Вирок від 20 вересня 2026 р. у справі №336/129/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 21.09.2026 Справа№ 336/129/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/807/901/26Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Єдиний унікальний № 336/129/25Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі матеріали кримінального провадження №12024082080001625, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.10.2024 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Бердянської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 06 липня 2026 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Іванівка Кам`янка-Дніпровського району Запорізької області, громадянина України, який має середню освіту, неодруженого, який, зі слів, має малолітнього сина, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично мешкав за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , раніше в силу ст. 89 КК України не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, -

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_8

обвинуваченого – ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

захисника – адвоката ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції)

в с т а н о в и л а:

Вироком Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 06 липня 2026 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Вирішено питання щодо цивільного позову та речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно вироку суду, ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він у невстановлений в ході досудового розслідування час, але не пізніше 19 жовтня 2024 року, у період дії воєнного стану, відповідно Указу Президента №64/2022 від 24.02.2022 та продовженого Указом Президента України №740/2024 від 23.10.2024 року, знаходячись біля будинку АДРЕСА_3 , побачив металевий гараж, який належить на праві власності потерпілому ОСОБА_10 . Підійшовши до гаражу та частково відігнувши металеві ворота, ОСОБА_7 побачив головку блока циліндрів на авто Москвич ИЖ 412, 1979 року випуску, стартер на авто Москвич ИЖ 412, 1979 року випуску, масляний піддон на авто Москвич ИЖ 412, 1979 року випуску, 2 упаковки зварювальних електродів «Monolit» по 5 кг, паяльну лампу ЛП-2/ЛП-2М, 2 кутові шліфувальні машинки «EMISMANANGLEGRINDER», струбцину, бензопилу «ShtilMS 280», ромбовий домкрат синього кольору, які належали на праві власності потерпілому ОСОБА_10 , після чого ОСОБА_7 визначив їх предметом свого злочинного посягання.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення майна, вчинене в умовах воєнного стану, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає та він діє таємно, в період часу з 19 жовтня 2024 року по 20 жовтня 2024 року ОСОБА_7 , шляхом відгинання металевих воріт, проник до приміщення гаражу та викрав вищевказану головку блока циліндрів на авто Москвич ИЖ 412, 1979 року випуску, вартість якої складає 16166 гривень 67 копійок, стартер на авто Москвич ИЖ 412, 1979 року випуску, вартість якого складає 1953 гривні 33 копійки, масляний піддон на авто Москвич ИЖ 412, 1979 року випуску, вартість якого складає 663 гривні 33 копійки, 2 упаковки зварювальних електродів «Monolit» по 5 кг, вартість яких складає 1386 гривень 70 копійок, паяльну лампу ЛП-2М, вартість якої складає 845 гривень 70 копійок, кутову шліфувальну машинку «EMISMANANGLEGRINDER» з саморобною боковою дерев`яною ручкою, вартість якої складає 609 гривень 00 копійок, кутову шліфувальну машинку «EMISMANANGLEGRINDER» без захисного кожуха, вартість якої складає 507 гривень 50 копійок, струбцину вартість якої складає 250 гривень 00 копійок, бензопилу «ShtilMS 280» без пильної рами, вартість складає 12 166 гривень 33 копійки, ромбовий домкрат синього кольору, вартість якого складає 490 гривень 00 копійок.

Далі ОСОБА_7 покинув місце вчинення злочину, разом з викраденим майном, розпорядившись ним в подальшому на власний розсуд, спричинивши своїми діями потерпілому ОСОБА_10 матеріальну шкоду у розмірі 35 038 гривень 56 копійок.

Таким чином, ОСОБА_7 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у інше приміщення, вчинене в умовах воєнного стану, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.

Указані обставини учасниками судового провадження не оспорюються.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Бердянської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 01.10.2024 стосовно ОСОБА_7 скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарання за цим вироком, а також призначеного покарання за вироком Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 02.06.2026 остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією майна. В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує, що ОСОБА_7 раніше був засуджений вироком Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 02.06.2026, а кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, за яке ОСОБА_7 засуджено вироком Шевченківського районного суду, останній вчинив до ухвалення вироку Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 02.06.2026, який не набрав законної сили.

При цьому, як наголошує апелянт, за змістом ч. 4 ст. 70 КК України, моментом у часі, що дає підстави для застосування вказаної норми при призначенні покарання є саме дата постановлення обвинувального вироку, а не набрання ним законної сили, як про це висловила позицію Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 766/39/17 від 01.06.2020.

Таким чином, як зазначає апелянт, суд при призначенні остаточного покарання мав би застосувати положення ч. 4 ст. 70 КК України та застосувати принцип поглинення, повного або частково складання призначений покарань, враховуючи попередній вирок Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 02.06.2026, чого не зробив, тобто не застосував закон, який підлягає застосуванню, а отже неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Крім того, прокурор вважає, що неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом положень ч. 4 ст. 70 КК України та не призначення остаточного покарання ОСОБА_7 за сукупністю кримінальних правопорушень, призвело до призначення остаточного покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу та просила вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та визнати ОСОБА_7 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарання за цим вироком, а також призначеного покарання за вироком Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 02.06.2026 остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією майна, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_9 , який вирішення апеляційної скарги поклав на розсуд суду, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно із ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), поєднаному з проникненням у інше приміщення, вчинене в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються встановленими органом досудового розслідування обставинами, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Як вбачається з вироку суду, при призначенні покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості скоєного, яке закон відносить до тяжких злочинів, відомості про особу обвинуваченого, який вважається раніше не судимою особою, має статус військовослужбовця, посередню характеристику з місця служби, не має міцних соціальних зв`язків.

При цьому, розглядаючи питання про застосування ч. 4 ст. 70 КК України суд першої інстанції зазначав, що вироком Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року у справі № 331/2053/25 ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 307 КК України, і йому на підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено остаточне покарання у виді шести років позбавлення волі із конфіскацією майна. На час розгляду справи судом першої інстанції вирок законної сили не набрав. При цьому, суд першої інстанції вважав, що саме від набрання попереднім вироком законної сили залежить і можливість призначення остаточного покарання, тому у разі набрання вироком Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року у справі № 331/2053/25 законної сили, питання про застосування покарання за наявності кількох вироків може бути вирішено в порядку, передбаченому п. 11 ч. 1 ст. 537, ст. 539 КПК України судом, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

У ч. 4 ст. 70 КК України зазначено, що за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Оскаржуваним вироком суду від 06 липня 2026 року, встановлено, що ОСОБА_7 вироком Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року у справі № 331/2053/25 ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 307 КК України, і йому на підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено остаточне покарання у виді шести років позбавлення волі із конфіскацією майна.

При цьому, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України за оскаржуваним вироком ОСОБА_7 вчинив не пізніше 19 жовтня 2024 року, тобто до постановлення вироку Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року.

Таким чином, суд при призначенні остаточного покарання мав би застосувати положення ч. 4 ст. 70 КК України та застосувати принцип поглинення, повного або часткового складання призначених покарань, враховуючи попередній вирок Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року, чого не зробив, тобто не застосував закон, який підлягає застосуванню, а отже неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, пославшись на те, що вказаний вирок суду від 16.09.2024 року не набрав законної сили.

Як зазначено у постанові Верховного суду України від 19.02.2025 у справі № 759/22685/23 «за змістом ч. 4 ст. 70 КК, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання призначається за правилами, визначеними частинами 1-3 цієї статті (сукупність кримінальних правопорушень).

Отже, законодавець чітко визначив момент у часі щодо необхідності застосування правил, передбачених приписами ч. 4 ст. 70 КК - постановлення обвинувального вироку, а не набрання ним законної сили.

Ця позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові ОП ККС ВС від 01 червня 2020 року (справа № 766/39/17, провадження № 51-8867кмо18)».

Більш того, з відомостей, які наявні у відкритому доступі, вбачається, що станом на час апеляційного розгляду, вирок Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року набрав законної сили.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справ в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Статтею 413 КПК України передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Тому, вирок суду першої інстанції на підставі п. 4 ч.1 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України в частині призначеного ОСОБА_7 покарання не може залишатися в силі та підлягає не зміні, а скасуванню з постановленням за правилами ст.420 КПК України апеляційним судом нового вироку, адже, погіршується становище обвинуваченого.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів буде призначене судом першої інстанції покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі, з призначенням на підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточного покарання шляхом часткового складання призначених покараньм за даним вироком та за вироком Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року у виді позбавлення волі строком на 6 років 6 місяців з конфіскацією майна.

Відтак, апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення..

У зв`язку з призначенням остаточного покарання ОСОБА_7 на підставі вимог ч. 4 ст. 70 КК України ОСОБА_7 належить зарахувати у строк покарання за цим вироком покарання у виді позбавлення волі фактично відбуте за вироком Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420 КПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора Бердянської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_6 - задовольнити.

Вирок Шевченківського районного суду міста Запоріжжя суду від 06 липня 2026 року у кримінальному провадженні №12024082080001625 від 26.10.2026 щодо ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України - скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років. Шляхом часткового складання призначених покарань за даним вироком та за вироком Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року, визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років 6 (шість) місяців з конфіскацією майна.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з дня набрання вироку законної сили, тобто з 21 вересня 2026 року.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі фактично відбуте за вироком Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року (а саме з 12 лютого 2025 року по 21 вересня 2026 року включно, тобто по день набрання вироком законної сили).

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду безпосередньо як до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий суддяСуддяСуддя

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4