Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №910/5152/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2026 р. Справа№ 910/5152/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Король Д.А.

учасники справи:

від позивача : не з`явився;

від відповідача : Орешко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.07.2026

у справі № 910/5152/26 (суддя К.В. Полякова)

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювента-Центр"

про стягнення 6 817 547, 67 грн

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювента-Центр» про стягнення 6 817 547,67 грн. Зазначена сума складається з 1 044 125,00 грн основного боргу, 525 466,63 грн трьох процентів річних та 5 247 956,04 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позову зазначено, що після виходу 28.07.2008 зі складу учасників (засновників) ТОВ «Ювента-Центр» позивачеві не виплачено вартість частини майна товариства, пропорційну його частці на дату виходу, а також належну частку прибутку, одержаного товариством до моменту виходу позивача зі складу учасників.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків. Після надходження 18.05.2026 заяви про усунення недоліків ухвалою від 19.05.2026 позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

03.07.2026 позивач подав заяву про забезпечення позову. Він просив накласти арешт на грошові кошти ТОВ «Ювента-Центр», які знаходяться на всіх рахунках товариства у банківських та/або інших фінансово-кредитних установах, а також на належне відповідачеві майно - у межах ціни позову 6 817 547,67 грн та на строк до повного виконання рішення у справі.

Крім того, заявник просив заборонити визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» суб`єктам державної реєстрації, у тому числі державним реєстраторам, приватним і державним нотаріусам та іншим особам, наділеним функціями державного реєстратора, вносити до Єдиного державного реєстру запис про припинення ТОВ «Ювента-Центр» до повного виконання відповідачем рішення у справі № 910/5152/26.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції виходив із того, що забезпечення позову є винятковим тимчасовим процесуальним засобом, застосування якого потребує підтвердження фактичних обставин, що свідчать про ймовірне істотне ускладнення чи неможливість виконання майбутнього рішення або ефективного захисту порушеного права. Самі по собі тривала невиплата заявленої суми та відмова ліквідаційної комісії визнати кредиторську вимогу не були визнані безумовними підставами для забезпечення позову.

Місцевий господарський суд зазначив, що заходи забезпечення мають бути розумними, обґрунтованими, адекватними і співмірними з позовними вимогами, без порушення прав інших кредиторів, учасників товариства та осіб, які не беруть участі у справі. Суд також звернув увагу на недопустимість необґрунтованого блокування діяльності юридичної особи.

Не погодившись із ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу № 548вих/26 від 13.07.2026. Він просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

Скаржник зазначає, що місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини, які мають значення для вирішення заяви, дійшов висновків, що не відповідають установленим обставинам, та порушив частини першу - четверту статті 236 ГПК України. На його думку, ці порушення відповідно до статті 277 ГПК України є підставою для скасування ухвали.

Зокрема, скаржник наголошує, що предметом позову є вимоги майнового характеру. Тому можливість відповідача у будь-який момент розпорядитися коштами на рахунках або відчужити майно, на його думку, сама по собі створює ризик ускладнення виконання рішення. На підтвердження цього доводу він посилається на постанову Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19 та постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22. Апелянт вважає помилковим висновок про можливість ужиття заходів лише щодо майна, яке є предметом спору. Він посилається на висновки Верховного Суду у справах № 905/448/22, № 908/2382/21 та № 381/4019/18, відповідно до яких у спорах про стягнення коштів арешт може бути накладений не лише на кошти, а й на інше майно відповідача, оскільки це майно може бути об`єктом подальшого звернення стягнення.

При цьому скаржник стверджує, що суд не надав належної оцінки підтвердженому витягом з Єдиного державного реєстру факту перебування відповідача у стані припинення шляхом ліквідації. На його думку, ліквідація передбачає закриття рахунків, інвентаризацію та реалізацію майна, завершення розрахунків із кредиторами, затвердження ліквідаційного балансу і передачу залишку майна учасникам. Оскільки правонаступництво при ліквідації відсутнє, після державної реєстрації припинення відповідач втратить цивільну правоздатність, а провадження у справі підлягатиме закриттю на підставі пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України.

Апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 12.08.2025 у справі № 916/2621/24. Він вважає, що відмінність матеріально-правових предметів спору не перешкоджає врахуванню висновку щодо застосування процесуальних норм. На його думку, подібність у цьому випадку визначається ризиком закриття провадження внаслідок ліквідації відповідача та необхідністю тимчасово заборонити внесення запису про його припинення. У цьому зв`язку також наведено постанову Верховного Суду від 18.12.2025 у справі № 911/1065/24 та постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.11.2022 у справі № 905/458/21 щодо врахування правових висновків із процесуальних питань з огляду на подібність процесуальних ситуацій.

При цьому скаржник зазначає, що заявлені заходи є тимчасовими, не вирішують спір по суті, не тотожні позовним вимогам та мають виключно забезпечувальний характер. На його переконання, арешт коштів і майна в межах ціни позову та заборона державної реєстрації припинення товариства не блокують його господарської діяльності, натомість зберігають можливість реального виконання майбутнього рішення.

Крім того, апелянт посилається на статті 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Пантелеєнко проти України» та «Дорані проти Ірландії», а також рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 і від 30.01.2003 № 3-рп/2003. Зазначає, що судовий захист має бути практичним та ефективним, а не формальним.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі № 910/5152/26, розгляд апеляційної скарги призначено на 26.08.2026.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів відзначає, що на підтвердження необхідності вжиття запобіжних заходів позивач послався на відомості з Єдиного державного реєстру станом на 25.06.2026. Відповідно до них ТОВ «Ювента-Центр» з 26.03.2026 перебуває у стані припинення шляхом ліквідації на підставі рішення учасників юридичної особи від 25.03.2026 № 2, а строк заявлення кредиторських вимог визначено до 26.05.2026.

Позивач також указував, що 20.05.2026 направив відповідачеві вимогу № 329вих/26 про погашення заборгованості у розмірі 6 817 547,67 грн. Листом від 28.05.2026 № 28/5 відповідач відмовив у задоволенні цієї вимоги та у включенні її до реєстру вимог кредиторів. На переконання заявника, завершення ліквідації та державна реєстрація припинення товариства без правонаступників унеможливлять як подальший розгляд справи, так і виконання можливого рішення на його користь, а майно, що залишиться після розрахунків із кредиторами, може бути передане учасникам товариства.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову суд першої інстанції виходив із того, що забезпечення позову є винятковим тимчасовим процесуальним засобом, застосування якого потребує підтвердження фактичних обставин, що свідчать про ймовірне істотне ускладнення чи неможливість виконання майбутнього рішення або ефективного захисту порушеного права. Самі по собі тривала невиплата заявленої суми та відмова ліквідаційної комісії визнати кредиторську вимогу не були визнані безумовними підставами для забезпечення позову.

Місцевий господарський суд зазначив, що заходи забезпечення мають бути розумними, обґрунтованими, адекватними і співмірними з позовними вимогами, без порушення прав інших кредиторів, учасників товариства та осіб, які не беруть участі у справі. Суд також звернув увагу на недопустимість необґрунтованого блокування діяльності юридичної особи.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 12.08.2025 у справі № 916/2621/24 суд першої інстанції відхилив з огляду на відмінність предметів спору: у наведеній справі вирішувався корпоративний спір щодо правочину з часткою у статутному капіталі та реєстраційних дій, тоді як у справі № 910/5152/26 заявлено грошову вимогу, пов`язану з виходом учасника з товариства.

Відповідно до частин першої та другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.

Згідно зі статтею 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Переглянувши оскаржувану ухвалу у визначених процесуальним законом межах, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали, подані на підтвердження заяви про забезпечення позову, колегія суддів дійшла таких висновків.

За частинами першою і другою статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Такі заходи допускаються до пред`явлення позову і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача.

Пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 137 ГПК України передбачено можливість накладення арешту на майно та/або грошові кошти відповідача, заборони відповідачеві вчиняти певні дії, а також заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо відповідача інші зобов`язання. За частиною четвертою цієї статті заходи забезпечення, крім арешту морського судна, мають бути співмірними із заявленими вимогами.

Забезпечення позову не є способом попереднього задоволення позовної вимоги або санкцією за ймовірне порушення зобов`язання. Його мета полягає у збереженні фактичної та правової можливості виконати майбутнє рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача. Тому необхідність заходу визначається не лише видом позову, а сукупністю конкретних обставин, які існують на час розгляду заяви.

Заявник повинен викласти причини звернення, установити зв`язок між обраним заходом і предметом позову та подати докази тих фактичних обставин, що не є очевидними і з якими він пов`язує ризик невиконання рішення. Водночас суд не вправі вимагати доведення наперед факту майбутнього відчуження кожного активу або іншої події, яка ще не настала. Стандарт доказування у справах про забезпечення позову є превентивним, але не звільняє заявника від обов`язку обґрунтувати реальність, а не суто абстрактність відповідного ризику.

Оцінюючи заяву, суд має забезпечити справедливий баланс інтересів сторін та інших осіб, перевірити адекватність і співмірність обмежень, їх тривалість, можливий вплив на господарську діяльність відповідача, права інших кредиторів та учасників юридичної особи. Судове втручання повинно бути необхідним саме в обсязі, без якого досягнення легітимної мети забезпечення є неможливим або істотно ускладненим.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 79 ГПК України).

Колегія суддів відзначає, що твердження апелянта щодо тривалої невиплати відповідачем належних позивачу грошових коштів при виході зі складу учасників товариства та відмова у включенні до реєстру вимог кредиторів не є безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Факт перебування відповідача у стані припинення шляхом ліквідації має значення для оцінки ризиків. Юридична особа припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. У разі припинення сторони, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, господарський суд закриває провадження відповідно до пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України.

Разом із тим внесення запису про рішення щодо ліквідації не означає автоматичного чи негайного внесення запису про остаточне припинення. До завершення процедури ліквідаційна комісія повинна виконати передбачені законом дії, провести розрахунки з кредиторами, скласти відповідні баланси та подати державному реєстраторові визначений законом комплект документів. Матеріали заяви не містять доказів затвердження ліквідаційного балансу або вчинення дій, які свідчили б про безпосередню готовність документів для державної реєстрації припинення на час вирішення заяви.

Запитана заборона сформульована не до набрання законної сили рішенням у справі, а до його повного виконання. Отже, вона могла б діяти не лише протягом судового розгляду, а й невизначений час після його завершення, незалежно від змісту ухваленого рішення, наявності в товариства достатніх активів, стану розрахунків з іншими кредиторами та подальшої потреби у відповідному обмеженні. За такого формулювання захід виходить за мінімально необхідні часові межі забезпечення та створює надмірне втручання у процедуру припинення юридичної особи.

Заборона внесення запису про припинення зачіпає не лише відповідача, а й його учасників, ліквідаційну комісію, інших кредиторів та необмежене коло суб`єктів державної реєстрації. Заявник не обґрунтував, чому менш обтяжливі засоби захисту, передбачені правилами про оскарження відмови у визнанні кредиторської вимоги та судовий контроль за дотриманням ліквідаційної процедури, є недостатніми саме на цій стадії.

Колегія суддів ураховує висновки постанови Верховного Суду від 12.08.2025 у справі № 916/2621/24. Водночас правове значення цього рішення не зводиться до автоматичної заборони державної реєстрації припинення відповідача у кожній справі, де останній перебуває у стані ліквідації. Оцінці підлягає подібність процесуальної ситуації, безпосередність ризику, зв`язок обмеження з предметом заявленого захисту, його обсяг і тривалість.

У справі № 916/2621/24 предметом спору були правочин та реєстраційні дії щодо корпоративної частки, а заборона внесення запису про припинення юридичної особи була безпосередньо спрямована на збереження можливості вирішити корпоративний спір і виконати рішення. Як убачається з наведених самим скаржником обставин, відповідний захід діяв до набрання законної сили рішенням суду. Натомість у справі № 910/5152/26 предметом позову є виключно стягнення коштів, а заявлена заборона проситься до повного виконання рішення, тобто має істотно ширші часові межі.

Висновки Верховного Суду у справах № 911/1065/24 та № 905/458/21 про необхідність ураховувати процесуальні правові позиції за подібністю процесуальних ситуацій колегія суддів не заперечує. Саме тому правовий підхід щодо оцінки ризику припинення юридичної особи враховано. Однак застосування цього підходу не усуває потреби зіставити конкретні факти, зміст позовної вимоги, стадію ліквідації та пропорційність запитаної заборони. За результатами такого зіставлення обставини цієї справи не дають підстав для висновку про необхідність і співмірність заборони у сформульованому заявником обсязі.

Твердження апелянта, що заборона не впливає на господарську діяльність товариства, не враховує її впливу на завершення ліквідаційної процедури, права інших кредиторів і учасників та обов`язки ліквідаційної комісії. Тимчасовий характер заходу сам по собі не робить його пропорційним; значення мають конкретна тривалість, межі та наслідки обмеження.

Посилання на статті 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини правильно відображають вимогу ефективності судового захисту. Проте ці положення не означають обов`язкового застосування будь-якого заходу забезпечення, обраного заявником. Ефективний захист має здійснюватися з додержанням установлених законом критеріїв необхідності, доказової обґрунтованості та пропорційності, а також із повагою до прав усіх заінтересованих осіб.

Рішення Конституційного Суду України щодо верховенства права, справедливості та ефективного поновлення прав також не звільняють суд від обов`язку забезпечити баланс приватних інтересів. Відмова в забезпеченні позову за відсутності достатніх підстав не позбавляє особу права на розгляд її позову по суті та не свідчить про неефективність національного засобу юридичного захисту.

Суд першої інстанції виклав установлені ним обставини, навів норми процесуального права, визначив критерії забезпечення позову та пояснив, чому подані доводи не визнано достатніми. Незгода скаржника з оцінкою обставин не свідчить сама по собі про порушення частин першої - четвертої статті 236 ГПК України.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо встановить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Установлені матеріалами обставини підтверджують існування спору між сторонами, перебування відповідача у стані припинення та відмову ліквідаційної комісії визнати заявлену позивачем вимогу. Водночас вони не підтверджують безпосереднього завершення ліквідації, недостатності активів, їх приховування або відчуження поза межами ліквідаційної процедури чи інших конкретних обставин, які б зумовлювали необхідність накладення арешту на всі кошти і майно відповідача та заборони державної реєстрації його припинення до повного виконання майбутнього рішення.

Запитані заходи у їх сукупності та визначених заявником часових межах не відповідають критеріям необхідності й співмірності. Вони можуть істотно вплинути на встановлений законом порядок ліквідаційних розрахунків, права інших кредиторів та учасників товариства, тоді як достатніх доказів неможливості захисту прав позивача без таких обмежень не подано.

Окремі зауваження апелянта щодо формулювання мотивів місцевого господарського суду, зокрема про можливість арешту іншого майна у спорі про стягнення коштів та врахування процесуальних правових позицій Верховного Суду, не спростовують правильності кінцевого висновку про відмову в забезпеченні позову. Підстави, передбачені статтею 277 ГПК України, для скасування ухвали відсутні.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів, які спростовують відповідні висновки, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову у даній справі.

Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Оцінюючи наведені обставини, колегія приходить до висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі № 910/5152/26 обґрунтована, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для її скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі № 910/5152/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Києва від 06.07.2026 у справі № 910/5152/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на ОСОБА_1 .

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.09.2026

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов