Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №602/405/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 602/405/26Головуючий у 1-й інстанції Наумчук В.А.

Провадження № 22-ц/817/1142/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої- Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства "УНІВЕРСАЛ БАНК" на заочне рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 23 червня 2026 року, ухвалене суддею Наумчуком В.А. у цивільній справі за позовом акціонерного товариства "УНІВЕРСАЛ БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року Акціонерне товариство «УНІВЕРСАЛ БАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank».

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 26.10.2021 Банк та позичальник ОСОБА_2 уклали договір про надання банківських послуг «Monobank», на виконання якого Банк надав, а позичальник отримав споживчий кредит у розмірі 15000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 . Підписавши цей договір ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання надавати Банку своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками тощо відповідно до умов договору.

Однак, у порушення умов договору відповідач своїх зобов`язань не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість за договором, яка станом на 26.02.2026 року становить 34083,21 грн, що складається із заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту).

Заочним рішенням Лановецького районного суду від 23 червня 2026 року у позові АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором відмовлено повністю. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладено на позивача.

В апеляційній скарзі АТ «Універсал банк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував особливостей укладення договору про надання банківських послуг «Monobank» в електронній формі та механізму ознайомлення клієнта з Умовами і правилами обслуговування, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту і Паспортом споживчого кредиту. Банк зазначає, що підписанням анкети-заяви від 26 жовтня 2021 року ОСОБА_2 підтвердила ознайомлення з актуальною редакцією Умов і правил, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, які разом з анкетою-заявою становлять договір про надання банківських послуг. Крім того, скаржник посилається на те, що відповідачка фактично користувалася банківськими послугами та здійснювала операції за карткою, чим, на думку Банку, підтвердила прийняття умов договору та змін до нього. Також скаржник вказує, що через прострочення сплати мінімального платежу понад 90 днів уся заборгованість за кредитом стала простроченою, а після направлення повідомлення про істотне порушення договору кредит став таким, що підлягає поверненню на вимогу.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

26 жовтня 2021 року ОСОБА_2 дистанційно, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом накладення цифрового власноручного підпису у мобільному застосунку monobank підписала Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг б/н, копія якої міститься у матеріалах справи.

В Анкеті-заяві зазначено, що вона разом з Умовами та Правилами обслуговування в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank / Universal Bank, Таблицею обчислення вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту та Тарифами складають Договір про надання банківських послуг.

У пунктах 1, 2 Анкети-заяви міститься прохання ОСОБА_2 відкрити їй поточний рахунок в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» у гривні на її ім`я НОМЕР_2 та встановити кредитний ліміт у сумі, зазначеній у мобільному додатку. Пунктом 2 Анкети-заяви передбачено, що у разі виходу з пільгового періоду, який становить до 62 календарних днів, на кредит нараховується процентна ставка 3,1 % на місяць з першого дня користування кредитом.

У пункті 4 Анкети-заяви ОСОБА_2 засвідчила генерацію ключової пари удосконаленого електронного підпису (УЕП) з особистим та відповідним йому відкритим ключем, що використовуватиметься нею для вчинення правочинів і платіжних операцій. Згідно з пунктом 5 Анкети-заяви відповідач погодилася, що її невід`ємною частиною є Запевнення клієнта до договору про надання банківських послуг «Monobank», з підписанням якого у мобільному додатку договір набуває чинності.

Того ж дня, 26 жовтня 2021 року, ОСОБА_2 дистанційно, шляхом накладення УЕП, підписала Запевнення клієнта до договору про надання банківських послуг monobank та Паспорт споживчого кредиту Чорної картки monobank, що підтверджується копіями відповідних електронних документів і Формами підтвердження електронного документа.

Згідно з пунктом 2.3 Умов і Правил обслуговування в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank / Universal Bank у редакції, що діяла з 14.10.2021 по 04.11.2021 на дату підписання відповідачем вищезгаданих документів, які згідно з Анкетою-заявою складають договір про надання банківських послуг, текст яких розміщений в мережі Інтернет на веб-сторінці Банку, відповідно до статті 628 ЦК України договір, що укладається між Банком та клієнтом, є змішаним договором, у якому містяться елементи різних договорів, у тому числі, але не виключно, договору банківського рахунку, депозитного договору та договору про надання кредиту. До відносин між сторонами, у тому числі з питань внесення змін до договору, застосовуються у відповідних частинах положення законодавства щодо договорів, елементи яких містяться у договорі.

Умовами укладеного кредитного договору передбачено, серед іншого, що формою надання кредиту є поновлюваний кредитний ліміт/кредитна лінія, який може бути використаний для отримання готівкових коштів та/або здійснення безготівкових розрахунків за придбані товари чи послуги (п. 5.5 Розділу ІІ Умов і правил).

Погашення кредиту та процентів здійснюється клієнтом щомісяця після завершення пільгового періоду у порядку, визначеному пунктом 5.10 Розділу ІІ Умов і правил.

Погашення кредиту та процентів здійснюється шляхом внесення клієнтом коштів у готівковій або безготівковій формі у розмірі щомісячного мінімального платежу, сума якого визначається Банком відповідно до тарифів та не може перевищувати повного розміру заборгованості за договором. Клієнт зобов`язаний щомісяця сплачувати щомісячний мінімальний платіж у розмірі та в строк, зазначені у мобільному додатку (пункти 5.10.2, 5.11 Розділу ІІ Умов і правил).

У разі порушення строку сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів вся заборгованість за кредитом вважається простроченою, що є істотним порушенням клієнтом зобов`язань. На залишок простроченої заборгованості Банк нараховує, а клієнт сплачує штраф у розмірі згідно з тарифами, але не більше 50 % від суми одержаного клієнтом кредиту. При цьому діє процентна ставка за користування кредитом у розмірі 0,00001 % річних (п. 5.16 Розділу ІІ Умов і правил).

У випадку настання істотного порушення клієнтом зобов`язань Банк не пізніше наступного робочого дня у мобільному додатку та не пізніше трьох робочих днів за допомогою месенджерів і SMS направляє клієнту повідомлення про відповідне порушення із зазначенням дій, необхідних для його усунення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені (п. 5.17 Розділу ІІ Умов і правил).

При цьому у разі якщо клієнт погасить заборгованість зі сплати обов`язкового платежу, яка виникла до настання істотного порушення клієнтом зобов`язань, та сплатить штраф і щомісячний мінімальний платіж у строк до 120 календарних днів з моменту порушення строку сплати щомісячного мінімального платежу, вимога Банку, зазначена у повідомленні, втрачає чинність, а попередньо узгоджені умови кредитування, у тому числі щодо сплати щомісячних мінімальних платежів та процентів за користування кредитом, поновлюються. Банк на власний розсуд має право збільшити зазначений строк, але не більше ніж до 210 календарних днів з моменту порушення строку сплати щомісячного мінімального платежу (п. 5.18 Розділу ІІ Умов і правил).

У випадку якщо істотне порушення клієнтом зобов`язань не буде усунуто протягом строку, зазначеного у пункті 5.18, кредит стає у формі «на вимогу», а Банк не пізніше наступного робочого дня за допомогою мобільного додатку направляє клієнту вимогу про повне повернення всієї суми заборгованості за кредитом з урахуванням процентів та нарахованих штрафних санкцій. Несвоєчасне виконання клієнтом такої вимоги свідчить про несанкціоноване користування чужими грошовими коштами та тягне відповідальність за порушення грошового зобов`язання, передбачену договором. При цьому нарахування процентів за користування кредитом припиняється (п. 5.19 Розділу ІІ Умов і правил).

Згідно з пунктом 5.26 Розділу ІІ Умов і правил строк дії кредитної лінії становить 25 років. Сторони домовилися, що строк користування лімітом кредитування автоматично подовжується на новий строк дії ліміту кредитування, тобто додатково ще на 5 календарних років, у розмірі попереднього ліміту кредитування, який діяв станом на останній календарний день дії строку поточного ліміту кредитування, починаючи з першого календарного дня, що слідує за датою закінчення попереднього строку дії ліміту кредитування, та клієнт має право отримати у Банку нову картку.

Строк кредитування (строк дії кредитної лінії) тривалістю 25 років з правом автоматичної пролонгації також зазначений у Паспорті споживчого кредиту (а. с. 29). Згідно з цим Паспортом метою отримання кредиту є споживчі потреби.

На виконання умов договору Банк відкрив на ім`я ОСОБА_2 поточний рахунок НОМЕР_2 у гривні та випустив картку Чорна № НОМЕР_1 зі строком дії до 09/29.

07 жовтня 2024 року Банком через мобільний застосунок встановлено відповідачці кредитний ліміт у розмірі 15 000 грн, який діяв станом на 26 лютого 2026 року, що підтверджується довідкою про розмір встановленого ліміту (а. с. 24).

З виписки про рух коштів по картці від 26 лютого 2026 року вбачається, що ОСОБА_2 у період із грудня 2021 року до грудня 2025 року користувалася кредитними коштами на зазначеному рахунку за допомогою виданої їй платіжної картки.

На підставі банківської виписки та розрахунку заборгованості суд установив, що станом на 26 лютого 2026 року заборгованість ОСОБА_2 перед АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» за кредитним договором становила 34083,21 грн, яка повністю складається із заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

При цьому слід звернути увагу, що з 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», яким врегульовано в тому числі і питання дострокового повернення споживчого кредиту (стаття 16 Закону).

Починаючи з 10 червня 2017 року, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою зокрема визначено, що кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами договір є договором споживчого кредитування, строк дії кредитної лінії за яким становить 25 років, а тому станом на момент звернення Банку до суду строк повернення всієї суми кредиту ще не настав. Суд зазначив, що дострокове стягнення всієї заборгованості можливе лише за умови дотримання кредитодавцем порядку, передбаченого частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», тобто за умови письмового повідомлення споживача про допущене порушення із зазначенням дій, необхідних для його усунення, та строку для їх виконання. Оскільки матеріали справи не містять доказів направлення ОСОБА_2 відповідного письмового повідомлення про дострокове погашення кредитної заборгованості та доказів його отримання нею, суд дійшов висновку, що Банк не довів зміни строку виконання кредитного зобов`язання у встановленому законом порядку. За таких обставин суд визнав, що обов`язок ОСОБА_2 достроково повернути всю суму кредиту не виник, права Банку в частині повернення кредиту, строк сплати якого не настав, не порушені, а заявлені вимоги про стягнення 34 083,21 грн заборгованості за тілом кредиту є передчасними, у зв`язку з чим у позові відмовив повністю.

З таким висновком суду першої інстанції слід погодитися, оскільки він відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи, виходячи із наступного.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що надання відповідачу кредиту шляхом встановлення їй кредитної лінії із встановленим кредитного ліміту на кредитну картку за укладеним між сторонами Договором відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника.

У позовній заяві позивач посилався на те, що у разі неналежного виконання відповідачем своїх кредитних зобов`язань, банк вважає за необхідним застосування норм чинного цивільного законодавства, а саме ч. 4. с. 16 Закон України «Про споживче кредитування», задля врегулювання відносин щодо дострокового припинення кредитних правовідносин.

Також у позовній заяві позивач стверджував, що коли у відповідача виникло прострочення зобов`язання із сплати щомісячного мінімального платежу за Договором, що сягнуло понад 90 днів, у зв`язку з чим, на підставі положення п.п.5.17 п.5 Розділу ІІ Умов, відбулося істотне порушення клієнтом зобов`язань, то вся заборгованість за кредитом стала простроченою. Тому Банк 29.06.2025 направив відповідачу повідомлення «пуш» про істотне порушення умов Договору та про необхідність погасити суму заборгованості.

Разом з тим суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що позивач не надав доказів щодо надсилання визначеного п. 5.17 повідомлення у мобільний застосунок ОСОБА_2 , як підстави для дострокового стягнення заборгованості.

Більше того, колегія суддів звертає увагу, що доказів направлення позичальнику (споживачу) повідомлення у письмовій формі про затримання ним сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені, позивач суду не надав.

Оскільки у позичальника ОСОБА_2 не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банк завчасно направив лист-вимогу про дострокове повернення кредиту, а позичальник таку вимогу одержав, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту не є обґрунтованими.

Схожі висновки щодо застосування норми статті 16 Закону №1734-VIII викладено у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі №755/11307/17 (провадження №61-14700св21) та від 22 жовтня 2025 року у справі №766/2926/23 (провадження № 61-2757св25).

Доводи апеляційної скарги про те, що у зв`язку з простроченням сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів уся заборгованість стала простроченою, а кредит — таким, що підлягає поверненню на вимогу, не заслуговують на увагу. Саме по собі настання передбаченого договором істотного порушення не звільняє Банк від обов`язку дотриматися спеціального порядку дострокового стягнення споживчого кредиту, встановленого частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування». За цією нормою кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити споживача про прострочення, зазначити дії, необхідні для його усунення, та надати відповідний строк для виконання. Матеріали справи не містять належних доказів ні направлення ОСОБА_2 передбаченого пунктом 5.17 Умов повідомлення у мобільному застосунку, ні письмової вимоги про дострокове повернення кредиту та її отримання відповідачкою.

Тому Банк не довів, що строк виконання зобов`язання щодо повернення всієї суми кредиту, який за договором становить 25 років, був змінений у встановленому законом порядку.

Посилання ж скаржника на належне укладення договору, ознайомлення відповідачки з його умовами та фактичне користування кредитними коштами цього висновку не спростовують, оскільки такі обставини підтверджують існування кредитних правовідносин, але не виникнення у позичальника обов`язку достроково повернути всю суму кредиту.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, надав доказам правильну правову оцінку, відтак рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає, відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Універсал Банк" — залишити без задоволення.

Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 23 червня 2026 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Постанову суду апеляційної інстанції складено 22 вересня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Гірський Б.О.