Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №523/5237/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Суд: Пересипський районний суд міста Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:

Дата: 21 вересня 2026 р.

Справа: №523/5237/25

Суддя: Мурманова І. М.

Справа № 523/5237/25

Провадження №2/523/3014/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого судді – Мурманової І.М.

за участі секретаря судового засідання – Сивак К.С.

представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Гайдашук К.В.

відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Пересипського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач та відповідач у справі є адвокатами. Між сторонами у 2022 році виник особистий конфлікт, в результаті якого ОСОБА_2 звернувся зі скаргою від 20.12.2023 року щодо поведінки позивача до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області.

Позивач зазначає, що в результаті умисний дій відповідача суто особистий конфлікт було перенесено у професійну площину, про який стало відомо широкому колу осіб. З урахуванням викладеного позивач просить:

визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, поширену ОСОБА_2 на засіданні Ради адвокатів Одеської області, що відбулось 17.01.2024 року, інформацію щодо ОСОБА_1 , а саме твердження, що він причетний до зникнення електронних документів, які містились в скоринці електронної пошти Комітету захисту професійних прав адвокатів та реалізації гарантій адвокатської діяльності Ради адвокатів Одеської області;

визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, поширену ОСОБА_2 на засіданні Ради адвокатів Одеської області, що відбулось 17.01.2024 року, інформацію щодо ОСОБА_1 , а саме твердження, що відчуження корпоративних прав ОСОБА_2 в адвокатському об`єднанні «АЛГІЗ» за участі ОСОБА_1 відбулися неправомірно та з порушенням чинного законодавства;

визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, поширену ОСОБА_2 на засіданні Ради адвокатів Одеської області, що відбулось 17.01.2024 року, інформацію щодо ОСОБА_1 , а саме твердження, що він якимось чином причетний до приїзду працівників ТЦК та СП до Ради адвокатів Одеської області та їх звернення до ОСОБА_2 ;

зобов`язати ОСОБА_2 протягом 10 днів спростувати у той самий спосіб, поширену на засіданні Ради адвокатів Одеської області, що відбулось 17.01.2024 року вищезазначену недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 ;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі: 250 000 гривень;

стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 18 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, призначено розгляд справи в судове засідання.

На адресу суду 21.05.2025 року (вх. № 19681) надійшов відзив на позовну заяву за підписом відповідача ОСОБА_2 (а.с.72-77).

В подальшому, 29.05.2025 року (вх. № 21296) на адресу суду надійшло клопотання за підписом представника позивача адвоката Бец Наталії Андріївни про прийняття до розгляду заяви про зміну предмету позову (а.с.89-96).

Крім іншого, 04.06.2025 року (вх. № 21978) за підписом представника позивача адвоката Бец Наталії Андріївни надійшла відповідь на відзив (а.с.98-101).

Ухвалою суду від 24 червня 2025 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бец Наталії Андріївни про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог – задоволено.

Прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог в редакції від 29.05.2025 року (вх. № 21296) та продовжено розгляд справи за наступними позовними вимогами:

Визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, поширену ОСОБА_2 на засіданні Ради адвокатів Одеської області, що відбулося 17.01.2024, інформацію щодо ОСОБА_1 , а саме твердження, що він причетний до зникнення електронних документів, які містилися в скриньці електронної пошти Комітету захисту професійних прав адвокатів та реалізації гарантій адвокатської діяльності Ради адвокатів Одеської області.

Визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, поширену ОСОБА_2 на засіданні Ради адвокатів Одеської області, що відбулося 17.01.2024 року, інформацію щодо ОСОБА_1 , а саме твердження, що відчуження корпоративних прав ОСОБА_2 в адвокатському об`єднанні «АЛГІЗ» за участі ОСОБА_1 відбулися неправомірно та з порушеннями чинного законодавства.

Визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, поширену ОСОБА_2 на засіданні Ради адвокатів Одеської області, що відбулося 17.01.2024 року, інформацію щодо ОСОБА_1 , а саме твердження, що він якимось чином причетний до приїзду працівників ТЦК та СП до Ради адвокатів Одеської області та їх звернення до ОСОБА_2 .

Визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, поширену ОСОБА_2 у своїй скарзі від 20.12.23 інформацію щодо ОСОБА_1 , а саме твердження, що він, маючи доступ до електронної пошти комітету, видалив всю інформацію, яка зберігалась в переписці членів комітету, що призвело до тимчасових труднощів в роботі комітету та, використовуючи правовий статус адвоката, став зводити особисті рахунки та мститись, недобросовісно користуватись отриманою конфіденційною інформацією, порушив правила адвокатської етики, зокрема, положення, які стосуються чесності та добропорядної репутації адвоката, поваги до професії адвоката, неприпустимості конфлікту інтересів, конфіденційності, засад відносин між адвокатами.

Зобов`язати ОСОБА_2 протягом десяти днів спростувати у той самий спосіб, поширену вищезазначену недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 250 000,00 грн. (двісті п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3750,00 грн.

В подальшому, ухвалою суду від 23.07.2025 року було відмовлено ОСОБА_2 у прийнятті до провадження зустрічного позову до ОСОБА_1 про захист честі та гідності (а.с.154-155).

Постановою Одеського апеляційного суду від 30.10.2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення.

Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 23 липня 2025 залишено без змін (а.с.191-193).

На адресу суду 31.03.2026 року (вх. №14862) надійшло клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи доказів, а саме відеозапису (а.с.204-205).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвоката Гайдашук Каріна Валентинівна позовні вимоги підтримала в повному обсязі, зазначила, що досліджені докази дають можливість стверджувати, що поширені неправдиві відомості є такими, що принижують ділову репутацію, що для адвоката є важливим, а тому позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 зазначив, що позовні вимоги не визнає, підтримує відзив наданий на позовну заяву та зазначив, що переглядаючи відео засідання, він не побачив там жодних образливих моментів в сторону адвоката Козлова О.О., оскільки він лише висловлював власну позицію.

Заслухавши пояснення сторін, сторони позивача, яка наполягала на задоволенні позову, сторони відповідача, який просив відмовити в задоволенні позову, дослідивши матеріали справи, відеозапис, встановивши факти і відповідні їм правовідносин, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Так, відповідно до заяви про зміну предмету позову, позивач зазначає, що відповідачем були наведені недостовірні дані, а саме:

ОСОБА_1 , як колишній голова комітету, маючи доступ до електронної пошти комітету видалив всю інформацію, яка зберігалась в переписці членів комітету;

ОСОБА_1 , використав конференційну інформацію, яку він нібито отримав від ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 , якимось чином причетний до приїзду працівників ТЦК та СП до Ради адвокатів Одеської області.

Судом досліджуються наступні документи:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва №1828 від 01.12.2009 року є адвокатом. Свідоцтво видане Одеським обласним КДКА (а.с.16).

ОСОБА_2 являється адвокатом на підставі Свідоцтва №2171 від 28.02.2012 року, виданого Одеським обласним КДКА (а.с.17).

Так, відповідно до скарги з уточненнями (а.с.23-27) адвокат Семенов В.І. звернувся до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області щодо поведінки адвоката ОСОБА_1 , згідно якої зазначив наступне:

19.01.2017 року за заявою стягувача ОСОБА_3 було відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу в розмірі: 634 572, 00 грн, з 2018 року жодних активних виконавчих дій не проводилось.

В 2019 році ним та ОСОБА_1 та деякими іншими адвокатами було започатковано адвокатське об`єднання «Алгіз», частка яких становила 48,9%. Фактично керували адвокатським об`єднанням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Протягом діяльності адвокатського об`єднання Семенов В.І. та ОСОБА_1 багато разів приймали участь у різних справах, ділились інформацією по особистим справам, як партнери, включаючи проблеми правового характеру, які стосувались судових та виконавчих проваджень. ОСОБА_1 був обізнаний щодо майнового стану ОСОБА_2 , неодноразово обговорювалась доказова базова та правова позиція по справі із ОСОБА_3 . ОСОБА_1 надавав поради щодо тактики дій, як боржника.

В 2022 році стався конфлікт у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 відмовився віддавати частку грошей отриманих від клієнтів у справах, де участь, як адвокат приймав ОСОБА_2 . Як умову повернення коштів за справи, ОСОБА_1 висунув вимогу про передачу всіх корпоративних прав, які належали ОСОБА_2 в адвокатському об`єднанні «Алгіз».

На початку 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стався суто особистий конфлікт, який став позначатися на діяльності органів адвокатського самоврядування в Одеській області, зокрема на діяльності Комітету захисту прав адвокатів Ради адвокатів Одеської області, який очолював ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 , як колишній голова зазначеного комітету, маючи доступ до електронної пошти, видалив всю інформацію, яка зберігалась в переписці членів комітету, що призвело до тимчасових труднощів в діяльності комітету. Дана ситуація розглядалась на одному із засідань Ради адвокатів Одеської області.

В лютому 2023 року після багатьох років відсутності будь-якої активності у виконавчому провадженні за заявою ОСОБА_3 розпочалась процедура звернення стягнення на частку ОСОБА_2 в адвокатському об`єднанні «Алгіз». ОСОБА_1 одразу направив листа до приватного виконавця про бажання придбати частку в об`єднанні, яка належить ОСОБА_2 . Про початок процедури ОСОБА_2 не було повідомлено.

В червні 2023 року в результаті завершення процедури звернення стягнення, про хід якої не було відомо ОСОБА_2 ОСОБА_1 отримав частку належну ОСОБА_2 .

04.07.2023 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_3 договір про надання правової допомоги у даному виконавчому провадженні. Таким чином, діючи від імені адвокатського об`єднання «Алгіз» адвокат Козлов О.О. надавав правову допомогу клієнту, інтереси якого суперечили інтересам колишнього партнера-засновника даного об`єднання.

17.08.2023 року перед запланованою поїздкою в Республіку Молдова на конференцію адвокатів в якості представника Ради адвокатів Одеської області, Козлов О.О. звернувся до державного виконавця з клопотанням про обмеження у праві виїзду за кордон.

Здійснюючи представництво ОСОБА_3 у виконавчому провадженні та використовуючи правовий статус адвоката, Козлов О.О. став зводити особисті рахунки та мститись, недобросовісно користуючись отриманою від ОСОБА_2 конференційною інформацією, чим порушив правила адвокатської етики, зокрема положення, які стосуються чесності та добропорядної репутації адвоката, поваги до професії адвоката, неприпустимості конфлікту інтересів, конфіденційності, засад відносин між адвокатами.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що вважає, що ОСОБА_1 розголосив адвокатську таємницю, до поняття якої Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльністю» відносить будь-які відомості та дані, що отримані адвокатом у зв`язку з професійною діяльністю. Інформацію щодо справи ОСОБА_3 було отримано ОСОБА_1 від ОСОБА_2 , не як громадянином у приватному житті, а саме як партнером адвокатського об`єднання «Алгіз».

Уточнена скарга доповнена тим, що адвокати Семенов В.І. та Козлов О.О. є членами Ради адвокатів Одеської області та здійснюють свою діяльність в м. Одесі.

Уточнена прохальна частина скарги згідно якої ОСОБА_2 просить притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України.

Згідно рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області від 09 липня 2024 року м. Ужгород комісія вирішила:

Притягнути адвоката ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Застосовати до адвоката Козлова Олександра Олександровича дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на 2 місяці (а.с.28-33).

В рішенні комісії щодо розголошення відомостей зазначено «…Враховуючи такі приписи цих нормативних актів щодо презумпції невинуватості адвоката, Дисциплінарна палата вважає, що скаржник не був клієнтом адвоката Козлова О.О., оскільки не довів протилежне. А тому визнає, що скарга адвоката Семенова В.І. в частині доводів про розголошення адвокатом ОСОБА_1 адвокатської таємниці стосовно скаржника не містить даних про вчинення адвокатом ОСОБА_1 дисциплінарного проступку та не дає підстав для притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності.

Разом з цим, Дисциплінарна комісія зазначила, що «…відповідно до ст. 9 Правил адвокатської етики під конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між особистими інтересами адвоката та його професійними правами і обов`язками перед клієнтом, наявність якої може вплинути на об`єктивність або неупередженість під час виконання адвокатом його професійних обов`язків, а також на вчиненні чи не вчинення ним дій під час здійснення адвокатської діяльності.

Ураховуючи обставини справи, Дисциплінарна палата приходить до переконання, що адвокат Козлов О.О. прийнявши до виконання доручення згідно з відповідним договором від 04.07.2023 року №593/04-07 на надання громадянину ОСОБА_3 правничої допомоги у виконавчому провадженні № 53254958, боржником у якому є скаржник (його колишній партнер АО «Алгіз») і у якому на користь адвоката ОСОБА_1 було звернено стягнення на належну скаржнику частку у статутному капіталі АО «Алгіз» у погашення боргу перед адвокатом та професійними правами і обов`язками, наявність якої могла вплинути і вплинула на об`єктивність або неупередженість під час виконання адвокатом ОСОБА_1 його професійних обов`язків, а також на вчинення ним дій під час здійснення адвокатської діяльності.

Таким чином, Дисциплінарна палата встановила, що адвокат Козлов О.О. допустив порушення вимог ст.ст. 4, 8, 28 Закону і ст. 9 Правил адвокатської етики та невиконання обов`язків, передбачених ст. 28 Закону.»

Судом встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 року справа №260/4929/24, було розглянуто позов ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, Ради адвокатів Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення від 09.07.2024 року.

Зазначеним судовим рішенням позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення – задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області від 09.07.2024 року про притягнення адвоката ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на два місяці.

Визнано протиправним та скасовано рішення Ради адвокатів Одеської області №1/13/100 від 17.07.2024 року про припинення повноважень заступника Голови Ради адвокатів Одеської області ОСОБА_1 .

У вказаному рішенні зазначено, що в межах розгляду даної справи суд не вирішує питання наявності в діях адвоката ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, за яким його притягнуто до відповідальності.

Також, в рішенні суду зазначено, що судом встановлено, що в судовому засіданні 30 грудня 2024 року представник відповідача підтвердив, що такий конфлікт інтересів виник саме в момент укладення адвокатом Козловим О.О. договору про надання правової (правничої) допомоги № 593/04-07 з громадянином ОСОБА_3 , судом встановлено, що такий договір було укладено 04.07.2023 року, ОСОБА_1 був притягнутий до відповідальності 09.07.2024 року, тобто поза межами строку, передбаченого ст. 35 Закону річного строку.

Суд дійшов висновку, що якщо відповідач дійсно вважає наявність в діях адвоката Козлова О.О. конфлікту інтересів, він був зобов`язаний прийняти рішення про закриття дисциплінарної справи на підставі п.п. «б» п.49 Положення.

В рішенні зазначено, що таким чином, в межах розгляду цієї справи суд може надати правову оцінку рішенню КДКА Закарпатської області виключно у контексті дотримання відповідної процедури, не втручаючись у надану відповідачем юридичну оцінку доказам, зібраним у ході процедури проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката на предмет їх достатності (а.с.36-48).

Однак постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2025 р. рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі №260/4929/24 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

У вказаній постанові також зазначено, що в межах розгляду даної справи суд не вирішує питання наявності в діях адвоката ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, за яким його притягнуто до відповідальності, в межах розгляду цієї справи суд може надати правову оцінку рішенню Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Закарпатської області виключно у контексті дотримання відповідної процедури, не втручаючись у надану відповідачем юридичну оцінку доказам, зібраним у ході процедури проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката на предмет їх достатності.

Отже, з досліджених судом документів, встановлено, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області від 09.07.2024 року, оскаржувалось у суді, та встановлено, що приймаючи рішення суди виходили не з позиції доведення наявності чи відсутності дисциплінарного проступку ОСОБА_1 , а виходив з надання правової оцінки рішенню КДКА Закарпатської області виключно у контексті дотримання відповідної процедури, не втручаючись у надану відповідачем юридичну оцінку доказам.

Судом досліджується постанова про передачу-приймання корпоративних прав (майна боржника) частки у статутному капіталі Адвокатського об`єднання «АЛГІЗ» від 13.06.2023 року ВП № 53254958 постановлено: передати іншому учаснику (засновнику) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в межах виконавчого провадження № 53254958 при примусовому виконанні виконавчого листа №1527/2-5481/11 від 02.07.2013 року, що видав Суворовський районний суд м. Одеси наступне майно: 48,9% частки учасника в АО «АЛГІЗ», що належить боржнику: ОСОБА_2 .

У постанові зазначено, що відповідно до висновку про вартість об`єкта оцінки: 48,9% частки засновника/учасника у АО «АЛГІЗ», складає: 112 600, 00 грн (а.с.18-20).

Актом приймання-передачі частки у статутному капітали від 13.06.2023 року підписаним Головним державним виконавцем Суворовського ВДВС у місті Одесі Південного МУМЮ (м. Одеса) Тріфоновим О.Ю. та ОСОБА_1 сторони узгодили передачу та прийняття частки у Статутному капіталі Адвокатського об`єднання «АЛГІЗ» у розмірі:48,9%, яка в грошовому еквіваленті становить 24 450 гривень. (а.с.21-22).

Отже, з наданих доказів, та виходячи безпосередньо з наданих сторонами пояснень в судовому засіданні та тих, що були предметом розгляду комісії, судом встановлено, що між адвокатами Козловим О.О. та ОСОБА_2 виник особистий конфлікт, який в подальшому переріс в робочу площину.

Як встановлено із відеозапису, ОСОБА_2 зазначає, що конфлікт не може зупинитися, він почався рік потому, він був тихим, деякий час робота наладилась, але потім почали відбуватись інші ситуації щодо зникнення документів, в подальшому ОСОБА_1 викупив корпоративні права в рамках виконавчого провадження, потім ОСОБА_1 заключив договір з Вовком, звернувся до виконавця з заявою про накладення заборони на виїзд. Зазначив, що він тривалий час мовчав, але наразі має відповісти на всі дії щодо нього, припинення конфлікту стало можливим лише через звернення до КДКА. Він не є прихильником писання скарг, оскільки це впливає на інтереси всіх, але зупинити всю цю вакханалію стало можливим лише шляхом написання скарги.

Так, відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Стаття 55 Конституції України визначає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Частиною 1 ст. 201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Книга друга ЦК України регулює особисті немайнові права фізичної особи. За загальними положеннями особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно (ст. 269 названого Кодексу).

Згідно із ст. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Відповідно до ч.1 ст. 200 ЦК інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ч. 2 ст. 200 ЦК).

Відповідно до ст.275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, зокрема, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК).

Статтею 277 ЦК передбачено:

- фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації;

- спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію;

- поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний;

- спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила;

- спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до п.4, 6, 17 роз`яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Під поширенням інформації необхідно розуміти, зокрема: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти.

З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Як зазначалось вище, Конституцією України проголошено право кожного на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань.

Стаття 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини також регламентує право людини на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 27.02.2009 №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (пункт 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18).

Згідно з положеннями статей 277, 302 ЦК: позивач повинен довести 1) сам факт поширення інформації; 2) поширення інформації саме відповідачем; 3) порушення поширенням інформації його особистих немайнових прав; 4) має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Відповідач повинен довести, що поширена інформація є достовірною.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до ст. 277 ЦК України поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не містить поняття службової/посадової особи в частині створення та управління діяльністю адвокатського об`єднання як юридичної особи. У Правилах адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року (далі - Правила адвокатської етики), вживається термін "адвокат - керівник адвокатського об`єднання" під яким розуміють як одноосібного керівника об`єднання, так і члена колегіального керівного органу адвокатського об`єднання.

Законодавство прямо не врегульовує питання розмежування цивільно-правової відповідності за дії, вчинені адвокатом - членом адвокатського об`єднання, при виконанні своїх обов`язків, та самим адвокатським об`єднанням. Але системне тлумачення норм Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" дозволяє дійти висновку, що саме адвокат несе відповідальність за дії, вчинені при здійсненні адвокатської діяльності, вимогам чинного законодавства та присязі адвоката.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

З огляду на зазначене судом встановлено, що інформація яку позивач просить визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, була поширена адвокатом Семеновим Вадимом Іванович, у вигляді написання скарги та оголошена на засіданні Ради адвокатів Одеської області 17.01.2024 року публічно.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

В той же час, відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

З даного приводу суд зазначає, що порушена у позові вимога про: визнання недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, поширену ОСОБА_2 на засіданні Ради адвокатів Одеської області, що відбулося 17.01.2024 року, інформацію щодо ОСОБА_1 , а саме твердження, що він якимось чином причетний до приїзду працівників ТЦК та СП до Ради адвокатів Одеської області та їх звернення до ОСОБА_2 , суд розцінює, як оціночне судження.

З відеозапису судом встановлено, що ОСОБА_2 перераховує людей, які знали про місце їх перебування, та каже, що вийшов ОСОБА_1 , після чого запитує, якщо не він то хто?

В даному випадку дане твердження щодо причетності ОСОБА_1 до даної ситуації, є риторичним та оціночним, не містить ознаки наклепу, а тому не підлягає спростуванню та доведенню їх правдивості.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: І) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Стаття 200 ЦК України визначає, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Щодо вимоги про:

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

З даного приводу суд зазначає, що таке твердження було висловлене та відповідно було фактичним твердженням, що у свою чергу безпосередньо впливає на гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію позивача.

Щодо вимоги про:

Судом встановлено, що відчуження корпоративних прав відбулось в межах виконавчого провадження, що безпосередньо підтверджено матеріалами справи, а відтак, дані твердження є перекрученими, оскільки на думку суду, ОСОБА_2 , як безпосередній учасник виконавчого провадження, перебуваючи в статусі боржника мав реальну можливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, цікавитись ходом виконавчого провадження, оскаржити постанову про передачу-приймання корпоративних прав.

Щодо вимоги про:

Суд зазначає, що дане твердження також було предметом розгляду скарги в 2024 році, а відтак, оскільки судом встановлено, що дане твердження є фактичним твердженням відповідача та підлягає спростовуванню, як недостовірна.

Отже, провівши системний аналіз діючого законодавства України, взявши до уваги відповідну судову практику та роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, вивчивши процесуальні заяви сторін у справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду доведено факт вчинення відповідачем поширення інформації, як недостовірної, перекрученої та такої, що порушує особисті немайнові права та завдала шкоди позивачу, оскільки дані твердження створили негативне враження щодо позивача, як адвоката.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі: 250 000 гривень, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Обґрунтовуючи обсяг завданої моральної шкоди позивач зазначив, що є діючим адвокатом має велике коло спілкування і поширена інформація суттєво вплинула на ставлення друзів, знайомих, колег, підірвала авторитет позивача, як добропорядної, добросовісної, чесної, гідної людини, яка має бездоганну ділову репутацію.

Отже, позивач зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача, він отримав моральну шкоду, яка виразилась у нервових стресах, викликаних поширення серед визначеного кола осіб недостовірної негативної інформації щодо його особи.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Крім того, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Визначаючи розмір відшкодування за спричинену позивачу моральну шкоду, судом враховується характер спричиненої шкоди, а саме, що вона спричинена поширенням неправдивої, перекрученої інформації, щодо позивача.

Відтак, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір моральної шкоди в сумі: 250 000 гривень, є завищеним, а тому, суд приходить до висновку, що розмір компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду має становити 75 000 гривень, що на думку суду буде відповідати характеру спричиненої шкоди, глибині душевних страждань позивача.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

На підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Оскільки, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди задоволені в розмірі: 70%, відповідно з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у сумі: 2625 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 15, 16, 23, 200, 201, 271, 275, 277, 297, 299, 302ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76 - 82, 89, 141, 259, 263 – 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ) – моральну шкоду в розмірі: 75 000 гривень.

В решті позовних вимог – залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ) – понесені судові витрати в розмірі: 2625 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 22 вересня 2026 р.

Суддя:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua