Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №127/39161/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/39161/25

Провадження № 22-ц/801/1345/2026

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокуСправа № 127/39161/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів:Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

за участі секретаря судового засідання Кулішко Б. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником – адвокатом Плачиндою Костянтином Олександровичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 03 квітня 2026 року суддею Дерновою В. В. у м. Вінниця, повне рішення складено 13 квітня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом до ОСОБА_2 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що 19 квітня 2018 року між нею та відповідачкою було укладено договір позики, відповідно до п. 1 якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 668 075,57 грн, що за курсом НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 25 550,00 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк, та згідно з визначеними цим договором умовами сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку передбаченому цим договором буде відповідати 25 550,00 доларів США, за курсом НБУ на дату здійснення платежу не пізніше ніж через 6 місяців з моменту укладення даного договору, тобто до 19 жовтня 2018 року; за домовленістю сторін позика є безпроцентною.

Окрім того, 19 квітня 2018 року між позивачкою та відповідачкою також було укладено договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Євтушок І.О. за реєстровим № 371; предметом застави є рухоме майно, а саме – автомобіль марки BMW, модель 520І, шасі № НОМЕР_1 , 2016 року випуску, тип – загальний легковий седан - В, колір – білий, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить позичальнику на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 04.03.2017, Центр 3243.

Як додаткове забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором позики була підписана генеральна довіреність від 19.04.2018, посвідчена приватним нотаріусом Євтушок І.О. за реєстровим № 370, згідно з якою ОСОБА_2 уповноважує ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 бути її представником з питань розпорядження належним її на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 04.03.2017, Центр 3243, автомобілем марки BMW, модель 520І, шасі № НОМЕР_1 , 2016 року випуску, тип – загальний легковий седан, колір – білий, державний номерний знак НОМЕР_2 , перша реєстрація 26.10.2016.

У подальшому вказаний транспортний засіб було відчужено, а кошти від його продажу були отримані заставодержателем та позикодавцем ОСОБА_1 та спрямовані на погашення боргу за договором позики №19/04/18-1 від 19 квітня 2018 року.

Однак, 18 травня 2023 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/9005/22, яке постановою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року залишено без змін, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, одержаних у зв`язку з виконанням доручення. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 737 120 грн, одержаних у зв`язку з виконанням доручення.

09 квітня 2025 року постановою Верховного Суду рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 753/9005/22 було залишено без змін.

Вказані судові рішення було виконано ОСОБА_3 у повному обсязі та повернуто кошти ОСОБА_2 .

Зазначені обставини і стали підставою для звернення до суду з позовом.

За таких підстав ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 1 078 942,05 грн та витрати із сплати судового збору у розмірі 8 631 грн 54 коп.

03 квітня 2026 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_6 через свого представника - адвоката Плачинду К. О. подала апеляційну скаргу, у якій посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У доводах апеляційної скарги зазначає про те, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції помилково вказав на недоведеність суми боргу та факт реалізації заставного майна (автомобіля BMW 520І) як підставу для припинення зобов`язання, однак такий висновок є передчасним, оскільки суд не врахував, що хоча автомобіль і був реалізований представником позивачки ( ОСОБА_3 ), кошти від цієї реалізації у сумі 737 120 грн були примусово стягнуті з ОСОБА_3 назад на користь відповідачки згідно з рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18.05.2023 у справі № 753/9005/22.

Вважає, що судом неправильно застосовано преюдицію, використавши рішення у справі №753/9005/22 проти позивача, однак вказане рішення встановлює лише факт повернення коштів відповідачу ОСОБА_7 та не встановлює факту припинення зобов`язання за договором позики.

Також вважає, що суд фактично прирівняв реалізацію застави до погашення боргу, однак звернення стягнення на предмет застави є способом задоволення вимог кредитора, але не припиняє зобов`язання, якщо вимоги не погашені повністю, що й відбулося у даному разі.

Вказує, що суд грубо порушив положення ст. 89 ЦПК України, що виразилося в тому, що судом зазначено про неможливість встановити суму отриманих коштів, однак зроблено висновок про те, що позивачка отримала більше, ніж заявлено.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_2 – адвокат Лук`янчук А. В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін за таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України).

Судом установлено, що 19 квітня 2018 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено Договір позики (далі – Договір), відповідно до п. 1 якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 668075,57 грн, що за курсом НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 25 550,00 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк, та згідно з визначеними цим договором умовами сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку передбаченому цим договором буде відповідати 25 550,00 доларів США, за курсом НБУ на дату здійснення платежу не пізніше ніж через 6 місяців з моменту укладення даного договору, тобто до 19 жовтня 2018 року; за домовленістю сторін позика є безпроцентною (а.с.6-7).

Згідно з п. 5 Договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики, визначену в п. 1 даного Договору, відповідно до Графіка повернення позичальником грошових коштів: 52 295,54 грн , еквівалент 2 000,00 доларів США - до 19 травня 2018 року включно; 50 988,15 грн., еквівалент 1 950,00 доларів США - до 19 червня 2018 року; 23 532,99 грн., еквівалент 900,00 доларів США - до 19 липня 2018 року; 23 532,99 грн., еквівалент 900,00 доларів США - до 19 серпня 2018 року; 23 532,99 грн., еквівалент 900,00 доларів США - до 19 вересня 2018 року, 49 4192,89 грн., еквівалент 18 900,00 доларів США - до 19 жовтня 2018 року.

Сума позики, встановлена п. 1 даного Договору, отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання даного Договору в повному обсязі, що підтверджується особистою розпискою позичальника від 19.04.2028 (а.с. 10).

Відповідно до п. 11 Договору з метою забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань за цим Договором, в тому числі, щодо повернення суми позики, можливих штрафних санкцій, позичальник укладає договір застави транспортного засобу.

Так, 19 квітня 2018 року між ОСОБА_1 (заставодержатель, позикодавець) та ОСОБА_2 (заставодавець, позичальник) було укладено Договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Євтушок І.О. за реєстровим № 371; предметом застави є рухоме майно, а саме - автомобіль марки BMW, модель 520І, шасі № НОМЕР_1 , 2016 року випуску, тип – загальний легковий седан - В, колір – білий, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить позичальнику на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 04.03.2017 року, Центр 3243 (а.с.8-9).

19 квітня 2018 року як додаткове забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором позики була підписана генеральна довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Євтушок І. О. за реєстровим № 370 (а.с. 11).

Як убачається з дублікату вказаної довіреності, який має силу оригіналу, ОСОБА_2 цією довіреністю уповноважує ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 бути її представником з питань розпорядження належним її на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 04.03.2017 року, Центр 3243, автомобілем марки BMW, модель 520І, шасі № НОМЕР_1 , 2016 року випуску, тип – загальний легковий седан, колір – білий, державний номерний знак НОМЕР_2 , перша реєстрація 26.10.2016 (а.с.11).

Згідно з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, транспортний засіб BMW, державний номерний знак НОМЕР_2 , було перереєстровано 30.05.2019 на іншу особу на підставі договору купівлі – продажу ТЗ, укладеного у СГ № 6546/19/005875 від 28.05.2019; вартість реалізованого автомобіля склала 737 120,00 грн.

Як убачається з наданого стороною позивача розрахунку заборгованості, то її розмір становить 1 078 942,05 грн, з яких: 668 075,57 грн - основна заборгованість та 410 866,48 грн – неустойка (а.с. 18).

12 березня 2020 року заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/27819/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики № 19/04/18-1 від 19 квітня 2018 року у розмірі 321 200,00 грн. Вирішено питання про судові витрати.

20 травня 2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/27819/19 поновлено ОСОБА_2 процесуальний строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року. Скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року у цивільній справі № 761/27819/19 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовчому засіданні.

20 травня 2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва дану цивільну справу передано за підсудністю на розгляд до Вінницького міського суду Вінницької області.

Однак, до скасування вказаного заочного рішення Шевченківським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 761/27819/19 від 14 вересня 2020 року, на підставі якого приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Татарченком Владиславом Геннадійовичем було відкрито виконавче провадження ВП № 63156633.

Як вбачається з постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 06 травня 2021 року та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 06 травня 2021 року у ВП № 63156633, належне боржнику ОСОБА_2 на праві власності майно – машиномісце № НОМЕР_4 в паркінгу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 16,6 кв.м, реєстраціний номер об`єкта нерухомого майна 806986580000, було передано стягувачеві ОСОБА_1 за ціною третіх електронних торгів, яка дорівнює 342 184,50 грн., в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 761/27819/19 від 14 вересня 2020 року, що видав Шевченківський районний суд м. Києва (а.с. 53, 54, 58, 60).

07 травня 2021 року виконавче провадження ВП № 63156633 закінчено, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження (а.с.64).

Разом із тим, із договору купівлі-продажу машиномісця в паркінгу від 12 вересня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грушицькою В.В. за реєстровим № 2143, вбачається, що ОСОБА_1 було продано вищевказане майно за 550 536,90 грн (а.с. 67 - 69).

Вказані обставини було встановлено рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2021 року у справі № 761/27819/19, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики (а.с.70, 71).

08 листопада 2022 року постановою Вінницького апеляційного суду у справі № 761/27819/19 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2021 року було залишено без змін (а.с.72-74).

