Вирок від 22 вересня 2026 р. у справі №602/456/26 — Лановецький районний суд Тернопільської області

Справа № 602/456/26

Провадження № 1-кп/602/87/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. Лановецький районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого ОСОБА_1

при секретарях ОСОБА_2

ОСОБА_3

за участю сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ланівці кримінальне провадження № 62025050010037519 від 07 жовтня 2025 року про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Темногайці Шумського району Тернопільської області, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, одруженого, що має на утриманні двох неповнолітніх дітей, військовослужбовця, мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Лановецького районного суду Тернопільської області від 22 січня 2024 року за ч.4 ст.296 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, на підставі ст..75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -

в с т а н о в и в :

11 грудня 2024 року відповідно до указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 «Про загальну мобілізацію», громадянина ОСОБА_7 призвано на військову службу під час мобілізації та призначено в команду військової частини НОМЕР_1 .

11 грудня 2024 року солдата ОСОБА_8 , який прибув із військової частини НОМЕР_2 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду такелажника такелажного відділення взводу забезпечення роги забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення, вос - 713936А військової частини НОМЕР_1 .

Згідно із ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» було введено воєнний стан на всій території України, який триває до теперішнього часу.

Солдат ОСОБА_9 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю й гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від їх вчинення товаришів по службі, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства. Військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності військовій присязі.

Натомість, солдат ОСОБА_9 , діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України, став на шлях вчинення злочину (кримінального правопорушення) проти встановленого порядку несення військової служби, за наступних обставин.

02 березня 2025 року близько 17 години 00 хвилин у солдата ОСОБА_9 , який перебував в місці тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 (поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 ), виник умисел на самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 з метою тимчасового ухилення від військової служби.

Тоді ж, 02 березня 2025 року о 17 годині 00 хвилин солдат ОСОБА_9 , реалізуючи свій злочинний умисел з метою тимчасового ухилення від військової служби, самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 та відправився до місця свого проживання.

У період з 17 години 00 хвилин 02 березня 2025 року по 15 квітня 2026 року (крім періоду із 26 червня 2025 року по 01 липня 2025 року у зв`язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні в КНП «Лановецька міська лікарня»), військовослужбовець військової служби ОСОБА_9 , перебував поза межами розташування військової частини НОМЕР_1 (тимчасова дислокація АДРЕСА_2 ) та свої службові обов`язки не виконував, проводячи час на власний розсуд.

Таким чином, солдат військової служби ОСОБА_9 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , всупереч вимог ст. ст. 9, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 – 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, з метою тимчасового ухилення від військової служби, о 17 годині 00 хвилин 02 березня 2025 року самовільно залишив розташування 5 стрілецької роги 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , що за адресою в місці тимчасової дислокації АДРЕСА_2 та проводячи час на власний розсуд по 15 квітня 2026 року (крім періоду із 26 червня 2025 року по 01 липня 2025 року у зв`язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні в КНП «Лановецька міська лікарня»),чим вчинив самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Свою вину у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачений ОСОБА_5 визнав повністю і в судовому засіданні пояснив, що дійсно 02 березня 2025 року він залишив місце несення служби і поїхав додому. При цьому він не брав відпустки і нікого не попереджав про свій від`їзд. Причиною самовільного залишення місця служби стало те, що він хотів побути зі своїми малолітніми дітьми. З 02 березня 2025 року і до моменту свого затримання на місце несення служби він не повертався і командування про своє місцезнаходження не повідомляв. Він вважав, що оскільки вже раз зміг повернутися з СЗЧ до військової части, то можна буде це зробити ще раз. Свою вину у вчиненні кримінального правопорушення він визнає повністю та щиро кається.

Крім визнання своєї вини у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вина обвинуваченого ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення доведена наступними доказами, що ретельно перевірені та оцінені з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності кожен окремо та у взаємозв`язку для ухвалення даного процесуального рішення, які суд враховує та бере до уваги.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що він був командиром взводу, коли військова частина дислокувалася в Лимані Донецької області. В той час солдат ОСОБА_5 був прикомандирований до їхньої військової частини і виконував бойове завдання. 02 березня 2025 року при перевірці було виявлено його відсутність. По даному факту проводилося розслідування, солдата ОСОБА_5 намагалися найти на території, телефонували до нього, але він не відповідав. Після цього його подали в СЗЧ, з якого останній по даний час у військову частину не повернувся.

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 07 жовтня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за ч.4 ст.408 КК України, номер кримінального провадження 62025050010037519, по факту самовільного залишення 02 березня 2025 року місця несення служби солдатом ОСОБА_5 у районі н.п. Лиман Донецької області в умовах воєнного стану.

В подальшому правову кваліфікацію вчиненого кримінального правопорушення було змінено з ч.4 ст.408 КК України на ч.5 ст.407 КК України, згідно з Постановою про зміну кримінально-правової кваліфікації у кримінальному правопорушенні від 08 квітня 2026 року та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08 квітня 2026 року.

З повідомлення командира військової частини НОМЕР_1 від 07 травня 2025 року №1843/10433 вбачається, що ним було повідомлено територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м.Краматорськ про те, що за результатами службового розслідування за наслідками самовільного залишення військової частини було встановлено, що в діях солдата ОСОБА_5 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

Рішенням командира військової частини НОМЕР_1 затверджено АКТ службового розслідування по факту самовільного залишення підрозділу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

З рапорту командира НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 від 02 березня 2025 року вбачається, що 02 березня 2025 року близько 17 години 00 хвилин під час перевірки особового складу в місці тимчасового розташування 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 було виявлено відсутність такелажника такелажного відділення взводу забезпечення роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 , пошукові заходи належного результату не дали.

З доповіді командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2025 року про самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, призваним за мобілізацією ОСОБА_5 вбачається, що 02.03.2025 року близько 17 години 00 хвилин під час перевірки особового складу в місці тимчасового розташування 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 було виявлено відсутність такелажника такелажного відділення взводу забезпечення роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 , по даному факту лейтенантом ОСОБА_10 проводиться службове розслідування.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2025 року №788 за фактом самовільного залишення підрозділу ОСОБА_5 призначено службове розслідування.

Актом службового розслідування №15925 від 02.04.2025 року встановлено факт самовільного залишення солдатом ОСОБА_5 місця несення служби з 02.03.2025 року та вирішено звернутися до територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Краматорськ для надання правової оцінки.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.12.2024 року №353 солдат ОСОБА_5 вважаються таким, що приступив до виконання обов`язків за посадою з 10.12.2024 року.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2025 року №353 солдата ОСОБА_5 слід вважати таким, що самовільно залишив військову частину з 02.03.2025 року та зняти з усіх видів забезпечення військової части НОМЕР_1 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.04.2025 року №1723 службове розслідування по факту самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_5 вважається звершеним та вирішено звернутися до територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Краматорськ для надання правової оцінки діям ОСОБА_5 по факту самовільного залишення військової частини з 02.03.2025 року.

Як вбачається з довідки від 12.12.2025 року №1079, виданої КНП «Лановецька міська лікарня», ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 26.06.2025 року по 01.07.2025 року проходив стаціонарне лікування в терапевтично-неврологічному відділенні лікарні з приводу: д-з: Струс головного мозку.

Відповідно до ухвали Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 листопада 2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України на підставі ч.5 ст.401 КК України, а кримінальне провадження відносно нього закрите.

Судом досліджені характеризуючі дані обвинуваченого.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Судом також врахована позиція ЄСПЛ, викладена у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року – «... що при оцінці доказів, суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків».

Дослідивши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, знайшла своє підтвердження в судовому засіданні і доведена повністю поза розумним сумнівом.

Захисник обвинуваченого просить визнати недопустимими докази, пов`язані з проведенням службового розслідування, оскільки прокурором надано лише копії документів, а не оригінали, як це передбачено кримінально-процесуальним законодавством.

Відповідно до ст..85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Згідно з ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманої внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

При цьому, підставою для визнання доказів недопустимими є не будь-яке порушення процесуального закону, а порушення фундаментальних прав і свобод особи.

В даному випадку захисник просить визнати докази недопустимими з мотивів того, що були надані лише їх копії, не ставлячи під сумнів фактичні дані, викладені у вказаних документах.

Разом з тим, в ході судового розгляду було допитано обвинуваченого ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_10 , які повністю підтвердили обставини, викладені в матеріалах службового розслідування, жодних заперечень щодо фактичних даних не висловлювали.

Також, копії матеріалів службового розслідування, які були надані стороною обвинувачення, є належним чином посвідченні.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що оскільки обвинуваченим ОСОБА_5 не заперечуються, а навпаки в наданих суду поясненнях підтверджуються обставини, викладені в матеріалах службового розслідування, тому в наданні суду копій матеріалів службового розслідування, які є належним чином посвідченими, не вбачається порушення фундаментальних прав і свобод особи, а отже вказані докази є допустимими.

Отже, суд повно і всебічно розглянувши кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_5 , проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає, що фактичні обставини у даному кримінальному провадженні встановлені у спосіб, визначений кримінальним процесуальним законом, та винуватість обвинуваченого у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3233-ІХ від 13.07.2023 року), є доведеною та кваліфікує його дії за ч. 5 ст.407 КК України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3233-ІХ від 13.07.2023 року), як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, суд виходить із того, що відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд відповідно до вимог ст. ст.50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

З урахуванням наведених положень законодавства, при призначенні покарання суд відповідно до вимог ст..65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке згідно з положеннями ч. 5 ст.12 КК України класифікується як тяжкий злочин.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 є щире каяття.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 є вчинення злочину особою повторно.

Також при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує особу винного, який є людиного молодого, працездатного віку, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на обліках в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, раніше притягувався кримінальної відповідальності, негативно характеризується по місцю несення служби та посередньо по місцю проживання.

Суд також враховує підвищену суспільну небезпечність кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби (військових кримінальних правопорушень), в тому числі, пов`язаних із самовільним залишенням військовослужбовцями військової частини або місця служби, вчинення яких в умовах воєнного стану негативно впливає на боєготовність та боєздатність підрозділів Збройних Сил України та створює загрозу національній безпеці держави, її територіальній цілісності і суверенітету.

З огляду на викладене, та виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації та приймаючи до уваги, що покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу, суд у даному конкретному випадку вважає за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 5 ст.407 КК України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3233-ІХ від 13.07.2023 року).

Підстав для застосування положень ч. 1 ст.69, ч. 1 ст.75 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд не знаходить, оскільки відповідно до вимог закону про кримінальну відповідальність, у разі засудження особи за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, призначення покарання нижчого від найнижчої межі, встановленою санкцією відповідної статті чи призначення іншого, більш м`якого виду основного покарання, не передбаченого санкцією статті, як і прийняття рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням не допускається.

На переконання суду, покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією інкримінованої обвинуваченому ОСОБА_5 частини статті, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, в тому числі проти встановленого порядку несення військової служби (військових кримінальних правопорушень), забезпечить співрозмірність діяння та кари, а також не суперечитиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Як вбачається з Протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 15 квітня 2026 року ОСОБА_5 було затримано 15 квітня 2026 року о 17 годині 41 хвилина в кабінеті прийому громадян ВП №1 Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області.

Судом також встановлено, що згідно з ухвалою слідчого судді Лановецького районного суду Тернопільської області від 17.04.2026 року у справі №602/403/26 щодо ОСОБА_5 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави на строк до 17 години 40 хвилин 14 червня 2026 року.

Надалі, ухвалами Лановецького районного суду Тернопільської області від 20.05.2026 року, 06.07.2026 року та 28.08.2026 року у справі №602/456/26 щодо ОСОБА_5 було продовжено строк тримання під вартою до 26.10.2026 року.

Таким чином, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_5 перебуває під вартою з 15.04.2026 року, на підставі ч. 5 ст.72 КК України, в строк призначеного покарання за даним вироком обвинуваченому ОСОБА_5 слід зарахувати строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

За змістом статей 369,374 КПК України у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення, в тому числі запобіжних заходів до набрання вироком законної сили, та мотиви його ухвалення.

За наведеного, та враховуючи призначення обвинуваченому ОСОБА_5 покарання у вигляді позбавлення волі, з огляду на наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України у даному кримінальному провадженні, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганню спробам обвинуваченого переховуватися від суду, ризик чого значно підвищується за умови обізнаності обвинуваченого із призначеним йому покаранням за вчинене кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, але не довше ніж до 22.11.2026 року.

Судом встановлено, що у цьому кримінальному провадженні процесуальні витрати та речові докази відсутні.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.368 – 371, 373 – 375, 392 КПК України, суд, -

засудив:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_5 рахувати з моменту його затримання, тобто з 15 квітня 2026 року, зарахувавши в строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення відповідно до ч. 5 ст.72 КК України, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід, застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді тримання під вартою, продовжити до набрання вироком законної сили, але не довше ніж до 22.11.2026 року.

Даний вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

На даний вирок може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області через Лановецький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя: ОСОБА_11