДВ – 191 427,80 грн; дата складання 30.12.2021 №76 – сума 244460,40 грн, з них сума ПДВ – 40743,40 грн.

Факт реєстрації позивачем таких податкових накладних підтверджується копіями податкових накладних, наданих позивачем до позову, а також реєстрами податкових накладних з податку на додану вартість та включених сум податкового кредиту по періодам включення до податкових декларацій з ПДВ, наданими Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків (т. 1, а.с. 156, 161 - 165).

Також, в матеріалах справи містяться копії товарно-транспортних накладних: № Р146 від 16.12.2021; №Р181 від 30.12.2021, які підтверджують переміщення товару, зазначеного у видаткових накладних №146 від 16.12.2021 та №181 від 30.12.2021, на склад відповідача – за адресою м. Енергодар, вул. Промислова, 133, який зазначено у п. 4.1 договору, укладеного між сторонами спору.

У контексті доводів апеляційної скарги про недоведеність поставки за видатковими накладними №101 від 04.11.2021, №146 від 16.12.2021, №181 від 30.12.2021, оскільки останні не підписані відповідачем, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 наведено правову позицію про те, що якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

Отже, самі лише податкові накладні та декларації - не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару та виконання робіт, не можуть бути єдиними доказами підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, а також факту виконання робіт й прийняття таких робіт замовником, так як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, за видатковою накладною № 101 від 04.11.2021р. (товар: електрощітка LFC554) на суму 356 400,00 грн., з яких сума ПДВ складає 59 400 грн. позивач зареєстрував податкову накладну №5 від 04.11.2021 (електрощітка LFC554) на суму 356 400 грн. (т. 1, а.с. 24), з яких сума ПДВ 59 400 грн., що підтверджується квитанцією про прийняття документа (т. 1, а.с. 25), а також листом Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.05.2026 (т. 1, а.с. 156, 158). До зазначеного листа, зокрема, надано реєстр включених сум податкового кредиту, з якого слідує, що по номенклатурі товарів Електрощітка LFC554 на загальну суму 356 400 грн., сума ПДВ складає 59 400 грн. (т. 1, а.с. 162 на звороті).

За видатковою накладною №146 від 16.12.2021 на суму 1 148 566,80 грн., з яких сума ПДВ 191 427,80 грн. позивач зареєстрував податкову накладну №37 від 16.12.2021 на суму 1 148 566,80 грн. (т. 1, а.с. 28), що підтверджується квитанцією про прийняття документа (т. 1, а.с. 29), а також листом Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.05.2026 (т. 1, а.с. 156, 164 – 164 на звороті).

За видатковою накладною №181 від 30.12.2021 на суму 244 460,40 грн., з яких сума ПДВ 40 743,40 грн. позивач зареєстрував податкову накладну №76 від 30.12.2021, що підтверджується квитанцією про прийняття документа (т. 1, а.с. 34), а також листом Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.05.2026 (т. 1, а.с. 156, 159 на звороті, 164). Також, за фактом поставки товару відповідно до видаткової накладної №181 від 30.12.2021 складена ТТН №Р181 від 30.12.2021, підписана сторонами та скріплена їх печатками.

Колегія суддів ураховує, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачем подавались уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту відповідачем за вказаними видатковими накладними №101, 146, 181, що свідчить про формування відповідачем як покупцем товару податкового кредиту за фактом поставки позивачем товарів на підставі зареєстрованих податкових накладних в ЄРПН.

Окрім цього, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач у відповідь на звернення позивача щодо погашення заборгованості за договором №53-121-01-21-10495 від 27.07.2021 не заперечив наявність заборгованості перед позивачем за спірним договором в сумі 4 827 732,66 грн., зазначивши, що питання її погашення будуть розглянуті АТ “НАЕК “ЕНЕРГОАТОМ” після припинення воєнного стану в Україні.

Факт наявності заборгованості відповідача саме в сумі 4 827 732,66 грн. за Договором поставки №53-121-01-21-10495 від 27.07.2021 останній підтвердив шляхом підписання Акта звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 по 20.11.2025 (т. 1, а.с. 46-49).

Таким чином, ураховуючи принцип вірогідності доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведення позивачем факту поставки товару відповідачу відповідно до умов договору №53-121-01-21-10495 від 27.07.2021 на загальну суму 4 827 732,66 грн., адже, місцевий господарський суд, керуючись ст. 86 ГПК України, проаналізував та надав оцінку усім доказам, що містяться в матеріалах справи (видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, листування між сторонами щодо предмета спору, акт звірки взаємних розрахунків) у їх сукупності та взаємозв`язку.

У свою чергу, апеляційний господарський суд установив, що номенклатура (найменування) товарів, загальна сума товарів, сума ПДВ відповідно до спірних видаткових накладних №101, 146, 181 кореспондують/відповідають реєстру включених сум податкового кредиту за ними.

Доводи апеляційної скарги стосовно відсутності встановленого у договорі строку виконання зобов`язання щодо оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ, судовою колегією відхиляються, виходячи з наступного.

За умовами договору (п.п. 3.2 та 3.3) сторони визначили умови та порядок оплати, а саме оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного у пункті 1.1. Договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

Зміст п. 3.3 Договору № 53-121-01-21-10495 щодо оплати Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ після реєстрації Постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених ПК України випадках та порядку, є лише умовою здійснення такої оплати, а не строком оплати, відтак, не змінює строку щодо оплати повної вартості товару, в тому числі суми ПДВ, оскільки згідно з п. 1 ст. 188 ПК України сума ПДВ є складовою бази оподаткування, а тому входить до ціни товару і не підлягає відокремленню.

З матеріалів справи вбачається, що позивач дотримався обов`язку щодо складання податкових накладних за кожним фактом поставки товару, а саме склав та зареєстрував наступні податкові накладні: дата складання 27.10.2021 № 17 – сума 3015868,56 грн, з них сума ПДВ – 502644,76 грн, дата складання 27.10.2021 № 32 – сума 61884,90 грн, з них сума ПДВ – 10314,15 грн; дата складання 29.10.2021 № 35 – сума 552,00 грн, з них сума ПДВ – 92,00 грн; дата складання 04.11.2021 № 5 – сума 356400,00 грн, з них сума ПДВ – 59400,00 грн; дата складання 16.12.2021 № 37 – сума 1 148 566,80 грн, з них сума ПДВ – 191 427,80 грн; дата складання 30.12.2021 №76 – сума 244460,40 грн, з них сума ПДВ – 40743,40 грн.

Отже, в межах визначеного пунктом 3.2 договору строку оплати позивач зареєстрував податкові накладні на суми поставленого товару з ПДВ.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у відповідача підстав для оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ, оскільки на дату настання строку оплати товару податкові накладні вже були зареєстровані позивачем в ЄРПН.

Аргументи скаржника про відсутність законних підстав для розрахунків за спірним договором в силу положень постанови КМУ №187 від 03.03.2022, оскільки поставлений товар російського виробництва, відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі – санкції).

У ч. 1 ст. 4 Закону України "Про санкції" визначено, що видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань (пункт 5); заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом (пункт 10).

Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України "Про санкції" рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2 - 21, 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.

Статтею 5-3 Закону України "Про санкції" визначено, що державний реєстр санкцій (далі – Реєстр) – це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб`єктів, судна, повітряні судна, щодо яких застосовано санкції. Реєстр створюється з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб`єктів, судна, повітряні судна, щодо яких застосовано санкції. Дані Реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом.

У пп. 1 п. 1 Постанови № 187 зазначено, що для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на:

1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором):

громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;

юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;

юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації;

юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

У постановах, зокрема, від 30 травня 2023 року у справі №925/1248/21, від 08 листопада 2023 року у справі №915/18/23, від 21 листопада 2023 року у справі №910/14552/22, Верховний Суд зазначив, що "дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань, водночас не припиняє їх. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові №187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання."

