Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №128/1035/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/1035/26

Провадження № 22-ц/801/2119/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокуСправа № 128/1035/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Єврокредит»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Савчук Інни Василівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 червня 2026 року, ухвалене у складі судді Бондаренко О. І. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У березні 2026 року ТОВ «ФК Єврокредит» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 07 листопада 2019 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний Договір № 298-008-850-2-19-Г (з ануїтетними платежами), який складається з публічної частини договору, якою є Правила обслуговування клієнтів в АТ «Мегабанк», розміщені на сайті АТ «Мегабанк»: www.megabank.ua, та індивідуальної частини, якою є вказаний Кредитний договір. Всі вищевказані документи у сукупності складають договірну основу, яка закріплює домовленості Банка і Клієнта щодо регулювання правовідносин, які виникли між ними, і відповідно до приписів ст. 634 ЦК України та умов п. 1.2. Кредитного договору є за своєю суттю договором приєднання, що укладений шляхом прийняття Клієнтом пропозиції Банку згідно ст. ст. 641, 644 ЦК України.

За умовами п. 7.1. Кредитного договору, він набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 17 березня 2025 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов`язань за ним. Відповідно до п. 7.2. Кредитного договору, закінчення строку Договору не звільняє Позичальника від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Кредитного договору.

Умовами Кредитного договору (п. 1.1.) передбачено, що Кредитодавець надав Позичальнику кредитні кошти, в сумі та на умовах визначених Договором, які Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю, сплатити проценти за користування Кредитом та інші платежі згідно із додатками до цього Договору.

Кредит надавався на споживчі цілі шляхом видачі готівкових коштів з банку готівкою (п. 1.2. Кредитного договору). Для обліку Кредиту та нарахованих процентів за Кредитом Кредитодавець відкрив відповідні рахунки (п. п. 3.1.1., 3.1.2. Кредитного договору).

У індивідуальній та публічній частинах Кредитного договору Сторони погодили всі істотні умови, що є необхідними для цього виду договорів. У тому числі, у розділі 2 «Умови та порядок надання кредиту», сторони узгодили конкретні умови, на яких Позичальнику надавався Кредит, зокрема:

- п. 2.2. – строк надання Кредиту;

- п. 2.3. – загальний розмір Кредиту;

- п. 2.4. – процентна ставка за користування Кредитом;

- п. 2.5. – орієнтована реальна річна процентна ставка;

- п. 2.6. – орієнтована загальна вартість Кредиту;

- п. п. 2.7., 2.8. – розмір комісійної винагороди;

- п. 2.9. – розмір щомісячного платежу;

- п. 2.10. – інформація щодо забезпечення;

- п. 2.11. – процентна ставка за користування Кредитом понад строк, вказаний в п. 2.2. Кредитного договору та ін.

У подальшому Банк свої зобов`язання перед Позичальником за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши йому Кредит у розмірі та на умовах, погоджених у Кредитному договорі. Позичальник кредит одержав, що відображено у виписках з його рахунку.

Однак, свої зобов`язання за Кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплати відсотків і комісії (за наявності) за користування Кредитом Відповідач виконав не у повному обсязі, допустивши прострочення здійснення строкових платежів, а також не повернув кредит після закінчення строку кредитування, внаслідок чого станом на 03 вересня 2024 року сформувалась заборгованість перед Банком у загальному розмірі 80 251,42 грн, з яких: 24 850,91 грн – тіло кредиту, 10 427,02 грн – відсотки, 44 973,50 грн – комісія.

До позовної заяви додаються дві виписки по рахунку Позичальника. Наявність двох документів обумовлена тим, що в АТ «Мегабанк» наразі розпочато процедуру ліквідації та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію відповідно до Рішення виконавчої дирекції від 21 липня 2022 року № 506. До 02 грудня 2022 року облік заборгованості здійснювався у програмному комплексі АТ «Мегабанк», а з 03 грудня 2022 року у програмному комплексі Національного банку України (Єдина інформаційно-облікова система НБУ).

Після 03 вересня 2024 року жодних додаткових нарахувань, в т. ч. комісій, процентів, штрафів не проводилось.

03 вересня 2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09 липня 2024 року, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг фінанс» був укладений договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, зокрема, за укладеним між банком та ОСОБА_1 . Кредитним договором № 298-008-850-2-19-Г від 07 листопада 2019 року.

У подальшому право грошової вимоги за договором № 298-008-850-2-19-Г від 07 листопада 2019 року перейшло до ТОВ «ФК Єврокредит» на підставі укладеного із ТОВ «ФК «Мустанг фінанс» договору № 1/12 про відступлення прав вимоги.

Оскільки відповідачка своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконує, ТОВ «ФК Єврокредит» у заявленому позові просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним Кредитним договором у розмірі 80 251,43 грн, з яких: 24 850,91 грн – тіло кредиту, 10 427,02 грн – відсотки, 44 973,50 грн – комісія, а також вирішити питання судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 10 червня 2026 року позов було задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Єврокредит» суму заборгованості за Кредитним договором № 298-008-850-2-19-Г в розмірі 80 251,43 грн, з яких: 24 850,91 грн – сума заборгованості за кредитом, 10 427,02 грн – сума заборгованості по сплаті відсотків, 44 973,50 – сума заборгованості по сплаті комісії, а також витрати на оплату судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 200 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач довів факт надання коштів позичальнику, оскільки надав відповідні докази (зокрема виписки за рахунками позичальника), наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості підтверджений належними доказами. Факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджується, зокрема, попереднім підписанням кредитного договору та ознайомленням із його умовами, в результаті чого позичальник взяв на себе зобов`язання повернення кредиту, які він не виконав в повному обсязі, тобто не здійснював часткові та своєчасні погашення кредитної заборгованості.

Враховуючи викладене, з огляду на той факт, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором № 298-008-850-2-19-Г від 07 листопада 2019 року належним чином не виконала, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК Єврокредит» слід задовольнити у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, адвокат Савчук І. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2026 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Оніщук В. В., судді: Ковальчук О. В., Панасюк О. С.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 серпня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У апеляційній скарзі представник відповідачки зазначає, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували перехід права вимоги до ТОВ «ФК Єврокредит», натомість матеріали справи містять посилання на загальний реєстр боржників.

Також вказує на відсутність доказів направлення на адресу відповідачки повідомлення про відступлення права вимоги, а також доказів про отримання останньою такого повідомлення.

Зазначає, що розрахунок заборгованості є спірним, адже не містить детальних розрахунків заборгованості, в тому числі за відсотками та несплаченими комісіями, а також, що сам розрахунок є одностороннім підсумковим документом кредитодавця, який не містить достатньої деталізації для кожної складової боргу, періоду, ставки та платежу.

Крім того, позивачем не надано підтверджуючих документів щодо факту надання первісним кредитором відповідачці коштів та отримання нею кредиту. В матеріалах справи відсутні будь-які документи щодо виконання зобов`язань за кредитним договором, зокрема щодо сплати позичених коштів, що в свою чергу ставить під сумнів існування кредитних відносин між сторонами.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини, встановлені судом

07 листопада 2019 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний Договір № 298-008-850-2-19-Г (з ануїтетними платежами) (а.с. 25 зворот).

Сторони погодили та своїм підписом Позичальник підтвердив, що цей Кредитний договір з усіма додатками та Договором, являють у сукупності для Сторін один єдиний Договір, у зв`язку з чим істотні умови, які є обов`язковими для Договору відповідно до чинного законодавства України, можуть міститися як у тексті цього Договору, чи додатках до нього, так i у Правилах (п. 5.4 Кредитного договору).

Крім того, своїм підписом Позичальник підтвердив, що він ознайомлений із Правилами, розміщеними на офіційному сайті Кредитодавця www.megabank.ua та/або у відділеннях Кредитодавця, а також з умовами цього Кредитного договору, та згодний з ними; один оригінал цього Договору із додатками, Тарифи, Паспорт споживчого кредиту ним отримані, з реальною річною процентною ставкою та загальною вартістю кредиту на дату укладення Договору, а також графіком платежів у письмовій формі ознайомлений (п. 5.5 Кредитного договору).

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору Кредитодавець надав Позичальнику кредитні кошти (далі – Кредит), в сумі та на умовах визначених Договором, які Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю, сплатити проценти за користування Кредитом та інші платежі згідно з додатками до цього Договору. Кредит надавався на споживчі цілі шляхом видачі грошових коштів з каси банку готівкою (п.1.2. Кредитного договору). Для обліку Кредиту та нарахованих процентів за Кредитом Кредитодавець відкрив відповідні рахунки (п. п. 3.1.1., 3.1.2. Кредитного договору).

Позичальник зобов`язався повернути одержаний Кредит в повному обсязі (п. 3.2.1. Договору) і своєчасно та в повній мірі сплачувати щомісячні платежі (ануїтетні платежі та відповідні комісійні винагороди) за Договором на передбачених Договором умовах (п. 3.2.3 Кредитного договору).

