Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №902/1372/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Справа № 902/1372/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Бучинська Г.Б.

судді Мельник О.В.

секретар судового засідання Пацьола О.О.

за участю представників сторін:

позивача: Коцюбняк А.Й. самопредставництво

відповідача: Войченко С.В. адвокат, Ірза А.І. адвокат

третьої особи: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.03.2026 у справі №902/1372/25 (суддя Шамшуріна М.В., м. Вінниця, повний текст складено 27.03.2026)

за позовом Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Головного управління ДПС у Вінницькій області

про стягнення 5 783 134,82 грн. заборгованості з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат і пені

06 жовтня 2025 року Турбівська селищна рада Вінницького району Вінницької області звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем укладених між сторонами договорів оренди земельних ділянок № б/н від 05.05.2021 та № 346-23-14 від 31.10.2023 за період з 01.01.2024 по 31.03.2025 у розмірі 5 783 134,82 гривень, з яких: 4 703 215,90 гривень заборгованості з орендної плати за землю, 540 755,37 гривень пені, 93 335,77 гривень 3% річних та 445 827,78 гривень інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.03.2026 у справі №902/1372/25 позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» на користь Турбівської селищної ради 5 685 847,71 грн, з яких: 4 703 215,90 грн орендної плати, 540 755,37 грн пені, 70 712,58 грн 3% річних, 371 163,86 грн інфляційних втрат, а також 85 289,67 грн судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Турбівський каоліновий завод» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення господарського суду Вінницької області від 16.03.2026 року у справі №902/1372/25 скасувати та винести нове рішення, яким у позові відмовити.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.03.2026 р. у справі №902/1372/25 та призначено її до розгляду на 09.06.2026.

26 травня 2026 року Турбівською селищною радою поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити Приватному акціонерному товариству «Турбівський каоліновий завод» в задоволені апеляційної скарги повністю. Рішення Господарського суду Вінницької області від 16 березня 2026 року у справі №902/1372/25 залишити без змін.

08 червня 2026 року ПрАТ "Турбівський каоліновий завод" подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій заперечує доводи позивача щодо несплати орендної плати за користування земельними ділянками комунальної власності в повному обсязі.

08 червня 2026 року ПрАТ "Турбівський каоліновий завод" подано доповнення до апеляційної скарги до якого також додано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 розгляд апеляційної скарги відповідача Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.03.2026 у справі №902/1372/25 відкладено на 20.07.2026.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 №01-05/639 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючої судді Маціщук А.В. та перебуванням у відпустці судді-члена колегії Василишина А.Р. з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п.8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №902/1372/25.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 20.07.2026 визначено наступний склад колегії суддів: головуюча суддя Гудак А.В., суддя Бучинська Г.Б., суддя Олексюк Г.Є.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20.07.2026 прийнято апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.03.2026 у справі №902/1372/25, що призначене до розгляду 20 липня 2026 року о 14:00 у новому складі суду: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Бучинська Г.Б., суддя Олексюк Г.Є.

Представники Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області та Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" в судовому засіданні 20.07.2026 підтримали позицію суду апеляційної інстанції про відкладення розгляду справи та не заперечували щодо відкладення розгляду справи з зазначених судом апеляційної інстанції підстав.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20.07.2026 розгляд справи відкладено на 14 вересня 2026 року.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 № 01-05/956 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Олексюк Г.Є. з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №902/1372/25.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14.09.2026 визначено наступний склад колегії суддів: головуюча суддя Гудак А.В., суддя Бучинська Г.Б., суддя Мельник О.В.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 14.09.2026 прийнято апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.03.2026 у справі №902/1372/25, що призначене до розгляду 14 вересня 2026 року о 10:15 у новому складі суду: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Бучинська Г.Б., суддя Мельник О.В.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 14.09.2026 розгляд справи відкладено на 21 вересня 2026 року.

Колегія суддів, розглянувши заявлене Приватним акціонерним товариством «Турбівський каоліновий завод» у доповненнях до апеляційної скарги клопотання про поновлення строку на подання доповнень до апеляційної скарги, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Господарського суду Вінницької області у справі №902/1372/25 ухвалено 16.03.2026, а ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ «Турбівський каоліновий завод». Доповнення до апеляційної скарги сформовано та подано через систему «Електронний суд» 08.06.2026.

Відповідно до частини першої статті 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. За приписами статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням установленого законом або призначеного судом строку, а заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Практика Верховного Суду підтверджує імперативний характер такого процесуального регулювання. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2026 у справі №916/4552/24 зазначено, що системний аналіз частини першої статті 266 та статті 118 ГПК України свідчить про встановлення процесуального імперативу щодо залишення без розгляду доповнення чи зміни апеляційної скарги, поданих поза межами строку на апеляційне оскарження. Верховний Суд при цьому послався на аналогічні висновки у постановах від 28.01.2022 у справі №920/617/19, від 10.08.2023 у справі №916/1507/21 та від 22.04.2025 у справі №916/3176/24.

При цьому відповідно до частини першої статті 119 ГПК України поновлення пропущеного процесуального строку можливе за умови, якщо суд визнає причини його пропуску поважними. Отже, саме на заявника покладається обов`язок навести та підтвердити обставини, які об`єктивно перешкоджали своєчасному вчиненню відповідної процесуальної дії.

Обґрунтовуючи клопотання, ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» зазначає, що вже після відкриття апеляційного провадження уклало договори про надання правничої допомоги з новими представниками, а під час ознайомлення останніх із матеріалами справи та документами, які перебували у володінні самого відповідача, представникам були додатково надані платіжні документи, які на переконання заявника, підтверджують часткове погашення спірної заборгованості. Саме отримання цих документів новими представниками заявник визначає підставою для несвоєчасного подання доповнень до апеляційної скарги.

Однак, колегія суддів вважає, що наведені обставини не можуть бути визнані поважними причинами пропуску процесуального строку, оскільки зміна стороною свого представника, укладення нового договору про надання професійної правничої допомоги, необхідність ознайомлення нового представника з матеріалами справи, а також передання йому документів, які вже перебували у володінні відповідача, є обставинами, що залежать від організації стороною власного представництва та процесуальної поведінки. Такі обставини не свідчать про існування об`єктивних, непереборних перешкод, які унеможливлювали подання відповідних доводів та доказів у межах установленого законом процесуального строку.

Більше того, зі змісту самих доповнень вбачається, що платіжні документи не були отримані відповідачем від третьої особи лише після ухвалення рішення або після відкриття апеляційного провадження. Навпаки, заявник прямо зазначає, що ці документи перебували у його володінні, однак були додатково надані новим представникам лише під час підготовки ними до апеляційного розгляду. Отже, причиною їх несвоєчасного використання є не об`єктивна неможливість, а фактично неналежна реалізація відповідачем своїх процесуальних прав на попередній стадії розгляду справи в суді першої інстанції.

Колегія суддів відзначає, що твердження заявника про істотність таких документів для визначення дійсного розміру заборгованості не усуває необхідності дотримання встановленого ГПК України порядку та строків подання процесуальних документів і доказів. У доповненнях заявник фактично просить врахувати нові доводи щодо розміру основної заборгованості та правильності нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат, які мають бути перевірені на підставі доказів, що не були своєчасно надані відповідачем.

Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника в даному випадку на принцип верховенства права, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та необхідність уникнення надмірного формалізму. У самих доповненнях заявник посилається на практику Європейського суду з прав людини як підставу для незастосування процесуальних обмежень. Водночас дотримання чітко встановленого законом процесуального строку не становить надмірного формалізму.

Європейський суд з прав людини у справі «Zubac v. Croatia» наголосив, на цінності та важливості дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися юридична визначеність та повага до суду.

Суд апеляційної інстанції також наголошує, що правила щодо процесуальних строків мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя та юридичної визначеності, а учасники процесу вправі очікувати їх застосування.

Отже, за відсутності об`єктивних та незалежних від відповідача обставин, які перешкоджали своєчасному поданню доповнень до апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання про поновлення ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» пропущеного процесуального строку на їх подання.

Відтак, з огляду на приписи статей 118, 119, 266 ГПК України, подані 08.06.2026 доповнення до апеляційної скарги підлягають залишенню без розгляду, а перегляд рішення суду першої інстанції має здійснюватися у межах тих доводів і вимог апеляційної скарги, які були заявлені скаржником у встановленому законом порядку та строк.

Поряд з цим, колегія суддів залишає без розгляду подані разом із доповненнями до апеляційної скарги: клопотання про приєднання доказів з додатками, лист від 05.06.2026, а також квитанції про направлення документів Турбівській селищній раді Вінницького району Вінницької області та Головному управлінню ДПС у Вінницькій області.

Представники відповідача у судовому засіданні 21.09.2026 підтримали доводи апеляційної скарги та надали відповідні пояснення.

Представник позивача у судовому засіданні 21.09.2026 заперечили доводи апеляційної скарги та надали відповідні пояснення.

Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, у відповіді на відзив, вивчивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права

ВСТАНОВИВ:

1. Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції встановив, що між Турбівською селищною радою та ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» укладено договори оренди земельних ділянок від 05.05.2021 та №346-23-14 від 31.10.2023, за умовами яких орендна плата становить 5 % нормативної грошової оцінки землі та сплачується щомісячно. Водночас відповідач за період з 01.01.2024 по 31.03.2025 належним чином орендну плату не сплачував, доказів повного виконання зобов`язань не надав і контррозрахунку заборгованості не подав.

Поряд з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Турбівської селищної ради від 06.03.2019 №483 про затвердження нормативної грошової оцінки у спірний період було чинним і підлягало застосуванню, оскільки рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі №120/16078/25 на момент вирішення спору законної сили не набрало. Таким чином, судом першої інстанції позов задоволено частково: стягнуто 4 703 215,90 грн орендної плати, 540 755,37 грн пені, 70 712,58 грн 3 % річних та 371 163,86 грн інфляційних втрат, у решті вимог відмовлено.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Приватне акціонерне товариство «Турбівський каоліновий завод» зазначає, що 05.05.2021 між Турбівською селищною радою та ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» на підставі рішення 10 сесії 8 скликання Турбівської селищної ради від 28.04.2021 №8/10-286 укладено договір оренди земельної ділянки, а 31.10.2023 на підставі рішення 42 сесії 8 скликання від 24.10.2023 №8/42-2550 - договір оренди землі №346-23-14. За умовами цих договорів відповідачу передано в оренду розташовані по вул. Миру, 77 у селищі Турбів земельні ділянки площею 0,2285 га, кадастровий номер 0522255500:01:005:0498; площею 4,5615 га, кадастровий номер 0522255500:01:005:0500; площею 0,0034 га, кадастровий номер 0522255500:01:005:0497; площею 0,0374 га, кадастровий номер 0522255500:01:005:0499; площею 7,1819 га, кадастровий номер 0522255500:01:005:0501, та площею 26,2596 га, кадастровий номер 0522255500:05:000:0001, для розміщення й експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, пов`язаних із користуванням надрами. Пунктами 9, 13 договорів передбачено, що орендна плата становить 5% нормативної грошової оцінки земельних ділянок і вноситься рівними частинами щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного місяця.

Посилаючись на порушення принципів рівності та змагальності сторін, передбачених статтями 2, 7, 13 ГПК України, скаржник зазначає, що позивач є органом місцевого самоврядування, який самостійно прийняв рішення, покладене в основу розрахунку орендної плати та подав до суду сформовані на його підставі витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку. За твердженням апелянта, це обмежило його можливості щодо спростування доказів позивача, оскільки для встановлення протиправності відповідних актів він був змушений звернутися до суду в порядку адміністративного судочинства.

З цією метою ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом у справі №120/16078/25 до Турбівської селищної ради про визнання протиправним та нечинним рішення від 06.03.2019 №483 «Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки населеного пункту смт. Турбів Турбівської селищної ради», а також про визнання протиправними та скасування витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок: №715 від 25.03.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522255200:01:005:0501; №717 від 25.03.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522255500:01:005:0500; №718 від 25.03.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522255500:01:005:0499; №719 від 25.03.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522255500:01:005:0498; №720 від 25.03.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522255200:01:005:0497 та №НВ-9913459792023 від 27.10.2023 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522255500:05:000:0001.

Апелянт наголошує, що Вінницький окружний адміністративний суд задовольнив позов у справі №120/16078/25 ще до ухвалення рішення у справі №902/1372/25, однак станом на час розгляду господарської справи це рішення не набрало законної сили, у зв`язку із чим відповідач був позбавлений можливості посилатися на встановлені ним обставини як преюдиційні. Саме тому 22.12.2025 відповідач подав клопотання від 21.12.2025, зареєстроване за вх. №01-34/13691/25, про зупинення провадження у справі №902/1372/25 до набрання законної сили рішенням у справі №120/16078/25, у задоволенні якого відмовлено ухвалою від 08.01.2026. Надалі відповідач подавав клопотання про повернення справи на стадію підготовчого провадження та її зупинення 10.02.2026 і 25.02.2026, у задоволенні яких відмовлено відповідно ухвалами від 11.02.2026 та від 04.03.2026. На переконання скаржника, відмова у зупиненні провадження позбавила його можливості належним чином довести протиправність нормативної грошової оцінки, покладеної в основу позовного розрахунку.

Щодо неможливості застосування нормативної грошової оцінки апелянт зазначає, що вона затверджена рішенням Турбівської селищної ради від 06.03.2019 №483, яке за своєю правовою природою є нормативно-правовим регуляторним актом, а тому процедура його розроблення, оприлюднення та прийняття мала відповідати Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Відповідно до статті 36 цього Закону регуляторний акт не може бути прийнятий за відсутності аналізу регуляторного впливу або якщо його проєкт не був оприлюднений. Оскільки зазначених вимог Турбівською селищною радою не дотримано, апелянт вважає рішення від 06.03.2019 №483 таким, що не відповідає статті 19 Конституції України та статті 36 названого Закону.

Заперечення Турбівської селищної ради про те, що рішення від 06.03.2019 №483 не є регуляторним актом через відсутність у ньому безпосереднього положення про встановлення базової вартості 1 кв. м землі, скаржник спростовує посиланням на постанови Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №823/902/17 та від 10.03.2025 у справі №320/10183/22. За твердженням апелянта, наявність відповідного показника у затвердженій рішенням технічній документації є достатньою для визнання такого рішення регуляторним актом. Посилання позивача на лист Державної регуляторної служби від 07.03.2018 скаржник вважає безпідставним, оскільки цей лист не є джерелом права та має лише рекомендаційний характер, на що також указано Верховним Судом у постанові від 10.03.2025 у справі №320/10183/22.

Апелянт стверджує, що навіть без урахування рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/16078/25 суд першої інстанції мав самостійно перевірити відповідність рішення від 06.03.2019 №483 Конституції та законам України й відмовитися від його застосування. На підтвердження цієї позиції скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19 та від 09.06.2022 у справі №520/2098/19, у яких зазначено, що суди не повинні застосовувати нормативно-правові акти, які не відповідають Конституції та законам України, навіть якщо такі акти формально залишаються чинними.

Окремо скаржник посилається на рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/16078/25, яким рішення Турбівської селищної ради від 06.03.2019 №483 визнано протиправним та нечинним, а відповідні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку шести земельних ділянок - протиправними та скасовано. Посилаючись на пункт 84 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, апелянт зазначає, що частина друга статті 265 КАС України регулює лише момент втрати чинності нормативно-правовим актом, але не вирішує питання про можливість застосування акта, який судом уже визнано протиправним.

Крім того, з посиланням на пункти 74, 75 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2020 у справі №904/164/19 ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» стверджує, що до суб`єкта господарювання не може застосовуватися нормативно-правовий акт, який на момент застосування визнаний судом протиправним, оскільки це суперечить частинам першій - третій статті 11 ГПК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, принципу належного урядування та вимогам добросовісності. Відповідно, вимоги про стягнення коштів, розрахованих на підставі такого акта, на думку апелянта, не підлягають задоволенню відповідно до частини третьої статті 13 та частини третьої статті 16 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу Турбівська селищна рада Вінницького району Вінницької області зазначає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 16.03.2026 у справі №902/1372/25 є законним та обґрунтованим, прийнятим із повним з`ясуванням обставин справи та без порушення норм матеріального і процесуального права. Позивач наголошує, що між Турбівською селищною радою та ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» укладено договір оренди земельної ділянки від 05.05.2021 та договір оренди землі №346-23-14 від 31.10.2023, на підставі яких відповідачу передано у користування земельні ділянки комунальної власності. Умовами цих договорів передбачено, що орендна плата становить 5 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок та вноситься щомісячно рівними частинами протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем відповідного звітного місяця.

Позивач вказує, що ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» всупереч умовам укладених договорів та вимогам чинного законодавства не здійснювало сплату орендної плати за користування земельними ділянками у повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість за період з 01.01.2024 по 31.03.2025. При цьому пунктом 16 договорів передбачено, що у разі несвоєчасного внесення орендної плати на суму простроченого платежу нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, а також інфляційні втрати та 3 % річних. На думку позивача, розрахунок заявленої до стягнення заборгованості є обґрунтованим та міститься у матеріалах справи.

На підтвердження існування заборгованості Турбівська селищна рада також посилається на те, що нею направлялися відповідачу претензії щодо необхідності погашення заборгованості за договорами оренди землі. У відповідь ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» листом №2025-28.05-1 від 08.05.2025 повідомило, що гарантує повністю та добровільно погасити борг, зобов`язується здійснювати оплату поточної орендної плати та погасити заборгованість до кінця поточного року частинами платежів, а у разі поліпшення фінансових можливостей — у більш короткі строки. Позивач розцінює наведене як додаткове підтвердження факту існування у відповідача заборгованості з орендної плати.

Обґрунтовуючи правову позицію, Турбівська селищна рада посилається на приписи статей 13 Конституції України, 83, 122– 124, 206 Земельного кодексу України, статей 270, 288, 289 Податкового кодексу України, статей 1, 13, 21, 24 Закону України «Про оренду землі», зазначаючи, що використання землі в Україні є платним, а орендна плата є обов`язковим платежем, який орендар повинен вносити орендодавцю за користування земельною ділянкою. При цьому розмір, умови та строки внесення орендної плати визначаються договором оренди, а орендодавець має право вимагати її своєчасного внесення.

Крім того, позивач посилається на приписи цивільного та господарського законодавства щодо обов`язковості та належного виконання зобов`язань. Зокрема, вказує, що відповідно до статей 525, 526, 530, 629 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, договір є обов`язковим для сторін, а зобов`язання повинно виконуватися належним чином та у встановлений строк. Відповідно, на відповідача покладено обов`язок повністю та своєчасно сплачувати орендні платежі за користування земельними ділянками, а їх несплата у визначені договором строки є порушенням зобов`язання та простроченням боржника.

Також у відзиві наведено дані Головного управління ДПС у Вінницькій області, відповідно до яких станом на 01.12.2025 податковий борг ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» з орендної плати становив 6 062 214,69 грн, у тому числі 5 913 194,60 грн основного платежу, 132 759,84 грн штрафних санкцій та 16 260,25 грн пені. Позивач зазначає, що ці обставини підтверджуються інтегрованими картками платника податків, податковими деклараціями з плати за землю та відповідними податковими повідомленнями-рішеннями.

Окремо Турбівська селищна рада посилається на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026 у справі №120/16078/25, якою апеляційну скаргу селищної ради задоволено, а у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» відмовлено. З огляду на це позивач вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення рівноправності сторін у судовому процесі, а також щодо неможливості застосування нормативної грошової оцінки земельних ділянок та відповідних витягів.

В свою чергу, у відповіді на відзив ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» зазначає, що не погоджується з доводами Турбівської селищної ради та повністю підтримує аргументи, викладені в апеляційній скарзі. Відповідач наполягає на незаконності та необґрунтованості рішення Господарського суду Вінницької області від 16.03.2026, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення має бути скасовано у повному обсязі. Водночас відповідач окремо наголошує, що навіть у разі відхилення основних доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції повинен перевірити правильність визначення фактичного розміру заборгованості, оскільки, на його думку, суд першої інстанції стягнув суму, яка не відповідає реальному обсягу невиконаних грошових зобов`язань.

Обґрунтовуючи таку позицію, відповідач зазначає, що суд першої інстанції виходив із наявності заборгованості за договорами оренди земельних ділянок від 05.05.2021 та №346-23-14 від 31.10.2023 за період з 01.01.2024 по 31.03.2025 у загальному розмірі 5 685 847,71 грн, у тому числі 4 703 215,90 грн основного боргу, 540 755,37 грн пені, 70 712,58 грн 3 % річних та 371 163,86 грн інфляційних втрат. Разом із тим, на переконання ПрАТ «Турбівський каоліновий завод», наведені у відзиві твердження про несплату орендної плати у повному обсязі та правильність визначеного позивачем розміру боргу не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки спростовуються платіжними документами, що підтверджують часткове виконання відповідачем грошових зобов`язань.

Відповідач вказує, що відповідні платіжні документи були передані його представнику листом від 05.06.2026 та, на його думку, мають істотне значення для встановлення фактичного розміру заборгованості. З урахуванням проведених платежів ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» стверджує, що сума основної заборгованості повинна бути зменшена щонайменше до 3 492 450,92 грн. Відповідач також зазначає, що здійснений позивачем розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат потребує відповідного перерахунку з урахуванням фактично здійснених оплат.

Окремо у відповіді на відзив оспорюється порядок нарахування пені. Відповідач посилається на правовий висновок Верховного Суду у справі №902/959/19 щодо того, що період, за який нараховується пеня, не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. На думку відповідача, Турбівська селищна рада здійснила розрахунок пені не за перші шість місяців прострочення щодо кожного окремого платежу, а за останні шість місяців перед зверненням до суду. Такий спосіб розрахунку відповідач вважає помилковим та таким, що штучно завищує розмір пені, зокрема через проведену у 2025 році індексацію нормативної грошової оцінки земельної ділянки та відповідне збільшення розміру орендної плати. За твердженням відповідача, для розрахунку пені необхідно було виходити із суми зобов`язання, яка існувала саме на момент виникнення відповідного прострочення.

ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» також зазначає, що неврахування здійснених платежів може призвести до стягнення з нього коштів, які вже фактично сплачені позивачу, а отже - до стягнення суми, що перевищує дійсний обсяг невиконаного зобов`язання. На думку відповідача, це суперечитиме принципам справедливості та добросовісності, призведе до непропорційного втручання у його майнові права та може зумовити необхідність подальшого судового спору про повернення надміру стягнутих коштів. Крім того, представник відповідача стверджує, що позивач умисно не повідомив суд першої інстанції про часткове погашення заборгованості, внаслідок чого ухвалене рішення не відображає реального стану взаєморозрахунків між сторонами.

Таким чином, відповідь на відзив обґрунтована насамперед твердженнями про фактичне часткове погашення ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» заявленої до стягнення заборгованості, необхідність зменшення основного боргу, проведення нового розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат, а також необхідність врахування апеляційним судом наданих відповідачем платіжних інструкцій і власного розрахунку заборгованості.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Положеннями частини 9 статті 93 Земельного кодексу України, частини 2 статті 792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За змістом статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина 1 статті 5 названого Закону).

Положеннями статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до приписів статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Положеннями частин 1-3 статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

З матеріалів справи вбачається, що 28 квітня 2021 року Турбівською селищною радою Вінницького району Вінницької області 10 сесії 8 скликання прийнято рішення №8/10-286 "Про надання в оренду земельних ділянок Приватному акціонерному товариству "Турбівський каоліновий завод"" (а.с. 13 т.1).

Відповідно до преамбули та пункту 1 вказаного рішення Турбівською селищною радою за результатом розгляду заяви Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" про надання в оренду земельних ділянок, які розташовані на території смт. Турбів, вул. Миру, 77, керуючись статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтею 33 Закону України "Про оренду землі", статтями 12,93,124,125 Земельного кодексу України вирішено надати в оренду Приватному акціонерному товариству "Турбівський каоліновий завод" земельні ділянки на яких розташовані об`єкти нерухомого майна площами: 0,2285 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0498; 4,5615 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0500; 0,0034 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0497; 0,0374 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0499; 7,1819 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0501.

Згідно з пунктом 2 рішення № 8/10-286 від 28.04.2021 селищною радою прийнято рішення встановити строк дії договору оренди землі на 10 (десять) років - з моменту його укладення, терміном з 30 квітня 2021 року до 30 квітня 2031 року.

За умовами пункту 3 рішення вирішено встановити розмір річної орендної плати з подальшим урахуванням щорічної індексації земельних ділянок, а саме:

- площею 0,2285 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0498 в розмірі 5 % згідно нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 25.03.2021 року 411 859,71 гривень, що становить 20 592,98 гривень в рік;

- площею 4,5615 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0500 в розмірі 5 % згідно нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 25.03.2021 року 6 956 662,76 гривень, що становить 347 833,14 гривень в рік;

- площею 0,0034 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0497 в розмірі 5 % згідно нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 25.03.2021 року 6 128,33 гривень, що становить 306,42 гривень в рік.

- площею 0,0374 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0499 в розмірі 5 % згідно нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 25.03.2021 року 51 268,02 гривень, що становить 2563,40 гривень в рік.

- площею 7,1819 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0501 в розмірі 5 % згідно нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 25.03.2021 року 6 148 040,26 гривень, що становить 307 402,01 гривень в рік.

Відповідно до пункту 4 рішення Турбівською селищною радою ухвалено Приватному акціонерному товариству "Турбівський каоліновий завод" у місячний термін з моменту отримання даного рішення заключити договір оренди земельних ділянок.

05 травня 2021 року між Турбівською селищною радою (далі - орендодавець, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Турбівський каоліновий завод" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1 якого орендодавець на підставі рішення 10 сесії 8 скликання Турбівської селищної ради №8/10-286 від 28 квітня 2021 року надає, а орендар, приймає у строкове платне користування земельні ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, що пов`язані з користуванням надрами з кадастровими номерами:

- 0522255500:01:005:0498 площею 0,2285 га;

- 0522255500:01:005:0500 площею 4,5615 га;

- 0522255500:01:005:0497 площею 0,0034 га;

- 0522255500:01:005:0499 площею 0,0374 га;

- 0522255500:01:005:0501 площею 7,1819 га

які знаходяться за адресою смт. Турбів вул. Миру,77 (далі - договір) (а.с. 8-12 т.1).

За умовами пункту 2 договору від 05.05.2021 в оренду надаються земельні ділянки, площами 0,2285 га, 4,5615 га, 0,0034 га, 0,0374 га, 7,1819 га, що відноситься до категорії земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, які розташовані в межах населеного пункту, на території Турбівської селищної ради.

Відповідно до пункту 3 договору від 05.05.2021 на земельних ділянках розміщені об`єкти нерухомого майна, які належать Приватному акціонерному товариству "Турбівський каоліновий завод", а саме виробничі будівлі та споруди.

Пунктом 4 договору від 05.05.2021 сторони передбачили, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок станом на 25.03.2021 р. становить

- 411859,71 грн. (чотириста одинадцять тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять грн. 71 коп.);

- 6956662,76 грн. (шість мільйонів дев`ятсот п`ятдесят шість тисяч шістсот шістдесят дві грн. 76 коп);

- 6128,33 грн. (шість тисяч сто двадцять вісім грн. 33 коп);

- 51268,02 грн. (п`ятдесят одна тисяча двісті шістдесят вісім грн. 02 коп);

- 6148040,26 грн. (шість мільйонів сто сорок вісім тисяч 040 грн. 26 коп).

Договір укладається строком на 10 років, терміном з 05 травня 2021 року до 05 травня 2031 року (пункт 6 договору від 05.05.2021).

Згідно з пунктом 7 договору від 05.05.2021 після закінчення строку дії договору, орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 8 договору від 05.05.2021 сторони визначили, що умови цього договору зберігають свою чинність на строк його дії.

За змістом пункту 9 договору від 05.05.2021 орендна плата розраховується відповідно до рішення 7 сесії 7 скликання Турбівської селищної ради № 116 від 15 травня 2016 року і становить 5 (п`ять) % від нормативної грошової оцінки землі.

Згідно з пунктом 10 договору від 05.05.2021 грошова плата вноситься орендарем у грошовій формі у сумі:

- 20 592,99 грн (двадцять тисячі п`ятсот дев`яносто дві грн. 99 коп.) в рік, що складає 1716,08 грн (одна тисяча сімсот шістнадцять грн. 08 коп.) у місяць;

- 347 833,14 грн (триста сорок сім тисяч вісімсот тридцять три грн. 14 коп) в рік, що складає 28 986,10 грн (двадцять вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят шість грн. 10 коп);

- 306,42 грн (триста шість грн. 42 коп) в рік, що складає 25,54 грн (двадцять п`ять грн. 54 коп);

- 2563,40 грн (дві тисячі п`ятсот шістдесят три грн. 40 коп) в рік, що складає 213,61 грн (двісті тринадцять грн. 40 коп);

- 307 402,01 грн (триста сім тисяч чотириста дві грн. 01 коп) в рік, що складає 25 616,83 грн (двадцять п`ять тисяч шістсот шістнадцять грн. 83 коп).

Пунктом 12 договору від 05.05.2021 сторони передбачили, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації.

За умовами пункту 13 договору від 05.05.2021 орендна плата вноситься у такі строки: рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до пункту 15 договору від 05.05.2021 розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання; зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами; зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки; в інших випадках передбачених законом.

За змістом пункту 16 договору від 05.05.2021 у разі невнесення орендної плати у строки визначені цим договором справляється пеня від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу. Додатково до пені, Турбівська селищна рада має право нараховувати та вимагати сплату інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних.

Згідно з пунктом 17 договору від 05.05.2021 земельні ділянки передаються в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, що пов`язані з користуванням надрами.

Відповідно до пункту 18 договору від 05.05.2021 цільове призначення земельної ділянки: КВЦПЗ 11.01 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, що пов`язані з користуванням надрами.

За умовами пункту 32 договору від 05.05.2021 до обов`язків орендаря зокрема сторонами віднесено: у місячний термін, з дня підписання сторонами, подати даний договір на державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки; приступити до використання орендованих земельних ділянок після державної реєстрації речових прав на земельні ділянки; використовувати орендовані земельні ділянки відповідно до мети, визначеної у пункті 1 цього договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі; здійснювати заходи щодо поліпшення стану земельних ділянок; своєчасно вносити орендну плату визначену цим договором.

Згідно з пунктом 35 договору від 05.05.2021 зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 44 договору від 05.05.2021).

Відповідно до пункту 47 договору від 05.05.2021 невід`ємними додатками договору є: рішення Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області № 8/10-286 від 28.04.2021 року "Про надання в оренду земельних ділянок Приватному Акціонерному Товариству "Турбівський каоліновий завод"; кадастровий план земельної ділянки; розрахунок орендної плати за земельну ділянку.

Згідно з погодженим сторонами розрахунком орендна плата за земельну ділянку площею 0,2285 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 411859,71 гривень, складає - 20 592,99 гривень; площею 4,5615 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 6 956 662,76 гривень, складає - 347 833,14 гривень; площею 0,0034 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 6 128,33 гривень, складає - 306,42; площею 0,0374 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 51 268,02 гривень, складає 2 563,40 гривень; площею 7,1819 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 6 148 040,26 гривень, складає 307 402,01 гривень (а.с. 21 т.1).

31 жовтня 2023 року Турбівською селищною радою Вінницького району Вінницької області 42 сесії 8 скликання прийнято рішення № 8/42-2550 "Про надання в оренду земельних ділянок Приватному акціонерному товариству "Турбівський каоліновий завод"" (а.с. 29-30 т.1).

Відповідно до преамбули та пункту 1 вказаного рішення Турбівською селищною радою Вінницького району Вінницької області згідно статей 12, 83, 124, 125 Земельного кодексу України, пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", розглянувши клопотання директора приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" про надання в оренду земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами по вул. Миру, смт Турбів, Вінницького району Вінницької області, враховуючи висновок постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури та благоустрою, вирішено надати приватному акціонерному товариству "Турбівський каоліновий завод" в оренду земельну ділянку площею 26,2596 га з кадастровим номером: 0522255500:05:000:0001, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуваннями надрами по вул. Миру, смт Турбів, Вінницького району Вінницької області, терміном на 9 (дев`ять) років.

За умовами пункту 2 вказаного рішення селищною радою вирішено встановити орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 5% (п`ять відсотків) від нормативної грошової оцінки землі.

31 жовтня 2023 року між Турбівською селищною радою як орендодавцем та Приватним акціонерним товариством "Турбівський каоліновий завод" як орендарем було укладено договір оренди землі № 346-23-14, відповідно до пункту 1 якого орендодавець на підставі рішення 42 сесії 8 скликання Турбівської селищної ради № 8/42-2550 від 24 жовтня 2023 року надає, а орендар, приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 26,2596 га, кадастровий номер 0522255500:05:000:0001, з цільовим призначенням: (КВЦПЗ-11.01) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка знаходиться за адресою: вул. Миру смт Турбів Вінницький район Вінницька область (далі - договір) (а.с. 23-28 т.1).

За умовами пункту 2 договору від 31.10.2023 в оренду надається земельна ділянка кадастровий номер 0522255500:05:000:0001, площею 26,2596 га - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуваннями надрами, яка знаходиться за адресою: вул. Миру смт Турбів Вінницький район Вінницька область.

Пунктом 4 договору від 31.10.2023 сторони передбачили, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 0522255500:05:000:0001, площею 26,2596 га становить 54 016 696,23 грн. (п`ятдесят чотири мільйони шістнадцять тисяч шістсот дев`яносто шість гривень 23 коп.).

Договір укладається строком на 9 (дев`ять) років з 31 жовтня 2023 року по 30 жовтня 2032 року (пункт 6 договору від 31.10.2023).

Згідно з пунктом 7 договору від 31.10.2023 після закінчення строку дії договору, орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 8 договору від 31.10.2023 сторони визначили, що умови цього договору зберігають свою чинність на строк його дії.

За змістом пункту 9 договору від 31.10.2023 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 5 (п`ять) % від нормативної грошової оцінки землі.

Згідно з пунктами 10, 11 договору від 31.10.2023 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у сумі 2 700 834,81 гри (два мільйони сімсот тисяч вісімсот тридцять чотири гривні 23 коп.) в рік. Орендна плата вноситься на розрахунковий рахунок орендодавця.

Пунктом 12 договору від 31.10.2023 сторони передбачили, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації.

За умовами пункту 13 договору від 31.10.2023 орендна плата вноситься у такі строки: рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до пункту 15 договору від 31.10.2023 розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання; зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами; зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки; в інших випадках передбачених законом.

За змістом пункту 16 договору від 31.10.2023 у разі невнесення орендної плати у строки визначені цим договором справляється пеня від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу. Додатково до пені, Турбівська селищна рада має право нараховувати та вимагати сплату інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних.

Згідно з пунктом 17 договору від 31.10.2023 земельні ділянки передаються в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, що пов`язані з користуванням надрами.

Відповідно до пункту 18 договору від 31.10.2023 цільове призначення земельної ділянки: КВЦПЗ - 11.01 землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За умовами пункту 32 договору від 31.10.2023 до обов`язків орендаря зокрема сторонами віднесено: у місячний термін, з дня підписання сторонами, подати даний договір на державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки; приступити до використання орендованих земельних ділянок після державної реєстрації речових прав на земельні ділянки; використовувати орендовані земельні ділянки відповідно до мети, визначеної у пункті 1 цього договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі; здійснювати заходи щодо поліпшення стану земельних ділянок; своєчасно вносити орендну плату визначену цим договором.

Згідно з пунктом 35 договору від 31.10.2023 зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Цей договір набирає чинності після підписання його сторонами. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права (пункт 44 договору від 31.10.2023).

Відповідно до пункту 47 договору від 31.10.2023 невід`ємними додатками договору є: рішення 42 сесії 8 скликання Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області № 8/42-2550 від 24 жовтня 2023р. "Про надання в оренду земельної ділянки приватному акціонерному товариству "Турбівський каоліновий завод"; кадастровий план земельної ділянки; розрахунок орендної плати за земельну ділянку.

Згідно з погодженим сторонами розрахунком орендна плата за земельну ділянку площею 26,2596 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 54 016 696,23 гривень, складає - 2 700 834,81 гривень (а.с. 32 т.1).

Договори оренди, додатки до договорів спільно підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені печатками сторін.

З матеріалів справи вбачається, що Державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розроблено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту смт. Турбів Турбівської селищної ради.

За результатами проведення державної експертизи документації із землеустрою Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру складено висновок державної експертизи землевпорядної документації від 04.12.2018 № 3184-18 із зауваженнями та пропозиціями до землевпорядної документації. Згідно відмітки Держгеокадастру зауваження до висновку враховано (а.с. 114-191 т.1, а.с. 159-160 т.2).

06 березня 2019 року Турбівською селищною радою ухвалено рішення № 483 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту смт. Турбів Турбівської селищної ради", яким затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту смт. Турбів Турбівської селищної ради, розроблену Державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (а.с. 191 на звороті -194 т.1).

Згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер: 0522255200:01:005:0501 №715 від 25.03.2021 розмір нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки становить 6148040,26 гривень (а.с. 101 т.1).

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер: 0522255500:01:005:0500 №717 від 25.03.2021 розмір нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки становить 6956662,76 гривень (а.с. 97 т.1).

За змістом витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер: 0522255500:01:005:0499 №718 від 25.03.2021 розмір нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки становить 51268,02 гривень (а.с. 98 т.1).

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 0522255500:01:005:0498 №719 від 25.03.2021 розмір нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки становить 411859,71 гривень (а.с. 99 т.1).

Згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер: 0522255200:01:005:0497 №720 від 25.03.2021 розмір нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки становить 6128,33 гривень (а.с. 100 т.1).

Згідно витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок кадастровий номер: 0522255500:05:000:0001 №НВ - 9913459792023 від 27.10.2023 нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 54016696,23 гривень (а.с. 102 т.1).

08 квітня 2025 року Турбівською селищною радою Вінницького району Вінницької області було надіслано на адресу Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" претензію №07-11/601, у якій позивач повідомив відповідача щодо наявності заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки №б/н від 05.05.2021 та договором оренди землі № 346-23-14 від 31.10.2023 та вимагав сплатити вказану заборгованість, розглянути вказану претензію у місячний строк (а.с. 225-226 на звороті т.1).

08 травня 2025року у відповідь на претензію ПрАТ "Турбівський каоліновий завод" листом№ 2025-28.05-1 зауважило, що гарантує повністю та добровільно погасити борг, зобов`язалось здійснювати оплату поточної орендної плати та погасити заборгованість до кінця поточного року частинами платежів, у разі поліпшення фінансових можливостей провести оплату у більш короткі терміни (а.с. 207 т.1).

20 травня 2025 року Турбівською селищною радою Вінницького району Вінницької області було надіслано на адресу Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" претензію №07-11/793 від 19.05.2025, у якій повідомлено ПрАТ "Турбівський каоліновий завод" про несплату товариством орендної плати за користування земельними ділянками комунальної власності у повному обсязі із зазначенням, що станом на 01 квітня 2025 року сума борг) з урахуванням пені та інфляційних втрат становить 5 782 406,12 грн. У вказаній претензії селищна рада просила ПрАТ "Турбівський каоліновий завод" виконати свої зобов`язання за договорами оренди землі та сплатити заборгованість з орендної плати з урахуванням пені, інфляційних втрат у розмірі 5 782 406,12 грн (а.с. 34-38 т.1).

Згідно наданих Головним управлінням ДПС у Вінницькій області пояснень станом на 01.12.2025 року податковий борг по орендній платі з юридичних осіб Турбівська ТГ (код платежу 18010600) по ПАТ “Турбівський каоліновий завод” (код ЄДРПОУ 05474145) становить 6 062 214,69 гривень, що складається з наступних платежів: орендна плата з юридичних осіб - 6 062 214,69 гривень, з яких основний платіж - 5 913 194,60 гривень (самостійно задекларовано по розрахунках), штрафні санкції - 132 759,84 гривень, пеня - 16 260,25 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи картками особового рахунку (Інтегровані картки платника податків, податковою декларацією з плати за землю №9027185139 - 18010600 - Турбів від 12.02.2025 (349152,21 грн.), податковою декларацією з плати за землю №9035143580 - Турбів від 20.02.2024 (297438,65 грн.), податковою декларацією з плати за землю №9059692974 від 14.03.2024 - Турбів (15169,41 грн.), податковими повідомленнями-рішеннями №0081510410 від 26.03.2025, №0081510410 від 26.03.2025, №0283430410 від 11.09.2025, №0286670411 від 14.08.2024, №0357480411 від 17.10.2024, №0389210411 від 14.11.2024, №0136410410 від 15.05.2025 (а.с.1 на звороті – 39 т.2).

Відповідно до вимог податкового законодавства Приватним акціонерним товариством "Турбівський каоліновий завод" подані декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2024-2025 р.р. в якій відображено щомісячні (протягом 12 місяців) зобов`язання зі сплати з орендної плати за земельними ділянками згідно з договором оренди земельної ділянки № б/н від 05.05.2021 та договором оренди землі № 346-23-14 від 31.10.2023 (а.с. 18-26 т.2).

Доказів сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки №б/н від 05.05.2021 та договором оренди землі № 346-23-14 від 31.10.2023 за заявлений позивачем період матеріали справи не містять.

Таким чином, підставою для звернення Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області з позовом до суду першої інстанції стало неналежне виконання Приватним акціонерним товариством «Турбівський каоліновий завод» зобов`язань зі сплати орендних платежів за договором оренди земельної ділянки від 05.05.2021 № б/н та договором оренди землі від 31.10.2023 № 346-23-14. У зв`язку з цим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 5 783 134,82 грн, з яких: 4 703 215,90 грн заборгованість з орендної плати за землю, 540 755,37 грн пеня, 93 335,77 грн 3 % річних та 445 827,78 грн інфляційні втрати.

Колегія суддів відзначає, що згідно приписів статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

За змістом пункту "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відтак у вищенаведених нормах матеріального права законодавець закріпив принцип "платного використання землі".

Приписами підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Згідно підпункту 270.1.2. пункту 270.1. ПК України об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Відповідно до підпункту 271.1.1. пункту 271.1. ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Пунктом 288.1 статті 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно пункту 288.4 статті 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).

За приписами підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

У підпункті 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України визначено, що річна сума орендної плати не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Таким чином, для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності базою для обрахунку є нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлено Законом України "Про оцінку земель".

Положеннями частини 5 статті 5 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Статтею 13 Закону України "Про оцінку земель" встановлено випадки обов`язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок.

Відповідно до абзацу другого частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно частини 1 статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

За змістом статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".

Порядок затвердження технічної документації з оцінки земель визначений статтею 23 Закону України "Про оцінку земель". Частинами 1, 3, 4 цієї статті передбачено, що технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.

Приписами пункту 271.2 статті 271 ПК України встановлено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Отже, нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок відповідною сільською, селищною, міською радою та обов`язковість врахування нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності під час визначення розміру орендної плати встановлена законом (абзац другий частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель").

Нормативне регулювання визначення розміру орендної плати за оренду земельних ділянок державної або комунальної власності відбувається за імперативно встановленою формулою множення нормативної грошової оцінки на коефіцієнт, який погоджується сторонами в договорі, але у законодавчо встановлених межах. Розмір нормативної грошової оцінки згідно з наведеними вище законодавчими нормами встановлюється відповідним органом місцевого самоврядування.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22.

Колегія суддів звертає увагу, що у спірний період з 01.01.2024 по 31.03.2025 у користуванні Приватного акціонерного товариства «Турбівський каоліновий завод» на підставі договору оренди земельної ділянки від 05.05.2021 № б/н та договору оренди землі від 31.10.2023 № 346-23-14 перебували земельні ділянки площею 0,2285 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0498, площею 4,5615 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0500, площею 0,0034 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0497, площею 0,0374 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0499, площею 7,1819 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0501 та площею 26,2596 га з кадастровим номером 0522255500:05:000:0001.

Як вбачається зі змісту пункту 9 договору оренди земельної ділянки від 05.05.2021 №б/н, орендна плата розраховується відповідно до рішення 7 сесії 7 скликання Турбівської селищної ради №116 від 15.05.2016 та становить 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до пункту 10 зазначеного договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у таких розмірах: 20 592,99 грн на рік, що становить 1 716,08 грн на місяць; 347 833,14 грн на рік, що становить 28 986,10 грн на місяць; 306,42 грн на рік, що становить 25,54 грн на місяць; 2 563,40 грн на рік, що становить 213,61 грн на місяць; 307 402,01 грн на рік, що становить 25 616,83 грн на місяць.

Пунктом 12 договору від 05.05.2021 сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації.

Згідно з пунктом 13 вказаного договору орендна плата вноситься рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем відповідного податкового (звітного) місяця.

Щодо договору оренди землі від 31.10.2023 №346-23-14 колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 2 цього договору ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» передано в оренду земельну ділянку площею 26,2596 га, кадастровий номер 0522255500:05:000:0001, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, пов`язаних із користуванням надрами, яка розташована за адресою: вул. Миру, смт Турбів, Вінницький район, Вінницька область.

Відповідно до пункту 4 договору від 31.10.2023 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 26,2596 га, кадастровий номер 0522255500:05:000:0001, становить 54 016 696,23 грн.

Пунктом 9 цього договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно з пунктом 10 договору від 31.10.2023 розмір орендної плати становить 2 700 834,81 грн на рік.

При цьому пунктом 12 договору від 31.10.2023 сторони також погодили, що обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації.

Відповідно до пункту 13 договору від 31.10.2023 орендна плата підлягає внесенню рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем відповідного податкового (звітного) місяця.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовами обох договорів сторони прямо визначили розмір орендної плати, порядок її обчислення з урахуванням коефіцієнтів індексації, а також конкретні строки її внесення, у зв`язку з чим обов`язок відповідача зі своєчасної та повної сплати орендних платежів виникав щомісячно відповідно до погоджених сторонами умов договорів.

Колегія суддів, перевіряючи правильність встановлення судом першої інстанції обставин, які мають значення для визначення розміру орендної плати за спірними договорами зазначає, що 06 березня 2019 року Турбівською селищною радою прийнято рішення №483 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту смт. Турбів Турбівської селищної ради», яким затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту смт. Турбів Турбівської селищної ради, розроблену Державним підприємством «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

Отже, на відповідній території була затверджена нормативна грошова оцінка земель населеного пункту, яка у спірний період з 01.01.2024 по 31.03.2025 була чинною та підлягала застосуванню при визначенні розміру плати за користування земельними ділянками, переданими відповідачу в оренду.

Колегія суддів враховує, що умовами укладених між сторонами договорів оренди безпосередньо передбачено визначення розміру орендної плати у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки відповідних земельних ділянок, а також обчислення орендної плати з урахуванням установлених коефіцієнтів індексації. Таким чином, нормативна грошова оцінка у спірних правовідносинах є не лише показником, передбаченим земельним та податковим законодавством, а й погодженою сторонами договірною базою для визначення конкретного розміру грошового зобов`язання орендаря.

За таких обставин визначення належного до сплати розміру орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 05.05.2021 № б/н та договором оренди землі від 31.10.2023 № 346-23-14 у 2024– 2025 роках мало здійснюватися із застосуванням чинної на відповідний період нормативної грошової оцінки земель населеного пункту смт. Турбів Турбівської селищної ради та відповідних коефіцієнтів її індексації.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю, крім фізичних осіб, самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня та не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за встановленою формою з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. При поданні першої декларації разом із нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається, зокрема, у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже, нормативна грошова оцінка земельної ділянки є законодавчо визначеною основою для обчислення плати за землю, а відомості про таку оцінку можуть підтверджуватися відповідними даними Державного земельного кадастру, витягами з технічної документації про нормативну грошову оцінку та самою технічною документацією, розробленою та затвердженою у встановленому законом порядку.

Колегія суддів також звертає увагу, що сама по собі незгода орендаря з розміром нормативної грошової оцінки або з порядком її затвердження не звільняє його від виконання чинного грошового зобов`язання за договором оренди доти, доки відповідний нормативний показник, рішення про його затвердження чи інший правовий акт, на якому ґрунтується визначення орендної плати, є чинним та породжує правові наслідки. Відтак при визначенні розміру орендної плати у спірному періоді сторони повинні були керуватися саме тією нормативною грошовою оцінкою земель, яка була чинною у 2024– 2025 роках.

Відповідно до здійсненого позивачем розрахунку загальна сума заборгованості ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» з орендної плати за користування земельними ділянками на підставі договору оренди земельної ділянки від 05.05.2021 № б/н та договору оренди землі від 31.10.2023 № 346-23-14 за період з 01.01.2024 по 31.03.2025 становить 4 703 215,90 грн.

Оцінюючи зазначений розрахунок у сукупності з іншими наявними у справі доказами, колегія суддів враховує, що на відповідача як орендаря покладено обов`язок своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату в розмірі і строки, визначені умовами договорів. Водночас саме на відповідача покладається процесуальний обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти заявлених вимог.

Натомість належних та допустимих доказів, які б підтверджували повне виконання ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» зобов`язань зі сплати орендної плати за весь спірний період з 01.01.2024 по 31.03.2025 у розмірі, визначеному з урахуванням чинної нормативної грошової оцінки та відповідних коефіцієнтів індексації, матеріали справи не містять. Відповідач також не спростував належними доказами вихідних показників, використаних позивачем для визначення розміру орендної плати, та не довів застосування іншої нормативної грошової оцінки, яка мала б використовуватися у спірний період замість тієї, що була затверджена рішенням Турбівської селищної ради від 06.03.2019 № 483.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не довів належного виконання договірних зобов`язань у частині повної та своєчасної сплати орендної плати за спірний період, тоді як заявлені позивачем обставини щодо наявності заборгованості за період з 01.01.2024 по 31.03.2025 та правових підстав для її нарахування відповідачем належним чином не спростовані.

Поряд з цим, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про необґрунтованість визначеного позивачем розміру заборгованості з орендної плати з підстав того, що її обчислення здійснено із застосуванням нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої рішенням Турбівської селищної ради від 06.03.2019 № 483 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту смт. Турбів Турбівської селищної ради», яке за твердженням скаржника, визнано протиправним та нечинним рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі №120/16078/25.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі № 120/16078/25 визнано протиправним та нечинним рішення Турбівської селищної ради від 06.03.2019 №483 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту смт. Турбів Турбівської селищної ради» . Визнано протиправними та скасовано витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, зокрема: № 715 від 25.03.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522255200:01:005:0501; №717 від 25.03.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522255500:01:005:0500; №718 від 25.03.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522255500:01:005:0499; № 719 від 25.03.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522255500:01:005:0498; № 720 від 25.03.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522255200:01:005:0497, а також витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0522255500:05:000:0001 № НВ-9913459792023 від 27.10.2023 (а.с.125-132 т.2).

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що наведена обставина не свідчила про відсутність правових підстав для застосування нормативної грошової оцінки при визначенні орендної плати за спірний період з 01.01.2024 по 31.03.2025 та, відповідно, не спростовувала правильності здійсненого позивачем розрахунку.

Колегія суддів звертає увагу, що станом на 16.03.2026 - дату ухвалення Господарським судом Вінницької області оскаржуваного рішення у справі №902/1372/25 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі № 120/16078/25 законної сили не набрало. Відтак на зазначену дату рішення Турбівської селищної ради від 06.03.2019 № 483 не втратило чинності та продовжувало породжувати передбачені ним правові наслідки.

Такий висновок безпосередньо випливає з особливостей судового контролю за нормативно-правовими актами, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 264 КАС України суд за наслідками розгляду справи щодо законності нормативно-правового акта може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині. Водночас частиною другою статті 265 КАС України імперативно визначено момент настання правового наслідку такого судового рішення: нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, законодавець пов`язує припинення чинності нормативно-правового акта не з датою ухвалення адміністративним судом рішення суду першої інстанції про визнання такого акта протиправним та нечинним, і тим більше не з моментом звернення особи з відповідним адміністративним позовом, а виключно з моментом набрання відповідним судовим рішенням законної сили.

Аналогічний правова позиція послідовно сформована у практиці Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2021 у справі №910/10374/17 зазначила, що судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Поряд з цим, Велика Палата окремо наголосила, що Безпосередній правовий ефект створює судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням.

У постанові від 23.03.2023 у справі №640/6699/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, застосовуючи частину другу статті 265 КАС України, дійшов висновку, що положення процесуального законодавства містять імперативне положення, яким по суті визначено повноваження суду при розгляді справи про визнання протиправним та скасування нормативно-правового акту та яке передбачає, що відповідний нормативно-правовий акт може бути визнаний нечинним відповідним рішенням суду лише з моменту набрання ним законної сили. Верховний Суд також зазначив, що суд не наділений повноваженням визнання нормативно-правового акту нечинним з моменту його прийняття, зокрема, й з огляду на те, що останнє може порушувати принцип правової визначеності.

Релевантними до спірних правовідносин у даній справі є висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 30.10.2025 у справі № 926/428/23, оскільки вказана справа так само стосувалася застосування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження нормативної грошової оцінки земель при визначенні розміру орендної плати.

У пунктах 4.16– 4.18 цієї постанови Верховний Суд виходив із положень частини другої статті 265 КАС України та зазначив:

« 4.16. Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

4.17. Тобто, рішення Ради від 26.02.2021 № 118 про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців, на підставі якого було сформовано витяг № HB-9918609282023 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яке є предметом оскарження та розгляду у адміністративній справі № 600/2940/25-а, у разі задоволення позову може вважатися таким, що втратило чинність лише з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

4.18. Таким чином, Суд зазначає, що навіть у разі задоволення позову в адміністративній справі № 600/2940/25-а рішення Ради від 26.02.2021 № 118 на момент ухвалення рішення Господарським судом Чернівецької області від 29.01.2024 у справі №926/428/23 слід розглядати як чинний нормативно-правовий акт, який мав обов`язкову силу та підлягав застосуванню судом під час вирішення спору.

При цьому можливе подальше визнання цього рішення протиправним та нечинним не може враховуватися при апеляційному розгляді як доказ незаконності рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.01.2024 у справі № 926/428/23, оскільки такий доказ не існував на момент ухвалення рішення судом першої інстанції і, відповідно, не міг бути предметом його дослідження та оцінки.».

Таким чином, колегія суддів враховуючи правові позиції Верховного Суду дійшла вважає безпідставними доводи скаржника про те, що ухвалення 11.02.2026 Вінницьким окружним адміністративним судом рішення у справі № 120/16078/25 автоматично нівелювало правові наслідки рішення Турбівської селищної ради від 06.03.2019 № 483, у тому числі за попередній спірний період 2024– 2025 років.

На переконання колегії суддів, такий підхід відповідача фактично передбачає надання рішенню адміністративного суду зворотної дії в часі та поширення наслідків визнання нормативно-правового акта нечинним на правовідносини, які виникли і реалізовувалися в період його чинності, хоча частина друга статті 265 КАС України такого правового наслідку не встановлює.

Більше того, під час апеляційного перегляду даної справи обставини щодо результату розгляду адміністративної справи № 120/16078/25 зазнали подальшої процесуальної зміни.

Як вбачається з матеріалів апеляційного провадження, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026 у справі № 120/16078/25 апеляційну скаргу Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області задоволено повністю та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» відмовлено. На зазначену постанову Турбівська селищна рада прямо посилається у відзиві на апеляційну скаргу та долучила її до відзиву (а.с.209-212 т.2).

Таким чином, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.02.2026, на яке відповідач посилається як на визначальну підставу для незастосування нормативної грошової оцінки, не лише не набрало законної сили станом на дату ухвалення Господарським судом Вінницької області рішення від 16.03.2026, але й за результатами його апеляційного перегляду адміністративним судом апеляційної інстанції ухвалено нове рішення про відмову ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» у задоволенні позову.

За таких обставин відсутні правові підстави стверджувати, що рішення Турбівської селищної ради від 06.03.2019 № 483 втратило чинність внаслідок рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі № 120/16078/25 та що нормативна грошова оцінка, затверджена таким рішенням ради, не могла застосовуватися при визначенні орендної плати за період з 01.01.2024 по 31.03.2025.

При цьому колегія суддів враховує і те, що обов`язок відповідача зі сплати орендної плати у розмірі 5 % нормативної грошової оцінки земель та з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації випливає безпосередньо з погоджених сторонами умов договорів оренди земельної ділянки від 05.05.2021 № б/н та від 31.10.2023 № 346-23-14. Тобто нормативна грошова оцінка використовувалася для обчислення договірного грошового зобов`язання відповідача відповідно до умов чинних договорів, які у спірному періоді період з 01.01.2024 по 31.03.2025 підлягали належному виконанню сторонами.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що у період з 01.01.2024 по 31.03.2025 рішення Турбівської селищної ради від 06.03.2019 № 483 було нечинним або що існувало судове рішення, яке набрало законної сили та спричинило втрату цим нормативно-правовим актом чинності. Навпаки, протягом усього заявленого позивачем періоду рішення № 483 залишалося чинним та породжувало відповідні правові наслідки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність застосування чинної у спірному періоді нормативної грошової оцінки земель населеного пункту смт Турбів при визначенні розміру орендної плати та відхиляє доводи ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» про необґрунтованість розрахунку заборгованості з підстав подальшого ухвалення Вінницьким окружним адміністративним судом рішення від 11.02.2026 у справі №120/16078/25. Такі доводи не враховують встановленого частиною другою статті 265 КАС України моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, правових висновків Верховного Суду щодо відсутності ретроспективної дії рішення про визнання нормативно-правового акта нечинним, а також результатів апеляційного перегляду самої адміністративної справи № 120/16078/25.

Щодо доводів Приватного акціонерного товариства «Турбівський каоліновий завод» про те, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі №120/16078/25 визнано протиправними та скасовано витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, у зв`язку із чим, на переконання відповідача, відсутні належні вихідні дані для визначення розміру орендної плати за спірними договорами, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 13 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються, зокрема, відомості про нормативну грошову оцінку земель у межах території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Отже, відомості про нормативну грошову оцінку є складовою інформаційної системи Державного земельного кадастру та ґрунтуються на відповідній затвердженій технічній документації.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Водночас статтею 23 цього Закону передбачено, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною або міською радою, а витяг із такої документації щодо окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Колегія суддів також враховує, що на час розроблення та затвердження у 2019 році технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту смт Турбів порядок проведення такої оцінки регулювався, зокрема, Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489. Вказаний Порядок у подальшому втратив чинність з 06.05.2023, однак ця обставина не змінює правової природи сформованих на підставі затвердженої технічної документації відомостей про нормативну грошову оцінку та витягів, якими такі відомості оформлювалися.

З аналізу наведених норм вбачається, що витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки не є самостійним джерелом формування нормативної грошової оцінки і сам по собі не встановлює її розміру. Він є документальною формою відображення відомостей про нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки, які містяться у Державному земельному кадастрі та ґрунтуються на затвердженій у встановленому законом порядку технічній документації.

Саме такого підходу дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.03.2025 у справі №320/10183/22. Верховний Суд виснував, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формується Держгеокадастром за заявою зацікавленої особи на підставі відомостей, внесених до Державного земельного кадастру про нормативно грошову оцінку земель в межах території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, що затверджена відповідним рішенням органу місцевого самоврядування. Вказане свідчить про те, що витяг не є самостійним юридичним документом, який містить нову інформацію або створює її. Його функція полягає лише у фіксації та наданні інформації - в контексті спірних правовідносин - з відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Верховний Суд зазначив, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки формується Держгеокадастром на підставі відомостей, внесених до Державного земельного кадастру. Ці відомості, у свою чергу, ґрунтуються, зокрема, на рішенні органу місцевого самоврядування про затвердження відповідної технічної документації і лише фіксують вже затверджені дані. Відтак чинність рішення про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель безпосередньо впливає на чинність витягів, виданих на його підставі.

Верховний Суд у постанові від 10.03.2025 у справі №320/10183/22 окремо наголосив, що збереження чинності витягів до моменту втрати чинності рішенням про затвердження технічної документації є необхідним для забезпечення стабільності правовідносин щодо відповідних земельних ділянок. Це має важливе значення для зацікавлених осіб, зокрема органів державної влади, місцевого самоврядування, а також власників та користувачів земельних ділянок.

У цьому контексті колегія суддів враховує встановлені у справі №902/1372/25 обставини, відповідно до яких рішення Турбівської селищної ради від 06.03.2019 №483 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту смт. Турбів Турбівської селищної ради» протягом усього спірного періоду з 01.01.2024 по 31.03.2025 було чинним. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі №120/16078/25, яким рішення ради №483 було визнано протиправним та нечинним, станом на дату ухвалення Господарським судом Вінницької області рішення від 16.03.2026 у цій справі законної сили не набрало.

Отже, ухвалення адміністративним судом першої інстанції рішення про скасування відповідних витягів не надавало таким правовим наслідкам зворотної дії та не могло нівелювати юридичне значення відомостей про нормативну грошову оцінку земельних ділянок за період, коли рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого ці відомості були сформовані, залишалося чинним.

Більше того, як вже встановлено судом апеляційної інстанції при оцінці інших доводів скаржника, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026 у справі №120/16078/25 апеляційну скаргу Турбівської селищної ради задоволено повністю та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» відмовлено. Таким чином, судове рішення від 11.02.2026, на яке відповідач посилається як на підставу для твердження про відсутність правомірної нормативної грошової оцінки та скасування відповідних витягів, за наслідками апеляційного перегляду не залишилося в силі.

Колегія суддів враховує і правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладену у постанові від 10.02.2026 у справі №908/2849/24, відповідно до якої витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Зазначений висновок має безпосереднє значення для даної справи, оскільки матеріалами справи не встановлено зміни самої базової нормативної грошової оцінки спірних земельних ділянок протягом періоду з 01.01.2024 по 31.03.2025. Натомість при визначенні конкретного розміру орендної плати враховувалися передбачені законодавством коефіцієнти індексації, що прямо узгоджується з пунктами 12 укладених сторонами договорів оренди.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що розмір орендної плати у спірних правовідносинах визначався не виключно на підставі самого витягу. Відповідно до пунктів 9, 12 договору оренди земельної ділянки від 05.05.2021 №б/н та договору оренди землі від 31.10.2023 №346-23-14 сторони безпосередньо погодили, що розмір орендної плати становить 5% нормативної грошової оцінки землі та обчислюється з урахуванням коефіцієнтів індексації. Отже, юридичною підставою виникнення грошового зобов`язання відповідача є також укладені та чинні договори оренди, а витяги слугують документальним підтвердженням вихідних даних нормативної грошової оцінки, необхідних для обчислення конкретної суми платежу.

Поряд з цим, колегія суддів враховує поведінку відповідача у спірний період. З наявних у матеріалах справи податкових декларацій з плати за землю за 2024– 2025 роки вбачається, що ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» самостійно відображало у податковій звітності щомісячні зобов`язання зі сплати орендної плати за земельні ділянки, якими користувалося на підставі договорів від 05.05.2021 та від 31.10.2023. За інформацією Головного управління ДПС у Вінницькій області, станом на 01.12.2025 основний платіж з орендної плати в сумі 5 913 194,60 грн був самостійно задекларований ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» у податковій звітності за 2024– 2025 роки (а.с. 1-2 т.2).

Наведена обставина сама по собі не замінює перевірки судом правильності розрахунку орендної плати, однак у сукупності з іншими доказами підтверджує, що впродовж спірного періоду сам відповідач виходив із наявності обов`язку зі сплати орендної плати за цими земельними ділянками та відображав відповідні зобов`язання у своїй податковій звітності. Матеріали справи при цьому не містять доказів того, що у 2024 році чи у січні–березні 2025 року існувала інша чинна нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка мала застосовуватися замість оцінки, затвердженої рішенням Турбівської селищної ради від 06.03.2019 №483.

За таких обставин колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача, за яким подальше оскарження витягів із технічної документації автоматично свідчить про відсутність нормативної грошової оцінки земельних ділянок у попередньому періоді та унеможливлює визначення розміру орендної плати. Такий підхід не враховує похідного, інформаційного характеру витягу стосовно затвердженої технічної документації, моменту настання правових наслідків судового рішення щодо нормативного акта, а також необхідності забезпечення правової визначеності у відносинах щодо користування земельними ділянками.

Таким чином, враховуючи, що у спірний період рішення Турбівської селищної ради від 06.03.2019 №483 про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель смт Турбів було чинним, нормативна грошова оцінка земельних ділянок у цей період не була замінена іншою оцінкою, розмір орендної плати був погоджений сторонами у чинних договорах у розмірі 5 % нормативної грошової оцінки з урахуванням індексації, а відповідач самостійно відображав зобов`язання з орендної плати у податкових деклараціях за 2024– 2025 роки, колегія суддів відхиляє доводи ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» про відсутність правомірно визначеної нормативної грошової оцінки земельних ділянок та, як наслідок, неможливість її використання для обчислення орендної плати за період з 01.01.2024 по 31.03.2025.

Разом з цим, посилання скаржника на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі №120/16078/25 не може бути підставою для іншого висновку, оскільки вказане судове рішення не набрало законної сили до моменту вирішення спору судом першої інстанції, а в подальшому було переглянуто Сьомим апеляційним адміністративним судом, який постановою від 20.05.2026 відмовив ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» у задоволенні відповідних позовних вимог.

Крім того, відповідач посилаючись на приписи статей 2, 7, 13 ГПК України, стверджує, що Турбівська селищна рада одночасно є позивачем у цій справі та суб`єктом владних повноважень, який прийняв рішення №483, покладене в основу визначення нормативної грошової оцінки земель, а тому, на думку відповідача, його процесуальні можливості щодо спростування доказів позивача були об`єктивно обмежені. З цих же підстав скаржник вважає, що відмовою у зупиненні провадження до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі №120/16078/25 його було позбавлено можливості послатися на встановлені адміністративним судом обставини як преюдиційні.

Проте, колегія суддів вважає такі твердженнями відповідача безпідставними, оскільки закріплені ГПК України принципи рівності та змагальності передбачають надання сторонам рівного обсягу процесуальних прав та можливостей для доведення своєї правової позиції, однак не означають тотожності їх матеріально-правового становища, характеру доказів, якими вони володіють, чи правового статусу учасників спірних правовідносин. Та обставина, що позивач є органом місцевого самоврядування, який у межах наданих законом повноважень прийняв нормативно-правовий акт, не створює для нього процесуальної переваги у господарському процесі та не звільняє від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

При цьому відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України обов`язковою передумовою зупинення провадження є саме об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи. Водночас закон прямо забороняє посилатися на таку неможливість, коли зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити факти, що входять до предмета доказування, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постанові від 30.10.2025 у справі №926/428/23.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України преюдиційного значення набувають лише обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили. Тому неможливість посилатися на рішення адміністративного суду першої інстанції як на преюдиційне до набрання ним законної сили є прямим наслідком встановленого законом процесуального порядку, а не результатом нерівного ставлення до відповідача.

Щодо тверджень апелянта про регуляторний характер рішення Турбівської селищної ради від 06.03.2019 №483 та порушення під час його прийняття Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, у практиці Верховного Суду сформовано висновок про те, що рішення органів місцевого самоврядування про затвердження нормативної грошової оцінки земель за наявності передбачених законом ознак можуть мати характер нормативно-правових регуляторних актів. Зокрема, такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №823/902/17, у якій зазначено, що відсутність безпосередньо в оскаржуваному рішенні органу місцевого самоврядування норми щодо встановлення зокрема базової вартості м2, не може бути підставою для невизнання такого акта регуляторним, оскільки відповідне положення міститься у технічній документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та в розумінні наведеного вище припису статті 3 Закону України від 11.09.2003 N 1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" є достатнім для визнання такого акта регуляторним. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.03.2025 у справі №320/10183/22.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що кваліфікація рішення №483 як нормативно-правового регуляторного акта не означає автоматично його протиправності та не є достатньою підставою для відмови від його застосування. Апелянт повинен розмежовувати правову природу акта та наявність конкретних порушень процедури його прийняття. Посилання на загальний висновок Верховного Суду щодо необхідності дотримання регуляторної процедури не підміняє встановлення конкретних фактичних обставин прийняття саме рішення Турбівської селищної ради №483.

У цьому контексті колегія суддів враховує висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 20.11.2024 у справі №910/15990/23, відповідно до якого вирішуючи питання про можливість застосування норми протиправного нормативного акта до правовідносин, що існували в період до його скасування, підлягають встановленню конкретні підстави, з яких він був визнаний протиправним; протиправність нормативно-правового акта у зв`язку з 1) порушенням процедури його прийняття та 2) у зв`язку з невідповідністю Конституції України та / або іншим нормативно-правовим актам вищої юридичної сили мають різні за змістом правові наслідки.

Більше того, Верховний Суд у вказаній постанові звернув увагу, що під час розгляду справи про визнання протиправним та нечинним нормативного-правового чи індивідуального акта суд адміністративної юрисдикції з`ясовує питання законності чи незаконності його прийняття. Адміністративний суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються (ч. 1 ст. 244 КАС України). Відповідно, за загальним правилом, враховуючи приписи ст. 264 КАС України, обставини, які з`ясовуються адміністративним судом під час ухвалення рішення у справі щодо оскарження нормативно-правового акта, стосуються законності такого акта та порядку його прийняття, що не належать до обставин справи господарської юрисдикції. Аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2024 у справі №910/17615/20. Саме такий спеціальний спосіб захисту був реалізований ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» шляхом звернення з позовом у справі №120/16078/25, однак за результатами апеляційного перегляду його вимоги залишилися незадоволеними.

Отже, посилання скаржника на статтю 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», постанови Верховного Суду у справах №823/902/17 та №320/10183/22 не доводить того, що рішення Турбівської селищної ради №483 має бути визнано судом у даній господарській справі таким, що не підлягає застосуванню.

Щодо посилань скаржника на постанови Верховного Суду у справах №913/204/18, №160/1088/19 та №520/2098/19 колегія суддів погоджується із самим загальним принципом, відповідно до якого суд не повинен застосовувати нормативно-правовий акт, якщо під час вирішення конкретної справи доходить висновку про його невідповідність Конституції України або іншому нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Однак наведений правовий висновок не означає, що будь-який чинний нормативно-правовий акт може бути залишений судом без застосування виключно на підставі твердження сторони про порушення процедури його прийняття або на підставі судового рішення, яке не набрало законної сили.

На це безпосередньо звернув увагу Верховний Суд у постанові від 20.05.2026 у справі №380/4648/25. Касаційний адміністративний суд розмежував ситуацію, коли суд у конкретному спорі самостійно встановлює змістовну невідповідність нормативного акта акту вищої юридичної сили, та ситуацію, коли нормативний акт був предметом самостійного оскарження в порядку статей 264, 265 КАС України. Верховний Суд зазначив, що висновок Великої Палати у справі №520/2098/19 не змінює спеціального правила частини другої статті 265 КАС України та не означає автоматичного припинення чи перегляду зобов`язань, які виникли у період чинності нормативно-правового акта, що згодом був визнаний нечинним.

Такий висновок повністю узгоджується і з постановою Верховного Суду від 10.03.2025 у справі №320/10183/22, на яку посилається сам апелянт. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив: «Таким чином, оскільки оскаржуване у цій справі Рішення №397 залишається чинним та підлягає застосуванню до моменту втрати ним чинності, тобто до набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №320/10212/22 (до 26 березня 2024 року), тому витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який ґрунтується на відповідному рішенні про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, також зберігає свою чинність до моменту втрати чинності відповідного рішення органу місцевого самоврядування.».

Таким чином, посилання відповідача на постанову Верховного Суду у справі №320/10183/22 є вибірковим, оскільки наведена ним правова позиція щодо регуляторного характеру відповідних рішень не може застосовуватися відокремлено від іншого висновку тієї ж постанови щодо моменту припинення їх дії та збереження юридичного значення сформованих на їх підставі витягів.

Не змінює зазначеного і посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2020 у справі №904/164/19.

Обставини даної справи принципово відрізняються, оскільки станом на 16.03.2026 не існувало судового рішення, яке набрало законної сили та встановлювало протиправність рішення Турбівської селищної ради №483. Навпаки, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.02.2026, яким позов ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» було задоволено, у подальшому було переглянуто судом апеляційної інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в позові. Отже, ключова фактична передумова, з якою Верховний Суд у справі №904/164/19 пов`язував незастосування нормативно-правового акта, у справі №902/1372/25 відсутня.

З цих же мотивів колегія суддів відхиляє посилання апелянта на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, принцип належного урядування та положення частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України. Вимога про сплату орендної плати у даній справі ґрунтується не виключно на односторонньо прийнятому органом місцевого самоврядування акті, а насамперед на чинних договорах оренди, відповідно до яких відповідач добровільно прийняв земельні ділянки у користування та погодив обов`язок сплачувати 5 % нормативної грошової оцінки землі з урахуванням установленої законом індексації.

При цьому поведінка самого відповідача у спірний період також не узгоджується з твердженням про повну відсутність законних підстав для відповідних нарахувань: ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» відображало зобов`язання з орендної плати у власній податковій звітності, а матеріали справи містять лист відповідача, в якому ним висловлено намір погасити наявну заборгованість. Тому твердження про свавільне або непередбачуване покладення на відповідача майнового обов`язку матеріалами справи не підтверджується.

Не заслуговують на увагу й доводи відповідача про те, що відмова ухвалами суду першої інстанції від 11.02.2026 та від 04.03.2026 у задоволенні клопотань відповідача про повернення справи на стадію підготовчого провадження нібито позбавила його можливості належним чином реалізувати право на доказування. Як вбачається з апеляційної скарги, відповідні клопотання були пов`язані насамперед із бажанням відповідача повторно поставити питання про зупинення провадження до завершення розгляду адміністративної справи №120/16078/25.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що повернення до стадії підготовчого провадження після її закриття допускається лише за наявності вагомих обставин, оскільки можливість такого повернення з будь-яких причин нівелювала б саме значення окремих стадій господарського процесу. Для цього суд повинен встановити, що відповідні процесуальні дії можуть бути реалізовані саме на стадії підготовчого провадження та що обставини, якими обґрунтовано необхідність повернення, є дійсно вагомими. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №910/7103/21, надалі неодноразово підтверджено, зокрема у постановах від 03.03.2026 у справі №910/1523/25 та від 02.07.2026 у справі №910/4986/25.

У даній справі відповідач не навів обставин, які свідчили б про необхідність вчинення певної процесуальної дії виключно на стадії підготовчого провадження та об`єктивну неможливість її вчинення раніше. Натомість необхідність повернення на попередню стадію процесу пов`язувалася ним фактично з очікуванням результату іншої судової справи, тоді як наявні у справі докази дозволяли суду першої інстанції самостійно встановити всі обставини, необхідні для вирішення спору, а підстав для обов`язкового зупинення провадження не існувало.

Отже, відмова суду першої інстанції у поверненні справи на стадію підготовчого провадження не свідчить про порушення принципів змагальності чи рівності сторін, не обмежила відповідача у реалізації належних йому процесуальних прав та не є порушенням норм процесуального права, яке могло б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідача про порушення принципів рівності та змагальності сторін, неправомірність відмови у зупиненні провадження, неможливість застосування рішення Турбівської селищної ради від 06.03.2019 №483 у зв`язку з його регуляторним характером та стверджуваними порушеннями процедури прийняття, а також про необхідність незастосування цього рішення на підставі статті 11 ГПК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та правових висновків Верховного Суду у справах №913/204/18, №160/1088/19, №520/2098/19 і №904/164/19 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Зібрані у справі докази дозволяли суду першої інстанції самостійно встановити всі обставини, необхідні для вирішення спору, оскільки рішення №483 у заявлений до стягнення період залишалося чинним; судового рішення, яке набрало законної сили та встановлювало його протиправність, не існувало. Відтак наведені скаржником обставини не свідчать ані про порушення його процесуальних прав, ані про наявність правових підстав для відмови від застосування нормативної грошової оцінки при визначенні розміру орендної плати за період з 01.01.2024 по 31.03.2025.

Колегія суддів, перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності та розміру основної заборгованості з орендної плати, дійшла наступного висновку.

Відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку. Цьому праву орендодавця кореспондує передбачений частиною другою статті 25 цього Закону обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Отже, своєчасне та повне внесення орендної плати є одним з основних договірних обов`язків орендаря, невиконання якого свідчить про порушення грошового зобов`язання за договором оренди землі.

Наведене узгоджується із загальними положеннями зобов`язального права. Так, статтею 525 ЦК України встановлено недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а згідно з частиною першою статті 526 цього Кодексу зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства. За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом такого зобов`язання.

Таким чином, уклавши договори оренди земельної ділянки від 05.05.2021 № б/н та оренди землі від 31.10.2023 № 346-23-14, ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» прийняло на себе обов`язок вносити орендну плату у розмірі, порядку та строки, погоджені сторонами. Умовами обох договорів передбачено визначення орендної плати у розмірі 5 % нормативної грошової оцінки відповідних земельних ділянок, її обчислення з урахуванням коефіцієнтів індексації та щомісячне внесення протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем відповідного податкового (звітного) місяця.

При цьому встановлені у справі обставини щодо чинності у спірний період рішення Турбівської селищної ради від 06.03.2019 № 483 та сформованих на підставі затвердженої технічної документації відомостей про нормативну грошову оцінку спірних земельних ділянок свідчать про відсутність правових підстав для невиконання відповідачем прийнятого на себе грошового зобов`язання або для самостійної зміни способу визначення його розміру.

Колегія суддів у цьому контексті враховує також закріплені пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України засади справедливості, добросовісності та розумності. Добросовісність у цивільних правовідносинах передбачає необхідність такої поведінки учасника правовідносин, яка характеризується послідовністю, чесністю, відкритістю та врахуванням законних інтересів іншої сторони. Одним із проявів принципу добросовісності є доктрина venire contra factum proprium, спрямована на недопущення суперечливої поведінки, коли особа спочатку своєю поведінкою створює в іншої сторони обґрунтоване уявлення про певний стан правовідносин, а в подальшому без достатніх підстав займає протилежну позицію. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду викладених у постановах від 01.07.2020 у справі №686/9834/17-ц, від 28.10.2020 у справі №372/4029/18 та від 09.06.2021 у справі №948/393/20.

У даній справі зазначені засади підлягають оцінці у сукупності з тим, що ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» у поданих ним податкових деклараціях з плати за землю за 2024– 2025 роки самостійно відображало щомісячні зобов`язання з орендної плати щодо земельних ділянок, якими користувалося за спірними договорами. За даними Головного управління ДПС у Вінницькій області, основний платіж з орендної плати був самостійно задекларований самим відповідачем. Вказана обставина не позбавляє відповідача права заперечувати правильність здійсненого позивачем розрахунку, однак підлягає врахуванню судом при оцінці доводів про відсутність самого обов`язку визначати та сплачувати орендну плату із застосуванням нормативної грошової оцінки, якою відповідач фактично керувався при декларуванні власних зобов`язань.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на судовий захист свого порушеного цивільного права та інтересу, а одним зі способів такого захисту є примусове виконання обов`язку в натурі. Тому встановлення факту неналежного виконання відповідачем обов`язку з повної та своєчасної сплати орендної плати надавало Турбівській селищній раді право звернутися до суду з вимогою про примусове стягнення відповідної заборгованості.

Щодо визначення конкретного розміру такого грошового зобов`язання колегія суддів враховує приписи пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України, відповідно до якого для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2021 рік становив 1,1, за 2022 рік - 1,15, за 2023 рік - 1,051, за 2024 рік - 1,12. Відтак при визначенні орендної плати за спірний період нормативна грошова оцінка кожної земельної ділянки підлягала приведенню до відповідного року шляхом застосування передбачених законом коефіцієнтів індексації.

Так, щодо земельної ділянки площею 0,2285 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0498 вихідна нормативна грошова оцінка на момент укладення договору від 05.05.2021 становила 411 859,71 грн. З урахуванням індексації та погодженої сторонами ставки орендної плати у розмірі 5 % її місячний розмір на 2024 рік становив 2281,56 грн, на 2025 рік становив 2 555,34 грн. Щодо земельної ділянки площею 4,5615 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0500, нормативна грошова оцінка якої становила 6 956 662,76 грн, орендна плата визначена на 2024 рік у розмірі 38 537,45 грн на місяць, а на 2025 рік - 43 161,94 грн на місяць.

Щодо земельної ділянки площею 0,0034 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0497 при нормативній грошовій оцінці 6 128,33 грн розмір орендної плати становив 33,95 грн на місяць у 2024 році та 38,02 грн на місяць у 2025 році; щодо земельної ділянки площею 0,0374 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0499 при нормативній грошовій оцінці 51 268,02 грн - відповідно 284,00 грн та 318,09 грн на місяць; щодо земельної ділянки площею 7,1819 га з кадастровим номером 0522255500:01:005:0501 при нормативній грошовій оцінці 6 148 040,26 грн - 34 057,97 грн на місяць у 2024 році та 38 144,92 грн на місяць у 2025 році.

Стосовно земельної ділянки площею 26,2596 га з кадастровим номером 0522255500:05:000:0001 встановлено, що на момент укладення договору оренди землі від 31.10.2023 №346-23-14 її нормативна грошова оцінка становила 54 016 696,23 грн. З урахуванням коефіцієнта індексації за 2023 рік та передбаченої договором ставки орендної плати у розмірі 5 % місячний розмір орендної плати на 2024 рік становив 236 548,12 грн, а з урахуванням також коефіцієнта індексації за 2024 рік - 264 933,89 грн на місяць у 2025 році.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не обмежився формальним прийняттям наведеного позивачем розрахунку, а здійснив його самостійну перевірку, виходячи з нормативної грошової оцінки кожної земельної ділянки, установленої договором ставки орендної плати, відповідних коефіцієнтів індексації та кількості місяців користування земельними ділянками у заявлений до стягнення період.

За результатами такої перевірки судом першої інстанції встановлено, що розрахований розмір заборгованості відповідно до умов договорів та вимог законодавства з орендної плати за період з 01.01.2024 по 31.03.2025 становить 4 788 373,20 грн, тобто є більшим за заявлені Турбівською селищною радою до стягнення 4 703 215,90 грн.

Колегія суддів перевіривши перерахунок судом першої інстанції заборгованості відповідача з орендної плати, погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки відповідно до частин першої та другої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених нею вимог. Принцип диспозитивності унеможливлює присудження позивачу більшого, ніж ним заявлено, навіть у тому випадку, коли за результатами перевірки розрахунку суд установив більший фактичний розмір зобов`язання.

При цьому матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем зазначеної суми за період, який був предметом розгляду суду першої інстанції. Як вбачається з матеріалів справи, доказів сплати орендної плати за договором від 05.05.2021 №б/н та договором від 31.10.2023 №346-23-14 за заявлений позивачем період матеріали справи на момент вирішення спору в суді першої інстанції не містили.

Таким чином, встановивши, що фактичний розмір несплаченої орендної плати за результатами перерахунку судом першої інстанції перевищує суму, заявлену позивачем, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув із відповідача 4 703 215,90 грн основної заборгованості відповідача з орендної плати.

Щодо посилань Приватного акціонерного товариства «Турбівський каоліновий завод» у відповіді на відзив на те, що частина заборгованості з орендної плати за спірний період була ним фактично сплачена, у зв`язку із чим визначений судом першої інстанції розмір основної заборгованості, а також нарахованих на неї пені, інфляційних втрат та 3% річних підлягає перерахунку, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з відповіді на відзив, відповідач зазначає, що платіжні документи, які, на його думку, підтверджують часткове виконання зобов`язань, були передані його представнику листом від 05.06.2026, тобто вже після ухвалення Господарським судом Вінницької області рішення від 16.03.2026 у цій справі. Саме з урахуванням цих документів відповідач стверджує, що основна заборгованість повинна бути зменшена щонайменше до 3 492 450,92 грн, а пеня, 3 % річних та інфляційні втрати відповідно перераховані.

До відповіді на відзив відповідачем додано, зокрема, платіжні документи на суми 50 000,00 грн від 30.12.2024, 937 824,12 грн від 12.06.2024, 1 000,00 грн від 26.08.2024, 50 000,00 грн від 31.03.2025, 246 355,93 грн від 08.10.2024 та 10 742,24 грн від 13.09.2024. На підставі зазначених платежів відповідачем вже на стадії апеляційного провадження складено власний розрахунок за період з січня 2024 року по березень 2025 року, відповідно до якого загальний розмір орендної плати, що, за його твердженням, залишився несплаченим, становить 3 492 450,92 грн, пені - 121 422,61 грн, інфляційних втрат - 204 562,04 грн, 3 % річних - 49 235,57 грн, а загальна сума - 3 867 671,14 грн.

Колегія суддів відзначає, що відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведена норма встановлює не право сторони на повторне формування доказової бази після ухвалення рішення судом першої інстанції, а виняток із загального правила про концентрацію доказів у суді першої інстанції.

Велика Палата у постанові від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 виходила із системного тлумачення статей 80 та 269 ГПК України та зазначила, що єдиний виняток, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням установленого строку - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи. Велика Палата також наголосила, що вирішення спору на підставі матеріалів, які зібрані поза межами підготовчого провадження, не відповідає завданням, визначеним процесуальним законом для кожної стадії господарського процесу.

Вказаного правового висновку дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 25.03.2026 у справі №908/1711/24.

Отже, вирішальним для застосування частини третьої статті 269 ГПК України є не те, коли представник сторони фактично отримав від довірителя певний документ, а те, чи існували об`єктивні, незалежні від самої сторони обставини, які позбавляли її можливості подати цей доказ до закінчення розгляду справи судом першої інстанції.

Так, в постановах від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 27.06.2023 у справі №910/16181/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виснував про те, що:

1) при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №918/237/20);

2) разом із тим надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 ГПК України;

3) наведені положення ГПК України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (подібні висновки викладено зокрема в постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №46/603);

4) прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанова Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №910/18264/20);

5) отже, у розумінні наведених процесуальних норм саме суд апеляційної інстанції мав оцінити винятковість випадку прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження.

Схожий за змістом висновок викладено також в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2024 у справі №646/857/18, в якій, зокрема зазначено, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Застосовуючи наведені правові висновки Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів звертає увагу на те, що всі платіжні документи, які відповідач уперше подав до суду апеляційної інстанції, існували задовго до ухвалення рішення судом першої інстанції, а переважна їх частина - навіть до моменту звернення позивача з цим позовом до суду.

Зокрема, відповідні платежі здійснено 12.06.2024, 26.08.2024, 13.09.2024, 08.10.2024, 30.12.2024 та 31.03.2025, тоді як провадження у справі №902/1372/25 відкрито 13 жовтня 2025 року, а рішення суду першої інстанції ухвалено 16.03.2026. Таким чином, зазначені платіжні документи об`єктивно існували протягом усього періоду розгляду справи Господарським судом Вінницької області.

Більше того, їх платником безпосередньо зазначено ПрАТ «Турбівський каоліновий завод», а кошти перераховувалися з банківських рахунків самого товариства або стягувалися як його податковий борг. За таких обставин посилання представника відповідача виключно на те, що відповідні платіжні документи були передані йому особисто лише листом від 05.06.2026, не свідчить про об`єктивну неможливість подання цих доказів самим ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» до суду першої інстанції.

Організація взаємодії юридичної особи зі своїм представником, своєчасність передачі представнику бухгалтерських, банківських та інших документів, а також належна організація правової позиції у судовій справі перебувають у сфері контролю самої сторони. Несвоєчасна передача наявних у юридичної особи документів своєму адвокату не перетворює таку обставину на незалежну від сторони та не утворює тієї виняткової ситуації, про яку йдеться у частині третій статті 269 ГПК України.

Колегія суддів при цьому враховує і процесуальну поведінку відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.01.2026, тобто ще на стадії підготовчого провадження, ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» вже зверталося до суду першої інстанції з клопотанням про поновлення строку на подання доказів та про їх долучення, а саме: рішення заступника начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області у Вінницькій області про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу від 27.11.2025 №306/4-0232 (а.с.62-65 т.2). Однак у судовому засіданні 08.01.2026 відповідне клопотання було залишено судом без розгляду саме за заявою представника відповідача, що підтверджується протоколом судового засідання в режимі конференції №5705270 від 08.01.2026 (а.с.76-77 т.2). Після цього підготовче провадження було закрито, а справа призначена до розгляду по суті.

Отже, відповідач був належним чином обізнаний із розглядом цієї справи, активно реалізовував свої процесуальні права, подавав клопотання, додаткові пояснення, заяви про зупинення провадження та навіть звертався з клопотанням саме про поновлення строку на подання доказів. Наведене виключає можливість дійти висновку, що відповідач був позбавлений об`єктивної можливості сформувати свою доказову позицію та надати суду першої інстанції наявні у нього документи про здійснені ним самим платежі.

При цьому матеріали відповіді на відзив не містять належного обґрунтування того, які саме незалежні від відповідача обставини перешкоджали отримати платіжні документи з власних банківських рахунків, бухгалтерського обліку чи від відповідного контролюючого органу протягом розгляду справи судом першої інстанції. Не наведено також доказів звернення відповідача протягом цього періоду до банків, органів Казначейства чи ГУ ДПС із запитами про надання таких документів та неможливості їх отримання до 16.03.2026.

Саме твердження про отримання адвокатом документів від клієнта лише 05.06.2026 не є доказом неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно не залежали від учасника справи.

Верховний Суд у постанові від 27.01.2025 у справі №910/14503/23 також наголосив, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц.

З урахуванням вищевикладеного та висновків Верховного Суду колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено сукупності передбачених частиною третьою статті 269 ГПК України підстав, необхідних для прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, не обґрунтовано винятковості випадку їх неподання та не доведено існування об`єктивних, незалежних від відповідача причин, які унеможливлювали подання цих доказів до суду першої інстанції.

Відтак платіжні інструкції, вперше долучені ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» до відповіді на відзив у суді апеляційної інстанції, не підлягають прийняттю судом апеляційної інстанції як додаткові докази та відповідно, не підлягають дослідженню й оцінці при перевірці законності та обґрунтованості рішення Господарського суду Вінницької області від 16.03.2026.

Не може бути покладений в основу апеляційного перегляду й здійснений відповідачем вже після ухвалення оскаржуваного рішення новий розрахунок заборгованості, оскільки такий розрахунок побудований саме на додаткових платіжних документах, щодо яких відсутні передбачені частиною третьою статті 269 ГПК України підстави для їх прийняття. Сам по собі складений стороною арифметичний розрахунок не є доказом фактичного здійснення та належного зарахування відповідних платежів у погашення конкретної заборгованості за спірний період.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст поданих на стадії апеляційного перегляду платіжних документів не дозволяє безумовно дійти висновку про погашення саме тієї заборгованості, яка є предметом спору в цій справі. Зокрема, у платіжній інструкції від 12.06.2024 на суму 937 824,12 грн у призначенні платежу зазначено про стягнення податкового боргу ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» з орендної плати на підставі рішення керівника ГУ ДПС у Вінницькій області від 17.05.2023 №933/4-0232. Аналогічно платіжні документи від 13.09.2024 на суму 10 742,24 грн та від 08.10.2024 на суму 246 355,93 грн містять посилання на виконавчий документ від 17.05.2023, тобто документ, прийнятий ще до початку заявленого у цій справі періоду заборгованості — 01.01.2024. Інші платіжні інструкції містять загальне призначення «орендна плата з юросіб без ПДВ» без конкретизації договору, місяця чи періоду, в рахунок якого здійснювався відповідний платіж.

Тому платіжні документи без відомостей інтегрованої картки платника щодо порядку зарахування кожного платежу, без встановлення періоду податкового боргу, на погашення якого їх спрямовано, та без інших належних доказів не дають достатніх підстав автоматично віднести всю суму 1 295 922,29 грн у рахунок погашення саме орендної плати, заявленої до стягнення у цій справі за період з 01.01.2024 по 31.03.2025.

Таким чином, твердження відповідача про необхідність зменшення основної заборгованості до 3 492 450,92 грн та похідного перерахунку пені, інфляційних втрат і 3 % річних ґрунтується на доказах, які всупереч встановленому ГПК України порядку не були подані до суду першої інстанції, хоча об`єктивно існували та могли бути подані відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

З урахуванням вищевикладеного та висновків Верховного Суду, колегія суддів відхиляє вищевказані доводи ПрАТ «Турбівський каоліновий завод», не приймає до розгляду долучені до відповіді на відзив платіжні документи та здійснений на їх підставі розрахунок заборгованості і виходить під час апеляційного перегляду з доказової бази, яка була належним чином сформована та досліджена судом першої інстанції. Прийняття таких доказів за відсутності встановлених частиною третьою статті 269 ГПК України виняткових обставин фактично надало б відповідачу можливість усунути недоліки власної процесуальної поведінки вже після ухвалення рішення у справі, що не відповідає принципам змагальності, диспозитивності та правової визначеності й суперечить актуальним висновкам Великої Палати Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування статей 80, 269 ГПК України.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 540 755,37 грн пені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За змістом частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Приписами статей 546, 548 ЦК України передбачено можливість забезпечення виконання зобов`язання, зокрема, неустойкою, якщо такий вид забезпечення встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення його виконання.

За змістом частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Водночас відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право кредитора на неустойку виникає незалежно від наявності у нього збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Отже, для виникнення права на стягнення пені визначальним є встановлення факту порушення боржником забезпеченого неустойкою зобов`язання та наявність передбаченої законом або договором правової підстави для її нарахування.

Пунктами 16 договору оренди земельної ділянки від 05.05.2021 №б/н та договору оренди землі від 31.10.2023 №346-23-14 сторони погодили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, із суми простроченого платежу справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення платежу.

Таким чином, сторони безпосередньо передбачили договірну відповідальність орендаря за порушення строків внесення орендної плати та погодили як базу для її обчислення суму конкретного простроченого платежу, так і розмір пені - подвійну облікову ставку НБУ за кожний день прострочення.

Щодо початку прострочення за кожним щомісячним платежем колегія суддів виходить із того, що пунктом 13 обох договорів передбачено внесення орендної плати рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем відповідного податкового (звітного) місяця. Колегія суддів дійшла висновку, що з врахуванням приписів статей 252– 254 ЦК України та пункту 57.1 статті 57 ПК України суд першої інстанції правильно визначив граничні строки виконання кожного самостійного щомісячного грошового зобов`язання.

Так, орендна плата за січень 2024 року мала бути сплачена до 01.03.2024, за лютий 2024 року - до 01.04.2024, за березень - до 30.04.2024, за квітень - до 30.05.2024, за травень - до 01.07.2024, за червень - до 30.07.2024, за липень - до 30.08.2024, за серпень - до 30.09.2024, за вересень - до 30.10.2024, за жовтень - до 02.12.2024, за листопад - до 30.12.2024, за грудень 2024 року - до 30.01.2025; за січень 2025 року - до 03.03.2025, за лютий - до 31.03.2025 та за березень 2025 року - до 30.04.2025.

Відповідно, прострочення виконання відповідачем кожного з цих самостійних щомісячних зобов`язань виникало з наступного дня після закінчення встановленого строку його виконання, а саме: щодо орендної плати за січень 2024 року - з 02.03.2024, за лютий - з 02.04.2024, за березень - з 01.05.2024, за квітень - з 31.05.2024, за травень - з 02.07.2024, за червень - з 31.07.2024, за липень - з 31.08.2024, за серпень - з 01.10.2024, за вересень - з 31.10.2024, за жовтень - з 03.12.2024, за листопад - з 31.12.2024, за грудень - з 31.01.2025, за січень 2025 року - з 04.03.2025, за лютий - з 01.04.2025 та за березень - з 01.05.2025.

Таким чином, колегія суддів відзначає, що за встановлених обставин вимога Турбівської селищної ради про застосування передбаченої пунктом 16 договорів відповідальності у вигляді пені за прострочення сплати орендних платежів є правомірною.

Разом із тим наявність підстав для стягнення пені не звільняє суд від обов`язку перевірити правильність визначення періоду її нарахування.

Частиною шостою статті 232 ГК України у редакції, чинній у спірний період, було встановлено загальне правило, згідно з яким нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Колегія суддів звертає увагу, що наведена норма визначала саме тривалість періоду нарахування пені. Початком цього періоду є день, наступний за останнім днем належного виконання конкретного зобов`язання. Тому за наявності періодичного, щомісячного грошового зобов`язання шестимісячний строк підлягає визначенню окремо щодо кожного платежу залежно від установленого договором строку його сплати.

Велика Палата у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором. Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 12.08.2025 у справі №914/2246/24 наголосив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 виснувала про те, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором. У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що пункт 16 договорів оренди передбачає нарахування пені «за кожен день прострочення платежу», однак не містить умови про її нарахування до дня фактичного погашення боргу, до повного виконання зобов`язання, протягом усього періоду існування заборгованості чи іншого формулювання, яке свідчило б про погодження сторонами строку, відмінного від установленого частиною шостою статті 232 ГК України.

Отже, суд першої інстанції правильно виходив із того, що щодо кожного окремого щомісячного орендного платежу пеня могла нараховуватися не більше ніж протягом шести місяців, починаючи з дня, наступного за днем, коли цей платіж мав бути здійснений.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача, викладені у відповіді на відзив, про те, що суд першої інстанції без перевірки прийняв розрахунок Турбівської селищної ради, за яким пеню нараховано не за перші шість місяців прострочення щодо кожного платежу, а за останні шість місяців перед зверненням до суду. Саме на цій підставі відповідач стверджує про штучне завищення пені та посилається, зокрема, на індексацію нормативної грошової оцінки у 2025 році.

Такі твердження відповідача не відповідають змісту оскаржуваного рішення, оскільки дослідивши розрахунок позивача, суд першої інстанції встановив, що Турбівська селищна рада здійснювала розрахунок пені на наявну загальну суму заборгованості за період з жовтня 2024 року по березень 2025 року, визначивши заявлену до стягнення пеню у сумі 540 755,37 грн. Проте суд першої інстанції не поклав цей розрахунок в основу оскаржуваного рішення суду без його перевірки.

Навпаки, застосувавши частину шосту статті 232 ГК України та правову позицію Верховного Суду щодо початку шестимісячного періоду нарахування пені, суд першої інстанції самостійно здійснив перерахунок, врахувавши дату виникнення прострочення окремо щодо кожного щомісячного зобов`язання та обмеживши період його нарахування відповідним шестимісячним строком. За результатами такого перерахунку суд першої інстанції встановив, що правильно обчислена пеня становить 682 824,54 грн.

Отже, твердження відповідача, що спосіб розрахунку використаний позивачем, не відповідав порядку визначення шестимісячного періоду щодо кожного окремого зобов`язання, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки ця обставина усунута судом першої інстанції шляхом здійснення власного розрахунку. Проте відповідачем не доведено арифметичну або методологічну помилковість перерахунку суду першої інстанції пені у сумі 682 824,54 грн.

Зокрема, відповідачем не зазначено конкретного щомісячного зобов`язання, щодо якого суд першої інстанції неправильно визначив дату початку прострочення, не наведено конкретного періоду, який у судовому розрахунку перевищував би шість місяців, та не спростовано застосованої судом бази нарахування щодо конкретного простроченого платежу.

Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на те, що індексація нормативної грошової оцінки у 2025 році нібито призвела до нарахування пені на збільшений розмір орендної плати за зобов`язаннями, які виникли у 2024 році, оскільки як вже встановлено судом апеляційної інстанції при перевірці основного боргу, розмір орендної плати визначався окремо для 2024 та 2025 років із застосуванням відповідних коефіцієнтів індексації. Тобто підвищений розмір орендної плати, визначений для 2025 року, стосується зобов`язань відповідних місяців 2025 року і не замінює ретроспективно розміру щомісячного зобов`язання, яке виникло у 2024 році.

Більше того, здійснений судом першої інстанції розрахунок основного боргу підтверджує, що базою для визначення грошового зобов`язання кожного року були відповідні йому суми орендної плати. Тому твердження про автоматичне поширення індексації 2025 року на прострочені платежі попереднього року матеріалами справи не підтверджується.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що за результатами самостійної перевірки розрахунку судом першої інстанції встановлено пеню в розмірі 682 824,54 грн, тоді як позивач просив стягнути лише 540 755,37 грн.

Згідно частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями за власною ініціативою присудити позивачу майнову вимогу у більшому розмірі, ніж той, який становить предмет позову. Відтак, встановивши, що належний за результатами судового перерахунку розмір пені перевищує суму, заявлену Турбівською селищною радою, суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно стягнув з відповідача на користь позивача пеню в розмірі заявленому позивачем 540 755,37 грн.

Здійснивши власну перевірку розрахунку пені з урахуванням дат виникнення прострочення, шестимісячного обмеження та періоду до звернення позивача з позовом, колегія суддів встановила, що належний до нарахування розмір пені перевищує заявлені до стягнення 540 755,37 грн, а тому з огляду на приписи статті 14 ГПК України стягнення саме заявленої суми є правильним.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовної вимоги щодо стягнення з ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» 540 755,37 грн пені та відхиляє доводи відповідача про неправильне визначення періоду її нарахування, застосування підвищених внаслідок індексації сум орендної плати до зобов`язань попереднього періоду та неперевірення судом першої інстанції розрахунку позивача, оскільки такі доводи спростовуються здійсненим судом першої інстанції самостійним помісячним перерахунком пені.

Щодо позовних вимог про стягнення 93 335,77 грн 3% річних та 445 827,78 грн інфляційних втрат, а також відповідних заперечень ПрАТ «Турбівський каоліновий завод», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною другою цієї статті встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми інфляційні втрати та три проценти річних є передбаченими законом наслідками прострочення саме грошового зобов`язання. Їх нарахування не залежить від того, чи передбачено відповідну відповідальність умовами договору, оскільки право кредитора на отримання сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України, виникає безпосередньо із закону внаслідок факту прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 14.01.2020 у справі №924/532/19 зазначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічні за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Умовами договору оренди земельної ділянки від 05.05.2021 №б/н та договору оренди землі від 31.10.2023 №346-23-14 визначено обов`язок ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» щомісячно вносити орендну плату протягом 30 календарних днів після закінчення відповідного податкового (звітного) місяця. Відтак кожний місячний орендний платіж є окремим грошовим зобов`язанням із самостійно визначеним строком виконання.

Колегія суддів погоджується із встановленими судом першої інстанції датами виникнення прострочення за кожним таким платежем. Зокрема, прострочення зі сплати орендної плати за січень 2024 року виникло з 02.03.2024, за лютий - з 02.04.2024, за березень - з 01.05.2024, за квітень - з 31.05.2024, за травень - з 02.07.2024, за червень - з 31.07.2024, за липень - з 31.08.2024, за серпень - з 01.10.2024, за вересень - з 31.10.2024, за жовтень - з 03.12.2024, за листопад - з 31.12.2024, за грудень - з 31.01.2025, за січень 2025 року - з 04.03.2025, за лютий - з 01.04.2025 та за березень - з 01.05.2025.

Саме з відповідних дат у позивача виникло право вимагати застосування до прострочених сум встановлених частиною другою статті 625 ЦК України наслідків.

Таким чином, враховуючи встановлений факт прострочення ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» виконання грошових зобов`язань зі сплати орендної плати, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для нарахування на суму простроченого боргу інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що суд вирішуючи вимоги, заявлені на підставі статті 625 ЦК України, зобов`язаний перевірити не лише наявність правових підстав для відповідних нарахувань, але й правильність їх арифметичного визначення, виходячи із суми кожного простроченого платежу, дати початку прострочення та періоду, за який кредитором здійснено відповідні нарахування.

З матеріалів справи вбачається, що Турбівська селищна рада заявила до стягнення 445 827,78 грн інфляційних втрат та 93 335,77 грн трьох процентів річних, здійснивши відповідні нарахування за період із січня 2024 року по березень 2025 року.

В свою чергу, суд першої інстанції не обмежився формальним прийняттям поданого позивачем розрахунку, а здійснив його самостійну перевірку з урахуванням встановлених строків виконання кожного щомісячного зобов`язання та відповідно, фактичної дати виникнення прострочення щодо кожного окремого орендного платежу.

За результатами такого перерахунку суд першої інстанції встановив, що розмір інфляційних втрат, який відповідає фактичним періодам прострочення щомісячних орендних платежів у межах заявленого позивачем періоду, становить 371 163,86 грн, а не заявлені позивачем 445 827,78 грн.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги у цій частині обґрунтовано задоволено на суму 371 163,86 грн, а у стягненні різниці в розмірі 74 663,92 грн відмовлено як у безпідставно нарахованій.

Аналогічним чином суд першої інстанції перевірив розрахунок трьох процентів річних. Врахувавши дату початку прострочення щодо кожного щомісячного зобов`язання та здійснивши перерахунок у межах періоду, визначеного самим позивачем, суд першої інстанції встановив, що належний до стягнення розмір трьох процентів річних становить 70 712,58 грн замість заявлених 93 335,77 грн.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних правомірно задоволено в сумі 70 712,58 грн, а в частині 22 623,19 грн відмовлено через необґрунтованість відповідного нарахування.

Колегія суддів також наголошує, що встановлені статтею 625 ЦК України наслідки прострочення грошового зобов`язання застосовуються незалежно від стягнення з боржника передбаченої договором пені. Пеня та суми, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, мають різну правову природу та виконують різні функції: пеня є способом забезпечення виконання зобов`язання та видом відповідальності за його порушення, тоді як інфляційні втрати та проценти річних спрямовані на компенсацію майнових наслідків прострочення грошового зобов`язання. Тому одночасне їх стягнення за наявності передбачених законом та договором підстав не свідчить про подвійне притягнення боржника до відповідальності за одне й те саме порушення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами факту неналежного виконання зобов`язань за договорами оренди земельної ділянки від 05.05.2021 № б/н та від 31.10.2023 № 346-23-14 у частині повної та своєчасної сплати орендної плати за період з 01.01.2024 по 31.03.2025, тоді як доводи апеляційної скарги та відповіді на відзив не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності та розміру заборгованості і похідних нарахувань

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області про стягнення з ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» інфляційних втрат є обґрунтованими у розмірі 371 163,86 грн, а трьох процентів річних - у розмірі 70 712,58 грн. Відмова суду першої інстанції у стягненні 74 663,92 грн інфляційних втрат та 22 623,19 грн трьох процентів річних є обґрунтованою, оскільки зазначені суми не підтверджені належним розрахунком із врахуванням фактичних дат виникнення прострочення. Підстав для зміни оскаржуваного рішення у цій частині за доводами апеляційної скарги та відповіді на відзив колегія суддів не встановила.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» на користь Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області 4 703 215,90 грн заборгованості з орендної плати за землю, 540 755,37 грн пені, 70 712,58 грн трьох процентів річних та 371 163,86 грн інфляційних втрат, з відмовою в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 22 623,19 гривень 3% річних та 74 663,92 гривень інфляційних втрат.

4. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла дійти висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, суд апеляційної інстанції виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, суд апеляційної інстанції вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, дійшов висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 16.03.2026 у справі №902/1372/25 без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 16.03.2026 у справі №902/1372/25, без змін.

2. Справу №902/1372/25 повернути Господарському суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "23" вересня 2026 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Мельник О.В.