Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №464/5535/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/5535/26 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.

Провадження № 33/811/1559/26 Доповідач: Гончарук Л. Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді апеляційного суду Гончарук Л.Я., з участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника адвоката Гавенка Богдана Івановича, потерпілого ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Гавенка Богдана Івановича на постанову судді Сихівського районного суду м. Львова від 26 серпня 2026 року,

встановив:

цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 124, 122-4 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення, на підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП, у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 665,60 гривень судового збору.

Згідно постанови, ОСОБА_1 , 22 липня 2026 року о 21 год 24 хв, м. Львів, вул. Хоткевича, 40, керуючи автомобілем марки «Renault» номерний знак НОМЕР_1 перед початком руху проявив неуважність як наслідок допустив зіткнення з автомобілем марки «Daewoo» номерний знак НОМЕР_2 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Окрім цього, ОСОБА_1 будучи причетним до вказаної дорожньо-транспортної пригоди залишив місце події та не повідомив про це підрозділ поліції. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів 2.10а; 2.3б; 10.1 Правил дорожнього руху.

Не погоджуючись з даною постановою захисник адвокат Гавенко Б.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, провадження у справі закрити на підставі п.1 ст. 247 та ст. 284 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. У разі неприйняття рішення про закриття провадження, задовольнити подані одночасно клопотання про витребування доказів, про забезпечення доказів та про призначення судової авто технічної (транспортно-трасологічної) експертизи.

В обґрунтування зазначає, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Зазначає, що відеозапис не є належним і допустимим доказом.

Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що поліція у власному документі не встановила ні транспортного засобу, ні особи.

Також суд не врахував, що ОСОБА_1 є ветераном війни – учасником бойових дій, а тому стягнення обрано без урахування особи і є непропорційним.

Зауважує, що подія що ставиться у вину, датована 22.07.2026. Відповідно до ч. 2 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення у справі, підвідомчій суду, може бути накладено не пізніше як через три місяці з дня вчинення правопорушення, тобто не пізніше 22.10.2026.

Заслухавши пояснення особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , виступ захисника адвоката Гавенка Б.І. на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення потерпілого ОСОБА_3 , який заперечив проти апеляційних вимог, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що така не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Всупереч тверджень апеляційної скарги ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 були дотримані, а висновок судді про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ст. 122-4 КУпАП, за обставин, викладених у протоколах та постанові судді, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності.

Такий висновок підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку і навів у постанові, зокрема даними, що містяться у: протоколах про адміністративні правопорушення серії АБА № 112705 та серії АБА № 112706 від 27 липня 2026 року, що відповідають вимогам ст. 256 КУпАП та якими зафіксовано час, місце та обставини вчинення правопорушення, підтриманими у суді першої інстанції особою, яка їх складала – інспектором ВРОМ ДТП Управління патрульної у Львівській області Яремком Іваном Ярославовичем; схемі місця дорожньо-транспортної пригоди із зафіксованими розташуванням та пошкодженням транспортного засобу потерпілого, відсутністю на місці події автомобіля правопорушника; письмових поясненнях потерпілого, відібраними інспектором патрульної поліції, про обставини, за яких йому стало відомо про ДТП, на місці якої він не був. Такі пояснення він підтвердив під час розгляду справи та зазначив, що ОСОБА_1 зобов`язується відшкодувати йому матеріальні збитки, завдані ДТП; поясненнях правопорушника, наданими інспектору патрульної поліції, про те, що 22 липня 2026 року о 21:24 год виїжджаючи з паркомісця на вулиці Хоткевича, 42 на автомобілі РЕНО Кліо номерний знак НОМЕР_1 зачепив автомобіль не замітивши цього; відеозаписах із камери спостереження із відображенням перебігу події – «наїзду автомобіля правопорушника на автомобіль потерпілого декілька разів», від чого автомобіль останнього захитало; рапортах інспектора поліції із зазначенням хронології подій; та інших матеріалах адміністративної справи в їх сукупності.

Оцінивши наведені вище докази в їх сукупності, які є належними та достатніми для підтвердження у поза розумний сумнів доведення порушення Правил дорожнього руху суддя першої інстанції дійшов правильного висновку, що у діях ОСОБА_1 є склад адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП, його вину доведено повністю.

При цьому апеляційний суд враховує, що наведені вище докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.

Відповідно до п.1.5 Правил дорожнього руху України, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Згідно до п.2.10 ПДР України, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

Відповідно до 2.3 ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Відповідно до 10.1 ПДР України,перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

У зв`язку з вищенаведеним доводи апеляційної скарги, які місять суттєві розбіжності, про непричетність ОСОБА_1 до даної ДТП, суд розцінює як намагання останнім уникнути відповідальності за вчинені правопорушення.

Відповідно до п.п. 2.10 а Правил дорожнього руху у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

При цьому, за змістом пункту 2.10 Правил дорожнього руху у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій також зобов`язаний: б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил; в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; г) вжити можливих заходів для надання домедичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров`я; ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті «г» пункту 2.10 цих Правил, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред`явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди; д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських; е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об`їзд місця пригоди; є) до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).

В той час, матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 , ставши причетним до дорожньо-транспортної пригоди, будучи зобов`язаним вчинити дії, передбачені пунктом 2.10 Правил дорожнього руху, цього не зробив і залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

Доводи апеляційної скарги апелянта про те, що ОСОБА_1 не вчиняв адміністративних правопорушень та не порушував Правил дорожнього руху України, не спростовують висновки суду про невиконання обов`язків згідно з п. 2.10 Правил дорожнього руху і залишення місця пригоди.

Так, згідно з п. 1.10 Правил дорожнього руху залишення місця дорожньо-транспортної пригоди - дії учасника дорожньо-транспортної пригоди, спрямовані на приховання факту такої пригоди або обставин її скоєння, які спричинили необхідність проведення поліцейськими заходів щодо встановлення (розшуку) цього учасника та (або) розшуку транспортного засобу.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 обов`язків згідно з п. 2.10 Правил дорожнього руху і залишенням місця пригоди, поліцейські вживали заходів для встановлення її учасника, транспортного засобу.

Покликання апелянта в апеляційній скарзі про те, що оскаржувана постановає незаконною та необґрунтованою, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права допущено не було. Суддя відповідно до ст.ст. 245 та 280 КУпАП повно і всебічно з`ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги про відсутність в діях ОСОБА_1 , складу адміністративного правопорушення апеляційний суд до уваги не бере, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і спростовуються наведеними вище доказами.

Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви в об`єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації, стороною захисту не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду.

Твердження апелянта про необхідність звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору є такими, що не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Так, у п.13 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір, звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Натомість у даній справі ОСОБА_1 , який згідно посвідчення серії НОМЕР_3 від 12.04.2016 є учасником бойових дій, але має процесуальний статус особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та рішенням суду першої інстанції обґрунтовано визнаний винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, ст. 122-4 КУпАП, а відтак справа не пов`язана з порушенням його прав, а тому судовий збір підлягає стягненню.

Доводи апеляційної скарги про інші порушення, зазначені в апеляційній скарзі, не впливають на висновок судді про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 124, ст. 122-4 КУпАП, оскільки склад вчинених адміністративних правопорушень знайшов своє підтвердження під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Відтак апеляційний суд вважає, що суддя суду першої інстанції, з`ясувавши фактичні обставини справи, переконливо дійшов до вірного висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів 2.10а, 2,3б, 10.1 Правил дорожнього руху України, в результаті чого скоїв адміністративні правопорушення, передбачені ст. 122-4, ст. 124 КУпАП.

Обставин, які б виключали провадження в справі відповідно до положень ст. 247 КУпАП, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено.

У відповідності до ч. 2 ст. 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які розглядалися одним і тим же органом, стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Апеляційний суд вважає, що стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік накладене судом першої інстанції у межах санкції ст. 122-4 КУпАП та з дотриманням вимог ст. 33 КУпАП.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість апеляційної скарги в цілому та вважає, що підстав для її задоволення немає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

постановив:

апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Гавенка Богдана Івановича - залишити без задоволення, а постанову судді Сихівського районного суду м. Львова від 26 серпня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124, ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення - без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Л.Я. Гончарук