Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №904/2131/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/2131/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Фещенко Ю.В. (доповідач),

суддів: Золотарьової Я.С., Мартинюка С.В.,

за участю секретаря судового засідання Янкіної Г.Д.

та представників:

від скаржника (ініціюючого кредитора): Ювко В.О. (в залі суду);

від боржника: Дєянов А.М. (в залі суду);

Купарєва О.В. (в залі суду),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2026 (постановлену суддею Бєлік В.Г. у м. Дніпрі, повна ухвала складена 20.07.2026)

у справі № 904/2131/25

за заявою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (м. Київ)

про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Опт Нафта Плюс" (м.Дніпро),

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі по тексту - АТ КБ "Приватбанк", кредитор, банк, скаржник) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області зі заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Опт Нафта Плюс" (далі по тексту - ТОВ "Опт Нафта Плюс", боржник).

Заява обґрунтована наявністю заборгованості боржника перед кредитором у розмірі 76 031 021 грн 17 коп., яка виникла внаслідок порушення ТОВ "Опт Нафта Плюс" зобов`язань перед банком в частині повної та своєчасної сплати винагороди за користування кредитом, що передбачено кредитними договорами № 4О15067И від 10.03.2015, № 4О15068И від 12.03.2015 та № 4О15070И від 19.03.2015, укладеними між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Опт Нафта Плюс", а саме:

1) заявник вказує, що на виконання умов договору № 4О15067И від 10.03.2015 АТ КБ "ПриватБанк" надано кредитні кошти позичальнику шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії, проте позичальником було погашено лише заборгованість за тілом кредиту та процентами, в той час як заборгованість за винагородою залишилась не погашеною. Згідно з розрахунком заявника, станом на дату подання даної заяви, заборгованість ТОВ "Опт Нафта Плюс" перед АТ КБ "ПриватБанк" за винагородою за кредитним договором № 4О15067И від 10.03.2015 складає 34 176 400 грн 99 коп.;

2) заявник також вказує, що на виконання умов договору № 44О15068И від 12.03.2015 АТ КБ "ПриватБанк" надано кредитні кошти позичальнику шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії, проте позичальником було погашено лише заборгованість за тілом кредиту та процентами, в той час як заборгованість за винагородою залишилась не погашеною. Згідно з розрахунком заявника, станом на дату подання даної заяви, заборгованість ТОВ "Опт Нафта Плюс" перед АТ КБ "ПриватБанк" за винагородою за кредитним договором № 44О15068И від 12.03.2015 складає 25 280 734 грн 74 коп.

3) також заявник вказує, що на виконання умов договору № 4О15070И від 19.03.2015 АТ КБ "ПриватБанк" надано кредитні кошти позичальнику шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії, проте позичальником було погашено лише заборгованість за тілом кредиту та процентами, в той час як заборгованість за винагородою залишилась не погашеною. Згідно з розрахунком заявника, станом на дату подання даної заяви, заборгованість ТОВ "Опт Нафта Плюс" перед АТ КБ "ПриватБанк" за винагородою за кредитним договором № 4О15070И від 19.03.2015 складає 16 573 885 грн 44 коп.

Отже, банк стверджує, що ТОВ "Опт Нафта Плюс" має безспірну заборгованість перед АТ КБ "ПриватБанк", що є підставою відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Опт Нафта Плюс", визнання грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Опт Нафта Плюс" у розмірі 76 031 021 грн 17 коп., які підлягають внесенню до 4 черги реєстру вимог кредиторів боржника.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.01.2026 у справі №904/2131/25, відмовлено АТ КБ "Приватбанк" у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ "Опт Нафта Плюс".

Судові рішення мотивовані наявністю між сторонами спору про право у розумінні положень частини 6 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство боржника.

Постановою Верховного Суду від 06.05.2026 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.01.2026 у справі № 904/2131/25 скасовано; справу № 904/2131/25 передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

За результатом нового розгляду справи ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2026 у справі № 904/2131/25 відмовлено Акціонерному товариству комерційному банку "ПриватБанк" у відкритті провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Опт Нафта Плюс".

Ухвала обґрунтована наступним:

- банк стверджує, що ТОВ "Опт Нафта Плюс" має безспірну заборгованість перед АТ КБ "ПриватБанк", що є підставою відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Опт Нафта Плюс", визнання грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Опт Нафта Плюс" у розмірі 76 031 021 грн 17 коп., які підлягають внесенню до 4 черги реєстру вимог кредиторів боржника. Поряд з цим, ТОВ "Опт Нафта Плюс" заперечувало проти наявності вищевказаної заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк" зі сплати винагороди за користування кредитом, та, зокрема, зазначало про відсутність технічної можливості перевірити здійснені заявником нарахування, що зумовлено складним алгоритмом нарахувань за формулою, розрахунок за якою вбачається можливим лише шляхом залучення відповідного експерта;

- вирішуючи питання про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Опт Нафта Плюс", суд дійшов висновку про недоведеність заявником безспірності вимог ініціюючого кредитора до боржника. Зазначене свідчить про наявність між сторонами спору про право, який не може бути вирішений у підготовчому засіданні, строки проведення якого обмежені положеннями частини 2 статті 36 Кодексу України з процедур банкрутства. За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ "Опт Нафта Плюс" за заявою АТ КБ "ПриватБанк";

- встановлення факту відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо;

- одним з методів встановлення факту відсутності або наявності спору про право є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище;

- суд враховує сталу та послідовну практику Верховного Суду щодо правозастосування статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства, згідно з якою встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржник. При цьому наявність спору про право, згідно з наведеними вище правовими висновками Верховного Суду, може бути виражена у двох формах: (1) процесуальній (наявності позову, який поданий до ініціювання кредитором справи про банкрутство та предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги цього кредитора); (2) матеріально-правовій (відсутність можливості встановити дійсний стан суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб`єктивного обов`язку боржника);

- з матеріалів справи вбачається та не заперечується ініціюючим кредитором, що боржник здійснив погашення по тілу кредиту та відсоткам у березні 2016 року, проте, АТ КБ "ПриватБанк" не погоджується з повним виконанням боржником своїх зобов`язань, а саме: в частині, що стосується сплати винагороди за користування кредитом;

- на підтвердження своїх кредиторських вимог заявник надає розрахунок та виписки по рахунках;

- за кредитним договором № 4015067И від 10.03.2015 заборгованість за винагородою, на думку заявника складає 34 176 400 грн 99 коп.; перевіркою розрахунку встановлено наступне: 1) рахунки для обслуговування кредиту: позичковий рахунок № 20626050008639; рахунок по відсотках № 20686057007811; рахунок для сплати винагород № 20683050015483; 2) до матеріалів справи надано виписки про рух коштів по позичковому рахунку № НОМЕР_1 та рахунку обліку відсотків № 20686057007811. Водночас виписку про рух коштів (нарахування комісії) по рахунку для сплати винагороди № 20683050015483 заявником не надано. Таблиця-розрахунок, що міститься у томі 1 на аркушах справи 190-193, не містить ані назви документа, ані номера договору, ані підпису особи, яка її склала. Таблиці, що містяться у томі 1 на аркушах справи 194-201, також не містять ідентифікуючих ознак, які б дозволяли вважати їх належним розрахунком суми заборгованості ТОВ "Опт Нафта Плюс". Крім того, наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором № 4015067И від 10.03.2015 (том 1, арк.с. 202) не містить підпису представника заявника. За таких обставин суд дійшов висновку, що заявником не доведено належними та допустимими доказами розмір заборгованості з оплати винагороди за користування кредитом за кредитним договором №4015067И від 10.03.2015;

- за кредитним договором № 44015068И від 12.03.2015 заборгованість за винагородою складає 25 280 734 грн 74 коп.; перевіркою розрахунку встановлено наступне: 1) рахунки для обслуговування кредиту: позичковий рахунок № НОМЕР_2 ; рахунок по відсотках №20682057007826; рахунок для сплати винагород № 20685050015555; 2) до матеріалів справи надано виписки про рух коштів по позичковому рахунку № НОМЕР_3 та по рахунку обліку відсотків № НОМЕР_4 . Водночас, виписку про рух коштів (нарахування) комісії по рахунку для сплати винагород № 20685050015555 заявником не надано. Таблиці-розрахунки (том 2, арк.с. 40-44) містять ті самі недоліки, що й розрахунки, надані за попередніми кредитними договорами, а саме: не містять жодних ідентифікуючих ознак, які б дозволяли встановити, що вони є розрахунками заборгованості саме ТОВ "Опт Нафта Плюс" за кредитним договором № 44015068И від 12.03.2015, а також не містять підпису особи, яка їх склала. За таких обставин суд дійшов висновку, що заявником не підтверджено належними та допустимими доказами розмір заборгованості зі сплати винагороди за користування кредитом за кредитним договором № 44015068И від 12.03.2015;

- за твердженням заявника, сума боргу за кредитним договором № 4О15070И від 19.03.2015 складає 16 573 885 грн 44 коп.; перевіркою розрахунку встановлено наступне: 1) відкриті рахунки для обслуговування кредиту: позичковий рахунок № НОМЕР_5 ; рахунок по відсотках № 20682057007837; рахунок для сплати винагород № 20689050015863; 2) до матеріалів справи надані виписки про рух коштів по позичковому рахунку № НОМЕР_5 та по рахунку по відсотках № 20682057007837. Виписка про рух коштів (нарахування) комісії по рахунку для сплати винагород № 20689050015863 не надана. Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором № 4015070И від 19.03.2015 (а.с. 25) не містить підпису особи, яка його склала або уповноважена підтвердити його достовірність. Водночас таблиця-розрахунок, що міститься на аркушах справи 94- 96, не містить ні її назви, яка б давала змогу ідентифікувати її як розрахунок заборгованості, ні підпису особи, яка її склала. За таких обставин зазначені документи не можуть бути визнані належними та допустимими доказами на підтвердження розміру заявленої заборгованості. Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували розмір заборгованості за кредитним договором № 4015070И від 19.03.2015 у частині винагороди за користування кредитом;

- таким чином, за результатами дослідження поданих доказів відсутні підстави вважати обґрунтованими здійснені заявником нарахування винагороди за користування кредитом. Крім того, з наданого розрахунку та пояснень заявника неможливо встановити, яким чином застосована ним методика коригування нарахованих сум винагороди за користування кредитом співвідноситься з порядком її розрахунку, визначеним пунктом А.10 кредитних договорів, який встановлює алгоритм нарахування такої винагороди;

- суд також враховує обставини щодо часу погашення боржником основної суми кредиту та процентів за користування кредитом, часу здійснення заявником розрахунку заборгованості за винагородою за користування кредитом, а також момент звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство саме з підстав наявності такої заборгованості. Сукупність наведених обставин свідчить про наявність між сторонами спору про право, який не може бути вирішений у межах підготовчого засідання під час розгляду питання про відкриття провадження у справі про банкрутство;

- враховуючи недоведеність обґрунтованості визначеної АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості зі сплати винагороди за користування кредитом у розмірі 76 031 021 грн 17 коп., а також наявність заперечень ТОВ "Опт Нафта Плюс" щодо правильності здійсненого банком розрахунку, суд дійшов висновку, що заявником не доведено безспірності вимог ініціюючого кредитора до боржника. Зазначене свідчить про наявність між сторонами спору про право, який не може бути вирішений у підготовчому засіданні, строки проведення якого обмежені положеннями частини 2 статті 36 Кодексу України з процедур банкрутства.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" за допомогою системи "Електронний суд" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № суду 51772 від 28.07.2026), в якій просить:

- ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2026 у справі №904/2131/25 скасувати повністю;

- справу № 904/2131/25 направити до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду, а саме: для вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Опт Нафта Плюс".

Апеляційна скарга обґрунтована наступними обставинами:

- оскаржувана ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2026 у справі № 904/2131/25 постановлена за наслідками нового розгляду, призначеного за результатами скасування попередніх судових рішень постановою Верховного Суду від 06.05.2026. У наведеній постанові від 06.05.2026, Верховний Суд вже надавав висновки щодо обставин, на які знову посилається суд першої інстанції. Верховний Суд, зокрема, виснував наступне: 1) складність формули щодо розрахунку винагороди не підпадає під загальновизнане поняття "спору про право"; 2) незгоду боржника на стадії виконання не можна вважати спором. Верховний Суд, посилаючись на сталу практику (зокрема, постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19), вказав, що "незгода позичальника з умовою договору на стадії стягнення, за відсутності зауважень під час укладення договорів та підписання додаткових угод, не створює "спору про право". Підписавши договір, сторона надає згоду на всі його умови. Протилежний підхід порушує презумпцію правомірності правочину, що передбачена статтею 204 Цивільного кодексу України та загальновідомий принцип обов`язковості договору - pacta sunt servanda, згадка про який міститься у статті 629 Цивільного кодексу України. Верховний Суд зазначив, що "судам попередніх інстанцій за розглядом цієї справи належало дослідити надані банком докази на підтвердження його кредиторських вимог, зокрема первинні документи, та у визначений процесуальним законом спосіб здійснити перевірку розрахунку кредитора, урахувавши при цьому встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину та обов`язковість умов договору для сторін". Верховний Суд наголосив на безпідставності посилань на "фактор часу" як на свідчення наявності спору про право, зокрема, він вказав на наступне: "крім зазначених процесуальних порушень, Верховний Суд враховує також обґрунтованість аргументів касаційної скарги банку про безпідставне посилання апеляційного суду на "фактор часу" як на свідчення наявності спору про право, адже сам по собі розрив у часі між моментом виникнення права вимоги та моментом звернення кредитора за судовим захистом є виключно реалізацією диспозитивного права кредитора". Крім цього, неодноразово було звернено увагу на те, що пунктом 5.7. кредитних договорів № 4О15070И, № 4О15067И та № 4О15067И сторони погодили строк позовної давності у 15 років. Таким чином, звернення кредитора до суду в межах цього строку є виключно реалізацією його диспозитивного права і жодним чином не трансформує безспірну договірну заборгованість у "спір про право";

- в оскаржуваній ухвалі від 14.07.2026 суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про недоведеність розміру заборгованості, зазначивши, що надані АТ КБ "ПриватБанк" таблиці-розрахунки щодо кредитних договорів № 4015070И, № 4015067И та № 44015068И не можуть бути визнані належними та допустимими доказами. Свою позицію суд мотивував тим, що вказані розрахунки не містять назви, номера договору, а також не містять підпису представника чи особи, яка їх склала, або уповноважена підтвердити їхню достовірність". Такий висновок є наслідком прямого порушення судом приписів чинного законодавства щодо електронного документообігу та принципів функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС). Заява про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Опт Нафта Плюс" та всі додатки до неї (включаючи розрахунки заборгованості) були подані АТ КБ "ПриватБанк" виключно в електронній формі через підсистему "Електронний суд"; датою подання є 30.04.2025. Відповідно до вимог частин 5, 6, 8 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, на весь сформований пакет документів було накладено кваліфікований електронний підпис (КЕП) уповноваженого представника Банку (такий підхід підтримується також практикою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 23.01.2024 у справі № 922/2081/22). Відповідно до статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Тобто, сформувавши файли з розрахунками заборгованості та наклавши на весь пакет документів (заяву та додатки до неї) кваліфікований електронний підпис (КЕП), представник Банку завершив створення цих електронних документів, надавши їм юридичної сили. Таким чином, вимоги суду першої інстанції щодо наявності додаткового візуального (відтвореного) "ручного" підпису безпосередньо в тексті електронної таблиці розрахунку суперечать нормам матеріального та процесуального права. Такий підхід суду нівелює саму суть електронного правосуддя (стаття 6 Господарського процесуального кодексу України), оскільки вимагає від учасника справи роздруковувати електронний документ, ставити на ньому "ручний" підпис, сканувати його і лише потім подавати до суду. Це прямо суперечить меті запровадження ЄСІТС та положенням Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", які прирівнюють електронний документ, підписаний КЕП, до паперового документа з власноручним підписом;

- в оскаржуваній ухвалі від 14.07.2026 Господарський суд Дніпропетровської області мотивував відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство, зокрема, тим, що АТ КБ "ПриватБанк" не було надано виписок про рух коштів (нарахування) за рахунками сплати винагороди № 20689050015863, № 20683050015483 та № 20685050015555, що, на думку суду, свідчить про недоведеність розміру заявлених кредиторських вимог. Такий висновок суду ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють банківський облік, помилковому тлумаченні умов кредитних договорів та порушенні процесуальних правил оцінки доказів. Щодо системної відповідності відкритих рахунків групи 2068 вимогам НБУ та умовам кредитних договорів скаржник зазначає таке. Кредитні договори між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Опт Нафта Плюс" були укладені у 2015 році; на той момент діяла редакція Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України № 280 від 17.06.2004 (втратила чинність 25.12.2017) (далі також - Інструкція № 280). Відповідно до додатку 2 Інструкції № 280, системна структура обліку банківських активів за вказаною категорією визначала групу рахунків 206 "Кредити в поточну діяльність, що надані суб`єктам господарювання"; балансовий рахунок 2068 - "Нараховані доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб`єктам господарювання. Призначення рахунку: облік нарахованих доходів за кредитами в поточну діяльність, що надані суб`єктам господарювання. За кредитом рахунку проводяться суми нарахованих доходів під час їх отримання; суми, що перераховані на рахунок прострочених нарахованих доходів". Вказане визначення НБУ повністю та дослівно відповідає істотним умовам укладених кредитних договорів (№ 4015070И, № 4015067И, № 4015068И), визначених, зокрема, пунктом А.2, яким встановлено єдину ціль кредитування: "фінансування поточної діяльності". Водночас вищенаведене повністю узгоджується з приписами чинного правового акту, яким наразі є Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України № 89, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 11.09.2017. Попри зміну акта НБУ та доповнення назви рахунку класифікаційним критерієм "за амортизованою собівартістю", об`єктивна економічна та правова сутність рахунку 2068 залишилась незмінною - це облік доходів за кредитами на поточну діяльність. Таким чином, як на момент укладення договорів, так і під час їх подальшого виконання, відкриття та використання Банком рахунків для сплати винагороди саме за балансовим рахунком 2068 (відповідно до пункту А.4 Договорів) відбувалося у суворій відповідності до актів НБУ, що діяли у відповідні періоди, та умов укладених правочинів. За методологією банківського обліку, встановленою як Інструкцією НБУ № 280, так і Інструкцією НБУ № 89, балансовий рахунок 2068 є рахунком обліку нарахованих доходів. Кредитовий оборот (рух коштів) за цим рахунком виникає виключно у разі здійснення позичальником сплати (погашення) відповідних доходів. З огляду на те, що ТОВ "Опт Нафта Плюс" в порушення договорів не здійснювало перерахування коштів на погашення заборгованості з винагороди, на рахунках групи 2068 (№ 20689050015863, № 20683050015483, № 20685050015555) бухгалтерські проводки щодо зарахування платежів від боржника об`єктивно відсутні. При цьому, боржником підтверджено та не спростовується той факт, що ним не здійснювалось погашення винагороди за кредитними договорами. Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Таким чином, вимога суду першої інстанції надати виписки про "рух коштів" за рахунками 2068 за умов відсутності платежів свідчить про допущену судом методологічну помилку. З вищенаведеного випливає, що Господарський суд Дніпропетровської області безпідставно ототожнив відсутність надходжень від боржника, тобто факт прострочення виконання зобов`язання, із "відсутністю заборгованості" чи "недоведеністю вимог". Протягом усього часу дії актів НБУ, саме Банкам була надана роль, щодо самостійного встановлення внутрішніх правил управлінського обліку. Зважаючи на те, що нормативні акти НБУ прямо визначають рахунки 8 класу як інструмент для ведення управлінського та аналітичного обліку, АТ КБ "ПриватБанк" здійснює облік нарахувань винагороди за кредитними договорами (№4015070И, № 4015067И, № 4015068И) саме на рахунках групи 8548 (№ 85488050001477, №85489050000477, № 85486050001468, № 85487050000468, № 85485050001470, №85486050000470). Такий підхід повністю відповідає цільовому призначенню цих рахунків, роблячи облік саме на них методологічно обґрунтованим та найбільш доцільним. Виписки, що були надані банком до матеріалів справи, за аналітичними рахунками 8 класу охоплюють шість рахунків групи 8548 (по два рахунки відповідно до кожного з трьох кредитних договорів). Наявність двох рахунків за кожним договором зумовлена тим, що 11.11.2020 відбулося перенесення залишків зі старих рахунків (№ 85489050000477, № 85487050000468, № 85486050000470) на нові рахунки (№85488050001477, № 85486050001468, № 85485050001470) у зв`язку з реорганізацією філій у межах АТ КБ "ПриватБанк". У подальшому, 11.12.2024 за цими новими рахунками Банком було проведене списання надлишково нарахованої винагороди, що підтверджує здійснення Банком коригування та відображає точний і актуальний розмір заборгованості боржника перед кредитором за кожним із договорів. Це є офіційною та нормативно дозволеною обліковою політикою Банку, яка забезпечує безперервну фіксацію зобов`язань конкретного контрагента, включаючи проведення вже згаданих коригувань. Надані Банком виписки за рахунками 8 класу у повній мірі відображають історію та точний розмір невиконаного зобов`язання боржника. Сутність боргу існує об`єктивно, незалежно від технічного номера банківського рахунку, на якому здійснюється його аналітичний облік. Відхиляючи виписки за рахунками 8 класу лише через їхню внутрішньобанківську облікову форму, суд першої інстанції проігнорував принцип переваги сутності над формою та перебрав на себе невластиві суду функції регулятора, яким є Національний банк України, щодо визначення внутрішніх правил аналітичного обліку активів банку. Виписки за банківськими рахунками 8 класу є належними та допустимими первинними документами в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". В порушення вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції не дав належної оцінки наданим АТ КБ "ПриватБанк" випискам за рахунками 8 класу, безпідставно відхилив їх та дійшов помилкового висновку про недоведеність розміру заборгованості, ігноруючи той факт, що боржник не надав жодного первинного документа чи контррозрахунку на спростування вказаних даних;

- суд першої інстанції допустив такі порушення: 1) пряме ігнорування обов`язкових вказівок Верховного Суду: суд ухилився від свого процесуального обов`язку здійснити перевірку розрахунку заборгованості, необґрунтовано пославшись на брак часу, та штучно конструював наявність "спору про право" виключно на підставі бездоказової незгоди боржника, заохочуючи його процесуальну пасивність; 2) нівелювання принципів електронного правосуддя: суд безпідставно відхилив електронні докази (розрахунки заборгованості), на які було належним чином накладено кваліфікований електронний підпис (КЕП) через систему "Електронний суд"; 3) неправильне застосування норм матеріального права щодо банківського обліку: суд проігнорував принцип переваги сутності над формою, безпідставно відхилив як неналежні докази виписки за аналітичними рахунками 8 класу та хибно ототожнив об`єктивну відсутність надходжень від боржника на рахунках обліку доходів із відсутністю самої заборгованості. Сукупність наведених порушень призвела до ухвалення незаконного судового рішення, яким Банку було безпідставно відмовлено у доступі до правосуддя через процедуру банкрутства;

- з огляду на вищевикладене, оскаржувана ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2026 у справі № 904/2131/25 ухвалена з порушенням норм процесуального права, а саме: статей 6, 42, 76, 77, 86, 91, 236, 237, 316 Господарського процесуального кодексу України та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 204, 526, 629 Цивільного кодексу України, Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", Інструкцій НБУ № 280 та № 89, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Золотарьової Я.С., Мартинюка С.В.

Враховуючи вказане, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2026 відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 16.09.2026.

Від ТОВ "Опт Нафта Плюс" до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" (вх. № суду 11102/26 від 12.08.2026), в якому він просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк", а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2026 у справі № 904/2131/25 - залишити без змін.

Відзив на апеляційну скаргу обґрунтований наступними обставинами:

- мотиви суду, викладені в ухвалі, не повною мірою відображають суть заперечень товариства, які було викладено у відзиві на заяву Банку (який було подано при первісному розгляді) та в письмових поясненнях щодо заяви Банку з урахуванням постанови Верховного Суду від 06.05.2026 у цій справі (які було подано під час нового розгляду питання);

- кредитні договори, крім основного зобов`язання (Банку надати кредит, а Товариству повернути кредит Банку), передбачали низку додаткових зобов`язань та встановлювали певну послідовність вчинення дій Банком та позичальником (Товариством). Банк заявляє, що строк виконання Товариством грошових зобов`язань настав у день повернення кредиту. Водночас заява Банку не містить конкретної дати (дат), коли у Товариства виникло зобов`язання тоді як ця обставина має бути доведеною заявником. Товариство вважає, що розрахунок (виконання математичних дій із застосуванням формули, передбаченої в А.10. кредитних договорів) та нарахування винагороди (юридично значуща дія, яка створює право вимоги) є обов`язком Банку. Так, нарахування відсотків за користування кредитом проводив Банк і на наступний день відповідна сума відображалася Банком на відповідному рахунку для обслуговування кредиту (див. пункт А.4. кредитних договорів) як прострочена у програмі "Приват 24" (Договір банківського рахунку на комплексне банківське обслуговування №WWW4XT_ГО від 15.08.2013 передбачав віддалене управління рахунком через систему дистанційного обслуговування "Приват 24");

- виходячи зі змісту розрахунків заборгованості (власне не заборгованості, а винагороди за користування кредитом), які додано Банком до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, можна виснувати, що датами, коли у Товариства виникло зобов`язання зі сплати Заявник вважає:

1) 13.03.2016 в сумі 34 176 400 грн 99 коп. - за кредитним договором № 4О15067И від 10.03.2015;

2) 13.03.2016 в сумі 25 280 734 грн 74 коп. - за кредитним договором № 4О15068И від 12.03.2015;

3) 13.03.2016 в сумі 16 573 885 грн 44 коп. - за кредитним договором № 4О15070И від 19.03.2015;

- проте розрахунки заборгованості, які додано Банком до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, не є первинними документами, а от виписки по рахунку № НОМЕР_6 (для сплати винагород), № 20683050015483 (для сплати винагород) - відсутні; виписка по рахунку № НОМЕР_7 (для сплати винагород) та інші виписки (для сплати винагород) за період з дати укладення відповідного кредитного договору та відкриття рахунку по 17.04.2025, надані Банком, не містять інформації про нарахування та від`ємне сальдо розрахунків з виплати винагороди, передбаченої в А.10. кредитних договорів;

- банк, стверджуючи про наявність заборгованості простроченої із 13.03.2016, не надав доказів на підтвердження того, що 13.03.2016 Банк виконав свій обов`язок із нарахування винагороди (юридично значуща дія, яка створює право вимоги) і, що відповідна сума винагороди відображалася Банком на відповідному рахунку для обслуговування кредиту;

- розрахунки, виконані Банком перед зверненням до суду, не є доказами нарахування винагороди, передбаченої в А.10. кредитних договорів, та від`ємного сальдо розрахунків з виплати винагороди із 13.03.2016;

- банк наполягає, що зобов`язання Товариства є простроченими з дня, наступного за днем, коли було погашено заборгованість (тіло кредиту) та сплачені відсотки. При цьому Банк без жодних обґрунтувань стверджує, що нарахування комісійної винагороди за кредитними договорами №4О15067И від 10.03.2015 та № 4О15068И від 12.03.2015, №4О15070И від 19.03.2015 є обов`язком клієнта (позичальника). Це твердження (1) не ґрунтується на умовах цих кредитних договорів, (2) суперечить практиці відносин банків із клієнтами (суми платежі, які має здійснити клієнт-позичальник за кредитним договором, завжди розраховуються банком і в той чи інший спосіб доводяться до клієнта) та (3) суперечить поведінці сторін. В банківській виписці рахунок № 20691050018609 зазначено (мовою оригіналу): "31.03.2015 начисление вознаграждения за откритие ссудного счета согласно кредитного договора №4О15070И від 19.03.2015 Без НДС". Всі банківські виписки по рахунках для сплати відсотків також підтверджують, що нарахування відсотків здійснював Банк. Відтак Банк не здійснив нарахування винагороди (юридично значуща дія, яка створює право вимоги), що є обов`язком Банку;

- крім того, Товариство зазначало, що банківські виписки за наступними рахунками: №85488050001477; № НОМЕР_8 ; № НОМЕР_9 ; № НОМЕР_10 ; № НОМЕР_11 ; № 85486050000470 не відповідають критерію належних доказів (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України), бо не стосуються предмета доказування в жодному з кредитних договорів не вказано про відкриття Банком рахунків із такими номерами. Банк наполягає, що вони є належними доказами, але ніяк не пояснює суду чому згідно з цими виписками (про зміст яких Товариству стало відомо після звернення Банком до суду) дата нарахування винагороди за користування кредитом 10.03.2017, тоді як Банк наполягає, що зобов`язання виникло, на рік раніше. Натомість інші докази спростовують, що з 13.03.2016 у ТОВ "Опт Нафта Плюс" існують прострочені грошові зобов`язання за кредитними договорами. На підтвердження заперечень Товариства, які було викладено у відзиві на заяву Банку, було подано докази, які спростовують, що з 13.03.2016 у ТОВ "Опт Нафта Плюс" існують прострочені грошові зобов`язання за кредитними договорами;

- всіма кредитними договорами було передбачено наступне: "7.7. Позичальник надає Банку згоду на збір, зберігання, використання та поширення інформації про себе в бюро кредитних історій відповідно до чинного законодавства України, а саме: у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Українське бюро кредитних історій", код в ЄДРПОУ 33546706. До інформації про позичальника належать, зокрема відомості про грошові зобов`язання позичальника;

- у 2017 році та у 2018 році Товариство отримувало інформацію, що складає його кредитну історію із бази даних ТОВ "Українське бюро кредитних історій". Згідно з інформацією, отриманої від ТОВ "Українське бюро кредитних історій" (з супровідними листами вих. № 350 від 16.03.2017 та вих. № 661 від 19.04.2018), донором якої (інформації) був Банк, кредитна історія Товариства складається з інформації про 17 кредитів та 1 поруку, по кожному кредитному договору в графах "кількість прострочок до 7 днів", "кількість прострочок від 7 до 29 днів", "кількість прострочок від 30 до 59 днів", "кількість прострочок від 30 до 59 днів", "кількість прострочок від 60 до 89 днів" та "кількість прострочок понад 90 днів" зазначено "0" (нуль); по кожному кредитному договору в графах "сума прострочки" зазначено "0" (нуль);

- 10.01.2019 Національний банк України повідомив (листом за вих. № 20 0007/1481) Товариство, що у Кредитному реєстрі Національного банку України відсутня інформація щодо кредитної заборгованості Товариства перед банками. Кредитний реєстр Національного банку України створений відповідно до Постанови Правління Національного банку України 04.05.2018 № 50. Кредитний реєстр містить інформацію про кредитні операції боржників, якщо загальна сума зобов`язань (сукупний борг боржника) дорівнює 50 тисяч гривень і більше (або еквівалент цієї суми в іноземній валюті за офіційним курсом Національного банку України) і надалі до повного припинення зобов`язань цього боржник. З огляду на (1) умови кредитних договорів, (2) практику відносин банків із клієнтами (суми платежів, які має здійснити клієнт-позичальник за кредитним договором, завжди розраховуються банком і в той чи інший спосіб доводяться до клієнта) та (3) поведінку сторін при виконанні кредитних договорів Банк був зобов`язаний надати виписки по рахункам зі сплати винагороди №20689050015863, № 20683050015483 та № 20685050015555, щоб підтвердити (довести), що Банк здійснив нарахування комісійної винагороди за кредитними договорами, в якій сумі (розмірі) і коли (момент) Банк здійснив це нарахування;

- виписки за рахунками: № 85488050001477; № 85489050000477; № 85486050001468; №85487050000468; № 85485050001470; № 85486050000470 не відповідають критерію належності доказів (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України), бо не стосуються предмета доказування, - в жодному з кредитних договорів не вказано про відкриття Банком рахунків із такими номерами. Банк створив ці документи для свого внутрішнього використання і вони не є доказами виконання Банком умов кредитних договорів. Тому висновок суду в ухвалі про те, що заявник не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували розмір заборгованості за кредитними договорами № 4О15067И від 10.03.2015, № 4О15068И від 12.03.2015 та № 4О15070И від 19.03.2015, у частині винагороди за користування кредитом, є правильним.

Від скаржника АТ КБ "ПриватБанк" до Центрального апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення щодо відзиву боржника на апеляційну скаргу (вх. № суду 11169/26 від 13.08.2026), в яких зазначено наступне:

- матеріально-правовий спір не виникає з односторонньої ретроспективної незгоди боржника з формулою (пункт А.10 договорів), погодженою ним під час підписання правочину, який частково виконувався сторонами (статті 204, 629 Цивільного кодексу України). Заперечення наявності боргу у відзиві на заяву про банкрутство не є тотожним існуванню об`єктивного спору про право. Відповідна позиція боржника спрямована на порушення апеляційним судом імперативних вимог статті 316 Господарського процесуального кодексу України;

- умови виникнення та строк виконання грошового зобов`язання зі сплати винагороди зафіксовані у пунктах 4.6 та 4.13 кредитних договорів (зі змінами): сума винагороди сплачується в дату встановлення нульового поточного ліміту або у день дострокового повернення кредиту;

- грошове зобов`язання боржника виникає з моменту настання юридичного факту, погодженого в договорі (дати встановлення нульового ліміту/повернення кредиту у березні 2016 року). Відображення нарахувань у програмному комплексі Банку або формування виписки (внутрішньобанківський облік на рахунках 2068 або 8548) є формою фіксації існуючого цивільного права вимоги, а не правовстановлюючим фактом;

- застосування боржником частини 3 статті 213 Цивільного кодексу України (тлумачення contra proferentem) не підлягає застосуванню, оскільки текст договорів не містить двозначності щодо строків: пункт А.10 визначає формулу, пункт 4.6 встановлює строк оплати. Відсутність інформування через "Приват 24" не припиняє дію статті 526 Цивільного кодексу України щодо обов`язку належного виконання зобов`язання;

- боржник (пункт 2.2 відзиву) зазначає, що відсутність інформації про заборгованість у базах ТОВ "Українське бюро кредитних історій" (УБКІ) та кредитного реєстру НБУ у 2017-2018 роках спростовує існування боргу. Інформаційні бази не є первинними документами. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік...", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Витяги з УБКІ чи довідки НБУ є інформаційними зведеннями, які не створюють та не припиняють цивільних прав та обов`язків сторін за кредитним договором;

- щодо алгоритму обліку: як зазначалося в апеляційній скарзі (пункт 3.3), Банк здійснював облік цього боргу на аналітичних рахунках 8 класу. Технічні особливості передачі даних з позабалансових рахунків до УБКІ у 2017-2018 роках не свідчать про юридичне припинення зобов`язання (стаття 605 Цивільного кодексу України). Відсутність заборгованості має підтверджуватися первинними платіжними документами про її погашення (виписками про рух коштів боржника). Доказів перерахування коштів у рахунок погашення винагороди за користування кредитом боржником не надано;

- рахунки класу 8 є інструментом управлінського обліку відповідно до Інструкцій НБУ № 280 та № 89. Виписка з особового рахунку клієнта (в тому числі за аналітичним рахунком 8-го класу) є належним первинним документом, що фіксує розмір кредиторських вимог. Вимога опонента надати виключно виписки по рахунках 2068 (де відсутній рух коштів через їх несплату боржником) не відповідає стандартам доказування;

- принцип переваги сутності над формою (Постанова НБУ № 351) зобов`язує оцінювати реальний правовий зміст зобов`язання, незалежно від номера бухгалтерського рахунку, на якому воно обліковується.

У судове засідання 16.09.2026 з`явилися представники скаржника (ініціюючого кредитора) та боржника.

У судовому засіданні 16.09.2026 представниками скаржника (ініціюючого кредитора) та боржника були висловлені правові позиції з приводу поданої апеляційної скарги.

Під час розгляду апеляційної скарги судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що апеляційним господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції під час апеляційного провадження.

У судовому засіданні 16.09.2026, відповідно до положень частини 2 статті 219 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд перейшов до стадії "Ухвалення судового рішення" та відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 22.09.2026, про що була постановлена ухвала від 16.09.2026.

У судове засідання 22.09.2026 з`явилися представники скаржника (ініціюючого кредитора) та боржника.

У судовому засіданні 22.09.2026, відповідно до статей 240, 283 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а також правильність застосування норм матеріального права, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є АТ КБ "ПриватБанк") (далі по тексту також - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптіум плюс" (найменування було змінено на ТОВ "Опт Нафта Плюс" (далі по тексту також - Позичальник) укладено такі кредитні договори (з додатковими угодами):

1) Кредитний договір № 4О15067И від 10.03.2015;

2) Кредитний договір № 4О15068И від 12.03.2015;

3) Кредитний договір № 4О15070И від 19.03.2015,

Відповідно до пункту 1.1 Кредитних договорів Банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати Позичальнику кредит у формі згідно з пунктом А.1, з лімітом та на цілі, зазначені в пункті А.2 не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного в третьому абзаці пункту 2.1.2, в обмін на зобов`язання Позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. Якість послуг має відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, регулюючим кредитні правовідносини.

Пунктом А.10 Кредитних договорів передбачено, що Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом у розмірі, який розраховується згідно наведеної у цьому пункті формули.

Пунктом 4.6 Кредитних договорів (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами) встановлено, що сума винагороди за користування кредитом (пункт 4.5) сплачується в дату встановлення нульового поточного ліміту (підпункт А.2.1), або у день дострокового повернення кредиту (підпункт 2.4.1). При несплаті винагороди за користування кредитом у вказану дату, несплачена винагорода вважається простроченою.

Пунктом 4.13 Кредитних договорів (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами) передбачено, що розрахунок і нарахування винагороди за користування кредитом проводиться в дату встановлення нульового поточного ліміту (підпункт А.2.1), або у день дострокового повернення кредиту (підпункт 2.4.1).

Вказана альтернатива пов`язана з правомірністю поведінки боржника, який може як здійснити дострокове погашення кредиту, так і станом на дату закінчення кредитування мати відповідну заборгованість, що зумовлює різний момент розрахунку, нарахування та сплати процентів.

З матеріалів справи встановлено та не заперечувалося кредитором, що боржник здійснив погашення по тілу кредиту та відсоткам у березні 2016 року, проте АТ КБ "Приватбанк" не погоджується з повним виконанням боржником своїх зобов`язань саме в частині, що стосується сплати винагороди за користування кредитом.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є судове рішення, ухвалене судом першої інстанції за результатом розгляду заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство юридичної особи-боржника.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

За змістом наведених у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства термінів, що вживаються для цілей цього Кодексу:

- грошовим зобов`язанням (боргом) є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;

- боржником, серед іншого, є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав;

- кредитором, серед іншого, є юридична особа, яка має підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника;

- конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 8 Кодексу України з процедур банкрутства право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.

Стаття 34 Кодексу України з процедур банкрутства унормовує, зокрема, порядок звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, зміст такої заяви та перелік додатків до неї.

Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований статтею 39 Кодексу України з процедур банкрутства, згідно з абзацом 1 частини 1 якої перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 6 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства унормовано, що господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду; заяву подано про порушення справи про банкрутство оптового постачальника електричної енергії.

Системний аналіз статей 1, 8, 34, 39 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора на предмет: 1) наявності між заявником і боржником грошового зобов`язання (у розумінні визначеного частиною 1 статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства терміну); 2) встановлення наявності / відсутності спору про право; 3) встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі; 4) пред`явлення таких вимог до суб`єкта господарювання - оптового постачальника електричної енергії.

Наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі та у порядку, передбаченому статтями 74, 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України, виходячи із правової природи правовідносин, які виникли між боржником та його кредитором.

Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновок Верховного Суду у постанові від 20.06.2019 у справі № 915/535/17).

Водночас у питанні застосування приписів частини 6 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства Верховний Суд сформулював низку правових висновків, що полягають у такому.

З огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов`язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника на підставі поданих доказів. Лише після з`ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі (висновок Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2042/20).

Законодавство не містить переліку будь-яких критеріїв для висновку про існування спору про право, тому в кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасників провадження на предмет існування спору (висновок Верховного Суду у постанові від 15.10.2020 у справі № 922/1174/20).

Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо (висновок Верховного Суду у постанові від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20).

Апеляційним господарським судом також враховано, що заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову, предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора, який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство беззаперечно свідчить про наявність спору про право, у розумінні положень частини 6 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства (висновок Верховного Суду у постанові від 16.09.2020 у справі № 911/593/20 та у постанові від 02.02.2021 у справі № 922/2503/20).

Тобто, задля уникнення зловживання боржником своїми правами і створення спору заради спору, спрямованого на ухилення від відкриття провадження у справі про банкрутство, необхідною умовою оспорення в судовому порядку вимог ініціюючого кредитора є те, що таке оспорення має відбуватись до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство (висновок Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі №916/1101/21).

Водночас правова категорія "спір про право", яку з`ясовує суд у підготовчому засіданні перед відкриттям провадження у справі про банкрутство, може бути виражена як в процесуальній формі, про що свідчать судові акти, так і в матеріально-правовій формі, що підтверджується юридичними фактами, які дозволяють зробити обґрунтований висновок про наявність суперечностей (розбіжностей) у складі вимог кредитора, а відтак відсутності можливості, на цій стадії судового провадження, встановити дійсний стан суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб`єктивного обов`язку боржника (висновок Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2042/20).

З огляду на викладене, колегія суддів враховує сталу та послідовну практику Верховного Суду щодо застосування статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства, згідно з якою встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

Отже, апеляційний господарський суд враховує, що наявність спору про право, згідно з наведеними вище правовими висновками Верховного Суду, може бути виражена не лише у процесуальній формі (наявність позову, який поданий до ініціювання кредитором справи про банкрутство та предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги цього кредитора), а й в матеріально-правовій (неможливість встановлення дійсного стану суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб`єктивного обов`язку боржника).

У справі, що розглядається, судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заява АТ КБ "Приватбанк" про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Опт Нафта Плюс" обґрунтована неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за Кредитними договорами № 4О15067И від 10.03.2015, № 4О15068И від 12.03.2015 та №4О15070И від 19.03.2015 в частині оплати винагороди за користування кредитом в загальній сумі 76 031 021 грн 17 коп., з приводу чого апеляційний господарський суд зазначає таке.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України унормовано, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.

Як було зазначено вище, пунктом А.10 Кредитних договорів передбачено, що Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом у розмірі, який розраховується згідно наведеної у цьому пункті формули.

Пунктом 4.6 Кредитних договорів (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами) встановлено, що сума винагороди за користування кредитом (пункт 4.5) сплачується в дату встановлення нульового поточного ліміту (підпункт А.2.1), або у день дострокового повернення кредиту (підпункт 2.4.1). При несплаті винагороди за користування кредитом у вказану дату, несплачена винагорода вважається простроченою.

Пунктом 4.13 Кредитних договорів (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами) передбачено, що розрахунок і нарахування винагороди за користування кредитом проводиться в дату встановлення нульового поточного ліміту (підпункт А.2.1), або у день дострокового повернення кредиту (підпункт 2.4.1).

В матеріалах справи відсутні докази та під час розгляду даної справи боржник (позичальник) не зазначав, що ним висловлювались заперечення щодо викладених у пункті А.10 Кредитних договорів умов оплати за встановленою формулою, як під час укладення таких договорів, так і під час підписання додаткових угод до них.

Крім того, судом не з`ясовано обставин того, що Кредитні договори були визнані недійсними у встановленому законом порядку в цілому чи у частині сплати винагороди за користування кредитом.

Враховуючи вказане, колегія суддів зазначає, що сторони (банк та позичальник) погодили умови договору щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина 1 статті 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів враховує, що незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди, на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до договору, не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, в тому числі і під час розгляду заяв про грошові вимоги до боржника, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19).

Крім того, колегія суддів у контексті наведеної позиції враховує, що Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20 (з посиланням на постанову від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18) зауважив, що вирішуючи питання щодо правової природи винагороди за користування кредитом за погодженою позичальником та банком (АТ КБ "ПриватБанк") у договорі формулою, Суд дійшов висновку, що винагорода банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту. Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.

Зважаючи на наведені вище правові висновки та норми чинного законодавства, що регулюють порядок проведення господарським судом підготовчого засідання, апеляційний господарський суд зазначає, що у даній справі необхідним є дослідження наданих банком доказів на підтвердження його кредиторських вимог, зокрема первинних документів, та у визначений процесуальним законом спосіб здійснення перевірки розрахунку кредитора, урахувавши при цьому встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину та обов`язковість умов договору для сторін.

Колегія суддів також враховує, що у даній справі боржник (позичальник) не висловлює незгоду з самою умовою договору на стадії стягнення, враховуючи відсутність відповідних зауважень під час укладення договорів та підписання додаткових угод, а заперечення відповідача стосуються саме незгоди з розміром заборгованості, яка неналежним чином доведена заявником, з огляду на непрозорість та відсутність доказів в підтвердження показників, застосованих у наданому банком розрахунку заборгованості в сумі 76 031 021 грн 17 коп.

Як було зазначено вище, на підставі пунктів А.10, 4.6 (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами) та 4.13 (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами) Кредитних договорів, враховуючи погашення заборгованості за вказаними Кредитними договорами позичальником у березні 2016 року, заявник здійснив розрахунок винагороди за користування кредитом та зазначив, що за всіма Кредитними договорами 13.03.2016 у позичальника виникло грошове зобов`язання зі сплати винагороди в таких сумах:

1) за кредитним договором № 4О15067И від 10.03.2015 в сумі 34 176 400 грн 99 коп.;

2) за кредитним договором № 4О15068И від 12.03.2015 в сумі 25 280 734 грн 74 коп.;

3) за кредитним договором № 4О15070И від 19.03.2015 в сумі 16 573 885 грн 44 коп.

Апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції помилково послався на відсутність назви таблиць, які б дозволяли ідентифікувати їх як розрахунки заборгованості, а також на відсутність підписів, оскільки, як вірно зазначив скаржник, зазначені документи були подані до суду за допомогою системи "Електронний суд", у встановленому порядку скріплені кваліфікованим електронним підписом, отже застосований судом першої інстанції підхід свідчить про прояв надмірного формалізму (в частині посилання суду на відсутність назви таблиць та інших ідентифікуючих розрахунок ознак), а в частині посилання на відсутність підпису - суперечать нормам чинного законодавства, які встановлюють порядок подачі документів до суду за допомогою системи "Електронний суд".

Також апеляційний господарський суд не погоджується з посиланням суду першої інстанції на фактор часу (час погашення заборгованості за Кредитними договорами №4О15067И від 10.03.2015, № 4О15068И від 12.03.2015 та № 4О15070И від 19.03.2015; час здійснення розрахунків заборгованості та час звернення до суду), як на ознаку наявності спору про право у даній справі, оскільки сам по собі розрив у часі між моментом виникнення права вимоги та моментом звернення кредитора за судовим захистом (якщо таке звернення відбувається в межах строків позовної давності) є виключно реалізацією диспозитивного права кредитора.

У той же час, апеляційний господарський суд, дослідивши надані заявником документи, на підтвердження наявності заборгованості у загальному розмірі 76 031 021 грн 17 коп. зі сплати винагороди за користування кредитом за Кредитними договорами № 4О15067И від 10.03.2015, № 4О15068И від 12.03.2015 та № 4О15070И від 19.03.2015, укладеними між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Опт Нафта Плюс", погоджується з висновком суду першої інстанції, що вони у своїй сукупності та взаємозв`язку, враховуючи зміст заперечень боржника, свідчать про наявність спору про право.

До вказаного висновку апеляційний господарський суд дійшов, з огляду на таке.

До матеріалів справи банком надано розрахункові таблиці, в яких наведено результат нарахування винагороди за пунктом А.10 Кредитних договорів. Зазначені документи за своєю правовою природою є письмовими поясненнями кредитора щодо способу визначення заявленої ним суми, однак надання таких таблиць не звільняє заявника від обов`язку довести обставини, на яких ґрунтується кожний показник розрахунку.

За змістом статей 73, 74, 76, 77, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України письмовий доказ має містити відомості щодо обставин, які входять до предмета доказування, а сторона, яка посилається на певні обставини, зобов`язана довести їх належними, допустимими та достовірними доказами.

На переконання колегії суддів, суд повинен оцінювати не певний математичний результат, наведений стороною, а сукупність доказів, яка дає змогу встановити достовірність вихідних даних, послідовність їх застосування та відповідність остаточного розрахунку умовам правочину та дійсних правовідносин між його учасниками.

Таким чином, зазначені таблиці можуть бути використані як документи, що систематизують дані та розкривають позицію кредитора щодо структури заявленої заборгованості, проте вони не є належними доказами обставин, з яких складається відповідний розрахунок, якщо не містять посилань та зв`язку з документами, з яких суд може встановити настання та реальність цих обставини, як подій що мають певне юридичне значення.

Отже, розрахункові таблиці можуть пояснювати, як саме кредитор обчислив заявлену суму, однак самі по собі не доводять, що застосовані у них вхідні дані є правильними та достовірними, оскільки неможливо визнати доведеною суму заборгованості лише на тій підставі, що кредитор відобразив її у складеному ним односторонньому розрахунку.

Такий підхід узгоджується із загальними засадами бухгалтерського обліку.

Так, згідно зі статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відтак розрахункові таблиці, надані банком до матеріалів справи, не замінюють ані первинних документів, які відображають конкретні операції за кредитом, ані належним чином сформованих регістрів обліку, якщо саме ці документи є джерелом даних для нарахування.

З огляду на специфіку банківської діяльності такими документами можуть бути, зокрема, документи, що відображають рух кредитних коштів і погашення заборгованості, виписки за відповідними рахунками, документи щодо нарахування винагороди, регістри аналітичного обліку та інші документи операційно-облікової системи банку. Саме ці документи у їх взаємозв`язку з умовами кредитних договорів, дозволяють встановити фактичний розмір непогашеного тіла кредиту на відповідну дату, дати та суми видачі кредитних коштів, дати, суми та призначення платежів, здійснених боржником, дату зміни розміру бази для нарахування винагороди, кількість днів, за які здійснено нарахування винагороди у кожному періоді, застосовану банком ставку та інші елементи формули.

Дослідивши надані банком розрахунки (таблиці), колегія суддів зазначає, що надані банком таблиці не містять достатніх посилань на конкретні операції, документи або облікові записи, з яких визначені показники, використані для розрахунку.

Зокрема, неможливо встановити, який саме залишок основної заборгованості був визначений банком як база нарахування у кожному розрахунковому періоді та якими первинними документами підтверджено цей залишок.

За таких обставин таблиці (розрахунок) відображають висновок, до якого дійшов сам кредитор, але не розкривають належним чином доказову основу такого висновку, тому що їх доказове значення є похідним від первинних документів, на підставі яких вони повинні бути складені.

За відсутності повного комплексу первинних документів надані банком розрахунки (таблиці) не можуть бути визнані достатніми для самостійного підтвердження розміру грошової вимоги.

Звертаючись із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, заявник повинен подати такі докази, які дозволяють суду встановити існування, склад, строк виконання та розмір його грошової вимоги і цей обов`язок не може вважатися виконаним, якщо поданий розрахунок не піддається перевірці за його первинними даними.

Колегією суддів враховано, що Верховний Суд у постанові від 06.05.2026 по цій справі зобов`язав суди попередніх інстанцій дослідити надані банком докази, зокрема первинні документи, та здійснити перевірку розрахунку кредитора з урахуванням презумпції правомірності правочину й обов`язковості умов кредитних договорів для їх сторін.

Як було зазначено вище, оцінюючи у сукупності матеріали справи та правову позицію сторін, апеляційний суд виходить із правомірності кредитних договорів, додаткових угод та погодженої сторонами формули винагороди, передбаченої пунктом А.10 Кредитних договорів та не надає оцінки їх економічній вигідності для боржника та не ставить під сумнів право банку на нарахування винагороди як такої.

Разом з тим презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, не є презумпцією правильності будь-якого розрахунку, складеного однією зі сторін на виконання такого правочину. Вона означає, що умова про винагороду є чинною та підлягає застосуванню, однак не усуває потреби встановити фактичні дані, до яких цю умову було застосовано, та перевірити, чи відповідає заявлена до стягнення сума узгодженій сторонами формулі.

Встановлена пунктом А.10 формула передбачає застосування змінних показників, зокрема залишку заборгованості за тілом кредиту та тривалості відповідного періоду нарахування. Тому для перевірки результату недостатньо лише встановити зміст формули, необхідно також установити правильність кожного із показників, використаних для її застосування в конкретному періоді.

Проаналізувавши всі надані банком докази, зокрема банківські виписки, в їх сукупності та взаємозв`язку, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що надані банком виписки за аналітичними рахунками груп 2068 та 8548 не охоплюють повністю період, за який заявлено винагороду в сумі 76 031 021 грн 17 коп., та не дають можливості відтворити щоденний рух залишку основної заборгованості за Кредитними договорами № 4О15067И від 10.03.2015, № 4О15068И від 12.03.2015 та № 4О15070И від 19.03.2015.

Матеріали справи також не містять повного, послідовного та взаємопов`язаного переліку документів, які б дозволяли документально визначити кожну конкретну операцію за кредитом та дані, зазначені у розрахункових таблицях. Зокрема, суд позбавлений можливості встановити:

- яка сума тіла кредиту була фактично непогашеною на початок і кінець кожного розрахункового періоду;

- яким чином враховано платежі боржника, якщо такі здійснювалися протягом періоду нарахування;

- з якої конкретної дати та у зв`язку з якою операцією змінювалась база нарахування;

- чи відповідає наведена банком кількість днів умовам договору та фактичному періоду існування відповідного залишку.

Також Банк не навів переконливих пояснень в частині наявних заперечень боржника з посиланням на те, що в пункті 7.7 Кредитних договорів сторони погодили, що Позичальник надає Банку згоду на збір, зберігання, використання та поширення інформації про себе в бюро кредитних історій відповідно до чинного законодавства України, а саме: у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Українське бюро кредитних історій". До інформації про позичальника належать, зокрема відомості про грошові зобов`язання позичальника.

При цьому у 2017 році та у 2018 році листами вих. № 350 від 16.03.2017 (том 2, арк. с. 87) та вих. № 661 від 19.04.2018 (том 2, арк. с. 95) позичальник отримував інформацію із бази даних ТОВ "Українське бюро кредитних історій", згідно з якою кредитна історія Товариства складається з інформації про 17 кредитів та 1 поруку, по кожному кредитному договору в графах "кількість прострочок до 7 днів", "кількість прострочок від 7 до 29 днів", "кількість прострочок від 30 до 59 днів", "кількість прострочок від 30 до 59 днів", "кількість прострочок від 60 до 89 днів" та "кількість прострочок понад 90 днів" зазначено "0" (нуль); по кожному кредитному договору в графах "сума прострочки" зазначено "0" (нуль).

З огляду на законодавчий порядок ведення бази даних ТОВ "Українське бюро кредитних історій", такі дані формуються на підставі даних, що надаються самими банками, що також не було спростовано скаржником у даній справі.

Крім того, 10.01.2019 листом за вих. № 20-0007/1481 (том 2, арк. с. 104) Національний банк України повідомив боржника, що у Кредитному реєстрі Національного банку України відсутня інформація щодо кредитної заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Опт Нафта Плюс" перед банками України.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином суд не вправі визнати доведеним розмір вимоги лише на підставі розрахунків кредитора за умови, коли їх неможливо перевірити та співвіднести з певним обсягом первинних документів, що відображають відповідні операції та рух заборгованості.

Для відкриття провадження у справі про банкрутство суд має встановити не лише формальне існування договірного зв`язку, а й обґрунтованість грошової вимоги ініціюючого кредитора в заявленому розмірі. За відсутності повноти доказів, які дають можливість встановити базу нарахування, періоди нарахування та склад остаточно заявленої суми, об`єктивно існує невизначеність щодо розміру грошового зобов`язання.

Така невизначеність не зводиться до формального заперечення боржника проти вимог банку, вона зумовлена недостатністю доказової бази, що не дозволяє суду у встановлені законом строки проведення підготовчого засідання встановити дійсний розмір права вимоги кредитора та відповідного обов`язку боржника.

Слід враховувати, що процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства.

Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів.

Однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.

Таким чином, стадія відкриття провадження у справі про банкрутство має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й майнового. При цьому за колом осіб, внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство поширюється на майнові відносини між боржником та невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого засідання колом осіб - конкурсних кредиторів.

За таких обставин, обов`язком ініціюючого кредитора є надання суду достатніх належних доказів існування непогашеного грошового зобов`язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство.

Варто також зазначити, що виходячи з положень Кодексу України з процедур банкрутства обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредитора до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, при цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.

Під час розгляду заявлених грошових вимог, суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом та самостійно розглядає заявлені грошові вимоги, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду приймає процесуальне рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно визнавши частково чи повністю грошові вимоги кредитора або відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство, встановивши, до прикладу, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Колегія суддів звертає увагу, що з огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов`язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника на підставі поданих доказів. Лише після з`ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі (висновок Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2042/20).

Враховуючи все вищевикладене, за наявними в матеріалах справи доказами вимога банку у сумі 76 031 021 грн 17 коп. не може вважатися такою, що доведена належними та допустимими доказами.

При цьому, незважаючи на допущені судом першої інстанції помилки в оцінці частини обставин справи, про що було зазначено судом апеляційної інстанції у цій постанові вище, у підсумку суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності між сторонами спору про право, який може бути вирішений господарським судом виключно у позовному провадженні, а не у підготовчому засіданні у справі про банкрутство, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Опт Нафта Плюс" на підставі частини 6 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства.

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Доводи апеляційної скарги зводяться до відсутності між сторонами у даній справі спору про право та полягають у незгоді з висновком суду першої інстанції щодо наявності такого спору. У той же час, за встановлених апеляційним господарським судом обставин, доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються.

Колегією суддів також враховано, що відповідно до частин 1, 2, 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Апеляційний господарський суд зазначає, що у даній справі судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, однак зазначене порушення не відноситься до обов`язкових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції (визначених в частині 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, зазначене порушення норм процесуального права не є підставою для скасування або зміни судового рішення, оскільки це порушення не призвело до неправильного вирішення справи. У даній справі суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Опт Нафта Плюс".

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2026 у справі № 904/2131/25 такою, що підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

З підстав наведеного та керуючись статтями 129, 269, 270, 275 - 284, 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2026 у справі № 904/2131/25 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2026 у справі №904/2131/25 - залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк".

4. Матеріали справи № 904/2131/25 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України та статтею 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повна постанова складена та підписана 23.09.2026.

Головуючий суддя Ю.В. Фещенко

Суддя Я.С. Золотарьова

Суддя С.В. Мартинюк