Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №910/2279/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2026 р. Справа№ 910/2279/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Спаських Н.М.

Хрипуна О.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 15.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 (повне рішення складено 04.07.2025)

у справі № 910/2279/25 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо»

до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

про визнання недійсним правочину,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (далі - позивач, ТДВ «СК «Кредо») звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач, АТ КБ «Приватбанк», Банк) з вимогою про визнання недійсним правочину, вчиненого Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» у вигляді листа від 31.05.2022 № Е.38.0.0.0/4-220531/9390.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що між ТДВ «СК «Кредо» та ПАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») були укладені Договори доручення № 1 від 01.11.2002, № 2 від 31.03.2003, № 3 від 02.08.2004, № 4 від 01.03.2005, № 6 від 11.07.2016 на виконання страхових агентських послуг (з додатковими угодами) (далі - Договори доручення), за якими Банк зобов`язується від імені і за дорученням ТДВ «СК «Кредо» здійснити частину його страхової діяльності за винагороду. Водночас, листом від 31.05.2022 за № Е.38.О.О.0/4-від 31.05.2022 за № Е.38.О.О.0/4-220531/9390 про відмову від договорів (далі - Лист про відмову від договорів) Банк повідомив про відмову від Договорів доручення.

Позивач вважає односторонній правочин, вчинений у вигляді Листа про відмову від договорів недійсним, з огляду на те, що:

- зміст правочину суперечить статтям 653 та 1008 ЦК України, які регулюють правовідносини сторін договору доручення в частині реалізації права на односторонню відмову від нього, що є порушенням;

- правочин вчинений з перевищенням повноважень, що є порушенням ч. 2 ст. 203 ЦК України, враховуючи, що єдиною, визначеною статутом Банку особою, що представляє його у відносинах з третіми особами є Голова правління, водночас Лист про відмову від договорів підписано Керівником Дирекції роздрібного бізнесу ГО АТ КБ «Приватбанк» Мусієнко Д.А., який не є представником жодного із органів управління Банку; за текстом Листа про відмову від договорів відсутнє посилання на прийняте компетентним органом Банку рішення про одностороннє розірвання договорів доручення та відсутнє посилання на наявність у особи-підписанта листа повноважень на вчинення відповідного одностороннього правочину;

- Лист про відмову від договорів засобами поштового зв`язку отриманий позивачем не був, відповідно, Договори доручення не розірвані;

- в Листі про відмову від договорів Банк лише повідомив про дату відмови від Договорів доручення, але не дату їх розірвання;

- дату розірвання Договорів доручення Банк із позивачем не погодив;

- Договори доручення продовжують свою дію, незважаючи на відмову від них;

- після зазначених Банком дат припинення Договорів доручення сторонами підписувалися акти виконаних робіт в травні 2024 року, що свідчить про їх подальше виконання Банком.

З огляду на вищевикладене, позивач зазначає, що оспорюваний правочин суперечить ч. 2 ст. 203 ЦК України, тому наявні підстави для визнання такого правочину недійсним відповідно до 215 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що зміст оскаржуваного одностороннього правочину (його умови) є в повній мірі чітким та однозначним та зводиться виключно до висловлення Банком свого волевиявлення, спрямованого на припинення в односторонньому порядку Договорів доручення, таке волевиявлення Банку відповідає чинному законодавству та не порушує будь-яких його положень.

Відповідач наголошує, що норми чинного законодавства імперативно закріплюють право повіреного на відмову від договору доручення, таке право є безумовним суб`єктивним правом, підстави та момент реалізації якого залежить виключно від волі самого повіреного.

Відповідач зауважує, що зі змісту Листа про відмову від договорів, чітко вбачається, що Банк, висловлюючи 31.05.2022 своє волевиявлення щодо припинення Договорів доручення, вказав, що таке припинення матиме місце:

- з 05.08.2022 стосовно Договорів доручення на виконання страхових агентських послуг № 1 від 01.11.2002, № 2 від 31.03.2003, № 3 від 02.08.2004, № 4 від 01.03.2005 (тобто зі спливом більше, ніж 60 днів з дати листа, приймаючи до уваги той факт, що в таких договорах сторони дійшли згоди про збільшення строку повідомлення про відмову від доручень);

- з 05.07.2022 від Договору доручення № 6 від 11.07.2016 (тобто зі спливом більше, ніж одного місяця з дати листа, приймаючи до уваги відсутність в даному договорі будь-яких особливих умов в частині необхідності повідомлення про відмову),

що повністю відповідає вимогам ч. 3 ст. 1008 ЦК України.

Відповідач звертає увагу, що у відповідності до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, одностороння відмова від договору не потребує узгодження, та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

На спростування доводів позивача з метою підтвердження наявності у керівника Дирекції роздрібного бізнесу ГО Мусієнко Д.А. повноважень на підписання Листа про відмову від договорів, відповідач надав суду копію довіреності № 1226-К-Г від 20.04.2022, виданої Мусієнку Д.А. головою правління Банку Герхардом Бьош, зауваживши, що зміст вказаної довіреності беззаперечно підтверджує факт наявності у Мусієнка Д.А. повноважень на підписання оспорюваного одностороннього правочину - Листа про відмову від договорів.

Окрім цього, відповідач зауважує, що обставина отримання чи неотримання позивачем Листа про відмову від договорів не має жодного відношення до питання дотримання Банком в момент вчинення оскаржуваного одностороннього правочину вимог щодо його змісту та належного обсягу цивільної дієздатності. Аналогічно, наведені позивачем обставини підписання сторонами актів виконаних робіт в травні 2024 року чи вчинення будь-яких інших дій з нібито виконання Договорів доручення, які мали місце вже після вчинення оспорюваного правочину, не мають будь-якого правового значення для вирішення питання щодо дійсності безпосередньо Листа про відмову від договорів.

У відповіді на відзив позивач зауважує, що лише підписання та надсилання листа про відмову від договорів доручення є недостатнім для настання правових наслідків, обумовлених таким правочином.

Окрім цього, всі повноваження за довіреністю № 1226-К-Г від 20.04.2022 надано Мусієнко Д.А. в межах встановленого довіреністю ліміту, який становить 1 000 000,00 гривень, водночас, сума отриманих страхових платежів складає та сума сплаченої агентської винагороди складає набагато більшу суму.

У запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву відповідач зазначив, що обов`язковим для визнання недійсним договору за позовом особи, яка не є його стороною, є встановлення судом одночасно, як мінімум, двох обставин, а саме (і) порушення в момент укладення договору, тобто самим оспорюваним договором, права чи законного інтересу позивача, та (іі) порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону. При цьому відповідні обставини порушення прав позивача та недотримання сторонами окремих норм закону мають досліджуватися та встановлюватися судом саме на момент укладення оспорюваного договору.

Отже, відповідач вважає, що наведені позивачем у позові та відповіді на відзив обставини, що мали чи могли мати місце вже після вчинення одностороннього правочину (в тому числі стосуються його виконання), зокрема, звернення Банком до Господарського суду Дніпропетровської області в межах справи № 904/6015/20 із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, отримання чи не отримання листа про відмову від договорів доручення, підписання актів виконаних робіт за договорами доручення тощо, не підлягають дослідженню в межах даної справи, позаяк за жодних обставин не є та не можуть бути підставою для визнання оспорюваного одностороннього правочину недійсним.

Відповідач зауважив, що встановлений в довіреності грошовий ліміт повноважень представника Банку стосується обмеження вчинення ним дій чи правочинів виключно з розпорядження майном Банку. В той же час, оспорюваний в межах даної справи правочин не спрямований на реалізацію повноважень із розпорядження майном Банку, він не передбачає виникнення у Банку будь-яких майнових зобов`язань чи передачу/відчуження будь-якого майна, відповідно, передбачений довіреністю ліміт повноважень представника Банку Мусієнка Д.А. не підлягав застосуванню до Листа про відмову від договорів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25 позов задоволено повністю.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції зазначивши, що:

- з тексту листа відповідача від 31.05.2022 №Е.38.0.0.0/4-220531/9390 вбачається, що він підписаний Керівником Дирекції роздрібного бізнесу ГО АТ КБ «Приватбанк» Мусієнко Д.А.;

- з наявної в матеріалах справи довіреності № 1226-К-Г від 20.04.2022 слідує, що ліміт повноважень Керівника Дирекції роздрібного бізнесу ГО АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Мусієнка Д.А. для здійснення прав за цією Довіреністю становить 1 000 000,00 грн. Таким чином, повноваження Мусієнка Д.А. на вчинення від імені відповідача правочинів були обмежені вищевказаним лімітом у грошовому еквіваленті;

- ціна договорів доручення значно перевищує встановлений ліміт для здійснення повноважень Мусієнка Д.А. від імені відповідача

- всупереч ст. 74 ГПК України доказів надання дозволу Мусієнку Д.А. на вчинення правочинів, які перевищують встановлений ліміт суду не надано

- доказів схвалення відповідачем дій представника Мусієнка Д.А. на укладання спірного правочину суду не надано,

дійшов висновку, що вказане свідчить про відсутність у представника відповідача необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення спірного правочину, з огляду на що визнав оскаржуваний правочин недійсним відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 ЦК.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» 24.07.2025 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 року у справі № 910/2279/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що прийняте за неповного дослідження всіх обставин справи, які входять до предмета доказування, неправильного тлумачення, застосування норм матеріального права та грубого порушення норм процесуального права.

Апелянт зазначає, що твердження позивача про те, що односторонній правочин укладений за відсутності у представника відповідача необхідного обсягу цивільної дієздатності на його укладення спростовується тим, що:

- Лист про відмову від договорів не спрямований на розпорядження будь-яким майном Банку, а відтак не може бути визначений «значним», оскільки у відповідності до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 05.10.2016 у справі № 910/29382/14, значною є угода, що спрямована саме на реалізацію повноважень із розпорядження майном товариства;

- жодна норма матеріального права не містить обов`язку посилатися в повідомленні про відмову від договору на рішення сторони договору про вчинення відповідного одностороннього правочину та зазначати чи додавати докази повноважень представника до листа про відмову від договору;

- ліміти повноважень можуть застосовуватись щодо розпорядження саме майном і не можуть бути застосовані до спірного правочину, який в дійсності не передбачає жодного розпорядження майном Банку в зв`язку з чим і не містить визначення його суми;

- матеріалами справи беззаперечно підтверджується, що всі кошти, які Банк отримував після дати припинення кожного з Договорів доручення, отримувались ним за договори страхування, укладені до дати такого припинення;

- визначення судом ліміту на підставі укладених договорів за попередній період є неможливим, оскільки відмова відбулася на майбутнє і жодних нових договорів страхування не може бути укладено Банком, а, відповідно, жодної грошової оцінки такі дії представника Банку не можуть містити.

Окремо скаржник звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджується, що Банк погодив спірний односторонній правочин, зокрема, це підтверджується тим, що Банк заперечує проти визнання вимог позивача щодо його недійсності, що вже само по собі є фактом визнання чинним та дійсним спірного одностороннього правочину, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Банк після вчинення оскаржуваного одностороннього правочину вчиняв дії, направлені на виконання Договорів доручення.

Скаржник зауважує, що наявні в матеріалах справи документи, зокрема, акти виконаних робіт та платіжні інструкції, стосуються виплати Банку винагороди за страхові платежі, які надходили за договорами страхування, укладеними до дати односторонньої відмови Банку від Договорів доручення, як це передбачено ч. 1 ст. 1009 ЦК України.

Окрім цього, скаржник зазначає, що у позивача відсутні будь-які порушені права або інтереси у цій справі, оскільки у нього взагалі відкликана ліцензія на здійснення діяльності із страхування, що не надає йому права займатись діяльністю зі страхування.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2025 справу № 910/2279/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Сітайло Л.Г., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2279/25; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25 до надходження до суду матеріалів справи.

18.08.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/2279/25.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 № 09.1-08/1975/25 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи, у зв`язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г. у відпустці.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2025 справу № 910/2279/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Тарасенко К.В., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25; справу № 910/2279/25 призначено до розгляду на 23.10.2025 об 11 год. 00 хв.

23.10.2025 до суду від представника позивача адвоката Кузьменка В.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що лише з 16.10.2025 було укладено Договір про надання правничої допомоги, а тому є необхідність в додатковому часі для остаточної підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 клопотання представника позивача адвоката Кузьменка В.С. про відкладення розгляду справи задоволено; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25 відкладено на 02.12.2025 року о 14 год. 20 хв.

28.10.2025 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж доводи, що й в суді першої інстанції, і додатково зазначивши, що надані позивачем копії актів чітко встановлюють період надання послуг, і, відповідно всі страхові платежі та винагорода банку стосуються саме того періоду, який зазначений в акті - вказаний період охоплює дати після листа від 31.05.2022 №Е.38.0.0.0/4-220531/9390.

Окрім цього, позивач зауважив, що всі зазначені в апеляційній скарзі справи є нерелевантними та не стосуються подібних до даної справи правовідносин.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, серед іншого, просив поновити йому строк на подачу відзиву, аргументуючи пропуск строку тим, що з моменту відкриття апеляційного провадження у справі №910/2279/25 у позивача був відсутній представник для захисту інтересів ТДВ «СК «КРЕДО» у даній справі, лише 16.10.25 з адвокатом Кузьменком В.С. було укладено Договір про надання правничої допомогу для ведення від імені позивача, зокрема, справи №910/2279/25.

28.11.2025 від відповідача надійшла заява про залишення без розгляду відзиву позивача на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 2 ГПК України, зазначені документи долучено судом до матеріалів справи.

23.12.2025 від позивача надійшли пояснення.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2025 № 09.1-08/2756/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2025 справу № 910/2279/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Сибіги О.М., Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2025 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25; розгляд справи № 910/2279/25 призначено на 12.02.2026 об 11 год. 40 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 з огляду на неявку представника позивача, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25 відкладено на 10.03.2026 о 14 год. 20 хв.

Однак, у зв`язку з участю головуючого судді Кравчука Г.А. у черговому з`їзді суддів України з 10.03.2026 по 11.03.2026, судове засідання у призначений час не відбулось.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 № 09.1-08/926/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку з перебуванням судді Сибіги О.М. у відпустці.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2026 справу № 910/2279/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Тарасенко К.В., Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25; розгляд справи № 910/2279/25 призначено на 21.04.2026 о 14 год. 00 хв.

