Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №910/3763/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2026 р. Справа№ 910/3763/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Спаських Н.М.

суддів: Горбасенка П.В.

Яценко О.В.

при секретарі судового засідання: Кузьменко А.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 17.09.2026

розглянувши апеляційну скаргу від 13.07.2026 Приватного підприємства «САМСОНЕ» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі № 910/3763/26 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Приватного підприємства «Торговий дім Поляков» (м. Черкаси)

до Приватного підприємства «Самсоне» (м. Київ)

про стягнення 343 381,82 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У квітні 2026 року Приватне підприємство "Торговий дім Поляков" (далі - ПП "Торговий дім Поляков", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Самсоне" (далі - ПП "Самсоне", відповідач) про стягнення 343 381,82 грн, з яких: 223 125,69 грн основного боргу, 5172,18 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 23840,83 грн процентів річних з простроченої суми, 24305,41 грн пені та 66937,71 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки №8532 від 01.01.2020 в частині здійснення розрахунків.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 провадження у справі № 910/3763/26 в частині вимог про стягнення 223125,69 грн боргу закрито за наслідками сплати цих коштів відповідачем після звернення позивача до суду з позовом.

Позов ПП "Торговий дім Поляков" в іншій частині задоволено частково.

Стягнуто з ПП "Самсоне" на користь ПП "Торговий дім Поляков" 5172,18 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 23 840,83 грн процентів річних з простроченої суми, 15 000 грн штрафних санкцій, 5150,73 грн витрат по оплаті судового збору.

У позові в іншій частині відмовлено за наслідками зменшення судом розміру неустойки, заявленої до стягнення.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд встановив, що наявними у справі видатковими накладними, відомостями про вантаж, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками з рахунку позивача, актами звірки взаєморозрахунків за період з 4 грудня по 31 грудня 2025 року підтверджується факт заборгованості відповідача за Договором за одержаний ним товар станом на 25 березня 2026 року у розмірі 223125,69 грн.

При цьому заявлена до стягнення сума основного боргу у вказаному розмірі відповідачем сплачена після звернення позивача до суду з даним позовом, про що свідчать пояснення сторін та копія платіжної інструкції №9 від 27.04.2026 на суму 223125,69 грн.

Провадження в частині стягнення цієї суми закрито судом за відсутністю предмету спору відповідно до вимог п.2 ч. 1 ст.231 ГПК України.

З огляду на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором щодо своєчасного здійснення розрахунків, суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача відповідно до ст. 625 ЦК України і пункту 5.2 Договору -- 5 172,18 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення та 23 840,83 грн процентів річних (30%) з простроченої до сплати суми основного боргу.

Стосовно стягнення за узгодженими в пунктах 5.2, 5.3 Договору умовами з відповідача 24 305,41 грн пені та 66 937,71 грн штрафу, що в загальній сумі складає 91 243,12 грн, суд першої інстанції, взявши до уваги встановлені обставини щодо стану виконання спірного зобов`язання, відсутності даних про заподіяння відповідачу у зв`язку з цим збитків, співмірності належних до сплати відповідачем штрафних санкцій із сумою прострочення, інтересів сторін, а також те, щоб сума штрафних санкцій не стала джерелом безпідставного збагачення покупця, врахувавши обставини, які виникли вже після виконання Договору, дійшов висновку у відповідності до вимог ст. 616 ЦК України про можливість зменшення належних до стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафу до 15 000,00 грн. сукупно.

При цьому суд першої інстанції відхилив як необґрунтовані доводи відповідача щодо неможливості виконання договірних зобов`язань у встановлений строк внаслідок форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), які були спричинені введенням 24 лютого 2022 року воєнного стану в Україні. Суд констатував, що такі обставини не підтверджені належними доказами (відповідним сповіщенням, укладенням додаткової угоди між сторонами, довідкою (сертифікатом) територіального відділення Торгово-промислової палати України тощо).

Крім того, за висновком суду першої інстанції, безпідставним для звільнення від майнової відповідальності перед позивачем є посилання відповідача на обставини пошкодження його майна внаслідок ракетно-дронового обстрілу міста Києва в ніч на 24 червня 2026 року, оскільки останні не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з можливістю виконання спірного зобов`язання, строк виконання якого настав ще у 2025 році.

Здійснюючи розподіл понесених позивачем витрат зі сплати судового збору в розмірі 5 150,73 грн, суд першої інстанції у відповідності до вимог ч. 9 статті 129 ГПК України поклав їх у повному обсязі на відповідача, визнавши, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій останнього.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення їх доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ПП "Самсоне" через систему "Електронний суд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою від 13.07.2026, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі № 910/3763/26 (в частині задоволених позовних вимог). В частині "скасованого рішення" Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі № 910/3763/26, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача: 5172,18 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 23840,83 грн процентів річних з простроченої суми, 15000 грн штрафних санкцій, 5150,73 грн витрат по оплаті судового збору. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі № 910/3763/26 залишити без змін. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що він заперечував у суді першої інстанції щодо стягнення з нього штрафних санкцій (пені та штрафу) з посиланням на те, що протягом дії договірних відносин між сторонами ПП "Самсоне" зазнало суттєвих збитків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, зокрема двічі пошкоджені належні відповідачу продуктові магазини (докази наявні в матеріалах справи). Також внаслідок ракетно-дронового обстрілу Києва в ніч з 23 на 24 червня 2026 року суттєвих пошкоджень зазнали ще 6 магазинів відповідача. Вказані обставини, на думку скаржника, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними, тобто мають ознаки обставин непереборної сили (форс-мажору), які безпосередньо вплинули на можливість належного і своєчасного виконання ним грошових зобов`язань за спірним Договором. Тому відповідач у відповідності до приписів ст. 617 ЦК України підлягає звільненню від відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій повністю.

Крім того, скаржник вважає, що судом першої інстанції неправильно здійснено розподіл судового збору за результатами розгляду цієї справи, оскільки відповідачем у добровільному порядку сплачено основний борг в процесі розгляду справи, що слугувало підставою для закриття провадження у справі в частині стягнення більшої частини (223 125,69 грн) із заявлених позовних вимог (343 381,82 грн), що, у свою чергу, виключає обґрунтованість висновку про неправильність дій відповідача та застосування приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України до спірних правовідносин. Більше того, на думку відповідача, у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір", у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), сплачена сума судового збору повертається з Державного бюджету за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.

Поряд з цим, неправильність розподілу судового збору, за доводами відповідача, полягає і в тому, що розмір судового збору, який підлягав сплаті позивачем у даній справі при поданні позову через підсистему "Електронний суд", підлягав сплаті із застосуванням понижуючого коефіцієнта (0,8), що прямо передбачено ч. 3 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір". Судовий збір за позовом мав складати лише 4 120,58 грн, тобто позивачем надмірно сплачено 1030,15 грн. судового збору, і ця частина судового збору помилково за результатами розгляду цієї справи покладена судом першої інстанції на відповідача.

На переконання відповідача, розподіл судового збору у даній справі суд першої інстанції повинен був здійснити наступним чином: 1 443,08 стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам; 2 677,55 грн повернути позивачу з Державного бюджету в зв`язку із закриттям провадження у справі; а 1030,15 грн повернути позивачу з державного бюджету як надмірно сплачений судовий збір.

В апеляційній скарзі відповідач повідомив орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн, який останній очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, докази на підтвердження яких будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції в порядку, передбаченому ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Явка представників сторін.

У судове засідання 17.09.2026 з`явився представники відповідача.

Позивач не забезпечив участь у судовому засіданні свого представника, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки представника у судове засідання не звертався.

Враховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника позивача.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог та розподілу судового збору, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Матеріалами справи підтверджено і сторонами не заперечено, що 01 січня 2020 року між ПП "Торговий дім Поляков" (позивач/постачальник) та ПП "Самсоне" (відповідач/покупець) укладено Договір поставки № 8532 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукти харчування та інші товари (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити його на умовах даного Договору відповідно до виписаних накладних.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що сума товару, що передається покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначені у накладній, яка є невід`ємною частиною даного Договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору замовлення на придбання товару здійснюється покупцем шляхом подачі заявки через торговельного представника.

Згідно з пунктом 3.3 Договору прийом товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до накладної постачальника за участю його експедитора постачальника. Датою одержання товару вважається дата, зазначена у накладній. При отриманні товару покупець засвідчує факт прийняття, його якість та кількість. Після прийняття товарі - товар поверненню та обміну не підлягає.

Прийом-передача товару здійснюється повноважними представниками постачальника та покупця за адресою: згідно додатка № 1 (пункт 3.4 Договору).

Пунктом 3.5 Договору встановлено, що при прийомі товару оформляється видаткова накладна, що підписується представниками сторін. Видаткова накладна засвідчує: факт поставки товару, його якість та кількість. Сторони у цьому Договорі погодили, що особа, яка підписала видаткову накладну, являється уповноваженою на підписання накладних з відповідними повноваженнями, які передбачені діючим законодавством, з урахуванням асортименту, кількості, якості та ціни продукції, що поставляється.

За умовами пункту 3.7 Договору сторони домовилися проводити звірку взаємних розрахунків і підписувати акти звірки один раз на місяць. В окремих випадках та за потреби Акт звірки взаєморозрахунків направляється постачальником поштовим відправленням на юридичну адресу покупця. У разі не отримання постачальником відповіді по Акту звірки взаєморозрахунків направленого на адресу покупця на протязі десяти робочих днів з моменту відправлення такий акт вважається підписаним і погодженим сторонами з урахуванням зазначеної в ньому суми заборгованості.

Пунктом 3.14 Договору сторони погодили, що виконання договірного зобов`язання за Договором визначається за юридичною адресою постачальника.

Порядок розрахунків врегульовано розділом 4 Договору.

Умовами пункту 4.1 Договору встановлено, що ціна на товар є вільною та визначається постачальником у національній валюті України - гривні.

Згідно з пунктом 4.2 Договору покупець здійснює розрахунки за кожну отриману поставку товару окремо шляхом перерахування 100 % вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару або шляхом внесення 100 % вартості товару готівкою в касу постачальника протягом того самого строку.

Товар вважається оплаченим покупцем з моменту надходження коштів на поточний рахунок або до каси постачальника (пункт 4.4 Договору).

Пунктом 5.1 Договору встановлено загальний обов`язок сторін нести відповідальність згідно з чинним законодавством України та Договором.

Спеціальні наслідки порушення покупцем строку оплати, встановленого пунктом 4.2 Договору, визначені пунктами 5.2 та 5.3 Договору.

Пункт 5.2 Договору встановлює, що при порушенні покупцем пункту 4.2. даного Договору в частині оплати, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996 року. Крім цього відшкодовуються збитки від інфляції та 30% річних від суми боргу за весь час прострочення.

Згідно з пунктом 5.3 Договору, при порушенні покупцем умов пункту 4.2 Договору про своєчасну оплату на строк 10 днів, на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 30% від простроченої суми заборгованості.

Пунктом 5.7 Договору сторони погодили, що застосування до покупця штрафних санкцій, передбачених пунктами 5.2, 5.3 і 5.6 Договору, у разі порушення строків оплати за пунктом 4.2 Договору, додаткового узгодження не потребує.

За змістом пункту 6.1 Договору визначено, що він вважається укладеним і набирає чинність з моменту підписання сторонами і діє до 3 січня 2021 року, а в частині зобов`язань до повного їх виконання. В разі, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення його дії не повідомила письмово іншу сторону про розірвання Договору, він вважається щорічно пролонгованим на той же строк і на тих же умовах.

Умовами пункту 9.1 Договору передбачено, що дію Договору може бути достроково припинено: - за взаємною згодою сторін, про що укладається додаткова угода до даного Договору (підпункт 9.1.1); - в односторонньому порядку, з ініціативи постачальника, якщо покупець не виконує будь-якого із своїх зобов`язань за даним Договором, шляхом надсилання покупцю письмового повідомлення (підпункт 9.1.2).

Відповідно до пункту 11.1 Договору сторони узгодили, що до форс-мажорних обставин віднесено обставини непереборної сили або події надзвичайного характеру, такі як: війна, пожежа, повінь, землетрус, заборонні заходи законодавчих та/або виконавчих органів державної влади, що виникли після укладення даного Договору і які сторони не могли передбачити або запобігти їм прийнятними заходами, якщо ці обставини вплинули на виконання ними своїх зобов`язань за даним Договором. У цьому випадку термін виконання зобов`язань змінюється за взаємною згодою сторін, про що сторони укладають угоду до даного Договору. Дія форс-мажору не поширюється на платежі за товар.

Пунктом 11.2 Договору передбачено, що у разі виникнення зазначених обставин сторони протягом п`яти календарних днів письмово сповіщають одна одну про наявність таких обставин, підтверджуючи це відповідними офіційними документами. Якщо сторони без поважних причин не сповістили у зазначений строк про виникнення форс-мажорних обставин, то вони у подальшому не мають права вимагати зміни строків виконання умов даного Договору.

Якщо форс-мажорні обставини продовжуються більше двох місяців, то сторони можуть прийняти рішення про зміну строків виконання умов даного Договору або про його припинення, про що укладається Додаткова угода (пункт 11.3 Договору).

Доказів зміни чи припинення, визнання недійсним чи наявність підстав вважати його нікчемним зобов`язанням, відносно даного Договору в установленому ним порядку матеріали справи не містять, сторони ці обставини не доводять.

Договір сторонами виконувався.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань за Договором в частині здійснення поставки товару за заявками відповідача впродовж вересня - жовтня 2025 року, позивач надав до матеріалів справи видаткові накладні: № АКФ-052774 від 11.09.2025; №АКФ-053012, №АКФ-053013, №АКФ-053099, №АКФ-053102, №АКФ-053105, №АКФ-053113, №АКФ-053172, №АКФ-053185, №АКФ-053213, №АКФ-053215, №АКФ-053233, №АКФ-053262, №АКФ-053264 від 12.09.2025; №АКФ-053647, №АКФ-053649, №АКФ-053650, №АКФ-053770, №АКФ-053813, №АКФ-053814 від 16.09.2025; № АКФ-054280, №АКФ-054281, №АКФ-054282 від 18.09.2025; № АКФ-054604, №АКФ-054606, №АКФ-054630, №АКФ-054632, №АКФ-054635, №АКФ-054638, №АКФ-054655, №АКФ-054745, №АКФ-054747, №АКФ-054800 від 19.09.2025; № АКФ-054850, №АКФ-054864, №АКФ-054866, №АКФ-054867, №АКФ-054868, №АКФ-054939 від 20.09.2025; № АКФ-055208, №АКФ-055217, №АКФ-055223, №АКФ-055270, №АКФ-055289, №АКФ-055290, №АКФ-055329, №АКФ-055330, №АКФ-055376 від 23.09.2025; №АКФ-055520, №АКФ-055524, №АКФ-055761 від 24.09.2025; № АКФ-055918; №АКФ-056222, №АКФ-056274, №АКФ-056276, №АКФ-056280, №АКФ-056363, №АКФ-056366, №АКФ-056441 від 25.09.2025; №АКФ-056087, №АКФ-056090, №АКФ-056496, №АКФ-056498, №АКФ-056519 від 27.09.2025; №АКФ-056628, №АКФ-056818, №АКФ-056823, №АКФ-056827, №АКФ-056828, №АКФ-056835, №АКФ-056848, №АКФ-056895, №АКФ-056920, №АКФ-056949, №АКФ-056950, №АКФ-056960, №АКФ-057001, №АКФ-057005, №АКФ-057015, №АКФ-057487 від 30.09.2025; №АКФ-057604, №АКФ-057797, №АКФ-057853, №АКФ-057862, №АКФ-057881, №АКФ-057882, №АКФ-057885, №АКФ-057914, №АКФ-057915, №АКФ-057917, №АКФ-057933 від 03.10.2025; №АКФ-058032, №АКФ-058033, №АКФ-058044, №АКФ-058045, №АКФ-058123 від 04.10.2025; №АКФ-058420, №АКФ-058421, №АКФ-058455, №АКФ-058511, №АКФ-058512, №АКФ-058514 від 07.10.2025; №АКФ-058483, №АКФ-058486, №АКФ-058487, №АКФ-058786, №АКФ-058820 від 08.10.2025; №АКФ-059023, №АКФ-059029, №АКФ-059041, №АКФ-059043, №АКФ-059078, №АКФ-059109, №АКФ-059180 від 09.10.2025; №АКФ-059133, №АКФ-059149, №АКФ-059151, №АКФ-059328, №АКФ-059401, №АКФ-059402, №АКФ-059434, №АКФ-059437, №АКФ-059452, №АКФ-059454, №АКФ-059466, №АКФ-059471, №АКФ-059493, №АКФ-059510, №АКФ-059511, №АКФ-062503 від 10.10.2025; №АКФ-059629, №АКФ-059638, №АКФ-059640, №АКФ-059641, №АКФ-059644 від 11.10.2025; №АКФ-059905, №АКФ-059906, №АКФ-059931, №АКФ-059933, №АКФ-059974, №АКФ-059975, №АКФ-059987, №АКФ-059990, №АКФ-059991, №АКФ-060026, №АКФ-060027, №АКФ-060090, №АКФ-060105 від 14.10.2025; №АКФ-060640, №АКФ-060645, №АКФ-060652, №АКФ-060656, №АКФ-060661, №АКФ-060812, №АКФ-060910, №АКФ-060911, №АКФ-060964, №АКФ-060970, №АКФ-060971, №АКФ-060984, №АКФ-060985, №АКФ-061020, №АКФ-061021, №АКФ-061022 від 17.10.2025; №АКФ-061027, №АКФ-061028, №АКФ-061192, №АКФ-061198, №АКФ-061207, №АКФ-061210, №АКФ-061291, №АКФ-061341 від 18.10.2025; №АКФ-061597, №АКФ-061598, №АКФ-061599, №АКФ-061643, №АКФ-061646, №АКФ-061651 від 21.10.2025; №АКФ-061594, №АКФ-061840, №АКФ-061842, №АКФ-061843, №АКФ-061844, №АКФ-061845 від 22.10.2025; №АКФ-062229, №АКФ-062264, №АКФ-062265, №АКФ-062285, №АКФ-062385, №АКФ-062391 від 23.10.2025; №АКФ-062588, №АКФ-062590, №АКФ-062591, №АКФ-062613, №АКФ-062623, №АКФ-062624, №АКФ-062660 від 24.10.2025, а також відомості про вантаж та товарно-транспорті накладні про переміщення товару.

Загальна вартість поставленого позивачем та отриманого відповідачем на підставі вказаних видаткових накладних товару за Договором складає 223 125,69 грн.

Отримання товару без зауважень щодо його кількості та якості, відповідачем не заперечено.

За умовами пункту 4.2 Договору відповідач мав здійснити розрахунки за кожну отриману поставку товару окремо, шляхом перерахування повної її вартості на поточний рахунок позивача протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару або шляхом внесення 100 % вартості товару готівкою в касу постачальника протягом того самого строку.

Отже, враховуючи останні поставки товару, які відбулися 24.10.2025, відповідач повинен був здійснити оплату отриманого товару за всіма вказаними видатковими накладними до 14.11.2025 включно.

Однак таких розрахунків за отриманий товар відповідач не здійснив, що і спричинило спір між сторонами.

Дана обставина не заперечена відповідачем та підтверджується поданими позивачем до матеріалів справи Актами звірки взаєморозрахунків станом на 31 грудня 2025 року та станом на 31 січня 2026 року, які підписані уповноваженими представниками позивача і відповідача та скріпленими печатками обох підприємств і підписами уповноважених осіб.

При цьому позивач у позовній заяві акцентує увагу на тому, що між сторонами крім спірного Договору також був укладений ще один Договір поставки за №12840 від 17 червня 2024 року, у зв`язку з чим вказані Акти звірки складалися сторонами спільно за двома Договорами поставки без розмежування заборгованості за кожним із них окремо.

Так, згідно з Актом звірки взаєморозрахунків за період з 4 по 31 грудня 2025 року станом на 31 грудня 2025 року загальна заборгованість відповідача перед позивачем за даними позивача становила 711 039,14 грн, за даними відповідача - 700 952,87 грн; розбіжність у розмірі 10 108,83 грн відповідач у цьому ж акті пояснив різницею попередніх періодів через товар, поставлений не за специфікацією (10 086,27 грн), та розбіжністю за видатковою накладною №АКФ-061975 від 02.10.2025 (22,56 грн).

Відповідно до відомостей Акта звірки взаєморозрахунків за січень 2026 року, який підписаний уповноваженими представниками сторін та затверджений їх керівниками, підписи яких скріплені печатками підприємств, станом на 31 січня 2026 року загальна заборгованість відповідача перед позивачем за даними позивача становила 561 039,14 грн, а за даними відповідача - 550 952,87 грн, що зумовлено тією самою розбіжністю в обліку товару, поставленого не за специфікацією, у розмірі 10 086,27 грн.

За інформацією цього Акта та банківської виписки з рахунку позивача в АТ "Райффайзен Банк" за період з 01.09.2025 по 10.03.2026, яка відображає надходження коштів від відповідача з призначенням платежу "оплата за товар... згідно договору N 8532", убачається, що в січні 2026 року відповідачем здійснено одну оплату за цим Договором, а саме 14 січня 2026 року на суму 150 000,00 грн.

Підтвердження цих обставин матеріалами справи відповідачем не заперечено.

Мотивуючи підстави звернення з даним позовом до місцевого господарського суду у квітні 2026 року, позивач указував на те, що всупереч умовам Договору відповідач повністю не оплатив поставлений йому товар, унаслідок чого станом на 25 березня 2026 року за ним обліковувалася заборгованість у розмірі 223 125,69 грн.

На вказану суму заборгованості, за прострочення розрахунку, позивач нарахував пеню у розмірі 24 305,41 грн, штраф у розмірі 66 937,71 грн, збитки від інфляції у розмірі 5 172,18 грн та 30 % річних у розмірі 23 840,83 грн, які разом з основним боргом просив примусово стягнути з відповідача, а також покласти на відповідача понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 5 150, 73 грн.

Розмір неустойки (пені та штрафу), збитків від інфляції та річних позивачем обчислено за період з 15.11.2025 (дати виникнення заборгованості за останніми поставками товару за Договором) по 24.03.2026 включно (130 днів прострочення), а саме:

-пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення - 24 305,41 грн (14 402,30 грн за період з 15.11.2025 по 29.01.2026 за ставкою 31 % річних та 9 903,11 грн за період з 30.01.2026 по 24.03.2026 за ставкою 30 % річних);

- штраф у розмірі 30 % від простроченої суми заборгованості відповідно до пункту 5.3 Договору - 66 937,71 грн;

- збитки від інфляції (інфляційні втрати), обчислені з урахуванням індексів інфляції за листопад 2025 року - 100,4 %, грудень 2025 року - 100,2 %, січень 2026 року - 100,7 % та лютий 2026 року - 101,0 %, у розмірі 5 172,18 грн;

- 30 % річних від простроченої суми - 23 840,83 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 квітня 2026 року, тобто вже після відкриття провадження у справі, відповідач перерахував на рахунок позивача суму основного боргу в розмірі 223 125,69 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 9 від 27.04.2026 та подав до суду першої інстанції заяву про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення цієї суми.

Факт отримання зазначеної суми в рахунок погашення боргу по Договору між сторонами, позивач підтвердив своєю заявою від 26 травня 2026 року.

Оскільки заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 223125,69 грн відповідачем сплачена після звернення позивача до суду із позовом, суд першої інстанції вірно закрив провадження в цій частині стягнення у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (відсутній предмет спору).

Заперечуючи проти похідних вимог, а саме - стягнення нарахованої позивачем неустойки (пені та штрафу), інфляційних втрат та річних за правилами ст. 625 ЦК України, відповідач посилався на неможливість вчасного виконання ним грошового зобов`язання у передбачені Договором строки внаслідок форс-мажорних обставин, спричинених введенням в Україні воєнного стану. Також зазначав, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України було пошкоджено належні відповідачу продуктові магазини, у тому числі внаслідок ракетно-дронового обстрілу міста Києва в ніч на 24 червня 2026 року.

Суд першої інстанції, взявши до уваги встановлені обставини щодо стану виконання спірного зобов`язання, співмірності розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідача штрафних санкцій із сумою прострочення, зважаючи на баланс інтересів обох сторін, а також, щоб сума штрафних санкцій не стала джерелом безпідставного збагачення для кредитора, у відповідності до положень ст. 616 ЦК України зменшив розмір належних до стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій з 91243,12 грн (24 305,41 грн пені + 66 937,71 грн штрафу) до 15 000,00 грн. сукупно за цією неустойкою. Таким чином, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача решти неустойки в розмірі 76 243,12 грн. суд першої інстанції відмовив.

На підставі ст. 625 ЦК України заявлені до стягнення проценти річних та інфляційні втрати суд поклав на відповідача повністю.

Ухвалене рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі щодо сплаченого основного боргу, стягнення неустойки та нарахувань за ст. 625 ЦК України позивачем не оскаржується.

Натомість відповідач вважає, що в частині присуджених до стягнення коштів рішення суду першої інстанції підлягає до повного скасування із відмовою в позові.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Предметом апеляційного розгляду у даній справі є рішення місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача 5172,18 грн інфляційних збитків, 23840,83 грн процентів річних, 15000 грн неустойки, а також в частині здійсненого судом розподілу судового збору з покладеннях його у повному обсязі (5150,73грн) на відповідача, з висновками суду, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі №910/3763/26 виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги ПП "Самсоне".

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зважає на те, що за змістом ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають з договорів та інших правочинів.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом першої інстанції правомірно визначено, що спірні у даній справі правовідносини виникли на підставі договору поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655, ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу. Названий обов`язок безпосередньо закріплений в ч. 1 ст. 712 ЦК України і для договору поставки.

В контексті приписів ч.ч. 1-2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України унормовано, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписи ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечено відповідачем, що у період з 11.09.2025 по 24.10.2025 на виконання умов Договору позивач здійснив поставку та передав у власність відповідача товар на загальну суму 223125,69 грн, а відповідач прийняв його без жодних зауважень, що підтверджується наявними у справі копіями видаткових накладних, а також відомостями про товар, товарно - транспортними накладними.

Відповідач в порушення умов пункту 4.2 Договору про оплату за кожну отриману поставку окремо шляхом перерахування коштів на рахунок позивача (внесення готівкою в касу позивача) протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару - повний розрахунок не провів.

Допущене прострочення оплати товару по Договору відповідач не заперечує. Повний розрахунок мав бути проведений за всіма видатковими накладними до 14.11.2025 включно.

Залишок основного боргу за товар у розмірі 223125,69 грн. відповідачем повністю сплачено позивачу лише в ході розгляду справи 27.04.2026.

Підписанням уповноваженою особою відповідача Актів звірки взаєморозрахунків станом на 31 грудня 2025 та станом на 31 січня 2026 року, а також здійсненням оплати поставленого позивачем товару за Договором, відповідач фактично визнав наявність у нього простроченого до сплати основного боргу перед позивачем за цим Договором в розмірі 223 125,69 грн та не спростував факту існування цієї заборгованості у період з 14.11.2025 по 26.04.2026.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що останнім було нараховано на підставі ст. 625 ЦК України та пункту 5.2 Договору за період 15.11.2025 (дати виникнення заборгованості за останніми поставками спірного періоду) по 24.03.2026 включно (130 днів прострочення) 30% річних від простроченої суми у розмірі 23840,83 та збитки від інфляції (інфляційні втрати) у розмірі 5 172, 18 грн.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що укладаючи Договір поставки його сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі строк виконання зобов`язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне його виконання. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за Договором, усвідомлював визначені ним умови щодо обсягу зобов`язання, строків його виконання та погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань по оплаті за товар.

Суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про арифметичну вірність розрахунків 30% річних та інфляційних втрат на суму простроченого боргу за товар і це не заперечується відповідачем.

Тому, за наявності простроченого до сплати боргу, вимога позивача про стягнення з відповідача 23840,83 грн 30% річних і 5172,18 грн збитків від інфляції (інфляційних втрат) є законною та обґрунтованою, а отже правомірно задоволена судом першої інстанції у повному обсязі.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Як було зазначено колегією суддів, пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що у випадку порушення своїх зобов`язань за Договором вони несуть відповідальність визначену чинним законодавством та цим Договором.

При порушенні покупцем пункту 4.2. даного Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996 року (пункт 5.2 Договору).

Згідно з пунктом 5.3 Договору при порушенні покупцем умов пункту 4.2 Договору на строк 10 днів на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 30% від простроченої суми заборгованості.

Як убачається з поданого позивачем розрахунку, період нарахування пені та штрафу становить з 15.11.2025 (дати виникнення заборгованості за останніми поставками спірного періоду) по 24.03.2026 включно (130 днів прострочення), а розмір нарахованих штрафних санкцій відповідає умовам, узгодженим сторонами у пунктах 5.2, 5.3 Договору.

Колегія суддів враховує, що основна заборгованість за товар була погашена відповідачем повністю одним платежем 27.04.2026. Тож, прострочення боржника тривало з 15.11.2025 по 26.04.2026, а позивач при здійсненні розрахунку штрафних санкцій не вийшов за межі цього періоду.

Згідно зі ст. 550 ЦК України право на неустойку (до неї відноситься лише штраф та пеня) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Водночас колегія суддів також враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Саме цю норму слід було застосувати суду першої інстанції однак це не призвело до прийняття неправильного рішення у справі.

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Верховний Суд у постанові від 23.02.2023 у справі №905/1677/16 констатував, що застосоване у ст. 551 ЦК України словосполучення "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.

Крім того, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Правовий аналіз приписів ст. 551 ЦК України свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду. Відповідний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду України від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 03.06.2019 року у справі №914/1517/18.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 Верховний Суд України у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які, зокрема, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК України). Такий висновок міститься, зокрема у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20.

Колегія суддів вважає правомірним врахування судом першої інстанції при вирішенні питання про зменшення належних до стягнення з відповідача штрафних санкцій, встановлених у справі обставин щодо стану виконання відповідачем спірного зобов`язання (повне погашення основного боргу), відсутності даних про заподіяння позивачу у зв`язку з цим збитків, співмірності належних до сплати відповідачем штрафних санкцій із сумою прострочення, інтересів сторін, а також те, щоб сума штрафних санкцій не стала джерелом безпідставного збагачення позивача, та обставин, які виникли вже після виконання Договору.

Позивач не подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині застосованого судом зменшення неустойки щодо стягнення штрафу та пені сукупно лише в сумі 15000 грн., отже погодився із правомірністю таких дій суду.

В розділі 1 апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції могло бути зменшено розмір належних з відповідача на користь позивача штрафних санкцій до мінімальних.

