Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №444/2331/26 — Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/2331/26

Провадження № 2/444/1819/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

15 вересня 2026 року м. Жовква

Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючий суддя Олещук М. М.

секретаря судового засідання Мачіха Г.В.,

з участю представника позивачки - адвоката Ситник С.О.,

представника відповідачки - адвоката Басюк Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Ситника Сергія Олександровича звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 200 000,00 грн. моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки

Позов обґрунтовано тим, що 24 жовтня 2023 року приблизно о 17 год. 25 хв. у с. Великі Грибовичі по вул. Дублянській сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Suzuki Swift», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням відповідачки ОСОБА_2 та велосипеда під керуванням малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка стверджує, що водій автомобіля ОСОБА_2 , після дорожньо-транспортної пригоди залишила місце ДТП, не повідомивши при цьому працівників поліції. Малолітній велосипедист ОСОБА_3 , також, будучи в стані стресу, залишив місце зіткнення.

Після того, як матері малолітнього ОСОБА_3 – ОСОБА_1 , від сина стало відомо про дану дорожньо-транспорту пригоду, який також скаржився на погіршення стану здоров`я, остання повідомила про подію працівників поліції, після чого написала відповідну заяву. На підставі заяви ОСОБА_1 , було внесено відомості до ЄРДР №12023141380001736 від 26.09.2023року про вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.

За наслідками проведеного досудового слідства, враховуючи, що тілесних ушкоджень середньої тяжкості нікому спричинено не було, слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження.

Одночасно із закриттям кримінального провадження слідчим було скеровано матеріали перевірки за фактом даної дорожньо-транспортної пригоди до Управління патрульної поліції. Для притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності. За даним фактом матір малолітнього ОСОБА_3 , - ОСОБА_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП. З даного приводу зазначаємо, що відповідно до постанови Жовківського районного суду Львівської області від 07.02.2024 позивачку ОСОБА_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП, однак, вказаною постановою суду ніяким чином не досліджувались обставини ДТП, не встановлювалась вина учасників даної ДТП, не встановлено, що винуватцем ДТП є саме малолітній ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 притягнута до адміністративної відповідальності за «Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей», що ніяким чином не доводить вину малолітнього ОСОБА_3 у настанні ДТП.

Закриття кримінального провадження не звільняє власника джерела підвищеної небезпеки від обов`язку відшкодування шкоди спричиненої джерелом підвищеної небезпеки.

В результаті вчиненої дорожньо-транспортної пригоди матері малолітнього ОСОБА_3 2012 р.н., ОСОБА_1 спричинена моральна шкода, яку позивачка оцінює в 200 000грн.

Моральна шкода, яка завдана позивачці, полягає в моральних стражданнях, які вона перенесла у зв`язку з причетністю її малолітнього сина до дорожньо-транспортної пригоди, факт неодноразового перебування її малолітнього сина на лікуванні, а також у зв`язку з даною подією і сама позивача змушена була неодноразово звертатись за медичною допомогою. Отже звичний режим життя позивачки у зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди за участі відповідачки, яка керувала транспортним засобом, суттєво змінився, остання не може забути та постійно згадує ті події, продовжує хвилюватись за свого сина, за стан його здоров`я.

У звязку з наведеним, позивачка просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь 200 000 (двісті тисяч) гривень моральної шкоди та понесені судові витрати.

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 24 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.

16 липня 2026 року представник відповідачки - адвокат Басюк Роман Іванович подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову повністю. У відзиві посилається на те, що відповідачка ОСОБА_2 - не є винуватцем ДТП, натомість ДТП сталося з вини малолітнього ОСОБА_3 та його матері - ОСОБА_1 , яка неналежно виконувала батьківські обов`язки, і ці обставини вже встановлено постановою Жовківського районного суду Львівської області від 07.02.2024 по справі №444/231/24, а також постановою Львівського апеляційного суду від 07.10.2025 по справі №444/1212/24. Постановою Львівського апеляційного суду від 07.10.2025 по справі №444/1212/24 встановлено вину ОСОБА_1 у вчиненні її малолітнім сином ДТП. Доводи позивачки про те, що на її переконання у даній справі винуватцем ДТП є саме ОСОБА_2 , яка в порушення вимог ПДР України не застосувала екстреного гальмування при виявлені перешкоди на дорозі, вибрала неправильний швидкісний режим в результаті чого, здійснила наїзд на малолітнього велосипедиста є виключно припущеннями позивачки, які спростовуються наявними матеріалами справи.

Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент ДТП досяг лише 10-річного віку, тоді як відповідно до п. 6.1 ПДР України рухатися по дорозі на велосипедах дозволяється особам, які досягли 14-річного віку. Дитина взагалі не мала права перебувати на проїзній частині автодороги як велосипедист, а її перебування там без нагляду дорослих стало можливим виключно внаслідок неналежного виконання позивачкою своїх батьківських обов`язків, що встановлено постановою суду у справі № 444/231/24, яка набрала законної сили.

Твердження сторони позивачки, наведені у позовній заяви про те, що відповідачка «залишила місце ДТП, не повідомивши при цьому працівників поліції», спростоване судовими рішеннями, що набрали законної сили (справа № 444/8/24), де встановлено, що ОСОБА_2 тривалий час перебувала на місці події, наступного дня розшукала матір дитини, 25.10.2023 о 20:19 год. сама повідомила про ДТП на лінію «102» (талон-повідомлення єдиного обліку № 21700 від 25.10.2023), очікувала працівників поліції на місці ДТП та надала пояснення щодо обставин пригоди.

Із змісту висновку експерта - лікаря-судмедексперта ОСОБА_4 , який попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 КК України за відмову або ухилення від дачі висновку експерта або за дачу свідомо неправдивого висновку, вбачається, що лікарями не відмічено наявності будь-яких тілесних ушкоджень (синців, саден, ран) в тому числі на голові, на правій сідниці, на правому стегні. Діагноз «Струс головного мозку» встановлений на підставі анамнезу, скарг малолітнього ОСОБА_3 не підтверджений об`єктивною неврологічною симптоматикою. Беручи до уваги вище вказане, діагнози «Забій м`яких тканин правої сідниці, забій м`яких тканин правого стегна», «Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку» не підтверджені об`єктивними судово-медичними даними, а тому при встановленні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень до уваги не можуть бути прийнятими, згідно п. 4.6. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом N6 МОЗ України від 17.01.1995 р.

Отже, під час ДТП, яке відбулося 24.10.2023, відповідачкою ОСОБА_2 не було заподіяно жодної шкоди малолітньому ОСОБА_3 , що виключає можливість відшкодування заявленої моральної шкоди, адже факт заподіяння будь-якої шкоди не підтверджений жодними матеріалами. Таким чином, відсутній факт заподіяння будь-якої шкоди позивачці.

Обов`язок довести факт заподіяння моральної шкоди, причинний зв`язок та обґрунтувати розмір компенсації покладається на позивача (ст. 81 ЦПК України; постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20). Необґрунтування заподіяння моральної шкоди та заявленого розміру її відшкодування є підставою для відмови у задоволенні таких вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 800/416/17).

Представник відповідачки просить у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення 200 000,00 грн. моральної шкоди відмовити повністю.

У судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові, а представник відповідачки заперечив проти їх задоволення з мотивів, наведених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з нормами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду ,крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість. Серед іншого, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Стаття 82 ЦПК України визначає підстави звільнення від доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ч. 7 ст. 82 ЦПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Як встановлено під час розгляду справи, 24 жовтня 2023 року в с. Великі Грибовичі Львівського району Львівської області по вул. Дублянській відбулося зіткнення автомобіля «Suzuki Swift», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та велосипеда під керуванням малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Факт події та участь у ній названих осіб сторонами не заперечуються.

За фактом ДТП здійснювалося кримінальне провадження № 12023141380001736 від 26.10.2023 року.

Постановою старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері транспорту СВ Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області Фургала Р.Р. від 29 листопада 2023 року кримінальне провадження № 12023141380001736 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.

Підставою, зокрема, було те, що судово-медичними даними у ОСОБА_3 не підтверджено тілесних ушкоджень, необхідних для кримінально-правової кваліфікації за цією нормою.

Згідно з довідкою про результати перевірки матеріалів кримінального провадження, затвердженою 19 грудня 2023 року заступником начальника УПП у Львівській області, у діях малолітнього велосипедиста ОСОБА_3 установлено невідповідність вимогам пунктів 1.5, 2.3 «б», 6.5, 6.7 та 10.1 ПДР України, що перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП. У діях водія ОСОБА_2 не встановлено порушень ПДР, що перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із настанням ДТП.

Постановою Жовківського районного суду Львівської області від 07 лютого 2024 року у справі № 444/231/24 ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з неналежним виконанням батьківських обов`язків, внаслідок чого сталася ДТП за участю її малолітнього сина. На ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) грн. 00 коп. в дохід держави. Постанова набрала законної сили 20 лютого 2024 року.

Постановою Жовківського районного суду Львівської області від 01 лютого 2024 року у справі № 444/8/24 провадження щодо ОСОБА_2 щодо того, що 24.10.2023 року о 17 год. 25 хв. в с. Великі Грибовичі по вул. Дублянська Львівського району Львівської області вона керувала транспортним засобом марки "SUZUKI SWIFT", номерний знак НОМЕР_1 , та, будучи причетною до ДТП, не повідомила органи Національної поліції та залишила місце пригоди, за статтею 122-4 КУпАП закрито за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Постановою Львівського апеляційного суду від 31 травня 2024 року вказану постанову залишено без змін.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 17 квітня 2025 року у справі №444/1212/24 в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено. Постановою Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року рішення залишено без змін.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Пунктами 1, 3 частини другої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з ч. 3 - ч. 5 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, відповідно до змісту наведених вище норм процесуального закону саме принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Обставини, на які посилаються та які стверджують сторони, можуть і повинні бути доведені лише належними, допустимими, достовірними доказами, які у своїй сукупності є достатніми для висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У Висновку експерта № 936, який складено лікарем - судово-медичним експертом ОСОБА_4 за постановою слідчого від 08 листопада 2023 року зазначено, що експертизу розпочато 13 листопада 2023 року та закінчено 22 листопада 2023 року. У підсумках цього висновку встановлено, що «Лікарями не відмічено наявності будь-яких тілесних ушкоджень (синців, саден, ран) в тому числі на голові, на правій сідниці, на правому стегні. Діагноз «Струс головного мозку» встановлений на підставі анемнизу, скарг малолітнього ОСОБА_3 не підтверджений об`єктивною неврологічною симптоматикою. Беручи до уваги вище вказане, діагнози «Забій м`яких тканин правої сідниці, забій м`яких тканин правого стегна», «Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку» не підтверджені об`єктивними судово- медичними даними, а тому при встановленні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень до уваги не можуть бути прийнятими, згідно п. 4.6. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995р.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про відшкодування завданої їй моральної шкоди. Позов поданий ОСОБА_1 не в інтересах її малолітнього сина, а стосується стягнення моральної шкоди з відповідачки ОСОБА_2 , яка завдана позивачці як матері малолітнього ОСОБА_3 .

Суд враховує, що відсутність об`єктивно підтверджених тілесних ушкоджень у дитини не означає, що мати не могла зазнати хвилювання або інших емоційних переживань, однак такі переживання, їх тривалість мають бути підтверджені належними доказами.

Позивачкою не подано належних і достатніх доказів того, що вона зазнала душевних переживань, які вийшли за межі звичайних переживань, спричинили тривалу зміну способу життя, потребу в медичному лікуванні.

Посилання позивачки на погіршення власного здоров`я та розмір моральної шкоди 200 000,00 грн. не доведено доказами, які б давали змогу оцінити завдану позивачці моральну шкоду із характером, глибиною і тривалістю душевних страждань та переживань позивачки, змінами у її житті чи стані здоров`я.

Ураховуючи наведене вище, оцінивши належним чином надані суду докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність позивачкою спричиненої їй моральної шкоди, характеру та обсягу такої шкоди, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 141 ЦПК України, понесені позивачкою судові витрати у зв`язку з відмовою в позові на відповідачку не покладаються.

Керуючись ст.ст. 4, 6, 7, 12, 76, 77, 81, 82, 258-259, 263, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди спричиненої джерелом підвищеної небезпеки- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ,РНОКПП НОМЕР_3 .

Повне рішення суду складено 21.09.2026 року.

Суддя: Олещук М. М.