Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №127/37166/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/37166/25

Провадження № 22-ц/801/2062/2026

Категорія: 44

Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокуСправа № 127/37166/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О. С., Ковальчука О. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Виконавчий комітет Вінницької міської ради,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2026 року, ухвалене у складі судді Федчишена С. А. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про відшкодування матеріальної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником автомобіля «Hyndai Accent», д. н. з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .

20 березня 2025 року на належний позивачці транспортний засіб під час руху на перехресті вул. Трамвайної та провулку Наскрізного у м. Вінниці впала дерев`яна опора з кабелями зв`язку (стовп), внаслідок чого автомобіль позивачки зазнав значних механічних пошкоджень.

За вказаним фактом 20 березня 2025 року було здійснено звернення до правоохоронних органів, стороною Позивача до даної позовної заяви додано копію пояснень свідка, наданих в процесі розгляду правоохоронними органами звернення Позивачки.

Однак, Листом ВРУП ГУНП у Вінницькій області від 24 березня 2025 року повідомлено, що ознаки кримінального правопорушення в даному випадку відсутні, у зв`язку із чим підстав для внесення вказаної події до Єдиного реєстру досудових розслідувань немає, а подальший розгляд звернення здійснено в порядку, передбаченому ЗУ «Про звернення громадян».

Так, із вказаного Листа слідує, що для настання кримінальної відповідальності за ст. 194 КК України загальна сума заподіяної шкоди внаслідок кримінального правопорушення має перевищувати понад 270 000 грн. Хоча в даному випадку формально вбачаються ознаки складу кримінального правопорушення, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди.

Разом з тим, правоохоронними органами повідомлено, що з урахуванням візуального огляду місця події встановлено, що вказаний дерев`яний стовп є опорою повітряного зв`язку, що попередньо належить ПАТ «Укртелеком», оскільки до нього приєднані повітряні лінії зв`язку, відповідно вказана організація відповідає за його належне утримання. Крім того, власнику рекомендовано вирішувати питання відшкодування шкоди, завданої пошкодженням майна в судовому порядку в межах цивільно-правових відносин.

З метою визначення вартості завданої її майну шкоди Позивач звернулась до Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України із заявою від 21 березня 2025 року про проведення транспортно-товарознавчого дослідження. Відповідно до Висновку експертного дослідження від 25 березня 2025 року № ЕД-19/102-25/6378-АВ, виконаного судовим експертом сектору транспортно-товарознавчих досліджень відділу криміналістичного дослідження та оцінки транспортних засобів і спеціальної техніки Вінницького НДЕКЦ МВС на замовлення ОСОБА_1 , вартість матеріального збитку автомобілю «Hyndai Accent», д. н. з. НОМЕР_1 , станом на 20 березня 2025 року могла становити 67 407, 49 грн.

З метою з`ясування факту належності опори, падіння якого пошкодило належний позивачці транспортний засіб та подальшого стягнення завданої її майну шкоди, Позивачка звернулась із відповідним запитом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради.

Листом від 11 квітня 2025 року їй було повідомлено, що у виконавчих органів Вінницької міської ради відсутня інформація про власника або балансоутримувача опори зв`язку, розташованої на перехресті вул. Трамвайна та пров. Наскрізний у м. Вінниці.

Разом з тим, Виконавчий комітет ВМР зазначає, що запитуваною інформацією може володіти АТ «Укртелеком», тож звернення позивачки перенаправлено на адресу АТ «Укртелеком».

В подальшому позивачка та інші особи в її інтересах звертались до АТ «Укртелеком», якому, за припущенням свідків події та працівників правоохоронних органів, належала опора.

Проте, у відповідь на звернення позивачки надійшов Лист АТ «Укртелеком» від 23 квітня 2025 року, з якого слідує, що опора, яка завдала шкоди майну Позивачки не належить АТ «Укртелеком», тому у АТ відсутні підстави для відшкодування шкоди, завданої автомобілю позивачки в результаті падіння дерев`яної опори.

Одночасно, Листом від 23 квітня 2025 року АТ «Укртелеком» у відповідь на запит про публічну інформацію керівника ГО «Комітет безпеки руху» повідомив, що пошкоджена опора, яка встановлена на перехресті вул. Трамвайна та пров. Наскрізний у м. Вінниці, що при падінні завдала шкоди транспортному засобу Позивачки не належить АТ «Укртелеком».

Оскільки АТ «Укртелеком» вказало, що опора, яка пошкодила майно Позивачки їм не належить, Позивачка та інші особи в її інтересах продовжили пошук власника чи балансоутримувача даної опори.

Так, відповідно до Листа Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 травня 2025 року у відповідь на запит керівника ГО «Комітет безпеки руху», Виконавчий комітет вказує, що відповідальність за падіння аварійної опори та завдану цим шкоду несе власник або балансоутримувач цієї опори.

Разом з тим, виконавчий комітет вказує, що інформація щодо власника/ балансоутримувача опори зв`язку, що розташована на перехресті вул. Трамвайна та пров. Наскрізний у м. Вінниці у виконавчих органів Вінницької міської ради відсутня. Дозвільні документи на встановлення вказаної опори зв`язку не видавались, інформація щодо відповідальних за падіння аварійної опори та завдання нею шкоди- відсутня.

Листом від 19 травня 2025 року Виконавчий комітет ВМР повідомив позивачці, що балансоутримувачем вулично-дорожньої мережі в межах міста Вінниці, зокрема по вул. Трамвайній, є комунальне підприємство «Вінницьке шляхове управління».

Позивачка, вважаючи КП «Вінницьке шляхове управління» балансоутримувачем вуличної мережі, в тому числі опор зв`язку біля дороги, направила на адресу підприємства вимогу в порядку досудового врегулювання про відшкодування завданої її майну шкоди.

Проте, у Відповіді на вимогу від 19 червня 2025 року КП «Вінницьке шляхове управління» повідомило позивачці про неможливість виконання її вимог про відшкодування шкоди.

Вказана позиція КП «Вінницьке шляхове управління» мотивована тим, що відповідно до Статуту на підприємство не покладено обов`язків зі встановлення, обслуговування, ремонту, демонтажу опор зв`язку чи здійснення будь-якої іншої діяльності з такими опорами.

При цьому, згідно балансу підприємства опора зв`язку на перехресті вул. Трамвайної та пров. Наскрізного у м. Вінниці не є власністю Підприємства та не передавалась йому в управління, тощо.

Тобто, вказана опора на балансі підприємства не перебуває, тому підприємство не є відповідальним за її технічний стан, та відповідно не має обов`язку відшкодовувати шкоду, завдану внаслідок падіння вказаної опори на належний позивачці автомобіль.

Зважаючи на викладене, у зв`язку із неможливістю захистити свої порушені права та отримати компенсацію завданої матеріальної шкоди в позасудовому порядку, ОСОБА_1 була змушена звернутись в суд із цим позовом та просила стягнути з Виконавчого комітету Вінницької міської ради на її користь матеріальну шкоду в розмірі 67 407, 49 грн., а також понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2026 року позов було задоволено повністю.

Стягнуто з Виконавчого комітету Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 67 407,49 грн та 968,96 грн судового збору.

У ході судового розгляду справи було встановлено, що стовп (опора ліній електропередач) відноситься до об`єкту благоустрою.

Беручи до уваги відсутність в матеріалах справи даних щодо балансоутримувача спірного стовпа, в той час як організація роботи з цього питання проводиться органами місцевого самоврядування, суд вважав, що відповідальність за належне утримання та ремонт об`єктів благоустрою комунальної власності має покладатись на відповідний орган місцевого самоврядування. На підставі викладеного, суд вважав, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Ковальчук О. В., Панасюк О. С.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 серпня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У апеляційній скарзі представник ВК ВМР зазначає, що Опора зв`язку, падіння якої стало причиною пошкодження транспортного засобу позивача, не перебуває на балансі виконавчого комітету міської ради. Виконавчий комітет міської ради не є власником об`єктів телекомунікаційної інфраструктури, у тому числі опор зв`язку, та не здійснює їх утримання, технічне обслуговування чи експлуатацію. Будь-які докази, що підтверджують належність спірної опори до комунальної власності територіальної громади або її перебування на балансі виконавчого комітету міської ради, у матеріалах справи відсутні.

Факт того, що власник або балансоутримувач опори зв`язку позивачу невідомий, не може бути підставою для покладення відповідальності саме на виконавчий комітет міської ради, який не є власником або утримувачем такого об`єкта.

Також представник зазначив, що судом не досліджено та не надано відповідну правову кваліфікацію питанню судових витрат на правничу допомогу.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Також адвокат просить стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати на правничу допомогу, понесені нею у суді апеляційної інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_1 є власницею транспортного засобу «Hyndai Accent», д. н. з. НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію т/з НОМЕР_2 (а. с. 22).

На звороті а. с. 22-24 фото пошкодженого автомобіля внаслідок падіння електроопори.

Відповідно до листа Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області звернення від 20 березня 2025 року з приводу пошкодження автомобіля зареєстровано в УКС ІПНП за №6481 від 20 березня 2025 року. За результатами попереднього розгляду, встановлено, що ознаки кримінального правопорушення в даному випадку відсутні, у зв`язку з чим підстав для внесення вказаної події до Єдиного реєстру досудових розслідувань немає, а подальший розгляд звернення здійснено в порядку, передбаченому ЗУ «Про звернення громадян». Одночасно повідомлено, що з урахуванням візуального огляду місця події встановлено, що вказаний дерев`яний стовп являється опорою повітряного зв`язку, що попередньо належить ПАТ «Укртелеком», оскільки до нього приєднані повітряні лінії зв`язку, відповідно вказана організація відповідає за його належне утримання в належному стані. Таким чином в даному випадку має місце пошкодження майна, яке вирішується в межах цивільно-правових відносин у судовому порядку (зворот а. с. 25-26).

Згідно з Висновком експертного дослідження від 25 березня 2025 року №ЕД-19/102-25/6378-АВ Вінницького науково – дослідного експертно – криміналістичного центру МВС України, вартість матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу завданого власнику автомобіля «Hyndai Accent», д. н. з. НОМЕР_1 , станом на 20 березня 2025 року могла становити 67 407,49 грн (а. с. 9-25).

Листом Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 11 квітня 2025 року №13101/20721/1-00-10 повідомлено, що у виконавчих органів Вінницької міської ради відсутня інформація про власника або балансоутримувача опори зв`язку, розташованої на перехресті вул. Трамвайна – пров. Наскрізний. Інформацією про власника (балансоутримувача) опори зв`язку за вказаної адресою може володіти Вінницька філія АТ «Укртелеком» (зворот а. с. 27).

Із відповіді Вінницької філії АТ «Укртелеком» вбачається, що на балансі товариства відсутні опори в даному районі м. Вінниці. Пошкоджена опора, яка встановлена на перехресті вул. Трамвайна – пров. Наскрізний і при падінні завдала шкоду транспортному засобу «Hyndai Accent», д. н. з. НОМЕР_1 , не належить АТ «Укртелеком» (а. с. 28).

Відповідно до Листа Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 травня 2025 року у відповідь на запит керівника ГО «Комітет безпеки руху», Виконавчий комітет вказує, що відповідальність за падіння аварійної опори та завдану цим шкоду несе власник або балансоутримувач цієї опори. Разом з тим, виконавчий комітет вказує, що інформація щодо власника/ балансоутримувача опори зв`язку, що розташована на перехресті вул. Трамвайна та пров. Наскрізний у м. Вінниці у виконавчих органів Вінницької міської ради відсутня. Дозвільні документи на встановлення вказаної опори зв`язку не видавались, інформація щодо відповідальних за падіння аварійної опори та завдання нею шкоди- відсутня (а. с. 29).

Листом від 19 травня 2025 року Виконавчий комітет ВМР повідомив, що балансоутримувачем вулично-дорожньої мережі в межах міста Вінниці, зокрема по вул. Трамвайній, є комунальне підприємство «Вінницьке шляхове управління» (зворот а. с. 29).

Відповідно до відповіді на вимогу від 19 червня 2025 року КП «Вінницьке шляхове управління» повідомило про неможливість виконання вимог ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, у зв`язку із тим, що відповідно до Статуту на підприємство не покладено обов`язків зі встановлення, обслуговування, ремонту, демонтажу опор зв`язку чи здійснення будь-якої іншої діяльності з такими опорами. При цьому, згідно балансу підприємства опора зв`язку на перехресті вул. Трамвайної та провул. Наскрізного у м. Вінниці не є власністю Підприємства та не передавалась йому в управління, тощо. Тобто, вказана опора на балансі підприємства не перебуває, тому підприємство не є відповідальним за її технічний стан, та відповідно не має обов`язку відшкодовувати шкоду, завдану внаслідок падіння вказаної опори на належний ОСОБА_1 автомобіль (а. с. 30-31)

Позиція суду апеляційної інстанції

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину (схожий висновок див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (частина перша статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування»).

За приписами частини першої та другої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

До повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо (пункт 5 частини другої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Згідно з ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1)затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2)затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою; 5) затвердження місцевих планів управління відходами.

Відповідно до ст. 13 `до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: 1)території загального користування: а)парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші),рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам`ятки культурної та історичної спадщини; в)майдани, площі, бульвари, проспекти; г)вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ)пляжі; д)кладовища; е) інші території загального користування; 2)прибудинкові території; 3)території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4)території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору. До об`єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

Відповідно до п. 1.2.5 розділу 1 Порядку проведення ремонту та утримання об`єктів благоустрою населених пунктів до елементів благоустрою належать: а) покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і правил; б) зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях; в) будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів; г) засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами; ґ) технічні засоби регулювання дорожнього руху; д) будівлі та споруди системи інженерного захисту території; е) малі архітектурні форми (павільйони і навіси на зупинках громадського транспорту, фонтани, питні фонтани, перголи, альтанки, грибки, гардероби, декоративні скульптури, пам`ятники, кабіни для роздягання, бювети, лави, урни, паркани, огорожі, вази, контейнери для квітів, декоративні басейни); є) побутове та комунальне обладнання території житлової забудови (сміттєзбірники, майданчики для сушіння білизни, відпочинку населення); ж) споруди водопостачання на об`єктах благоустрою (насосні станції біля водойм для поливу, пожежні водойми, водойми, в тому числі штучні, гідранти, шахтні та механічні колодязі, пункти заправок водою поливально-мийних машин).

Згідно з п. 1.8 Порядку проведення ремонту та утримання об`єктів благоустрою населених пунктів роботи з утримання об`єктів благоустрою населених пунктів полягають у регулярному проведенні заходів щодо запобігання передчасному зносу об`єктів, забезпечення нормальних умов їх функціонування, створенні сприятливих умов пересування для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Згідно абз. 6 пункту 2 розділу ІІІ Типових правил благоустрою території населеного пункту, затвердженого Наказом від 27 листопада 2017 року № 310, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2017 року за № 1529/31397, підприємства, установи й організації на власних та закріплених територіях повинні здійснювати увесь комплекс робіт, спрямованих на забезпечення та постійне підтримання чистоти і порядку, збереження зелених насаджень, а саме: очищення опор ліній електропередач, стовбурів дерев, стовпів, парканів, будівель, інших елементів благоустрою від оголошень, реклам, вивішених у недозволених місцях.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян (підпунктом 7 пункту «а» частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування»).

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що стовп (опора ліній електропередач) відноситься до об`єкту благоустрою, що також не заперечується і відповідачем.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 200/22129/16-ц (провадження № 61-43478св18) зазначено, що, «…до відання виконавчого органу міської ради належить організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень, а обов`язок з відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди внаслідок падіння гілки з дерева покладається саме на балансоутримувача, визначеного органом місцевого самоврядування, як відповідальну особу за стан зелених насаджень у дворі біля будинку АДРЕСА_1. Місцевий суд установив, що відповідач КП «Міськзеленбуд» Дніпровської міської ради було створено на підставі рішення Дніпровської міської ради №45/22 від 08 грудня 2004 року, при створенні якого на його баланс жодних зелених насаджень не передавалось. Рішенням Дніпропетровської міської ради від 30 листопада 2011 року №53/17 «Про внесення змін до рішення міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9 «Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради» КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради є балансоутримувачем житлового будинку АДРЕСА_1, проте не об`єктів благоустрою зеленого господарства, що розташовані на прибудинковій території вказаного будинку. Покладаючи на Дніпровську міську раду обов`язок по відшкодуванню заподіяної позивачу майнової шкоди, місцевий суд врахував, що дерево, з якого впала гілка на належний позивачу автомобіль, було розташовано на землі комунальної власності, його власником є територіальна громада міста та виходив із відсутності даних, що дане дерево відповідно до вимог частини п`ятої статті 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» перебувало на балансовому обліку виконавчого комітету чи будь-якої організації, в той час як організація роботи з цього питання проводиться виключно органами місцевого самоврядування».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд увагу, що у разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину.

Судом першої інстанції не встановлено та матеріали справи не містять даних щодо балансоутримувача стовпу (опори ліній електропередач), що розташований на перехресті вул. Трамвайна та пров. Наскрізний у м. Вінниці.

Виконавчим комітетом Вінницької міської ради не доведено, що ним визначено такого балансоутримувача за зазначеною адресою.

Таким чином, враховуючи, що стовп, який впав на належний позивачці автомобіль, розташовано на землі комунальної власності, його власником є територіальна громада міста, дані, що даний стовп відповідно до вимог частини п`ятої статті 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» перебуває на балансовому обліку виконавчого комітету чи будь-якої організації відсутні, в той час як організація роботи з цього питання проводиться виключно органами місцевого самоврядування, суд першої інстанції зробив правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

За таких обставин, з урахуванням того, що відповідач не довів відсутність протиправності та вини, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 522/2891/20 (провадження № 61-9688св22).

Доводи апеляційної скарги у цій частині зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції та, зважаючи на викладені норми Закону, їх не спростовують.

Також апеляційний суд зауважує на безпідставності доводів відповідача про те, що судом не досліджено та не надано відповідну правову кваліфікацію питанню судових витрат на правничу допомогу, адже таке питання позивачем перед судом першої інстанції та ним відповідно не вирішувалося.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, правильно застосовано норми закону, що їх регулюють.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin And Others V. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає судові витрати у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід залишити за скаржником.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 заявляла клопотання про стягнення з відповідача понесених витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 грн.

Відповідно до статті 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно вимог ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У ч. 3 ст. 137 ЦПК України зазначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 №23рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Як встановлено судом, інтереси ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції представляла адвокат Чернілевська Р. В.

На підтвердження понесених витрат адвокат надала суду договір про надання правничої допомоги від 15 серпня 2025 року; акт виконаних робіт від 19 серпня 2026 року, відповідно до якого адвокат надала позивачці послугу із підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу у цій справі; квитанцію до прибуткового касового ордеру від 19 серпня 2026 року про оплату 4 000 грн згідно вказаних договору та акту.

Також до заяви про стягнення судових витрат було долучено докази її надсилання відповідачу.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Правом на подання заперечень проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу ВК ВМР не скористалося, а тому заява представника позивачки про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Вінницької міської ради залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за Виконавчим комітетом Вінницької міської ради.

Стягнути з Виконавчого комітету Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу, понесені нею у суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 000 грн (чотири тисячі грн).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. В. Ковальчук

О. С. Панасюк