Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №148/2987/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 148/2987/25

Провадження № 22-ц/801/2103/2026

Категорія: 58

Головуючий у суді 1-ї інстанції Штифурко Л. А.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокуСправа № 148/2987/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач).,

суддів: Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

з участю секретаря судового засідання Закерничної А. О.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Цієр Раїси Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2026 року, ухвалене у складі судді Штифурко Л. А. в залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди та повернення коштів за послугу, яка не була надана.

Позов обґрунтовано тим, що 13 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з метою отримання інформації щодо можливості ведення сторінок у соціальній мережі Instagram.

У ході спілкування відповідачка підтвердила, що надає відповідні послуги, повідомила орієнтовний перелік робіт, які може виконувати, вартість реклами та вартість місячного ведення сторінки.

Після отримання зазначеної інформації позивачка припинила листування, оскільки її звернення мало виключно уточнювальний характер та не передбачало укладення будь-яких домовленостей чи договорів.

02 червня 2025 року ОСОБА_1 повторно звернулася до ОСОБА_2 з метою уточнення вартості послуг, адже планувала запускати онлайн-магазин товарів для манікюру в Німеччині. Після отримання відповіді її влаштували запропоновані умови співпраці.

Того ж дня між сторонами відбулася онлайн-зустріч через відеозв`язок у соціальній мережі Instagram, під час якої вони детально обговорили умови надання послуг.

За результатами домовленості позивачка здійснила оплату бронювання місця у розмірі 100 доларів США, що на момент листування становило 4 164, 53 грн, на особисту банківську карту відповідачки, що підтверджується відповідними платіжними документами.

Відповідачка повідомила, що розпочне виконання зобов`язань орієнтовно через півтора місяця. На той момент умови співпраці влаштовували обидві сторони.

03 червня 2025 року ОСОБА_1 написала відповідачці, повідомивши, що після консультації з податковим консультантом з`ясувала про неприбутковість ідеї з продажу товарів для манікюру.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 зазначила, що послуги з ведення сторінки наразі не є актуальними, проте висловила зацікавленість у проходженні навчання з SMM, яке надає ОСОБА_2 .

Відповідачка запропонувала зарахувати раніше сплачені кошти в сумі 4 164, 53 грн у рахунок оплати вартості навчання, повідомила наявні тарифи та умови оплати.

04 червня 2025 року Позивач обрала відповідний тариф навчання, повідомила, що внесе доплату у липі, а початок навчання планує на серпень. Відповідач погодилася з такими умовами.

22 липня 2025 року ОСОБА_1 повідомила Відповідача про прийняте остаточне рішення не проходити навчання, оскільки її хлопець має відповідний досвід у сфері SMM, і вона планує отримувати знання безпосередньо від нього.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернулася до відповідачки з проханням повернути сплачені кошти (бронювання місця) у сумі 4 164, 53 грн, оскільки фактичне надання послуг не розпочиналося, а жодного письмового договору між сторонами укладено не було.

У відповідь ОСОБА_3 зазначила, що не повертає завдаток, натомість запропонувала розбити оплату навчання на більшу кількість частин та наполягала на тому, щоб ОСОБА_1 все ж таки розпочала навчання.

Позивачка повторно наголосила, що остаточно відмовляється від участі у навчанні, просить закрити ситуацію мирним шляхом та повернути сплачені кошти, оскільки жодних послуг на той момент ОСОБА_3 не надала.

Того ж дня, ОСОБА_3 повідомила позивачку, що у випадку наставництва (навчання) передоплата здійснювалася як підтвердження заброньованого місця у групі.

У відповідь ОСОБА_1 повторно зазначила, що жодна послуга фактично не була надана, а тому просить повернути сплачену суму у розмірі 4 164, 53 грн.

ОСОБА_3 повідомила, що на місце ОСОБА_1 мала прийти інша особа, однак вона відмовила їй у навчанні, тому вважає, що сплачений завдаток є компенсацією за втрачену можливість прийняти іншого учасника.

