Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №464/3029/26 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна

Дата: 14 вересня 2026 р.

Справа: №464/3029/26

Суддя: Гончарук Л. Я.

Справа № 464/3029/26 Головуючий у 1 інстанції: Беспальок О.А.

Провадження № 33/811/1179/26 Доповідач: Гончарук Л. Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді апеляційного суду Гончарук Л.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Сихівського районного суду м. Львова від 18 червня 2026 року,

встановив:

цією постановою,об`єднано в одне провадження справи про адміністративне правопорушення за єдиними унікальними номерами справ № 464/3028/26 (пров. 3/464/1227/26) та 464/3029/26 (пров.3/464/1228/26) та присвоєно справі єдиний унікальний номер 464/3029/26 (пров.3/464/1228/26).

ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.122-4, 124 КУпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп. судового збору.

Згідно постанови, ОСОБА_1 , 29 квітня 2026 року о 00 год 45 хв на пр. Св. Івана Павла ІІ у м. Львові, керуючи автомобілем марки «Honda», н.з. НОМЕР_1 , був не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, не вибрав безпечної швидкості руху, а також не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем «Skoda», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , завдавши автомобілям механічних ушкоджень, а в подальшому залишив місце ДТП, чим порушив п.п. 2.10 а, 12.1, 13.1, Правил дорожнього руху України.

Не погоджуючись з даною постановою особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративних правопорушень.

В обґрунтування зазначає, що оскаржувана постанова прийнята без достатнього аналізу фактичних обставин справи, без належних та допустимих доказів, не перевірено всі обставини на предмет наявності в діях складу адміністративних правопорушень, з огляду на наступне.

Зауважує, що судом першої інстанції перелічено докази, водночас жодним чином не розкрито їх зміст, не надано оцінку, адже такі є неналежними та недостовірними, а отже не підтверджують вчинення ним правопорушень.

Вказує, що беззастережних доказів, що саме ним 29 квітня 2026 року, саме о 00 год 45 хв, саме на пр. Св. Івана Павла ІІ у м. Львові з підстав порушення правил дорожнього руху вчинив ДТП. Висновки поліції та суду ґрунтуються лише на неперевірених поясненнях потерпілого. Потерпілий не попереджався про кримінальну відповідальність за неправдиві показання, відповідно не несе жодної відповідальності за надання неправдивих чи неточних даних.

Крім того зазначає, що із наявних доказів вбачається, що дорожньо-транспортна пригода мала місце не перехресті вулиць Стрийська-Наукова у м. Львові, яке територіально належить до Франківського району м. Львова, а відтак справа підлягала розгляду Франківським районним судом м. Львова.

В судові засідання у даній справі, які були призначені на 28.07.2026, 25.08.2026, 09.09.2026, 15.09.2026 особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Каспрів Р.І., потерпілий ОСОБА_2 не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час і місце судового розгляду, однак захисник Каспрів Р.І. вчергове клопотав про відкладення розгляду справи.

Відкладаючи справу, суд сприяв у реалізації права на участь у судовому засіданні, однак таким правом учасники справи не скористались. Тому згідно ч. 1 ст. 268 КУпАП суд вважає за необхідне провести розгляд справи у їх відсутності.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється у залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» № 28249/95 від 19.06.2001 року, в п.53 якого зазначено, що «…право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави ...», тобто уникнення зловживання суб`єктами такими правами.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Всупереч тверджень апеляційної скарги ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 були дотримані, а висновок судді про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ст. 122-4 КУпАП, за обставин, викладених у протоколах та постанові судді, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності.

Такий висновок підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку і навів у постанові, зокрема даними, що містяться у: протоколах про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 № 652594 від 29.04.2026 та серії ЕПР1 № 652587 від 29.04.2026, які відповідають вимогам ст. 256 КУпАП та якими зафіксовано час, місце та обставини вчинення правопорушення (а.с.1,29); письмовими поясненнями потерпілого ОСОБА_2 (а.с.6); письмовими поясненнями ОСОБА_1 (а.с.7); рапортах працівників поліції (а.с.4,5); схемі місця ДТП, яка сталась 29.04.2026 о 00 год 45 хв у м. Львові на перехресті вулиці Стрийська – просп. Івана Павла,2 (а.с.30-31), та інших матеріалах адміністративної справи в їх сукупності.

Оцінивши наведені вище докази в їх сукупності, які є належними та достатніми для підтвердження у поза розумний сумнів доведення порушення Правил дорожнього руху суддя першої інстанції дійшов правильного висновку, що у діях ОСОБА_1 є склад адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП, його вину доведено повністю.

При цьому апеляційний суд враховує, що наведені вище докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.

Відповідно до п.1.5 Правил дорожнього руху України, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Згідно до п.2.10 ПДР України, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

Відповідно до 12.1 ПДР України, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Згідно пункту 13.1 Правил дорожнього руху України, водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

У зв`язку з вищенаведеним доводи апеляційної скарги, які місять суттєві розбіжності, про непричетність ОСОБА_1 до даної ДТП, суд розцінює як намагання останнім уникнути відповідальності за вчинені правопорушення.

Відповідно до п.п. 2.10 а Правил дорожнього руху у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

При цьому, за змістом пункту 2.10 Правил дорожнього руху у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій також зобов`язаний: б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил; в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; г) вжити можливих заходів для надання домедичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров`я; ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті «г» пункту 2.10 цих Правил, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред`явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди; д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських; е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об`їзд місця пригоди; є) до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).

В той час, матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 , ставши причетним до дорожньо-транспортної пригоди, будучи зобов`язаним вчинити дії, передбачені пунктом 2.10 Правил дорожнього руху, цього не зробив і залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

Доводи апеляційної скарги апелянта про те, що ОСОБА_1 не вчиняв адміністративних правопорушень та не порушував Правил дорожнього руху України, не спростовують висновки суду про невиконання обов`язків згідно з п. 2.10 Правил дорожнього руху і залишення місця пригоди.

Так, згідно з п. 1.10 Правил дорожнього руху залишення місця дорожньо-транспортної пригоди - дії учасника дорожньо-транспортної пригоди, спрямовані на приховання факту такої пригоди або обставин її скоєння, які спричинили необхідність проведення поліцейськими заходів щодо встановлення (розшуку) цього учасника та (або) розшуку транспортного засобу.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 обов`язків згідно з п. 2.10 Правил дорожнього руху і залишенням місця пригоди, поліцейські вживали заходів для встановлення її учасника, транспортного засобу.

Покликання апелянта в апеляційній скарзі про те, що оскаржувана постанова прийнята без достатнього аналізу фактичних обставин справи, без належних та допустимих доказів, не перевірено всі обставини на предмет наявності в діях складу адміністративних правопорушень, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права допущено не було. Суддя відповідно до ст.ст. 245 та 280 КУпАП повно і всебічно з`ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги про відсутність в діях ОСОБА_1 , складу адміністративного правопорушення апеляційний суд до уваги не бере, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і спростовуються наведеними вище доказами.

Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви в об`єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації, стороною захисту не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду.

Доводи апеляційної скарги про інші порушення, зазначені в апеляційній скарзі, не впливають на висновок судді про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 124, ст. 122-4 КУпАП, оскільки склад вчинених адміністративних правопорушень знайшов своє підтвердження під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Відтак апеляційний суд вважає, що суддя суду першої інстанції, з`ясувавши фактичні обставини справи, переконливо дійшов до вірного висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів 2.10а, 12.1, 13,1 Правил дорожнього руху України, в результаті чого скоїв адміністративні правопорушення, передбачені ст. 122-4, ст. 124 КУпАП.

Обставин, які б виключали провадження в справі відповідно до положень ст. 247 КУпАП, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено.

У відповідності до ч. 2 ст. 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які розглядалися одним і тим же органом, стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Апеляційний суд вважає, що стягнення у виді штрафу в розмірі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн. накладене судом першої інстанції у межах санкції ст. 122-4 КУпАП та з дотриманням вимог ст. 33 КУпАП.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість апеляційної скарги в цілому та вважає, що підстав для її задоволення немає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

постановив:

апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову судді Сихівського районного суду м. Львова від 18 червня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124, ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення - без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Л.Я. Гончарук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua