Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №918/1095/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Справа № 918/1095/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Хабарова М.В. , суддя Кульчій І.М.

при секретарі судового засідання Кульчин Д.А.,

за участю представників сторін:

позивача: Павлюк М.Г.;

відповідача: Ковалевич С.П.,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Колодича Павла Павловича на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2026 (повне рішення складено 16.07.2026) у справі №918/1095/25 (суддя Мовчун А.І.),

за позовом Приватного акціонерного товариства «Рівнеобленерго»

до Фізичної особи-підприємця Колодича Павла Павловича

про стягнення вартості необлікованої електричної енергії у розмірі 697064,32 грн

ВСТАНОВИВ:

Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.07.2026 у справі №918/1095/25 у задоволенні заяви представника відповідача Фізичної особи-підприємця Колодича Павла Павловича про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач Колодич Павло Павлович подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2026 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким заяву фізичної особи-підприємця Колодича Павла Павловича про ухвалення додаткового рішенння щодо розподілу судових витрат задовольнити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Рівненобленерго» на користь ФОП Колодича П.П. витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи №918/1095/25 у Гоподарському суді Рівненської області у розмірі 52000 грн.

Обґрунтовуючи скаргу на додаткове рішення апелянт наголошує, що законодавством сформульовано положення ч.2 ст.124 ГПК України як «суд може відмовити», а не «суд відмовляє». Таким чином суд наділений дискреційними повноваженнями, які місцевий суд безпідставно перетворив на автоматичний обов`язок. При цьому, що суд першої інстанції не встановив жодної обставини, яка б свідчила про порушення прав позивача або обмеження принципу змагальності, адже опонент знав про намір стягнути 52000 грн та повноцінно скористався своїм процесуальним правом подати письмові заперечення. Апелянт наголошує, що у даному випадку такий надмірний формалізм повністю нівелює засади судочинства.

Скаржник вважає, що додаткове рішення не відповідає не лише окремим положенням Господарського процесуального кодексу України, але й основним засадам господарського судочинства, які повинні бути визначальними при здійсненні правосуддя.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Мамченко Ю.А., суддя Хабарова М.В., суддя Кульчій І.М.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №918/1095/25. Розгляд скарги призначено на 14.09.2026.

31.07.2026 від ПАТ «Рівнеобленерго» надійшов відзив, у якому він просить суд відмовити у задоволені апеляційної скарги, а додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Товариство наголошує, що законом надано суду право обрати один із двох варіантів поведінки - відмовити у відшкодуванні або не відмовити, і такі обидва варіанти є однаково правомірними в межах судової дискреції.

При цьому, договір про надання правничої допомоги на представництво інтересів Колодичем П.П. та адвокатським бюро укладено 05.01.2025 - тобто більш ніж за десять місяців до звернення позивача з позовом, що свідчить про наявність об`єктивної можливості подати розрахунок.

Крім того, ПАТ «Рівнеобленерго» наголошує на необґрунтованості суми, оскільки на момент підписання угоди справи №918/1095/25 не існувало, а договір не містить ціни (розміру гонорару) та порядку розрахунків за правничу допомогу.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив у ухваленні додаткового рішення, тому скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 14.09.2026 представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу в повному обсязі та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав свої пояснення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як стверджено матеріалами справи, до Господарського суду Рівненської області 25.11.2025 надійшла позовна заява ПАТ «Рівнеобленерго» до ФОП Колодича П.П. про стягнення вартості необлікованої електричної енергії у розмірі 697064,32 грн.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 08.12.2025, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №918/1095/25.

11.01.2026 до Господарського суду Рівненської області надійшов відзив ФОП Колодича П.П. на позовну заяву. У відзиві відповідач просить суд першої інстанції відмовити у задоволенні позову ПАТ «Рівнеобленерго» в повному обсязі як необґрунтованому та недоведеному, витребувати у ПАТ «Рівнеобленерго» оригінал акту №РПЛ 418212 від 12.02.2025 пломбування лічильника №15053488, витребувати у ПАТ «Рівнеобленерго» оригінал Акту про проведення роботи з технічної перевірки ЗВТ комерційного обліку №РТП 378032 від 12.02.2025, витребувати у ПАТ «Рівнеобленерго» оригінал завданням на перевірку від 12.02.2025, призначити у справі №918/1095/25 судову почеркознавчу експертизу, судові витрати покласти на позивача.(т.1, а.с.113-116).

Рішенням суду першої інстанції від 26.06.2026 у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Рівнеобленерго» до Фізичної особи-підприємця Колодича Павла Павловича про стягнення вартості необлікованої електричної енергії у розмірі 697064,32 грн відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Рівнеобленерго» на користь Фізичної особи-підприємця Колодича Павла Павловича 8557,44 грн витрат по оплаті вартості проведення судової почеркознавчої експертизи.

30.06.2026 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Рівненської області від представника відповідача ФОП Колодича П.П. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30.06.2026 прийнято заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №918/1095/25 та постановлено здійснити її розгляд без повідомлення учасників справи.

01.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення.

Як зазначалось вище, додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.07.2026 відмовлено в ухваленні додаткового рішення та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Зокрема, частинами 1 та 2 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 6.52 постанови від 12.11.2019 у справі №904/4494/18, з огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, у відшкодуванні таких судових витрат відмовляється.

При цьому Верховний Суд враховує, що положення частини другої статті 124 ГПК України передбачають право, а не імперативний обов`язок суду відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників, а сторона не позбавлена права доводити розмір фактично понесених витрат під час розгляду спору. Подібний висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2024 у справі №922/2826/23, від 19.06.2024 у справі №910/14962/21.

Водночас, кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому згідно з положеннями статті 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені. За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які відповідач поніс у суді апеляційної інстанції, має вирішуватися з урахуванням положень частини другої статті 124 ГПК України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду (пункт 5.5 постанови Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 908/574/20).

Отже, враховуючи викладені норми законодавства та позиції Верховного Суду, вимоги статті 124 ГПК України щодо обов`язку із першою заявою по суті спору подати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат повною мірою поширюються на особу.

Із матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, що у відзиві, поданому до суду першої інстанції 11.01.2026, не вказано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Крім того, у поданому відзиві на позовну заяву не вказано причин неможливості подання відповідного розрахунку.

У вказаному відзиві взагалі не згадується про намір понести витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, судом першої інстанції правомірно встановлено, що відзив на позовну заяву був поданий представником відповідача Ковалевичем С.П., з яким Колодич П.П. 05.01.2025 (тобто до відкриття провадження у справі) уклав Договір про надання правничої допомоги та представництво інтересів (т.2, а.с.246), а відповідно на переконання суду, представник мав можливість попередньо (загально) оцінити вартість послуг, котрі будуть або можливо будуть надані ним під час розгляду справи, та зазначити про це у відзиві на позовну заяву.

Таким чином звернення відповідача ФОП Колодича П.П. із заявою про ухвалення додаткового рішення 30.06.2026 через підсистему «Електронний суд» - не можна вважати виконанням вимог статті 124 ГПК України щодо попереднього визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції разом з першою заявою по суті спору - відзивом від 11.01.2026, ФОП Колодич П.П. не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат на правничу допомогу, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, враховуючи передбачене статтею 124 ГПК України право суду відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат, та враховуючи зазначені висновки Верховного Суду щодо дискреційних повноважень суду при застосуванні норм статті 124 ГПК України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви представника Колодича Павла Павловича про ухвалення додаткового рішення.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті апеляційним судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції.

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10.05.2011 року, пункт 58).

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що додаткове рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст.34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Колодича Павла Павловича на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2026 у справі №918/1095/25 залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

3. Матеріали справи №918/1095/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повна постанова складена "22" вересня 2026 р.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Хабарова М.В.

Суддя Кульчій І.М.