Суд: Шептицький міський суд Львівської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 20 вересня 2026 р.
Справа: №459/2551/26
Суддя: Мельникович М. В.
Справа № 459/2551/26
Провадження № 2/459/1078/2026
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 вересня 2026 року Шептицький міський суд Львівської області в складі головуючого судді Мельникович М. В., за участю секретаря судового засідання Штибель А. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики
У С Т А Н О В И В :
Представник позивача через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся до суду з даним позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1024 долари США 57 центів, з яких: 1000 доларів США сума боргу та 24 долари США 57 центів - 3% річних (за договором позики від 05.02.2025 ) грошові кошти у сумі 2568 доларів США 83 центи, з яких: 2500 доларів США сума боргу та 68 доларів США 83 центи - 3% річних (за договором позики від 23.03.2025). Також просив стягнути з відповідачки судові витрати, а саме судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позову послався на те, що 05.02.2025 позивач надав відповідачці в позику (борг) кошти у сумі 1000 доларів США. На підтвердження укладення договору було укладено боргову розписку від 05.02.2025. Зі змісту останньої вбачається, що відповідачка одержала від позивача кошти у сумі 1000 (одна тисяча) доларів США, які зобов`язувалась повернути до 05.08.2025. Крім цього, 23.03.2025 ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 в позику (борг) кошти у сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) доларів США, на підтвердження було укладено боргову розписку від 23.03.2025. Зі змісту останньої вбачається, що відповідачка одержала від позивача кошти сумі 2500 (дві тисячі п?ятсот) доларів США, які зобов`язувалась повернути до 01.07.2025. Станом на 01.06.2026 ОСОБА_2 зобов`язання за договорами позики не виконала, кошти у визначений договором строк не повернула. На неодноразові усні вимоги позивача щодо повернення коштів відповідачка спочатку обіцяла повернути такі найближчим часом, а в подальшому взагалі почала ігнорувати будь-які звернення. 01.06.2026 позивач з метою повернення наданих коштів звернувся до ОСОБА_2 з письмовою претензією про повернення коштів, у якій зокрема зазначив, що у разі незадоволення даної претензії він буде змушений звернутись до суду за захистом порушених прав та інтересів. Враховуючи те, що відповідачкою не було дотримано умов укладеного договору, тобто зобов`язання не були виконані належним чином, відповідно до умов договору та чинного законодавства, просить позов задовольнити.
Ухвалою від 26.06.2026 у справі було відкрите загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою від 13.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні, яке відбулося 10.09.2026 представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали та просили задовольнити у повному обсязі. Відповідачка позовні вимоги визнала у повному обсязі та просила, щоб з неї стягувала грошові кошти виконавча служба.
За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання на 21 вересня 2026 року о 15:30 год. для ухвалення та проголошення судового рішення Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлялись належним чином.
Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
05 лютого 2025 року відповідачка ОСОБА_2 отримала у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1000 (одна тисяча) доларів США за договором позики. З даної розписки також вбачається, що відповідачка зобов`язувалась повернути кошти позивачу до 05.08.2025 (оригінал розписки а. с. 34, копія на а. с. 9).
23 березня 2025 року відповідачка ОСОБА_2 отримала у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) доларів США за договором позики. З даної розписки також вбачається, що відповідачка зобов`язувалась повернути кошти позивачу до 01.07.2025 (оригінал розписки а. с. 34, копія на а. с. 10).
Представником позивача на адресу відповідачки 01.06.2026 була надіслана претензія про повернення коштів згідно боргових розписок відповідно до якої представник просить повернути протягом 7 днів із часу отримання даної вимоги грошові кошти згідно з розписками від 05.02.2025, 23.03.2025 та 3% річних нарахованих за даними договорами. У випадку незадоволення вимог за даною претензією ОСОБА_1 буде змушений звернутись до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Таким чином, між сторонами було укладено договір позики грошових коштів, за яким позивач свої зобов`язання виконав, а саме кошти передав відповідачці, а остання своїх зобов`язань щодо повернення суми позики у встановлені у розписці терміни не виконала, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Стаття 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми, дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилами цивільного законодавства сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. ст. 6, 627, 628 ЦК України).
Поняття позикових відносини і договору позики визначаються нормами глави 71 ЦК України.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.
Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 596/1123/19 (провадження № 61-7056св22) та від 05 червня 2024 року у справі № 640/15157/16-ц (провадження № 61-4579св24).
Судом установлено, що на підтвердження доводів і вимог позивача надано оригінали розписок від 05.02.2025 та 23.03.2025, в яких ОСОБА_2 підтверджує факт надання позики у вказаній сумі із зобов`язанням повернення у визначені строки (оригінали розписок долучено до матеріалів справи).
Суд вважає, що розписки від 05.02.2025 та 23.03.2025 є достатніми та належними доказами боргового зобов`язання відповідачки перед позивачем в сумі 3500 доларів США, яка підлягає до стягнення з відповідачки на користь позивача.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Зі змісту частини 2 статті 625 ЦК України вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач скористався правом, наданим ст. 625 ЦК України та просить стягнути з відповідачки 3% річних за період прострочення грошового зобов`язання у сумі 24 долари США 57 центів та 68 доларів США 83 центи.
Оскільки відповідачкою жодних заперечень чи зауважень щодо даного розрахунку не надано, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача 3% річних у сумі 93 долари США 40 центів.
Щодо валюти, у якій слід стягнути з відповідачки вказані кошти, суд зазначає наступне.
Згідно статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Згідно статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
У постанові Верховного Суду від 31.03.2023 у справі 716/2052/20 Верховний Суд зазначив, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім цього, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки позика надана у іноземні валюті, тому заборгованість слід стягувати у тій валюті, у якій була надана позика.
Також суд звертає увагу, що при обчисленні 3% річних за основу береться прострочена сума у валюті, визначеній в договорі, а не її гривневий еквівалент. Тому суд стягує ці відсотки також у валюті, у якій була надана позика.
Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат, в силу ст. 141 ЦПК України суд вважає, що судовий збір у сумі 1266,31 грн слід стягнути із відповідачки на користь позивача у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 202, 207, 526, 530, 610, 612, 629, 1046-1049 ЦК України, ст. ст. 2, 141, 259, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики (розпискою від 05.02.2025) у сумі 1024 (одна тисяча двадцять чотири) долари США 57 центів та заборгованість за договором позики (розпискою від 23.03.2025) у сумі 2568 (дві тисячі п`ятсот шістдесят вісім) доларів США 83 центи.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1266 (одна тисяча двісті шістдесят шість) гривень 31 коп.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 21.09.2026.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 );
Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ).
Суддя: М. В. Мельникович
Оригінал: reyestr.court.gov.ua