Розпорядженням в.о. Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 № 09.1-08/1246/26 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2026 справу № 910/2279/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25; розгляд справи № 910/2279/25 призначено на 03.06.2026 о 15 год. 00 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 з огляду на неявку представника позивача, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25 відкладено на 15.07.2026 о 14 год. 45 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 з огляду на неявку представника позивача, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25 відкладено на 18.08.2026 о 15 год. 00 хв.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2026 № 09.1-07/455/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2279/25 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 30.07.2026 про звільнення судді Кравчука Г.А. з посади судді Північного апеляційного господарського суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2026 справа № 910/2279/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Спаських Н.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2026 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Спаських Н.М.) справу № 910/2279/25; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25 призначено на 15.09.2026 о 10 год. 10 хв.

Станом на 15.09.2026 до Північного апеляційного господарського суду інших клопотань/заяв від учасників справи не надходило.

Позивач представника в судове засідання не направив, хоча повідомлявся належним чином про час і місце розгляду справи шляхом направлення до електронного кабінету процесуальних документів у справі. Зокрема, копію ухвали від 24.08.2026 у справі № 910/2279/25 учасникам справи доставлено до електронних кабінетів 25.08.2026, доказом чого є довідки про доставку електронних документів від 25.08.2026, що містяться в матеріалах справи (том 4, а.с. 150-152).

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представника позивача за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду.

У судовому засіданні 15.09.2026 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню, з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено і підтверджується матеріалами справи наступне.

Між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк») були укладені наступні договори: Договір доручення № 1 на виконання страхових агентських послуг від 01.11.2002 (з додатковими угодами) (том 1, а.с. 20-32), Договір доручення № 2 на виконання страхових агентських послуг від 31.03.2003 (з додатковими угодами) (том 1, а.с. 50-63), Договір доручення № 3 на виконання страхових агентських послуг від 02.08.2004 (з додатковими угодами) (том 1, а.с. 36-41), Договір доручення № 4 на виконання страхових агентських послуг від 01.03.2005 (з додатковими угодами) (том 1, а.с. 42-49), Договір доручення № 6 на виконання страхових агентських послуг від 11.07.2016 (з додатковими угодами) (том 1, а.с. 13-19), за якими ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язується від імені і за дорученням ТДВ СК «КРЕДО» здійснити частину його страхової діяльності за винагороду.

Відповідно до умов вказаних договорів доручення відповідач зобов`язався за плату здійснювати інформаційно-роз`яснювальну роботу, спрямовану на залучення до співпраці осіб, зацікавлених в послугах позивача, підготовку та укладення від імені позивача договорів страхування, представляти інтереси позивачів щодо укладених ним договорів страхування, приймати від клієнтів страхові платежі та перераховувати їх позивачу. Умовами усіх вищезазначених договорів передбачалось, що договори мають силу довіреностей, а також те, що з усіх інших питань, не врегульованих договорами, сторони керуються чинним законодавством України.

Відповідно до п. 2.3-2.8 Договорів доручення 1, 2, 3 передбачають обов`язки страхового агента щодо надання страховику звітів; отримання від застрахованих осіб заяв чи інших документів, пов`язаних з настанням страхових випадків; складення та направлення страхових актів; здійснення діяльності зі стягнення збитків з осіб, відповідальних за збитки, спричинені застрахованими особами внаслідок настання страхового випадку за договором страхування.

Відповідно до п. 4.1, 4.4, 4.6 Договорів доручення 1, 2, 3 передбачають обов`язки ТДВ СК «КРЕДО» щодо прийняття звітів та виплати на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» винагороди, а п. 6 встановлює порядок розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 6.3 Договору доручення № 4 у випадку скасування доручення страховиком або відмови від доручення страховим агентом пункти 2.1.16 - 2.1.27, 3.1.7, 3.1.9, 3.1.10, 3.1.12, 3.1.14, 4.3, 4.7, 4.8, 5.4-5.8 цього Договору продовжують діяти до моменту припинення зобов`язань страховик за договорами страхування, а пункти 1.28, 2.2.7 цього Договору - до моменту припинення права вимоги страховика до осіб, визначених у ст. 38 Закону.

Пункти 2.1.21-2.1.24 Договору доручення №4 передбачають обов`язки страхового агента та визначають порядок дій щодо прийняття рішення за результатами звернення застрахованих осіб про дорожньо-транспортну пригоду; обов1язки щодо подання страховику звітів; надання страховику грошових коштів для виплат.

Пункти 3.1.7, п. 4.3, 4.7, 4.8 Договору доручення №4 передбачають обов`язки страховика щодо сплати на користь страхового агента відповідної винагороди.

Відповідно до п. 8.7 Договору доручення № 6 (з урахуванням Додаткової угоди №2 від 22.07.19) у разі скасування доручення страховиком або відмови від доручення страховим агентом, зобов`язання страховика стосовно оплати агентської винагороди на користь страхового агента діють до моменту припинення строку дії всіх договорів страхування, укладених страховим агентом у відповідності до умов цього Договору.

Відповідно до п. 6.4 Договору доручення № 6 (з урахуванням Додаткової угоди №1 від 01.06.17) за виконання страховим агентом доручення за цим Договором страховик сплачує йому агентську винагороду в такому порядку і розмірі: щомісячно не пізніше 25 (двадцять п`ятого) числа кожного місяця у розмірі 20 (двадцяти) % від суми отриманих за попередній місяць страхових платежів за укладеними (продовженими, пролонгованими) страховим агентом договорами страхування, за вирахуванням сум помилково перерахованих страхових платежів, а також сум повернутих страховиком страхових платежів за договорами страхування, які достроково припинили свою дію.

Розділ 2 Договору доручення № 6 визначає обов`язки АТ КБ «Приватбанк» як страхового агента, направлені на виконання доручення, в тому числі:

- здійснювати інформаційно-роз`яснювальну роботу, спрямовану на рекламування страховика та послуг, що він пропонує, і залучення до співпраці осіб, зацікавлених в послугах страховика (п.2.1)

- укладати договори страхування (п.2.2.3)

- приймати від страхувальників страхові платежі (страхові внески, страхові премії) в готівковій формі за укладеними договорами страхування і протягом 1 (одного) банківського дня перераховувати отримані кошти на поточні рахунки страховика (п.2.10).

За умовами договорів доручення, останні укладені(з урахуванням змін):

- Договір доручення №1 від 01.11.2002 строком на 3 роки з подальшою пролонгацією на той самий термін, у випадку якщо жодна із сторін не висловить бажання розірвати Договір (п.8.1);

- Договір доручення №2 від 31.03.2003 строком на 3 роки з подальшою пролонгацією на той самий термін, у випадку якщо жодна із сторін не висловить бажання розірвати Договір (п.8.1);

- Договір доручення №3 від 02.08.2004 строком на 3 роки з подальшою пролонгацією на той самий термін, у випадку якщо жодна із сторін не висловить бажання розірвати Договір (п.8.1);

- Договір доручення №4 від 01.03.2005 строком до 23.01.14 з наступною пролонгацією на кожний наступний рік (п.6.1);

- Договір доручення №6 від 11.07.2016 строком до 11.07.2019 з наступною пролонгацією на кожні наступні 3 роки (п.8.7).

За умовами п.8.2 Договорів доручення №1, 2, 3 та п.6.2. Договору доручення № 4 страхувальник має право скасувати доручення, а страховий агент відмовитись від доручень договору, в будь-який час, попередив про це іншу сторону не пізніше, ніж за 60 днів до моменту скасування чи відмови від доручень. Договором доручення №6 особливості повідомлення про відмову від доручень не зазначені.

Відповідно до п. 8.3 Договорів доручення № 1, 2, 3 у випадку скасування доручення страховиком або відмови від доручення страховим агентом пункти 2.3-2.8, 4.1, 4.4, 4.5, 6 (без урахування пункту 6.2.), 7 цього Договору продовжують діяти до моменту припинення зобов`язань страховика за договорами страхування, а пункти 2.9., 6.2 цього Договору - до моменту припинення права вимоги страховика до осіб, відповідальних за настання страхових випадків по договорам страхування.

31.05.2022 відповідач листом № Е.38.0.0.0/4-220531/9390 (том 3, а.с. 239) повідомив позивача про відмову:

- з 05.08.2022 від доручень за Договорами доручення на виконання страхових агентських послуг № 1 від 01.11.2002, № 2 від 31.03.2003, № 3 від 02.08.2004, № 4 від 01.03.2005;

- з 05.07.2022 від Договору доручення № 6 від 11.07.2016 та розірвання вказаних договорів з відповідних дат.

Позивач вважає, що правочин, вчинений АТ КБ «ПРИВАТАНК» листом від 31.05.2022 за № Е.38.О.О.0/4-220531/9390, підлягає визнанню недійсними, з огляду на що позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Відповідно до ст. 1001 ЦК України договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

Згідно зі ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

За ч. 1 ст. 1004 ЦК України повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

За ч. 1-3 ст. 1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: 1) відмови довірителя або повіреного від договору; 2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; 3) смерті довірителя або повіреного. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною. Якщо повірений діє як підприємець, сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1009 ЦК України якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов`язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі.

Згідно з ч. 3 ст. 1009 ЦК України відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

Частинами першою та третьою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За ч. 1-3 ст. 1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: 1) відмови довірителя або повіреного від договору; 2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; 3) смерті довірителя або повіреного. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною. Якщо повірений діє як підприємець, сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором.

Як було встановлено, 31.05.2022 відповідач направив позивачу лист № Е.38.0.0.0/4-220531/9390, яким повідомив про відмову від зазначених договорів доручення з визначених у листі дат та про їх припинення.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одностороння відмова від договору у випадках, коли така відмова допускається законом або договором, є одностороннім правочином, оскільки являє собою самостійне волевиявлення сторони, спрямоване на припинення відповідних цивільних прав та обов`язків.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду. Так, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 14.12.2023 у справі № 910/14817/22 зазначено, що за змістом частини третьої статті 202 ЦК України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, відповідно до якого односторонню відмову від договору у випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків. Вказаний підхід також застосовано Касаційним господарським судом у постанові від 12.06.2024 у справі № 903/725/23.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано кваліфікував лист відповідача від 31.05.2022 № Е.38.0.0.0/4-220531/9390, як односторонній правочин.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому, висновок (рішення) про невідповідність правочину актам законодавства як підстава для його недійсності (ч. 1 ст. 203 ЦК України) має ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи щодо порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору (договорів) недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/109/19.

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин, який вчинює юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Оспорюваний лист підписаний Керівником Дирекції роздрібного бізнесу ГО АТ КБ «Приватбанк» Мусієнком Д.А.

Суд першої інстанції, встановивши наявність довіреності № 1226-К-Г від 20.04.2022, дійшов висновку, що повноваження Мусієнка Д.А. були обмежені лімітом у розмірі 1 000 000,00 грн, а тому він не мав права вчиняти оспорюваний правочин, оскільки суми за договорами доручення значно перевищували зазначений ліміт.

Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи із наступного.

Як вбачається зі змісту довіреності № 1226-К-Г від 20.04.2022 (том 3, а.с. 259), Мусієнку Д.А. надано повноваження представляти Банк у відносинах із юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами при вирішенні питань, пов`язаних, зокрема, з укладенням та виконанням договорів про надання послуг, договорів виконання робіт/дій, договорів про інформаційну взаємодію.

При цьому право представника на підписання договорів та додаткових договорів до них, актів виконаних робіт, рахунків та інших документів було визначено в межах установленого довіреністю ліміту.

Оспорюваний правочин є односторонньою відмовою від договорів, спрямованою на припинення договірних правовідносин.

Такий правочин не має самостійної ціни або грошового еквівалента.

Відтак, визначення обсягу повноважень особи, яка підписала лист, виходячи із загального обсягу грошових потоків за договорами доручення за попередні роки, є неправильним.

Суд першої інстанції, як на доказ перевищення представником Банку встановленого ліміту, послався на бухгалтерську довідку ТДВ СК «Кредо», відповідно до якої за період з січня 2016 року по травень 2024 року за договорами доручення між сторонами здійснювалися розрахунки на значні суми.

Проте, наведені судом суми не є ціною оспорюваного правочину.

Зазначені грошові кошти були отримані та виплачені сторонами в процесі виконання договорів страхування та договорів доручення у відповідні періоди. Вони не є грошовою оцінкою самого листа від 31.05.2022 і не визначають обсяг майнових зобов`язань, які виникли внаслідок його підписання.

Більше того, суд першої інстанції послався на бухгалтерські показники за період, який включає час як до, так і після вчинення оспорюваного правочину.

Таке визначення розміру «ціни» правочину є суперечливим, оскільки лист від 31.05.2022 був спрямований на припинення правовідносин у майбутньому, тоді як наведені у бухгалтерській довідці суми включають кошти, отримані сторонами до вчинення цього правочину.

Крім того, отримання Банком коштів після припинення відповідних договорів саме по собі не свідчить про укладення нових договорів або продовження виконання припинених договорів.

Відповідно до частини першої статті 1009 ЦК України у разі припинення договору доручення до повного виконання доручення довіритель зобов`язаний відшкодувати повіреному витрати, пов`язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити її пропорційно виконаній ним роботі.

Отже, подальше проведення розрахунків могло бути обумовлене виконанням уже виниклих зобов`язань за договорами страхування, укладеними до припинення договорів доручення, та саме по собі не свідчить про вчинення Банком нових дій на виконання припинених договорів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив загальний обсяг грошових операцій за договорами доручення з «ціною» оспорюваного одностороннього правочину.

Відсутність у листа від 31.05.2022 самостійної грошової оцінки виключає можливість визначення відповідності такого правочину встановленому довіреністю фінансовому ліміту шляхом механічного порівняння цього ліміту із сумами страхових платежів та агентської винагороди, отриманих сторонами протягом попередніх років.

Колегія суддів також враховує, що одностороння відмова від договору та його виконання мають різну правову природу.

Наслідком реалізації права на односторонню відмову є припинення відповідних договірних прав та обов`язків на майбутнє, якщо інше не передбачено законом або договором.

Тому, при визначенні обсягу повноважень особи, яка вчиняє односторонню відмову від договору, не можна автоматично виходити із загальної вартості всіх операцій, які здійснювалися сторонами в межах відповідного договору протягом усього строку його дії.

У цьому випадку суд першої інстанції фактично визначив обсяг повноважень представника не за змістом самого оспорюваного правочину та довіреності, а за сумами операцій, які відбувалися між сторонами протягом тривалого періоду.

Такий підхід не відповідає змісту статей 92, 203 та 207 ЦК України.

Відповідно, висновок суду першої інстанції про те, що Мусієнко Д.А. перевищив встановлений довіреністю ліміт, є недоведеним.

Суд першої інстанції також послався на відсутність доказів наступного схвалення Банком дій представника.

Відповідно до частини першої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює та припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Отже, застосування положень статті 241 ЦК України передбачає попереднє встановлення факту вчинення правочину представником саме з перевищенням повноважень.

Матеріалами справи підтверджується, що Банк заперечував проти позовних вимог про визнання правочину недійсним, що, саме по собі свідчить про визнання ним чинності та дійсності спірного одностороннього правочину. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що Банк оспорював цей правочин або вчиняв дії, спрямовані на визнання його недійсним. Навпаки, подання апеляційної скарги на рішення, яким цей правочин визнано недійсним, свідчить про його схвалення стороною, на користь якої його вчинено, а відтак підтверджує наявність у Банку відповідного волевиявлення.

Таким чином, колегія суддів не встановила обставин, які б свідчили про те, що на момент вчинення оспорюваного правочину Мусієнко Д.А. діяв за межами наданих йому довіреністю повноважень. Відповідно, відсутні підстави для висновку про недодержання відповідачем вимог частини другої статті 203 ЦК України.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 910/13731/18 наголошено на необхідності встановлення конкретних підстав недійсності правочину та їх доведення належними доказами.

Аналогічно у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 зазначено, що при вирішенні питання про недійсність правочину суд має встановити наявність передбачених законом підстав для його недійсності та оцінити, чи доведено відповідні обставини належними та допустимими доказами.

Відповідно до висновку Верховного Суду, зробленого в постанові від 11.06.2026 у справі № 281/129/17 зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених у статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів мають комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

Таким чином, для визнання оспорюваного правочину недійсним недостатньо самого лише посилання позивача на порушення певної норми закону. Необхідним є встановлення судом конкретної невідповідності правочину вимогам закону, передбаченим частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, яка існувала саме на момент його вчинення, а також доведення відповідних обставин належними та допустимими доказами.

При цьому Верховний Суд у постанові від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 звернув увагу на те, що статтями 203, 215 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави його недійсності, за яких правочин може бути визнаний недійсним як оспорюваний.

У постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 зазначено, що суд не може обмежитися загальним встановленням певної обставини, а повинен показати конкретний дефект правочину, який відповідає конкретній нормі статті 203 ЦК України. Верховний Суд прямо пов`язує це з обов`язком позивача довести відповідні обставини.

Отже, при вирішенні питання про недійсність оспорюваного правочину суд має послідовно встановити: по-перше, які саме вимоги закону, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, були порушені; по-друге, чи мало місце відповідне порушення саме на момент вчинення правочину; по-третє, чи підтверджуються такі обставини належними, допустимими та достовірними доказами.

Зазначене має істотне значення і для вирішення цього спору, оскільки підставою для визнання оспорюваного листа недійсним суд першої інстанції визначив недодержання вимог частини другої статті 203 Цивільного кодексу України у зв`язку з нібито відсутністю у Мусієнка Д.А. необхідного обсягу повноважень на вчинення такого одностороннього правочину.

Відтак, для правильного вирішення спору апеляційний суд має встановити не лише факт існування обмеження повноважень представника, а й те, чи поширювалося таке обмеження на вчинення саме оспорюваного одностороннього правочину, чи було представником перевищено надані йому повноваження під час підписання листа від 31.05.2022 № Е.38.0.0.0/4-220531/9390 та, відповідно, чи наявна передбачена частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підстава для визнання цього правочину недійсним.

Виходячи з предмету і підстав поданого позову та характеру спірних правовідносин, пов`язаних безпосередньо з законністю одностороннього правочину Банку про відмову від Договорів доручення, до предмету доказування у даній справі входять обставини відповідності змісту Листа про відмову від договорів положенням статей 653 та 1008 ЦК України, які регулюють правовідносини сторін договору доручення в частині реалізації права на односторонню відмову від нього, та обставини наявності у представника Банку належних повноважень на вчинення відповідного правочину згідно з вимогами ст. ст. 92, 203, 239 ЦК України.

Враховуючи, що колегією суддів вже здійснено оцінку доводів позивача щодо підписання оспорюваного правочину особою з перевищенням повноважень і визнано вказані доводи необґрунтованими, дослідженню підлягає питання відповідності змісту Листа про відмову від договорів положенням статей 653 та 1008 ЦК України.

Як підтверджується матеріалами справи, Листом про відмову від договорів Банк з посиланням на положення статті 1008 ЦК України повідомив позивача про відмову:

- з 05.08.2022 від доручень за Договорами доручення на виконання страхових агентських послуг № 1 від 01.11.2002, № 2 від 31.03.2003, № 3 від 02.08.2004, № 4 від 01.03.2005;

- з 05.07.2022 від Договору доручення № 6 від 11.07.2016.

Зміст відповідного одностороннього правочину є в повній мірі чітким та однозначним та зводиться виключно до висловлення Банком свого волевиявлення, спрямованого на припинення в односторонньому порядку Договорів доручення.

Так, у відповідності до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 13 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 651 цього ж Кодексу зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Частиною 2 статті 1008 ЦК України визначено, що довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час.

У відповідності до висновків, наведених в постанові Верховного Суду України від 21.11.2006 у справі № 3-4058к06, судам слід звернути увагу, що у відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК України договір доручення припиняється у разі відмови довірителя або повіреного від договору. Ця підстава припинення договору доручення є безумовною, оскільки згідно з ч. 2 ст. 1008 ЦК України довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час, а відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Колегія суддів звертає увагу на висновок Верховного Суду, наведений в постанові від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, зокрема:

«Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть як ставитись в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін».

Колегія суддів зазначає, що за умовами п.8.2 Договорів доручення №1, 2, 3 та п.6.2. Договору доручення № 4 страхувальник має право скасувати доручення, а страховий агент відмовитись від доручень договору, в будь-який час, попередив про це іншу сторону не пізніше, ніж за 60 днів до моменту скасування чи відмови від доручень. Договором доручення №6 особливості повідомлення про відмову від доручень не зазначені.

Враховуючи, що зі змісту Листа про відмову від договорів, чітко вбачається, що Банк, висловлюючи 31.05.2022 своє волевиявлення щодо припинення Договорів доручення, вказав, що таке припинення матиме місце:

- з 05.08.2022 стосовно Договорів доручення на виконання страхових агентських послуг № 1 від 01.11.2002, № 2 від 31.03.2003, № 3 від 02.08.2004, № 4 від 01.03.2005 (тобто, зі спливом більше, ніж 60 днів з дати листа, приймаючи до уваги той факт, що в таких договорах сторони дійшли згоди про збільшення строку повідомлення про відмову від доручень);

- з 05.07.2022 від Договору доручення № 6 від 11.07.2016 (тобто зі спливом більше, ніж одного місяця з дати листа, приймаючи до уваги відсутність в даному договорі будь-яких особливих умов в частині необхідності повідомлення про відмову),

відповідачем дотримано вимог Договорів доручення щодо термінів попередження позивача про відмову від таких договорів.

Враховуючи, що статтею 1008 ЦК України прямо передбачено, що договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі, зокрема, відмови довірителя або повіреного від договору, волевиявлення Банку відповідає чинному законодавству та не порушує будь-яких його положень, оскільки таке право є безумовним суб`єктивним правом, підстави та момент реалізації якого залежить виключно від волі самого повіреного.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається яка на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивач в поданій позовній заяві не обґрунтував та не підтвердив належними доказами наявність підстав для визнання Листа про відмову від договорів недійсним, зокрема, у цій справі позивач не довів, що на момент підписання листа від 31.05.2022 Мусієнко Д.А. не мав повноважень на вчинення відповідної односторонньої відмови від договорів, та не довів інших передбачених статтями 203, 215 ЦК України, підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, в зв`язку з чим в задоволенні відповідного позову має бути відмовлено в повному обсязі.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 203, 207, 215 та 241 ЦК України, безпідставно ототожнив загальний обсяг грошових операцій за договорами доручення з грошовою оцінкою оспорюваного правочину та не встановив належними доказами факт перевищення представником Банку своїх повноважень.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним є таким, що не відповідає встановленим у справі обставинам і вимогам законодавства.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на що рішення суду першої інстанції підлягає скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» підлягає задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом та з апеляційною скаргою покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 277, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/2279/25 скасувати та прийняти нове рішення.

3. У задоволенні позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» про визнання недійсним правочину, вчиненого Приватним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» у вигляді листа від 31.05.2022 № Е.38.0.0.0/4-220531/9390 відмовити.

4. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (69068, місто Запоріжжя, проспект Моторобудівників, будинок, 34, ЄДРПОУ 13622789) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок, 1д, ЄДРПОУ 14360570) витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять два) грн. 40 коп. та апеляційної скарги в сумі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 60 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському міста Києва.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 22.09.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді Н.М. Спаських

О.О. Хрипун