Колегія суддів, користуючись правом суду на зменшення розміру нарахованої кредитором до стягнення із боржника неустойки, враховуючи всі викладені обставини взаємовідносин сторін, повне погашення відповідачем основного боргу в ході вирішення спору, надані докази пошкодження магазину та обладнання, де велася підприємницька діяльність ПП "Самсоне", що позивач не заперечував цей факт, вважає за можливе додатково зменшити нараховані до сплати штраф та пеню в сукупному розмірі лише до стягнення їх з відповідача в розмірі 1500 грн.

Крім зазначеного, колегія суддів також бере до уваги, що з відповідача за порушення грошового зобов`язання, рішенням у даній справі за умовами Договору між сторонами, на користь позивача вже стягнуто у повному розмірі збитки від інфляції в сумі 5 172,18 грн та 30% річних (у розмірі погодженому сторонами у Договорі) які склала 23 840,83 грн, що також є майновою відповідальністю боржника за допущене ним прострочення оплати товару.

Позивач застосував до відповідача всі види відповідальності, встановлені Договором між сторонами, які в повній мірі компенсують йому втрати він неналежного виконання відповідачем умов Договору.

При цьому сторони у пункті 5.2 Договору погодили зміну процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, понад мінімальну 3% і встановили її у розмірі 30% річних від несплаченої вартості товару.

Також колегія суддів зважає на поведінку позивача, який не вжив заходів до зменшення розміру неустойки. Так, починаючи з 03.10.2025 (спливу строку оплати за першими поставками товару у спірному періоді) усвідомлював (повинен був усвідомлювати) про наявність у відповідача простроченої заборгованості з оплати отриманого товару, проте не скористався наданим йому пунктом 3.8 Договору правом відмовити у виконанні заявки відповідача та продовжував відвантажувати йому товар, що спричинило лише збільшення розміру боргу відповідача. Також і за примусовим стягненням боргу позивач міг звернутися до суду раніше, не збільшуючи штучно період нарахування санкцій за прострочення виконання відповідачем зобов`язання.

Тому колегія суддів апеляційного суду додатково зменшує належну до стягнення з відповідача на користь позивача неустойку (пеня та штраф) до 1500,00 грн. сукупно.

Отже, у задоволенні решти вимог за неустойкою, позивачу слід відмовити. Тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення неустойки в сумі 13 500,00 грн підлягає скасуванню з відмовою в цій частині позову за наслідками додаткового зменшення судом апеляційної інстанції штрафу та пені.

Доводи відповідача про неврахування судом першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині впливу на відповідача форс-мажорних обставин, які обумовлені військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується листом Торгово-промислової палати №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, та які призвели до порушення ним зобов`язань, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

В силу приписів ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Підстави застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) визначені сторонами в розділі 11 Договору.

Зі змісту пункту 11.1 Договору убачається узгодження сторонами істотних умов, за яких дія форс-мажору не поширюється на платежі за товар.

Крім того, згідно з пунктами 11.1-11.3 Договору передбачено, що у разі виникнення обставин непереборної сили: - термін виконання зобов`язань змінюється за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди до Договору; сторони зобов`язані сповіщати письмово один одного у встановлений строк, підтверджуючи це відповідними офіційними документами, при недотриманні такого порядку сторони позбавляються можливості вимагати зміни строку виконання своїх зобов`язань; у разі тривалості таких обставин понад двох місяців сторони вправі прийняти рішення про зміну строків виконання умов даного Договору або про його припинення, про що укладається додаткова угода.

Доказів зміни чи припинення даного Договору в установленому ним порядку матеріали справи не містять.

Крім того, колегія суддів враховує, що наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до ст.ст. 14, 14-1 ЗУ "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов`язань. А обставини, які виникли у зв`язку з війною, мають безпосередньо впливати на неможливість контрагента виконати свій обов`язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання та військовими діями.

Таким чином, сторона, що посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази за чотирма складовими події форс-мажору: подія (форс-мажорна обставина); непередбачуваність обставин; причинно-наслідковий зв`язок між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов`язань; неможливість виконання і альтернативного виконання.

Вказаних висновків дотримується колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21, у постанові від 04.10.2022 у справі №927/25/21.

Крім того, необхідно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору (правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

В той же час, відповідачем не надано відповідних документів Торгово-промислової палати України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання зобов`язань з оплати отриманого за Договором товару. Лист ТПП №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 носить загальний характер та не може бути визнаний належним доказом щодо неможливості виконання відповідачем свого зобов`язання за спірним Договором.

Відповідачем також не надано доказів про дотримання ним узгодженого сторонами у Договорі певного порядку повідомлення контрагента про настання форс-мажорних обставин, а також надання підтверджуючих документів щодо їх настання (пункт 7.3 Договору).

З огляду на вищевикладене, посилання відповідача на об`єктивні та непереборні обставини, що призвели до порушення ним грошових зобов`язань за Договором та слугують підставою для повного його звільнення від відповідальності за такі порушення, відхиляються судом як безпідставні, які не підлягають застосуванню за умовами Договору між сторонами щодо прострочених платежів та не доказані належним чином доказами про їх засвідчення.

Щодо здійсненого судом першої інстанції розподілу сплаченого позивачем судового збору колегія судів зазначає наступне.

Відповідач в апеляційній скарзі посилався на неправомірність застосування судом першої інстанції при здійсненні розподілу судового збору положень ч. 9 ст. 129 ГПК України шляхом покладення витрат зі сплати судового збору у повному обсязі на відповідача у зв`язку з тим, що спір виник внаслідок його неправомірних дій.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Вказана норма застосовується і у випадку, коли предмет спору існував на момент подачі позовної заяви, та припинив існування в ході розгляду справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ПП "Торговий дім Поляков" звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з ПП "Самсоне" 223 125,69 грн основного боргу, 5172,18 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 23840,83 грн процентів річних з простроченої суми, 24 305,41 грн пені та 66937,71 грн штрафу.

Відповідачем після звернення позивача до суду з позовом було сплачено суму основного боргу в повному обсязі.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині заявлених до стягнення з відповідача 223 125,69 грн боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Водночас, при вирішення питання про розподіл судового збору при закритті провадження у справі, колегія суддів звертається до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.02.2020 у справі №903/181/19, в якій йдеться про те, що висновок суду першої інстанції про задоволення чи відмову в позові повністю чи частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.

Що ж до розподілу судових витрат за наслідками закриття провадження у справі, колегія суддів зважає на приписи ст. 130 ГПК України.

У частині 3 вказаної статті зазначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Аналізуючи вказану норму процесуального права, колегія суддів зазначає, що судові витрати позивача не відшкодовуються відповідачем лише у разі відмови позивача від позову. Таких обставин у справі немає.

Натомість, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

При зверненні до суду позивач просив всі свої витрат по сплаті судового збору покласти на відповідача і за наслідками подання власної заяви від 26.05.2026 про відсутність заперечень проти закриття провадження у справі, не просив про інший розподіл судових витрат.

У справі, що розглядається, відповідач сплатив суму боргу після пред`явлення позову, допустив прострочення розрахунків, тому суд першої інстанції враховуючи всю сукупність обставин спору, мав право застосувати ч. 9 ст. 129 ГПК України і правомірно поклав всі судові витрати, понесені позивачем в частині судового збору на відповідача (незалежно від результатів вирішення спору).

Такий розподіл судових витрат не суперечить приписам ч. 3 ст. 130 ГПК України.

Водночас, доводи відповідача щодо неврахування судом першої інстанції при здійсненні розподілу судових витрат вимог ч. 3 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір" знайшли своє підтвердження.

За приписами ст. 4 ЗУ "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а з позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Дана норма є імперативною.

Позовну заяву у цій справі подано у 2026 році, в якому згідно зі статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 встановлено у розмірі 3 328,00 грн.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є стягнення 343 381,82 грн, а позовну заяву подано в електронній формі через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору за її подання становить 4 120,58 грн (343 381,82 грн х 1,5 % х 0,8).

Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем судового збору у більшому розмірі, в сумі 5 150,73 грн. Тобто, без застосування відповідного коефіцієнту 0,8, передбаченого Законом.

У даному випадку відповідач не повинен відшкодовувати на користь позивача всю суму сплаченого ним судового збору без врахування коефіцієнту 0,8, який мав обов`язково застосувати позивач. Різниця в сумі судового збору, яка припадає на цей коефіцієнт, має бути повернута позивачу з державного бюджету як надмірно сплачена, за правилами ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" (за заявою платника).

За таких обставин, оскільки правильно визначений відповідно до вимог частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за подання позовної заяви у справі № 910/3763/26 становить 4 120,58 грн, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта щодо неправильного визначення судом першої інстанції розміру судового збору, покладеного на відповідача, є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Відтак, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 5 150,73 грн підлягає зміні шляхом зменшення стягуваної суми до 4 120,58 грн, а в частині різниці між фактично сплаченою позивачем сумою судового збору та сумою, що підлягала сплаті з урахуванням коефіцієнта 0,8, а саме у розмірі 1 030,15 грн, оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі та, відповідно, не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Статтею 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судові витрати.

Згідно із ч. 9 статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника (відповідача).

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу від 13.07.2026 Приватного підприємства «Самсоне» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі № 910/3763/26 - задовольнити частково.

2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі №910/3763/26 в частині стягнення з Приватного підприємства «Самсоне» на користь Приватного підприємства «Торговий дім Поляков» 1030,15 грн. судового збору та 13 500,00 грн. штрафних санкцій.

3. Здійснити новий розподіл судового збору, яким стягнути з Приватного підприємства "Самсоне" (02217, м. Київ, вул. Закревського, 33, кв. 109, код 31723790) на користь Приватного підприємства "Торговий дім Поляков" (18005, м. Черкаси, вул. Чехова, 41, код 32268131) 4120,58 грн (чотири тисячі сто двадцять гривень 58 коп) витрат по оплаті судового збору.

4. Абзац 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі 910/3763/26 викласти в наступній редакції:

"Стягнути з Приватного підприємства "Самсоне" (02217, м. Київ, вул. Закревського, 33, кв. 109, код 31723790) на користь Приватного підприємства "Торговий дім Поляков" (18005, м. Черкаси, вул. Чехова, 41, код 32268131) 5172,18 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 23840,83 грн. проценти річних з простроченої суми, 1 500,00 грн штрафних санкцій, 4120,58 грн. витрат по оплаті судового збору."

5. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі №910/3763/26 залишити без змін.

6. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

7. Доручити місцевому господарському суду видати наказ з урахуванням даної постанови суду апеляційної інстанції.

8. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.09.2026.

Головуючий суддя Н.М. Спаських

Судді П.В. Горбасенко

О.В. Яценко