Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №742/4098/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Суд: Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про виплату заробітної плати

Дата: 21 вересня 2026 р.

Справа: №742/4098/26

Суддя: Павлов В. Г.

Провадження № 2/742/2793/26

Єдиний унікальний № 742/4098/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

в складі: головуючого-судді Павлова В.Г.,

при секретарі судових засідань Рубан Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду м. Прилуки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «САБ ЕНТЕРПРАЙЗ» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

УСТАНОВИВ:

І. Суть справи.

22.07.2026 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ТОВ «САБ ЕНТЕРПРАЙЗ» заборгованість із заробітної плати за період з 01.05.2026 р. по 09.06.2026 р. у розмірі 28 600 грн; компенсацію за 15 невикористаних днів щорічної відпустки у розмірі 8800 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України за період з 10.06.2026 р. по 22.07.2026 р. у розмірі 31533,33 грн, з подальшим нарахуванням по день фактичного проведення розрахунку, але не більш як за шість місяців, а також судові витрати у справі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02.01.2026 р. позивач був прийнятий на роботу до ТОВ «САБ ЕНТЕРПРАЙЗ» на посаду бетоняра з мінімальною заробітною платою не менше 22000 грн на місяць.

09.06.2026 р. трудові відносини були припинені за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

При звільненні відповідач не провів з позивачем остаточного розрахунку, не виплатив заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку та не видав наказ про звільнення. Заробітна плата позивачу не виплачувалася з 01.05.2026 р.

За вищенаведених обставин, позивач просив стягнути із ТОВ «САБ ЕНТЕРПРАЙЗ» на свою користь заборгованість із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 68933,33 грн., а також судових витрат.

Відповідач відзив на позов не подав.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивач у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, вказавши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином, заяв чи клопотань до суду не подав, причин неявки суду не повідомив.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24.07.2026 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд на підставі ст. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Ухвалою суду від 24.07.2026 р. було витребувано у відповідача наказ про прийняття його на роботу, наказ про звільнення, розрахункові листки та документи щодо нарахування заробітної плати за період з 01.05.2026 по 09.06.2026 р. ОСОБА_1 .

Вимоги вказаної ухвали суду відповідач не виконав, витребувані документи суду не надав.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 02.01.2026 р. ОСОБА_1 на підставі власної заяви прийнятий на посаду бетоняра до ТОВ «САБ ЕНТЕРПРАЙЗ» за основним місцем роботи /а.с. 13/. Відповідно до умов трудового договору заробітна плата позивача становила не менше 22 000 грн на місяць.

09.06.2026 р. трудові відносини між позивачем та відповідачем припинено за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, що підтверджується заявою позивача про звільнення від 09.06.2026 /а.с. 14/.

Надалі, у день звільнення відповідач не провів з позивачем повного розрахунку: не виплатив належну заробітну плату, компенсацію за невикористану щорічну відпустку та не видав позивачу наказ про звільнення. Заробітна плата позивачу не виплачувалась, починаючи з 01.05.2026 р.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача по заробітній платі за період з 01.05.2026 р. по 09.06.2026 р. становить 28600 грн., з яких за травень 2026 р. - 22000 грн., за червень 2026 р. (по 09.06.2026 включно) - 6600 грн. /а.с. 10/.

Відповідно до виписки з Пенсійного фонду України про нараховану заробітну плату позивача за 2026 рік вбачається, що відповідач регулярно нараховував та відображав дохід позивача в системі персоніфікованого обліку за січень – квітень 2026 року (21000 грн., 27000 грн., 22000 грн. та 22000 грн. відповідно), тоді як за травень 2026 року відомості про нарахування позивачу будь-якого доходу від ТОВ «САБ ЕНТЕРПРАЙЗ» відсутні /а.с. 11/.

30.06.2026 р. позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про проведення остаточного розрахунку, яка направлена засобами поштового зв`язку, однак залишена без відповіді та задоволення /а.с. 12/.

З урахуванням встановлених обставин, а саме непроведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, а також невиплати компенсації за 15 невикористаних днів щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач просив стягнути з ТОВ «САБ ЕНТЕРПРАЙЗ» заборгованість в сумі 68 933,33 грн., з яких: 28 600 грн. - заборгованість по заробітній платі, 8 800 грн. - компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, 31 533,33 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

V. Оцінка Суду.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, а власник - виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із частиною першою статті 47, частиною першою статті 116 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення та провести з ним повний розрахунок за всіма належними йому сумами. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76, статтею 77 та статтею 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи; належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, і жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до статей 47, 115, 116 КЗпП України саме на роботодавця покладається обов`язок довести відсутність заборгованості перед працівником, оскільки саме роботодавець зобов`язаний здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, вести бухгалтерський і податковий облік. Такий розподіл обов`язку доказування зумовлений тим, що працівник у трудових спорах перебуває у значно слабшому процесуальному становищі, позаяк не має доступу до первинних бухгалтерських документів роботодавця.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Щодо заборгованості по заробітній платі.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Порушення цього обов`язку є підставою для судового захисту прав працівника незалежно від причин, якими роботодавець обґрунтовує затримку виплати.

Розрахунку заборгованості по заробітній платі в сумі 28 600 грн. відповідачем не спростовано, доказів на його спростування суду не надано, відзив на позов не подано. Крім того, факт непроведення нарахувань за травень 2026 р. підтверджується даними Пенсійного фонду України, які є офіційними відомостями державного реєстру персоніфікованого обліку /а.с. 11/.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі в заявленому позивачем розмірі, а саме – 28 600 грн.

Щодо компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст.74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно із ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Пунктом 7 розділу 4 Порядку встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 02.01.2026 по 09.06.2026, тобто повністю відпрацював п`ять календарних місяців (січень – травень 2026 року), тоді як період роботи у червні 2026 року (з 01 по 09 червня) становив 9 днів, що є меншим половини місяця, а тому до розрахунку стажу, який дає право на відпустку, не враховується.

За кожний відпрацьований місяць позивачу належало 2 календарні дні відпустки, отже кількість невикористаних днів відпустки становить 10 днів. Розмір компенсації, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, виходячи із середньоденного заробітку 733,33 грн., становить 7333,33 грн. (733,33 грн. х 10 днів).

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Частиною першою статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер: заходи такої відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України притаманне і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Метою наведеного законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах, а тому покладення на роботодавця підвищеної відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні є законодавчо виправданим засобом забезпечення балансу інтересів сторін трудових відносин.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 березня 2020 року у справі № 569/6583/16-ц зазначив, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності. При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Оскільки відповідачем порушені строки виплати належних позивачу сум, а вина відповідача не спростована, розмір середнього заробітку за період з 10.06.2026 по 22.07.2026 (43 дні), обчислений виходячи із середньоденного заробітку 733,33 грн., становить 31533,33 грн. (733,33 грн. х 43 дні).

Оцінюючи співмірність заявленої суми середнього заробітку, суд враховує сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (пункт 91) критерії - розмір простроченої заборгованості роботодавця, період затримки розрахунку, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою майнових втрат працівника, а також роз`яснення, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, щодо необхідності оцінки співмірності такого відшкодування у спорах, які виникли після 19.07.2022.

Розмір простроченої заборгованості роботодавця (28600 грн. заборгованості по заробітній платі та 7333,33 грн. компенсації за відпустку, а разом - 35933,33 грн.) є співмірним із заявленою сумою середнього заробітку (31533,33 грн., 87,7 % від суми заборгованості); період затримки станом на дату звернення до суду становив лише 43 дні з можливих шести місяців; позивач діяв добросовісно і без зволікання, тоді як відповідач жодних доказів поважності причин затримки не надав. За таких обставин суд не вбачає підстав для зменшення заявленої суми середнього заробітку.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 67466,66 грн, із яких: 28600 грн - заборгованість по заробітній платі та 31533,33 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, які підлягають стягненню в заявленому позивачем розмірі; 7333,33 грн - компенсація за невикористані дні щорічної відпустки.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб та військового збору є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку, визначає суми без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Аналогічний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постановах від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц та від 07.10.2020 у справі № 523/14396/19, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.12.2021 у справі № 9901/407/19.

VІ. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1331,20 грн. /а.с. 2/, яка задоволена судом у повному обсязі, а тому відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України такі витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному розмірі.

Оскільки відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за вимогами про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, то на підставі статей 141, 142 ЦПК України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у сумі 2440,53 грн (1331,20 грн за вимогу про стягнення заборгованості із заробітної плати, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у цій частині (100 %), + 1109,33 грн за вимогу про компенсацію за невикористану відпустку, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у цій частині (83,33 %).

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 44, 76, 77, 81, 84, 89, 133, 141, 142, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272-274, 279-283, 430 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «САБ ЕНТЕРПРАЙЗ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САБ ЕНТЕРПРАЙЗ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 28600 (двадцять вісім тисяч шістсот) грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31533 (тридцять одна тисяча п`ятсот тридцять три) грн. 33 коп. та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 7333 (сім тисяч триста тридцять три) грн. 33 коп., без утримання податків та обов`язкових платежів.

У задоволення позову в іншій частині вимог - відмовити.

Рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САБ ЕНТЕРПРАЙЗ» на користь держави судовий збір у розмірі 2440 (дві тисячі чотириста сорок) грн 53 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САБ ЕНТЕРПРАЙЗ» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 );

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «САБ ЕНТЕРПРАЙЗ» (код ЄДРПОУ 37605927; 08132, Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Чорновола, буд. 52).

Суддя В.Г. Павлов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua