Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №904/2514/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/2514/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Віннікова С.В., Чус О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 (суддя Ліпинський О.В.)

у справі № 904/2514/26

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця», м. Київ

до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», м. Павлоград

про стягнення 114 240 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про стягнення 114 240 грн штрафу за неправильне зазначення маси вантажу у залізничній накладній.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» як вантажовідправником при оформленні перевізного документа було зазначено відомості щодо маси вантажу, які, за твердженням позивача, не відповідали його фактичній масі.

Під час перевезення залізницею було здійснено перевірку маси вантажу, за результатами якої встановлено невідповідність фактичної маси вантажу відомостям, зазначеним відправником у залізничній накладній. Виявлену невідповідність зафіксовано залізницею у встановленому порядку відповідним комерційним актом.

Посилаючись на те, що відповідальність за правильність відомостей, внесених до залізничної накладної, покладається на вантажовідправника, АТ «Українська залізниця» вважало наявними підстави для застосування до відповідача передбаченої Статутом залізниць України відповідальності за неправильне зазначення маси вантажу в перевізному документі.

У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» 114 240 грн штрафу, а також покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у справі № 904/2514/26 позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 34 272 грн штрафу та 2 662,40 грн витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт неправильного зазначення відповідачем маси вантажу у залізничній накладній № 45656667.

Суд встановив, що за результатами контрольного зважування вагонів № 53519120 та № 60030830 на станції Кривий Ріг-Головний виявлено невідповідність фактичної маси вантажу відомостям, зазначеним вантажовідправником у перевізному документі, про що складено комерційний акт № 467004/202 від 30.06.2025.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що зазначений комерційний акт за формою та змістом відповідає вимогам законодавства, складений у встановленому порядку та підписаний уповноваженими особами, а тому є належним доказом обставин, які стали підставою для застосування відповідальності до вантажовідправника.

Врахувавши положення статей 24, 118, 122 Статуту залізниць України та Правил оформлення перевізних документів, суд першої інстанції зазначив, що вантажовідправник несе відповідальність за правильність, точність та повноту відомостей, внесених ним до залізничної накладної, а факт неправильного зазначення відповідачем маси вантажу підтверджений належними та допустимими доказами.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, місцевий господарський суд не встановив порушень вимог статей 118, 122 Статуту залізниць України та визнав заявлений до стягнення штраф у розмірі 114 240 грн обґрунтованим.

Водночас суд відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності. Суд виходив із того, що пунктом 7.3 договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом сторони погодили трирічний строк позовної давності за вимогами перевізника до замовника, які випливають із правовідносин сторін за договором. Оскільки про порушення позивач дізнався при складанні комерційного акта 30.06.2025, а з позовом звернувся до суду 05.05.2026, суд дійшов висновку, що позов подано в межах погодженого сторонами строку позовної давності.

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення розміру відповідної штрафної санкції Статутом залізниць України не позбавляє суд права за наявності відповідних підстав зменшити її розмір із застосуванням положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

Суд зазначив, що фактична маса вантажу у спірних вагонах була меншою, а не більшою за масу, зазначену у перевізному документі, при цьому вона не перевищувала вантажопідйомності вагонів, у зв`язку з чим допущене відповідачем порушення не створювало небезпеки під час перевезення.

Також суд урахував відсутність доказів заподіяння АТ «Українська залізниця» матеріальних збитків чи настання інших негативних наслідків у результаті допущеного відповідачем порушення, а також недоведеність умисних недобросовісних дій вантажовідправника, спрямованих на заподіяння шкоди залізниці.

За таких обставин, врахувавши ступінь виконання відповідачем зобов`язання, майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків та керуючись принципами справедливості, добросовісності, розумності і співмірності відповідальності наслідкам допущеного порушення, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягнення штрафу в повному розмірі 114 240 грн було б надмірним та неспівмірним із наслідками порушення.

У зв`язку з наведеним місцевий господарський суд зменшив розмір заявленого до стягнення штрафу на 70 % до 34 272 грн, у стягненні решти суми штрафу відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у справі № 904/2514/26 в частині зменшення заявленого до стягнення штрафу на 70 %, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у частині відмови у стягненні штрафу внаслідок зменшення його розміру та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, стягнувши з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» штраф у загальному розмірі 114 240 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Акціонерне товариство «Українська залізниця» не погоджується з висновком Господарського суду Дніпропетровської області про наявність підстав для зменшення на 70 % штрафу, нарахованого ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» за неправильне зазначення маси вантажу у залізничній накладній.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив факт порушення відповідачем вимог Статуту залізниць України, визнав доведеним факт неправильного зазначення вантажовідправником маси вантажу в перевізному документі та дійшов висновку про обґрунтованість нарахування штрафу в сумі 114 240 грн.

Водночас, на переконання АТ «Українська залізниця», місцевий господарський суд безпідставно зменшив зазначений штраф на 70 % до 34 272 грн, пославшись на відсутність заподіяної залізниці матеріальної шкоди, відсутність інших негативних наслідків перевезення, а також на те, що фактична маса вантажу не перевищувала вантажопідйомності вагонів і, відповідно, неправильне зазначення маси вантажу не створювало небезпеки для організації залізничного руху.

Скаржник вказує, що такий підхід суду першої інстанції не відповідає змісту спеціальних норм Статуту залізниць України, які регулюють відповідальність вантажовідправника за неправильність, неточність або неповноту відомостей, внесених ним до залізничної накладної.

Посилаючись на статтю 24 Статуту залізниць України, апелянт зазначає, що вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній, а залізниця має право перевіряти правильність таких відомостей, у тому числі кількість та масу вантажу.

АТ «Українська залізниця» також посилається на статтю 122 Статуту залізниць України, згідно з якою за неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника стягується штраф у розмірі, визначеному статтею 118 цього Статуту.

За твердженням апелянта, статтею 118 Статуту залізниць України безпосередньо визначено розмір відповідної відповідальності п`ятикратна провізна плата за всю відстань перевезення, у зв`язку з чим розмір штрафу встановлений не домовленістю сторін, а спеціальним нормативним актом.

Скаржник наголошує, що відповідальність, передбачена статтями 118 та 122 Статуту залізниць України, настає за сам факт неправильного зазначення вантажовідправником відповідних відомостей у перевізному документі та не ставиться у залежність від доведення залізницею факту заподіяння їй реальних збитків.

На підтвердження зазначеної позиції апелянт посилається на пункт 12 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.02.2010 № 01-08/71 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про відповідальність за порушення у галузі залізничного транспорту» з посиланням на пункт 6.2 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225.

За змістом наведених апелянтом роз`яснень, штраф, установлений статтями 118 та 122 Статуту залізниць України, підлягає стягненню за сам факт допущення вантажовідправником відповідного порушення незалежно від того, чи завдано залізниці у зв`язку з цим збитків.

Крім того, апелянт зазначає, що можливі збитки чи додаткові витрати залізниці, спричинені неправильністю відомостей у накладній, за наявності таких підлягають відшкодуванню вантажовідправником окремо від передбаченого Статутом штрафу. У зв`язку з цим АТ «Українська залізниця» вважає, що відсутність доведених збитків сама по собі не може бути підставою для зменшення встановленого законодавством штрафу.

Апелянт також посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у справі № 906/434/17, відповідно до якої при застосуванні статті 118 Статуту залізниць України штраф стягується за сам факт вчинення вантажовідправником передбаченого цією нормою порушення, установленого залізницею на станції призначення, під час перевезення або на станції відправлення після пред`явлення вантажу до перевезення, незалежно від факту заподіяння залізниці збитків.

У цьому контексті скаржник вважає помилковим посилання суду першої інстанції на відсутність матеріальної шкоди та інших негативних наслідків для залізниці як на одну з визначальних обставин для зменшення штрафу.

АТ «Українська залізниця» окремо наголошує, що у даній справі заявлено вимогу саме про стягнення передбаченого Статутом залізниць України штрафу за неправильне зазначення маси вантажу, а не про відшкодування збитків. Тому, на думку скаржника, необхідність установлення повного складу цивільного правопорушення, зокрема факту заподіяння та розміру збитків, для вирішення питання про стягнення такого штрафу відсутня.

Апелянт звертає увагу на те, що спірна штрафна санкція не є договірною, її розмір безпосередньо встановлений спеціальним нормативним актом Статутом залізниць України. Саме тому, на думку АТ «Українська залізниця», відсутні правові підстави для довільної зміни визначеного Статутом розміру відповідальності.

На підтвердження зазначених доводів скаржник, крім постанови Верховного Суду у справі № 906/434/17, посилається на постанови Вищого господарського суду України у справах № 910/13414/15, № 905/3461/15 та постанову Верховного Суду у справі № 914/2339/17.

Фактично апелянт виходить із того, що встановлений статтями 118, 122 Статуту залізниць України п`ятикратний розмір провізної плати має імперативний характер, а тому у разі доведеності самого факту неправильного зазначення маси вантажу відповідний штраф повинен стягуватися у повному передбаченому Статутом розмірі.

АТ «Українська залізниця» також не погоджується з оцінкою судом першої інстанції характеру допущеного відповідачем порушення як такого, що не могло створювати небезпеку для перевезення у зв`язку з тим, що фактична маса вантажу була меншою за зазначену у накладній та не перевищувала вантажопідйомності вагонів.

Апелянт акцентує на тому, що відповідальність за правильність внесених до накладної відомостей установлена законодавцем незалежно від того, чи призвела конкретна неточність до перевантаження вагона, створення аварійної ситуації або настання будь-яких інших фактичних наслідків.

Таким чином, за позицією скаржника, встановлення судом обставини про те, що неправильне зазначення маси вантажу в конкретному випадку не вплинуло на безпеку руху, не усуває самого правопорушення і не може бути достатньою підставою для зменшення нормативно визначеного розміру штрафної санкції.

З огляду на наведене АТ «Українська залізниця» вважає, що суд першої інстанції неправильно витлумачив та застосував положення статей 24, 118, 122 Статуту залізниць України, якими, на переконання апелянта, чітко визначено як підстави відповідальності вантажовідправника, так і розмір штрафу без можливості його зменшення з мотивів відсутності збитків чи інших негативних наслідків.

Посилаючись на статті 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, апелянт зазначає, що неправильне застосування норм матеріального права, зокрема неправильне тлумачення закону, є підставою для скасування судового рішення у відповідній частині та ухвалення нового рішення.

У зв`язку з цим АТ «Українська залізниця» просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у справі № 904/2514/26 в частині зменшення штрафу на 70 % та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення та вважає рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у справі № 904/2514/26 в оскаржуваній частині законним і обґрунтованим.

Відповідач зазначає, що ключовим доводом апеляційної скарги АТ «Українська залізниця» є твердження про неможливість зменшення судом штрафу, передбаченого статтями 118, 122 Статуту залізниць України, з огляду на те, що його розмір установлений нормативно у п`ятикратному розмірі провізної плати. На переконання ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», такий висновок апелянта є помилковим.

Відповідач наголошує, що статті 118 та 122 Статуту залізниць України визначають підставу виникнення відповідальності вантажовідправника та первісний розмір відповідної санкції, однак не містять спеціальної норми, яка прямо забороняла б господарському суду застосувати загальні положення цивільного законодавства щодо зменшення неустойки.

Посилаючись на частину третю статті 551 Цивільного кодексу України, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» зазначає, що суд має право зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, за доводами відповідача, законодавче, а не договірне походження неустойки не виключає можливості застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

На підтвердження зазначеної позиції відповідач посилається на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 та зазначає, що неустойка, встановлена актом законодавства, також може бути зменшена судом у порядку частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

У зв`язку з цим ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» вважає, що саме по собі встановлення Статутом залізниць України п`ятикратного розміру штрафу не позбавляє суд права оцінити співмірність відповідної санкції характеру та наслідкам конкретного правопорушення.

Відповідач також вважає, що апелянт помилково ототожнює питання про підстави виникнення передбаченої Статутом залізниць України відповідальності з питанням про можливість визначення судом остаточного розміру неустойки, яка підлягає стягненню.

ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» не заперечує, що для самого виникнення відповідальності, передбаченої статтями 118, 122 Статуту залізниць України, залізниця не зобов`язана доводити фактичне заподіяння їй збитків. Водночас відповідач наголошує, що відсутність необхідності доведення збитків як умови виникнення відповідальності не означає неможливості врахування судом відсутності таких збитків при вирішенні іншого питання про співмірність та остаточний розмір неустойки, що підлягає стягненню.

Таким чином, на переконання відповідача, необхідно розмежовувати, з одного боку, виникнення права залізниці на штраф відповідно до статей 118, 122 Статуту залізниць України, а з іншого реалізацію судом передбаченого частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України права на зменшення вже визначеної неустойки з урахуванням усіх конкретних обставин справи.

ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» також посилається на актуальну практику Верховного Суду щодо дискреційного характеру повноважень суду при вирішенні питання про зменшення неустойки. Зокрема, відповідач посилається на правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 та зазначає, що перелік обставин, які можуть мати істотне значення для вирішення питання про зменшення неустойки, не є вичерпним.

За позицією відповідача, при вирішенні такого питання суд вправі оцінювати характер порушення, його тривалість, ступінь виконання основного зобов`язання, поведінку боржника, наслідки порушення для кредитора, співвідношення розміру санкції з фактичними наслідками порушення, а також виходити із принципів справедливості, добросовісності та розумності.

ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» звертає увагу, що законодавством не встановлено арифметично визначеного відсотка, на який суд вправі зменшити неустойку, у зв`язку з чим сам по собі факт зменшення місцевим господарським судом штрафу саме на 70 % не свідчить про незаконність такого рішення.

На переконання відповідача, для скасування рішення в цій частині апелянт повинен довести, що суд першої інстанції, реалізуючи відповідні дискреційні повноваження, неправильно застосував норми матеріального права або вийшов за допустимі межі судового розсуду. Водночас, як стверджує ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», відповідних обставин в апеляційній скарзі не наведено.

Обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення штрафу саме за обставин цієї справи, відповідач зазначає, що щодо вагона № 53519120 у накладній № 45656667 було зазначено масу вантажу 67 100 кг, тоді як за результатами контрольного зважування встановлено 66 250 кг, тобто на 850 кг менше.

Щодо вагона № 60030830 у перевізному документі було зазначено масу вантажу 66 850 кг, тоді як фактична маса за результатами контрольного зважування становила 65 900 кг, тобто на 950 кг менше.

Таким чином, відповідач акцентує увагу на тому, що в обох спірних вагонах фактична маса вантажу була меншою, а не більшою за масу, зазначену у залізничній накладній.

ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» зазначає, що матеріали справи не містять відомостей про перевищення вантажопідйомності вагонів чи їх перевантаження, виникнення загрози безпеці залізничного руху, пошкодження рухомого складу або інфраструктури залізниці, а також про необхідність усунення перевантаження чи проведення будь-яких додаткових технологічних операцій.

Крім того, відповідач звертає увагу, що АТ «Українська залізниця» не довело понесення реальних матеріальних збитків унаслідок допущеного порушення.

Відповідач також посилається на зміст комерційного акта, відповідно до якого завантаження у спірних вагонах було рівномірним, маркування не порушене, люки щільно закриті, течі вантажу не виявлено, а до моменту контрольного зважування вагони перебували під охороною вантажоодержувача.

За твердженням ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», апелянт фактично не спростовує наведених обставин. Більше того, у самій апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» відтворює висновок про те, що фактична маса вантажу не перевищувала вантажопідйомності вагонів та що відповідне порушення за конкретних обставин не створювало небезпеки під час перевезення.

Таким чином, відповідач вважає, що місцевий господарський суд при зменшенні розміру штрафу врахував не лише факт відсутності матеріальних збитків, а всю сукупність обставин конкретного порушення та співвідношення його фактичних наслідків із розміром заявленої санкції.

Окремо ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» звертає увагу на співвідношення провізної плати та розміру штрафу. Провізна плата за кожен із двох спірних вагонів становила 11 424 грн, а її загальна сума 22 848 грн. Відповідно заявлений позивачем штраф у сумі 114 240 грн становив п`ятикратний розмір загальної провізної плати.

Після зменшення штрафу на 70 % місцевим господарським судом до стягнення визначено 34 272 грн, що, як зазначає відповідач, становить 150 % загальної провізної плати за перевезення двох спірних вагонів.

На переконання ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», такий розмір санкції не є символічним, залишається істотним для відповідача, не нівелює превентивної функції відповідальності та не свідчить про фактичне звільнення вантажовідправника від відповідальності, водночас забезпечуючи розумний баланс між характером допущеного порушення та негативними майновими наслідками для його порушника.

Заперечуючи проти посилань АТ «Українська залізниця» на постанови Верховного Суду у справах № 906/434/17, № 914/2339/17 та інші наведені в апеляційній скарзі судові рішення, відповідач зазначає, що відповідні правові висновки стосуються насамперед підстав виникнення відповідальності за неправильне зазначення відомостей у залізничній накладній, тобто підтверджують, що штраф стягується за сам факт порушення незалежно від наявності збитків.

Водночас, за позицією ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», такі висновки не встановлюють абсолютної заборони на зменшення судом уже нарахованої неустойки та не виключають застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідач також наголошує на необхідності врахування конкретних фактичних обставин кожної справи при застосуванні правових висновків Верховного Суду. У цій справі неправильність відомостей полягала саме у зазначенні більшої маси вантажу, ніж фактично перевозилася, що, за твердженням відповідача, виключало ризик перевантаження спірних вагонів та пов`язані з ним негативні наслідки для безпеки залізничного руху.

У підсумку ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» зазначає, що апелянтом не доведено наявності жодної з передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

За твердженням відповідача, місцевий господарський суд установив сам факт порушення та не звільнив ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» від відповідальності, а лише зменшив її розмір до 34 272 грн, врахувавши характер порушення, відсутність перевантаження вагонів, загрози безпеці руху, майнових збитків та інших негативних наслідків для позивача, а також співвідношення п`ятикратного штрафу з фактичними наслідками допущеного порушення.

З огляду на наведене ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у справі № 904/2514/26 без змін.

Разом із відзивом ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» заявило клопотання щодо продовження строку на його подання. Відповідач зазначив, що ухвала Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2026 була доставлена до його електронного кабінету 04.08.2026 після 17:00, у зв`язку з чим вважалася врученою 05.08.2026, а останнім днем установленого судом десятиденного строку для подання відзиву було 17.08.2026.

Неможливість завершити підготовку відзиву у зазначений строк відповідач обґрунтував систематичними ракетними та безпілотними атаками на Павлоград і Павлоградський район 13, 15, 16 та 17 серпня 2026 року, які впливали на нормальний режим роботи підприємства, безпеку працівників та можливість своєчасного виконання процесуальних завдань. Особливо відповідач послався на атаку 17.08.2026 на об`єкти вугільного підприємства ДТЕК у Павлоградському районі, внаслідок якої загинув працівник підприємства, ще один працівник отримав поранення та була пошкоджена інфраструктура.

У зв`язку з цим ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просило визнати наведені обставини поважними, на підставі частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України продовжити встановлений судом строк для подання відзиву до дати його фактичного подання та прийняти відзив до розгляду.

Крім того, відповідач просив здійснювати подальший розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. На обґрунтування цього клопотання ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» посилалося на характер спірних правовідносин, необхідність вирішення питання про співвідношення статей 118, 122 Статуту залізниць України з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, оцінки актуальної практики Верховного Суду, меж судового розсуду щодо зменшення неустойки та конкретних фактичних обставин допущеного порушення.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідача), суддів Віннікова С.В., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у справі № 904/2514/26; витребувано матеріали справи з Господарського суду Дніпропетровської області. Враховуючи, що ціна позову у справі становить 114 240 грн та спір не належить до категорії справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до частини тринадцятої статті 8 та частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

07.08.2026 матеріали справи № 904/2514/26 надійшли на адресу Центрального апеляційного господарського суду.

18.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечив проти її задоволення та просив рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 залишити без змін.

Одночасно з відзивом ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просило продовжити встановлений судом строк для його подання до дати фактичного подання та прийняти відзив до розгляду.

В обґрунтування відповідного клопотання відповідач зазначив, що ухвала суду апеляційної інстанції від 03.08.2026 була доставлена до його електронного кабінету 04.08.2026 о 18 год 52 хв, а тому, з урахуванням положень частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вважається врученою 05.08.2026. Відповідно останнім днем установленого судом десятиденного строку для подання відзиву було 17.08.2026.

Причини неможливості подання відзиву до закінчення встановленого строку відповідач пов`язував із систематичними ракетними та безпілотними атаками на м. Павлоград та Павлоградський район 13, 15, 16 і 17 серпня 2026 року, що об`єктивно впливали на нормальний режим роботи підприємства, безпеку працівників, можливість їх перебування на робочих місцях та своєчасне виконання процесуальних дій.

При цьому відповідач особливо послався на події 17.08.2026, тобто останнього дня установленого судом строку, коли внаслідок ворожої атаки на об`єкти вугільного підприємства ДТЕК у Павлоградському районі загинув працівник підприємства, інший працівник отримав поранення, а інфраструктура підприємства зазнала пошкоджень.

Відповідно до частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Колегія суддів враховує, що строк для подання відзиву був встановлений саме судом, пропущений відповідачем на незначний проміжок часу, відзив подано вже наступного дня після закінчення такого строку, а наведені відповідачем обставини стосуються безпосередньо останніх днів установленого процесуального строку та мають надзвичайний і об`єктивний характер.

Крім того, прийняття відзиву не призводить до затягування апеляційного розгляду, не порушує процесуальних прав іншого учасника справи та сприяє реалізації принципів змагальності й рівності сторін, а також повному врахуванню їх позицій під час апеляційного перегляду.

За таких обставин колегія суддів вважає за можливе з власної ініціативи продовжити ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» встановлений ухвалою від 03.08.2026 строк для подання відзиву до дати його фактичного подання 18.08.2026 та прийняти поданий відзив до розгляду.

Також у відзиві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» заявило клопотання про здійснення подальшого розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

На обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилався на характер спірних правовідносин, необхідність вирішення питання щодо співвідношення положень статей 118, 122 Статуту залізниць України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, оцінки актуальної практики Верховного Суду щодо можливості зменшення законної неустойки та меж судової дискреції при визначенні її остаточного розміру, а також необхідність урахування конкретних фактичних обставин допущеного порушення.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів виходить із такого.

Згідно з частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Водночас з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути таку апеляційну скаргу в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Таким чином, проведення судового засідання з повідомленням учасників у цій категорії справ є правом, а не обов`язком суду апеляційної інстанції та залежить від наявності конкретних обставин, які свідчать про необхідність заслуховування усних пояснень учасників для належного апеляційного перегляду справи.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є висновок місцевого господарського суду про наявність правових та фактичних підстав для зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу на 70 %. Позиції сторін щодо цього питання докладно викладені відповідно в апеляційній скарзі та відзиві на неї, а обставини, на які вони посилаються, підтверджуються наявними у матеріалах справи письмовими доказами.

Питання щодо застосування до спірних правовідносин положень Статуту залізниць України, частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та відповідних правових висновків Верховного Суду має правовий характер і не потребує для його вирішення обов`язкового заслуховування усних пояснень представників сторін.

При цьому відповідачем не наведено конкретних обставин, які неможливо встановити та оцінити на підставі наявних у справі письмових матеріалів, або які обумовлювали б необхідність безпосередньої участі представників сторін у судовому засіданні.

Враховуючи предмет та межі апеляційного перегляду, характер спірних правовідносин, достатність наявних у матеріалах справи доказів та письмово викладених позицій учасників, колегія суддів не вбачає необхідності у відступі від визначеного ухвалою від 03.08.2026 порядку розгляду справи.

За таких обставин клопотання ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи задоволенню не підлягає.

Апеляційний перегляд справи здійснюється за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом обставини справи.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до електронного повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 99-00178353/2020-001 від 13.03.2020 Акціонерне товариство «Українська залізниця» засвідчило прийняття від Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) щодо укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

Таким чином, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» як замовник було приєднано АТ «Українська залізниця» як перевізником до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

Відповідно до пункту 1.1 договору його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагона для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, надання пов`язаних із цим супутніх послуг та проведення розрахунків за такі послуги.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що надання послуг може підтверджуватися, зокрема, накладною.

Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що строк позовної давності за вимогами перевізника до замовника, які випливають із перевезення, становить три роки.

22.06.2025 ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» зі станції Ароматна Придніпровської залізниці відправило на станцію Кривий Ріг-Головний на адресу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» групу вагонів із вантажем «вугілля кам`яне марки Г-газовий».

Перевезення оформлено залізничною накладною № 45656667.

У відомості вагонів, яка є складовою залізничної накладної, зазначено номери вагонів, залучених до перевезення, їх вантажопідйомність, тару вагонів, масу вантажу та провізну плату за перевезення у кожному вагоні.

Зокрема, під № 8 у відомості зазначено вагон № 53519120 з масою вантажу 67 100 кг та провізною платою 11 424 грн, а під № 9 вагон № 60030830 з масою вантажу 66 850 кг та провізною платою 11 424 грн.

Таким чином, загальна провізна плата за перевезення вантажу у двох спірних вагонах становила 22 848 грн.

У графі 28 накладної зазначено, що вантаж у вагони завантажено відправником.

У графі 26 накладної зазначено, що масу вантажу визначено відправником на вагонних вагах вантажопідйомністю 150 тонн.

У графі 55 накладної представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» вагар Троценко Каріна Вікторівна підтвердила правильність внесених до накладної відомостей шляхом накладення електронного цифрового підпису.

Після прибуття вагонів із вантажем на станцію призначення Кривий Ріг-Головний Придніпровської залізниці представником вантажоодержувача подано заявку № 33 від 30.06.2025 про участь у видачі (переважуванні) спірних вагонів та видачу комерційних актів.

Контрольне зважування спірних вагонів здійснювалося із зупинкою без розчеплення вагонів на електронних статичних 150-тонних вагонних вагах вантажоодержувача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

З матеріалів справи вбачається, що зазначені ваги пройшли повірку 24.03.2025 та були визнані придатними до застосування.

Контрольне зважування проводилося у присутності представника вантажоодержувача прийомоздавальника Дупляк Л.Г., яка діяла на підставі довіреності № 14-134юр від 11.03.2025.

За результатами контрольного зважування вагона № 53519120 встановлено: у залізничній накладній зазначено тару вагона 21 750 кг та масу вантажу нетто 67 100 кг; фактично після зважування встановлено масу брутто 88 000 кг, тару 21 750 кг та масу вантажу нетто 66 250 кг.

У такий спосіб, фактична маса вантажу у вагоні № 53519120 була на 850 кг меншою, ніж маса, зазначена вантажовідправником у залізничній накладній.

За результатами контрольного зважування вагона № 60030830 встановлено: у залізничній накладній зазначено тару вагона 23 400 кг та масу вантажу нетто 66 850 кг; фактично після зважування встановлено масу брутто 89 300 кг, тару 23 400 кг та масу вантажу нетто 65 900 кг.

Таким чином, фактична маса вантажу у вагоні № 60030830 була на 950 кг меншою, ніж маса, зазначена вантажовідправником у залізничній накладній.

Таким чином, за результатами контрольного зважування в обох спірних вагонах установлено саме меншу фактичну масу вантажу порівняно з відомостями, внесеними вантажовідправником до перевізного документа: на 850 кг у вагоні № 53519120 та на 950 кг у вагоні № 60030830.

За фактом виявленої невідповідності фактичної маси вантажу відомостям, зазначеним у залізничній накладній № 45656667, 30.06.2025 складено комерційний акт № 467004/202.

Комерційний акт підписано заступником начальника станції Кривий Ріг-Головний Ясінською О.Ю.; агентом комерційним ОСОБА_1 , якій відповідно до наказу № 70/ДС від 16.05.2025 у зв`язку з вакантністю посади начальника вантажного району було надано право підписувати комерційні акти; агентом комерційним Швець А.В., яка безпосередньо здійснювала перевірку; а також представником вантажоодержувача прийомоздавальником ОСОБА_2 .

У розділі Д «Опис виявленого із зазначенням кількості недостачі або надлишку» комерційного акта зазначено, що під час огляду на знеструмленій колії з підйомом на вагон установлено рівномірне навантаження вантажу вище бортів на 100–150 мм.

Маркування вантажу здійснено V-подібними смугами, вантаж ущільнений у вигляді трапецієподібної шапки за допомогою катка, маркування не порушено.

Також у комерційному акті зафіксовано, що двері вагонів суцільнометалеві, люки щільно закриті, течі вантажу немає.

З моменту прибуття вагонів до здійснення контрольного зважування вони перебували під охороною УВВО ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Відомості про результати контрольного зважування внесено також до Книги обліку контрольних зважувань вагонів по станції Кривий Ріг-Головний форми ГУ-78.

У зазначеній книзі зафіксовано, що 30.06.2025 у результаті контрольного зважування вагона № 53519120 установлено масу вантажу на 850 кг меншу, ніж зазначено у накладній, а у вагоні № 60030830 на 950 кг меншу, ніж зазначено у накладній.

30.06.2025 на станцію відправлення Ароматна направлено телеграфне повідомлення № 824 про проведене контрольне зважування та виявлену невідповідність маси вантажу у вагонах № 53519120 та № 60030830 відомостям залізничної накладної.

Матеріали справи також містять претензію АТ «Українська залізниця» № Д-05/680 від 24.11.2025, пред`явлену ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у зв`язку з виявленим порушенням. Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді.

Виходячи з провізної плати у розмірі 11 424 грн за кожний із двох спірних вагонів та п`ятикратного розміру провізної плати, позивач здійснив розрахунок штрафу у сумі 57 120 грн щодо кожного вагона, що разом становить 114 240 грн.

05.05.2026 АТ «Українська залізниця» через підсистему «Електронний суд» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» 114 240 грн зазначеного штрафу.

Суд встановив, що комерційний акт № 467004/202 від 30.06.2025 за формою та змістом відповідає вимогам законодавства, оформлений у встановленому порядку та підписаний уповноваженими особами.

Судом також встановлено, що неправильність зазначених у накладній відомостей полягала у зазначенні вантажовідправником більшої маси вантажу, ніж фактично перебувала у спірних вагонах.

При цьому фактична маса вантажу у вагонах № 53519120 та № 60030830 не перевищувала їх вантажопідйомності.

Матеріалами справи не встановлено факту перевантаження спірних вагонів.

Також судом не встановлено обставин, які свідчили б про створення допущеним порушенням небезпеки під час перевезення вантажу.

У матеріалах справи відсутні докази пошкодження внаслідок неправильного зазначення маси вантажу рухомого складу або інфраструктури залізничного транспорту, необхідності усунення перевантаження чи виконання у зв`язку з цим додаткових технологічних операцій.

АТ «Українська залізниця» не надало доказів понесення матеріальних збитків у результаті неправильного зазначення відповідачем маси вантажу у накладній.

Інших шкідливих наслідків виконання спірного перевезення для позивача матеріалами справи також не встановлено.

Не встановлено й обставин, які свідчили б про умисні недобросовісні дії вантажовідправника, спрямовані на заподіяння шкоди залізниці.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» як вантажовідправник зазначило у залізничній накладній № 45656667 масу вантажу, яка щодо двох спірних вагонів не відповідала фактичній масі, встановленій під час контрольного зважування на станції Кривий Ріг-Головний, при цьому фактична маса вантажу була меншою за зазначену у перевізному документі.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою цієї статті суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Водночас частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, за загальним правилом предмет та межі апеляційного перегляду визначаються насамперед доводами та вимогами апеляційної скарги, тоді як вихід за такі межі допускається лише у випадках, прямо передбачених процесуальним законом.

Такий підхід до застосування статті 269 Господарського процесуального кодексу України узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21, відповідно до яких апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Аналогічний підхід щодо змісту та меж апеляційного перегляду наведений Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 у справі № 910/701/17.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги АТ «Українська залізниця», рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2026 у цій справі оскаржується виключно в частині зменшення судом першої інстанції заявленого до стягнення штрафу на 70 % зі 114 240 грн до 34 272 грн та, відповідно, в частині відмови у стягненні решти суми штрафу.

Апелянт просить скасувати рішення місцевого господарського суду саме у зазначеній частині та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ «Українська залізниця» задовольнити у повному обсязі.

При цьому зі змісту апеляційної скарги не вбачається заперечень АТ «Українська залізниця» щодо встановленого судом першої інстанції факту неправильного зазначення ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» маси вантажу у залізничній накладній № 45656667.

Не оспорює апелянт і встановлені місцевим господарським судом результати контрольного зважування вагонів № 53519120 та № 60030830, відповідно до яких фактична маса вантажу у цих вагонах була меншою за зазначену у перевізному документі відповідно на 850 кг та 950 кг.

Так само предметом апеляційного оскарження не є висновок суду першої інстанції про належність комерційного акта № 467004/202 від 30.06.2025 як доказу виявленої невідповідності маси вантажу, а також висновок про наявність у діях вантажовідправника порушення, яке відповідно до положень Статуту залізниць України є підставою для застосування штрафної відповідальності.

АТ «Українська залізниця», навпаки, виходить у своїй апеляційній скарзі з правильності висновку місцевого господарського суду про те, що заявлений позивачем до стягнення штраф, розрахований виходячи з п`ятикратної провізної плати за два спірні вагони, первісно становить 114 240 грн.

Відтак спір між сторонами на стадії апеляційного перегляду фактично не стосується наявності самого порушення, виникнення у АТ «Українська залізниця» права на застосування передбаченого Статутом залізниць України штрафу чи правильності визначення його первісного розміру.

Ключовим і фактично єдиним матеріально-правовим питанням, поставленим перед судом апеляційної інстанції, є те, чи мав суд першої інстанції правові підстави, встановивши обґрунтованість нарахування штрафу в сумі 114 240 грн, зменшити його розмір на підставі загальних положень цивільного законодавства до 34 272 грн з урахуванням конкретних обставин допущеного порушення.

Відповідно, перевірці в апеляційному порядку підлягають насамперед: правильність висновку місцевого господарського суду щодо можливості зменшення штрафу, розмір якого визначений Статутом залізниць України; належність і достатність обставин, які суд урахував при реалізації відповідного судового розсуду; а також обґрунтованість визначеного судом остаточного розміру відповідальності 34 272 грн.

Колегія суддів при цьому враховує, що твердження апелянта про стягнення штрафу, передбаченого статтями 118, 122 Статуту залізниць України, за сам факт неправильного зазначення відомостей у накладній незалежно від заподіяння залізниці збитків саме по собі стосується питання виникнення відповідальності вантажовідправника.

Щодо правової природи відповідальності вантажовідправника та первісної обґрунтованості нарахованого штрафу

Відносини сторін у цій справі виникли у сфері перевезення вантажу залізничним транспортом, а тому до них підлягають застосуванню як загальні положення цивільного законодавства про перевезення, так і спеціальні норми транспортного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Частиною другою статті 908 Цивільного кодексу України передбачено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За змістом частин першої – третьої статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу перевізник зобов`язується доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, а його укладення підтверджується складенням транспортної накладної або іншого документа, встановленого транспортними кодексами чи статутами.

Згідно зі статтею 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, установлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає обов`язки, права та відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, є Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457.

Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України накладна є основним перевізним документом установленої форми, який оформлюється відповідно до Статуту та Правил і надається залізниці відправником разом із вантажем. Накладна одночасно є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь одержувача.

За змістом статті 23 Статуту залізниць України відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну.

Таким чином, саме на вантажовідправника покладається обов`язок належного та достовірного заповнення відомостей перевізного документа, які мають значення для здійснення залізницею перевезення.

Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній. Залізниці при цьому надано право перевіряти правильність таких відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, зазначені у накладній.

Зазначена норма покладає відповідальність за достовірність відомостей перевізного документа саме на вантажовідправника та надає залізниці право перевіряти правильність внесених ним відомостей.

Відповідно до статті 129 Статуту залізниць України обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника чи вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, що складаються станціями залізниць.

Комерційний акт, зокрема, складається у разі встановлення невідповідності маси вантажу фактичним даним, зазначеним у транспортному документі.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 23.11.2018 у справі № 916/2450/17, аналізуючи положення статей 122, 129 Статуту залізниць України, також виходила з того, що обставини невідповідності маси вантажу відомостям перевізного документа, які є підставою для матеріальної відповідальності вантажовідправника, засвідчуються належно складеним комерційним актом.

У цій справі судом першої інстанції встановлено, що вантаж у спірних вагонах було завантажено саме ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», масу вантажу визначено вантажовідправником, а правильність відомостей, унесених до накладної № 45656667, підтверджено електронним підписом його представника.

Під час контрольного зважування на станції Кривий Ріг-Головний встановлено, що фактична маса вантажу у вагоні № 53519120 становила 66 250 кг замість зазначених у накладній 67 100 кг, тобто була меншою на 850 кг, а у вагоні № 60030830 вагою 65 900 кг замість зазначених 66 850 кг, тобто була меншою на 950 кг.

Виявлену невідповідність оформлено комерційним актом № 467004/202 від 30.06.2025, який суд першої інстанції визнав належно складеним та підписаним уповноваженими особами.

Таким чином, сам факт неправильного зазначення вантажовідправником маси вантажу у залізничній накладній у межах цієї справи встановлений належними доказами та, як зазначено вище, самостійно в апеляційному порядку сторонами не оспорюється.

Відповідно до статті 122 Статуту залізниць України за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника стягується штраф у розмірі, передбаченому статтею 118 цього Статуту.

Статтею 118 Статуту залізниць України встановлений розрахунковий розмір відповідної санкції п`ятикратна провізна плата за всю відстань перевезення.

Таким чином, стаття 122 Статуту залізниць України визначає саме правопорушення у вигляді неправильного зазначення маси вантажу та відсилає до статті 118 Статуту для визначення розміру штрафної санкції.

Положення пункту 5.5 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, також передбачають, що в разі виявлення під час перевезення вантажу або на станції призначення неправильного зазначення у накладній маси вантажу з відправника стягується штраф у розмірі, визначеному статтею 118 Статуту залізниць України.

У такий спосіб, для виникнення передбаченої статтями 118, 122 Статуту залізниць України відповідальності визначальним є сам належно підтверджений факт внесення вантажовідправником до перевізного документа неправильних відомостей щодо маси вантажу.

Верховний Суд у постанові від 05.02.2019 у справі № 914/2339/17 зазначив, що зі змісту статей 6, 105, 118, 122 Статуту залізниць України випливає встановлення матеріальної відповідальності вантажовідправника за пред`явлення до перевезення вантажу з неправильним зазначенням його маси у накладній та невідповідністю зазначених відомостей фактичній масі вантажу у вигляді штрафу в розмірі п`ятикратної провізної плати за все перевезення.

У цій же постанові Верховний Суд наголосив на значенні статті 24 Статуту залізниць України, яка встановлює чіткі вимоги до вантажовідправника щодо правильного оформлення відомостей про вантаж та покликана забезпечити належну дисципліну учасників правовідносин у сфері залізничних перевезень.

При цьому штраф, передбачений статтями 118, 122 Статуту залізниць України, пов`язується із самим фактом допущення вантажовідправником відповідного порушення та не ставиться в залежність від обов`язкового доведення фактичного заподіяння залізниці збитків.

Зазначений підхід відповідає змісту статей 24, 118, 122 Статуту залізниць України: можливі збитки або додаткові витрати залізниці, спричинені неправильністю відомостей у накладній, не є елементом, без установлення якого не може виникнути передбачена Статутом штрафна відповідальність.

Таким чином, у цій частині колегія суддів погоджується з доводами АТ «Українська залізниця» про те, що для виникнення права на стягнення штрафу за неправильне зазначення маси вантажу позивач не зобов`язаний доводити фактичне заподіяння йому збитків.

Разом із тим зазначена обставина характеризує саме підстави виникнення передбаченої Статутом відповідальності та сама по собі не вирішує іншого правового питання чи може суд після встановлення факту правопорушення та первісного розміру штрафу застосувати передбачений цивільним законодавством механізм зменшення неустойки з урахуванням конкретних обставин справи.

Щодо розміру первісно нарахованої санкції судом першої інстанції встановлено, що провізна плата за перевезення кожного зі спірних вагонів становила 11 424 грн.

Відповідно п`ятикратна провізна плата щодо кожного вагона становить 57 120 грн, а щодо двох спірних вагонів 114 240 грн.

Перевіряючи здійснений АТ «Українська залізниця» розрахунок, місцевий господарський суд порушень вимог статей 118, 122 Статуту залізниць України не встановив.

Колегія суддів також не вбачає підстав ставити під сумнів правильність визначення первісного розміру штрафу у сумі 114 240 грн, тим більше що відповідний висновок суду першої інстанції сторонами на стадії апеляційного перегляду не оспорюється.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку як про наявність передбачених Статутом залізниць України підстав для відповідальності ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» за неправильне зазначення маси вантажу у накладній № 45656667, так і про правильність первісно визначеного АТ «Українська залізниця» розміру штрафу 114 240 грн.

Водночас встановлення зазначених обставин не означає автоматичного висновку про те, що ця сума за будь-яких умов має бути стягнута судом у повному обсязі. Питання про виникнення санкції та визначення її первісного розміру необхідно відмежовувати від окремого питання щодо можливості застосування судом встановлених законом механізмів коригування остаточного розміру неустойки.

Щодо розмежування підстав виникнення штрафної відповідальності та можливості зменшення розміру вже нарахованої неустойки

Колегія суддів вважає за необхідне розмежувати два самостійні правові питання, які у доводах апеляційної скарги фактично ототожнюються: по-перше, наявність підстав для виникнення у залізниці права на стягнення штрафу за неправильне зазначення вантажовідправником маси вантажу у перевізному документі; по-друге, можливість суду після встановлення такої відповідальності та визначення первісного розміру санкції вирішити питання про зменшення неустойки.

Як зазначено вище, колегія суддів погоджується з доводом АТ «Українська залізниця» про те, що відповідальність, передбачена статтями 118, 122 Статуту залізниць України, виникає за сам факт належним чином установленого неправильного зазначення вантажовідправником відомостей у залізничній накладній та не залежить від доведення перевізником реальних збитків.

Однак із цього правового висновку не випливає, що після встановлення підстав для відповідальності та визначення передбаченого спеціальним нормативним регулюванням первісного розміру штрафу суд позбавлений можливості застосувати передбачений цивільним законодавством механізм зменшення неустойки.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України встановлено окреме правило, відповідно до якого розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, законодавець розглядає питання про зменшення неустойки як самостійний етап судової оцінки вже після встановлення підстав для її застосування.

Правове значення цієї норми полягає не у запереченні самого факту порушення і не у звільненні особи від відповідальності, а у наданні суду повноваження оцінити співмірність остаточного майнового наслідку порушення з урахуванням установлених у конкретній справі істотних обставин.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 розмежувала питання обґрунтованості нарахованої неустойки та її подальшого зменшення судом.

Зокрема, Об`єднана палата зазначила, що у разі зменшення розміру неустойки суд виходить із того, що відповідна неустойка була нарахована обґрунтовано, однак з огляду на встановлені у справі обставини її розмір підлягає коригуванню судом. Натомість необґрунтованість нарахування неустойки повністю або частково означає відсутність правових підстав для її стягнення у відповідній частині. Це різні за своєю правовою природою підстави для прийняття судового рішення.

Таким чином, зменшення судом розміру неустойки не означає висновку про те, що кредитор неправомірно її нарахував або що боржник не вчинив відповідного порушення.

Навпаки, передумовою застосування механізму зменшення є встановлення того, що відповідальність боржника виникла, а заявлена до стягнення санкція в принципі підлягає застосуванню.

Саме така правова ситуація має місце у цій справі.

Суд встановив факт неправильного зазначення ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» маси вантажу у накладній № 45656667, визнав належним доказом відповідних обставин комерційний акт № 467004/202 від 30.06.2025, перевірив розрахунок АТ «Українська залізниця» та визнав первісно нарахований штраф у сумі 114 240 грн обґрунтованим.

Таким чином, місцевий господарський суд не заперечив ані факту вчинення відповідачем порушення, ані виникнення у позивача права на штраф, ані правильності його вихідного розрахунку.

Зменшення штрафу до 34 272 грн відбулося вже після встановлення наведених обставин унаслідок вирішення судом окремого питання щодо остаточного розміру майнової відповідальності відповідача.

Тому доводи апелянта про те, що штраф відповідно до статей 118, 122 Статуту залізниць України підлягає нарахуванню за сам факт неправильного зазначення маси вантажу незалежно від наявності чи відсутності збитків, самі по собі не спростовують висновків суду першої інстанції щодо можливості його зменшення.

Такі доводи стосуються першого із зазначених правових питань підстав виникнення відповідальності, тоді як оскаржуване рішення в апеляційній частині стосується другого визначення остаточного розміру вже належно нарахованої санкції.

Відсутність збитків у цьому контексті також має різне правове значення залежно від того, яке саме питання вирішує суд.

Для виникнення відповідальності за неправильне зазначення маси вантажу за статтями 118, 122 Статуту залізниць України встановлення збитків не є необхідною умовою.

Водночас частина третя статті 551 Цивільного кодексу України прямо передбачає співвідношення розміру неустойки із розміром збитків як одну з обставин, що може оцінюватися судом при вирішенні вже іншого питання про можливість зменшення неустойки. Крім того, ця норма дозволяє враховувати й інші обставини, які мають істотне значення.

Таким чином, відсутність необхідності доказування збитків для самого виникнення штрафної відповідальності не означає, що обставина відсутності збитків взагалі втрачає юридичне значення при подальшому вирішенні судом питання щодо співмірності розміру відповідальності.

Інше тлумачення фактично позбавляло б частину третю статті 551 Цивільного кодексу України самостійного регулятивного змісту у правовідносинах, у яких неустойка нараховується незалежно від доведення збитків.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 також наголосила, що при вирішенні питання про зменшення неустойки суд повинен оцінювати як прямо передбачені законом підстави, так і інші заявлені сторонами обставини, які мають істотне значення саме для конкретних правовідносин. При цьому визначення справедливого остаточного розміру неустойки належить до судового розсуду.

Цей підхід додатково підтверджений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22, у якій, з посиланням на правову позицію у справі № 911/2269/22, зазначено, що закон надає суду право саме зменшити розмір неустойки, а не звільнити боржника від її сплати, та що визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У такий спосіб, збереження за відповідачем обов`язку сплатити частину належно нарахованого штрафу не суперечить установленому факту порушення, а є наслідком реалізації іншого передбаченого законом механізму судового коригування остаточного розміру неустойки.

Колегія суддів відхиляє як юридично необґрунтовану тезу апеляційної скарги в тій частині, в якій із положення про виникнення відповідальності незалежно від збитків апелянт фактично виводить неможливість врахування відсутності таких збитків та інших істотних обставин при вирішенні питання про зменшення неустойки.

Наведені правові питання мають різний предмет оцінки та не є взаємовиключними.

Визнання обґрунтованим штрафу у первісному розмірі 114 240 грн означає встановлення правових підстав для відповідальності відповідача.

Подальше зменшення цієї суми до 34 272 грн означає реалізацію судом окремого повноваження щодо визначення остаточного розміру неустойки з урахуванням обставин конкретної справи та не спростовує самого факту порушення.

Щодо права суду зменшувати неустойку, розмір якої встановлений актом законодавства

АТ «Українська залізниця» стверджує про те, що штраф у п`ятикратному розмірі провізної плати встановлений безпосередньо статтями 118, 122 Статуту залізниць України, а не договором сторін, у зв`язку з чим, на переконання апелянта, суд не наділений правом зменшувати визначений цим Статутом розмір відповідальності.

Колегія суддів не погоджується з таким тлумаченням норм матеріального права.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому Цивільний кодекс України прямо передбачає можливість існування не лише договірної, а й законної неустойки.

Так, відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Таким чином, сама конструкція статті 551 Цивільного кодексу України охоплює неустойку, розмір якої визначається як договором, так і актом законодавства.

Водночас частина третя статті 551 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зазначена норма не містить застереження про те, що право суду на зменшення неустойки поширюється виключно на неустойку, встановлену договором сторін, та не застосовується до неустойки, розмір якої визначений актом законодавства.

Так само Статут залізниць України, встановлюючи у статтях 118, 122 підставу та розмір відповідальності вантажовідправника, не містить прямої заборони на застосування до відповідної штрафної санкції загального передбаченого цивільним законодавством механізму зменшення неустойки.

Сам по собі спеціальний характер норм Статуту залізниць України, які визначають підставу відповідальності вантажовідправника та вихідний розмір штрафу, не свідчить про виключення дії частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України щодо питання, яке Статутом спеціально не врегульовано, судового коригування остаточного розміру належно нарахованої неустойки за наявності передбачених законом підстав.

Наведений висновок узгоджується з актуальною практикою Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 вирішувала питання щодо можливості застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України до неустойки, яка передбачена безпосередньо актом законодавства, а не встановлена домовленістю сторін.

Об`єднана палата виходила з того, що для запобігання набуттю неустойкою ознак каральної санкції у цивільному праві діє передбачене частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України правило про право суду зменшити її розмір, а саме право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

За результатами розгляду цієї справи Об`єднана палата не підтримала підхід, за яким установлення відповідної майнової санкції безпосередньо законом саме по собі виключає застосування механізму її зменшення, передбаченого частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України.

Таким чином, визначальним для вирішення питання про можливість зменшення неустойки є не джерело встановлення її розміру договір чи акт законодавства, а правова природа відповідної санкції та наявність передбачених законом підстав для реалізації судом такого повноваження.

Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.03.2023 у справі № 904/934/22, яка безпосередньо стосувалася застосування штрафної санкції, передбаченої Статутом залізниць України.

У зазначеній справі предметом спору був штраф за несвоєчасну доставку вантажу, передбачений статтею 116 Статуту залізниць України. Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у Статуті залізниць України спеціальної норми про можливість зменшення передбаченої ним неустойки не може сама по собі позбавляти боржника права звернутися до суду з відповідним клопотанням, а суд обов`язку розглянути таке клопотання з урахуванням доводів сторін і конкретних обставин справи.

Більше того, у справі № 904/934/22 Верховний Суд не лише визнав принципову можливість зменшення штрафу, встановленого Статутом залізниць України, а й за результатами касаційного перегляду змінив судові рішення в частині його розміру, визначивши суму штрафу, що підлягала стягненню після зменшення.

Та обставина, що у справі № 904/934/22 йшлося про штраф за статтею 116 Статуту залізниць України, а у справі, що переглядається, про штраф за статтями 118, 122 цього Статуту, не нівелює значення наведеного правового підходу для вирішення поставленого апелянтом питання.

В обох випадках йдеться про майнову санкцію, розмір якої встановлений безпосередньо Статутом залізниць України, а правове питання полягає в тому, чи виключає саме нормативне походження такої санкції можливість застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Практика Верховного Суду дає негативну відповідь на це питання.

При цьому висновок про можливість зменшення штрафу, встановленого Статутом залізниць України, не є новим для судової практики у спорах, пов`язаних із залізничними перевезеннями.

У судовій практиці господарських судів ще до формування наведених актуальних висновків Верховного Суду застосовувався підхід, за яким господарський суд вправі за наявності встановлених законом підстав зменшити штраф, передбачений статтями 118, 122 Статуту залізниць України.

Водночас вирішальне значення для цієї справи колегія суддів надає саме сучасним правовим висновкам Верховного Суду та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, які підтверджують загальний принцип: нормативне встановлення розміру неустойки саме по собі не означає її недоторканності від передбаченого Цивільним кодексом України судового механізму зменшення.

Колегія суддів також звертає увагу, що передбачене частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України повноваження суду не дає можливості довільно змінювати встановлені законодавцем санкції.

Ідеться не про перегляд судом установленого Статутом п`ятикратного розміру штрафу як нормативного правила та не про встановлення судом замість законодавця іншого загального розміру відповідальності.

П`ятикратна провізна плата залишається передбаченим статтями 118, 122 Статуту залізниць України вихідним розміром санкції, який застосовується у разі встановлення відповідного порушення.

Судове зменшення не змінює змісту статей 118, 122 Статуту залізниць України, а здійснюється лише щодо конкретної суми неустойки, яка підлягає стягненню у конкретному спорі, після оцінки встановлених у цій справі обставин.

Тому довід апелянта про те, що зменшення штрафу нібито означає фактичну зміну встановленого Статутом залізниць України нормативного розміру відповідальності, ґрунтується на неправильному розумінні правової природи судового повноваження, передбаченого частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України.

Зменшуючи розмір належної до стягнення неустойки, суд не скасовує та не змінює передбачену законом відповідальність, а реалізує прямо передбачений цивільним законодавством механізм індивідуалізації майнової відповідальності з урахуванням обставин конкретного спору.

Не спростовує цього висновку й посилання апелянта на те, що Статут залізниць України не містить окремої норми, яка прямо дозволяє зменшення штрафу за статтями 118, 122.

Відсутність у спеціальному акті дублювання загального правила, установленого частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, не є тотожною встановленню заборони на його застосування.

Для висновку про неможливість застосування загального цивільно-правового механізму необхідно було б установити таке спеціальне нормативне регулювання, яке виключало б відповідне повноваження суду.

Статті 118, 122 Статуту залізниць України такого регулювання не містять.

Навпаки, наведена вище практика Верховного Суду підтверджує можливість комплексного застосування спеціальних положень, якими встановлено відповідальність і її вихідний розмір, із загальними положеннями Цивільного кодексу України щодо визначення остаточного розміру неустойки, яка підлягає стягненню у конкретній справі.

Окремо колегія суддів враховує, що на час апеляційного перегляду Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025 у зв`язку з введенням у дію Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX.

Разом із тим наведена обставина не змінює висновку щодо наявності у суду відповідного повноваження, оскільки самостійною та достатньою нормативною підставою для вирішення питання про зменшення неустойки є частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, яка є чинною та безпосередньо регулює відповідні правовідносини.

При цьому спірне порушення мало місце 30.06.2025, тобто до втрати чинності Господарським кодексом України, однак для цілей цього апеляційного перегляду колегія суддів не вбачає необхідності будувати висновок про право суду на зменшення штрафу виключно на положеннях колишньої статті 233 Господарського кодексу України, оскільки таке повноваження прямо передбачене частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України.

Таким чином, довід АТ «Українська залізниця» про неможливість зменшення штрафу лише з тієї підстави, що його п`ятикратний розмір встановлений статтями 118, 122 Статуту залізниць України, є необґрунтованим.

Нормативне походження спірної штрафної санкції не позбавляє суд права за наявності встановлених законом та підтверджених матеріалами конкретної справи обставин вирішити питання про зменшення її остаточного розміру на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Водночас сам факт наявності у суду такого права ще не означає автоматичної обґрунтованості будь-якого зменшення штрафу. Для застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України суд повинен установити та оцінити конкретні істотні обставини, які виправдовують відповідне втручання в первісний розмір санкції, а також забезпечити належний баланс інтересів сторін.

Щодо судової практики, на яку посилається апелянт, та її застосовності до спірних правовідносин

Обґрунтовуючи твердження про відсутність у суду права зменшувати передбачений статтями 118, 122 Статуту залізниць України штраф, АТ «Українська залізниця» посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду у справах № 906/434/17 та № 914/2339/17, постанови Вищого господарського суду України у справах № 910/13414/15, № 905/3461/15, а також на відповідні роз`яснення, відповідно до яких штраф за неправильне зазначення відомостей у залізничній накладній стягується за сам факт допущеного вантажовідправником порушення незалежно від наявності у залізниці збитків.

Колегія суддів враховує наведені апелянтом судові рішення, однак вважає, що їх зміст не дає підстав для висновку про існування абсолютної заборони на застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України до штрафу, передбаченого статтями 118, 122 Статуту залізниць України.

Так, у постанові Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 906/434/17 предметом спору було стягнення з вантажовідправника 113 080 грн штрафу за неправильне зазначення маси вантажу у перевізних документах. Суд першої інстанції зменшив заявлений штраф до 22 616 грн, однак апеляційний суд стягнув його в повному розмірі. Верховний Суд залишив відповідний результат без змін.

Водночас зміст постанови Верховного Суду у справі № 906/434/17 свідчить, що підставою для такого висновку була не відсутність у суду повноваження на зменшення передбаченого Статутом штрафу як такого.

Навпаки, Верховний Суд прямо застосував до спірного питання частину третю статті 551 Цивільного кодексу України та зазначив, що, вирішуючи питання про зменшення неустойки, суд повинен об`єктивно оцінити винятковість випадку, інтереси сторін, причини порушення, його наслідки, поведінку боржника та інші обставини, які заслуговують на увагу.

Верховний Суд також зазначив, що суд не вправі зменшувати штраф, установлений статтями 118, 122 Статуту залізниць України, лише з тієї причини, що вважає передбачений Статутом розмір штрафу надто великим. Отже, наведений правовий висновок стосується необхідності належного доказування та мотивування зменшення санкції, а не встановлює заборону такого зменшення за будь-яких обставин.

Більше того, у справі № 906/434/17 Верховний Суд погодився зі стягненням повного штрафу саме тому, що відповідач не довів та належно не обґрунтував наявності обставин, достатніх для його зменшення. Апеляційний суд установив відсутність належних доказів на підтвердження відповідного клопотання, а Верховний Суд погодився з такою оцінкою.

Таким чином, правовий висновок у справі № 906/434/17 не суперечить можливості зменшення штрафу за статтями 118, 122 Статуту залізниць України, а, навпаки, виходить із наявності такого механізму за умови встановлення судом належних підстав для його застосування.

Не свідчить про абсолютну неможливість зменшення штрафу і постанова Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/2339/17.

У зазначеній справі суд першої інстанції зменшив заявлений АТ «Українська залізниця» штраф із 183 925 грн до 9 000 грн, тобто до суми, яка становила менше 5 % первісно нарахованої санкції. Апеляційний суд скасував таке рішення та стягнув штраф у повному розмірі, а Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін.

Однак Верховний Суд при розгляді цієї справи безпосередньо навів та аналізував частину третю статті 551 Цивільного кодексу України, якою передбачена можливість зменшення неустойки, а також чинну на той час статтю 233 Господарського кодексу України.

Відмовляючись від зменшення санкції у справі № 914/2339/17, суди виходили, зокрема, з того, що відповідач не довів сукупності обставин, які б виправдовували зменшення штрафу до 9 000 грн, а визначена місцевим судом сума становила менше 5 % від належно нарахованого штрафу.

Таким чином, і в цій справі вирішальним було не саме нормативне походження штрафу, а достатність установлених та доведених обставин для втручання суду в його розмір, а також співмірність остаточно визначеної судом санкції.

Колегія суддів при цьому враховує, що у постанові у справі № 914/2339/17 Верховний Суд зазначив про те, що можливість зменшення штрафу статтями 118, 122 Статуту залізниць України безпосередньо не передбачена. Водночас таке формулювання не є тотожним висновку про законодавчу заборону застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Відсутність спеціального положення у Статуті та існування заборони, встановленої законом, є різними правовими конструкціями.

Як зазначалося колегією суддів, подальша практика Верховного Суду, у тому числі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, уточнила це питання та підтвердила можливість застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України до неустойки, встановленої актом законодавства.

Окремої уваги заслуговує постанова Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 910/143/19, обставини якої є близькими до спірних правовідносин.

У зазначеній справі АТ «Українська залізниця» пред`явило вимогу про стягнення 106 810 грн штрафу за неправильне зазначення маси вантажу у двох вагонах. Фактична маса вантажу в обох вагонах, як і у справі, що переглядається, виявилася меншою за зазначену вантажовідправником у накладній.

При цьому, заперечуючи проти зменшення штрафу у справі № 910/143/19, АТ «Українська залізниця» посилалося саме на постанови Вищого господарського суду України у справах № 910/13414/15, № 905/3461/15 та постанови Верховного Суду у справах № 906/434/17, № 914/2339/17 тобто фактично на той самий комплекс судової практики, який апелянт наводить і в цій справі.

Проте Верховний Суд у справі № 910/143/19 не погодився з підходом, за яким сам факт нормативного визначення п`ятикратного штрафу виключає можливість його зменшення.

Навпаки, Верховний Суд зазначив, що зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, а за відсутності законодавчо визначеного вичерпного переліку відповідних обставин господарський суд повинен оцінити надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності й вирішити питання про наявність або відсутність у конкретному випадку підстав для зменшення штрафу.

У справі № 910/143/19 Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, якою штраф було зменшено на 50 %, не через принципову неможливість такого зменшення, а через неповне дослідження апеляційним судом обставин справи та неналежну оцінку доводів сторін. Справу було направлено на новий апеляційний розгляд саме для встановлення наявності або відсутності підстав для зменшення розміру штрафу за неправильно зазначену масу вантажу.

Наведений висновок має істотне значення для оцінки доводів апелянта у цій справі, оскільки демонструє, що посилання на справи № 906/434/17, № 914/2339/17, № 910/13414/15 та № 905/3461/15 саме по собі не дає підстав стверджувати про існування сформованої Верховним Судом абсолютної заборони на зменшення штрафу за неправильне зазначення маси вантажу.

Щодо постанов Вищого господарського суду України у справах № 910/13414/15 та № 905/3461/15 колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, зокрема у постанові Вищого господарського суду України від 14.12.2015 у справі № 910/13414/15 було висловлено підхід, відповідно до якого, оскільки спірна штрафна санкція є не договірною, а випливає зі Статуту залізниць України, який чітко визначає її розмір, підстав для зменшення такого штрафу немає.

Разом із тим ця правова позиція сформована Вищим господарським судом України у 2015 році, тобто до початку діяльності Верховного Суду у його сучасній інституційній формі та до формування наведеної вище подальшої практики Касаційного господарського суду й Об`єднаної палати Касаційного господарського суду щодо застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» саме висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою та забезпечує сталість і єдність судової практики.

Тому при вирішенні цього спору посилання на окремі постанови Вищого господарського суду України не можуть оцінюватися ізольовано від подальшого розвитку судової практики Верховного Суду, зокрема висновків щодо можливості зменшення законної неустойки та необхідності індивідуальної оцінки підстав для такого зменшення.

Колегія суддів також враховує наведене апелянтом роз`яснення Вищого господарського суду України про те, що штраф за статтями 118, 122 Статуту залізниць України підлягає стягненню за сам факт порушення незалежно від заподіяння залізниці збитків.

Проте наведена теза, стосується умов виникнення штрафної відповідальності, а не вирішення окремого питання щодо можливості судового зменшення належно нарахованої неустойки.

Тому така правова позиція не суперечить застосуванню частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України після того, як факт порушення та первісний розмір штрафу вже встановлено.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наведена АТ «Українська залізниця» судова практика не підтверджує сформульованої в апеляційній скарзі тези про абсолютну неможливість зменшення передбаченого статтями 118, 122 Статуту залізниць України штрафу.

Постанови Верховного Суду у справах № 906/434/17 та № 914/2339/17 свідчать насамперед про необхідність належного обґрунтування підстав і розміру зменшення санкції та оцінки всієї сукупності істотних обставин конкретної справи.

Водночас подальша практика Верховного Суду, зокрема у справі № 910/143/19, прямо підтверджує, що питання про зменшення штрафу за неправильне зазначення маси вантажу підлягає вирішенню судом залежно від установлених у конкретній справі обставин, а не виключається самим фактом нормативного встановлення штрафу.

Таким чином, наведені апелянтом судові рішення не спростовують висновку про наявність у суду передбаченого частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України повноваження зменшити належно нараховану неустойку, проте вимагають від суду належно встановити й мотивувати конкретні обставини, які виправдовують таке зменшення, та визначити співмірний остаточний розмір відповідальності.

Щодо критеріїв зменшення неустойки та меж судового розсуду

Встановивши принципову можливість застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України до спірної штрафної санкції, колегія суддів вважає за необхідне визначити критерії, які підлягають оцінці при вирішенні питання про зменшення неустойки, а також межі дискреційних повноважень суду при визначенні її остаточного розміру.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, закон не пов`язує можливість зменшення неустойки виключно з установленням однієї конкретної обставини.

Перевищення розміру неустойки над розміром збитків є однією з прямо названих законодавцем підстав для відповідної судової оцінки, однак частина третя статті 551 Цивільного кодексу України одночасно дозволяє враховувати й інші обставини, які мають істотне значення для конкретних правовідносин.

При цьому поняття істотності відповідних обставин не має абстрактного чи однакового для всіх справ змісту, а повинно визначатися судом з огляду на характер конкретного порушення, його фактичні наслідки, поведінку учасників правовідносин, співвідношення застосованої санкції з наслідками порушення та інші встановлені у справі обставини.

Такий підхід послідовно відображений у практиці Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначила, що при вирішенні питання про зменшення неустойки суди можуть враховувати, зокрема, ступінь виконання основного зобов`язання, причини порушення, поведінку боржника та вжиття ним заходів до належного виконання зобов`язання, а також співвідношення розміру порушеного зобов`язання та нарахованої неустойки.

Водночас наведений перелік не є вичерпним.

У пункті 7.29 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Об`єднана палата прямо зазначила, що суд повинен оцінювати на предмет підтвердженості та обґрунтованості як обставини, які безпосередньо передбачені законом як підстави для зменшення неустойки, так і інші заявлені учасником справи обставини, що мають індивідуальний характер для конкретних спірних правовідносин.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки не може зводитися до формального встановлення одного універсального критерію, однакового для всіх категорій спорів.

Суд повинен досліджувати сукупність установлених у конкретній справі обставин та оцінювати їх взаємозв`язок.

Зокрема, для вирішення питання про співмірність неустойки можуть мати значення: характер допущеного порушення; його тривалість та інтенсивність; ступінь виконання основного зобов`язання; причини порушення; поведінка порушника до та після його вчинення; наявність чи відсутність умисних недобросовісних дій; характер та розмір фактично завданих кредиторові збитків; наявність інших негативних наслідків; обґрунтована можливість настання таких наслідків; співвідношення розміру санкції з майновими наслідками порушення; значення порушеного обов`язку для належного функціонування відповідних правовідносин; а також необхідність збереження стимулюючої та превентивної функцій відповідальності.

Разом із тим жодна із зазначених обставин не має наперед установленої сили та не може оцінюватися ізольовано від інших установлених у справі обставин.

Відсутність збитків кредитора, наприклад, сама по собі не означає автоматичної необхідності зменшення неустойки.

Водночас така обставина не може бути позбавлена будь-якого юридичного значення, оскільки саме співвідношення неустойки та збитків прямо передбачене частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України як один із критеріїв судової оцінки.

Тому значення відсутності збитків повинно визначатися не окремо, а у сукупності з характером порушення, фактичними та потенційними його наслідками та іншими істотними обставинами конкретної справи.

Аналогічно сам по собі значний розмір неустойки не є безумовною підставою для її зменшення.

Суд повинен установити, чому саме за конкретних обставин відповідний розмір відповідальності стає неспівмірним наслідкам допущеного порушення та чому його коригування забезпечуватиме належний баланс інтересів сторін.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 звернула увагу на те, що категорії «значно» та «надмірно», які використовуються при вирішенні питання про зменшення неустойки, мають оціночний характер і конкретизуються судом у кожній окремій справі.

Такий підхід обумовлений тим, що судове зменшення неустойки покликане, з одного боку, не допустити перетворення відповідальності на засіб одержання кредитором необґрунтованої майнової переваги, а з іншого не повинно позбавляти неустойку її стимулюючої та превентивної функцій.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність. Зазначені засади повинні враховуватися судом і при реалізації наданого законом повноваження щодо визначення остаточного розміру неустойки.

При цьому судовий розсуд не означає можливості довільного визначення будь-якого розміру санкції.

Дискреція суду повинна реалізовуватися на підставі встановлених у справі обставин, належних доказів, аргументів сторін та мотивованої оцінки того, яким чином такі обставини впливають на співмірність відповідальності.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження матеріалів справи, оцінює кожен доказ окремо та їх сукупність і мотивує врахування або відхилення відповідних доказів.

За приписами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим, а його обґрунтованість передбачає повне і всебічне з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, із наданням оцінки аргументам учасників справи.

Таким чином, застосування судом частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України потребує не формального посилання на справедливість чи відсутність збитків, а наведення конкретних мотивів, які дозволяють установити, чому первісний розмір санкції за обставин конкретної справи є надмірним та чому визначений судом остаточний розмір забезпечує належний баланс інтересів.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 911/2269/22 окремо наголосила, що підстави для зменшення неустойки у кожних правовідносинах мають індивідуальний характер, а тому неможливо сформувати універсальний алгоритм чи вичерпний перелік критеріїв, за якими у всіх справах має визначатися конкретний відсоток зменшення.

Із цього випливає також відсутність установленої законом чи судовою практикою універсальної максимальної або мінімальної межі зменшення неустойки.

Розмір, до якого вона може бути зменшена, у кожній справі визначається індивідуально залежно від встановлених та оцінених судом обставин.

Зокрема, Об`єднана палата прямо зауважила, що питання зменшення неустойки на 90 %, 70 %, 50 % чи в іншому розмірі не може вирішуватися за наперед визначеним математичним правилом, оскільки відповідний відсоток є похідним від сукупності обставин конкретних правовідносин та перебуває у межах судового розсуду.

Аналогічний підхід підтверджений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22, у якій зазначено, що розмір неустойки, до якого суд її зменшує, має індивідуально-оціночний характер, а універсальної максимальної чи мінімальної межі зменшення законодавство не встановлює.

Разом із тим така дискреція має й протилежну межу: зменшення неустойки не повинно фактично перетворюватися на повне звільнення порушника від відповідальності без достатнього обґрунтування.

Об`єднана палата у справі № 911/2269/22 зазначила, що закон надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати, а надмірне зменшення за певних обставин може нівелювати саму мету існування неустойки як міри відповідальності та порушити баланс інтересів сторін.

У такий спосіб, визначений судом остаточний розмір санкції повинен одночасно відповідати двом вимогам.

З одного боку, він не повинен створювати для порушника очевидно неспівмірний негативний майновий наслідок порівняно з характером та наслідками конкретного порушення.

З іншого боку, після зменшення санкція повинна залишатися реальною мірою відповідальності, не бути суто символічною та зберігати превентивну функцію.

Саме необхідність забезпечення такого балансу відрізняє реалізацію судового розсуду від довільного зменшення санкції.

Колегія суддів також враховує, що обставини, на які учасник справи посилається як на підставу для зменшення неустойки, повинні бути не лише заявлені, а й підтверджені та обґрунтовані.

Об`єднана палата у справі № 911/2269/22 прямо наголосила на необхідності оцінювати заявлені підстави саме на предмет їх підтвердженості та обґрунтованості.

Тому суд не може зменшувати санкцію на підставі припущень, абстрактних міркувань про її значний розмір або обставин, які не підтверджуються матеріалами справи.

Водночас у разі підтвердження сукупності обставин, які свідчать про неспівмірність первісного розміру неустойки фактичним та обґрунтовано можливим наслідкам порушення, суд вправі визначити такий остаточний розмір відповідальності, який відповідає принципам справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності.

Колегія суддів окремо враховує, що наведені правові висновки Об`єднаної палати у справах № 911/2269/22 та № 910/14706/22 формулювалися за законодавчого регулювання, яке включало також статтю 233 Господарського кодексу України.

Однак втрата Господарським кодексом України чинності не позбавляє ці висновки значення в частині тлумачення змісту частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, яка залишається чинною та самостійно передбачає право суду зменшувати неустойку.

Тому при вирішенні цієї справи колегія суддів враховує наведені правові позиції Верховного Суду саме в частині сформульованих ними загальних підходів до застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України: індивідуальності підстав для зменшення, необхідності оцінки всієї сукупності обставин, відсутності універсального відсотка зменшення, дискреційного, але не довільного характеру відповідного судового повноваження та необхідності збереження справедливого балансу інтересів сторін.

Щодо наявності у конкретних обставинах цієї справи підстав для зменшення розміру штрафу

Застосовуючи наведені вище критерії до обставин цієї справи, колегія суддів виходить із необхідності оцінювати не окремо взяту обставину, зокрема відсутність збитків, а всю сукупність установлених судом першої інстанції фактичних даних, які характеризують характер допущеного ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» порушення, його фактичні та обґрунтовано можливі наслідки, ступінь впливу такого порушення на інтереси перевізника та співмірність із цими обставинами первісно визначеної санкції у розмірі п`ятикратної провізної плати.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами на стадії апеляційного перегляду, порушення відповідача полягало у неправильному зазначенні маси вантажу у залізничній накладній № 45656667 щодо вагонів № 53519120 та № 60030830.

Водночас характер встановленої невідповідності має значення при вирішенні питання не про сам факт відповідальності, який уже встановлено, а про співмірність її остаточного розміру.

Так, у вагоні № 53519120 відправником було зазначено масу вантажу 67 100 кг, тоді як за результатами контрольного зважування фактична маса нетто становила 66 250 кг, тобто на 850 кг менше зазначеної у накладній.

У вагоні № 60030830 відправником було зазначено масу вантажу 66 850 кг, тоді як фактична маса нетто становила 65 900 кг, тобто на 950 кг менше зазначеної у перевізному документі.

Таким чином, у кожному зі спірних вагонів неправильність відомостей полягала у зазначенні вантажовідправником більшої маси вантажу, ніж фактично перевозилася, а не у приховуванні факту завантаження вагонів понад зазначену у перевізних документах масу.

Колегія суддів наголошує, що наведена обставина жодним чином не усуває самого порушення вимог щодо правильності заповнення залізничної накладної та не звільняє вантажовідправника від відповідальності, передбаченої Статутом залізниць України.

Разом із тим вона має значення для оцінки характеру і фактичних наслідків допущеного порушення при вирішенні окремого питання про остаточний розмір відповідальності.

Матеріалами справи не встановлено перевищення фактичною масою вантажу вантажопідйомності жодного зі спірних вагонів.

Факту перевантаження вагонів № 53519120 та № 60030830 також не встановлено.

Таким чином, у цій справі не йдеться про ситуацію, коли неправильне зазначення маси вантажу приховувало фактичне перевищення допустимого навантаження вагона або створювало необхідність усунення такого перевантаження.

Ця обставина є істотною саме для оцінки фактичної тяжкості допущеного порушення, оскільки один і той самий формальний склад порушення неправильне зазначення маси вантажу у накладній залежно від конкретних обставин може супроводжуватися різними за характером і ступенем негативними наслідками.

У матеріалах цієї справи відсутні докази того, що допущена відповідачем невідповідність відомостей щодо маси вантажу спричинила необхідність вчинення залізницею дій, пов`язаних з усуненням перевантаження, переформуванням вантажу чи виконанням інших додаткових технологічних операцій у зв`язку з надмірною фактичною масою вантажу.

Так само не встановлено пошкодження внаслідок зазначеного порушення рухомого складу, залізничної інфраструктури чи іншого майна перевізника.

Окремо колегія суддів враховує обставини, зафіксовані у комерційному акті № 467004/202 від 30.06.2025.

Відповідно до його змісту навантаження у спірних вагонах було рівномірним, вантаж розміщувався вище бортів на 100– 150 мм, був ущільнений у вигляді трапецієподібної шапки за допомогою катка, маркування V-подібними смугами не було порушене, двері вагонів були суцільнометалевими, люки щільно закритими, течі вантажу не виявлено.

До моменту контрольного зважування вагони перебували під охороною вантажоодержувача.

Наведені дані не спростовують установленої неправильності маси, зазначеної вантажовідправником у накладній, однак характеризують фактичний стан перевезення та підтверджують відсутність зафіксованих при огляді інших порушень щодо стану вантажу, його розміщення чи збереження.

Суд також встановив, що фактична маса вантажу у спірних вагонах не перевищувала їх вантажопідйомності, у зв`язку з чим саме за конкретних обставин цього перевезення неправильне зазначення більшої маси вантажу, ніж було фактично завантажено, не призвело до встановлення загрози безпеці залізничного руху.

Апелянт не навів та матеріалами справи не підтверджено конкретних обставин, які б свідчили про те, що саме встановлена у цій справі різниця між зазначеною та фактичною масою вантажу спричинила або реально створила небезпеку для руху поїздів, експлуатації вагонів чи залізничної інфраструктури.

При цьому колегія суддів не заперечує загального значення правильного зазначення маси вантажу для належної організації залізничних перевезень та забезпечення транспортної дисципліни.

Однак при вирішенні питання про зменшення неустойки оцінюється не абстрактна можливість негативних наслідків від будь-якого неправильного оформлення перевізного документа, а конкретний характер установленого порушення та фактичні чи обґрунтовано можливі наслідки саме цього порушення.

Позивачем також не доведено понесення матеріальних збитків унаслідок неправильного зазначення відповідачем маси вантажу.

Матеріали справи не містять доказів виникнення у АТ «Українська залізниця» майнових втрат, які були б безпосередньо зумовлені невідповідністю фактичної маси вантажу відомостям накладної № 45656667.

Водночас колегія суддів враховує, що відсутність збитків сама по собі не може бути достатньою підставою для зменшення штрафу, оскільки, як уже зазначено, відповідальність за статтями 118, 122 Статуту залізниць України виникає незалежно від фактичного заподіяння перевізнику збитків.

Саме тому місцевий господарський суд не обмежився констатацією відсутності матеріальної шкоди, а врахував цю обставину у взаємозв`язку з характером невідповідності маси, відсутністю перевантаження, неперевищенням вантажопідйомності вагонів, відсутністю встановленої загрози безпеці перевезення та відсутністю інших доведених негативних наслідків для перевізника.

Не встановлено матеріалами справи й інших шкідливих наслідків, які настали для АТ «Українська залізниця» внаслідок допущеного відповідачем порушення.

Так само позивачем не наведено конкретного розрахунку або доказів того, які саме додаткові витрати, організаційні ускладнення чи інші несприятливі наслідки, крім необхідності здійснення передбаченої законодавством перевірки правильності відомостей у накладній, були спричинені саме неправильно зазначеною масою вантажу у двох спірних вагонах.

Колегія суддів також бере до уваги відсутність у матеріалах справи доказів того, що ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» умисно внесло неправильні відомості про масу вантажу з метою заподіяння шкоди перевізнику, приховування факту перевантаження вагонів або отримання неправомірної переваги за рахунок АТ «Українська залізниця».

При цьому відсутність доказів умисної недобросовісної поведінки також не звільняє вантажовідправника від відповідальності за неправильність внесених до накладної відомостей.

Вона оцінюється колегією суддів лише як одна із складових загальної характеристики ступеня та характеру допущеного порушення при визначенні співмірності майнової санкції.

Таким чином, у цій справі одночасно встановлена сукупність таких обставин: факт порушення відповідачем обов`язку щодо правильного зазначення маси вантажу є доведеним; фактична маса вантажу в обох спірних вагонах була меншою за зазначену у накладній; вантажопідйомність вагонів не перевищувалася; факту перевантаження не встановлено; пошкодження рухомого складу чи інфраструктури залізниці не встановлено; необхідності усунення перевантаження або проведення пов`язаних із ним додаткових технологічних операцій не виникло; конкретної загрози безпеці руху внаслідок установленого порушення не доведено; матеріальних збитків позивача не встановлено; інших негативних наслідків для перевізника матеріалами справи не підтверджено; доказів умисної недобросовісної поведінки відповідача, спрямованої на заподіяння шкоди залізниці або приховування перевантаження, не надано.

Саме сукупність наведених обставин, а не будь-яка з них окремо, підлягала оцінці місцевим господарським судом при вирішенні питання про застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Такий підхід відповідає правовому висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, відповідно до якого підстави для зменшення неустойки мають індивідуальний характер, а суд повинен оцінювати їх підтвердженість та обґрунтованість у сукупності з конкретними обставинами відповідних правовідносин.

Колегія суддів звертає увагу й на те, що у справі № 911/2269/22 Об`єднана палата окремо наголосила: відсутність негативних наслідків може враховуватися судом при вирішенні питання про зменшення санкції не як обставина, що виключає відповідальність, а як один із чинників для визначення справедливого остаточного розміру неустойки.

У такий спосіб, довід апеляційної скарги про те, що штраф за статтями 118, 122 Статуту залізниць України виникає незалежно від фактичних збитків, не спростовує наведеного висновку суду першої інстанції, оскільки місцевий господарський суд не поставив саме виникнення відповідальності у залежність від збитків.

Відсутність матеріальної шкоди була врахована ним лише на наступному етапі при оцінці співмірності вже обґрунтовано нарахованої санкції разом з іншими встановленими у справі обставинами.

Не спростовує відповідних висновків і довід апелянта про превентивне значення п`ятикратного штрафу для дисципліни учасників залізничних перевезень.

Значення цієї функції санкції підлягає врахуванню при визначенні остаточного розміру відповідальності, однак саме по собі не усуває обов`язку суду оцінити конкретний характер порушення та забезпечити співмірність майнового наслідку встановленим обставинам.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у цій справі сукупності істотних обставин, які давали суду правові підстави для застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та вирішення питання про зменшення первісно нарахованого штрафу.

При цьому такий висновок не означає, що неправильне зазначення маси вантажу є малозначним або що відповідач має бути звільнений від передбаченої Статутом залізниць України відповідальності.

Йдеться виключно про те, що за конкретних встановлених у цій справі обставин стягнення п`ятикратної провізної плати в повному розмірі 114 240 грн підлягало перевірці на відповідність критеріям співмірності, справедливості та розумності, а встановлена сукупність обставин давала суду першої інстанції достатні правові підстави для коригування остаточного розміру санкції.

Щодо превентивної функції штрафу, значення безпеки залізничного транспорту та необхідності забезпечення балансу інтересів сторін

АТ «Українська залізниця», заперечуючи проти зменшення розміру штрафу, наголошує, що встановлення статтями 118, 122 Статуту залізниць України санкції у п`ятикратному розмірі провізної плати має істотне превентивне значення, спрямоване на забезпечення належної дисципліни вантажовідправників, достовірності відомостей перевізних документів та безпеки залізничних перевезень.

Колегія суддів погоджується з тим, що правильне зазначення вантажовідправником маси вантажу у залізничній накладній має істотне значення для належної організації перевезення та що встановлена Статутом відповідальність виконує, серед іншого, стимулюючу і превентивну функції.

Суд також безпосередньо врахував цю обставину, зазначивши, що застосування п`ятикратного штрафу від провізної плати має сильну стимулюючу функцію, спрямовану на недопущення порушень та забезпечення безпеки руху на залізниці як стратегічно важливому об`єкті.

Таким чином, місцевий господарський суд, зменшуючи заявлений штраф, не виходив із того, що правильність заповнення перевізних документів є несуттєвою або що допущене вантажовідправником порушення не потребує застосування відповідальності.

Навпаки, суд визнав факт порушення, визнав обґрунтованим первісний розрахунок штрафу в сумі 114 240 грн та залишив за відповідачем обов`язок сплатити частину відповідної санкції.

Тому питання у цій справі полягає не у запереченні превентивної функції штрафу, а у визначенні того, чи означає така функція необхідність стягнення встановленого Статутом п`ятикратного розміру за будь-яких конкретних обставин порушення без можливості оцінки співмірності остаточного майнового наслідку.

Колегія суддів вважає, що таке тлумачення не узгоджується зі змістом частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та правовими висновками Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 звернула увагу, що неустойка виконує стимулюючу функцію до моменту порушення зобов`язання, спонукаючи боржника до належної поведінки, а після вчинення порушення набуває функції майнової відповідальності.

При цьому Верховний Суд наголосив, що неустойка не повинна набувати характеру каральної санкції, а механізм її зменшення, передбачений частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, спрямований, зокрема, на запобігання такому результату.

Подібний підхід випливає з правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, відповідно до якої заходи цивільно-правової відповідальності мають передусім компенсаторну спрямованість та не повинні використовуватися як спосіб отримання кредитором майнової вигоди, непропорційної наслідкам допущеного порушення.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 також виходила з того, що право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності та спрямоване на недопущення перетворення передбаченої законом санкції на надмірний майновий тягар, що не відповідає наслідкам конкретного правопорушення.

Водночас зазначені правові підходи не означають, що превентивна функція неустойки може бути проігнорована або що її розмір підлягає зменшенню до суто символічної величини.

Навпаки, Верховний Суд наголошує на необхідності забезпечення розумного балансу інтересів кредитора та боржника.

У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Об`єднана палата окремо звернула увагу, що надмірне зменшення неустойки, яке фактично нівелює саму мету її існування як міри цивільної відповідальності, може призвести до порушення такого балансу та фактичного уникнення боржником відповідальності.

Таким чином, принцип пропорційності діє у двох напрямах.

З одного боку, розмір санкції не повинен бути настільки значним порівняно з характером та наслідками конкретного порушення, щоб перетворювати майнову відповідальність на фактичне покарання.

З іншого боку, після зменшення неустойка повинна залишатися відчутною майновою санкцією, здатною виконувати стимулюючу та превентивну функції, а особа, яка допустила порушення, не повинна бути фактично звільнена від відповідальності.

Саме із цих позицій підлягає оцінці довід апелянта про те, що зменшення штрафу у цій справі нівелює його превентивне значення.

Колегія суддів виходить із того, що п`ятикратний розмір штрафу, визначений Статутом залізниць України, безперечно спрямований на забезпечення належної дисципліни вантажовідправників, однак саме по собі таке нормативне співвідношення не означає, що всі випадки неправильного зазначення маси вантажу є однаковими за фактичним характером та можливими наслідками.

Неправильне зазначення маси вантажу, яке приховує перевантаження вагона, створює ризик для безпеки руху, може призвести до пошкодження рухомого складу, інфраструктури чи потребує проведення додаткових технологічних операцій, об`єктивно характеризується інакше, ніж порушення, за якого фактична маса є меншою від зазначеної, вантажопідйомність вагона не перевищена та відповідні негативні наслідки не встановлені.

В обох випадках наявний передбачений Статутом склад порушення і виникає право на штраф.

Однак однаковий формальний склад правопорушення не виключає врахування різного фактичного ступеня його тяжкості при реалізації судом передбаченого законом права на зменшення неустойки.

Інший підхід означав би, що при визначенні остаточного розміру відповідальності суд узагалі не вправі враховувати характер конкретного порушення та його наслідки, що суперечило б самому змісту частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Разом із тим колегія суддів не погоджується і з можливим підходом, за яким відсутність доведених негативних наслідків повинна призводити до мінімізації штрафної відповідальності.

Вантажовідправник зобов`язаний забезпечити правильність відомостей у накладній незалежно від того, чи спричинила конкретна помилка аварію, збитки або інші негативні наслідки.

Саме тому навіть за встановлених у цій справі обставин відповідач не може бути звільнений від відповідальності, а визначена судом санкція повинна залишатися достатньою для забезпечення належної транспортної дисципліни.

Таким чином, превентивна функція штрафу не є аргументом на користь автоматичного стягнення п`ятикратної провізної плати без оцінки обставин конкретної справи, але водночас є істотним фактором, який повинен бути врахований судом при визначенні меж допустимого зменшення.

Колегія суддів враховує також, що забезпечення балансу інтересів у цій справі передбачає захист не лише майнових інтересів відповідача, а й правомірного інтересу АТ «Українська залізниця» у забезпеченні достовірності перевізних документів, дисципліни вантажовідправників та належного функціонування залізничного транспорту.

Саме тому остаточний розмір штрафу повинен, з одного боку, враховувати відсутність у конкретному випадку встановлених тяжких наслідків порушення, а з іншого залишатися достатньо значним, щоб відповідальність не втрачала реального економічного змісту.

За таких обставин довід апелянта про превентивне призначення п`ятикратного штрафу є обґрунтованим у частині загальної характеристики функції передбаченої Статутом санкції, однак не спростовує самого права суду визначити за конкретних встановлених обставин співмірний остаточний розмір неустойки.

Правове значення цього доводу полягає не у виключенні можливості зменшення штрафу, а у необхідності перевірити, чи не призвело здійснене судом першої інстанції зменшення до фактичного нівелювання відповідальності вантажовідправника та чи зберігає сума 34 272 грн достатній превентивний і майновий характер.

Щодо обґрунтованості зменшення штрафу на 70 % та визначення його остаточного розміру у сумі 34 272 грн

Встановивши наявність у суду права на зменшення неустойки та підтверджені матеріалами справи обставини, які давали підстави для реалізації такого повноваження, колегія суддів переходить до оцінки окремого доводу апеляційної скарги щодо надмірності здійсненого судом першої інстанції зменшення штрафу саме на 70 %.

У цьому контексті колегія суддів виходить із того, що саме по собі арифметичне вираження зменшення неустойки у відсотках не може бути самостійним критерієм законності чи незаконності відповідного судового рішення.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України не встановлює ані мінімального розміру неустойки, який обов`язково має залишитися після її зменшення, ані максимально допустимого відсотка, на який така неустойка може бути зменшена.

Законодавством не передбачено й математичної формули, відповідно до якої розмір зменшення повинен визначатися залежно від виду порушення, розміру первісної санкції, суми збитків чи інших окремо взятих показників.

Відповідний підхід чітко сформульований Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Об`єднана палата зазначила, що обставини, які є підставою для зменшення неустойки, у кожних конкретних правовідносинах мають індивідуальний характер, а тому індивідуально-оціночний характер має й розмір, до якого суд зменшує неустойку на 90 %, 70 %, 50 % чи в іншому розмірі. Визначення такого розміру здійснюється судом у межах наданих йому дискреційних повноважень з урахуванням установлених та оцінених обставин конкретної справи.

У цій же постанові Об`єднана палата наголосила на неможливості сформувати єдиний для всіх спорів алгоритм визначення конкретного відсотка, на який суд вправі зменшити неустойку.

Аналогічний висновок підтверджено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22, в якій зазначено про відсутність універсального максимального чи мінімального розміру, на який може бути зменшена неустойка, та про необхідність визначення справедливого її розміру з урахуванням конкретних обставин справи і принципів верховенства права.

Таким чином, сам по собі довід апелянта про те, що місцевий господарський суд зменшив штраф саме на 70 %, не свідчить про неправильне застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Для скасування або зміни рішення необхідно встановити не значність відсоткового показника як такого, а те, що суд першої інстанції при визначенні остаточного розміру санкції не врахував істотних обставин справи, надав їм неправильну правову оцінку, діяв довільно або внаслідок здійсненого зменшення фактично нівелював передбачену законом відповідальність.

Таких обставин у цій справі колегією суддів не встановлено.

Первісно визначений відповідно до статей 118, 122 Статуту залізниць України штраф становив 114 240 грн, тобто п`ятикратну провізну плату за перевезення вантажу у двох спірних вагонах.

Провізна плата щодо кожного зі спірних вагонів становила 11 424 грн, а загальна провізна плата щодо двох вагонів 22 848 грн.

Після зменшення штрафу на 70 % до стягнення залишено 34 272 грн, тобто 30 % від первісно нарахованої санкції.

При цьому остаточно визначений судом штраф у сумі 34 272 грн становить 150 % загальної провізної плати за два спірні вагони.

У такий спосіб, після зменшення розмір штрафу не став символічним чи суто номінальним.

Навпаки, сума 34 272 грн перевищує саму загальну провізну плату за спірне перевезення на 11 424 грн, тобто на 50 %, та становить самостійну, реально відчутну майнову санкцію для вантажовідправника.

Таким чином, здійснене судом зменшення не призвело до фактичного звільнення ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» від відповідальності за допущене порушення.

Відповідач залишається зобов`язаним сплатити суму, яка перевищує вартісний показник провізної плати за саме спірне перевезення, а отже штраф після зменшення продовжує виконувати як майнову, так і превентивну функції.

Ця обставина має істотне значення з огляду на правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 911/2269/22 про те, що закон надає суду право зменшити розмір неустойки, а не звільнити боржника від її сплати, тому остаточна санкція не повинна втрачати зміст міри відповідальності.

Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції визначив остаточний розмір штрафу не шляхом довільного встановлення певного відсотка та не з мотивів лише значного номінального розміру п`ятикратної санкції.

Суд виходив із встановленої ним сукупності конкретних обставин: фактична маса вантажу в обох спірних вагонах була меншою від зазначеної у накладній; вантажопідйомність вагонів не перевищено; факту перевантаження не встановлено; доказів заподіяння позивачу матеріальної шкоди не надано; інших установлених негативних наслідків перевезення не доведено; умисної недобросовісної поведінки відповідача, спрямованої на завдання шкоди залізниці, матеріалами справи не підтверджено.

Саме з урахуванням сукупності цих обставин місцевий господарський суд дійшов висновку, що стягнення 114 240 грн у повному обсязі створювало б за обставин конкретного спору надмірний майновий наслідок порівняно з характером установленого порушення, тоді як стягнення 34 272 грн забезпечує збереження реальної відповідальності вантажовідправника.

Колегія суддів не встановила підстав вважати таку оцінку очевидно нерозумною, довільною чи такою, що виходить за межі наданого суду законом розсуду.

При цьому апеляційна скарга фактично не містить обґрунтування того, чому саме сума 34 272 грн за встановлених у цій справі обставин є недостатньою для виконання функцій майнової відповідальності.

Апелянт наполягає на необхідності стягнення саме повного п`ятикратного штрафу, посилаючись насамперед на нормативно встановлений його розмір, незалежність відповідальності від наявності збитків та превентивне призначення санкції.

Водночас, як установлено вище, наведені аргументи підтверджують правомірність первісного нарахування штрафу в сумі 114 240 грн, однак не свідчать самі по собі про неправомірність визначення судом меншого остаточного розміру неустойки за правилами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Апелянтом не наведено окремих конкретних обставин, які були залишені судом першої інстанції поза увагою та які свідчили б, що після зменшення штраф утратив реальний майновий або превентивний характер.

Не наведено й обставин, які б свідчили про те, що встановлений судом розмір фактично прирівнюється до звільнення відповідача від відповідальності.

Навпаки, арифметичне співвідношення остаточно визначеної санкції із загальною провізною платою підтверджує протилежне: навіть після зменшення штраф становить півтора розміру провізної плати за відповідне перевезення.

Колегія суддів також враховує правовий висновок Верховного Суду у постанові від 27.03.2023 у справі № 904/934/22, відповідно до якого при реалізації дискреційних повноважень щодо зменшення передбаченого Статутом залізниць України штрафу суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін, урахувати конкретні обставини справи та не допустити фактичного звільнення особи від відповідальності без належних правових підстав.

Саме такий баланс, на переконання колегії суддів, у цій справі дотримано.

З одного боку, суд першої інстанції не звільнив відповідача від відповідальності та не зменшив штраф до суми, яка не має самостійного економічного значення.

З іншого боку, суд урахував конкретний характер порушення та відсутність установлених у справі тяжких майнових чи безпекових наслідків, не застосувавши п`ятикратну санкцію механічно без оцінки обставин конкретного перевезення.

При цьому суд апеляційної інстанції не повинен підміняти передбачений законом та належно мотивовано реалізований судом першої інстанції розсуд власним баченням іншого можливого відсотка зменшення виключно з тієї причини, що теоретично могла бути визначена інша сума санкції.

Індивідуально-оціночний характер відповідного рішення означає, що для його зміни недостатньо самої можливості іншої оцінки того, чи доцільніше було б залишити, наприклад, 40 %, 50 % або іншу частину первісної неустойки.

Необхідним є встановлення помилки у застосуванні права, неналежної оцінки істотних обставин або виходу суду за межі допустимого розсуду.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення чи зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, недоведеність обставин, невідповідність висновків суду встановленим обставинам або неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Саме по собі невдоволення апелянта визначеним судом відсотком зменшення за відсутності встановлення таких порушень не утворює передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для зміни рішення.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що зменшення судом першої інстанції належно нарахованого штрафу на 70 % виходить за межі розумного судового розсуду або нівелює передбачену Статутом залізниць України відповідальність вантажовідправника.

Остаточно визначена до стягнення сума 34 272 грн залишається реальною майновою санкцією, становить 150 % загальної провізної плати за спірні вагони та, з урахуванням конкретного характеру і наслідків встановленого порушення, забезпечує належний баланс між інтересом АТ «Українська залізниця» у дотриманні вантажовідправниками правил оформлення перевізних документів і необхідністю недопущення очевидно непропорційного майнового наслідку для порушника.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду щодо обґрунтованості визначення остаточного розміру штрафу у сумі 34 272 грн.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги АТ «Українська залізниця» не спростовують правильності висновків Господарського суду Дніпропетровської області в оскаржуваній частині рішення.

Як встановлено вище, між сторонами на стадії апеляційного перегляду фактично відсутній спір щодо самого факту допущеного ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» порушення, яке полягало у неправильному зазначенні маси вантажу у залізничній накладній № 45656667.

Не є спірними також належність комерційного акта № 467004/202 від 30.06.2025 як доказу виявленої невідповідності та правильність первісного розрахунку штрафу у сумі 114 240 грн виходячи з п`ятикратної провізної плати за два спірні вагони.

Таким чином, предмет апеляційного перегляду зводиться до перевірки правомірності застосування судом першої інстанції механізму зменшення належно нарахованої штрафної санкції та обґрунтованості визначення її остаточного розміру у сумі 34 272 грн.

Довід апелянта про те, що відповідальність за статтями 118, 122 Статуту залізниць України виникає за сам факт неправильного зазначення вантажовідправником маси вантажу та не залежить від доведення залізницею фактичних збитків, є правильним щодо визначення підстав виникнення відповідальності.

Саме з такого розуміння спірних правовідносин виходив і суд першої інстанції, який установив факт порушення, визнав правомірним нарахування штрафу та не пов`язував саме виникнення відповідальності відповідача з наявністю у позивача матеріальної шкоди.

Водночас апелянт помилково ототожнює питання про виникнення штрафної відповідальності з питанням про можливість судового зменшення остаточного розміру вже належно нарахованої неустойки.

Те, що для виникнення передбаченого статтями 118, 122 Статуту залізниць України штрафу залізниця не зобов`язана доводити збитки, не означає, що після встановлення відповідальності суд позбавлений права врахувати відсутність таких збитків разом з іншими істотними обставинами при застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Так само не спростовує висновків місцевого господарського суду довід апелянта про те, що можливі збитки та додаткові витрати залізниці підлягають відшкодуванню окремо від штрафу.

Колегія суддів не ставить під сумнів самостійний характер відповідних способів майнової відповідальності.

Однак ця обставина не виключає прямо передбаченого частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України права суду оцінити співвідношення розміру неустойки з фактичними наслідками порушення при визначенні її остаточного розміру.

Не є обґрунтованим і твердження апелянта про те, що нормативне, а не договірне походження спірної санкції саме по собі виключає можливість її зменшення.