У застосуванні положень Закону України "Про санкції" Верховний Суд також неодноразово висновував, що у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", а також чи є позивач особою щодо якої Постановою КМУ №187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань; та чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови КМУ (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі №904/3057/22, від 05 грудня 2023 року у справі №910/4052/22, від 21 листопада 2023 року у справі №910/14552/22, від 08 листопада 2023 року у справі №915/18/23).

З дослідженого судом першої інстанції (т. 1, а.с. 81), а також судом апеляційної інстанції витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 2, а.с. 192) вбачається, що позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю "Елтранс Україна" є юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи є громадянин України. При цьому, доказів того, що кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником позивача, що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є РФ, громадянин РФ, матеріали справи не містять, як і доказів на підтвердження застосування до позивача (його засновника/учасника) обмежувальних заходів (санкцій) в порядку Закону України "Про санкції".

Відтак, визначений постановою КМУ №187 від 03.03.2022 мораторій на виконання грошових зобов`язань не поширюється на спірні правовідносини у даній справі.

Доводи скаржника про те, що строк позовної давності щодо заявлених позовних вимог (без ПДВ) сплив 28.02.2025 не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Однак, у даному випадку відповідачем залишено поза увагою положення п.11 Закону України №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020, а також пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) в Україні був встановлений з 12.03.2020 і тривав до 30.06.2023.

Отже, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені на час дії в України карантину.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Таким чином, строк на звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку на звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Перебіг строків позовної давності було відновлено з 04.09.2025, коли набув чинності Закон № 4434-ІХ, який виключив з пункту 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України норму про зупинення строків на період дії воєнного стану.

Беручи до уваги вищенаведені норми законодавства, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перебіг позовної давності був продовженим з моменту виникнення у позивача права вимоги - з 01.03.2022, а з 30.01.2024 по 04.09.2025 - зупиненим, а відтак, поданий 18.03.2026 позов ТОВ “ЕЛТРАНС УКРАЇНА” є таким, що пред`явлений в межах позовної давності, що спростовує твердження апелянта про зворотнє.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, водночас не доводячи його незаконності та необґрунтованості, а тому не можуть бути підставами для його зміни чи скасування.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки останні є правомірними та доведеними позивачем наявними у матеріалах справи доказами у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінка яким була надана судом відповідно до ст. 86 ГПК України, з урахуванням стандарту доказування вірогідність доказів.

Доводів на спростування правильності здійсненого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційний втрат апеляційна скарга не містить; контррозрахунок відповідача відсутній.

Апеляційний господарський суд, розглянувши клопотання відповідача, що міститься у прохальній частині апеляційної скарги, в якому останній просить: за наявності обставин для задоволення позовних вимог зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат до мінімально можливого, відмовляє у його задоволенні, виходячи з наступного.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 ст. 625 ЦК України).

Оскільки сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України.

За змістом вищенаведеної норми закону (ст. 625 ЦК України) нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).

Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.

При цьому, суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Відтак, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23 та від 05.11.2024 у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 712/4975/22.

З огляду на викладене, колегія суддів висновує про відсутність підстав для зменшення інфляційних втрат та трьох процентів річних. За своєю правовою природою нарахування, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а становлять елемент грошового зобов`язання та виступають способом захисту майнового права кредитора. Інфляційні втрати компенсують знецінення грошових коштів за час прострочення та не можуть бути зменшені судом, що прямо випливає з усталеної практики Верховного Суду. Проценти річних у розмірі 3% є мінімальним законодавчо встановленим рівнем відповідальності боржника за користування чужими грошовими коштами та також не підлягають зменшенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їм належну правову оцінку.

Доводи заявника апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ” в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.06.2026 у справі № 908/673/26 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.06.2026 у справі № 908/673/26 – залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 23.09.2026

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя С.В. Вінніков

Суддя А.М. Висоцький