Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №914/2237/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/2237/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді О.С. Скрипчук

суддів О.І. Матущак, Н.М. Кравчук

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Котляр Вікторії Вікторівни б/н від 04.06.2026 (вх. № 01-05/1808/26 від 05.06.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 (повний текст рішення складено 15.05.2026, суддя Бургарт Т.І.)

у справі № 914/2237/25

за позовом: Фізичної особи-підприємця Котляр Вікторії Вікторівни

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галмарко»

про: стягнення заборгованості у розмірі 250 054,80 грн

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галмарко»

до відповідача: фізичної особи-підприємця Котляр Вікторії Вікторівни

третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за зустрічним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансхолод Львів»

про: стягнення збитків у розмірі 237 804,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Котляр Вікторія Вікторівна звернулась до Господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галмарко» про стягнення стягнення заборгованості у розмірі 250 054,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач за первісним позовом посилається на те, що 03.05.2025 між Фізичною особою-підприємцем Котляр Вікторією Вікторівною (далі - позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галмарко» (далі - відповідач, замовник) було укладено договір-заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом. Вартість наданих послуг відповідно до умов договору становить 6 000,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 250 054,80 грн на підтвердження чого позивачем виставлено рахунок. На виконання умов договору позивач належним чином здійснив перевезення вантажу - овочів (моркви) загальною вагою 21 т., проте відповідач свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі вартості наданих послуг.

Відтак, позивач за первісним позовом, посилаючись на належне виконання умов договору з перевезення вантажу - овочів (моркви) загальною вагою 21 т., стверджує, що замовник зобов`язаний сплатити заборгованість у розмірі 250 054,80 грн.

У подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Галмарко» звернулось до Господарського суду Львівської області з зустрічним позовом до Фізичної особи-підприємця Котляр Вікторії Вікторівни про стягнення збитків у розмірі 237 804,03 грн.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що перевезення виконано з порушенням умов договору, зокрема щодо дотримання температурного режиму транспортування швидкопсувного товару, внаслідок чого частина вантажу втратила товарну придатність у зв`язку з наявністю ознак псування. Умовами договору передбачено обов`язкове перевезення вантажу з дотриманням температури в межах +2…+3°С, однак фактична температура під час перевірки відсіку становила близько +8°С, що є недопустимим та свідчить про неналежне виконання перевізником зобов`язань.

Відтак, позивач за зустрічним позовом стверджує, що наслідки у вигляді псування товару перебувають у прямому причинному зв`язку з недотриманням перевізником температурного режиму, оскільки такі порушення є критичними для його збереження, а тому завдані псуванням товару збитки підлягають відшкодуванню за рахунок перевізника.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 року у первісний позов Фізичної особи-підприємця Котляр Вікторії Вікторівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галмарко» задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Галмарко» на користь Фізичної особи-підприємця Котляр Вікторії Вікторівни заборгованість у розмірі 157 329,90 грн та 1 887,96 грн судового збору.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Галмарко» задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Котляр Вікторії Вікторівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галмарко» 156 532,86 грн та 1 878,30 грн судового збору.

Щодо первісного позову суд першої інстанції встановив наступне.

Місцевий господарський суд встановив факт перевезення вантажу - овочів (моркви) загальною вагою 21 т. на підставі договору-заявки № 1.03.05./2025 укладеного між Фізичною особою-підприємцем Котляр Вікторією Вікторівною (позивач за первісним позовом, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галмарко» (відповідач за первісним позовом, замовник). Проте, порушення перевізником умов договору, пов`язаних з обов`язковим дотриманням температурних умов під час перевезення вантажу, призвело до втрати частиною товару його споживчих властивостей, а тому виключає автоматичне виникнення у замовника обов`язку з оплати у повному обсязі без встановлення належного виконання зустрічного обов`язку перевізником.

Поряд з цим, суд першої інстанції зазначив, що замовник не може бути визнаний таким, що прострочив грошове зобов`язання у повному обсязі, оскільки обов`язок оплати виникає лише в межах належно наданого зустрічного виконання.

Відтак, розмір плати за фактично та належним чином виконану частину перевезення підлягає визначенню пропорційно масі доставленого вантажу, виходячи з погодженої сторонами вартості перевезення одного кілограма вантажу.

Щодо зустрічного позову суд першої інстанції встановив наступне.

Суд встановив, що пошкодження частини вантажу сталося у період перебування його під відповідальністю перевізника, а відсутність доказів на підтвердження підстав звільнення від відповідальності свідчить про наявність підстав для покладення на нього відповідальності за заподіяну шкоду. Перевізник не забезпечив дотримання погодженого температурного режиму перевезення швидкопсувного вантажу (+2…+3°С), не надав об`єктивних даних контролю температури та використовував технічно несправне обладнання, що свідчить про неналежне виконання зобов`язання, що є його порушенням, а отже - протиправною поведінкою перевізника.

Разом з тим, оцінюючи розрахунок збитків, поданий замовником, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо його часткової необґрунтованості. Суд виходив з того, що до вартості вантажу, яка є базою для визначення збитків, можуть бути включені лише фактична вартість товару, сплачений при імпорті ПДВ та витрати на фітосанітарний сертифікат.

Щодо витрат на сортування суд першої інстанції вважає, що витрати на сортування у сумі 18 090,00 грн підлягають відшкодуванню у повному обсязі, оскільки вони є збитками, які поніс замовник у зв`язку з доставкою товару неналежної якості. Витрати на сортування перебувають у прямому причинному зв`язку з порушенням перевізником зобов`язання та були об`єктивно необхідними для визначення обсягу пошкодженого товару та відокремлення придатної продукції, а також запобігання її подальшого псування.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що діях перевізника наявні всі елементи складу цивільного правопорушення: порушення зобов`язання, шкода, причинний зв`язок та вина, яка презюмується для професійного перевізника та не була спростована належними доказами.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 30.04.2026, Фізична особа-підприємець Котляр Вікторії Вікторівни подала апеляційну скаргу б/н 04.06.2026 (вх. № 01-05/1808/26 від 05.06.2026), в якій скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити повністю, а в зустрічному позові відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалив рішення спираючись на скріншоти електронного листування в месенджері WhatsApp, дійшовши передчасних та необґрунтованих висновків щодо участі відповідача за зустрічним позовом у таких листуваннях, а також щодо надання відповідачем за зустрічним позовом згоди на сортування товару та його часткове відшкодування.

Так, скаржник зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовуючи відповідні висновки, зазначив, що номер телефону НОМЕР_1 був вказаний у позовній заяві як контактний номер Котляр Вікторії Вікторівни, проте скаржник вказує, що сам факт зазначення певного номера телефону в реквізитах позовної заяви не може підтверджувати належність цього номера конкретній особі, а також факт листування такої особи та наявність повноважень на вчинення юридично значущих дій від імені перевізника. Вказує, що суд також не врахував, що скріншоти є візуальним зображенням окремих фрагментів листування та не дозволяють встановити їхню повноту, цілісність, наявність ознак видалення повідомлень, вибірковість відображення інформації, що може впливати на достовірність такого доказу.

Відтак, апелянт вважає, що висновки суду щодо участі відповідача за зустрічним позовом у листуванні, погодження ним сортування товару та часткове відшкодування його вартості не підтвердженні належними та допустимими доказами, суперечать правовим висновкам Верховного Суду щодо оцінки електронних доказів, та нормам Господарського процесуального кодексу України, що свідчить про неправильне встановлення фактичних обставин справи.

Разом з тим, відповідач за зустрічним позовом не погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо акту (результату) обстеження охолоджувального обладнання транспортного засобу з реєстраційним номером НОМЕР_2 , яким встановлено некоректне відображення показників температури реєстратором температурного режиму. Апелянт зазначає, що вказане обстеження нічим не підтверджується, окрім листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансхолод Львів» від 28.05.2025 вих. № 71, до якого не додано жодних доказів, якими було б встановлено, що температура відповідала показникам +8°С, а позивачем за зустрічним позовом не надано доказів проведення експертного дослідження моркви щодо встановлення факту її псування, ступінь псування, виявлення причин такого псування.

Також, скаржник зазначає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягає «Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», затверджена Постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7.

Так, згідно вищенаведеної Інструкції, апелянт зазначає, що при прийомі вантажу від органів транспорту підприємство-одержувач зобов`язане перевірити, чи були дотримані встановлені правила перевезення, що забезпечують запобігання вантажу від пошкодження і псування (укладення вантажу, температурний режим, льодопостачання), терміни доставки а також зробити огляд вантажу. У разі якщо вантаж було отримано без перевірки кількості місць, ваги і стану його одержувач зобов`язаний вимагати від органів транспорту, щоб на транспортному документі була зроблена відповідна відмітка.

Відтак, апелянт вважає, що Лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансхолод Львів» від 28.05.2025 та Акт приймання-передачі зіпсованого овочевого вантажу для утилізації шляхом компостування, не є належними та достатніми доказами, які підтверджують факт псування моркви під час її перевезення відповідачем за зустрічним позовом у зв`язку з недотриманням ним встановлених норм для такого перевезення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Галмарко» подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що суд першої інстанції встановив фактичні обставини справи не на підставі одного ізольованого доказу, а на підставі сукупності взаєпов`язаних доказів, тому апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст. 2 ГПК України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Суд, враховуючи обставини справи застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

03.05.2025 між Фізичною особою-підприємцем Котляр Вікторією Вікторівною (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галмарко» (замовник) укладено договір-заявку № 1.03.05./2025 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, яким погоджено перевезення 21,5 т моркви за маршрутом Тараз (Республіка Казахстан) - Львів (Україна), зі строком завантаження в період з 28 квітня по 05 травня 2025 року.

Умовами договору сторони погодили перевезення вантажу із дотриманням температурного режиму у межах +2…+3°С.

Вартість перевезення вантажу становить 6 000,00 доларів США, розрахунки здійснюються за курсом Національного Банку України.

Строк оплати послуг перевезення - 5 днів після вивантаження моркви.

На виконання умов зазначеного договору перевізником прийнято до перевезення вантаж - овочі (моркву) у кількості 770 мішків загальною вагою 21 020 кг, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 290406 від 29.04.2025.

Перевезення здійснювалося автомобілем, Volvo НОМЕР_3 / НОМЕР_4 , шо підтверджується даними договору - заявки, митної декларації та товаро-транспортної накладної.

Закупівельна вартість 21 т моркви становить 6 300,00 доларів США, що підтверджується рахунком-інвойсом № 103 від 29.04.2025 року.

Морква імпортована в Україну через митний орган - Чернівецьку митницю, що підтверджується митною декларацією.

Згідно відомостей митної декларації, на митну територію України ввезено моркву столову свіжу, вагою нетто 21000 кг, вагою брутто 21020 кг; ціна товару (фактична вартість) становить 6 300,00 доларів США; курс долара США до гривні станом на день імпорту встановлено на рівні 41,5707 грн за 1 долар США.

При імпорті ТзОВ «Галмарко» сплачено 111 759, 50 грн податку на додану вартість, обчисленого митним органом виходячи з митної (а не фактичної) вартості товару.

Перевезення вантажу за маршрутом Тараз - Львів здійснено перевізником, вантаж доставлено до пункту призначення та передано вантажоодержувачу, що визнається сторонами та підтверджується відмітками митного органу у міжнародній товарно-транспортній накладній.

У графі 24 товаро-транспортної накладної відсутній підпис замовника.

Під час вивантаження товару виявлено ознаки його псування, про що ТзОВ «Галмарко» сповістило перевізника шляхом електронного листування у месенджері вайбер за номером телефону + НОМЕР_5, що підтверджується скріншотами електронного листування.

Зазначений номер телефону вказаний як контактний номер телефону Котляр Вікторії Вікторівни у вступній частині позовної заяви (реквізити позивача).

Згідно відомостей електронного листування, перевізник повідомлений про відмову замовника підписати товаро-транспортну накладну (CMR - накладну) у зв`язку з виявленням ознак псування товару та надав згоду на часткове відшкодування його вартості після огляду товару експертом та здійснення сортування.

Сторони у процесі електронного листування погодили необхідність організації невідкладного сортування вантажу після його доставки з метою запобігання подальшому псуванню. При цьому, сторони узгодили, що сортування отриманої продукції з метою встановлення її фактичного стану та ступеня придатності здійснює замовник. Перевізник не заперечував проти такого порядку та висловив згоду на проведення сортування замовником.

28 травня 2025 року між ТзОВ «Галмарко» та фізичною особою - підприємцем Гладким А.В. укладено договір сортування моркви, за умовами якого виконавець зобов`язався надати послуги із сортування моркви вагою 21 000 кг.

Вартість виконання робіт за договором сортування моркви становить 18 090,00 грн (із розрахунку 0,86 копійок за 1 кг.

Відповідно до результатів сортування, із загальної кількості продукції вагою 21 000 кг - 13 221 кг відсортовано придатної до реалізації моркви, а частина товару вагою 7 779 кг визначена як така, що має ознаки псування (гниття), що підтверджується актом виконаних робіт за договором сортування моркви від 30 травня 2025 року.

30 травня 2025 року зіпсована морква вагою 7 779 кг передана для утилізації шляхом компостування, що здійснювалося ТзОВ «Фермерське господарство «Агроінвест.

Окрім цього, у матеріалах електронного листування сторін міститься повідомлення перевізника, в якому він зазначає, що пристрій, який фіксує та реєструє температуру під час перевезення вантажу автомобільним транспортом (термописець - обладнання, що автоматично записує показники температурного режиму в рефрижераторі протягом усього маршруту), у транспортному засобі, задіяному у перевезенні, був несправний.

Перевізник також повідомив, що зобов`язується усунути вказану несправність та після ремонту надати дані з термописця щодо фактичного температурного режиму під час перевезення вантажу.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні дані з термописця щодо фактичного температурного режиму у рефрежираторі автомобіля під час перевезення вантажу.

Шляхом електронного листування сторони узгодили необхідність залучення спеціаліста (експерта) для фіксації стану роботи рефрежиратора в автомобілі станом на момент розвантаження товару.

Згідно з актом (результатами) обстеження охолоджувального обладнання транспортного засобу Volvo НОМЕР_3/ НОМЕР_4 , яким здійснювалося перевезення, встановлено некоректне відображення показників температури реєстратором температурного режиму.

Так, під час проведення обстеження зафіксовано, що фактична температура в холодильному відсіку становила +8°C, тоді як показники датчиків температури не відповідали фактичним умовам та відображали значні відхилення. Зокрема, один із датчиків фіксував сталі (незмінні) показники на рівні -40°C, тоді як інший датчик демонстрував нестабільні коливання температури в діапазоні приблизно від -22°C до -40°C.

Обстеження охолоджувального обладнання транспортного засобу проведено ТзОВ «Трансхолод Львів», яке здійснює діяльність у сфері діагностики, технічного обслуговування та ремонту холодильного та опалювального обладнання транспортних засобів, має відповідне технічне оснащення та кваліфікований штат працівників, що забезпечує проведення таких робіт.

Результати обстеження охолоджувального обладнання транспортного засобу Volvo НОМЕР_3/ НОМЕР_4 , яким здійснювалося перевезення, сторонами не оспорюються.

Позивачем за первісним позовом виставлено відповідачу рахунок № 28/05 від 28.05.2025 на суму 250 054,80 грн для здійснення оплати послуг з перевезення вантажу та складено акт здачі-приймання наданих послуг № 2805/05 від 28.05.2025, який замовником не підписано.

З метою отримання оплати позивачем направлено відповідачу первинні документи поштовим зв`язком, які були повернуті відправнику у зв`язку із закінченням строку їх зберігання.

Вартість наданих послуг перевезення вантажу у встановлений договором строк відповідачем не сплачена, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 250 054,80 грн.

Водночас відповідач за первісним позовом, у зв`язку з невиконанням перевізником вимог претензії щодо відшкодування збитків, завданих унаслідок пошкодження (псування) частини вантажу під час перевезення, звернувся до суду із зустрічним позовом про їх примусове стягнення у розмірі 237 804,03 грн.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 64 Цивільного кодексу України, а також Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року.

Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева (далі також - Конвенція).

Відповідно до статей 4 та 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно статті 314 Господарського України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Відповідно до статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Згідно пунктів 2-5 статті 18 Конвенції, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов`язаного з однією чи декількома з перерахованих нижче обставин: a) з використанням відкритих безтентових транспортних засобів, якщо таке використання було погоджене і чітко зазначене у вантажній накладній; b) з відсутністю чи дефектами упаковки, у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню; c) з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача; d) з природними властивостями деяких вантажів, внаслідок яких вони піддаються повній або частковій втраті чи пошкодженню, зокрема, внаслідок поломки, корозії, гниття, усушки, нормального витоку або дії молі чи шкідників; e) з недостатністю або неадекватністю маркування чи нумерації вантажних місць; f) з перевезенням худоби (частина 4 статті 17 Конвенції)

Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої (частина 3 статті 17 Конвенції)

Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Судом встановлено, що листування між замовником та перевізником здійснювалося в месенджері WhatsApp за номером телефону НОМЕР_1 , який вказаний в реквізитах позивача за первісним позовом у позовній заяві.

Позовна заява є процесуальним документом, який подається від імені та в інтересах позивача Котляр Вікторії Вікторівни , а тому в позовній заяві вказуються реквізити особи в інтересах, якої звертаються до суду, а також реквізити особи, яка здійснює представництво інтересів у суді відповідно до пункту 1 частини 3 статті 162 ГПК України.

Велика Палата Верховно Суду в постанові від 21.06.2026 у справі № 916/3027/21 зазначила, що якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Матеріалами справи підтверджується, зміст внутрішнього листування пов`язується із спірними правовідносинами перевезення, а саме щодо CMR-накладної, відмови замовника підписувати накладну через виявленні ознаки псування, сортування, стан рефрижератора, несправність термописця, відшкодування вартості пошкодженого товару, а такий обсяг відомостей щодо спірних правовідносин свідчить про те, що комунікація здійснювалася саме між Котляр Вікторією Вікторівною та замовником перевезення.

Разом з тим, зазначення достовірних відомостей у позовній заяві прямо кореспондується із принципом добросовісності.

У суді першої інстанції скаржник не піддавав сумніву, що листування здійснювалося між перевізником та замовником, а оспорювання цих обставин у суді апеляційної інстанції свідчить про порушення принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки).

Таким чином твердження апелянта про те, що зазначення номера в позовній заяві не підтверджує його належність скаржнику є необґрунтованим.

Поряд з цим, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, щодо фрагментарності повідомлень, наявності в них ознак видалення, вибірковості відображення інформації для створення хибного уявлення суду першої інстанції щодо конкретних обставин справи, оскільки скаржником не надано доказів, які б підтверджували доводи останнього.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом, скаржник не був позбавлений права заявляти клопотання про витребування оригіналів електронного доказу, в разі виникнення сумнівів щодо його відповідності, що прямо передбачено ч. 5 ст. 96 ГПК України.

Щодо застосування до спірних правовідносин «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», затверджена Постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7.

Сторонами спірних правовідносин є замовник і перевізник, а предмет спору стосується відповідальності професійного перевізника за пошкодження швидкопсувного вантажу під час міжнародного автомобільного перевезення, що регулюється Конвенцією CMR, нормами Цивільного кодексу України та умовами договору-заявки.

Наведена вище Інструкція поширюється на правовідносини сторонами, яких є виготовлювач (постачальник) і отримувач (покупець) щодо приймання товару за якістю у відносинах поставки та застосовується у випадках відсутності іншого порядку приймання продукції та товару, що регламентується пунктом 1 вищенаведеної Інструкції.

Разом з тим, з наявних матеріалів справи вбачається, що перевізник підтвердив необхідність проведення сортування та погодив з замовником порядок дій щодо сортування та фіксації стану товару.

Враховуючи доктринну estoppel, сторона, яка своєю попередньою поведінкою або заявами сформувала у контрагента обґрунтоване уявлення про визнання певних обставин, не може у подальшому безпідставно займати протилежну позицію на шкоду іншій стороні.

Таким чином судова колегія відхиляє твердження апелянта щодо застосуванню до спірних правовідносин «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», затверджена Постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7.

Поряд з цим, скаржник стверджує, що акт/лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Холод», складений за результатами обстеження транспортного засобу, яким встановлено несправність обладнання, нічим не підтверджується, оскільки до вищенаведеного акту/листа не додано жодних доказів.

Суд зазначає, що згідно листування між замовником та перевізником Фізичною особою-підприємцем Котляр Вікторією Вікторівною, остання визнала, що пристрій, який фіксує та реєструє температуру під час перевезення вантажу автомобільним транспортом, у транспортному засобі, задіяному у перевезенні, був несправний та повідомила, що зобов`язується усунути вказану несправність та після ремонту надати дані з термописця щодо фактичного температурного режиму під час перевезення вантажу.

Аналізуючи матеріали справи суд встановив, що перевізник не скористався своїм правом самостійно визначити суб`єкта виконання обстеження та не надав будь-яких данних з термописця щодо фактичного температурного режиму у рефрежираторі автомобіля під час перевезення вантажу.

Разом з тим, місцевий господарський суд встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс Холод» спеціалізується на діагностуванні, технічному обслуговуванні та ремонту холодильного та опалювального обладнання транспортних засобів та має відповідне технічне оснащення та кваліфікований штат працівників, що забезпечує проведення таких робіт.

Окрім того, результати обстеження охолоджувального обладнання транспортного засобу, яким здійснювалося перевезення, перевізником не оспорювалося.

Таким чином, апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо неналежності доказів вищенаведеного акта/листа, складеного за результатами обстеження.

Доводи скаржника щодо відсутності висновку товарознавчої експертизи, апеляційний суд погоджується із позицією місцевого господарського суду.

Суд першої інстанції зазначає, що факт часткового пошкодження (псування) вантажу під час перевезення підтверджується матеріалами справи, зокрема результатами сортування, якими встановлено непридатність частини поставленої моркви вагою 7 779,00 кг, а також подальшою її утилізацією.

Доводи перевізника про необхідність підтвердження факту псування виключно висновком товарознавчої експертизи суд вважає необґрунтованими, оскільки встановлення відповідних обставин може здійснюватися на підставі сукупності належних і допустимих доказів.

З матеріалів справи вбачається, що після виявлення ознак псування вантажу замовник невідкладно повідомив про це перевізника шляхом електронного листування, в якому перевізник не заперечував факту наявності проблем із станом вантажу та погодився із необхідністю проведення сортування продукції.

Крім того, саме за погодженням сторін було організовано сортування моркви із залученням третьої особи, результати якого зафіксовано в акті виконаних робіт, що містить конкретні кількісні показники придатної та непридатної продукції. Надалі непридатна частина вантажу була передана для утилізації, що також документально підтверджено та узгоджується з логікою господарської поведінки сторін у разі фактичної втрати товаром споживчих властивостей. Результати виконаних робіт скаржником не оспорювались.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що в кожному конкретному випадку необхідно брати до уваги специфіку спірних правовідносин. Предметом перевезення був швидкопсувний товар - морква, яка при наявності ознак гниття потребує невідкладного сортування придатної частини від непридатної.

Колегія суддів зазначає, що проведення повноцінної судової товарознавчої експертизи в умовах гниття/псування товару може призвести до втрати придатної частини товару, що створило б більші негативні наслідки для замовника.

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта, що висновок товарознавчої експертизи є єдиним можливим джерелом доказування факту псування товару.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі № 914/2237/25.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Котляр Вікторії Вікторівни б/н від 04.06.2026 (вх. № 01-05/1808/26 від 05.06.2026) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2025 року у справі №914/2237/25 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

Суддя О.І. Матущак

Суддя Н.М. Кравчук