Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №910/3362/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2026 р. Справа № 910/3362/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Тарасенко К.В.

Гончарова С.А.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 17.09.2026

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026

повний текст рішення складено 17.06.2026

у справі № 910/3362/26 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київрибгосп"

до Київської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Київрибгосп" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (відповідач), в якому викладено позовні вимоги, щоб в судовому порядку визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:116:0060, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 23.05.2008 за № 79-6-00622, який є невід`ємною частиною договору, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 27.08.2008 за № 79-6-00640, в запропонованій редакції відповідно до прохальної частини позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 23.05.2008 ПрАТ "Київрибгосп" продовжує належним чином виконувати свої зобов`язання за вказаним правочином, за відсутності заперечень орендодавця. Позивач зазначає, що у встановлені законом та договором строки ПрАТ "Київрибгосп" повідомило Київську міську раду про намір поновити договірні відносини на новий строк шляхом направлення листа-повідомлення з додаванням проекту відповідної додаткової угоди. З огляду на те, що ні у місячний строк після направлення листа-повідомлення, ні через місяць після закінчення строку дії договору оренди позивач не отримав від Київської міської ради відмови та/або заперечень щодо укладення договору на новий строк, ПрАТ "Київрибгосп" вважає, що наявні підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки на той самий строк і на тих самих умовах, на яких був укладений договір оренди земельної ділянки від 23.05.2008.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3362/26, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

13.05.2026 Господарським судом міста Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3362/26 позов задоволено. Визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:116:0060, укладеного між Київською міською радою та Приватним акціонерним товариством "Київрибгосп", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 23.05.2008 за № 79-6-00622, який є невід`ємною частиною договору, укладеного між Київською міською радою та Приватним акціонерним товариством "Київрибгосп", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 27.08.2008 за № 79-6-00640, в редакції даного рішення.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що оскільки позивач (орендар) дотримався вимог, встановлених статтею 33 Закону України "Про оренду землі", звернувшись до орендодавця з листом-повідомленням про поновлення дії договору оренди та проектом додаткової угоди, тоді як відповідачем не було надане повідомлення про відмову (заперечення) проти поновлення дії договору у визначений законом строк без поважних на це причин, тому додаткова угода має бути визнана укладеною в редакції, запропонованій позивачем, на той же самий строк та на тих же самих умовах.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3362/26, 24.06.2026 Київська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3362/26 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що порушення позивачем умов договору в частині не завершення забудови земельної ділянки у встановлений пунктом 8.4. договору строк унеможливлює поновлення вказаного правочину на новий строк. Також скаржник зазначає, що поновлення договору оренди земельної ділянки можливе лише за наявності рішення відповідного органу місцевого самоврядування. Отже, лише Київська міська рада, як представницький орган територіальної громади міста Києва, має виключне право на прийняття остаточних рішень, що віднесені до компетенції місцевих рад. Крім того, скаржник вказує, що матеріали позовної заяви не містять доказів відсутності заборгованості у позивача за користування спірною земельною ділянкою.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026 матеріали апеляційної скарги Київської міської ради у справі № 910/3362/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тарасенко К.В., Колесник Р.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3362/26.

09.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/3362/26.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026 у зв`язку з перебуванням судді Колесника Р.М. у відпустці для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги у справі № 910/3362/26 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/3362/26 за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 та призначено розгляд справи на 03.09.2026.

31.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Київрибгосп" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що протягом дії договору оренди земельної ділянки від 23.05.2008 ПрАТ "Київрибгосп" добросовісно виконувало обов`язки орендаря, а не завершення забудови земельної ділянки у строк передбачений п. 8.4. договору обумовлено об`єктивними факторами, що не залежали від орендаря.

В судовому засіданні 03.09.2026 оголошувалась перерва до 17.09.2026.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Київської міської ради слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3362/26 залишити без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 № 431/3265 "Про передачу відкритому акціонерному товариству "Київрибгосп" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісних і торгово-розважальних комплексів з об`єктами соціального та оздоровчого призначення на вул. Промисловій, 4 у Голосіївському районі м. Києва" передано в довгострокову оренду на 15 років ВАТ "Київрибгосп" земельну ділянку площею 66,14 га для будівництва, експлуатації та обслуговування офісних та торгово-розважальних комплексів з об`єктами соціального та оздоровчого призначення на вул. Промисловій, 4 у Голосіївському районі міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2008 у справі № 35/114, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2008 та постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2010, визнано укладеним договір оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісних та торгово-розважальних комплексів з об`єктами соціального та оздоровчого призначення на вул. Промисловій, 4 у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:90:116:0060), в редакції, що викладена в резолютивній частині рішення суду.

23.05.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстровано договір за № 79-6-00622, про що зроблено запис в книзі записів державної реєстрації договорів.

28.06.2008 між Київською міською радою (надалі - відповідач, орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством (надалі - позивач, орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисаном Віктором Івановичем та зареєстровано в реєстрі за № 2993.

27.08.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстровано договір за № 79-6-00640, про що зроблено запис в книзі записів державної реєстрації договорів.

Вказаний договір є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки від 23.05.2008 № 79-6-00622.

Договір укладено на 15 (п`ятнадцять) років (п. 3.1. договору).

За умовами п. 8.3. договору після закінчення строку, на який було укладено цей договір, при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору, орендар має переважне право на поновлення договору.

Договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено (п. 11.3. договору).

Відповідно до п. 11.7. договору після закінчення строку, на який укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

28.03.2023 ПрАТ "Київрибгосп" звернулось до Київської міської ради з листом-повідомленням (вх. № 390556689 від 28.03.2023) про поновлення договору оренди земельної ділянки у відповідності до статті 33 Закону України "Про оренду землі", до якого, зокрема, долучено проект додаткової угоди про поновлення договору.

03.05.2024 за результатами розгляду листа-повідомлення Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підготовлено та передано на розгляд Київської міської ради проект рішення Київської міської ради "Про поновлення приватному акціонерному товариству "Київрибгосп" договору оренди земельної ділянки від 23 травня 2008 року № 79-6-00622 (зі змінами) для будівництва експлуатації та обслуговування офісних та торгово-розважальних комплексів з об`єктами соціального та оздоровчого призначення на вул. Промисловій, 4 у Голосіївському районі м. Києва".

Листом від 13.01.2026 № 130101 ПрАТ "Київрибгосп" звернулось до Київської міської ради з проханням при підготовці проекту договору про продовження дії договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:116:0060 врахувати норми перехідних положень Закону України "Про оренду землі" та Земельного кодексу України.

За доводами позивача, станом на момент звернення до суду з позовом відповідне рішення Київською міською радою не прийнято, подане клопотання залишається нерозглянутим у встановленому законом порядку понад два роки, у зв`язку з чим ПрАТ "Київрибгосп" фактично перебуває у стані правової невизначеності щодо подальшої реалізації свого права користування земельною ділянкою.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивач втратив переважне право на поновлення договору оренди з огляду на неналежне виконання своїх договірних зобов`язань. Зокрема, відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів відсутності заборгованості у позивача за користування спірною земельною ділянкою. Крім того, позивачем порушено умови договору в частині не завершення забудови земельної ділянки у встановлений пунктом 8.4. договору строк, що унеможливлює поновлення вказаного правочину на новий строк.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Предметом спору у даній справі є вимоги ПрАТ "Київрибгосп" до Київської міської ради про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 23.05.2008, який є невід`ємною частиною договору, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 27.08.2008 за № 79-6-00640, укладеною.

Відповідно до статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначаються Законом України "Про оренду землі".

Статтею 1 названого Закону визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Колегія суддів зазначає, що 16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (а відповідні положення пункту 8, з урахуванням прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким статтю 33 Закону України "Про оренду землі", яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладено у новій редакції.

Розділ IX "Перехідні положення" Закону доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту:

"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Відповідно за змістом статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону про оренду землі).

Частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлювала, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

За приписами частини восьмої цієї статті у попередній редакції додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, а положення частини одинадцятої цієї статті зазначали, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 зазначено таке: "Частини п`ята та шоста статті 33 Закону про оренду землі встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин.

За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону про оренду землі, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону про оренду землі, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення."

Пункти 41 та 43 цієї ж постанови містять висновок про те, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим, а єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій- восьмій, одинадцятій статті 33 Закону про оренду землі додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

Тож статтею 33 Закону про оренду землі було визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" істотно змінив редакцію статті 33 Закону про оренду землі, яка тепер стосується лише переважного права орендаря (частини перша-п`ята статті 33 Закону про оренду землі). Поновлення ж договору (частина шоста попередньої редакції статті 33) тепер регулюється статтею 126-1 Земельного кодексу України.

При цьому відповідно до абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України "Про оренду землі" правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Згідно з частиною другою статті 126-1 Земельного кодексу України, якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Також відповідно до частини першої статті 126-1 Земельного кодексу України умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.

Набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже стаття 126-1 Земельного кодексу України передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі (натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до реєстру про виключення відомостей про поновлення).

Разом з тим, як вже вказано вище, умова про поновлення договору взагалі не може встановлюватися в договорі оренди землі щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, визначених частиною першою статті 126-1 Земельного кодексу України. Тобто, поновлення договорів оренди земель державної та комунальної власності в процедурі, зазначеній в статті 126-1 Земельного кодексу України, за загальним правилом заборонено.

З наведеного вбачається, що зміст поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться у абзаці 4 розділу Перехідних положень Закону про оренду землі базується саме на положеннях стаття 126-1 Земельного кодексу України, що пов`язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю у цьому договорі обов`язкової умови про його поновлення. У разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких саме умовах.

Натомість укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке передбачене частиною першою статті 33 Закону про оренду землі у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 05.12.2019 № 340-IX, базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору.

Тому поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться у абзаці 4 Розділу Перехідні положення Закону про оренду землі та поняття "поновлення договору оренди", яке містилось у Законі про оренду землі у попередній редакції, є змістовно різними.

Відповідно до правовідносин щодо процедури укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк шляхом судового розгляду такої вимоги не є застосовними положення абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України "Про оренду землі". Натомість за загальним правилом дії законів у часі застосуванню підлягає стаття 33 Закону про оренду в редакції, чинній на момент звернення з такою вимогою, адже вказівки про інше положення законодавства не містять.

Як встановлено судом, договір оренди земельної ділянки від 23.05.2008, який є невід`ємною частиною договору, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 27.08.2008 за № 79-6-00640 укладено до набрання чинності 16.01.2020 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" № 340-IX.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній станом на 27.08.2008.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що суд касаційної інстанції у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування як орендодавець, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити орендарю в укладенні договору, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, зокрема про рішення орендодавця як власника більш розумно розпорядитись землею (в тому числі виставити право оренди на торги), чи вказавши на неналежне виконання орендарем умов договору.

Якщо ж власник такого рішення не прийняв, то за змістом статті 3 Цивільного кодексу України та статті 33 Закону України «Про оренду землі» орган державної влади чи місцевого самоврядування зобов`язаний провести з орендарем добросовісні переговори, тобто добросовісно спробувати досягти домовленостей з орендарем: запропонувати, наприклад, конкретний розмір орендної плати, інший строк оренди тощо.

Адже орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має законодавчо передбачене переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин, а також право укласти договір оренди на новий строк.

Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов`язком добросовісно провести переговори (наприклад, явно безпідставно відмовив в укладенні договору), то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права орендаря.

Судовий захист в таких випадках передбачено лише для особи, яка належним чином виконувала свої обов`язки за договором та добросовісно використовувала належні їй права, тому орендодавець не може посилатися на свій захист на обставини, які свідчать про ухилення ним від проведення переговорів, та на власну недобросовісну поведінку, протиставляючи її легітимним прагненням та належній поведінці орендаря; водночас і орендар, що належно діяв, не може бути позбавлений можливості реалізації свого права на продовження орендних відносин, передбаченого законом, в тому числі через судовий захист. Інакше передбачене частиною дев`ятою статті 33 Закону про оренду землі право орендаря оскаржити відмову, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі матиме лише декларативний характер та не призведе до відновлення порушеного права.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.03.2023 ПрАТ "Київрибгосп" звернулось до Київської міської ради з листом-повідомленням (вх. № 390556689 від 28.03.2023) про поновлення договору оренди земельної ділянки у відповідності до статті 33 Закону України "Про оренду землі", до якого, зокрема, долучено проект додаткової угоди про поновлення договору.

03.05.2024 за результатами розгляду листа-повідомлення Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підготовлено та передано на розгляд Київської міської ради проект рішення Київської міської ради "Про поновлення приватному акціонерному товариству "Київрибгосп" договору оренди земельної ділянки від 23 травня 2008 року № 79-6-00622 (зі змінами) для будівництва експлуатації та обслуговування офісних та торгово-розважальних комплексів з об`єктами соціального та оздоровчого призначення на вул. Промисловій, 4 у Голосіївському районі м. Києва".

Судом встановлено, що 13.01.2026 ПрАТ "Київрибгосп" звернулось до Київської міської ради із заявою № 130101, в якій просило при підготовці проекту договору про продовження дії договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:116:0060 врахувати норми перехідних положень Закону України "Про оренду землі" та Земельного кодексу України.

В подальшому, ПрАТ "Київрибгосп" звернулось до Київської міської ради з аналогічною за своїм змістом заявою № 050201 від 05.02.2026.

Однак, відповідне рішення Київською міською радою не прийнято, подане ПрАТ "Київрибгосп" клопотання про продовження дії договору оренди земельної ділянки залишається нерозглянутим у встановленому законом порядку.

За висновками Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, у межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування як орендодавець, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити орендарю в укладенні договору, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, зокрема про рішення орендодавця як власника більш розумно розпорядитись землею (в тому числі виставити право оренди на торги), чи вказавши на неналежне виконання орендарем умов договору.

Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (п. 5.55. постанови Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 910/14933/22).

У випадку якщо орендодавець, заперечуючи проти позову про визнання укладеним договору по частині шостій статті 33 Закону України "Про оренду землі", посилається на неналежне виконання орендарем своїх обов`язків, то саме на нього покладається доведення таких обставин, а вони підлягають встановленню судами, та, за умови їх підтвердження це є підставою для відмови у задоволенні позову.

Зазначене повністю відповідає правовій позиції сформульованій у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 де зазначено, що як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (див. постанови від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18).

Слід зазначити, що заперечень в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" щодо поновлення договору оренди земельної ділянки від 23.05.2008, який є невід`ємною частиною договору від 28.06.2008, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 27.08.2008 за № 79-6-00640, впродовж місяця після закінчення строку договору (після 28.06.2023) Київською міською радою не висловлено.

Отже, із встановлених обставин справи вбачається, що ПрАТ "Київрибгосп" дотримано процедуру поновлення договору оренди на новий строк, завчасно повідомлено орендодавця про намір продовжити орендні правовідносини з додаванням проекту відповідної додаткової угоди, орендар продовжує належним чином користуватися орендованою земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, проте Київською міською радою не прийнято рішення про поновлення договору оренди або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору у строки, встановлені законом.

Як вже зазначалося судом, цільове призначенням спірної земельної ділянки згідно договору оренди - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісних та торгово-розважальних комплексів з об`єктами соціального та оздоровчого призначення.

Так, відповідно до п. 8.4. договору орендар зобов`язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку.

Судом встановлено, що відповідна проектна документація на будівництво, в якій було б встановлено строки для завершення забудови спірної земельної ділянки в матеріалах справи відсутня.

Надані позивачем Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Будівництво багатофункціонального комплексу", які затверджено Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.08.2018 № 828, не містять інформації щодо встановлення граничних строків забудови спірної земельної ділянки.

Принагідно слід зазначити, що 08.12.2021 Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстровано повідомлення про початок виконання підготовчих робіт КВ020211202900.

Проте, подальша забудова спірної земельної ділянки стала об`єктивно неможливою внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України.

Таким чином, не завершення забудови спірної земельної ділянки обумовлено об`єктивними факторами, що не залежали від орендаря.

При цьому, відповідачем протягом строку дії договору не встановлено факту порушення позивачем умов договору та не ініційовано процедуру дострокового припинення дії договору.

Заперечення відповідача щодо ненадання позивачем доказів відсутності заборгованості у ПрАТ "Київрибгосп" за користування спірною земельною ділянкою судом оцінюються критично, оскільки відповідач прямо не посилається на наявність у позивача непогашеної заборгованості за договором та не надає до суду відповідних доказів.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі № 910/2825/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021, відмовлено у задоволенні позову Київської міської ради до Приватного акціонерного товариства «Київрибгосп» про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2018 по 31.10.2020.

Щодо доводів скаржника, що поновлення договору оренди земельної ділянки можливе лише за наявності рішення відповідного органу місцевого самоврядування, то колегія суддів зазначає, що відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21, якщо рада вчасно розглянула звернення орендаря, проаналізувала умови додаткової угоди та вмотивовано відмовила, вона діє в межах своїх повноважень; якщо ж рада взагалі не розглянула звернення орендаря у місячний строк та не висунула жодних заперечень, тобто фактично ухилилась від прийняття рішення, посилання на дискрецію є неприпустимим, а право орендаря підлягає судовому захисту.

Таким чином, доводи скаржника в цій частині є юридично неспроможними.

Відповідно до ч. 2 ст. 2, 172 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, територіальні громади, які набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Кожен суб`єкт цивільного права повинен виконувати свої обов`язки, якщо вони випливають з закону або звичаю (ст. 7 Цивільного кодексу України). Для цього воля такого суб`єкта має формуватися таким чином, щоб його дії були правомірними. Якщо ж суб`єкт цивільного права не виконує свій обов`язок добровільно, хоча має юридичну та фактичну можливість його виконати, то це свідчить про дефект його волі.

Зокрема, якщо суб`єкт цивільного права зобов`язаний укласти договір, але протиправно не робить цього, то це свідчить про дефект волі такого суб`єкта. Спонукання до укладення договору такого суб`єкта не може полягати у зобов`язанні його або його представника чи органу чи посадової особи судом укласти договір, прийняти рішення про його укладення тощо, бо обов`язок вчинити такі дії вже виник із закону. Якщо такий обов`язок не виконується, то додаткове покладення цього ж самого обов`язку судом, з одного боку, є неможливим, а з іншого - є неефективним, бо дефект волі стане на заваді виконанню такого обов`язку навіть у разі ухвалення судового рішення про це. До того ж судове рішення про зобов`язання ради вчинити певні дії не має механізму реалізації, оскільки рішення ради приймаються на сесіях колегіально.

Натомість спонукання суб`єкта цивільного права до укладення договору опосередковується позовною вимогою про визнання договору укладеним. Така позовна вимога опосередковує спосіб захисту, передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України (зміна правовідношення). У разі задоволення такої позовної вимоги цивільні права та обов`язки за договором набуваються, змінюються або припиняються внаслідок заміни волі та волевиявлення відповідача судовим рішенням, яке тим самим виправляє дефект волі відповідача. Отже, в разі задоволення позовної вимоги про визнання договору оренди (додаткової угоди до договору оренди) укладеним, як відсутність рішення відповідної ради щодо укладення договору, так і непідписання його сільським, селищним, міським головою не має правового значення.

Отже, відсутність рішення ради про укладення договору (або навіть рішення ради про відмову в його укладенні) саме по собі не може бути підставою для відмови в позові про визнання договору укладеним.

Такі висновки викладено Верховним судом у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/5994/23 та, у свою чергу, відповідають висновкам, сформульованим у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21.

У цих справах Верховний Суд дійшов висновку, що сільська рада безпідставно прийняла рішення про відмову в поновленні договору оренди, проект додаткової угоди не розглянула, жодних заперечень щодо умов додаткової угоди не висловила, а тому суди дійшли правильного висновку про задоволення вимоги про визнання договору оренди землі укладеним. При розгляді справ № 910/5994/23 та № 906/1314/21 Верховний Суд також зазначив, що орендодавець не може посилатися на свій захист на обставини, які свідчать про ухилення ним від проведення переговорів, та на власну недобросовісну поведінку, протиставляючи її легітимним прагненням та належній поведінці орендаря; водночас і орендар, що належно діяв, не може бути позбавлений можливості реалізації свого права на продовження орендних відносин, передбаченого законом, в тому числі через судовий захист.

Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов`язком добросовісно провести переговори (наприклад, явно безпідставно відмовив в укладенні договору), то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права орендаря. Іншим прикладом нехтування обов`язком добросовісно провести переговори є відсутність будь-якої реакції орендодавця на звернення орендаря (пункт 6.38 постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21).

Як відмова від укладення договору з надуманих мотивів, так і безпідставне ухилення від переговорів щодо його укладення становить необґрунтоване припинення переговорів, що є порушенням обов`язку добросовісно вести переговори (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37)). У подібних випадках суд може задовольнити вимогу орендаря про визнання укладеним договору на новий строк (додаткової угоди до договору).

Водночас необхідною умовою вирішення спору є встановлення правомірності і добросовісності поведінки орендаря, дотримання ним порядку реалізації свого права в межах орендних правовідносин сторін та відповідність приписам законодавства проекту договору.

Це означає, що для поновлення договору оренди орендар до закінчення строку оренди мав завчасно, у розумний строк (якщо такий строк не був встановлений договором) звернутися до орендодавця з офертою, тобто з проектом відповідного договору, а орендодавець мав розглянути цей проект і або погодитися з ним, або відхилити, або за необхідності провести з орендарем переговори щодо нового строку оренди або зміни умов.

Будь-які твердження відповідача мають оцінюватись на предмет вчинення ним дій, що відповідають або суперечать таким твердженням. Так, дії відповідача мають оцінюватися на предмет відповідності доктрині заборони суперечливої поведінки, яка базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Згаданий принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud» та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами.

У постановах від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 та від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала, що в праві України доктрина «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

За доводами позивача, ПрАТ «Київрибгосрп» після спливу строку дії договору оренди (28.06.2023) продовжило користуватись земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, при цьому наголошуючи на тому, що заперечень з боку Київської міської ради з цього приводу до товариства не надходило.

Доказів у спростування зазначеного Київською міською радою не надано.

Додатково слід зазначити, що Київська міська рада, як орендодавець спірної земельної ділянки, що перебуває у власності територіальної громади м. Києва, не позбавлена права звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів з відповідним позовом зобов`язального характеру, як-то зобов`язати виконати умови п. 8.4. договору, або розірвати договір оренди земельної ділянки у зв`язку з істотним порушенням умов договору ПрАТ «Київрибгосп».

Натомість, в силу положень частини 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у Київської міської ради наявний обов`язок щодо укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки на той же самий строк та на тих самих умовах.

За встановлених судом обставин підставним є висновок, що дії Київської міської ради, які полягають у не розгляді проекту рішення "Про поновлення приватному акціонерному товариству "Київрибгосп" договору оренди земельної ділянки від 23 травня 2008 року № 79-6-00622 (зі змінами) для будівництва експлуатації та обслуговування офісних та торгово-розважальних комплексів з об`єктами соціального та оздоровчого призначення на вул. Промисловій, 4 у Голосіївському районі м. Києва" очевидно не узгоджуються з зазначеним вище висновком Верховного Суду щодо меж розумної та добросовісної поведінки органу місцевого самоврядування, як представника власника земельної ділянки у спірних правовідносинах.

Оскільки позивачем дотримано вимоги законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, тобто позивач може вважатись таким, що набув право "правомірного очікування", господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди у редакції, викладеній у резолютивній частині судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Таким чином, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.

На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.

При цьому колегія суддів зазначає, що покладені в основу апеляційної скарги доводи скаржника, фактично дублюють позицію відповідача викладену у відзиві на позовну заяву, яким суд першої інстанції надав належну оцінку при ухвалені оскаржуваного рішення.

Незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Київської міської ради слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3362/26 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3362/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3362/26 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 910/3362/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 17.09.2026.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді К.В. Тарасенко

С.А. Гончаров