ОСОБА_1 наголосила, що умови бронювання, порядок внесення та повернення коштів їй не повідомлялися, письмового договору сторони не укладали, а тому правових підстав для утримання сплачених коштів ОСОБА_3 не має. До того ж, ОСОБА_3 надсилала ОСОБА_1 матеріали щодо послуг з ведення сторінки та навчання у форматі презентації, у яких не містилося жодної інформації про умови оплати, бронювання, неповернення коштів або будь-які компенсаційні положення.

Вказане додатково підтверджує, що умови надання послуг не були належним чином погоджені між сторонами, а ОСОБА_1 не була поінформована про існування будь-яких обмежень чи ризиків, пов`язаних з перерахуванням коштів.

Також ОСОБА_1 зазначила, що у разі неповернення коштів вона буде змушена звернутися зі скаргою до відповідних контролюючих органів не лише щодо повернення коштів, а й з метою перевірки законності підприємницької діяльності ОСОБА_2 , яка є фізичною особою-підприємцем.

Того ж дня між сторонами відбулося подальше листування, у ході якого відповідачка повідомила, що питання бронювання місця та порядок оплати було усно обговорено під час відеозустрічі. На думку ОСОБА_4 , внесена ОСОБА_1 сума в розмірі 4 164, 53 грн є бронюванням місця на навчання та компенсацією, що не підлягає поверненню.

Позивачка, у свою чергу, не погодилася з такою позицією, зазначивши, що під час відеозустрічі не обговорювалося питання неповернення коштів або будь-яких умов бронювання. Вона наголосила, що жодного письмового договору між сторонами не було укладено, послуги фактично не були надані, а тому сплачені кошти мають бути повернуті.

Відповідачка продовжувала наполягати на своїй позиції, вказуючи, що кошти є компенсацією за відмову від навчання. Також вона зазначила, що не має часу ознайомлюватися з аргументами ОСОБА_1 , оскільки перебуває на відпочинку, та повторно ствердила, що сторони нібито домовлялися про неповернення броні (100 доларів США, що на момент листування складали 4 164, 53 грн) під час попереднього відеозв`язку.

Позивачка повторно підкреслила, що жодної домовленості про неповернення коштів не існувало, детально описала перебіг усієї ситуації та підтвердила, що її вимоги ґрунтуються на фактичних обставинах та відсутності належним чином оформлених договірних відносин.

22 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області із письмовою скаргою щодо порушення ОСОБА_5 вимог податкового законодавства, оскільки грошові кошти в сумі 100 доларів США (еквівалент 4 164, 53 грн) були перераховані не на офіційний рахунок ФОП ОСОБА_4 , а на її особисту банківську картку.

Така обставина може свідчити про неналежне ведення підприємницької діяльності, можливе ухилення від сплати податків, а також про відсутність належного оформлення договірних відносин між сторонами.

Згодом, ОСОБА_2 отримала лист від податкового органу, у якому вимагалося надати пояснення та підтвердження факту надходження коштів на її банківську картку. Враховуючи емоційний характер її реакції, саме після отримання цього листа ОСОБА_3 , не володіючи достовірною інформацією щодо особи заявника (оскільки у листі не зазначається, від кого саме надійшла скарга), вирішила публічно висловити своє обурення у соціальній мережі Instagram, фактично зірвавши свої емоції на ОСОБА_1 .

13 жовтня 2025 року ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_1 опублікувала у соціальній мережі Instagram допис принизливого характеру, у якому зазначила: «Мені прийшов лист з податкової, а я вже лечу в Бангкок. Повну крінж історію розказала в сторіс ... залишаю на 24 години» та історії (Stories), в яких діючи умисно та з корисливих мотивів поширила ім`я, обличчя, фрагменти особистого листування та частину номера банківської картки Позивача. Зазначені матеріали були супроводжені принизливими та образливими коментарями, що спотворювали фактичні обставини конфлікту та створювали негативний образ ОСОБА_1 перед аудиторією ОСОБА_2 (на момент публікації допису кількість підписників відповідачки у соціальній мережі Instagram складала 4 тисячі 270 осіб), а також серед знайомих та підписників ОСОБА_1 .

Окрім усього вищезазначеного, ОСОБА_3 у своїх публікаціях також перекрутила інформацію щодо тривалості взаємин між сторонами, зазначивши, що «взагалі ця історія триває вже майже 2 роки, що ще більше добавляє їй КРІНЖА))», що не відповідає дійсності. Насправді ж перше звернення позивачки до відповідачки відбулося 13 січня 2024 року та мало виключно уточнювальний характер – ОСОБА_1 лише поцікавилася сторінок у соціальній мережі можливістю ведення Instagram, не укладаючи жодних домовленостей чи договорів.

Інформація та перекручені обставини справи були подані у спосіб, що принижує честь та гідність ОСОБА_1 та подає ситуацію на користь ОСОБА_2 .

Водночас ОСОБА_3 використала зазначені публікації у власних комерційних цілях – для привернення уваги до своєї діяльності, реклами власного навчального курсу та підвищення особистої репутації у сфері надання послуг із SMM, фактично використовуючи ім`я, обличчя та приватну історію ОСОБА_1 для просування власного бізнесу. Такі дії мають ознаки недобросовісної підприємницької практики та порушують особисті немайнові права ОСОБА_1 . Позивач висловила своє обурення щодо використання її обличчя та особистої інформації, на що ОСОБА_3 реагувала саркастично.

Внаслідок дій ОСОБА_2 , а саме: публікації особистої переписки та фотографій ОСОБА_1 без її згоди, поширення перекрученої інформації про обставини конфлікту, публічного використання її імені та образів у соціальних мережах, а також відмови у поверненні коштів за послуги які не було надано, ОСОБА_1 зазнала серйозних моральних та психологічних страждань. Дії ОСОБА_4 призвели до сильного приниження її честі та гідності, створили почуття тривоги та соціальної напруги, а також негативно вплинули на її особисту репутацію та діловий авторитет.

З огляду на викладене, звернувшись із цим позовом, ОСОБА_1 просила суд:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 164, 53 грн за послугу, яка не була надана;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме судовий збір у розмірі 3 028 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн , витрати на юридичну консультацію у розмірі 1 100 грн

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану діями ОСОБА_2 , що виразилися у публікації особистих даних, фото та переписки ОСОБА_1 без її згоди, приниженні честі, гідності та ділової репутації у розмірі 70 000 грн;

- зобов`язати ОСОБА_2 публічно вибачитися перед ОСОБА_1 шляхом розміщення у своєму обліковому записі в соціальній мережі Instagram письмового повідомлення з вибаченнями або публікацію історії (Stories), у якому зазначити факт поширення недостовірної інформації та висловити вибачення за завдану моральну шкоду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2026 року позов було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 авансовий платіж в розмірі 4 164,53 грн.

В решті позов залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 211,20 грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 927,48 грн.

У рішенні суд зазначив, що жодними належними доказами стороною відповідачки не доведено, що за своєю природою сплачені позивачкою кошти є завдатком та не підлягають поверненню. Відтак суд дійшов висновку, що грошова суму в розмірі 4 164, 53 грн, яка передана позивачкою на користь відповідачки як «бронь місця» є лише передоплатою в рахунок наступних платежів по договору надання послуг, а отже за своєю правовою природою відповідає авансу.

Водночас, судом також встановлено із наявних у справі скріншотів stories в мережі Instagram, що такий допис відповідачки не містить посилань на сторінки позивача у соціальних мережах, не містить прізвища, імені, по-батькові, нікнейму або інших даних про особу позивачки. Зображення аватара позивачки у дописі в соціальній мережі Instagram є мініатюрним без можливості збільшення і відповідно перегляду фотозображення обличчя позивачки. Крім того доступ до аватару позивачки, який розміщений в соціальних мережах, має невизначене коло осіб. А тому твердження позивачки про використання його відповідачкою, як її фотографії з корисливих мотивів, на думку суду, є безпідставними. Всі коментарі відповідачки щодо ситуації є лише її оціночними судженнями – особистим баченням ситуації та ставленням до неї і не стосуються безпосередньо особи позивача.

За таких обставин суд доходить висновку, що поширена відповідачкою інформація не стосується конкретної фізичної особи - позивачки, а отже, не може бути розцінена як недостовірна інформація.

Оскільки третім особам неможливо ідентифікувати ОСОБА_1 , відсутні правові підстави вважати, що зазначений допис порушив її особисті немайнові права (честь, гідність чи ділову репутацію), про що йдеться в позові.

Позивачкою не обґрунтовано та належними доказами не доведено, що відповідачка, діючи умисно та з корисливих мотивів поширила недостовірну інформацію щодо неї, використала її ім`я, обличчя, принизила. Так само нею не доведено, яких саме моральних страждань вона зазнала у зв`язку з діями відповідачки, як саме це вплинуло на її честь, гідність, ділову репутацію, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір моральної шкоди. Аргументи позову в цій частині базуються винятково на ствердженні заподіяння моральної шкоди без належного доказового обґрунтування її існування, протиправності дій відповідачки, причинного зв`язку такої поведінки із заподіяною шкодою.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, представник позивачки подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити у цій частині нове, яким у позов задовольнити повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Панасюк О. С., Ковальчук О. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 серпня 2026 року справу призначено до розгляду на 17 вересня 2026 року о 10 год 00 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції, належним чином не встановив всіх обставин, необхідних для правильного вирішення справи, й, відповідно, дійшов передчасного висновку щодо наявності оціночних суджень у публікації відповідачки в мережі інтернет.

Внаслідок дій ОСОБА_2 , а саме: публікації особистої переписки та фотографій ОСОБА_1 без її згоди, поширення перекрученої інформації про обставини конфлікту, публічного використання її імені та образів у соціальних мережах, а також відмови у поверненні коштів за послуги які не було надано, позивач зазнала серйозних моральних та психологічних страждань. Дії відповідачки призвели до сильного приниження її честі та гідності, створили почуття тривоги та соціальної напруги, а також негативно вплинули на її особисту репутацію та діловий авторитет. Тому, інформація, викладена ОСОБА_2 , стосується конкретних подій, конкретної особи та подається як установлений факт, відтак не може вважатися такою, що має характер судження, позаяк є фактичним твердженням, негативною і недостовірною інформацією, яка принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 та становить підставу відшкодування її моральної шкоди.

Також представник позивачки зазначила, що беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, заявлений відповідачкою розмір витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 6 927, 48 грн є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідає критерію розумності їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Із наданих позивачкою скріншотів соціальної мережі Instagram на сайті resisted – pig-747.notion.site ОСОБА_2 розміщена по своїй суті рекламна пропозиція щодо надання певних послуг менторства, зокрема наставництва ведення соціальних мереж: (розпаковка особистості та експертності для комерції; створення маркетингової стратегії просування; створення візуальної концепції сторінки/stories; повна упаковка аканту; налагодження постигну; навчання SMM) – (а. с. 14-16).

Із наданих позивачкою скріншотів листування між сторонами в соціальній мережі Instagram, судом встановлено, що 02 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з проханням наступного змісту: «Я планую через два місяці запуск онлайн магазину товарів для манікюру в Німеччині. Хотіла б з тобою працювати. Мені потрібне ведення інстаграму німецькою та українською мовами. Скажи, який у тебе зараз прайс? (а. с. 17-18). На вказане прохання відповідачка надіслала позивачці в електронній формі інформацію під назвою «Пакети ведення соціальних мереж» (1) Notin (а. с. 18) та отримала відповідь позивачки: «Все підходить. Можемо сьогодні після 17.00 здзвонитись».

Відеорозмова через «зум», як слідує зі скріншотів сторінки соціальної мережі, відбулась між сторонами о 17:37 та 17:58 год. Після вказаної розмови ОСОБА_2 надіслала належний їй номер банківської карти НОМЕР_1 , на яку ОСОБА_1 перерахувала 4 164,53 грн, що підтверджується копією квитанції монобанку від 02 червня 2025 року. (а. с. 18-19, 13). Після отримання переказу, відповідачка надіслала позивачці повідомлення такого змісту: «Тоді починаємо за 1,5 місяці домовимось про розпаковку».

Факт того, що дані кошти були перераховані саме ОСОБА_2 за послуги менторства стороною відповідачки не заперечується.

03 червня 2025 року ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2 про те, що призупиняє роботу щодо свого проєкту. Водночас сторони домовились про те, що позивачка візьме у відповідачки інший курс навчання по SMM. ОСОБА_2 відразу надіслала їй програму такого навчання та повідомила: «Бронь, яку ти внесла, так само може входити в кошт навчання. Група починається 5 червня, а індивідуальне – обираємо дату за бажанням (а. с. 19- зв. бік).

04 червня 2025 ОСОБА_1 підтвердила, що хоче навчання «all inclusive», доплату зможе зробити в липні і розпочати навчання в серпні, на що теж отримала згоду відповідачки (зворот а. с. 19).

14 липня 2025 року ОСОБА_2 надіслала ОСОБА_1 повідомлення наступного змісту: «… ти хотіла на навчання в серпні, а предоплату внести в липні. Скажи, в які дати тобі буде зручно, щоб я розпланувала».

21 липня 2025 року ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_2 повідомлення про те, що точно для себе вирішила не йти в це навчання. Буде вдячна, якщо вона поверне завдаток. На що отримала відповідь: «Завдаток не повертається. У випадку наставництва предоплата бралась як підтвердження того, що за тобою закріплюється місце. Ти письмово підтвердила, що йдеш на навчання і це була плата за те, щоб твоє місце ніхто не забронював».

Подальше листування між сторонами зводиться до того, що на думку позивачки внесена нею за навчання сума на рахунок відповідачки є авансом, оскільки жодних письмових договорів між ними не було укладено, як і не було повідомлено про те, що дана сума не підлягає поверненню в разі відмови від навчання, а відповідачка посилається на те, що вона вже вчинила дії для виконання договору, в тому числі забронювала місце, на яке нікого з інших клієнтів не змогла взяти (а. с. 21-22).

На а. с. 27-35 скріншоти зі сторіз ОСОБА_2 у соціальній мережі Instagram, де вона висвітлює ситуацію, яка склалася між сторонами.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Рішення суду першої інстанції фактично оскаржується лише у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди, завдану її діями, які виразилися у публікації особистих даних, фото та переписки ОСОБА_1 без її згоди, приниженні честі, гідності та ділової репутації у розмірі 70 000 грн, а також у частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 публічно вибачитися перед ОСОБА_1 шляхом розміщення у своєму обліковому записі в соціальній мережі Instagram письмового повідомлення з вибаченнями або публікацію історії (Stories), у якому зазначити факт поширення недостовірної інформації та висловити вибачення за завдану моральну шкоду. Відтак у іншій частині оскаржуване рішення не переглядається.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або). відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає у повній мірі.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

За змістом частини першої статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Вказаному праву відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну й таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, інформацію (стаття 68 Конституції України).

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків (постанова Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 569/18824/21).

Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі і гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно зі статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно з частинами першою, другою статті 30 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істинною чи хибною і неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Фактичне твердження – це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт – це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт сам по собі є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.

Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2025 року в справі № 910/11308/24, а також в постановах від 08 серпня 2019 року в справі № 910/19082/16, від 13 березня 2024 року в справі № 712/10999/22.

У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в справі «Lingens v. Austria» від 08 липня 1986 року (заява № 9815/82) зауважується, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання – ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10 є однією з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе (пункт 41 рішення).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення ЄСПЛ Karpyuk and others v. Ukraine, № 30582/04, 32152/04, § 188, 06 жовтня 2015 року).

У постанові від 26 лютого 2026 року в справі № 203/1721/24 Верховний Суд зауважив, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин:

- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що 13 жовтня 2025 року відповідачка без згоди ОСОБА_1 опублікувала у соціальній мережі Instagram допис принизливого характеру, у якому зазначила: «Мені прийшов лист з податкової, а я вже лечу в Бангкок. Повну крінж історію розказала в сторіс ... залишаю на 24 години» та історії (Stories), в яких діючи умисно та з корисливих мотивів поширила ім`я, обличчя, фрагменти особистого листування та частину номера банківської картки позивачки. Зазначені матеріали були супроводжені принизливими та образливими коментарями, що спотворювали фактичні обставини конфлікту та створювали негативний образ ОСОБА_1 перед аудиторією ОСОБА_2 . Внаслідок дій ОСОБА_2 , а саме: публікації особистої переписки та конфлікту, публічного ОСОБА_1 без її згоди, поширення перекрученої інформації про обставини використання її імені та образів у соціальних мережах, а також відмови у поверненні коштів за послуги які не було надано, позивачка зазнала серйозних моральних та психологічних страждань. Дії ОСОБА_2 призвели до сильного приниження її честі та гідності, створили почуття тривоги та соціальної напруги, а також негативно на вплинули її особисту репутацію та діловий авторитет.

Втім, на переконання колегії суддів, опубліковані ОСОБА_2 дописи не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації, такої, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

За своїм змістом поширена ОСОБА_2 інформація у коментарях до скріншотів переписки між сторонами відображає виключно особисте сприйняття відповідачкою певної поведінки позивачки і не може бути розцінена як повідомлення про конкретні факти, тому оспорювані висловлення є вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідачки і не свідчить про приниження честі, гідності та ділової репутації позивачки.

Позивачка жодним чином не обґрунтувала, в чому полягає недостовірність викладеної відповідачкою інформації, враховуючи, що нею було опубліковано листування між сторонами у скріншотах, що дозволяє аудиторії сформувати власне враження про ситуацію.

Використання в тексті публікацій слова «крінж» є умовним поняттям та не може належати до стверджувальної інформації, яка наділена будь-якими фактичними даними.

Таким чином, опубліковані відповідачкою дописи є вираженням оціночних суджень та особистих емоційних характеристик, а не встановленням фактичних даних, які підлягають перевірці.

При цьому мета публікації (комерційна, як зазначає позивачка) за встановлених обставин не має жодного значення.

Твердження про заподіяння шкоди особистій репутації та діловому авторитету ОСОБА_1 вказаною публікацією не обґрунтовано належними доказами.

Також апеляційний погоджується із висновкам суду першої інстанції про те, що допис відповідачки не містить посилань на сторінки позивача у соціальних мережах, не містить прізвища, імені, по-батькові, нікнейму або інших даних про особу позивачки, які б дали змогу її ідентифікувати.

ОСОБА_1 не надано доказів та підтвердження того, що її звичний спосіб життя було порушено, що вона зазнала моральних страждань та вживає заходів для відновлення нормального психо-емоційного стану, а тому відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

Таким чином, місцевий суд, розглядаючи спір, який виник між сторонами у цій справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Заперечення проти стягнутого на користь відповідачки розміру судових витрат на правничу допомогу є загальними, а тому апеляційним судом до уваги не беруться.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року)..

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, тому судові витрати за перегляд справи судом апеляційної інстанції слід залишити за ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Цієр Раїси Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за нею.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повна постанова складена 22 вересня 2026 року.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. В. Ковальчук

О. С. Панасюк