Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №910/6908/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2026 р. Справа№ 910/6908/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Спаських Н.М.

Горбасенка П.В.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 22.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 (повний текст складено 06.08.2026)

у справі № 910/6908/26 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Приватного підприємства «Будівельна компанія «Сомпекс»

до Київської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди, -

ВСТАНОВИВ:

08.06.2026 Приватне підприємство «Будівельна компанія «Сомпекс» (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Рада) про визнання укладеною з моменту набрання чинності судовим рішенням у цій справі додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки до договору оренди земельної ділянки від 21.04.2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. за реєстровим № 2013 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради 21.04.2008 за № 91-6-00768, між Радою та Підприємством у запропонованій останнім редакції (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 29.06.2026).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок відсутності прямої відмови Ради в укладенні нового договору оренди землі, остання допускає протиправну бездіяльність та порушує законне право Підприємства як добросовісного орендаря на укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. Позивач наголошує, що умови договору оренди виконувалися ним належним чином: орендна плата вносилася своєчасно та в повному обсязі, жодних спорів щодо порушення умов договору між сторонами не виникало.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що Підприємство не має права на переважне укладення договору оренди землі у зв`язку з неналежним виконанням умов договору оренди земельної ділянки від 21.04.2008, зокрема в частині завершення будівництва. Також відповідач наголосив на неправильному застосуванні позивачем положень статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі №910/6908/26 позов задоволено повністю.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що з огляду на принцип jura novit curia («суд знає закон») до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент звернення Підприємства до Ради. Встановивши дотримання Підприємством передбаченої законом та договором процедури реалізації переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк, суд зазначив про набуття ним права правомірного очікування укладення відповідної додаткової угоди. Водночас Рада не розглянула запропонований Підприємством проєкт додаткової угоди, не висловила заперечень щодо його умов та не запропонувала інших умов оренди, а доказів неналежного виконання Підприємством умов договору, зокрема щодо завершення будівництва, не надала. За таких обставин суд дійшов висновку про неправомірну бездіяльність Ради та наявність правових підстав для задоволення позову і визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі в редакції, запропонованій Підприємством.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 25.08.2026 Київська міська рада через Електронний кабінет в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернулась з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, у якій просить: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі № 910/6908/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент звернення Підприємства до Ради. На думку Ради, оскільки Договір оренди землі від 21.04.2008 після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» не змінювався, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення абзацу четвертого розділу «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі», відповідно до яких поновлення договорів, укладених до набрання чинності цим Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Рада також зазначає, що поновлення договору оренди земельної ділянки комунальної власності не може відбуватися автоматично, а реалізація переважного права орендаря за відсутності заперечень орендодавця потребує відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Відтак, за відсутності такого рішення суд не вправі зобов`язувати Раду укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди.

Крім того, апелянт заперечує висновок суду першої інстанції щодо належного виконання Підприємством умов Договору оренди. Зокрема, Рада посилається на те, що Підприємство не виконало передбачений пунктом 8.4 Договору обов`язок завершити будівництво до 20.04.2011. На підтвердження цього апелянт зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів завершення будівництва, а також посилається на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких на земельній ділянці відсутні об`єкти будівництва. На думку Ради, суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам та фактично врахував лише сплату Підприємством орендних платежів у 2023- 2025 роках, залишивши без оцінки виконання інших договірних зобов`язань орендаря, що призвело до неповного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення спору.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2026 справа № 910/6908/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Спаських Н.М., Горбасенко П.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 22.09.2026.

03.09.2026 матеріали справи надійшли до апеляційного господарського суду.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, натомість 22.09.2026 подав до суду пояснення, у яких зазначив про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та спростував доводи апелянта щодо неналежного виконання ним обов`язку із завершення будівництва.

У судове засідання 22.09.2026 представники сторін з`явилися. При цьому представником відповідача (апелянта) у судовому засіданні заявлено усне клопотання про зупинення провадження у цій справі до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/10308/25, яка, за доводами заявника, є подібною до спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Колегія суддів встановила, що станом на дату судового засідання у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня ухвала Великої Палати Верховного Суду про прийняття до розгляду справи № 910/10308/25. Отже, на цей час відсутні підстави вважати, що справа № 910/10308/25 переглядається Великою Палатою Верховного Суду, що є необхідною умовою для зупинення провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України.

Наявність у Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.07.2026 у справі № 910/10308/25 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду сама по собі не кореспондує обов`язку Великої Палати Верховного Суду прийняти цю справу до розгляду.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених пунктом 7 частини першої статті 228 ГПК України підстав для зупинення провадження у цій справі та відмовляє у задоволенні клопотання Київської міської ради про зупинення провадження у справі.

Разом з тим, у судовому засіданні представник відповідача підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити, тоді як представник позивача проти її задоволення заперечив.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга Київської міської ради не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню, з наступних підстав.

21.04.2008 між Радою та Підприємством було укладено Договір оренди земельної ділянки, за змістом якого:

- пункт 1.1.: Орендодавець, на підставі рішень Київської міської ради від 24.05.2007 №670/1331 та від 22.11.2007 №300/4133, за Актом приймання-передачі передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим Договором;

- пункт 2.1.: Об`єктом оренди відповідно до цього Договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування: вул. Макарівська у Шевченківському районі м. Києва;

- розмір: 3 116 кв.м;

- цільове призначення: для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціальної сфери та підземно-наземними паркінгами;

- кадастровий номер: 8000000000:91:077:0038;

- пункт 3.1.: договір укладено на 15 років;

- пункт 4.1.: Визначена цим Договором орендна плата за Земельну ділянку становить платіж, який Орендар самостійно розраховує та вносить Орендодавцеві за користування Земельною ділянкою у грошовій формі;

- пункт 6.1.: Передача Земельної ділянки здійснюється за Актом приймання-передачі об`єкта оренди в день державної реєстрації цього Договору;

- пункт 6.2.: Право на оренду Земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього Договору;

- абзац 1 пункту 7.1.: Після припинення дії договору Орендар повертає Орендодавцеві Земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду;

У розділі 8 Договору визначені права та обов`язки Сторін, зокрема згідно з абзацом 3 пункту 8.4. Орендар зобов`язаний завершити забудову Земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації Договору;

- пункт 11.1.: Всі зміни та/або доповнення до цього Договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням Орендодавця на зміни та/або доповнення до цього Договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку

- абзац 2 пункту 11.3.: Договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено;

- пункт 11.7.:Поновлення Договору: після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, Орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення Договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін, скріпленій їх печатками, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан Віктором Івановичем, зареєстровано в реєстрі за №2013 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 21.04.2008 за №91-6-00768 у книзі записів державної реєстрації договорів.

21.04.2008 між сторонами було підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі земельної ділянки, за яким Рада передала, а Підприємство прийняло у своє володіння і користування земельну ділянку площею 3 116 кв.м, яка розташована по вулиці Макарівській у Шевченківському районі міста Києва, з кадастровим номером: 8000000000:91:077:0038.

Підприємство звернулося до Ради з листом №19/12-3 від 19.12.2022 про поновлення у порядку статті 33 Закону України «Про оренду землі» Договору оренди земельної ділянки від 21.04.2008.

До вищезазначеного листа було додано проект Додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, а також докази відсутності заборгованості з плати за землю.

Лист Підприємства №19/12-3 від 19.12.2022 про поновлення Договору оренди земельної ділянки від 21.04.2008 був отриманий та зареєстрований Радою 03.01.2023 за вхідним номером 310567890.

Однак вказаний лист Підприємства був залишений Радою без жодної відповіді та задоволення.

У зв`язку із зволіканням Ради в укладенні нового договору оренди землі у порядку статті 33 Закону України «Про оренду землі», Підприємство звернулося до суду.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини, що склалися між сторонами у зв`язку з виконанням Договору від 21.04.2008, за своєю правовою природою є правовідносинами з договору найму (оренди), за яким відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За частиною 2 статті 759 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 3 статті 760 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що об`єктом оренди виступає земельна ділянка.

Відповідно до частини 9 статті 93 ЗК України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Таким законом є Закон України «Про оренду землі».

Отже, умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначає спеціальний нормативно-правовий акт - Закон України «Про оренду землі».

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 висловлено правову позицію про те, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (а відповідні положення пункту 8, з урахуванням прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким стаття 33 Закону України «Про оренду землі», яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції.

Розділ IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» доповнений абзацами третім і четвертим такого змісту:

«Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126№ Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126№ Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення».

Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Відповідно за змістом статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України «Про оренду землі»).

ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України «Про оренду землі» врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Стаття 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву «Поновлення договору оренди землі» та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлювала, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

За приписами частини восьмої цієї статті у попередній редакції додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, а положення частини одинадцятої цієї статті зазначали, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У пункті 38 постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 року зазначено таке: «Частини п`ята та шоста статті 33 Закону про оренду землі встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону України «Про оренду землі», орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону України «Про оренду землі», розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.»

Пункти 41 та 43 цієї ж постанови містять висновок про те, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим, а єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій- восьмій, одинадцятій статті 33 Закону України «Про оренду землі» додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

Тож статтею 33 Закону України «Про оренду землі» було визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» істотно змінив редакцію статті 33 Закону України «Про оренду землі», яка тепер стосується лише переважного права орендаря (частини перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»). Поновлення ж договору (частина шоста попередньої редакції статті 33) тепер регулюється статтею 126№ ЗК України.

При цьому відповідно до абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України «Про оренду землі» правила, визначені статтею 126№ ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Згідно з частиною другою статті 126№ ЗК України, якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Також відповідно до частини першої статті 126№ ЗК України умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.

Набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже стаття 126№ ЗК України передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі (натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до реєстру про виключення відомостей про поновлення).

Разом з тим, як вже вказано вище, умова про поновлення договору взагалі не може встановлюватися в договорі оренди землі щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, визначених частиною першою статті 126№ ЗК України. Тобто, поновлення договорів оренди земель державної та комунальної власності в процедурі, зазначеній в статті 126№ ЗК України, за загальним правилом заборонено.

З наведеного вбачається, що зміст поняття «поновлення договору оренди», про яке йдеться у абзаці 4 розділу Перехідних положень Закону про оренду землі базується саме на положеннях стаття 126№ ЗК України, що пов`язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю у цьому договорі обов`язкової умови про його поновлення. У разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких саме умовах.

Натомість укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке передбачене частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 05.12.2019 №340-IX, базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору.

Тому поняття «поновлення договору оренди», про яке йдеться у абзаці 4 Розділу Перехідні положення Закону України «Про оренду землі» та поняття «поновлення договору оренди», яке містилось у Законі України «Про оренду землі» у попередній редакції, є змістовно різними.

Відповідно до правовідносин щодо процедури укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк шляхом судового розгляду такої вимоги не є застосовними положення абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України «Про оренду землі». Натомість за загальним правилом дії законів у часі застосуванню підлягає стаття 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент звернення з такою вимогою, адже вказівки про інше положення законодавства не містять.

Такі висновки викладені Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від у постанові від 23.11.2023 у справі №906/1314/21, які є подібними до спірних правовідносин.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, спір у цій справі виник у зв`язку з реалізацією Підприємством переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, а не щодо автоматичного поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах у порядку, передбаченому статтею 126-1 Земельного кодексу України.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду пешої інстанції, що до спірних правовідносин з укладення договору оренди землі на новий строк необхідно застосовувати положення Закону України «Про оренду землі» у новій редакції із внесеними змінами чинними на час виникнення спірних правовідносин, тобто, на момент звернення Підприємства до Ради з із вимогою про визнання укладеною додаткової угоди (листом №19/12-3 від 19.12.2022).

При цьому колегія суддів враховує, що Договір оренди земельної ділянки від 21.04.2008 укладено до набрання чинності Законом України від 05.12.2019 № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким, зокрема, змінено порядок поновлення договорів оренди землі. Водночас саме по собі укладення договору до набрання чинності зазначеним Законом не виключає можливості реалізації орендарем переважного права на укладення договору на новий строк у порядку, передбаченому статтею 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин.

За частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 ЗК України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді (частина дев`ята цієї ж статті).

Таким чином, стаття 33 Закону України «Про оренду землі» (як у попередній, так і у чинній редакції) встановлює алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та передбачає певні правові запобіжники для захисту орендаря від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

Такі висновки викладені Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від у постанові від 23.11.2023 у справі №906/1314/21, які є подібними до спірних правовідносин.

Також за усталеними висновками Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах від 21.09.2022 у справі №926/2720/21, від 28.09.2020 у справі №272/440/18, від 22.09.2022 у справі №342/117/20, недотримання орендарем встановленої статтею 33 Закону України «Про оренду землі» процедури поновлення договору оренди, за загальним правилом, означає втрату останнім переважного права на поновлення договору оренди та є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання укладеної додаткової угоди. Крім цього, у випадку, якщо орендодавець у встановлений законом місячний термін розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, проаналізував його умови, у тому числі перевірив його на відповідність вимогам закону, однак не погодився із запропонованими умовами та заперечив щодо поновлення договору, то в цьому випадку він діє в межах своїх повноважень, а отже, суди повинні також відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним. Судом першої інстанції встановлено, що підтверджується матеріалами справи, 21.04.2008 між Підприємством та Радою було укладено Договір оренди та підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки комунальної форми власності, площею 3 116 кв.м, яка розташована по вулиці Макарівській у Шевченківському районі міста Києва, з кадастровим номером: 8000000000:91:077:0038, строком на 15 років, тобто строк оренди закінчився 21.04.2023.

У відповідності до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» та пункту 11.7. Договору оренди землі Підприємство, як користувач вказаної земельної ділянки, з метою використання свого переважного права щодо укладення договору оренди землі на новий строк, за три місяці до закінчення строку дії Договору оренди землі від 21.04.2008 звернувся до Ради із листом-повідомленням №19/12-3 від 19.12.2022, який був зареєстрований Радою 03.01.2023 за вхідним номером 310567890.

До листа-повідомлення було додано проект додаткового договору про поновлення Договору оренди земельної ділянки, а також докази відсутності заборгованості щодо внесення плати за землю.

Отже, Підприємством було дотримано процедуру укладення договору оренди на новий строк, встановлену статтею 33 Закону України «Про оренду землі» та пунктом 11.7. Договору оренди землі від 21.04.2008.

Проте Рада проект додаткової угоди не розглянула, жодних заперечень щодо умов додаткової угоди не висловила.

Оцінюючи бездіяльність та зволікання органу місцевого самоврядування щодо укладення нового договору оренди землі, колегія суддів вважає за доцільне звернутися до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

« 34. Отже, стаття 33 Закону № 161-XIV прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проєкт додаткової угоди про таке поновлення.Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар.

35. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

36. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону № 161-XIV).

37. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (частина шоста статті 33 Закону № 161-XIV).

38. Частини п`ята та шоста статті 33 Закону № 161-XIV встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

38.1. Зазагальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону № 161-XIV, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

38.2. Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону № 161-XIV, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.

Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV. Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18).

39. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).»

Враховуючи викладене колегія суддів зазначає, що Підприємство належним чином реалізувало передбачене законом переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк, своєчасно звернувшись до Ради з листом-повідомленням та проєктом відповідної додаткової угоди. Натомість Рада, отримавши таке звернення, не розглянула його та не повідомила Підприємство про наявність заперечень щодо укладення договору оренди землі на новий строк.

За таких обставин бездіяльність Ради щодо розгляду звернення Підприємства не може нівелювати належне виконання останнім передбаченої законом процедури реалізації переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк.

При цьому колегія суддів зазначає, що запропонована Підприємством редакція договору не передбачає зміни його істотних умов. Водночас проєктом договору передбачено зміну його положень у частині пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, що зумовлено зміною законодавчого регулювання відповідних правовідносин. Зокрема, Законом України від 17.06.2020 № 711-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» було змінено правове регулювання пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, у зв`язку з чим обов`язок щодо укладення окремого договору про пайову участь у попередньому порядку припинився.

Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, під час розгляду спорів у подібних правовідносинах необхідно враховувати презумпцію добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин, у зв`язку з чим колегія суддів зазначає таке.

У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №905/650/19, від 15.05.2019 у справі №912/1984/17, від 15.05.2019 у справі №912/3810/16 та у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від у постанові від 23.11.2023 у справі №906/1314/21, суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.

Верховний Суд зауважував, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування як орендодавець, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити орендарю в укладенні договору, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, зокрема про рішення орендодавця як власника більш розумно розпорядитись землею (в тому числі виставити право оренди на торги), чи вказавши на неналежне виконання орендарем умов договору.

Якщо ж власник такого рішення не прийняв, то за змістом статті 3 ЦК України та статті 33 Закону України «Про оренду землі» орган державної влади чи місцевого самоврядування власник зобов`язаний провести з орендарем добросовісні переговори, тобто добросовісно спробувати досягти домовленостей з орендарем: запропонувати, наприклад, конкретний розмір орендної плати, інший строк оренди тощо.

Адже орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має законодавчо передбачене переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин, а також право укласти договір оренди на новий строк.

Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов`язком добросовісно провести переговори (наприклад, явно безпідставно відмовив в укладенні договору), то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права орендаря.

Судовий захист в таких випадках передбачено лише для особи, яка належним чином виконувала свої обов`язки за договором та добросовісно використовувала належні їй права, тому орендодавець не може посилатися на свій захист на обставини, які свідчать про ухилення ним від проведення переговорів, та на власну недобросовісну поведінку, протиставляючи її легітимним прагненням та належній поведінці орендаря; водночас і орендар, що належно діяв, не може бути позбавлений можливості реалізації свого права на продовження орендних відносин, передбаченого законом, в тому числі через судовий захист. Інакше передбачене частиною дев`ятою статті 33 Закону про оренду землі право орендаря оскаржити відмову, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі матиме лише декларативний характер та не призведе до відновлення порушеного права.

При цьому, Верховний Суд зауважував, що вказівка на проект правочину щодо продовження орендних правовідносин як на додаткову угоду чи на додатковий договір не впливає на суть наявного волевиявлення орендаря на продовження орендних правовідносин.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Принципу змагальності в господарському судочинстві найбільшою мірою відповідає стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 10.09.2019 р. у справі № 916/2403/18), і саме цей стандарт, як правило, має застосовуватись при розгляді господарських спорів (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17 від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17).

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України», в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Отже, тягар доказування обставини неналежного виконання Орендарем обов`язків, передбачених Договором оренди землі, покладається на сторону, яка стверджує про це, у даному випадку - на Орендодавця (Раду).

Однак жодних доказів, зокрема акту обстеження земельної ділянки, листів про порушення умов виконання Договору оренди, які б підтверджували порушення Підприємством положень Договору оренди, матеріали справи не містять та не були надані Радою.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Радою не доведено неналежного виконання Підприємством умов Договору оренди землі, яке могло б бути підставою для відмови в укладенні договору оренди на новий строк. Відтак за відсутності належних та допустимих доказів порушення Підприємством умов Договору оренди землі Рада не мала об`єктивних підстав для невчинення дій щодо розгляду звернення Підприємства та укладення договору оренди землі на новий строк, у зв`язку з чим її бездіяльність щодо укладення такого договору є неправомірною.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам у справі та виніс законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, доказів на підтвердження своїх вимог суду не надав, отже, апеляційний суд погоджується з рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі № 910/6908/26, а підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги Київської міської ради, остання не підлягає задоволенню.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати у справі за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі № 910/6908/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі №910/6908/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 22.09.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді Н.М. Спаських

П.В. Горбасенко