Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №906/445/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року Справа № 906/445/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Хабарова М.В.,

суддя Кульчій І.М.,

суддя Мамченко Ю.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.06.2026 у справі № 906/445/26 (суддя Тимошенко О.М., повний текст складено 24.06.2026)

за позовом Заступника керівника Коростишівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черняхівської селищної ради

до Фізичної особи-підприємця Матвійчука Миколи Анатолійовича

про відшкодування шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення у розмірі 37731 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24.06.2026 у справі №906/445/26 у позові відмовлено.

Обґрунтовуючи ухвалене рішення суд першої інстанції, встановивши наявність у відповідача зобов`язання перед позивачем за договором підряду №5 від 19.10.2017, дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту у вигляді стягнення шкоди на підставі ст.1166 Цивільного кодексу України є неправильним, так як ст.883 Цивільного кодексу України чітко визначає норми права, які регулюють відповідальність підрядника за невиконані чи неякісно виконані роботи.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, прокурор звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем як підрядником своїх обов`язків за договором підряду від 19.10.2017, Черняхівській селищній раді завдано збитків у розмірі 37 731 грн. Зокрема, ФОП Матвійчуком М.А. вчинено кримінальне правопорушення, складовими якого, серед іншого, є внесення до актів приймання виконаних робіт та довідок про їх вартість і витрати недостовірних даних щодо фактично виконаних робіт, а також незабезпечення належного контролю за їх повнотою, станом та якістю.

Зазначає, що вказані обставини не могли бути виявлені позивачем самостійно та стали відомі лише під час кримінального провадження, у межах якого, було проведено судову будівельно-технічну експертизу та встановлено фактичний обсяг та вартість виконаних робіт.

За таких обставин Черняхівська селищна рада як замовник робіт не мала можливості своєчасно виявити допущені порушення та скористатися правами, передбаченими статтями 849, 852, 858 Цивільного кодексу України. А тому, апелянт вважає, що спірні правовідносини не можуть розглядатися виключно в межах договору підряду, оскільки вимога позивача стосується відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними діями відповідача.

Відтак, вказує про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що зобов`язання ФОП Матвійчука М.А. перед позивачем виникли саме на підставі договору підряду та зазначає, що правовою підставою заявленої вимоги є ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду про безпідставність вимог про відшкодування шкоди на підставі ст. 1166 Цивільного кодексу України з огляду на відсутність обвинувального вироку щодо Матвійчука М.А. Зазначає, що останнього було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 Кримінально-процесуального України. Вказана обставина, на думку апелянта, не позбавляє потерпілу особу права звернутися до суду з вимогою про відшкодування завданої їй майнової шкоди.

Також прокурор вказує, що судом не надано належної оцінки доказам, якими встановлено та обґрунтовано розмір заявленої до відшкодування шкоди у сумі 37 731 грн.

У відповідності до ст.263 Господарського процесуального кодексу України ФОП Матвійчук М.А. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав про правильність висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову прокурора у зв`язку з обранням ним неправильного способу захисту порушеного права.

Враховуючи приписи абз.1 ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.06.2026 у справі № 906/445/26 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи у Черняхівському районному суді Житомирської області перебувало кримінальне провадження (справа №293/1316/22) по звинуваченню Матвійчука М.А. за ст.ст.191, 366 Кримінального кодексу України. Прокурором у кримінальному провадженні подавався цивільний позов в порядку ст.128 Кримінально-процесуального кодексу України.

Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 03.04.2025 обвинуваченого ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, закрито кримінальне провадження, цивільний позов прокурора залишено без розгляду.

В подальшому, прокурор звертався з аналогічним позовом до Черняхівського районного суду Житомирської області, однак ухвалою від 08.10.2025, яка залишена без змін постановами Житомирського апеляційного суду від 02.12.2025 та Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №293/1188/25, відмовлено у відкритті провадження у справі у зв`язку з тим, що заявлений спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

19.10.2017 між ФОП Матвійчуком М.А. (підрядник/відповідач) та Черняхівською селищною радою (замовник/позивач) укладено Договір підряду №5 на виконання капітального ремонту будинку культури по вулиці Мирона Верещака, 3, села Новосілки, Черняхівського району, Житомирської області з договірною ціною 490 744,91 грн, у тому числі єдиний податок 5%, що становить 24 537,25 грн з терміном виконання робіт до 31.12.2017 (а.с.22).

Згідно з п.1.1 договору підрядник приймає на себе зобов`язання виконати капітальний ремонт будинку культури по вул. Мирона Верещака 3,с. Новосілки, Черняхівського району, Житомирської області, а Черняхівська селищна рада зобов`язується прийняти роботу та оплатити її вартість у строки та на умовах, що визначаються вказаним договором та додатками до нього.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що об`єм, характер та вартість робіт, які будуть виконуватися підрядником, встановлюються відповідно до договірної ціни та локальних кошторисів договору та обмежені сумою вказаного договору.

Пунктом 2.1.1 договору передбачено, що підрядник зобов`язаний своєчасно та якісно виконувати роботи, які є предметом договору.

Відповідно до п.2.1.3 підрядник зобов`язаний надавати замовнику на підпис акт прийому-здачі робіт, що фактично були виконані згідно порядку виконання робіт зазначених у договорі.

Пунктом 2.2.4 договору встановлено, що після надання підрядником остаточного акту здачі-приймання робіт, на протязі трьох робочих днів замовник зобов`язаний прийняти виконані роботи та підписати остаточний акт, або в той же термін надати підряднику письмову мотивовану відмову.

Згідно з п.5.1 договору за невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки, що виражаються у зроблених витратах або пошкодженні майна.

Додатком до договору «Договірна ціна на будівництво капітальний ремонт будинку культури по вулиці Мирона Верещака, 3, село Новосілки, Черняхівського району, Житомирської області» визначено вид договірної ціни на вказані роботи - динамічна. Визначення договірної ціни проведено згідно з ДСТУ Б Д.1.1.-1:2013. До складу договірної ціни підрядник включив: прямі витрати, у тому числі заробітну плату, вартість матеріальних ресурсів, вартість експлуатації будівельних машин та механізмів, загальновиробничі витрати, прибуток, податки, збори, обов`язкові платежі, встановлені чинним законодавством і не враховані складовими вартості будівництва.

У грудні 2017 року сторонами підписано Акти №1 та №2 виконаних робіт на загальну суму 490 744,91 грн. Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3) складені відповідно зазначених актів (а.с.75-84).

Платіжними дорученнями від 19.10.2017, 14.12.2017 та 26.12.207 Черняхівська селищна рада перерахувала грошові кошти місцевого бюджету ФОП Матвійчуку М.А. на загальну суму 490 744,91 грн. (а.с.72-74).

Прокурор, обґрунтовуючи позов, посилається на те, що відповідач у жовтні-грудні 2017 року неякісно виконав будівельні роботи з капітального ремонту будинку культури по вул. Мирона Верещака, 3, с. Новосілки Черняхівського району Житомирської області, завищив ціни на окремі роботи порівняно з договірною ціною та діючими ресурсними елементними кошторисними нормами.

Загальна сума завищень та невідповідностей у вигляді неякісно виконаних будівельних робіт з капітального ремонту будинку культури включених до акту приймання виконаних будівельних робіт №1 (КБ-2в) за грудень 2017 року складає 37 731 грн, що було встановлено Висновком експерта №1055/22-25 від 11.07.2022 (а.с.47) та свідчить про незаконне заволодіння бюджетними коштами Черняхівської селищної ради на загальну суму 37 731 грн.

З огляду на вказане, прокурор звернувся до господарського суду з даним позовом.

Оцінюючи наявність правових підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позову у даній справі з урахуванням обраного позивачем способу захисту порушених прав, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізовуючи передбачене ст.55 Конституції України, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Колегія суддів звертає увагу, що зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

При цьому, зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на ті правові наслідки, які захищають право.

Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист належним/ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

У даній справі прокурор звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушення у розмірі 37 731 грн на підставі ст.1166 Цивільного кодексу України.

Частинами 1,2 ст.1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Суд апеляційної інстанції враховує, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, суд, розглядаючи спір про стягнення шкоди, має встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Таким чином, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Апеляційним судом встановлено, що, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор посилався на те, що підставою для звернення до суду стало вчинення відповідачем кримінального правопорушення, унаслідок якого виникла заявлена до стягнення шкода, а тому остання, на думку прокурора, підлягає відшкодуванню відповідно до положень ст.1166 Цивільного кодексу України.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №293/1188/25, згідно з правовою позицією, відображеною в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного кримінального від 12 вересня 2022 року (справа №203/241/17, провадження №51-4251 кмо21), звільнення від кримінальної відповідальності за імперативними приписами статті 49 КК України є безумовним, оскільки підставою для цього є закінчення передбачених законом про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку. Згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності і закриття кримінального провадження щодо з неї на цій підставі за своїм юридичним змістом і процесуальним значенням жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки це суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності винуватості (стаття 62 Конституції України, стаття 17 КПК України).

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 частини першої статті 284 КПК (справа щодо презумпції невинуватості) від 8 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022 визначив, що приписи статей 1,3, 8, 62 Конституції України вказують на позитивний обов`язок держави забезпечувати дотримання презумпції невинуватості особи на всіх стадіях кримінального провадження та після його завершення аж до спростування такої презумпції в законному порядку судом виключно в обвинувальному вироку (абзац дев`ятий підпункту 2.2 пункту мотивувальної частини). Отже, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України, частина перша статті 17 КПК України).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним доказом вчинення кримінального правопорушення може бути лише обвинувальний вирок суду, якого матеріали справи не містять у зв`язку з його відсутністю.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, у відповідача виникли зобов`язання перед позивачем з договору підряду №5 від 19.10.2017, за яким відповідач на замовлення позивача зобов`язався виконати капітальний ремонт нежитлового приміщення.

Згідно з ч.1,2 ст.883 Цивільного кодексу України підрядник відповідає за недоліки збудованого об`єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що для визначення належної правової підстави відповідальності має значення не формулювання позовних вимог, при тому, що прокурор заявив вимоги саме про відшкодування шкоди та обґрунтовував їх положеннями ст.1166 Цивільного кодексу України, а змісту правовідносин, з яких виник спір.

Заявлена до відшкодування шкода пов`язана з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором підряду, правовідносини сторін мають договірну природу та підлягають регулюванню нормою ст.883 Цивільного кодексу України, яка визначає відповідальність підрядника за порушення договору будівельного підряду. При цьому встановлення факту вчинення відповідачем кримінального правопорушення та дослідження відповідних обставин у межах кримінального провадження, яке в подальшому було закрито у зв`язку із закінченням строків давності, не змінюють змісту правовідносин між ФОП Матвійчуком М.А. та Черняхівською селищною радою щодо виконання договору підряду і договірної природи спірних правовідносин та не є підставою для застосування до них норми ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлена прокурором вимога про відшкодування шкоди на підставі ст.1166 Цивільного кодексу України не відповідає належній правовій природі спірних правовідносин, оскільки такі вимоги мають вирішуватися з урахуванням положень ст. 883 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, оцінюючи доводи апелянта про те, що застосування ст. 883 Цивільного кодексу України потребує доведення складу цивільного правопорушення, колегія суддів зазначає, що такі доводи не спростовують те, що спірні правовідносини виникли з договору підряду № 5 від 19.10.2017.

Так, для відшкодування збитків підлягають встановленню протиправність поведінки, наявність збитків, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, а також вина. Водночас у даній справі протиправність поведінки відповідача полягає у неналежному виконанні ним договірних зобов`язань, а питання вини врегульоване ст. 883 Цивільного кодексу України, відповідно до якої підрядник відповідає за порушення договору, якщо не доведе, що такі порушення сталися не з його вини. Отже, вина підрядника презюмується, а обов`язок доведення її відсутності покладається на самого підрядника.

Варто зазначити, що встановлення відповідних обставин у межах кримінального провадження не змінює правової природи спірних правовідносин, оскільки кримінальне провадження є способом встановлення та доказування обставин можливого правопорушення, тоді як обов`язок відповідача належним чином виконати роботи виник саме з договору підряду.

Таким чином, необхідність встановлення передбачених законом умов відповідальності не є підставою для застосування ст.1166 Цивільного кодексу України, оскільки у спірних правовідносинах такі умови підлягають оцінці з урахуванням правового регулювання, передбаченого ст.883 Цивільного кодексу України.

З огляду на вказане, апеляційний суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 15.02.2023 у справі №910/18214/19).

У правових висновках Верховного Суду наголошено, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, ефективний засіб правового захисту, в розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає вищевказаній статті Конвенції.

Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 15.09.2022 у справі №910/12525/20).

Апеляційний суд звертає увагу, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia" (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

При цьому, колегія суддів враховує що позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову, зокрема, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Зважаючи на викладене, колегія суддів звертає увагу, що згідно принципу "суд знає закони" суд надає правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, а також визначає, яка конкретна правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, однак в межах позовних вимог сформованих самим же позивачем.

Натомість, суд не наділений правом змінювати предмет позову, тобто матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, оскільки це порушуватиме принцип змагальності та рівності сторін, а також право на справедливий суд.

Таким чином, зважаючи на те, що обрання прокурором неналежного способу захисту прав є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові, то аргументи, які стосуються суті спору, а також відповідні твердження учасників справи, викладені ними у апеляційній скарзі та відзиві на неї, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

У силу приписів ч. 1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, а наведені в них доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Житомирської області від 24.06.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.06.2026 у справі №906/445/26 залишити без задоволення

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 24.06.2026 у справі №906/445/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Хабарова М.В.

Суддя Кульчій І.М.

Суддя Мамченко Ю.А.