Вирок від 22 вересня 2026 р. у справі №589/5657/25 — Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 589/5657/25

Провадження № 1-кп/589/407/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. Шостка

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого (дистанційно) ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Шостка обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025200490001102 від 11.08.2025 щодо обвинуваченого:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Шостка Сумської області, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Так, 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України №64/2022, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжено та діє по теперішній час.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Указом Президента України "Про загальну мобілізацію №69/2022 від 24 лютого 2022 року оголошено проведення загальної мобілізації, який в подальшому продовжено та діє по теперішній час. Відповідно до ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

Судом встановлено, що відповідно до довідки військо-лікарської комісії №146/8 від 20 січня 2025 року, у відповідності до Наказу Міністра оборони України від 14 серпня 2008 р. № 402 "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України", ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі статті 45б графи ІІ розкладу хвороб визнаний придатним до проходження військової служби.

У зв`язку з оголошенням Указом Президента України № 69-2022 від 24 лютого 2022 року загальної мобілізації та призовом на військову службу у Збройні Сили України, 20 січня 2025 року ОСОБА_4 як військовозобов`язаний та придатний до проходження військової служби, під відеозапис отримав повістку та належним чином, у встановленому законом порядку, був повідомлений посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 , про призов на військову службу під час загальної мобілізації та про прибуття о 17 годині 00 хвилин 21 січня 2025 року для відправки до військової частини НОМЕР_1 , а також попереджений про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу під час мобілізації у вигляді притягнення до кримінальної відповідальності.

Водночас, військовозобов`язаний ОСОБА_4 , будучи придатним до проходження військової служби за станом здоров`я та не маючи права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, яка передбачена ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та його наслідки, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на ухилення від призову за мобілізацією, без поважних причин не прибув о 17 годині 00 хвилин 21 січня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що розташований по АДРЕСА_2 , для відправки до військової частини НОМЕР_1 , чим умисно ухилився від призову на військову службу за мобілізацією.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_4 свою винуватість у вказаному кримінальному правопорушенні не визнав та показав, що 20.01.2025 пройшов ВЛК, за висновком якої був визнаний придатним. Того ж дня йому було вручено повістку на 21.01.2025 та попереджено про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на службу. Обвинувачений зазначив, що неодноразово повідомляв працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що він є свідком Єгови, а тому не може нести військову службу і просить замінити її на альтернативну, врахувавши його релігійні переконання, як це було зроблено під час його призову на строкову службу в період з 03.01.1997 по 22.04.1999, як це передбачає Конституція України. Ту саму інформацію обвинувачений повідомляв членам ВЛК, викладав у своїх заявах, адресованих ІНФОРМАЦІЯ_4 та Шосткинській міській раді. Саме з вищенаведених підстав 21.01.2025 він по повістці не з`явився.

ОСОБА_4 повідомив, що вже багато років є ОСОБА_6 , з 2012 року є священнослужителем, вивчає Біблію та неухильно слідує її принципам, зокрема й забороні тримання в руках зброї, згаданої у розділі 24 Ісаї. Саме через свої глибокі релігійні переконання він не може бути військовослужбовцем, навіть якщо при цьому не виконуватиме бойових завдань, в тому числі бути водієм, помічником на кухні чи військовим капеланом.

Не зважаючи на те, що ОСОБА_4 своєї вини у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, не визнав, його вина у вчиненні вказаного кримінального правопорушення повністю доведена сукупністю доказів, які безпосередньо досліджені та перевірені в судовому засіданні.

Так, свідок ОСОБА_7 показав, що обвинувачений ОСОБА_4 згідно з висновком ВЛК був визнаний придатним до військової служби, 20.01.2025 йому було вручено під підпис повістку, за якою він мав з`явитись 21.01.2025. Факт отримання обвинуваченим повістки зафіксовано на відеозапис та підтверджується наявністю його підпису в повістці. ОСОБА_7 зазначив, що ОСОБА_4 дійсно повідомляв, що є ОСОБА_6 і не може нести військову службу через свої релігійні переконання та просив замінити військову службу альтернативною, однак йому було роз`яснено, що можливість такої заміни стосується строкової служби, а не служби за призовом, також обвинуваченому було доведено до відома про можливість притягнення його до кримінальної відповідальності у разі відмови від призову на військову службу під час мобілізації. Однак, незважаючи на вищевказане, 21.01.2025 ОСОБА_4 по повістці не з`явився.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , котра була головою ВЛК, зазначила, що відповідно до висновку, який міститься в матеріалах справи, на якому мається її підпис, ОСОБА_4 є придатним до несення військової служби.

Отже показаннями свідка ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтверджується факт придатності ОСОБА_4 до військової служби та факт його ухилення від призову на військову службу під час воєнного стану без поважних причин.

Свідок, ОСОБА_9 , котра є дружиною обвинуваченого, повідомила, що її чоловік, ОСОБА_4 , протягом останніх 28 років є Свідком Єгови. Показала, що він є щирим у своїх релігійних переконаннях, а тому не може виконувати військовий обов`язок, адже Свідкам Єгови заборонено брати до рук зброю. Також свідок зазначила, що її чоловік готовий допомагати країні у цивільний спосіб.

Свідок, ОСОБА_10 , розповів, що познайомився з обвинуваченим на зібранні Свідків Єгови в 2011 році. Підтвердив, що ОСОБА_4 дійсно є Свідком Єгови, неухильно дотримується Біблії. Також свідок повідомив, що обізнаний з приводу нез`явлення обвинуваченого за бойовою повісткою, що єдиною причиною цього є його релігійні переконання, а не мета ухилитись від призову. ОСОБА_10 зазначив, що Свідки Єгови не можуть нести військової служби, однак їх осередок, включаючи обвинуваченого, готові допомагати країні у цивільний спосіб.

Так, показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтверджено, що єдиною причиною неприбуття ОСОБА_4 21.01.2025 за повісткою було те, що він є членом об`єднання Свідків Єгови.

Також суд звертає увагу, що свідки сторони захисту та сам обвинувачений даючи покази неодноразово зауважували, що осередок Свідків Єгови та сам обвинувачений як його представник готові допомагати ЗСУ в цивільний спосіб, аби виконати свій обов`язок перед державою. Однак на жодне пряме питання суду з пропозицією навести конкретний приклад такої допомоги – відповіді надано не було.

Крім показів свідків, вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, підтверджується наступними письмовими доказами:

-електронним рапортом та повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_11 про ухилення ОСОБА_4 від призову на військову службу під час мобілізації, яке адресоване начальнику Шосткинського районного управління поліції ГУНП в Сумській області, на підставі яких 11.08.2025 були внесені відомості до ЄРДР за ст. 336 КК України;

- рапортом ТВО заступника начальника центру- начальника мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 майора ОСОБА_12 адресованого начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.01.2025 відповідно до якого військовозобов`язаний ОСОБА_4 21.01.2025 о 17:00 не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_5 для призову по мобілізації та направлення до військової частини;

-карткою обстеження та медичного огляду від 20.01.2025, відповідно до якої ОСОБА_4 визнано придатним до військової служби;

-довідкою військово-лікарської комісії № 14618 від 20.01.2025, згідно з якою ОСОБА_4 є придатним до військової служби;

-копією журналу видачі повісток військовозобов`язаним та оригіналом розписки про отримання повістки, згідно яких ОСОБА_4 20.01.2025 отримав наручно повістку про виклик з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби в.ч. НОМЕР_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 21.01.2025.

У судовому засіданні ОСОБА_4 показав, що він особисто в приміщені ІНФОРМАЦІЯ_5 отримував вищезазначену повістку, а також підпис в розписці та журналі видачі повісток військовозобов`язаним поставлений ним власноруч.

-протоколом огляду від 01.09.2025, відповідно до якого оглянуто DVD-R диск, на якому зафіксовано відеозапис з приміщення кабінету ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою: АДРЕСА_2 . У вказаному кабінеті працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 обвинуваченому ОСОБА_4 повідомляють, що він визнаний придатним для проходження військової служби, а тому для подальшої служби буде направлений до військової частини НОМЕР_2 . При цьому зазначають, що ОСОБА_4 необхідно з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою: АДРЕСА_2 21.01.2025 о 17:00 год., а у разі його неприбуття у визначений час, він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України, яка передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від трьох до п`яти років. Після отримання вищевказаної інформації від працівників РТЦК ОСОБА_4 поставив свій підпис у документах та залишив кабінет.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні не заперечував проти того, що на дослідженому відеозаписі дійсно зображено процедуру отримання ним повістки 20.01.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Досліджені докази не містять протиріч, переконливі як кожен окремо, так і їх сукупність у взаємозв`язку. Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування, отриманий в установленому законом порядку. Вказані докази є належними, допустимими та достовірними.

При цьому судом не враховуються доводи сторони захисту про недопустимість як доказу диску з відеозаписом та протокол його огляду, оскільки диск є копією, що не дозволяє встановити його технологічні властивості.

З цього приводу суд звертає увагу, що згідно із ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати, зокрема, й матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні). Сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

Тобто, матеріальний носій є лише способом збереження інформації, який має значення тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Усі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.

Долучені до матеріалів провадження як речові докази CD-диски з відеозаписами обставин подій були виготовлені у зв`язку з необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні та є самостійним джерелом доказу, похідним від інформації, що зберігалась на сервері в електронному вигляді у виді файлу. Таким чином, записаний на оптичний диск носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документа.

Дана позиція повністю узгоджується із судовою практикою, зокрема викладена у постанові Верховного суду від 19.08.2021 у справі № 756/8124/19.

Щодо аргументів ОСОБА_4 з приводу того, що він не міг проходити військової служби через свої релігійні переконання і його поведінка не утворює складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, суд вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 336 КК України передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Обвинувачений неодноразово зазначав, що проходив альтернативну (невійськову) службу в період з 03.01.1997 по 22.04.1999, коли був призовником та наполягав на своїй готовності до проходження альтернативної служби зараз, посилаючись на закон України «Про альтернативну (невійськову) службу». Однак, відповідно до статті 4 вказаного закону на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення. Тобто з положень даного закону випливає відсутність можливості заміни військової служби невійськовою при призові під час мобілізації. Факт обізнаності ОСОБА_4 про відсутність можливості проходження альтернативної служби під час мобілізації підтверджується також наданими йому відповідями на заяви, котрі він скеровував до ІНФОРМАЦІЯ_3 та Шосткинської міської ради. Так, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідь на заяву ОСОБА_4 від 23.05.2024 було надано відповідь, в якій роз`яснено, що відповідно до ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу» для військовозобов`язаних альтернативна служба не передбачена; аналогічне роз`яснення було надано заступником міського голови у відповідь на звернення ОСОБА_4 від 21.01.2025, в якому також було зазначено про можливість ОСОБА_4 проходження військової служби як військового капелана. Так, обвинувачений достеменно знаючи, що заміна військової служби на альтернативну (невійськову) можлива лише для призовників на строкову служби, не з`явившись по повістці 21.01.2025 будучи військовозобов`язаним під час мобілізації, свідомо ухилився від військової служби, чим скоїв інкриміноване йому правопорушення.

Законодавець чітко розмежовує два види військової служби: строкову та за призовом під час мобілізації. При призові на строкову військову службу доступна можливість заміни її альтернативною для сумлінного відмовника, через його релігійні переконання, однак в разі призову під час мобілізації про таку можливість не йдеться.

Аналізуючи чинне законодавство, така позиція не є прогалиною, а є свідомим вибором законодавця, котрий чітко розрізнює цілі, а й відтак природу строкової служби та служби за призовом під час мобілізації.

Відповідно до ч. 2 та ч. 4 ст. 35 Конституції України здійснення права на свободу світогляду та віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей; ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Згідно з положеннями Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», зокрема ст. 3 та ст. 4, здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов`язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Аналізуючи вищезазначене, непередбачення порядку заміни військової служби на невійськову в разі призову під час мобілізації є легітимним обмеженням права на свободу світогляду та віросповідання, котре забезпечує досягнення розумного компромісу між почуттями віруючих та інтересами українського суспільства, котре опинилось в стані війни. Зважаючи на обстановку, на те, що Україна обороняється від нападу держави, котра перевищує її за площею, кількістю населення, озброєння, володіє ядерною зброєю, агресія, котрої зазнала Україна, ставить під загрозу існування нації, а також зважаючи на існування різних видів служби в лавах Збройних сил України, зокрема тих, що не пов`язані з носінням та використанням зброї, необхідність носити звання військовослужбовця та підкорюватись військовому керівництву є не настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання та має бути визнано пропорційним щодо ситуації, в котрій такі обмеження запровадженні.

Зазначена позиція повністю узгоджується з висновками Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеними у постанові в справі №573/838/24 від 27.10.2025.

Щодо посилань сторони захисту на практику ЄСПЛ, в якій йшлося про право на проходження альтернативної служби громадянам, чиї релігійні переконання забороняють несення військової служби, суд враховує таке.

Так, згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Однак, ретельно ознайомившись з висновками ЄСПЛ, на які посилалася сторона захисту, суд не може взяти їх до уваги, оскільки обстановка, в якій опинилась Україна внаслідок військової агресії рф, є разючо інакшою, оскільки вказані рішення ЄСПЛ стосувались подій в мирний час, а тому не можуть бути застосованими при розгляді даної справи.

У рішеннях «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Заслухавши обвинуваченого, свідків, всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ, з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв`язку за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає доведеним винуватість ОСОБА_4 поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а тому кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ст. 336 КК України, тобто як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Суд приймає до уваги рекомендації Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» що, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Судом не встановлено обставин, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 .

Призначаючи покарання з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, врахувавши дані про особу винного та характер вчинених дій, суд враховує, що ОСОБА_4 позитивно характеризується за місцем проживання, у лікаря-нарколога та психіатра на обліку не перебуває.

Крім цього, суд враховує, що обвинувачений раніше не судимий, вчинив нетяжкий злочин, але спрямований на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації та воєнного стану, який введений на території України відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що є небезпечним посяганням на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Такі положення Основного Закону дублюються в ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Умисне ухилення від такого обов`язку під час війни створює негативні наслідки та тенденції в суспільстві та підриває обороноздатність держави.

Суд враховує відсутність каяття зі сторони ОСОБА_4 й те, що вказаним кримінальним правопорушенням обвинувачений порушує встановлений Конституцією України обов`язок захищати незалежність та територіальну цілісність нашої держави, особливо в період, коли вона як ніколи цього потребує через військову агресію рф.

А також суд звертає увагу, що під час судового засідання обвинувачений неодноразово зазначав, що готовий нести будь-яку невійськову службу, а також, що сам осередок Свідків Єгови активно допомагає ЗСУ. Однак на жодне конкретне питання суду яким саме чином обвинувачений демонстрував готовність допомагати ЗСУ в невійськовий спосіб, що зроблено ним особисто та осередком для підтримки ЗСУ та населення – відповіді надано не було. А тому суд оцінює таку поведінку як спосіб ухилення від призову, а не свідчення про чесний намір виконувати свій обов`язок інакшим чином.

У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України - захист незалежності та територіальної цілісності України набуває особливого значення та повинен бути забезпечений усіма можливими засобами. Наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами. Звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням або призначення йому більш м`яких покарань, ніж передбачені санкцією ст. 336 КК України, сформує негативну думку інших військовозобов`язаних, вплине на їх бойовий дух та мотивацію, не сприятиме дотриманню мети покарання, сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації, та в свою чергу вплине на якість оборони України, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 не є можливим без ізоляції від суспільства, а тому суд не вбачає підстав для застосування до нього ст. 69, 75 КК України, і вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання в межах санкції ст. 336 КК України, у виді позбавлення волі, яке буде необхідне й достатнє для його виправлення і попередження нових злочинів.

Долю речових доказів у кримінальному провадженні вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. 66 КК України, ст. 368, 370, 374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з часу звернення вироку до виконання.

Речовий доказ у кримінальному провадженні, а саме DVD-R диск з відеозаписом фіксації вручення повістки обвинуваченому ОСОБА_4 , який знаходиться в матеріалах кримінального провадження – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Шосткинський міськрайонний суд Сумської області протягом 30 (тридцяти) діб з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому і прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

СуддяОСОБА_1