Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №908/1194/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026 м.Дніпро

Справа № 908/1194/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кошлі А.О. (доповідач) суддів: Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В.,

за участі:

секретаря судового засідання: Ігнатенко Г.В.

представника позивача – Букін С.М.

представника відповідача (апелянт) – 1 – Філобок О.Л.

представника відповідача (апелянт) -2 – Русанова Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного підприємства «ТОРНАДО» та Фізичної особи - підприємця Філобок Руслана Леонідовича на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 21.05.2026 (суддя Боєва О.С.) у справі № 908/1194/26

за позовом: Запорізької міської ради (проспект Соборний, будинок 206, місто Запоріжжя, 69105; ідентифікаційний код юридичної особи 04053915)

до відповідача-1: Фізичної особи - підприємця Філобок Руслана Леонідовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача-2: Приватного підприємства «ТОРНАДО» (вулиця Автозаводська, будинок 8, квартира 103, місто Запоріжжя, 69118; ідентифікаційний код юридичної особи 31051275)

про стягнення доходів, отриманих від безпідставно набутого майна

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:

Запорізька міська рада звернулася до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою (документ сформований в системі «Електронний суд» 18.05.2026, вх. № 1413/08-07/26 від 19.05.2026) до відповідачів: 1. Фізичної особи - підприємця Філобок Руслана Леонідовича, 2. Приватного підприємства «ТОРНАДО» з позовними вимогами про стягнення з ФОП Філобок Руслана Леонідовича доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за користування земельною ділянкою у період з 01.10.2023 по 31.12.2025 у сумі 49 667,80 грн та стягнення з Приватного підприємства «ТОРНАДО» доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за користування земельною ділянкою у період з 01.10.2023 по 31.12.2025 у сумі 472 040,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі є власниками об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці загальною площею 1,4664 га, кадастровий номер 2310100000:07:040:0021, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Виробнича 11а, яка належить територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на праві комунальної власності. Набувши право власності на нерухоме майно, відповідачі не виконували свій обов`язок як фактичні користувачі земельної ділянки щодо сплати плати за землю.

19.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява Запорізької міської ради про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.05.2026 заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову задоволено. Ухвалено забезпечити позов, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Фізичній особі-підприємцю Філобок Руслану Леонідовичу (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ), в межах заявленої вимоги у розмірі 49 667,80 грн, а саме на: склад нафтопродуктів інв. №1005, літ. Ж, площею 16 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Виробнича 11а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 632824323101). Ухвалено забезпечити позов, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Приватному підприємству «ТОРНАДО» (код ЄДРПОУ 31051275; 69118, м. Запоріжжя, вул. Автозаводська, буд. 8, кв. 103), в межах заявленої вимоги у розмірі 472 040,85 грн, а саме на: мийка інв. №1008, літ. Г, площею 149,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 841508823101).

Приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд виходив з того, що вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища та ефективний захист порушених прав та інтересів заявника у випадку задоволення поданого позову. Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки арештоване майно фактично залишається у володінні власників, без обмеження права користування ним, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Не погодившись із ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.05.2026 у справі № 908/1194/26, Приватне підприємство «ТОРНАДО» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 21.05.2026 у справі № 908/1194/26 в частині задоволення заяви позивача про забезпечення позову щодо ПП «ТОРНАДО» шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Приватному підприємству «ТОРНАДО» (код ЄДРПОУ 31051275; 69118, м. Запоріжжя, вул. Автозаводська, буд. 8, кв. 103), в межах заявленої вимоги у розмірі 472 040,85 грн, а саме на: мийка інв. №1008, літ. Г, площею 149,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Виробнича 11а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 841508823101), та відмовити позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову щодо ПП «ТОРНАДО».

Також, не погодившись із зазначеною ухвалою, Фізична особа - підприємець Філобок Руслан Леонідович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 21.05.2026 у справі № 908/1194/26 в частині задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Фізичній особі-підприємцю Філобок Руслану Леонідовичу (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ), в межах заявленої вимоги у розмірі 49 667,80 грн, а саме на: склад нафтопродуктів інв. №1005, літ. Ж, площею 16 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Виробнича, буд. 11-А (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 632824323101), в повному обсязі.

Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Узагальнення доводів апеляційної скарги Приватного підприємства «ТОРНАДО»:

ПП «ТОРНАДО» вважає, що ухвалу прийнято в порушення норм процесуального та матеріального права, при неповному встановленні обставин, які мають значення для справи, та неправильному встановленні обставин, які мають значення для справи, внаслідок невірної оцінки доказів, за відсутністю достатніх підстав та доказів для застосування заходів забезпечення позову.

Апелянт зазначає, що позивач обґрунтовує заяву наявністю заборгованості відповідача-2 перед бюджетом, проте не надав жодного доказу, який саме обов`язковий платіж — збір чи податок, передбачений законодавством, що підлягає обов`язковій сплаті до бюджету, є несплаченим відповідачем-2. Позивач лише надає вимогу щодо оплати суми, яку він вважає доходом від безпідставно набутого майна, однак такий платіж не передбачений жодною нормою Податкового кодексу України чи нормами територіальної громади як обов`язковий платіж до бюджету. Вимога позивача є спірною та не має наслідком нарахування заборгованості перед бюджетом, а відповідно, не є належним та допустимим доказом наявності заборгованості перед бюджетом, що суперечить ст. 76, 77 ГПК України. При цьому судом не надано правову оцінку факту відсутності заборгованості відповідача-2 перед бюджетом зі сплати земельного податку та відповідно його оплату у повному обсязі, про що надано позивачем до матеріалів справи інформацію від Департаменту фінансової та бюджетної політики Запорізької міської ради від 23.01.2026, що підтверджує платоспроможність відповідача-2 та відсутність фінансових ризиків позивача чи будь-яких підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду. Апелянт посилається на висновки постанов КГС ВС від 13.12.2023 у справі № 921/290/23, від 04.09.2024 у справі № 915/249/24, від 14.08.2023 у справі № 904/1329/23.

Апелянт стверджує, що вартість об`єкту нерухомого майна, на який ухвалено накласти арешт, втричі більша ніж сума стягнення, що в порушення вимог ст. 137 ГПК України суперечить принципу співмірності суми позовних вимог сумі забезпечення позову. Окрім цього, вказане нерухоме майно надається в оренду, що є основним джерелом доходу відповідача, а договором оренди передбачено, що відповідач-2 гарантує, що майно вільне від зобов`язань перед третіми особами та на майно не накладений арешт. Вказані дії щодо арешту майна обмежують відповідача-2 у здійсненні нормальної господарської діяльності та можуть привести до унеможливлення виконання рішення суду. Апелянт посилається на висновки постанов КГС ВС від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23, від 14.10.2024 у справі № 915/534/24.

Апелянт також зазначає, що згідно інформації щодо сплати платежів до бюджету, наданої позивачем, зазначено суму 457 422,92 грн, яка була сплачена відповідачем-2 згідно платіжної інструкції № 862 від 28.08.2025 згідно наказу Господарського суду Запорізької області від 27.08.2025 по справі № 908/2046/24, тобто оплата у повному обсязі виконання рішення суду відбулась наступного дня за днем видачі наказу, що підтверджує фінансову відповідальність відповідача-2 та відсутність недобросовісних дій з його боку. Апелянт посилається на висновки постанов КГС ВС від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), від 07.04.2023 у справі № 910/15043/21, від 08.09.2025 у справі № 902/515/25.

Апелянт наголошує, що надані позивачем докази не містять жодних обставин, що доводять недобросовісність відповідача-2 та вчинення ним дій, що можуть у майбутньому унеможливити виконання рішення суду. Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає в доказуванні обставин, з якими пов`язане вирішення питання про забезпечення позову, а недоведення заявником дійсної необхідності забезпечення позову є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову. Апелянт посилається на висновки постанов КГС ВС від 14.11.2018 у справі № 910/8682/18, від 20.02.2019 у справі № 923/558/18, від 20.01.2025 у справі № 916/2907/24.

Узагальнення доводів апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Філобок Руслана Леонідовича:

ФОП Філобок Р.Л. вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального і процесуального права (ст. 136, ч. 4 ст. 137 ГПК України), яка не відповідає обставинам справи та підлягає скасуванню. Апелянт вважає, що накладення арешту на його нерухоме майно є необґрунтованим, неспівмірним та таким, що порушує баланс інтересів сторін.

Апелянт зазначає, що 20.09.2023 ним було подано звернення до позивача про передачу в оренду земельної ділянки та укладання договору оренди. У серпні 2024 року позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до ФОП Філобок Р.Л. та ПП «Торнадо» про стягнення 505 989,30 грн доходу, отриманого від безпідставно набутого майна. 19.11.2024 Господарським судом Запорізької області по справі № 908/2046/24 ухвалено судове рішення. 28.08.2025 Господарським судом Запорізької області було направлено копії виданих судових наказів від 27.08.2025 про стягнення з ФОП Філобок Р.Л. — 728,50 грн судового збору та 48 566,38 грн, з ПП «Торнадо» — 6 861,34 грн судового збору та 457 422,92 грн. 28.08.2025 зазначене рішення суду було виконано ФОП Філобок Р.Л. та ПП «Торнадо» добровільно та у повному обсязі шляхом сплати коштів за реквізитами, вказаними у судових наказах, що підтверджується копіями платіжних інструкцій № 141, № 142 від 28.08.2025.

Однак, як зазначає апелянт, 02.09.2025 з банківських рахунків ФОП Філобок Р.Л. та ПП «Торнадо» були повторно стягнуті кошти за тим самим судовим рішенням, на підставі тих самих виконавчих документів, але вже на підставі відкритих 01.09.2025 приватним виконавцем Проценко А.Ю. виконавчих проваджень. При цьому виконавчі документи, направлені позивачем на примусове виконання, містили самостійне внесення ним у резолютивну частину зміни шляхом закреслення реквізитів розрахункових рахунків, визначених на виконання судового рішення боржниками, що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». 03.09.2025 апелянтом та відповідачем-2 було подано через канцелярію позивача вимогу про повернення безпідставно стягнутих коштів, яка станом на час звернення до суду апеляційної інстанції позивачем не виконана.

Апелянт наголошує, що добровільне виконання ним та відповідачем-2 рішення Господарського суду у справі № 908/2046/24 28.08.2025 є прямим доказом та спростуванням наведених судом в оскаржуваній ухвалі припущень про існування ризику ухилення апелянта від виконання судових рішень, оскільки така поведінка свідчить про належне та добросовісне виконання ним своїх майнових зобов`язань. Належних обґрунтованих підстав для необхідності арешту майна та припущення у недобросовісності апелянта не наведено.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не виконав покладений на нього обов`язок щодо повного дослідження підстав для забезпечення позову, обмежившись перевіркою лише формального існування спору та гіпотетичного ризику відчуження майна, проте не перевіривши дійсну мету звернення позивача із заявою про забезпечення позову за відсутністю ознак зловживання процесуальними правами апелянтом.

Апелянт стверджує, що ні в оскаржуваній ухвалі суду, ні в заяві позивача про забезпечення позову не наведено жодних доказів щодо відсутності у апелянта відповідного обсягу майна, в тому числі грошових коштів або активів, за рахунок яких може бути виконане можливе судове рішення. Сам факт самостійного ініціювання апелянтом у 2023 році, вже в умовах дії воєнного стану, звернення до позивача щодо передачі земельної ділянки в оренду та укладення відповідного договору оренди свідчить про готовність нести пов`язані з цим фінансові витрати, що є несумісним з припущенням про намір ухилитися від виконання майбутніх грошових зобов`язань.

Апелянт також зазначає, що вжиті судом заходи забезпечення позову не відповідають принципу співмірності: вартість нерухомого майна апелянта, на яке накладений арешт, становить 178 335,87 грн, тоді як сума заявлених позовних вимог — 49 667,80 грн, що в 3,5 рази більше суми позовних вимог позивача. Апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20, від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20, постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати КГС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанови Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 14.08.2023 у справі № 904/1329/23, від 11.07.2023 у справі № 917/322/23, від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22, від 20.01.2025 у справі № 916/2907/24.

Апелянт вважає, що застосований судом захід забезпечення позову не відповідає критеріям розумності, необхідності, адекватності та співмірності, не забезпечує справедливого балансу між інтересами сторін спору та суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо необхідності співвіднесення виду забезпечення позову із характером та розміром заявлених вимог, а також із врахуванням наявної заборгованості позивача грошових коштів апелянту та іншій стороні по справі.

Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу

Запорізька міська рада подала відзив на апеляційні скарги, згідно якого заперечує проти апеляційних скарг Приватного підприємства «ТОРНАДО» та Фізичної особи - підприємця Філобок Руслана Леонідовича, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції — законною, ухваленою з дотриманням норм матеріального і процесуального права, посилаючись на наступне:

Позивач зазначає, що позовні вимоги у справі № 908/1194/26 мають чітко визначений майновий характер та спрямовані на захист інтересів територіальної громади, обґрунтування позову ґрунтується на приписах ст. 1212 ЦК України. Апелянти є власниками окремих об`єктів нерухомості, які розташовані на одній земельній ділянці комунальної власності площею 1,4664 га з кадастровим номером 2310100000:07:040:0021, використовують зазначену землю для обслуговування своєї нерухомості без укладення договорів оренди та не сплачують належну плату, безпідставно зберігаючи у себе кошти, які мали б надходити до місцевого бюджету. Між сторонами існує реальний та обґрунтований майновий спір, що є першочерговою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Позивач зазначає, що 27.03.2026 направив на адресу відповідачів вимогу вих. № 01/02-11/0633 про добровільну сплату безпідставно збережених коштів, проте ця вимога була проігнорована, жодних дій щодо погашення боргу перед бюджетом міста апелянти не вчинили. Тривала відсутність дій відповідача щодо добровільного врегулювання спору чи погашення заборгованості після пред`явлення вимоги є об`єктивною обставиною, яка вказує на потенційний ризик ухилення від виконання майбутнього судового рішення.

Щодо тверджень скаржників про «фінансову дисциплінованість» та обставини розгляду справи № 908/2046/24, позивач наголошує, що ці доводи не стосуються предмету розгляду у справі № 908/1194/26, оскільки предметом спору є стягнення безпідставно збережених коштів за зовсім інший період. Виконання судового рішення на підставі виданих судом наказів за своєю правовою природою не є добровільним врегулюванням спору чи проявом «фінансової дисципліни». Наявність майнових спорів та відкритих виконавчих проваджень щодо попередніх періодів лише підтверджує тривалу та системну бездіяльність відповідачів у сфері земельних правовідносин із громадою міста. Той факт, що відповідачі вже вдруге змушують територіальну громаду звертатися до суду для стягнення плати за користування однією і тією ж земельною ділянкою, доводить їхнє небажання виконувати обов`язки добровільно. Добросовісність відповідачів повністю спростовується також тим, що 27.03.2026 позивач направив на їхню адресу вимогу про добровільну сплату безпідставно збережених коштів за новий період, яка була ними свідомо проігнорована.

Позивач зазначає, що твердження ПП «Торнадо» про відсутність заборгованості з податку на землю є маніпулятивним, оскільки предметом позову є не земельний податок, а доходи, отримані від безпідставно набутого майна (орендна плата), а сплата земельного податку не звільняє фактичного користувача землі від обов`язку сплачувати кошти за користування ділянкою в розмірі орендної плати.

Щодо співмірності та пропорційності заходів забезпечення, позивач зазначає, що суд першої інстанції чітко визначив, що арешт накладається в межах заявлених вимог. Накладення арешту на зазначені об`єкти нерухомості є єдиним можливим способом забезпечити виконання грошових вимог, оскільки апелянти не надали суду відомостей про наявність у них інших грошових активів на рахунках, достатніх для покриття суми позову. Обраний захід є найменш обтяжливим, не позбавляє відповідачів права користування майном, не перешкоджає їхній поточній господарській діяльності, а лише тимчасово обмежує право на його відчуження. Ризик неотримання доходів через внутрішні умови договорів оренди апелянтів є їхнім власним комерційним ризиком і не може переважати публічний інтерес територіальної громади щодо захисту бюджетних коштів.

Позивач також наголошує, що місто Запоріжжя є прифронтовим обласним центром, загальна заборгованість відповідачів у розмірі 521 708,65 грн є суттєвою для бюджету територіальної громади в умовах воєнного стану, а ризик невиконання судового рішення через відсутність заходів забезпечення позову завдасть шкоди не лише майновим інтересам міської ради, а й публічним інтересам мешканців прифронтового міста.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи

Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 у даній справі за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ТОРНАДО» визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Демчина Т.Ю., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства «ТОРНАДО» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 21.05.2026 у справі № 908/1194/26 було залишено без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків. На виконання ухвали суду апелянтом подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2026 поновлено Приватному підприємству «ТОРНАДО» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Запорізької області від 21.05.2026 у справі № 908/1194/26, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ТОРНАДО», витребувано з Господарського суду Запорізької області справу № 908/1194/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 21.07.2026 об 11.30 годині.

Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 15.06.2026 за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Філобок Руслана Леонідовича визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Демчина Т.Ю., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.06.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Філобок Руслана Леонідовича на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 21.05.2026 у справі № 908/1194/26 було залишено без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків. На виконання ухвали суду апелянтом подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 поновлено Фізичній особі - підприємцю Філобок Руслану Леонідовичу пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Запорізької області від 21.05.2026 у справі № 908/1194/26, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Філобок Руслана Леонідовича. Об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Приватного підприємства «ТОРНАДО» та Фізичної особи - підприємця Філобок Руслана Леонідовича на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 21.05.2026 у справі № 908/1194/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 21.07.2026 об 11.30 годині.

З метою забезпечення можливості іншим учасникам справи прийняти участь в апеляційному розгляді справи, колегія суддів ухвалила відкласти судовий розгляд на 08.09.2026 на 11.30 годину.

Представники апелянтів ПП «ТОРНАДО» та ФОП Філобок Р.В. в судовому засіданні вимоги, викладені у своїх апеляційних скаргах підтримали та просили їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційних скарг, просив відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 08.09.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку

19.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява Запорізької міської ради про забезпечення позову (вх. № 11025/08-08/26 від 19.05.2026).

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, зокрема, про наступне. Фізична особа-підприємець Філобок Руслан Леонідович є власником нерухомого майна, зокрема, складу нафтопродуктів інв. №1005, літ. Ж, загальною площею 16 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 632824323101). Право власності відповідача-1 на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано 18.05.2018, що підтверджується долученою до позову копією Інформаційної довідки з державного реєстру прав власності № 475591712 від 04.05.2026. Приватне підприємство «ТОРНАДО» є власником нерухомого майна, зокрема, мийки інв. №1008, літ. Г, загальною площею 149,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 841508823101).

Право власності відповідача-2 на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано 05.02.2016, що підтверджується долученою до позову копією Інформаційної довідки з державного реєстру прав власності № 475591984 від 04.05.2026. Зазначені об`єкти нерухомості розташовані на земельній ділянці загальною площею 1,4664 га, кадастровий номер 2310100000:07:040:0021, за адресою: АДРЕСА_3 . Власником земельної ділянки є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на праві комунальної власності.

Набувши право власності на нерухоме майно, відповідачі не виконували свій обов`язок як фактичні користувачі земельної ділянки. 27.03.2026 Запорізька міська рада звернулася до ФОП Філобок Р.Л. та ПП «Торнадо» з вимогою (вих. №01/02-11/0633 від 27.03.2026), в якій просила сплатити належну суму безпідставно збереженої плати за користуванням земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:07:040:0021. Проте станом на день звернення з позовом до суду вказана вимога зі сторони відповідача-1 та відповідача-2 залишилась без виконання. Пред`явлення Запорізькою міською радою до суду позову про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, без його забезпечення, дозволить ФОП Філобок Р.Л. та ПП «Торнадо» вчинити дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, що в подальшому унеможливить або суттєво ускладнить виконання судового рішення.

З огляду на зазначені обставини, накладення арешту на нерухоме майно, що належить ФОП Філобок Р.Л. та ПП «ТОРНАДО» є необхідним, оскільки відповідачі мають заборгованість перед місцевим бюджетом територіальної громади міста Запоріжжя та в добровільному порядку, після направлення вимоги, не здійснюють намірів щодо її сплати.

Позивач вважає за необхідне вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідачів, що є достатнім та мінімально необхідним заходом, який гарантує виконання майбутнього судового рішення, не перешкоджаючи при цьому господарській діяльності відповідачів. Такий захід не позбавляє відповідачів права користування майном, а лише обмежує право на його відчуження на період розгляду справи.

Не накладення арешту на вказані об`єкти, які належать ФОП Філобок Р.Л. та ПП «ТОРНАДО», може призвести до передачі його в іпотеку пов`язаним юридичним особам, або взагалі його відчуження, що у подальшому унеможливить виконання судового рішення і, в свою чергу, призведе до порушення принципу обов`язковості судових рішень, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України.

Загальна заборгованість відповідачів у розмірі 521708,65 грн є суттєвою для бюджету територіальної громади в умовах воєнного стану. Ризик невиконання судового рішення через відсутність заходів забезпечення позову завдасть шкоди не лише майновим інтересам міської ради, а й публічним інтересам мешканців прифронтового міста, оскільки ці кошти мають бути спрямовані на захист та життєдіяльність міста Запоріжжя; невжиття заходів забезпечення позову у даній справі призведе до порушення балансу між приватним інтересом відповідачів та фундаментальним публічним інтересом прифронтової громади.

Вказані заходи забезпечення позову є безпосередньо пов`язаними з предметом спору, а їх застосування забезпечить реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог до кожного з відповідачів у відповідних частинах.

Отже, такий обраний позивачем вид забезпечення позову, як накладення арешту на майно, що належить відповідачам на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами.

На виконання ч.2 ст. 143 ГПК України Запорізькою міською радою вказано, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки запропоновані заходи забезпечення позову не призведуть до спричинення відповідачам будь-яких матеріальних збитків чи матеріальної шкоди.

Запорізька міська рада просить забезпечити позов, шляхом:

1. Накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Фізичній особі підприємцю Філобок Руслану Леонідовичу (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), а саме: склад нафтопродуктів інв. №1005, літ. Ж, площею 16 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Виробнича 11а, в межах суми заявлених позовних вимог, а саме: 49 667,80 гривень;

2. Накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Приватному підприємству «Торнадо» (код ЄДРПОУ 31051275, місцезнаходження: 69118, м. Запоріжжя, вул. Автозаводська, буд. 8, кв. 103), а саме: мийка інв. №1008, літ. Г, площею 149,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Виробнича 11а, в межах суми заявлених позовних вимог, а саме: 472 040,85 гривень.

Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Запорізької області від 21.05.2026 у справі № 908/1194/26, якою задоволено заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Фізичній особі-підприємцю Філобок Руслану Леонідовичу, в межах заявленої вимоги у розмірі 49 667,80 грн, а саме на: склад нафтопродуктів інв. №1005, літ. Ж, площею 16 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Виробнича 11а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 632824323101), та на нерухоме майно, яке належить Приватному підприємству «ТОРНАДО», в межах заявленої вимоги у розмірі 472 040,85 грн, а саме на: мийка інв. №1008, літ. Г, площею 149,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Виробнича 11а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 841508823101).

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування оскаржуваної ухвали з огляду на таке.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 4 ст. 137 ГПК України визначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Інститут забезпечення позову є одним із важливих механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту прав та інтересів учасників судового процесу. Забезпечення позову за своєю правовою природою виступає засобом запобігання можливому порушенню прав чи охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб. Його основною метою є недопущення порушення в майбутньому прав та законних інтересів позивача, а також забезпечення реального виконання рішення суду та уникнення можливих труднощів під час його виконання у разі задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахування: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.

Для забезпечення позову достатньо обґрунтованим є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідний захід забезпечення повинен бути пов`язаний з предметом спору, щоб збалансувати інтереси всіх учасників процесу та запобігти ситуаціям, коли рішення не буде виконане або призведе до додаткових спорів.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з ФОП Філобок Руслана Леонідовича доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за користування земельною ділянкою у період з 01.10.2023 по 31.12.2025 у сумі 49 667,80 грн та стягнення з ПП «ТОРНАДО» доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за користування земельною ділянкою у період з 01.10.2023 по 31.12.2025 у сумі 472 040,85 грн.

Виконання можливого судового рішення у цій справі безпосередньо залежить від наявності у відповідача грошових коштів або майна, за рахунок якого може бути задоволено позовні вимоги.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 та від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

З огляду на характер спірних правовідносин, майновий характер позовних вимог та їх значний розмір, колегія суддів дійшла висновку про наявність реальної загрози утруднення виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову, зокрема у зв`язку з ризиком відчуження майна чи виведення активів відповідачем.

Водночас застосування арешту на нерухоме майно відповідачів в межах заявлених вимог є співмірним заявленим вимогам і не призводить до невиправданого обмеження їхніх прав, оскільки таке майно залишається у володінні та користуванні відповідачів, обмежується лише право розпорядження ним. Такий захід є додатковою гарантією реального виконання рішення суду, при цьому відповідачі не позбавлені можливості добровільно виконати рішення шляхом сплати грошових коштів.

Правомірність такого підходу узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, зокрема, викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, якою відступлено від висновків щодо обмеження можливості накладення арешту на майно у спорах про стягнення коштів, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Разом з тим заходи забезпечення позову мають застосовуватись виключно в межах предмета позову та з дотриманням принципу співмірності (постанови Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21, від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20 та від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20). Накладення арешту одночасно на всі грошові кошти та все майно відповідача у повному обсязі ціни позову призвело б до подвійного забезпечення позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з доводами скаржників про те, що позивачем не доведено наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтями 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

У разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів сама по собі можливість відповідачів у будь-який момент відчужити майно, є очевидною та такою, що не потребує додаткового доказування. Така поведінка потенційно може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Вимога щодо надання позивачем доказів на підтвердження зазначених обставин фактично означала б покладення на нього обов`язку доведення очевидних речей (наявності у відповідача нічим не обмеженого права розпорядження своїм майном), що свідчить про застосування завищеного стандарту доказування та порушує баланс інтересів сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Подібні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22 та від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів враховує не лише майновий характер заявлених вимог, а й сукупність установлених судом першої інстанції обставин.

Відповідачі є власниками конкретних об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці комунальної власності, за фактичне користування якою заявлено вимоги про стягнення коштів; направлена Запорізькою міською радою 27.03.2026 вимога про їх сплату до звернення з позовом виконана не була; спір щодо плати за користування цією ж земельною ділянкою між тими самими сторонами за попередній період уже був предметом судового розгляду у справі № 908/2046/24. Наведені обставини у поєднанні з необмеженою можливістю власників розпорядитися належною їм нерухомістю дають достатні підстави для висновку про ймовірність утруднення виконання можливого рішення про стягнення коштів у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Посилання скаржників на виконання ними рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2024 у справі № 908/2046/24 не спростовують зазначеного висновку. З наданих ними документів убачається, що сплата коштів за тим спором відбулася після набрання рішенням законної сили та видачі судових наказів. Сам по собі факт виконання іншого судового рішення, що є обов`язком сторони відповідно до статті 129-1 Конституції України та статті 18 ГПК України, не гарантує наявності у відповідачів майна або коштів у розмірі, необхідному для виконання можливого рішення в цій справі на час набрання ним законної сили, та не усуває ризику розпорядження належними їм активами під час розгляду спору.

Не підтверджує відсутності такого ризику й звернення ФОП Філобок Р.Л. у 2023 році до Запорізької міської ради щодо оформлення права користування земельною ділянкою. Вказана обставина може характеризувати дії скаржника у земельних правовідносинах, однак не свідчить про його поточний майновий стан та не обмежує правомочність власника відчужити належний йому об`єкт нерухомості до закінчення розгляду цієї справи.

Доводи ПП «ТОРНАДО» про відсутність заборгованості зі сплати земельного податку також не впливають на вирішення питання про забезпечення позову. Предметом позову в цій справі є не стягнення податкового боргу, а стягнення доходу, отриманого від безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою, у порядку статті 1212 ЦК України.

При цьому колегія суддів зауважує, що питання про наявність підстав для такого стягнення, правильність визначення спірного періоду та розміру заявлених сум підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті. На стадії вирішення заяви про забезпечення позову суд не надає оцінки обґрунтованості позовних вимог. Тому сплата земельного податку та відсутність податкового боргу самі по собі не доводять ані відсутності спору, ані гарантованої можливості виконання майбутнього рішення.

Колегія суддів також відхиляє посилання ФОП Філобок Р.Л. на нібито повторне стягнення Запорізькою міською радою коштів за виконавчими документами у справі № 908/2046/24 та на наявність у міської ради зустрічної заборгованості перед відповідачами. Правомірність дій сторін і приватного виконавця під час виконання рішення в іншій справі не є предметом цього апеляційного перегляду. Подання вимоги про повернення коштів або намір звернутися з окремим позовом не підтверджують існування встановленої судовим рішенням, безспірної та такої, що настала до виконання, зустрічної вимоги до позивача, а тому не усувають необхідності забезпечення заявленого у цій справі позову.

Стосовно доводів про відсутність зв`язку між арештованим майном та предметом спору колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України позов може бути забезпечено накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти відповідача. У спорі про стягнення коштів арешт належного відповідачу нерухомого майна спрямований на збереження активу, за рахунок якого може бути виконане рішення у разі задоволення позову.

Отже, необхідний зв`язок між обраним заходом і позовною вимогою полягає у спроможності такого заходу забезпечити реальне виконання рішення.

Такий підхід відповідає висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, згідно з яким накладення арешту на нерухоме майно відповідача є належним видом забезпечення позову про стягнення грошових коштів, а такий захід не призводить до невиправданого обмеження майнових прав, оскільки майно залишається у володінні та користуванні власника, а тимчасово обмежується лише можливість розпорядження ним.

Оскаржуваною ухвалою арешт накладено не на все майно та грошові кошти кожного з відповідачів, а на один індивідуально визначений об`єкт нерухомості кожного з них окремо та в межах суми вимог, заявлених саме до відповідного відповідача: 49 667,80 грн щодо ФОП Філобок Р.Л. і 472 040,85 грн щодо ПП «ТОРНАДО».

Отже, подвійного забезпечення однієї й тієї самої вимоги або поширення арешту понад її розмір оскаржувана ухвала не передбачає.

Посилання ФОП Філобок Р.Л. на те, що зазначена ним вартість складу нафтопродуктів у розмірі 178 335,87 грн перевищує суму пред`явленої до нього вимоги, саме по собі не свідчить про неспівмірність застосованого заходу.

Вказаний об`єкт є індивідуально визначеною нерухомою річчю, арешт якої в частині, фізично пропорційній ціні позову, об`єктивно неможливий. Водночас суд обмежив обсяг забезпечення сумою 49 667,80 грн, що не забороняє скаржнику володіти і користуватися майном, здійснювати за його допомогою господарську діяльність та отримувати доходи. Скаржник не навів відомостей про інший належний йому актив, застосування обмеження до якого у межах заявленої суми було б менш обтяжливим і водночас так само ефективно гарантувало б виконання можливого рішення суду.

Твердження ПП «ТОРНАДО» про те, що арешт мийки перешкоджатиме виконанню укладеного ним договору оренди, також не підтверджує порушення принципу пропорційності. Оскаржувана ухвала не містить заборони користуватися цим об`єктом, передавати його у фактичне користування за вже укладеним договором або отримувати орендну плату. Саме лише посилання на передбачену договором гарантію орендодавця щодо відсутності обтяжень не доводить припинення договору, втрати відповідачем доходу чи іншого реального втручання в його поточну господарську діяльність. Умови приватноправового договору відповідача з третьою особою не можуть самі по собі виключати застосування передбаченого процесуальним законом тимчасового заходу забезпечення позову.

Таким чином, негативні наслідки вжитого заходу для відповідачів полягають лише у тимчасовому обмеженні права відчужити визначені об`єкти нерухомості. Натомість наслідком невжиття такого заходу може стати вибуття активів, за рахунок яких можливе виконання рішення про стягнення коштів. З огляду на обмеження арешту сумою вимог до кожного відповідача, збереження за ними прав володіння та користування майном і відсутність доведеного припинення господарської діяльності застосований захід відповідає критеріям адекватності, співмірності та збалансованості інтересів сторін.

Незгода скаржників із позовними вимогами, розрахунком позивача чи діями міської ради в інших правовідносинах не свідчить про недобросовісну процесуальну мету звернення із заявою про забезпечення позову.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив наявність зв`язку між обраним заходом забезпечення та предметом позову, оцінив імовірність утруднення виконання можливого рішення, дотримався співмірності й балансу інтересів сторін та обрав захід, який не припиняє господарської діяльності відповідачів і не позбавляє їх володіння та користування належним майном. Наведені в апеляційних скаргах обставини цих висновків не спростовують і не свідчать про порушення судом першої інстанції статей 136, 137 ГПК України.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду Запорізької області від 21.05.2026 у справі №908/1194/26 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги Приватного підприємства «ТОРНАДО» та Фізичної особи - підприємця Філобок Руслана Леонідовича задоволенню не підлягають.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржників.

Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284, Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Приватного підприємства «ТОРНАДО» та Фізичної особи - підприємця Філобок Руслана Леонідовича на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 21.05.2026 у справі № 908/1194/26 – залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 21.05.2026 у справі № 908/1194/26 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 23.09.2026.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя Т.Ю. Демчина

Суддя Т.В. Стефанів