Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №922/1647/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2026 р. Справа№922/1647/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 15.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пальмєра»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.08.2026

у справі №922/1647/26 (суддя Чинчин О.В.)

за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Пальмєра» про забезпечення позову у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пальмєра»

до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро»

про визнання мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договорами кредиту та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пальмєра» (далі за текстом - позивач) звернулось до суду із позовом до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про визнання мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договорами кредиту та зобов`язання вчинити дії.

Підставою звернення позивача до суду є застосування до правовідносин між ним та АТ «Банк Кредит Дніпро», які виникли на підставі укладених кредитних договорів № 011123-КЛН від 01.11.2023, № 210824-КЛН/2 від 21.08.2024 та №280225-КЛВ від 28.02.2025 положень Закону України 4340-IX «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану» (далі - Закон України 4340-IX).

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії щодо:

нарахування грошового зобов`язання включаючи основну суму кредиту, проценти, комісії та інші платежі за договорами кредиту №011123-КЛН від 01.11.2023, №210824-КЛН/2 від 21.08.2024, №280225-КЛВ від 28.02.2025, укладеними між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пальмєра»;

вчинення будь-яких дій щодо примусового звернення стягнення на предмети застави, що забезпечують виконання зобов`язань за договорами кредиту №011123-КЛН від 01.11.2023, №210824-КЛН/2 від 21.08.2024, №280225-КЛВ від 28.02.2025, укладеними між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пальмєра» та щодо примусового стягнення заборгованості за договорами кредиту №011123-КЛН від 01.11.2023, №210824-КЛН/2 від 21.08.2024, № 280225-КЛВ від 28.02.2025, укладеними між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пальмєра», із Товариства з обмеженою відповідальністю «Пальмєра» та осіб, які є поручителями, майновими поручителями виконання зобов`язань за вказаними договорами кредиту - до вирішення цієї справи про визнання мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договорами кредиту застосованим та набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач посилався на відсутність наміру у відповідача на добровільне визнання мораторію застосованим. На думку позивача, відповідачем будуть вчинятись дії направлені на продовження нарахування грошового зобов`язання та відсотків за ним, примусового звернення стягнення на предмет застави, що забезпечує виконання зобов`язань за договорами кредиту, та щодо примусового стягнення заборгованості за договорами кредиту.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 10.08.2026 у справі №922/1647/26 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Пальмєра» про забезпечення позову відмовив.

Приймаючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходячи з предмета та підстав позову, зазначив, що застосований захід забезпечення позову має ознаки вирішення спору по суті.

Суд вважав, що заборона Акціонерному товариству «Банк Кредит Дніпро» вчиняти дії щодо нарахування грошового зобов`язання включаючи основну суму кредиту, проценти, комісії та інші платежі за договорами кредиту; вчинення будь-яких дій щодо примусового звернення стягнення на предмети застави, що забезпечують виконання зобов`язань за договорами кредиту та щодо примусового стягнення заборгованості за договорами кредиту із позивача та осіб, які є поручителями, майновими поручителями виконання зобов`язань за вказаними договорами кредиту, не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, 18.08.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Пальмєра» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №922/1647/26 та ухвалити нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Пальмєра» про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі та вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Акціонерному товариству «Банк Кредит Дніпро» до вирішення цієї справи та набрання законної сили відповідним рішенням суду вчиняти дії щодо:

нарахування грошового зобов`язання включаючи основну суму кредиту, проценти, комісії та інші платежі за договорами кредиту №011123-КЛН від 01.11.2023, №210824-КЛН/2 від 21.08.2024, №280225-КЛВ від 28.02.2025, укладеними між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пальмєра»;

вчинення будь-яких дій щодо звернення примусового стягнення на предмети застави, що забезпечують виконання зобов`язань за договорами кредиту № 011123-КЛН від 01.11.2023, №210824-КЛН/2 від 21.08.2024, №280225-КЛВ від 28.02.2025, укладеними між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пальмєра» та щодо примусового стягнення заборгованості за договорами кредиту №011123-КЛН від 01.11.2023, №210824-КЛН/2 від 21.08.2024, №280225-КЛВ від 28.02.2025, укладеними між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пальмєра» та осіб, які є поручителями, майновими поручителями виконання зобов`язань за вказаними договорами кредиту.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції не з`ясував обставин, що мають значення для справи, не дослідив та не надав оцінку додатковим поясненням та доказам, які подавалися позивачем 18.05.2026 та 08.06.2026.

На переконання позивача, у даному випадку, застосування заходів забезпечення позову спрямоване не на створення для позивача необґрунтованих переваг чи уникнення виконання кредитних зобов`язань, а на запобігання незворотному припиненню його господарської діяльності та збереження реальної можливості виконання таких зобов`язань у майбутньому.

За сукупності наведених обставин, ТОВ «ПАЛЬМЄРА», наразі об`єктивно потребує тимчасового судового захисту, оскільки без його застосування наслідки примусового стягнення можуть набути незворотного характеру ще до остаточного вирішення спору по суті, що фактично нівелюватиме ефективність судового захисту як такого.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про забезпечення позову, фактично оцінив можливі наслідки вжиття відповідних заходів для відповідача, однак не здійснив співставлення цих наслідків із тими незворотними наслідками, які виникнуть для позивача у разі їх невжиття.

Тимчасове обмеження можливості примусового стягнення не позбавляє відповідача самого права вимоги та не припиняє відповідних зобов`язань. Натомість, примусова реалізація виробничих активів та заставного майна до вирішення спору по суті може зробити неможливим як відновлення господарської діяльності ТОВ «ПАЛЬМЄРА», так і фактичне повернення кредитних коштів у майбутньому. Саме така різниця у характері та ступені можливих негативних наслідків свідчить про співмірність та необхідність заявлених заходів забезпечення позову.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пальмєра» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №922/1647/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Пальмєра» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №922/1647/26; розгляд апеляційної скарги призначив на 15.09.2026 о 13 год. 30 хв.; витребував з Господарського суду міста Києва копії матеріалів, необхідних для розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №922/1647/26.

10.09.2026 матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №922/1647/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Відповідач 27.08.2026 через систему «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу позивача, згідно якого заперечує проти її задоволення, зазначаючи, що Вимоги якої за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, а спір при цьому не вирішується по суті, що недопустимо з огляду на приписи частини одинадцятої статті 137 ГПК України та є самостійною підставою для відмови суду у задоволенні такої заяви.

З огляду на самостійне, добровільне виконання позичальником зобов`язань за кредитними договорами (враховуючи укладення додаткових угод 24.03.2026), Банк вважає, що позивач не надав належних та достатніх доказів, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких позивач звернувся, а доводи заяви про забезпечення позову ґрунтуються виключно на безпідставних припущеннях позивача щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача, які вказують на ймовірне ускладнення виконання рішення, без підтвердження реально існуючих обставин на які посилається позивач.

Разом з тим, позивач, як при зверненні до суду першої інстанції, так і в подальшому до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою надав суду неповну інформацію, зокрема щодо стану виконання зобов`язань за кредитними договорами. Банк вважає таку процесуальну поведінку недопустимою, оскільки за приписами частини другої статті 42 ГПК України сторони мають обов`язок надавати та повідомляти суду достовірну інформацію щодо обставин справи.

Зважаючи на викладені доводи позивача в апеляційній скарзі та дійсні обставини справи, Банк подав суду апеляційної інстанції та просив прийняти докази на підтвердження стану виконання зобов`язань та узгодженості порядку здійснення погашення процентів (враховуючи укладені сторонами додаткові угоди 24.03.2026).

28.08.2026 Акціонерним товариством «Банк кредит Дніпро» подані додаткові пояснення згідно яких відповідачем, зокрема, наголошено, що у даній справі позивач не має простроченої заборгованості, а відповідач не вживає заходів звернення стягнення на заставне майно, отже висновки Верховного Суду з постанови від 19.06.2026 у справі №910/1867/26 є нерелевантними і не можуть братися до уваги.

Позивачем 10.09.2026 подано відповідь на відзив, згідно якої останнім наголошено, що, у даному випадку, застосування заходів забезпечення позову спрямоване не на створення для ТОВ «ПАЛЬМЄРА» необґрунтованих переваг чи уникнення виконання кредитних зобов`язань, а на запобігання незворотному припиненню його господарської діяльності та збереження реальної можливості виконання таких зобов`язань у майбутньому.

Відповідач свого представника у судове засідання, призначене на 15.09.2026, не направив, проте подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням адвоката в іншому судовому засіданні.

Порадившись на місці, враховуючи, що згідно з частиною 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи та те, що відповідач висловив свою позицію в своїх процесуальних документах, а також те, що обрання представником бути присутнім в іншому судовому засіданні не є поважною причиною неявки, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати справу за відсутності відповідача на підставі пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України.

15.09.2026 у судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №922/1647/26 та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Щодо долучених відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу доказів, суд апеляційної інстанції зазначає, згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Доказів неможливості подання вказаних документів суду першої інстанції відповідачем суду апеляційної інстанції не надано, а тому Північний апеляційний господарський суд відмовляє у задоволенні клопотання про долучення до апеляційного провадження доказів та не надає їм оцінку.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву, додаткових пояснень, відповіді на відзив, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно із частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору .

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Подібний правовий висновок зроблено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 21.12.2021 у справі №910/10598/21.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Позивач в обгрунтування заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги зазначає, що без вжиття заявлених ним заходів забезпечення рішення суду про застосування мораторію втратить будь-який сенс.

Відповідно до статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав/інтересів, про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі № 753/22860/17, у постановах Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21, від 01.08.2024 у справі № 904/3000/23, від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 01.07.2024 у справі № 916/795/24, від 15.01.2026 у справі № 904/5347/25.

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору. При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

З аналізу викладеного вбачається, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, зокрема і для попередження потенційних труднощів при подальшому виконанні такого рішення.

У свою чергу, виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя. Судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежно.

В такий спосіб саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам норм національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази, та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі № 922/1583/23, від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що саме лише твердження позивача з приводу ускладнення в майбутньому виконання рішення суду не може бути визнано достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову у спірних правовідносинах, оскільки є суб`єктивним судженням позивача, без зазначення існуючої очевидної небезпеки заподіяння шкоди позивачу.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили, що невжиття таких заходів як заборона відповідачу вчиняти дії щодо нарахування грошового зобов`язання включаючи основну суму кредиту, проценти, комісії та інші платежі за договорами кредиту, а також вчинення будь-яких дій щодо звернення примусового стягнення на предмет застави, що забезпечують виконання зобов`язань за договорами кредиту та щодо примусового стягнення заборгованості за договорами кредиту зумовить настання негативних і незворотних наслідків для позивача.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що саме лише посилання на потенційну можливість нарахування грошового зобов`язання включаючи основну суму кредиту, проценти, комісії та інші платежі за договорами кредиту, а також вчинення будь-яких дій щодо звернення примусового стягнення на предмет застави, що забезпечують виконання зобов`язань за договорами кредиту та щодо примусового стягнення заборгованості за договорами кредиту вказує на те, що такі висновки ґрунтуються виключно на припущеннях.

Позивач вважає, що лист відповідача від 13.05.2026 №21-11142 адресований позивачу та поручителям про погашення простроченої заборгованості за кредитними договорами свідчить про те, що у випадку якщо позивач не буде сплачувати кошти, банк буде вимагати дострокового повернення усієї суми за кредитними договорами, звертатися до суду із позовом про стягнення заборгованості, ініціювати виконавчі провадження та інше.

Водночас, з зазначеного повідомлення - вимоги не вбачається, що відповідач повідомив позивача про намір нарахувати грошове зобов`язання включаючи основну суму кредиту, проценти, комісії та інші платежі за договорами кредиту №011123-КЛН від 01.11.2023, №210824-КЛН/2 від 21.08.2024, №280225-КЛВ від 28.02.2025 укладеними між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пальмєра», а також вчинення будь-яких дій щодо звернення примусового стягнення на предмети застави, що забезпечують виконання зобов`язань за договорами кредиту №011123-КЛН від 01.11.2023, №210824-КЛН/2 від 21.08.2024, №280225-КЛВ від 28.02.2025, укладеними між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пальмєра».

Позивач у даній справі в апеляційній скарзі посилається на висновки Верховного Суду від 16.06.2026 у справі №910/1867/26, оскільки схожість обставин даної справи з обставинами справи № 910/1867/26, проявляється в наступному: заявляється позов немайнового характеру щодо застосування мораторію у відповідності до Закону України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України; заявляється заява про застосування заходів забезпечення позову та підставою вжиття заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Розглянувши зазначені доводи позивача, суд апеляційної інстанції зазначає, що за обставинами справи №910/1867/26 Банком вже вживалися примусові заходи стягнення боргу шляхом звернення стягнення на предмети застави, а у даній справі відповідач не вживає заходів звернення стягнення на заставне майно, а також заходів щодо примусового стягнення заборгованості за договорами кредиту №011123-КЛН від 01.11.2023, №210824-КЛН/2 від 21.08.2024, №280225-КЛВ від 28.02.2025, укладеними між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пальмєра» та особами, які є поручителями, майновими поручителями виконання зобов`язань за вказаними договорами кредиту.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Тоді як, із заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги вбачається, що позивач має лише припущення стосовно невиконання рішення суду у майбутньому у випадку задоволення позову, без будь-якого обґрунтування та доказування необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, згідно прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд визнати мораторій на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договорами кредиту та зобов`язання вчинити дії з 12.03.2026.

Додатково слід зазначити, що та обставина здійснення позивачем діяльності у зоні активних бойових дій та втрата можливості здійснювати свою господарську діяльність належним чином, внаслідок чого позивач не може вчасно виконувати свої зобов`язання перед банком не свідчить про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду про визнання мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договорами кредиту та зобов`язання вчинити дії.

Відтак, надаючи оцінку обставинам та правовим підставам вжиття заходів забезпечення позову, при постановленні відповідної ухвали позивач просить забезпечити позов обґрунтовуючи це на припущеннях, не навівши у своїх висновках докази, які підтверджують наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни ухвали Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №922/1647/26.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам апелянта із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню при перегляді апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції за результатом розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було спростовано доводи апелянта із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню при здійсненні апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №922/1647/26 прийнята з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пальмєра» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №922/1647/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №922/1647/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №922/1647/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.09.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська