Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №510/1513/26 — Ренійський районний суд Одеської області

РЕНІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Провадження № 2/510/2230/26

Справа № 510/1513/26

21 вересня 2026 року м. Рені Одеської області

Ренійський районний суд Одеської області у складі

головуючого судді Гончарової-Парфьонової О.О.

за участю секретаря Фурсової А.А.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Рені Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, -

встановив:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на нерухоме майно, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 29 вересня 2023 року вона домовилась з відповідачем про купівлю-продаж квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В той же день сторонами було укладено відповідний письмовий договір, предметом якого є вказана квартира.

Сторони домовились про усі суттєві умови договору та відбулося повне його виконання. Відповідач передав позивачу у власність обумовлене договором нерухоме майно, а позивач прийняла його та сплатила відповідачу визначену договором його вартість, почала користуватись ним, тобто фактично вступила у володіння та користування.

Через деякий час позивач звернулась до відповідача з проханням оформити договір купівлі-продажу відповідно до вимог діючого законодавства – посвідчити договір в нотаріальному порядку.

Однак, відповідач повідомив, що не може цього зробити, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу, він, хоча і був власником квартири, однак не зареєстрував належне йому нерухоме майно у відповідності до вимог закону.

Про існування цих обставин позивач, до укладення договору, обізнана не була. Перед укладенням угоди позивача було запевнено, що саме відповідач є власником вищезазначеного нерухомого майна.

При зверненні позивача до нотаріальної контори, їй було роз`яснено про неможливість нотаріального посвідчення договору та порекомендовано звернутись до суду.

На теперішній час, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору та приведення домовленості у відповідність до закону, що стало підставою для звернення позивача із позовом до суду.

Позивач у підготовче судове засідання не з`явилась, направила до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач у підготовче судове засідання не з`явився, від його представника – адвоката Златі Д.С. надійшла заява про визнання позовних вимог та розгляд справи без його участі та за відсутності відповідача.

Суд, розглянувши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дійсно, як встановлено судом, 29 вересня 2023 року сторони домовились про купівлю-продаж квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В той же день сторонами було укладено відповідний письмовий договір, предметом якого є вказана квартира.

Сторони домовились про усі суттєві умови договору та відбулося повне його виконання. Відповідач передав позивачу у власність обумовлене договором нерухоме майно, а позивач прийняла його та сплатила відповідачу визначену договором його вартість, почала користуватись нерухомим майном, нести витрати пов`язані із його утриманням, тобто фактично вступила у володіння та користування.

Через деякий час позивач звернулась до відповідача з проханням оформити договір купівлі-продажу відповідно до вимог діючого законодавства – посвідчити договір в нотаріальному порядку.

Однак, відповідач повідомив, що не може цього зробити, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу, він, хоча і був власником квартири, однак не зареєстрував нерухоме майно у відповідності до вимог закону.

Про існування цих обставин позивач, до укладення договору, обізнана не була. Перед укладенням угоди позивача було запевнено, що саме відповідач є власником вищезазначеного нерухомого майна.

Отже, нерухоме майно за договором купівлі-продажу відчужене особою, яка не мала на це права, натомість визначене договором нерухоме майно не було загублено власником, не було вкрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав його майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивач, як добросовісний набувач, у відповідності до вимог ст. 330 ЦК України набула право власності на спірне нерухоме майно, оскільки придбала його у відповідача, який на час укладення договору купівлі-продажу не мав права його відчужувати, однак згідно із вимогами ст. 388 ЦК України, вказане майно не було загублено власником, не було вкрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав його майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що нерухоме майно, яке перейшло до позивача за договором купівлі-продажу від 29 вересня 2023 року, не може бути у неї витребувано. Тобто позивач правомірно володіє та користується спірним нерухомим майном.

Згідно ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем (ч. 3 ст. 200 ЦПК України).

Частиною 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У даному випадку, визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому у суду є всі підстави для ухвалення рішення за результатами підготовчого провадження.

З врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що викладені позивачем обставини знайшли своє належне підтвердження під час розгляду справи та підтверджуються наданими доказами, тому є всі законні підстави для задоволення позовних вимог з метою недопущення порушення права власності.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у належному розмірі 1 331 грн. 20 коп.

Однак, враховуючи що позивач у своїй заяві просила залишити судові витрати за нею, питання про стягнення витрат зі сплати судового збору з відповідача, судом не розглядалось.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 58, 76, 81, 89, 133, 141, 142, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.О. Гончарова-Парфьонова