Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №905/1180/23 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Харків Справа № 905/1180/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача , за вх. №1395 д/1 на рішення господарського суду Донецької області від 05.06.2026 ( суддя Ніколаєва Л. В . ) у справі №905/1180/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» , м.Дніпро,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Абріс» ЛТД , Донецька обл., м.Харцизьк,

про стягнення 44 858,08 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з ТОВ «Абріс» ЛТД 44 858,08 грн, з яких 33 826,31 грн - борг за спожиту електроенергію, 752,80 грн - 3% річних, 1 837,95 грн - інфляційні втрати, 8 441,02 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг на умовах комерційної пропозиції «Універсальна» постачальника універсальних послуг ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» для малих не побутових споживачів в частині оплати за спожиту електроенергію за період вересень-жовтень 2022 року.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.06.2026 у справі №905/1180/23 у позові відмовлено .

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що місцезнаходженням відповідача як на момент укладення договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.01.2019, так і на момент звернення позивача до суду, є м. Харцизьк Донецької області, яке належить до тимчасово окупованої території України.

Суд установив, що відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» здійснення господарської діяльності суб`єктами господарювання, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія, допускається виключно після зміни їх податкової адреси на іншу територію України, а правочин, стороною якого є такий суб`єкт господарювання, є нікчемним.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку про нікчемність договору від 01.01.2019 та підписаних на його виконання актів приймання-передачі електричної енергії від 30.09.2022 та 31.10.2022, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за спожиту електричну енергію на підставі зазначеного договору. Похідні вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені також залишено без задоволення.

Позивач ( апелянт) з рішенням суду першої інстанції частково не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду у справі в оскаржуваній частині .

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає наступне.

Суд першої інстанції, установивши нікчемність договору та актів приймання-передачі електричної енергії, неправильно застосував норми матеріального права, оскільки не застосував наслідки недійсності нікчемного правочину, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України.

Апелянт посилається на частину п`яту статті 216 Цивільного кодексу України та зазначає, що суд має право застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

На думку апелянта, оскільки електрична енергія фактично була поставлена та спожита відповідачем, її повернення в натурі є неможливим, а тому відповідач має відшкодувати вартість отриманого.

Позивач вважає, що розмір такого відшкодування становить 33 826,31 грн.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2026 відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача , за вх. №1395 д/1 на рішення господарського суду Донецької області від 05.06.2026 у справі №905/1180/23 . Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також встановлено учасникам справи строк протягом якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі з відповідним мотивуванням їх подання. При цьому, судом роз`яснено про можливість надання та звернення до суду засобами електронного зв`язку і порядок такого звернення. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи .

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм . (Також зафіксовано актом САГС що в установленому порядку на адресу вул.Лазо, буд.13, кв.80, м. Харцизьк, 86701 ТОВ "АБРІС" ЛТД тимчасово відсутній обмін з відділенням поштового зв`язку № 86701 в умовах воєнного стану.)

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, без проведення судового засідання.

Також, судова колегія повідомляла , що в Україні введено дію воєнного стану, а також особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду, може привести до подовження процесуальних строків розгляду справи.

Від відповідача відзив до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» (постачальник, позивач) створено в результаті здійснення заходів з відокремлення функцій з розподілу електричної енергії від функцій з постачання електричної енергії на виконання приписів ЗУ «Про ринок електричної енергії», має право на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу на підставі ліцензії, виданої постановою НКРЕКП №429 від 14.06.2018, та з 01.01.2019 виконує функції постачальника універсальних послуг відповідно до п. 13 розд. ХVІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

З 01.01.2019 ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» та ТОВ «Абріс» ЛТД укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг на умовах комерційної пропозиції «Універсальна» постачальника універсальних послуг ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» для малих непобутових споживачів, які розміщені на офіційному сайті ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» https//www.dn.yasno.com.ua/, шляхом здійснення попередньої оплати за електричну енергію за січень 2019 року (відповідна банківська виписка по рахунку ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» від 21.01.2019 наявна у справі).

Для проведення розрахунків позивачем відкрито відповідачу особовий рахунок №269.

Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим та малим непобутовим споживачам постачальником універсальних послуг та укладається сторонами з урахуванням ст. ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом приєднання споживача до цього договору, згідно із заявою-приєднання, яка є додатком до цього договору (п. 1.1. договору).

За цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п. 2.1 договору).

Обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу/передачі електричної енергії (п. 2.2. договору).

Споживач розраховується з постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком до цього договору (п. 5.1. договору).

Спосіб визначення ціни за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни на електричну енергію (п. 5.2. договору).

Ціна на електричну енергію встановлюється з дотриманням вимог, передбачених Законом України «Про ринок електричної енергії» і ПРРЕЕ. Сторони домовились про те, що ціна на електричну енергію, сформована постачальником відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, повинна бути обов`язкова для сторін з дати її введення в дію. Інформація про діючу ціну на електричну енергію постачальника має бути розміщена на офіційному веб-сайті постачальника не пізніше ніж за 20 днів до дати її застосування із зазначенням порядку її формування. Ціна (тариф) на електричну енергію має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у т.ч. у разі її зміни (п. п. 5.5.-5.7. договору).

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 5.8. договору).

Розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника (далі - спецрахунок). Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок постачальника надійшла вся сума коштів. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у т.ч. у разі його зміни (п. 5.9. договору).

Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої споживачем (п. 5.10. договору).

У разі порушення споживачем строків оплати постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати за цим договором (п. 5.11. договору).

Споживач здійснює оплату за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії у складі вартості (ціни) електричної енергії постачальника. При виставленні рахунку за спожиту електричну енергію споживачу постачальник зобов`язаний окремо вказувати оплату за послугу з розподілу електричної енергії та оплату вартості електричної енергії (п. 5.13. договору).

Цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набуває чинності з дати подання споживачем заяви-приєднання, якщо інше не встановлено комерційною пропозицією. Умови цього договору починають виконуватись з дати початку постачання електричної енергії, зазначеної споживачем в заяві-приєднання (п.13.1. договору).

За змістом комерційної пропозиції «Універсальна» постачальника універсальних послуг ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» для малих непобутових споживачів, на умовах якої відповідач приєднався до договору та яка є додатком №2 до нього, визначено, що постачання електричної енергії за договором про постачання електричної енергії здійснюється за регульованими цінами (тарифами) на електроенергію, розрахованими у відповідності до норм чинного законодавства, зокрема, на момент публікації цієї комерційної пропозиції відповідно до постанови НКРЕКП від 05.10.2018 №1177.

Оплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі попередньої оплати з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку. Оплата здійснюється на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника, зазначений у договорі та/або розрахункових документах (розд. 4 комерційної пропозиції).

100% попередня оплата здійснюється не пізніше, ніж за 6 календарних днів до дати початку розрахункового періоду з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію. Розрахунок (оплата) за фактично спожиту електричну енергію має бути здійснена споживачем у строк не більше 5-ти робочих днів після закінчення розрахункового періоду, незалежно від отримання рахунку. Виставлення рахунків за спожиту електроенергію здійснюється не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, за умови отримання даних про обсяги споживання від споживача/оператора системи/адміністратора комерційного обліку. Виставлення рахунку здійснюється шляхом його формування в програмному комплексі постачальника з можливістю перегляду споживачем в сервісі «Особистий кабінет».

За умовами цієї комерційної пропозиції споживач має обов`язок зареєструватись в сервісі «Особистий кабінет» та користуватись відповідним сервісом. Рахунок за фактичне споживання формується споживачем самостійного в сервісі «Особистий кабінет» не пізніше 24 годин після закінчення розрахункового періоду. В інших випадках рахунок надається постачальником споживачу на підставі отриманих від споживача/оператора розподілу/адміністратора комерційного обліку даних та може бути отриманий споживачем у відповідному енергоофісі постачальника. У разі не отримання споживачем рахунку, споживач здійснює оплату за спожиту електричну енергію, в установлені даним розділом строки, за платіжним документом, самостійно оформленим споживачем (розд. 5 комерційної пропозиції).

За внесення платежів, передбачених умовами договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, нарахованої протягом всього періоду прострочення зобов`язання, та 3% річних від суми боргу. Сума боргу сплачується споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення (розд. 6 комерційної пропозиції).

Для споживачів, у яких є чинний договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, на умовах комерційної пропозиції «Універсальна» постачання електричної енергії на умовах цієї комерційної пропозиції здійснюється за збігом двадцяти денного терміну з моменту її публікації. Для інших споживачів договір набирає чинності з наступного дня після подання споживачем заяви-приєднання, в якій повідомляється про обрання комерційної пропозиції «Універсальна», якщо протягом трьох робочих днів споживачу не буде повідомлено про невідповідність його критеріям обраної комерційної пропозиції чи неповноти наданого пакета документів. Договір на умовах цієї комерційної пропозиції укладається на строк до кінця календарного року. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо не пізніше ніж за 21 календарний день до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявить про припинення його дії або розірвання. Інформація про зміни цієї комерційної пропозиції оприлюднюється на офіційному веб-сайті постачальника не пізніше ніж за 20 календарних днів до строку введення відповідних змін. Договір, в частині постачання електричної енергії, діє виключно у межах строку дії договору споживача про надання послуг з розподілу, враховуючи розповсюдження його дії на окремі точки розподілу (за наявності декількох точок розподілу) (розд. 10 комерційної пропозиції).

У разі суперечностей (невідповідності) будь-якої з умов договору умовам, викладеним в цій комерційній пропозиції, застосовуються умови цієї комерційної пропозиції (розд. 12 комерційної пропозиції).

На виконання умов договору у період вересень-жовтень 2022 року позивач поставив, а відповідач прийняв електричну енергію в обсязі 5 947 кВт/год на суму 34 782,56 грн, на підтвердження чого позивач надав акти прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) від 30.09.2022 на суму 5 825,62 грн (обсяг 1 114 кВт/год), від 31.10.2022 на суму 28 956,94 грн (обсяг 4 833 кВт/год), які підписані сторонами.

Також позивач сформував та виставив відповідачу рахунки на оплату спожитої електричної енергії №269 від 03.10.2022 за вересень 2022 року на суму 5 554,43 грн, №269 від 01.11.2022 за жовтень 2022 року на суму 28 271,88 грн, з урахуванням того, що в рахунок погашення нарахувань за вересень 2022 року позивач зарахував 266,47 грн попередньої оплати, здійсненої відповідачем 22.08.2022, та 4,72 грн надлишково сплачених коштів зі здійснених відповідачем платежів за попередні періоди, а також в рахунок погашення нарахувань за жовтень 2022 року - 685,06 грн попередньої оплати, здійсненої відповідачем 23.09.2022.

Обсяг електричної енергії за період вересень-жовтень 2022 року визначений позивачем на підставі даних оператора системи розподілу, на підтвердження чого надано лист АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» від 30.05.2023 №67/7407-вих з інформацією щодо фактичного (звітного) обсягу споживання за вересень-жовтень 2022 року за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживача, який приєднаний до електричних мереж або відносяться до території ліцензованої діяльності оператора системи розподілу АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» - ТОВ «Абріс» ЛТД, ЕІС-код точок обліку: 62Z6399697957068, 62Z0547602182134.

Згідно з листом АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» від 27.12.2024 №64/17945 місцезнаходженням об`єктів ТОВ «Абріс» ЛТД є: за точкою обліку ЕІС-код 62Z6399697957068 - Донецька обл., Краматорський р-он, с. Петрівка ІІ, вул. Нова, 5а, за точкою обліку ЕІС-код 62Z0547602182134 - Донецька обл., Краматорський р-он, с. Петрівка ІІ, вул. Нова, 1б.

20.01.2023 позивач надіслав відповідачу на адресу електронної пошти protasovev@ukr.net претензію від 19.01.2023 №24/283 про сплату боргу за електричну енергію в розмірі 33 826,31 грн, нарахованих 3% річних та інфляційних втрат у семиденний строк з дати отримання цієї претензії.

Оскільки відповідь на претензію відповідачем не надано, оплату спожитої електричної енергії за вересень-жовтень 2022 року здійснено відповідачем не в повному обсязі, зазначені обставини і стали підставою для звернення позивач до суду з позовною заявою .

Як зазначалося вище, рішенням по справі у позовні відмовлено .

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на нижче викладене.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст.526 ЦК України)

Договір є обов`язковим для виконання сторонами. ( ст.628 ЦК України)

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Згідно зі ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 63 ЗУ «Про ринок електричної енергії» універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам. Постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується Регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.

Згідно з п. 8 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 №312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» (в редакції, чинній на час укладення договору) договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії (за умови надання рахунка постачальником універсальної послуги), або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії (п. 13 розд. ХVІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про ринок електричної енергії»).

У п. 1.2.8. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ) (в редакції, чинній на час укладення договору) визначено, що постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який розробляється постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (додаток 6 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку.

Згідно з пп. 3.1.7. п. 3.1. ПРРЕЕ (в редакції, чинній на час укладення договору) договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.

Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції (пп. 3.1.8. п. 3.1. ПРРЕЕ).

У відповідності до вказаних приписів законодавства 01.01.2019 між ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» та ТОВ «Абріс» ЛТД укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг на умовах комерційної пропозиції «Універсальна» постачальника універсальних послуг ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» для малих непобутових споживачів, які розміщені на офіційному сайті ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» https//www.dn.yasno.com.ua/, шляхом здійснення ТОВ «Абріс» ЛТД попередньої оплати за електричну енергію.

Також судом було встановлено, що у період вересень-жовтень 2022 року позивач поставив, а відповідач прийняв електричну енергію в обсязі 5 947 кВт/год на суму 34 782,56грн, про що сторонами підписані акти прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) від 30.09.2022 на суму 5 825,62 грн (обсяг 1 114 кВт/год), від 31.10.2022 на суму 28 956,94 грн (обсяг 4 833 кВт/год).

Обсяг електричної енергії за вересень-жовтень 2022 року підтверджено інформацією АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» (лист від 30.05.2023 №67/7407-вих), як оператором системи розподілу, який у спірний період виконував функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії у т. ч. щодо надання даних про обсяги електричної енергії, необхідних для формування платіжних документів та здійснення розрахунків (п. 10 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 №312, п.п. 4.3, 4.12, 4.13 розд. ІV ПРРЕЕ, затв. постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312, гл. 9.14 розд. IX, гл. 12.4 розд. XII ККОЕЕ, затв. постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311 (у редакції на час існування спірних відносин)).

Натомість, як встановлено господарським судом, відповідно до інформації з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача як на момент укладення договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.01.2019, так і на момент звернення позивача з цим позовом до суду та розгляду спору судом є: Донецька обл., м. Харцизьк, вул. Сергія Лазо, буд. 13, кв. 80.

15.04.2014 Верховною Радою України прийнято ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII (далі також Закон №1207-VII).

Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (ст.2 Закону №1207-VII).

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.

Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Указом Президента України «Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях» від 07.02.2019 №32/2019 відповідно до ч. 2 ст. 1 ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» затверджено «Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях», відповідно до яких м.Харцизьк входить до переліку районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях.

Також відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затв. наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, територія Донецького району Донецької області, до якого входить м. Харцизьк, з 07.04.2014 і по теперішній час належить до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України.

Таким чином, оскільки м. Харцизьк відповідно до Указу Президента України від 07.02.2019 №32/2019 входить до переліку районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, тому м. Харцизьк є окупованою Російською Федерацією територією починаючи з 07.04.2014 в розумінні ст. 2 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» і, оскільки місцезнаходженням відповідача є м. Харцизьк, тому, відповідно, на відповідача розповсюджуються особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території, визначені ст. 13 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме, правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абз. 2 ч. 2 ст. 215 ЦКУкраїни.

Апеляційний суд ураховує, що за преамбулою ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» цей Закон має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Верховний Суд у постанові від 15.11.2022 у справі №440/2831/19 зазначив таке: «Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» та внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 01.07.2021 №1618-IX (набрав чинності 21.11.2021) в статтю 13 Закону №1207-VII внесені зміни, зокрема частину першу цієї статті викладено в новій редакції: «Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України».

Апеляційний суд зауважує, що прийняття ЗУ №1618-ІХ та послідовна судова практика підтверджує загальне невизнання державою легітимності підприємницької діяльності на окупованих територіях.

Викладене відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 26.09.2023 у справі №913/527/21, яку підтримав Верховний Суд в постанові від 19.03.2026 у справі №905/238/23, зазначивши, що суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах міжнародно визнаного державного кордону є цілісною і недоторканною.

Суд зауважує, що станом 01.01.2019 загальновідомим уже був факт окупації м.Харцизьк та відповідач не перереєстрував місцезнаходження на підконтрольній території України.

За положеннями п. 45.2. ст. 45 ПК України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Таким чином, податковою адресою (за основним місцем обліку) відповідача є: Донецька обл., м. Харцизьк, вул. Сергія Лазо, буд. 13, кв. 80 (місцезнаходження відповідача згідно з відомостями з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

Матеріали справи не містять відомостей про реєстрацію або взяття на облік відповідача у контролюючих органах за місцем розташування рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (за неосновним місцем обліку), зокрема, за місцезнаходженням об`єктів в с.Петрівка ІІ Краматорського району Донецької області, за якими здійснювалось постачання електричної енергії, вартість якої заявлена до стягнення у цій справі.

Апеляційний суд наголошує, що за змістом абз. 2 ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» нікчемність правочину пов`язується саме з реєстрацією місцезнаходження (що одночасно є й податковою адресою (за основним місцем обілку)) суб`єкта господарювання, яким укладено такий правочин, на окупованій території.

При цьому, наведене законодавче положення не містить жодних виключень та/або застережень, зокрема, які б враховували неосновне місце обліку суб`єкта господарювання в податкових органах або місцезнаходження податкового органу, в якому перебуває на обліку суб`єкт господарювання, на підконтрольній Україні території при вирішенні питання щодо нікчемності укладеного таким суб`єктом правочинну.

За загальним правилом відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Таким чином, підстави для стягнення з відповідача заборгованості за спожиту електричну енергію за період вересень-жовтень 2022 року згідно з договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.01.2019 у розмірі 33 826,31 грн, відсутні.

Отже колегія суддів, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як було установлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, місцезнаходженням ТОВ «Абріс» ЛТД є м. Харцизьк Донецької області.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» здійснення господарської діяльності юридичними особами, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їх податкової адреси на іншу територію України. Цією ж нормою прямо встановлено, що правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним.

Частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом, при цьому визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції обґрунтовано виходив із нікчемності договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.01.2019, укладеного між ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» та ТОВ «Абріс» ЛТД, а також актів приймання-передачі електричної енергії від 30.09.2022 та 31.10.2022.

Відтак зазначений договір не може бути правовою підставою для виникнення та стягнення з відповідача договірної заборгованості за спожиту електричну енергію.

Саме з такою правовою конструкцією погодився Верховний Суд у постанові Касаційного господарського суду від 19.03.2026 у справі №905/238/23, у якій за обставин щодо суб`єкта господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, суди відмовили у задоволенні вимог, заявлених як договірне стягнення, оскільки відповідні правочини є нікчемними. Верховний Суд погодився з висновком про відмову в позові, зазначивши, зокрема, що вимоги про стягнення коштів на підставі статті 1212 або статті 216 ЦК України позивачем заявлені не були.

Доводи апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин частини першої та частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України колегія суддів оцінює критично.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю, а у разі неможливості повернення отриманого в натурі, зокрема коли отримане полягає у наданій послузі, відшкодовується вартість такого отриманого. Частиною п`ятою цієї статті передбачено право суду застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Разом із тим зазначене правило не означає, що суд апеляційної інстанції вправі вперше розглянути вимогу, яка не була предметом розгляду суду першої інстанції, шляхом зміни правової підстави заявленого позову.

У цій справі позивач звернувся з вимогою про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії, а не з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

При цьому у суді першої інстанції вимога про застосування наслідків нікчемності правочину як самостійна матеріально-правова вимога не була предметом розгляду.

За приписами частини п`ятої статті 269 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, посилання апелянта на статтю 216 ЦК України не спростовує правильності висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення саме заявленої у цій справі вимоги про стягнення договірної заборгованості.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що встановлення факту фактичного споживання відповідачем електричної енергії саме по собі не створює договірного обов`язку з її оплати за нікчемним правочином.

Верховний Суд у постанові від 19.03.2026 у справі №905/238/23 також погодився з відмовою у задоволенні позову, коли правовою підставою заявленої вимоги було виконання договірного зобов`язання, а відповідний правочин є нікчемним.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 33 826,31 грн саме як заборгованості за договором постачання електричної енергії є правильним.

Оскільки вимоги про стягнення 752,80 грн 3% річних, 1 837,95 грн інфляційних втрат та 8 441,02 грн пені є похідними від основної вимоги про стягнення договірної заборгованості, правильним є також висновок суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та не спростовують установлених ним обставин і правильності висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України).

Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстава позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 922/1249/17, від 06.12.2018 у справі №902/1592/15, від 18.03.2019 у справі №908/1165/17, від 15.05.2019 у справі №923/565/18).

При цьому, позивач не позбавлений права та можливості звернутися до суду з позовом про стягнення вартості спожитої відповідачем електричної енергії у вересні-жовтні 2022 року на підставі ст. ст. 216, 1212 ЦК України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то судовою колегією вони були досліджені про те не відображені у даній постанові враховуючи нижче викладене.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі № 800/527/16.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України"; вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Названий Суд також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України)

Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ст. 276 ГПК України)

В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення по справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права у зв`язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу позивача , за вх. №1395 д/1 на рішення господарського суду Донецької області від 05.06.2026 у справі №905/1180/23 - залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Донецької області від 05.06.2026 у справі №905/1180/23 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.І. Склярук

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов