Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №742/3757/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/3757/25

Головуючий у першій інстанції – Павлов В. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1815/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Стельмаха А.П.,

Любчика О.В., Супруна О.П.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка на час укладення спірного правочину мала прізвище ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором про надання фінансових послуг № 2113066291319 від 11 травня 2021 року у розмірі 52 719 грн 30 коп.

Позов мотивувало тим, що 11 травня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_3 було укладено в електронній формі договір про надання фінансових послуг № 2113066291319, за яким позичальнику надано 4 500 грн. Договір був підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором, кредитодавець свої зобов`язання виконав та перерахував відповідачці 4 500 грн, однак кредит та проценти повернуті не були.

Право вимоги за кредитним договором у подальшому відступалося: 01 грудня 2021 року від ТОВ «Служба миттєвого кредитування» до ТОВ «Вердикт Капітал», 10 січня 2023 року від ТОВ «Вердикт Капітал» до ТОВ «Коллект Центр», а 18 лютого 2025 року від ТОВ «Коллект Центр» до ТОВ «Факторинг Партнерс».

Позивач просив стягнути з відповідачки 52 719 грн 30 коп., з яких 4 500 грн – основна сума кредиту та 48 219 грн 30 коп. – проценти, а також судові витрати.

Представник відповідачки проти позову заперечував, посилаючись, зокрема, на недоведеність укладення кредитного договору, отримання відповідачкою коштів, переходу права вимоги до позивача та безпідставність нарахування процентів за межами погодженого сторонами строку кредитування.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 червня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 2113066291319 від 11 травня 2021 року у розмірі 52 719 грн 30 коп., 2 422 грн 40 коп. судового збору та 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності укладення сторонами кредитного договору в електронній формі за допомогою одноразового ідентифікатора J8, отримання відповідачкою кредитних коштів у сумі 4 500 грн та переходу права вимоги за договором до ТОВ «Факторинг Партнерс». Щодо розміру процентів суд першої інстанції виходив із того, що договором визначено орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів та граничний строк кредитування один рік, а тому вважав правомірним нарахування передбачених договором процентів у межах річного строку дії договору.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

В апеляційній скарзі зазначає про недоведеність укладення нею кредитного договору в електронній формі та посилається на ненадання оригіналу електронного договору. Також заперечує отримання кредитних коштів саме на виконання спірного договору та належність позивачу права вимоги.

Окремо апелянт зазначає, що пункт 1.2 договору визначає строк кредитування через заяву-анкету та графік платежів. У заяві-анкеті орієнтовний строк повернення кредиту визначено у 16 днів, графік платежів передбачає 16-денний період кредитування та проценти у сумі 1 440 грн, а паспорт споживчого кредиту безпосередньо визначає строк кредитування у 16 днів. Посилання в заяві-анкеті на 365 днів, на думку апелянта, не змінює погодженого строку кредитування з огляду на зміст інших умов договору та його додатків.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Факторинг Партнерс» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Позивач посилається на належність доказів укладення електронного договору, застосування відповідачкою одноразового ідентифікатора, підтвердження перерахування кредитних коштів на належну їй банківську картку та належне оформлення переходу права вимоги. Щодо процентів позивач вказує, що пунктом 1.9 договору граничний строк кредитування визначено в один рік, а тому вважає правомірним нарахування процентів у межах цього строку.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 11 травня 2021 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» надало ОСОБА_3 кредит у сумі 4 500 грн за договором про надання фінансових послуг № 2113066291319.

Кредитний договір, заява-анкета та графік платежів містять одноразовий ідентифікатор J8. Матеріали щодо процедури укладення договору містять персональні дані позичальника, номер мобільного телефону, відомості про банківську картку та проходження ідентифікації.

Відповідно до пунктів 6, 12 частини першої статті 3, статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір може бути укладений шляхом акцепту електронної оферти, а електронний правочин може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одноразовий ідентифікатор є алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що прийняла пропозицію укласти електронний договір, та яка приєднується до електронного повідомлення про прийняття такої пропозиції.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність самого факту виникнення кредитних правовідносин колегія суддів відхиляє.

Факт надання кредиту підтверджується не лише документами кредитодавця.

Згідно з підтвердженням ТОВ ФК «Вей Фор Пей» 11 травня 2021 року за номером договору № 2113066291319 здійснено переказ 4 500 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк».

Інформацією АТ КБ «ПриватБанк» підтверджено, що платіжна картка № НОМЕР_2 належить ОСОБА_4 , а випискою за її рахунком підтверджено зарахування 11 травня 2021 року 4 500 грн.

Таким чином, належність відповідачці платіжного інструменту, на який перераховано кошти, сума переказу, дата операції та зазначений при здійсненні переказу номер кредитного договору взаємно узгоджуються з умовами договору, заяви-анкети та іншими доказами.

У їх сукупності ці докази підтверджують виникнення між первісним кредитодавцем та відповідачкою кредитних правовідносин та фактичне одержання нею 4 500 грн.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 не дає підстав для іншого висновку. Висновки Верховного Суду щодо необхідності належної перевірки електронних доказів застосовуються з урахуванням доказової ситуації у конкретній справі. У справі, яка переглядається, факт виникнення кредитних правовідносин і виконання кредитодавцем обов`язку з надання коштів підтверджений сукупністю взаємопов`язаних доказів, у тому числі інформацією незалежних від кредитодавця суб`єктів – фінансового посередника та банку.

Щодо переходу права вимоги колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено укладення 01 грудня 2021 року договору факторингу № 1-12 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал», 10 січня 2023 року договору № 10-01/2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» і 18 лютого 2025 року договору № 18-02/25 між ТОВ «Коллект Центр» та ТОВ «Факторинг Партнерс». У відповідних реєстрах право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 2113066291319 ідентифіковано за конкретним кредитним зобов`язанням.

Виконання розрахунків за першим договором факторингу підтверджується платіжним дорученням № 307600018 від 03 грудня 2021 року на суму 5 535 543 грн 12 коп. із призначенням платежу «Оплата лоту згідно договору факторинга № 1-12 від 01.12.2021».

Доводи апеляційної скарги щодо наступних договорів відступлення не спростовують факту передання права вимоги, оскільки матеріали справи містять не лише самі договори, а й документи щодо передання відповідних реєстрів боржників та акти зарахування зустрічних вимог.

При цьому акт зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою не є актом звірки розрахунків. Зарахування відповідно до статті 601 ЦК України є самостійним способом припинення зустрічних однорідних зобов`язань. Тому посилання апелянта на правові висновки щодо доказового значення акта звірки розрахунків не спростовує наданої позивачем сукупності доказів переходу права вимоги.

Отже, ТОВ «Факторинг Партнерс» є належним кредитором за зобов`язанням ОСОБА_1 у тому обсязі, в якому відповідне право вимоги належало первісному кредитору.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про розмір заборгованості за процентами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України встановлено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас проценти, передбачені статтею 1048 ЦК України, є платою за можливість позичальника правомірно користуватися наданими коштами протягом погодженого сторонами строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 уточнила власний правовий висновок, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Якщо умови кредитного договору передбачають можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування, судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, мали на увазі сторони встановлення нарахування процентів як міри відповідальності в певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem», тобто «слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав»).

Тому для правильного вирішення спору визначальним є не строк існування договору як правочину, а строк, протягом якого відповідачка за погодженими умовами мала право користуватися 4 500 грн без виникнення прострочення обов`язку щодо їх повернення.

Пунктом 1.2 договору № 2113066291319 сторони визначили, що кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 1.3 договору орієнтовний строк повернення кредиту визначено у 16 днів.

Графіком платежів передбачено один розрахунковий період тривалістю 16 днів, повернення 4 500 грн основного боргу та сплату 1 440 грн процентів, а загальний платіж становить 5 940 грн.

Такі самі індивідуальні умови містить паспорт споживчого кредиту: сума кредиту – 4 500 грн, строк кредитування – 16 днів, кількість платежів – один, розмір платежу – 5 940 грн, строк його внесення – на 16-й день із дати отримання кредиту.

Отже, індивідуальні умови кредитування, які визначають суму кредиту, конкретний строк користування ним та розмір платежу, узгоджено визначають строк кредитування у 16 днів.

Пункт 1.9 договору, відповідно до якого граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору) становить один рік, не може тлумачитися ізольовано від пункту 1.2 договору, заяви-анкети, графіка платежів та паспорта споживчого кредиту.

Відповідно до частини третьої статті 213 ЦК України, якщо буквальне значення слів і понять не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їх зміст встановлюється шляхом порівняння відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом та намірами сторін.

За статтею 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Зміст договору свідчить, що річний строк установлює граничну часову межу існування договірних відносин, у межах якої за передбачених договором умов могло відбуватися продовження кредитування, однак сам по собі не змінює визначений сторонами первинний строк користування конкретно наданими 4 500 грн.

Цей висновок додатково підтверджується пунктом 2.1.1.11 договору, який передбачав можливість продовження строку на наступний період за умови сплати позичальником нарахованих процентів. Отже, саме існування річного граничного строку не означало автоматичного виникнення у позичальника права протягом 365 днів не повертати кредит із одночасним нарахуванням процентів за статтею 1048 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що погоджений сторонами строк кредитування за фактично отриманою сумою 4 500 грн становив 16 днів. За цей період сторонами погоджено базову процентну ставку 2 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Розмір процентів становить: 4 500 грн х 2 % х 16 днів = 1 440 грн. Саме ця сума зазначена як проценти у графіку платежів, а загальний розмір належного на 16-й день платежу визначений у сумі 5 940 грн.

Неповернення кредиту після закінчення погодженого строку кредитування є простроченням виконання грошового зобов`язання, а не продовженням періоду правомірного користування кредитом у розумінні статті 1048 ЦК України.

Заявлені до стягнення 48 219 грн 30 коп. позивач визначив як проценти, нараховані відповідно до умов кредитного договору. При цьому у наданому розрахунку заборгованості 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України визначені у розмірі 0 грн.

Здійснивши відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, тлумачення умов спірного договору у їх взаємозв`язку, колегія суддів доходить висновку, що передбачені договором проценти, заявлені позивачем до стягнення, встановлені як плата за користування кредитом, а не як визначений сторонами на підставі частини другої статті 625 ЦК України розмір відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Тому після закінчення погодженого сторонами строку кредитування підстав для їх нарахування як процентів за правомірне користування кредитом немає.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» підлягає стягненню: 4 500 грн – заборгованість за основною сумою кредиту; 1 440 грн – проценти за користування кредитом у межах погодженого 16-денного строку. Загальний розмір заборгованості становить 5 940 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення решти заявленої заборгованості у розмірі 46 779 грн 30 коп. слід відмовити.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив факт виникнення кредитних правовідносин, отримання відповідачкою 4 500 грн та наявність у позивача права вимоги, однак неправильно визначив період, за який кредитор мав право нараховувати передбачені статтею 1048 ЦК України проценти, ототожнивши граничний строк дії кредитного договору з погодженим сторонами строком правомірного користування конкретно наданою сумою кредиту.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

За таких обставин рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 червня 2026 року підлягає зміні шляхом зменшення розміру стягнутої заборгованості з 52 719 грн 30 коп. до 5 940 грн.

Щодо судових витрат

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі часткового задоволення позову інші судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду розмір задоволених позовних вимог зменшується з 52 719 грн 30 коп. до 5 940 грн, підлягає зміні й здійснений судом першої інстанції розподіл судових витрат, а судові витрати, понесені сторонами у зв`язку з апеляційним переглядом, підлягають розподілу відповідно до остаточного результату вирішення спору та правил статті 141 ЦПК України.

Позов заявлено на суму 52 719 грн 30 коп., а за результатами апеляційного перегляду підлягає задоволенню на суму 5 940 грн, що становить 11,2672 % від первісної ціни позову. Відповідно, частка вимог, у задоволенні яких відмовлено, становить 88,7328 %.

За подання позову ТОВ «Факторинг Партнерс» сплатило 2 422 грн 40 коп. судового збору. Пропорційно задоволеній частині позову з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню: 2 422,40 грн х 11,2672 % = 272 грн 94 коп.

Суд першої інстанції, перевіривши підтверджені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі 16 000 грн, визначив розумним та обґрунтованим їх розмір у сумі 6 000 грн.

З урахуванням результату вирішення спору на відповідачку підлягає покладенню: 6 000 грн х 11,2672 % = 676 грн 03 коп.

ОСОБА_1 заявила про відшкодування 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 5 000 грн – у суді апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі зазначено відповідні договори про надання професійної правничої допомоги, а щодо апеляційного перегляду до скарги додано також акт виконаних робіт.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України для цілей розподілу враховується вартість професійної правничої допомоги, яка сплачена або підлягає сплаті стороною, тому відсутність на час вирішення справи фактичного розрахунку з адвокатом сама по собі не виключає розподілу таких витрат. Такий підхід підтверджений актуальною практикою Верховного Суду.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, а також чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним до предмета спору з огляду на ціну позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Визначаючи суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає розподілу між сторонами, суд має оцінити не лише факт їх понесення або обов`язок сторони сплатити відповідну суму адвокату, а й необхідність таких витрат для розгляду конкретної справи, обсяг наданої правничої допомоги, характер і складність виконаної роботи, ціну позову та пропорційність покладення відповідних витрат на іншу сторону.

Домовленість між адвокатом і клієнтом щодо розміру гонорару визначає їхні взаємні права та обов`язки, однак не зумовлює безумовного покладення всієї погодженої суми на іншу сторону спору. Тому визначення судом суми витрат, яка підлягає відшкодуванню за рахунок іншої сторони, не змінює змісту договірних відносин між відповідачкою та її представником.

Предметом спору є стягнення заборгованості за одним кредитним договором у сумі 19 840 грн. Вирішення справи потребувало оцінки обставин укладення та виконання кредитного договору, переходу права вимоги до позивача, а також правильності розрахунку заборгованості. Водночас предмет доказування був обмежений правовідносинами за одним кредитним договором, а справа не характеризувалася винятковою складністю чи значним обсягом самостійних позовних вимог.

Зіставивши заявлені відповідачкою витрати на професійну правничу допомогу з предметом спору, ціною позову, характером спірних правовідносин, обсягом досліджених доказів і змістом питань, які підлягали вирішенню судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що обґрунтованою та пропорційною сумою витрат, яка може бути покладена на іншу сторону, є 5 000 грн із заявлених 7 000 грн.

Визначаючи суму витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів ураховує, що апеляційний перегляд стосувався тих самих кредитних правовідносин і доказів, які досліджувалися судом першої інстанції. Сформована в суді першої інстанції правова позиція могла бути використана під час підготовки до апеляційного розгляду. Разом із тим представник відповідачки мав проаналізувати рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, визначити правову позицію щодо них і підготувати відповідні процесуальні документи.

З огляду на предмет і межі апеляційного перегляду, обсяг правничої допомоги та співвідношення заявлених витрат із ціною позову колегія суддів вважає обґрунтованою і пропорційною суму витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 3 000 грн із заявлених 5 000 грн.

Зазначені суми визначено до врахування результату вирішення спору та пропорційного розподілу судових витрат між сторонами.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду в задоволенні 88,7328 % позовних вимог відмовлено, на позивача відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України підлягає покладенню відповідна частина витрат відповідачки на професійну правничу допомогу: за розгляд справи судом першої інстанції – 4 436 грн 64 коп. (5 000 грн ? 88,7328 %); за розгляд справи судом апеляційної інстанції – 2 661 грн 98 коп. (3 000 грн ? 88,7328 %).

Отже, з позивача на користь відповідачки належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 7 098 грн 62 коп.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила 3 633,60 грн судового збору. Оскільки апеляційна скарга є обґрунтованою в частині зменшення присудженої суми на 46 779 грн 30 коп., тобто на 88,7328 % оспорюваної суми, з ТОВ «Факторинг Партнерс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню: 3 633,60 х 88,7328 % = 3 224,19 грн.

З огляду на викладене та керуючись статтями 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 червня 2026 року змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором про надання фінансових послуг № 2113066291319 від 11 травня 2021 року у розмірі 5 940 грн, з яких 4 500 грн – заборгованість за основною сумою кредиту та 1 440 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні інших позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» 272 грн 94 коп. судового збору та 676 грн 03 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» на користь ОСОБА_1 3 224 грн 19 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 7 098 грн 62 коп. витрат на професійну правничу допомогу, з яких 4 436 грн 64 коп. – за розгляд справи судом першої інстанції та 2 661 грн 98 коп. – за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий: Судді: