Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №260/5511/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 260/5511/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді - Світлик О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Чепи М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгород в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з якою просить:

поновити строк на оскарження постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.08.2025 як такий, що пропущений з поважних причин;

визнати протиправною та повністю скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.08.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та стягнення штрафу в розмірі 51000 грн.

На обґрунтування позову позивач посилається на те, що 31.08.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 було винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності (штрафу) в розмірі 51000 грн за не проходження ВЛК.

Копію вказаної постанови позивачу на руки надано не було, підпис про її отримання у матеріалах справи відсутній. Про існування зазначеного штрафу позивач дізнався лише 24.07.2026, після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження від Шумського відділу ДВС Тернопільської області. У зв`язку з цим, строк на оскарження пропущено з поважних причин і підлягає поновленню.

Позивач вважає постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.08.2025 абсолютно протиправною та такою, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

Наказ № М1345 про призов позивача на військову службу під час мобілізації виданий 01.09.2025. Отже, станом на 31.08.2025 позивач не мав статусу військовослужбовця.

Постанова про штраф винесена за не проходження ВЛК 31.08.2025. Водночас згідно з офіційним витягом із застосунку «Резерв+» (дані ЄДРВ «Оберіг»), сам ІНФОРМАЦІЯ_1 зафіксував у системі, що 31.08.2025 позивачем було успішно пройдено ВЛК і встановлено статус «придатний». У системі «Оберіг» наявні розширені дані проходження комісії, а саме - номер протоколу ВЛК: 2025-0831-1638-5197-7. Наявність двох взаємовиключних юридичних фактів (проходження ВЛК та штраф за її не проходження) в один і той самий день свідчить про явну фальсифікацію матеріалів адміністративної справи.

Окрім того, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 у справі № 260/8757/25 призов позивача від 01.09.2025 визнано незаконним через наявність у позивача права на відстрочку як студента денної форми навчання Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Т. Шевченка. На виконання цього судового рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 наказом від 21.05.2026 №М2987/1 скасував наказ про призов позивача №М1345 з моменту його видання. Оскільки проходження ВЛК є обов`язковим проміжним етапом процедури мобілізації, а саму мобілізацію судом визнано незаконною та скасовано, штраф за будь-який етап цієї скасованої процедури повністю втрачає будь-яку законну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Позивач зазначає, що у постанові про відкриття виконавчого провадження чітко зазначено: «Строк пред`явлення виконавчого документу до 10.12.2025». Відповідач направив постанову виконавцю лише у липні 2026 року, тобто з пропуском строку давності на 8 місяців. Норми щодо продовження або зупинення строків під час воєнного стану не поширюються на примусове виконання адміністративних штрафів за КУпАП.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31.08.2026 постановлено прийняти до розгляду та відкрити провадження у адміністративній справі за вказаною позовною заявою, розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду постановлено вирішити під час судового розгляду.

Позивач у судове засідання не з`явився, при цьому у додаткових поясненнях просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином, однак подав відзив на позовну заяву, згідно з яким просить відмовити в задоволенні позову. Розгляд справи здійснювати без участі представників ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідач у відзиві на позов зауважив, що позивачем зазначено у позові, що він дізнався про ухвалення даної постанови 24.07.2026, після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження від Шумського відділу ДВС Тернопільської області. Пропуск строку, передбаченого ч. 2 ст. 286 КАС України, не є безумовною підставою для повернення позовної заяви або залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки, за наявності поважних причин його пропуску, такий строк може бути поновлено. Враховуючи вимоги ст. 277, абзацу 2 ст. 268 КУпАП і те, що ОСОБА_1 був обізнаний про складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення і про те, що справа буде розглянута ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачем за присутності позивача було розглянуто справу у час визначений в протоколі, про що позивачу було достеменно відомо, так як він відмовився від отримання винесеної по справі постанови.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність; захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain / Перез де Рада Каванілес проти Іспанії (заява №28090/95) зазначив, що правила стосовно строків оскарження, безсумнівно, мають на меті забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні очікувати, що ці правила будуть застосовуватися (§45). Стосовно строків в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2023 року (справа №990/139/23, провадження №11-133заі23) вказала, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Отже, для вирішення питання про правильність застосування судом строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з`ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку. Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Викладені висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2020 року у справі №340/1019/19. Є очевидним, що причини, які перешкодили особі реалізувати право на звернення до суду у визначений процесуальним законом строк, повинні не залежати від волі заявника, мати об`єктивний характер та бути оціненими судом у наступному, зважаючи на обґрунтованість їх поважності. Положення ч. 2 ст. 44 КАС України зобов`язує учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На цьому наголошено і у частині першій статті 45 цього ж Кодексу, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Наведені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі №826/22361/15.

Законодавством не визначено початок перебігу строку на оскарження із фактом отримання копії постанови, у категорії адміністративного правопорушення за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, тобто сам факт відсутності копії постанови у особи, яка була притягнута до адміністративної відповідальності не впливає автоматично на перебіг строку оскарження.

Під час перебування 31.08.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач був направлений на проходження військово-лікарської комісії. Позивачем було усно висловлено ствердну відмову від проходження військово-лікарської комісії 31.08.2025. У зв`язку з цим, 31.08.2025 було складено протокол та постанову про накладення адміністративного штрафу. ІНФОРМАЦІЯ_1 вважає, що позивач знав про накладення на нього адміністративного штрафу в момент з 31.08.2025, а тому пропустив строк для оскарження даної постанови.

Крім того, позивач стверджує, що при розгляді справи порушено права позивача та в діях позивача відсутній склад порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Вважаємо, що такі твердження позивача є хибними. Абзацом 12 пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. №154, передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Абзацом 1 ч. 13 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу , приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов`язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації , проходять обов`язковий медичний огляд.

Абзац 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації) містить імперативний припис, відповідно до якого громадяни зобов`язані, зокрема, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

31.08.2025 в ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу було вручено направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до проходження військової служби по мобілізації від 31.08.2025 № 6057. Таким чином, в ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до приписів, встановлених абз. 12 пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. №154, вживались заходи щодо призову позивача на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку). Оскільки у відповідності до 1 ч. 13 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено обов`язковість проходження медичного огляду щодо осіб, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, що кореспондується з приписами абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відповідно до якого громадяни зобов`язані, зокрема, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, - дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 були цілком правомірними.

Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 відмовився від підписання протоколу в відповідних графах протоколу, йому в установленому порядку було роз`яснено про день і час розгляду справи та його права, про що міститься відповідна відмітка в протоколі. На позивача накладено штраф за вказане порушення у розмірі санкції, визначеної ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Згідно зі ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення та зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У решті позов містить посилання на норми законодавства без чіткого викладу обставин порушення таких норм та доказів на підтвердження наявності таких обставин. Позивач у своєму позові не навів та не підтвердив наявність обставин, які б свідчили про істотне порушення норм процесуального та матеріального права і за своїм характером тягнуть скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

21.08.2026 позивачем були подані додаткові пояснення, згідно з якими позовні вимоги підтримує, від проходження ВЛК позивач не відмовлявся та умислу ухилитися від її проходження не мав.

Позивач зазначає, що станом на 31.08.2025 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 . Того ж дня працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 без подання ним особистої заяви було змінено відомості щодо його військового обліку. За цих обставин проходження військово-лікарської комісії саме в Ужгороді було для позивача непередбачуваним, у зв`язку з чим медичних документів, необхідних для об`єктивного визначення стану здоров`я, позивач при собі не мав. Саме цим зумовлене прохання позивача надати час для подання відповідних медичних документів, а не намір ухилитися від проходження ВЛК.

Крім того, відповідач інкримінує відмову від проходження ВЛК, яку позивач категорично заперечує. На спростування цього факту позивач зазначає, що 31.08.2025 о 17:18:24 з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_8 на офіційну електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_9 а позивачем було надіслано письмову заяву (вкладення: «Заява ОСОБА_2 .jpg»), у якій прямо зазначено, що від проходження ВЛК останній не відмовляється, а також викладено прохання надати час для подання медичних документів і повідомити вхідний номер реєстрації заяви.

Позивач вказує, що зазначена електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_9 є офіційною електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відомостями, зазначеними самим відповідачем у відзиві на позовну заяву, а також інформацією, розміщеною на офіційному сайті Міністерства оборони України. Таким чином, прохання надати час для подання медичних документів не є відмовою від проходження військово-лікарської комісії.

Сукупність таких обставин, як надіслання письмової заяви про не відмову від ВЛК на офіційну електронну адресу відповідача та фактичне проходження 31.08.2025 (підтверджене даними реєстру «Оберіг» та протоколом ВЛК № 2025-0831-1638-5197-7 із результатом «Придатний»), обґрунтовує позицію про відсутність інкримінованої відмови, а отже і об`єктивної сторони адміністративного правопорушення.

Позивач зазначає, що умислу ухилитися від проходження ВЛК не було. У заяві, надісланій 31.08.2025 о 17:18:24 з ІНФОРМАЦІЯ_2 на офіційну електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач прямо зазначив, що від ВЛК не відмовляється. Його прохання стосувалося лише часу для подання медичних документів, яких останній не мав при собі. Зміст заяви, надісланої з ІНФОРМАЦІЯ_2 на офіційну електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідає поведінці позивача: того самого дня останній пройшов ВЛК. Ці обставини підтверджують відсутність умислу ухилитися від ВЛК та вини у формі інкримінованої свідомої відмови, а отже суб`єктивної сторони цього діяння.

Отже присутні три ключові обставини: фактичне проходження ВЛК, подальший призов та служба, письмова заява про не відмову від ВЛК, які у своїй сукупності виключають суб`єктивну сторону правопорушення, а отже і весь склад адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до частин першої, другої, восьмої статті 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_3 №2257-1 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 31.08.2025, останній, розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , установив наступне.

31.08.2025 близько 15:41 ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 в супроводі органів Національної поліції, де 31.08.2025 о 15 годині 41 хвилин було встановлено, що останній порушує вимогу, передбачену ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», де зазначено, що громадяни зобов`язані, зокрема, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та вимоги ч. 13 ст. 2 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», яким установлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зокрема, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, проходять обов`язковий медичний огляд.

Перебуваючи в ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин ОСОБА_1 , за рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку виконання вищеназваних обов?язків, був направлений на проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби згідно з направленням, виданим начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16 год. 00 хв. 31.08.2025, яке ОСОБА_1 підписати відмовився.

Після рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про направлення на проходження медичного огляду, громадянин ОСОБА_1 на проходження медичного огляду не пішов, на вимогу виконання свого обов`язку не реагував, та виразив категоричну ствердну відмову від проходження медичного огляду.

Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період, постановлено накласти на ОСОБА_1 штраф у сумі 25500 грн.

Постанова підписана начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_4 .

Як вбачається у графі цієї постанови «… Копію постанови отримав(ла)…» над приміткою - підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - значиться рукописний напис «…відмовився…».

Водночас, вказане твердження про відмову від підписання отримання постанови, не засвідчено жодною посадовою особою відповідача чи свідком/понятим, відтак не несе юридичної сили.

Крім того, відповідачем до відзиву долучено протокол №2257 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 31.08.2025, який аналогічно містить над приміткою - підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності -рукописний напис «…відмовився…», без засвідчення такого факту посадовою особою відповідача чи свідком/понятим.

У графі протоколу №2257 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 31.08.2025 «від пояснень та/або підписання протоколу відмовився(лася) у присутності двох свідків» стоїть прочерк.

Будь-яких актів про відмову від підпису як у протоколі, так і у постанові за 31.08.2025 року до справи не долучено.

Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся із даним позовом до суду.

Матеріалами справи встановлено, що згідно з наказом Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії і. Тараса Шевченка №161-С від 01.09.2025 ОСОБА_1 зарахований студентом першого року навчання очної денної форми здобуття освіти за спеціальностями за кошти державного (регіольнального) бюджету.

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №М1345 від 01.09.2025 ОСОБА_1 призвано на військову службу від час мобілізації, на особливий період та зазначено відправити до військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.08.2026 у справі №260/8757/25 вирішено адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову під час мобілізації ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ №M1345 від 01.09.2025 року "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації на особливий період" у частині призову та відправлення до військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 .

Згідно відповіді на запит ІНФОРМАЦІЯ_1 №12/1/10556 від 18.07.2026, повідомлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.05.2026 №М298/1 скасовано наказ про призов на військову службу під час мобілізації № НОМЕР_3 від 01.09.2025 у частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби.

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_6 від 24.07.2026 відкрито виконавче провадження старшим державним виконавцем Шумського відділу державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сачко Анастасією Василівною.

Відповідно до витягу з додатку «Резерв+» сформованого 23.09.2025, ОСОБА_1 взятий на облік 01.09.2025, датою проходження ВЛК зазначено 31.08.2025, номер протоколу ВЛК 2025-0831-1638-5197-7. Підставою для зняття/виключення зазначено аб. 3 п. 2 ч. 5 ст. 37.

Відповідно до витягу із застосунку «Дія» від 30.07.2026 ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій від 11.06.2026.

Відповідно до витягу з додатку «Резерв+» сформованого 01.09.2025, ОСОБА_1 має відстрочку відповідно до п.1 ч. 3 ст. 23.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За приписами статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з частиною п`ятою статті 33 Закону №2232-XII військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 13 ст. 2 Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу", установлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зокрема, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, проходять обов?язковий медичний огляд.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Стаття 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Так, приписами ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, що затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України введений воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який надалі неодноразово продовжувався, і продовжує свою дію на час розгляду цієї справи.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.

Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа №201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа №743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа №524/7184/16-а).

За приписами статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Всупереч зазначеним приписам законодавства у оскаржуваній постанові не зазначено жодні докази, на підставі яких посадова особа дійшла висновку про винуватість позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.

Також наданим позивачем документам на підтвердження проходження ОСОБА_5 ВЛК 31.08.2025 у постанові не було надано жодної оцінки - чому саме вони не підтверджують належного виконання законодавства, при тому, що факт вчинення правопорушення повинен бути підтверджений та мотивований належними доказами, які повинні бути дослідженні у ході розгляду справи про адміністративне правопорушення та їм повинно бути надано належну оцінку.

Разом з тим, згідно зі статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки

Інструкція зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена наказом Міністерства оборони України 01.01.2024 №3, також містить приписи про те, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Аналіз наведеного свідчить, що розгляд справ про адміністративні правопорушення за статтею 210-1 КУпАП віднесено до компетенції, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_1. При цьому, приписи чинного законодавства однозначно визначають єдину особу, яка вправі здійснювати розгляд справи від імені ІНФОРМАЦІЯ_1 - керівник відповідного ІНФОРМАЦІЯ_1.

В оскаржуваній постанові у її вступній частині зазначено, що матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 розглянуто начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_4 .

Також суд звертає увагу на те, що позивача не було належним чином повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів інформування позивача про розгляд справи відповідач не надав.

При цьому матеріали справи містять примірник протоколу про адміністративне правопорушення, на підставі якого винесено оскаржувану постанову, який би містив відомості про час розгляду справи, підпису позивача у відповідній графі.

Таким чином, позивача не було повідомлено про розгляд справи відносно нього, чим порушено його права брати участь у прийнятті відповідного рішення. Вказане впливає і на строк звернення з указаний позовом.

На переконання суду складання протоколу та винесення постанови в один і той самий день є порушенням процедури (порушення права на повідомлення особи та порушення права на своєчасний захист), оскільки розгляд справи віднесено до компетенції органу, який вимагає завчасного виклику особи.

Отже, відповідачем допущено ряд порушень, які виключають як законність процедури притягнення позивача до відповідальності, а так само й правомірність оскаржуваної постанови.

Зазначені вище обставини, на переконання суду, дають підстави для висновку про те, що постанова в справі про адміністративне правопорушення була винесена без дотримання вимог, визначених у статтях 7, 9 КУпАП та статті 2 КАС України.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, враховуючи викладене та беручи до уваги наведені норми, суд вважає, що позов є обґрунтованим, відтак постанову №2257-1 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП від 31.08.2025 відносно ОСОБА_5 слід визнати противною та скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Вирішуючи питання поважності причин пропуску строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

При цьому суд відмічає, що відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У відповідності до частини першої та другої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Судом також враховується те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Судом встановлено, що позивач дізнався про оскаржувану постанову лише 24.07.2026 - дати ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження НОМЕР_6. За твердженнями позивача, копію оскаржуваної постанови від відповідача не отримував. З даним позовом позивач звернувся до суду 31.07.2026. При цьому матеріали справи не містять доказів направлення постанови позивачу засобами поштового зв`язку.

За наведених обставин, суд вважає за необхідне визнати поважними причини пропуску строку на оскарження постанови та поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходиться з наступного.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17 (провадження №11-1287апп18) відступила від висновку, викладеного Верховним Судом України в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження №21-1410а16), та вказала, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.

У зазначеній справі за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

Позивачем сплачено судовий збір у сумі 665,60 грн, що підтверджується квитанцією від 28.08.2026 №3199586924.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України № 10-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо конституційності абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3, пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI зі змінами (справа про судовий збір у справах про адміністративні правопорушення) у справі №3-148/2025(288/25) від 09.09.2026 суд установив, що Закон України «Про судовий збір» не передбачає сплати судового збору за подання позову про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення.

З огляду на викладене, на відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» позивачу слід повернути судовий збір за подання позову в розмірі 665,60 грн з державного бюджету.

Керуючись статями 2, 9, 76, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 271, 272, 286 КАС України, статтею 7 Закону України «Про судовий збір», суд,

У Х В А Л И В:

Визнати поважними причини пропуску строку на оскарження постанови №2257-1 від 31.08.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та поновити ОСОБА_1 строк на оскарження даної постанови.

Позовну заяву - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову №2257-1 від 31.08.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 25500,00 грн, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП - закрити.

Повернути ОСОБА_1 судовий збір за подання позову в розмірі 665 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок з державного бюджету.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 286 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Дата складення повного рішення суду - 22 вересня 2026 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області О.М. Світлик