Вирок від 21 вересня 2026 р. у справі №463/3255/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 463/3255/26

Провадження № 1-кп/463/425/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

захисника - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові об`єднані в одне провадження обвинувальні акти у кримінальних провадженнях за № 62026140110002050 від 20.03.2026 року, № 12026141360000761 від 17.06.2026 року про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Потсдам Німеччина, українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, одруженого (зі слів), військовослужбовця у військовому званні «солдат», раніше судженого вироком Галицького районного суду м.Львова від 26.06.2020 року за ч.2 ст.15 - ч.2 ст.185, ч.2 ст.185 КК України та з врахуванням положень ч.1 ст.70, ч.1 ст.71 КК України призначено покарання у виді 4 (чотирьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі (покарання не відбув), зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст.185, ч.5 ст.407 КК України,

в с т а н о в и в :

солдат ОСОБА_4 у порушення вимог ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.ст.1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст.11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст.1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, перебуваючи на посаді токаря відділення слюсарно-механічних робіт і поточного ремонту агрегатів ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтно технічної роти військової частини НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, 02.03.2026 року близько 17 год. 45 хв. ОСОБА_4 у супроводі старшого лейтенанта ОСОБА_6 прибув у відділення АТ КБ «ПриватБанк», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , для оформлення банківської карти. При виході з приміщення банку ОСОБА_4 скористався скупченням людей та втік, після чого перебував поза межами вказаної військової частини, проводив час на власний розсуд та обов`язки військової служби не виконував, а отже останній у такий спосіб незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності. В подальшому, 27.03.2026 року солдат ОСОБА_4 добровільно прибув до Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області (м.Львів, вул.Романчука,18) та виявив бажання продовжити проходження військової служби.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, тобто, самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Крім того, військовослужбовець військової служби по мобілізації тимчасово виконуючий обов`язки за вакантною посадою гранатометника 1 єгерського відділення 2 єгерського взводу 2 єгерської роти НОМЕР_2 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_3 солдат ОСОБА_4 в порушення вимог ст.17 Закону України «Про оборону України», ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст.11, 16, 127-131, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст.1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, ОСОБА_4 05.04.2026 року, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, самовільно залишив військову частину НОМЕР_3 , у місці розташування полігону, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та перебував поза межами розташування вказаної військової частини до 02.07.2026 року, тобто до моменту прибуття у розташування Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області (м.Львів, вул.Романчука,18). Відтак, з 05.04.2026 року до 02.07.2026 року солдат ОСОБА_4 проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи за місцем свого проживання. Під час незаконного перебування за межами розташування військової частини НОМЕР_3 солдат ОСОБА_4 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об`єктивно мав можливість це зробити.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, тобто, самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене повторно, в умовах воєнного стану.

Крім того, ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, тимчасово виконуючий обов`язки за вакантною посадою гранатометника 1 єгерського відділення 2 єгерського взводу 2 єгерської роти 3 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_3 , будучи раніше неодноразово судимим, останній раз 26.06.2020 року вироком Галицького районного суду міста Львова за ч.2 ст.15 - ч.2 ст.185, ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі терміном на 4 роки 1 місяць, на шлях виправлення не став.

Так, ОСОБА_4 достовірно знаючи про те, що в Україні введено та діє правовий режим воєнного стану, який введений 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022, 16.06.2026 року приблизно о 01 год. 35 хв., перебуваючи у приміщенні коридору загального користування першого поверху під`їзду № 1 житлового будинку, що за знаходиться адресою: АДРЕСА_4 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів та з метою особистого безпідставного збагачення, переконавшись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, шляхом вільного доступу, таємно викрав велосипед марки «TITAN» зелено-чорного кольору, вартістю 4066,33 гривень, який належить ОСОБА_7 . В подальшому, ОСОБА_4 з викраденим майном залишив місце вчинення кримінального правопорушення, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_7 майнову шкоду на загальну суму 4066,33 гривень.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, тобто, таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, передбачених ч.4 ст.185, ч.5 ст.407 КК України визнав повністю, дав покази, які у повній мірі відповідають обставинам, викладених в обвинувальних актах. Підтвердив, що вночі 16.06.2026 року перебуваючи у під`їзді будинку по АДРЕСА_4 , він викрав велосипед, щоб доїхати ним додому. Також підтвердив, що у період часу з 02.03.2026 року до 27.03.2026 року та з 05.04.2026 року до 02.07.2026 року, він самовільно залишив розташування військових частин, оскільки мав намір вирішити питання, щоб соціальні служби не відібрали у нього малолітніх дітей. Станом на сьогоднішній день він має намір продовжити проходити військову службу. У вчиненому щиро розкаюється та просить суд суворо не карати.

Потерпіла ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилася, подавши при цьому заяву про розгляд справи без її участі.

Учасники процесу не заперечили щодо розгляду справи у відсутності потерпілої.

У зв`язку з наведеним та з врахуванням думки учасників процесу, розгляд справи проведено без участі потерпілої.

Крім повного визнання обвинуваченим своєї вини, його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень повністю і об`єктивно підтверджується зібраними в ході досудового розслідування та перевіреними в судовому засіданні доказами.

Дослідження інших доказів щодо тих обставин матеріалів кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_4 , які ніким не оспорюються, судом за згодою учасників судового провадження на підставі ч.3 ст.349 КПК України визнано недоцільним. Судом встановлено, що показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи, з`ясовано, що ОСОБА_4 правильно розуміє зміст фактичних обставин пред`явленого обвинувачення, сумнівів у добровільності його позиції не має, сторонам роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до обґрунтованого висновку про доведеність стороною обвинувачення винуватості ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України, тобто самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене повторно протягом року та вчинене в умовах воєнного стану. Також суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), повторно, в умовах воєнного стану, а тому його дії правильно кваліфіковані стороною обвинувачення за ч.4 ст.185 КК України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином, реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання, призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Так, суд, відповідно до ст.65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, бере до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України, є тяжкими, конкретні обставини кримінального провадження, їх наслідки, дані про особу обвинуваченого, зокрема, ОСОБА_4 раніше суджений, на диспансерному обліку з приводу наркологічного та психічного захворювання не перебуває.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 судом не встановлено.

Таким чином, з огляду на викладене, враховуючи позицію сторони обвинувачення, відношення обвинуваченого до вчиненого, суд приходить до висновку про те, що виправлення і перевиховання обвинуваченого можливе у виді реального покарання, а тому, йому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі за кожен злочин окремо та визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, оскільки, застосовуючи принцип індивідуалізації покарання, суд переконаний, що таке покарання є справедливим та необхідним для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 . Виправлення обвинуваченого неможливе без ізоляції від суспільства, попередження нових кримінальних правопорушень та на переконання суду саме таке покарання відповідатиме справедливості, не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечить співрозмірність діяння та кари, а також відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Саме таке покарання буде доцільне для профілактики вчинення обвинуваченим нових злочинів, буде найбільш відповідати принципам та меті його призначення, зазначене випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції. Також такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Правових підстав для призначення обвинуваченому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання, тобто на підставі ст.69 КК України, чи застосування ст.75 КК України, враховуючи зазначені вище конкретні обставини в їх сукупності та дані про особу винного, суд не знаходить. Так описані вище дані про особу обвинуваченого дають лише підстави для призначення покарання у мінімальних його межах, передбачених санкцією відповідної статті, у виді позбавлення волі, а не застосування ст.69 КК України.

Застосування інституту умовного звільнення (ст.75 КК України) до призначеного обвинуваченому покарання не сприятиме меті покарання та не буде достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів.

Конкретні обставини справи свідчать, що досягнення мети покарання, яка полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи закритого типу, неможливе без його реального відбування. Отже, суд дійшов висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі.

Крім того, судом встановлено, що вироком Галицького районного суду м.Львова від 26.06.2020 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 - ч.2 ст.185, ч.2 ст.185 КК України та з врахуванням положень ч.1 ст.70, ч.1 ст.71 КК України призначено покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі. Покарання за даним вироком обвинувачений не відбув. А тому, на підставі ст.ст.71, 72 КК України ОСОБА_4 необхідно частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Галицького районного суду м.Львова від 26.06.2020 року та призначити остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі.

Інші рішення, щодо питань, які вирішуються при ухваленні вироку

На момент ухвалення вироку обвинуваченому у вказаному кримінальному провадженні обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Речові докази у кримінальному проваджені вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені вирішити відповідно до ч.2 ст.124 КПК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Керуючись ст.ст.368, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст.185, ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання:

за ч.4 ст.185 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

за ч.5 ст.407 КК України у виді 5 (п`яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

На підставі ст.ст.71, 72 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Галицького районного суду м.Львова від 26.06.2020 року та за сукупністю вироків остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту фактичного затримання, тобто з 02.07.2026 року.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований відносно ОСОБА_4 залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Речові докази у справі: DVD-R диск з відеозаписами камер спостереження, - зберігати при матеріалах справи.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів у розмірі 400,0 гривень.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено з підстав, передбачених ст.394 КПК України до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому і прокурору.

Суддя ОСОБА_1