Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №606/2064/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/2064/25Головуючий у 1-й інстанції Марціцка І.Б.

Провадження № 22-ц/817/984/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого — Гірського Б.О.

cуддів — Костіва О.З., Хоми М.В.

розгляну в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 606/2064/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Мороз Ірина Миколаївна на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року (ухвалене суддею Марціцкою І.Б., повний рішення складено 01 червня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що є співвласником разом із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 .

Власником квартири АДРЕСА_2 , яка розташована за тією ж адресою та знаходиться поверхом вище є відповідач ОСОБА_1 ..

Вказувала, що 13.03.2025 року з вини відповідача відбулось залиття водою належної їй квартири, внаслідок чого пошкоджено стелі в: кухні, коридорі, вітальні і на них, а також на стінах цих приміщень утворились мокрі жовті плями.

У цей же день комісією було обстежено її квартиру АДРЕСА_1 на предмет підтоплення сусідами зверху, а саме з квартири АДРЕСА_2 та складено відповідний акт.

Зазначала, що сусіди зверху неодноразово підтоплюють їх квартиру і вона постійно змушена робити ремонт.

Стверджувала, що внаслідок залиття квартири, зазнала матеріальних збитків та душевних страждань, обумовлених пошкодженням майна, необхідністю проживати у пошкодженій квартирі, що негативно відобразилось не тільки на її душевно-емоціональному стані, але й на стані здоров`я.

Тому, просила стягнути з відповідача в її користь матеріальну шкоду у розмірі 22 635 грн., моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. та понесені нею судові витрати у справі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 22 635 грн. матеріальної шкоди, 5 000 грн. моральної шкоди, 1 211,50 грн. судового збору та 6 000 грн. витрат за проведення оцінки збитків.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Мороз І.М. просить рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Звертає увагу на те, що акт від 13.03.2025 року не відповідає формі, встановленій наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76 “Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій” та Рекомендаціям щодо складання актів про залиття квартир (лист Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 29.12.2009 року №12/20-11-1975). У ньому відсутні відомості щодо обсягів пошкоджень, причини залиття, дати та часу залиття, акт складено за відсутності відповідача, тому його не можна вважати належним та допустимим доказом залиття квартири та наявності вини відповідача.

Крім того, звіт про оцінку вартості ремонтно-відновлювальних робіт містить численні невідповідності, тому теж не є належним доказом у даній справі, а відтак витрати на його складання не є необхідними та обґрунтованими.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відхилив докази попереднього залиття квартири (2020 р.) подані відповідачем та не врахував накопичувальний характер пошкоджень.

Безпідставним також вважає стягнення судом моральної шкоди у зв`язку з її недоведеністю.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно із ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд приходить до наступного.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено, що співвласниками квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с 73).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.06.2025 №429752135 вбачається, що квартира АДРЕСА_3 на праві власності належить ОСОБА_1 .

Згідно із актом обстеження житлових умов за адресою АДРЕСА_4 від 13.03.2025 р. комісія в складі: Стечишин О.І. – голови ОСББ, ОСОБА_7 – мешканки будинку, ОСОБА_8 – сусідки, обстежила квартиру, в якій проживає ОСОБА_2 , на предмет підтоплення сусідами – квартира АДРЕСА_2 , які живуть поверхом вище. У результаті обстеження було встановлено ознаки залиття та пошкодження стелі в кухні, коридорі, туалеті, вітальні. На момент обстеження видніються мокрі жовті плями на стелі та стінах, довгий час вода просочувалась крізь стелю. Власникам квартири АДРЕСА_5 завдано матеріальну шкоду через залиття сусідами зверху.

Відповідно до звіту з оцінки вартості ремонтно-відновлювальних робіт, необхідних для усунення недоліків залиття квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , який зроблено ФОП ОСОБА_9 на замовлення ОСОБА_2 , вартість ремонтно-відновлювальних робіт необхідних для усунення наслідків залиття квартири на дату оцінки -15.04.2025 р. Складає 22 635 грн.

Виконавцем звіту проведено обстеження, зроблено розрахунки, долучені фотоілюстрації та таблиці до матеріалу звіту. За результатами обстеження були виявлені сліди на стелях і стінах деяких приміщень квартири, які можна ідентифікувати, як сліди, які характерні для ушкоджень оздоблення після залиття водою. Звіт також містить перелік і об`єм ремонтно-відновлювальних робіт, які необхідно виконати.

Допитана в суді першої інстанції як свідок третя особа ОСОБА_5 пояснила, що її чоловіку на праві власності належала квартира АДРЕСА_3 . З сусідами жили приязно, не було конфліктів. Тричі мало місце підтоплення, два останніх рази у 2020 році та 2025 році. 13 березня 2025 року на їхній квартирі проживав чоловік, який був внутрішньо переміщеною особою, включив пральну машину, був сильний перепад тиску, зірвало кран та сталося підтоплення. Однак, вказані порушення були зразу усунуті. Вказувала, що чекала коли сусіди подзвонять, щоб домовитися за компенсацію, однак до них ніхто не звертався.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що факт залиття квартири позивачки та вина відповідача підтверджуються актом від 13 березня 2025 року, звітом про оцінку збитків та показами свідків. Суд, врахувавши покази свідка ОСОБА_5 , встановив, що у квартирі АДРЕСА_3 , яка розташована поверхом вище квартири АДРЕСА_5 , зірвало кран, що стало причиною залиття квартири, яка належить позивачці. Встановивши ці обставини, суд застосував презумпцію вини заподіювача шкоди, передбачену статтею 1166 ЦК України.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, шкода завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Так, ч. 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За загальними правилами деліктних зобов`язань, закріплених ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З аналізу наведеної статті ЦК України вбачається, що відсутність своєї вини відповідно до вимог ч. 2 ст. 1166 ЦК України має доводити саме заподіювач шкоди, а не позивач має доводити наявність вини відповідача, хоча він не позбавлений цього права.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 761/12945/19).

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Верховний Суд у постанові від 27 березня 2019 року у справі №643/19078/15 вказав на те, що відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Так, встановивши, що 13.03.2025 року внаслідок неналежного виконання відповідачем, який є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , своїх обов`язків по утриманню належного йому майна відбулось затоплення квартири за адресою: АДРЕСА_4 , власником якої є позивачка, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність завдання останній матеріальної шкоди, пов`язаної з пошкодженням її майна.

Крім того, в суді першої інстанції дружина відповідача ОСОБА_5 не заперечувала факту залиття квартири позивачки у зв`язку з тим, що 13 березня 2025 р. в їх квартирі при з`єднанні пральної машини зірвало кран.

Водночас жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності вини у завданні шкоди стороною відповідача надано не було, як і не було надано доказів того, що такі пошкодження майна позивача виникли в інший період часу, а саме до зазначеної в позовній заяві події.

Також, суд першої інстанції правильно визначив розмір завданої відповідачем матеріальної шкоди — 22 635 грн., оскільки він підтверджується вищезазначеним звітом з оцінки вартості ремонтно-відновлювальних робіт та не спростований відповідачем, хоча це є процесуальним обов`язком останнього, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди, яка не була ним спростована.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до ст.ст. 23, 1167 ЦК України позивач має право на відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди — 5 000 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, оскільки судом було враховано характер страждань позивачки, обсяг заподіяної унаслідок протиправних дій відповідача шкоди та обставини, за яких така шкода була заподіяна.

Доводи апеляційної скарги про те, що акт від 13 березня 2025 року є неналежним та недопустимим доказом, колегія суддів відхиляє, оскільки недотримання форми акта не спростовує факту залиття відповідачем квартири позивачки, а вказані в акті обставини відповідачем не спростовані, а навпаки знайшли своє підтвердженнях у показаннях допитаного в суді першої інстанції свідка ОСОБА_5 , яка є членом сім`ї відповідача.

Схожі висновки містяться в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №727/2372/18.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повна постанова складена 21 вересня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Хома М.В.