За умовами п. 7.1. Кредитного договору він набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 17.03.2025, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов`язань за ним.

Відповідно до п. 7.2. Кредитного договору закінчення строку Договору не звільняє Позичальника від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Кредитного договору.

Крім того, у індивідуальній та публічній частинах кредитного договору сторони погодили всі істотні умови, що є необхідними для цього виду договорів. У тому числі, у розділі 2 «Умови та порядок надання кредиту» кредитного договору, сторони узгодили конкретні умови, на яких Позичальнику надавався Кредит, зокрема: загальний розмір кредиту – 28 026,91 грн; процентну ставку за користування Кредитом, що нараховується на суму заборгованості (фіксована) – 15 % річних; реальну річну процентну ставку – 128,07 %; загальну вартість Кредиту на дату укладення Договору – 71 635,68 грн; розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості – 3,5 % від суми Кредиту; розмір щомісячного платежу – 1 958,67 грн, який включає суму ануїтетного платежу та суму щомісячної комісійної винагороди.

Із паспорта споживчого кредиту, вбачається, що відповідачка отримала кредит строком на 36 місяців, із загальною вартістю витрати за кредитом 71 635,68 грн та процентною ставкою за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості та складає 15 % річних.

Спосіб надання кредиту – готівковий в день підписання Договору (п. 3 Паспорту споживчого кредиту).

На а. с. 25-26 копія паспорту та картки фізичної особи – платника податків ОСОБА_1 .

На підтвердження факту користування кредитними коштами позивач надав виписки по особовому рахунку відповідачки, в яких відображено рух наданих кредитних коштів та нараховані проценти за користування (а. с. 16-23).

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором № 298-008-850-2-19-Г від 07 листопада 2019 року її розмір становить 80 251,43 грн, з яких 24 850,91 грн – тіло кредиту, 10 427,02 грн – відсотки, 44 973,50 грн – комісія (а. с. 25).

Відповідно до протоколу електронного аукціону № GFD001-UA-20240618-01260 від 09 липня 2024 року, АТ «Мегабанк» було продано ТОВ «Фінансова компанія» «Мустанг» права вимоги за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, у кількості 20 054 одиниці, за 23 425 777 грн, сплата яких підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 66895 від 31 липня 2024 року (а. с. 29, 29 зворот).

03 вересня 2024 року між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК» «Мустанг» було укладено договір про відступлення прав вимоги № Gl1N426240, відповідно до умов якого АТ «Мегабанк» відступило ТОВ «ФК» «Мустанг» права вимоги за кредитним договором № 298-008-850-2-19-Г від 07 листопада 2019 року, що підтверджується Реєстром договорів, права вимоги за якими відступаються (а. с. 12-13, додаток до позовної заяви у електронному вигляді 2-2-404d4580-1e32-11f1-9187-6f1413b47f56.pdf).

27 грудня 2024 року між ТОВ «ФК» «Мустанг» та ТОВ «ФК» «Єврокредит» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 1/12, відповідно до умов якого ТОВ «ФК» «Мустанг» відступило ТОВ «ФК» «Єврокредит» права грошової вимоги за кредитним договором № 298-008-850-2-19-Г від 07 листопада 2019 року, що підтверджується Реєстром договорів, права вимоги за якими відступаються (зворот а. с. 13-14, додаток до позовної заяви у електронному вигляді 2-2-34d37f30-1e32-11f1-96ac-a770a0e0626b.pdf).

Здійснення оплати згідно із договором про відступлення прав вимоги № 1/12 від 27 грудня 2024 року підтверджується платіжними інструкціями кредитового переказу коштів № 1074 від 27 грудня 2024 року, № 1091 від 31 січня 2025 року, № 1822 від 22 вересня 2025 року (а. с. 29).

Позиція суду апеляційної інстанції

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не у повній мірі.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Факт укладення Кредитного договору № 298-008-850-2-19-Г від 07 листопада 2019 року підтверджується власноруч підписаним ОСОБА_1 кредитним договором, а також Додатком № 1 до кредитного договору, який містить графік платежів та обчислення загальної вартості кредиту, реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, заявою на отримання кредиту на споживчі цілі в АТ «Мегабанк», Паспортом споживного кредиту та графіком платежів, що є додатком до паспорту споживного кредиту. Вказані докази наявні в матеріалах справи та не спростовані відповідачем.

Факт надання кредитних коштів ОСОБА_1 , а також факт наявності заборгованості підтверджується випискою по особовому рахунку.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 5.6. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 та пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Крім того, згідно із пунктом 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: назву документа (форми); дату складання; найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що банківська виписка є достовірним доказом зарахування коштів на рахунок відповідача та отримання ним цих коштів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18.

Із матеріалів справи встановлено отримання ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 28 026,91 грн в порядку та на умовах, визначених договором, що підтверджується заявою на видачу готівки № 220055 від 07 листопада 2019 року (а. с. 15) та випискою з особового рахунку АТ «Мегабанк». Крім того, досліджені апеляційним судом первинні документи (банківські виписки) підтверджують факт виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір станом на 03 вересня 2024 року і узгоджуються з розрахунком заборгованості та випискою по кредитному договору.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не заслуговують на увагу.

Також апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо не доведення переходу права вимоги до ТОВ «ФК Єврокредит».

У постанові від 18 жовтня 2023 року по справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року по справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року по справі № 5026/886/2012 тощо).

До позовної заяви додано копії договорів про відступлення прав вимоги № GFD001-UA-20240618-01260 від 09 липня 2024 року та № 1/12 27 грудня 2024 року, за якими останнє послідовно перейшло від первісного кредитора АТ «Мегабанк» до ТОВ «Фінансова компанія» «Мустанг», а від нього до позивача. У додатках до договорів (2-2-404d4580-1e32-11f1-9187-6f1413b47f56.pdf; 2-2-34d37f30-1e32-11f1-96ac-a770a0e0626b.pdf) чітко вказано про перехід права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 298-008-850-2-19-Г від 07 листопада 2019 року.

Платіжними інструкціями кредитового переказу коштів № 1074 від 27 грудня 2024 року, № 1091 від 31 січня 2025 року, № 1822 від 22 вересня 2025 року підтверджено здійснення оплати відповідно до договору про відступлення прав вимоги № 1/12 від 27 грудня 2024 року.

Відтак, позивач допустимими, достовірними та достатніми доказами підтвердив перехід до нього права вимоги до відповідача за кредитним договором № 298-008-850-2-19-Г від 07 листопада 2019 року.

Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що кредитор не повідомив її про відступлення права вимоги, адже такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, доказів погашення якої ані на рахунок первісного кредитора, ані на рахунки наступних кредиторів відповідачкою не надано.

У зв`язку із викладеним, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Єврокредит» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 24 850,91 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 10 427,02 грн.

Власного розрахунку заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом стороною відповідачки не надано.

Водночас колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №204/224/21 у постанові від 06 листопада 2023 року дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2025 у справі № 199/441/21 зазначено, що положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними і окреме рішення суду про визнання їх недійсними не вимагається.

Відповідно до п. 2.8 кредитного договору за обслуговування кредитної заборгованості відповідач сплачує комісійну винагороду в розмірі 3,5 % від суми кредиту. Комісійна винагорода сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Проте в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія.

Враховуючи те, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні даного кредитного договору, то умова укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору щодо сплати комісії є нікчемною відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача комісії у розмірі 44 973,50 грн є безпідставним.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів враховує те, що позовні вимоги є взаємопов`язаними, а в резолютивній частині рішення має бути зазначено всі складові заборгованості, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, тому апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки позовні вимоги задоволено на 43,96 % , з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Єврокредит» слід пропорційно стягнути 1 170,39 грн сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви та 4 923,52 грн понесених позивачем витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційна скарга задоволена на 56,04% з ТОВ «ФК Єврокредит» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 1 790,41 грн сплаченого нею судового збору за подання апеляційної скарги.

Частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, з ТОВ «ФК Єврокредит» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця судового збору у розмірі 620,02 грн.

Також у апеляційній скарзі адвокат Савчук І. В. заявляла про стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу у орієнтованому розмірі 6 000 грн, однак оскільки станом на день ухвалення цієї постанови доказів понесення таких витрат адвокатом не надано, підстав для їх стягнення немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Савчук Інни Василівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» заборгованість за кредитним договором № 298-008-850-2-19-Г від 07 листопада 2019 року у розмірі 35 277,93 грн (тридцять п`ять тисяч двісті сімдесят сім грн 93 копійок), з яких 24 850,91 грн – заборгованість за тілом кредиту, 10 427,02 грн – заборгованість за відсотками.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» 4 923,52 грн понесених витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» на користь ОСОБА_1 різницю витрат зі сплати судового збору у розмірі 620,02 грн (шістсот двадцять грн 02 копійки).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. В. Ковальчук

О. С. Панасюк