06 травня 2025 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 761/27819/19 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку для подачі заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2021 року по справі № 761/27819/19.

21 травня 2025 року постановою Вінницького апеляційного суду у справі № 761/27819/19 ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2025 року залишено без змін.

Окрім того, як було встановлено рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у справі № 761/27819/19, стороною позивача не заперечувалося, що ОСОБА_1 було отримано кошти від продажу автомобіля, однак «пояснити, яку саме суму від продажу автомобіля отримала позивач, представник позивача також пояснити не зміг».

При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви у справі № 127/39161/25 «кошти від продажу автомобіля були отримані заставодержателем та позикодавцем, а саме ОСОБА_1 , які спрямовані на безпосереднє погашення боргу за договором позики №19/04/18-1 від 19 квітня 2018 року», тому в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України ця обставина не підлягає доказуванню.

При розгляді і справи № 127/39161/25 ні з пояснень представника позивача ОСОБА_8 , ні з письмових доказів, які містяться у матеріалах справи (відсутні будь-які розписки, банківські документи тощо), неможливо встановити, яку суму коштів отримала ОСОБА_1 від продажу автомобіля, та чи поверталися нею ці кошти ОСОБА_3 (якщо поверталися, то у якій сумі).

18 травня 2023 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/9005/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, одержаних у зв`язку з виконанням доручення було задоволено позов; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 737 120 грн. - коштів, одержаних у зв`язку з виконанням доручення, 7 371 грн. 20 коп. - судового збору, а всього - 744 491 грн. 20 коп (а.с.13-18).

12 жовтня 2023 року постановою Київського апеляційного суду у справі № 753/9005/22 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2023 року було залишено без змін (а.с. 75, 76).

09 квітня 2025 року постановою Верховного Суду рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 753/9005/22 було залишено без змін (а.с. 77,78).

Вказане судове рішення було виконано ОСОБА_3 у повному обсязі, зокрема повернуто кошти ОСОБА_2 , що було визнано нею у судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, що розмір заборгованості відповідачки становить 1 078 942,05 грн, з яких: 668 075,57 грн - основна заборгованість та 410 866,48 грн – неустойка.

Також суд першої інстанції вважав, що позивачкою не надано доказів щодо факту повернення нею ОСОБА_3 грошових коштів у зв`язку із ухваленням та виконанням рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2023 року у справі № 753/9005/22.

Крім цього, позивачкою не враховано, що на виконання заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року у справі № 761/27819/19 належне боржнику ОСОБА_2 на праві власності майно – машиномісце № НОМЕР_4 в паркінгу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 16,6 кв.м, реєстраціний номер об`єкта нерухомого майна 806986580000, було передано позивачу за ціною третіх електронних торгів, яка дорівнює 342 184,50 грн, в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 761/27819/19 від 14.09.2020, виданим Шевченківським районним суд м. Києва, яке в подальшому позивачкою продано за 550 536,90 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що отримані позивачкою ОСОБА_1 грошові кошти (за відсутності доказів повернення їх частини ОСОБА_3 ) перевищують розмір заявлених позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

В апеляційній скарзі позивачка посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції помилково вказав на недоведеність суми боргу та факт реалізації заставного майна (автомобіля BMW 520І) як підставу для припинення зобов`язання, однак такий висновок є передчасним, оскільки суд не врахував, що хоча автомобіль і був реалізований представником позивачки ( ОСОБА_3 ), кошти від цієї реалізації у сумі 737 120 грн були примусово стягнуті з ОСОБА_3 назад на користь відповідачки згідно з рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18.05.2023 у справі № 753/9005/22.

Разом із тим, колегія суддів не може погодитися із вказаними доводами, виходячи з наступного.

Верховний Суд постановою від 09 квітня 2025 року залишаючи без змін рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 753/9005/22, виходив з того, що вчиняючи правочин за довіреністю, відповідач ( ОСОБА_3 ) за змістом частини першої статті 237, частини першої статті 1000 ЦК України діяв від імені та в інтересах позивачки ( ОСОБА_2 ), то цим її інтересам кореспондує, зокрема, визначений у пункті 3 частини першої статті 1006 ЦК України обов`язок відповідача як повіреного передати позивачці гроші, отримані від реалізації її автомобіля. Не виконувати цей обов`язок, а передати кошти позикодавиці ( ОСОБА_1 ), відступивши за частиною першою статті 1004 ЦК України від змісту отриманого доручення позивачки, відповідач не мав права, бо такий відступ суперечив її інтересам як довірительки.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачка залишає поза увагою те, що цивільно-правовий спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який виник на підставі порушення договору доручення (деліктна відповідальність представника), має абсолютно інший суб`єктний склад та іншу правову природу, аніж кредитні правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Судом першої інстанції також установлено, що як рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2021 року у справі № 761/27819/19, так і постановою Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, якою вказане рішення залишено без змін, установлено, що ОСОБА_1 було отримано кошти від продажу автомобіля ОСОБА_2 .

Зокрема, стороною позивачки не заперечувалося, що нею було отримано кошти від продажу автомобіля, однак пояснити, яку саме суму від продажу автомобіля отримала позивачка її представник не зміг.

При цьому, судом першої інстанції із змісту позовної заяви у даній справі також установлено, що кошти від продажу автомобіля були отримані ОСОБА_1 та спрямовано останньою на безпосереднє погашення боргу за договором позики №19/04/18-1 від 19 квітня 2018 року.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що судом неправильно застосовано преюдицію, використавши рішення у справі №753/9005/22 проти позивачки, оскільки вказане рішення лише встановлює факт повернення коштів відповідачу ОСОБА_7 та не встановлює факту припинення зобов`язання за договором позики, колегія суддів виходить з наступного.

У даному разі судом першої інстанції лише було встановлено, що рішення у справі №753/9005/22 виконано ОСОБА_3 у повному обсязі та повернуто кошти ОСОБА_2 , що було визнано нею у судовому засіданні, а тому в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України суд вважав цю обставиною такою, що не підлягає доказуванню.

Разом із тим, позивачкою ОСОБА_1 не надано суду доказів того, що саме вона повернула грошові кошти від реалізації автомобіля відповідачки ОСОБА_3 для виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2023 року у справі № 753/9005/22.

Крім того, до скасування заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року вказаним судом було видано виконавчий лист № 761/27819/19 від 14 вересня 2020 року, на підставі якого приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Татарченком Владиславом Геннадійовичем було відкрито виконавче провадження ВП № 63156633.

Відповідно до постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 06 травня 2021 року та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 06 травня 2021 року у ВП № 63156633 належне боржнику ОСОБА_2 на праві власності майно – машиномісце № НОМЕР_4 в паркінгу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 16,6 кв.м, реєстраціний номер об`єкта нерухомого майна 806986580000, було передано стягувачеві ОСОБА_1 за ціною третіх електронних торгів, яка дорівнює 342 184,50 грн, в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 761/27819/19 від 14 вересня 2020 року, виданим Шевченківським районним судом м. Києва.

07 травня 2021 року виконавче провадження ВП № 63156633 закінчено, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження.

При цьому, вказане паркомісце було продано ОСОБА_1 за 550 536,90 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу машиномісця в паркінгу від 12 вересня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грушицькою В.В. за реєстровим № 2143.

Таким чином, із урахуванням отриманих позивачкою коштів за реалізацію паркомісця, а також отриманих коштів від прожажу автомобіля відповідачки надуманими є доводи апеляційної скарги про те, що суд фактично прирівняв реалізацію застави до погашення боргу, однак звернення стягнення на предмет застави є способом задоволення вимог кредитора, але не припиняє зобов`язання, якщо вимоги не погашені повністю, що й відбулося у даному разі.

Також є необґрунтованими доводи апеляційної скарги про порушення судом правил оцінки доказів (ст. 89 ЦПК України).

Вказуючи на суперечливість у висновках суду, який, зазначивши про неможливість встановити точну суму отриманих позивачкою коштів, водночас дійшов висновку, що вона отримала більше, ніж заявлено в позові, апелянтка залишає поза увагою те, що така неможливість є прямим наслідком її власної процесуальної поведінки.

Зокрема, позивачка приховує розмір фактично отриманої суми, але водночас не заперечує самого факту отримання коштів від ОСОБА_3 , тому суд першої інстанції, керуючись внутрішнім переконанням та логічними розрахунками (550 536, 90 грн + 737 120 грн = 1 287 656, 90 грн), правомірно дійшов висновку про погашення боргу в більшому розмірі, ніж заявлено в позові (1 078 942,05 грн).

Із наданого позивачкою розрахунку заборгованості вбачається, що її розмір становить 1 078 942,05 грн, з яких: 668 075, 57 грн - основна заборгованість та 410 866, 48 грн - неустойка.

Однак даний розрахунок не є обґрунтованим, оскільки не містить відомостей про отримання коштів від реалізації автомобіля та паркомісця відповідачки в рахунок погашення боргу.

Відтак, колегія суддів доходить висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції правильно встановив правову природу спору, у достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, у зв`язку із чим підстави для його скасування, з посилань, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому, відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Плачиндою Костянтином Олександровичем, залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2026 року залишити без змін.

Понесені апелянткою, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за нею.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк