Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №127/38905/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/38905/25

Провадження № 22-ц/801/2094/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокуСправа № 127/38905/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок»

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2026 року, ухвалене у складі судді Ан О.В. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У грудні 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 26 червня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у позику № 3431710787-381486, на умовах строковості, зворотності, платності за яким відповідачка отримала кредит у розмірі 4500 грн на строк 22 дні та зобов`язалася повернути його та сплатити проценти у розмірі 2% на добу за користування ним. Строк кредитування було продовжено на 90 днів, тобто до 15 жовтня 2021 року.

ТОВ «Кошельок» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі.

Натомість ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконує, у зв`язку з чим у неї станом на дату подання позову утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 820 грн, з яких тіло кредиту – 4 500 грн, відсотки – 9 320 грн.

Посилаючись на викладене, позивач звернувшись в суд із даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у вказаному розмірі, вирішити питання судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 3431710787-381486 від 26.06.2021 в розмірі 4 910 грн, яка складається із: заборгованості за сумою кредиту: 4 500 грн.; - заборгованості за відсотками 410 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» 2 945,90 грн судових витрат.

В задоволені решти вимог відмовлено.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення відповідачкою договору про надання коштів у позику, зазначеного в позові, та факт існування заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачкою своїх обов`язків, проте оскільки в договорі передбачений строк кредитування становить 22 дні, нараховані відсотки за межам цього строку не підлягають стягненню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, ТОВ «Кошельок» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, вирішити питання судових витрат.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2026 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Оніщук В. В., судді: Ковальчук О.В., Береговий О.Ю.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 серпня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У апеляційній скарзі позивач вказує, що ідентифікація відповідача на веб-сайті позивача здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням його особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти; договір укладено сторонами в порядку, що відповідає Закону України «Про електронну комерцію»; договір є укладеним, оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов правочину (ч. 1 ст. 638 ЦК України); договір є укладеним з моменту перерахування кредиту на картку, що зазначив відповідач (ч. 2 ст. 640, ч. 2 ст. 1046, ч. 1 ст. 1054 ЦК України), таким чином, Договір на час вирішення спору є обов`язковим для сторін і правомірним в розумінні статті 204 ЦК України.

Строк кредитування з 18 липня 2021 року до 15 жовтня 2021 року є погодженим сторонами Договору. Сторони Договору погодили продовження строку користування кредитом до 112 днів з моменту укладення Договору (22 дні плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом

Окрім того, вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу в сумі 10 000 грн були доведені, оскільки вони пов`язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим, а також позивачем дотримані критерії розумності їх вартості.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Фактичні обставини, встановлені судом

26 червня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у позику № 3431710787-381486 на таких умовах:

1. 1. Кредитодавець зобов`язується надати Позичальнику кредит у сумі 4 500 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених Договором.

1.2. Тип кредиту – споживчий кредит.

2.1. Кредит надається строком на 22 (двадцять дві доби) днів, (далі – Лояльний період), початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця.

2.2. Сторони погодили, що встановлений в п.2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів фактично нарахованих за користування Кредитом.

3.1 Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом.

3.2. Нарахування процентів за цим Договором здійснюється з урахуванням числа днів у календарному році (вихідних, святкових та неробочих днів включно).

3.3. Сторони домовились, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є Додатком до цього Договору.

3.4. Відповідно до вимог частини 1 статті 11 Закону України « Про захист прав споживачів» сукупна вартість кредиту для Позичальника ( у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього Договору за умови дотримання Позичальником Графіку розрахунків, що є Додатком цього Договору, становить 6570 грн., або 146% від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 2070 грн., або 46% від суми кредиту.

3.5. Сторони погоджуються що у випадку користування Кредитом з боку Позичальника більше за визначений Лояльним періодом, встановлені п.2.1 Договору або додатковими угодами між Сторонами зобов`язання Позичальника за цим Договором продовжуються на весь період користування Кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 3.4 цього Договору Процентна ставка менша ніж 2 (два) відсотки від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, то правила нарахування процентів за Процентною ставкою визначеною в п.3.4 Договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування Кредитом, а саме 2 (два) два проценти за кожен день користування Кредитом, починаючи з дати укладення Договору і до дня повного повернення Кредиту.

3.6. Сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування Кредитом на наступних умовах:

3.8. З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 730 процентів річних, що становить 2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

До позовної заяви додано також паспорт позики із аналогічними умовами.

Відповідно до довідки про підтвердження платежу АТ «Таскомбанк» надає підтвердження, що в рамках договору про організацію взаємодії при переказ коштів фізичним особам Банком було здійснено перекази грошових коштів на рахунки одержувачів до яких емітовані електронні платіжні засоби, а саме : 26.06.2021 року о 09 год 50 хв на карту НОМЕР_1 було зараховано 4 500 грн, відправник ТОВ «Кошельок» (а. с. 17 – зворот).

Відповідно до інформації АТ «Приват Банк» на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 (а. с. 65).

Із виписки за договором № б/н за період 25.06.201 року – 27.06.2021 року вбачається зарахування коштів 26.06.2021 року на банківську карту ОСОБА_1 у розмірі 4 500 грн. (а. с. 66)

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором станом на 10 жовтня 2021 року розмір заборгованості становить 13 820 грн, з яких 4 500 грн – тіло кредиту, 9 320 грн – відсотки (а. с. 15-16).

Позиція суду апеляційної інстанції

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як видно із матеріалів справи, електронний договір про надання коштів у позику № 3431710787-381486 від 26 червня 2021 року укладений між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 шляхом використання нею електронного цифрового підпису (одноразового ідентифікатора) , що узгоджується з вимогами законодавства.

У договорі сторони обумовили усі його істотні умови, тому підписавши його, відповідачка тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов`язання виконувати умови.

Окрім того відповідачка не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, а тому такий є встановленим.

Водночас позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, презумпція правомірності якого ним не спростована. Отже, доводи апеляційної скарги щодо укладення належним чином кредитного договору та погодження всіх його умов, заслуговують на увагу.

Сторони Договору погодили продовження строку користування кредитом до 112 днів з моменту укладення Договору (22 дні плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом, також заслуговують на увагу.

За умовами укладеного між сторонами договору первісно кредит було надано строком на 22 дні — на період, визначений як Лояльний період. Водночас умовами договору прямо передбачено можливість продовження цього строку за умови сплати позичальником протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, що було зроблено ОСОБА_1 26 липня 2021 року.

Таким чином, сплата відповідачем нарахованих за Лояльний період процентів у розмірі 1 570 грн мала наслідком продовження строку користування кредитом, а тому після спливу первісних 22 днів строк кредитування не припинився.

За таких обставин погоджене сторонами продовження строку користування кредитом на 90 днів у сукупності з первісним 22-денним Лояльним періодом становило 112 днів з моменту укладення договору. Відтак саме закінчення цього продовженого строку, а не сплив первісних 22 днів, є моментом, з яким пов`язується виникнення у відповідача обов`язку повернути суму кредиту та сплатити проценти, нараховані відповідно до умов договору.

Окрім того у п. 3.1 договору сторони обумовили, що проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом.

Тому висновок суду про необґрунтованість нарахування процентів за користування кредитом за межами 22 днів є безпідставним.

Проте, як вбачається з розрахунку заборгованості, проценти в межах Лояльного періоду нараховувалися за ставкою 2 % на день від суми кредиту, тоді як після закінчення Лояльного періоду кредитодавцем застосовано ставку 2,2 % на день.

Колегія суддів не погоджується з таким розрахунком, оскільки зазначена ставка не відповідає умовам укладеного між сторонами договору.

Так, відповідно до:

п. 3.5 договору у разі користування кредитом понад визначений Лояльний період правила нарахування процентів за процентною ставкою, визначеною пунктом 3.4 договору, скасовуються, якщо така ставка є меншою ніж 2 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, та застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом у розмірі саме 2 % за кожен день користування кредитом.;

п. 3.8 договору наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 730 ( сімсот тридцять ) процентів річних, що становить 2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним.

Також відсоткова ставка яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту, у розмірі 2% передбачена у п. 6 паспорту споживчого кредиту.

Отже, нарахування кредитодавцем процентів після закінчення Лояльного періоду за ставкою 2,2 % на день є таким, що не відповідає погодженим сторонами умовам договору, а тому розрахунок заборгованості в цій частині підлягає відповідному коригуванню.

Враховуючи, що умовами договору передбачено нарахування процентів у розмірі 2 % від суми кредиту за кожен день користування ним, за кредитом у розмірі 4 500 грн сума процентів за один день користування становить 90 грн (4 500 грн ? 2 %). За період тривалістю 22 дні сума процентів становить 1 980 грн (90 грн ? 22 дні), а за наступні 90 днів користування кредитом – 8 100 грн (90 грн ? 90 днів).

Таким чином, за весь період користування кредитом тривалістю 112 днів загальна сума процентів становить 10 080 грн (1 980 грн + 8 100 грн). Враховуючи суму процентів 10 080 грн, суму кредиту у розмірі 4 500 грн та платіж 26 липня 2021 року ОСОБА_1 у розмірі 1 570 грн за процентами, загальна заборгованість за кредитним договором повинна складати 13 010 грн, з яких 4 500 грн заборгованість за тілом кредиту та 8 510 грн заборгованість за процентами.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду, вважає, що суд першої інстанції не дослідив у повному обсязі надані письмові докази, у результаті чого дійшов необґрунтованого висновку про відмову у стягнення заборгованості за процентами за межами 22 днів кредитування.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене апеляційний суд доходить висновку про скасування рішення суд першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги задоволено на 94,14 % (13 010 грн х 100 : 13 820 грн) з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» слід пропорційно стягнути 5 729,36 грн (2 422,40 грн + 3 663,60 грн) х 94,14 %) сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги (а. с. 9, 104).

В апеляційній скарзі ТОВ «Кошельок» просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн за подання позовної заяви та 4 000 грн за подання апеляційної скарги.

Відповідно до статті 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно вимог ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 12 ст. 141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

У ч. 3 ст. 137 ЦПК України зазначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 №23рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу у суді першої інстанції ТОВ «Кошельок» надало: договір про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року; додаток до договору про надання правничої допомоги від 12 лютого 2025 року з детальним переліком послуг, що входять до складу правової допомоги, зокрема: оформлення документів щодо надання правничої допомоги – 1000 грн; збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору – 2 000 грн; складання позовної заяви – 4 000 грн; формування додатків до позовної заяви – 2 000 грн; відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі – 1 000 грн.

На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції ТОВ «Кошельок» надало: договір про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року; додаток до договору про надання правничої допомоги від 12 лютого 2025 року з детальним переліком послуг, що входять до складу правової допомоги, зокрема: підготовка апеляційної скарги – 4 000 грн.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу, покликаючись на неспівмірність витрат із ціною позову, штучне збільшення обсягу послуг, покликання у позовній заяві на неіснуючі на момент укладення кредитного договору «Правила надання коштів».

Також відповідачка зазначає, що апеляційна скарга має виключно шаблонний характер. Апелянт сам зазначає у тексті скарги, що його представник є «експертом в питаннях судового стягнення проблемної заборгованості за кредитними правовідносинами, має успішний досвід з супроводу даної категорії справ» та здійснює масове представництво у подібних справах. Зміст апеляційної скарги складається здебільшого із загального цитування норм законодавства та правових висновків Верховного Суду, які використовуються представником позивача у десятках аналогічних справ.

Витрачання 2 годин робочого часу кваліфікованого адвоката на компіляцію типового тексту апеляційної скарги зі зміною лише реквізитів сторін та сум не відповідає критеріям реальності, розумності та необхідності. Крім того, якість наданої правової допомоги викликає сумніви, оскільки представник позивача продовжує обґрунтовувати правову позицію нормами Правил, що не діяли на момент укладення договору, що свідчить про формальний та недбалий підхід до вивчення матеріалів конкретної справи.

З урахуванням викладених обставин, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності розміру судових витрат на правничу допомогу щодо предмету спору та обсягу наданих робіт, враховуючи заперечення Кравчук О. С. проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу, а також те, що правова позиція сторони позивача не змінювалася, акт виконаних робіт містить ряд послуг, які по суті не є правничою допомогою, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви представника позивача та стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» 7000 грн понесених ним витрат на правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за договором про надання коштів у позику № 3431710787-381486 від 26 червня 2021 року у розмірі 13 010 грн (тринадцять тисяч десять грн), з яких 4 500 грн – заборгованість за основою сумою кредиту, 8 510 грн – заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» витрати по сплаті судового збору у суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 5 729,20 грн (п`ять тисяч сімсот двадцять дев`ять грн 20 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» витати на правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 7000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. В. Ковальчук

О. Ю. Береговий