Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №585/1850/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №585/1850/26

Номер провадження 22-ц/816/2818/26 Номер провадження 22-ц/816/2765/26

Категорія - 21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Худика А.М. (сeддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Петен Я.Л.,

з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу Саєнка Олександра Олексійовича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз-Схід», на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Шульги В.О. в м. Ромни Сумської області, повне рішення суду складено 23 липня 2026 року,

та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2026 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз-Схід», третя особа: Комишанська сільська рада Охтирського району про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та скасування державної реєстрації права оренди,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

07.05.2026 ОСОБА_2 , через свого представника – адвоката Яцун О.П., звернулася до Роменського міськрайонного суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз-Схід» (далі – ТОВ «Райз-Схід»), третя особа: Комишанська сільська рада Охтирського району про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та скасування державної реєстрації права оренди.

Свої вимоги мотивує тим, що 25 червня 2020 року між ОСОБА_3 (попереднім орендодавцем) та ТОВ «Райз-Схід» (орендарем) було укладено договір оренди землі, згідно якого орендодавець передав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,1821 га, кадастровий номер: 5924182300:01:001:0128. Після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_2 успадкувала вищевказану земельну ділянку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 16.09.2021.

17 вересня 2024 року між ОСОБА_2 (новим орендодавцем) та ТОВ «Райз-Схід» (орендарем) було укладено додаткову угоду до договору оренди землі б/н від 25.06.2020, згідно якої договір укладено до 31.12.2025. Водночас додаткову угоду б/н від 18.09.2024 до договору оренди землі б/н від 25.06.2020 ОСОБА_2 не укладала та не підписувала, будь-яких доручень на укладення таких угод від свого імені нікому не давала, не приймала наслідків такої угоди та не бажала їх настання, підпис у цьому документі їй не належить. Про те, що дата закінчення договору оренди землі була змінена додатковою угодою б/н від 18.09.2024 та на даний час договір діє до 31.12.2032, ОСОБА_2 дізналася з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.11.2025.

ОСОБА_2 вважає, що дії відповідача щодо самовільного використання її земельної ділянки понад строк дії договору є незаконними та такими, що створюють їй суттєві перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, оскільки вказаний правочин нею не вчинявся та не відповідає її волевиявленню. 23 березня 2026 року ОСОБА_2 звернулася до ТОВ «Райз-Схід» з листом-вимогою про повернення земельної ділянки власнику, укладення додаткової угоди про розірвання договору оренди землі та надання другого примірника додаткової угоди б/н від 18.09.2024, однак відповідач ніяким чином не відреагував. У зв`язку з тим, що додаткову угоду б/н від 18.09.2024 позивачка не укладала та не підписувала, права та обов`язки сторін за нею не виникли, а реєстрація права оренди порушує права та законні інтереси позивачки на розпорядження власністю – земельною ділянкою, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права оренди.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2026 року позов ОСОБА_2 до ТОВ «Райз-Схід» про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та скасування державної реєстрації права оренди задоволено; усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,1812 га, кадастровий номер: 5924182300:01:001:0128, шляхом її повернення із незаконного користування ТОВ «Райз-Схід» власнику; скасовано державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Райз-Схід» земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,1812 га, кадастровий номер: 5924182300:01:001:0128, на підставі додаткової угоди б/н від 18.09.2024 до договору оренди землі б/н від 25.06.2020, укладеного між ТОВ «Райз-Схід» та ОСОБА_2 (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою б/н від 17.09.2024); стягнуто з ТОВ «Райз-Схід», на користь ОСОБА_2 , судові витрати в сумі 2129,92 грн.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існували договірні правовідносини щодо оренди спірної земельної ділянки до 31 грудня 2025 року, що сторонами не заперечується. Разом з тим позивач послідовно заперечувала факт укладення та підписання додаткової угоди від 18 вересня 2024 року, якою строк оренди було продовжено до 31 грудня 2032 року, зазначаючи, що такого правочину вона не вчиняла, волі на його укладення не мала та будь-яких повноважень на його підписання іншим особам не надавала. Відповідач, посилаючись на існування зазначеної додаткової угоди, не надав суду її оригіналу, пояснивши це його втратою, натомість подав лише копію документа. За клопотанням позивача судом вживалися заходи щодо витребування оригіналу документа, однак він суду наданий не був. Надану копію додаткової угоди суд не може взяти до уваги як належний і допустимий доказ укладення позивачем такої угоди.

За таких обставин суд дійшов висновку, що в справі відсутні належні і допустимі докази на підтвердження укладення додаткової угоди 18 вересня 2024 року, за строком дії до 31.12.2032. Суд врахував, що позивач не має змоги довести ту обставину, що нею не підписувалася додаткова угода, оскільки відповідач оригінал угоди не надав і повідомив, що вона не збереглася, у зв`язку з чим провести почеркознавчу експертизу неможливо, а іншого способу довести, що підпис в угоді виконаний не нею, у позивача немає. Крім того, відповідач не надав додаткових доказів на підтвердження того, що така додаткова угода дійсно укладалася. Водночас суд встановив, що додаткова угода на строк до 31.12.2025 укладена 17 вересня 2024 року, а щодо іншої угоди від 18 вересня 2024 року сторона відповідача жодних роз`яснень не надала, у зв`язку з чим у суду склалися сумніви щодо того, чи дійсно була укладена дана угода. Досліджені судом докази та вказані висновки суду свідчать про те, що заявлений позов обґрунтований і підлягає задоволенню.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цій цивільній справі.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що при зверненні до суду представник позивача в позовній заяві вказав, що попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, які вони понесли і які очікують понести у зв`язку із розглядом справи, становить 12 000 грн., але самого розрахунку не надав і підтвердження наявності таких витрат до позовної заяви залучено не було. В позовній заяві позивач та його представник питання стягнення судових витрат на вирішення суду не ставив і до закінчення судових дебатів про стягнення судових витрат заяву не подавав. Заява про стягнення судових витрат була подана вже після ухвалення рішення у справі. Представник позивача та позивач не довели існування поважних причин, які б перешкоджали подачі доказів, що підтверджують понесені судові витрати, до закінчення судових дебатів у справі, оскільки в акті приймання-передачі послуг мова йде лише про послуги, які були надані ще до відкриття провадження у справі, а отже представник був зобов`язаний скласти акт після фактичного надання послуг та надати його клієнту. Крім цього, суд, вирішуючи позовну заяву по суті, вже вирішив і питання стягнення судових витрат, у зв`язку з чим заява про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційних скарг

13.08.2026 ТОВ «Райз-Схід», через свого представника Саєнка О.О., подало до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить cкасувати рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2026 року у справі № 585/1850/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ТОВ «Райз-Схід» не погоджується з указаним рішенням, вважає його незаконним та таким, що постановлене з істотним порушенням норм матеріального і процесуального права, а також при неповному з`ясуванні всіх обставин справи. Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, безпідставно визнав додаткову угоду від 18.09.2024 неукладеною, не призначив та не провів судову почеркознавчу експертизу, фактично визнав підпис неналежним лише на підставі пояснень позивача, а також не надав належної оцінки тому, що право оренди було зареєстроване у встановленому законом порядку, та не встановив належними та допустимими доказами факту підроблення або відсутності волевиявлення сторін.

Також апеляційна скарга мотивована тим, що суд неправильно застосував норми матеріального права, залишив поза належною оцінкою обставини, які свідчать про добросовісну поведінку ТОВ «Райз-Схід», не здійснив повного та всебічного дослідження доказів, не оцінив їх у сукупності та не навів мотивів відхилення доказів відповідача, фактично поклавши в основу рішення лише заперечення позивача щодо підписання додаткової угоди. Суд першої інстанції порушив принцип змагальності, що призвело до неповного встановлення фактичних обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Окрім того, 06.08.2026 ОСОБА_2 , через свого представника Яцун О.П., подала до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2026 року, у якій просить скасувати ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2026 року про відмову в ухваленні додаткового рішення у справі № 585/1850/26, вимоги заяви задовольнити та стягнути з ТОВ «Райз-Схід» на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 гривень.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною і необґрунтованою, винесена з порушенням норм процесуального права, оскільки сторона позивача зазначила попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у позовній заяві, до закінчення судових дебатів зробила заяву про стягнення судових витрат та протягом п`яти днів після ухвалення рішення надала суду акт приймання-передачі наданих послуг і платіжне доручення про понесені витрати; факт надання правничої допомоги підтверджений належними доказами, а строки їх подання дотримані. На думку апелянта, суд першої інстанції помилково вважав, що позивач не ставив питання про стягнення судових витрат до закінчення судових дебатів, та безпідставно вимагав зазначення поважних причин неподання доказів витрат до закінчення судових дебатів, оскільки системний аналіз ч. 8 ст. 141 ЦПК України свідчить, що подання доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення за умови відповідної заяви до закінчення судових дебатів є альтернативним правом сторони та не потребує обґрунтування поважних причин.

Щодо подання відзиву на апеляційну скаргу

Сторони не скористалися правом, передбаченим частиною першою статті 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу іншої сторони у строк, встановлений судом апеляційної інстанції.

Відзиви на апеляційні скарги до суду не надходили.

Водночас відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція апеляційного суду щодо явки учасників справи та можливості апеляційного розгляду

У судове засідання учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце його проведення, не з`явилися.

22 вересня 2026 року представник відповідача ОСОБА_4 подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника товариства.

27 серпня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Сумського апеляційного суду від 02 вересня 2026 року зазначену заяву задоволено. Водночас 22 вересня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 подала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності та за відсутності позивача.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

З огляду на викладене, враховуючи належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, а також подані ними клопотання про розгляд справи за їх відсутності, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у цьому судовому засіданні за відсутності учасників справи.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.09.2021, посвідченого приватним нотаріусом Колісник С.М., ОСОБА_2 отримала у спадщину після спадкодавця ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку площею 0,1821 га за кадастровим номером 5924182300:01:001:0128, яка розміщена на території Бобрицької сільської ради Роменського району Сумської області ( а.с. 9).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.09.2021 земельна ділянка № 5924182300:01:001:0128 площею 0,1821 га на підставі свідоцтва про право на спадщину № 470 від 16.09.2021 на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_2 ( а.с. 9 зв.).

У копії додаткової угоди №___ до договору оренди землі № б/н від 25.06.2020 зазначено, що ця додаткова угода укладена 17.09.2024 між ОСОБА_2 (попередній орендодавець – ОСОБА_3 ) та ТОВ «Райз-Схід» (орендар). Відповідно до пункту 3.1 договору, договір укладено до 31.12.2025. Водночас передбачено, що в будь-якому випадку цей договір та право оренди за цим договором є чинними до моменту закінчення збирання врожаю орендарем (а.с. 10-13).

26.09.2025 ТОВ «Райз-Схід» направило ОСОБА_2 лист-повідомлення щодо переважного права орендаря на поновлення договору оренди, в якому просило підписати додаткові угоди на продовження строку дії договору оренди земельних ділянок від 25.06.2020. У додатках до листа зазначено два оригінальні примірники додаткової угоди на продовження договору оренди земельної ділянки № б/н від 29.08.2018, підписаної зі сторони орендаря. У заключній частині листа зазначено: «просимо Вас підписати додаткові угоди на продовження дії договору оренди земельної ділянки… та направити один екземпляр на наступну адресу:…» (а.с. 14).

Водночас у додатковій угоді № ___ до договору оренди землі № б/н від 25.06.2020 датою її укладення зазначено 26.09.2025. Відповідно до пункту 3 цієї додаткової угоди вона набирає чинності з дня її підписання сторонами та є невід`ємною частиною договору оренди. При цьому у заключній частині додаткової угоди підпис орендодавця відсутній (а.с. 15).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.11.2025 земельна ділянка № 5924182300:01:001:0128 перебуває в оренді. Для державної реєстрації подано: договір оренди землі б/н, виданий 25.06.2020, видавник – сторони договору оренди землі; додаткову угоду б/н, видану 17.09.2024; додаткову угоду б/н, видану 18.09.2024, видавник – сторони додаткової угоди. Датою закінчення договору оренди землі зазначено 31.12.2032 (а.с. 16 зв.-17).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.04.2026 земельна ділянка № 5924182300:01:001:0128 перебуває в оренді. Для державної реєстрації подано: договір оренди землі № б/н від 25.06.2020, додаткову угоду № б/н від 17.09.2024 року та додаткову угоду № б/н від 18.09.2024. Датою закінчення договору оренди землі зазначено 31.12.2032 (а.с. 17 зв.-18).

23.03.2026 ОСОБА_2 направила в ТОВ «Райз-Схід» лист, в якому вона просить протягом трьох днів з моменту отримання даного листа зв`язатися зі нею за телефоном та укласти з нею додаткову угоду про розірвання договору оренди землі від 17.09.2024, зареєструвати її в Державному реєстрі речових прав та негайно повернути належну їй земельну ділянку площею 0,1821 га, кадастровий номер: 5924182300:01:001:0128, що розташована на території Бобрицької сільської ради Роменського району Сумської області. Просить надіслати їй на адресу її проживання другий примірник додаткової угоди № б/н від 18.09.2024 до договору оренди землі від 17.09.2024, укладеного нею та ТОВ «Райз-Схід». У разі відсутності з їхнього боку будь-яких дій на виконання даного листа потягом 3 днів з моменту його отримання, вона буде змушена звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права (а.с. 18 зв.-19).

ТОВ «Райз-Схід» отримало лист 27.03.2026, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 20).

Згідно листа № 02-15/260 Комишанської сільської ради Охтирського району від 09.04.2026 зміни в речове право – право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5924182300:01:001:0128, що розташована на території Бобрицької сільської ради Роменського району Сумської області, на підставі додаткової угоди б/н від 18.09.2024 до договору оренди землі б/н від 17.09.2024, було внесено за рішенням державного реєстратора Комишанської сільської ради Цвик І.В. № 80742087 від 09.09.2025 (а.с. 21 зв.).

Представником відповідача до матеріалів справи додано ксерокопію додаткової угоди б/н до договору оренди землі № б/н, датованої 18.09.2024. Згідно умов угоди вона укладена між ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ «Райз-Схід» (орендар), згідно якої орендодавець передав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,1821 га, кадастровий номер: 5924182300:01:001:0128, що розташована на території Бобрицької сільської ради Роменського району Сумської області. Договір укладено строком до 31.12.2032. В прикінцевих положеннях вказані дані сторін угоди і мається підпис (а.с. 52-54).

У позовній заяві позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, що складається з витрат на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 12 000,00 грн та витрат на оплату судового збору в розмірі 2 129,92 грн.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності є непорушним. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожної фізичної чи юридичної особи мирно володіти своїм майном.

За змістом статті 316 ЦК України право власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, а право користування є одним із видів речових прав на чуже майно (стаття 395 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки та орендарем.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів – набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 8 липня 2026 року у справі № 931/755/24).

За змістом частин першої та третьої статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату, а відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендар набуває права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, визначених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами першою – п`ятою статті 33 цього Закону передбачено, що для реалізації такого права орендар зобов`язаний до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір поновити договір у встановлений законом або договором строк, додати до повідомлення проєкт додаткової угоди, а орендодавець – розглянути таке повідомлення та за відсутності заперечень укласти додаткову угоду.

Відповідно до частини п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі», орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди.

Водночас частиною дев`ятою статті 33 цього Закону передбачено, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Згідно з частиною першою статті 14 та частиною першою статті 16 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі та за взаємною згодою орендодавця й особи, яка набуває право оренди земельної ділянки.

За змістом частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано у документі та він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статті 654 ЦК України зміна договору здійснюється у тій самій формі, що й договір, який змінюється.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц вказано, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Отже, виникнення прав та обов`язків сторін, пов`язаних із продовженням строку дії договору оренди, можливе лише за умови встановлення факту належного укладення додаткової угоди, зокрема її підписання обома сторонами. Саме встановлення цієї обставини має вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 380/1405/17 (пункти 73-77 постанови) зазначив, що реєстрація права оренди земельної ділянки, коли договір оренди власником фактично не підписувався, тобто такий правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону; при цьому власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а обраний спосіб захисту має бути ефективним і забезпечувати реальне відновлення порушеного права. У зв`язку з цим Верховний Суд дійшов висновку, що скасування державної реєстрації (запису про проведену державну реєстрацію) договору оренди є ефективним способом захисту порушеного права та забезпечує його реальне відновлення.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами існували договірні правовідносини щодо оренди спірної земельної ділянки до 31 грудня 2025 року, тоді як позивач послідовно заперечувала факт укладення та підписання додаткової угоди від 18 вересня 2024 року, якою строк оренди було продовжено до 31 грудня 2032 року; відповідач не надав суду оригіналу цієї додаткової угоди, у зв`язку з чим провести почеркознавчу експертизу було неможливо, а надану копію додаткової угоди суд не може взяти до уваги як належний і допустимий доказ укладення позивачем такої угоди. Крім того, суд дійшов висновку, що в справі відсутні належні і допустимі докази на підтвердження укладення додаткової угоди від 18 вересня 2024 року за строком дії до 31.12.2032; відповідач не надав додаткових доказів на підтвердження того, що така додаткова угода дійсно укладалася, а щодо обставин її укладення жодних роз`яснень не надав, у зв`язку з чим у суду склалися сумніви щодо того, чи дійсно була укладена дана угода. Відтак суд встановив, що заявлений позов обґрунтований і підлягає задоволенню, постановив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику та скасувати державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Райз-Схід».

Щодо доводів про укладення додаткової угоди від 18.09.2024, підтвердження її чинності державною реєстрацією та виконанням умов договору оренди

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що додаткова угода від 18.09.2024 до договору оренди землі від 25.06.2020 була укладена між ОСОБА_2 та ТОВ «Райз-Схід», а державна реєстрація права оренди підтверджує її чинність та продовження строку дії договору до 31.12.2032.

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_2 отримала у спадщину земельну ділянку площею 0,1821 га, кадастровий номер 5924182300:01:001:0128, право приватної власності на яку зареєстровано за нею 16.09.2021. Водночас у копії додаткової угоди від 17.09.2024 зазначено, що договір укладено до 31.12.2025, а в будь-якому разі цей договір та право оренди за ним є чинними до моменту закінчення збирання врожаю орендарем (а. с. 10-13).

Відповідач посилався на додаткову угоду від 18.09.2024, відповідно до якої строк дії договору визначено до 31.12.2032, а також на те, що право оренди було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим ОСОБА_2 заперечувала факт укладення та підписання цієї додаткової угоди. При цьому 26.09.2025 ТОВ «Райз-Схід» направило їй лист-повідомлення щодо переважного права орендаря на поновлення договору оренди та просило підписати додаткові угоди про продовження строку його дії, а у додатковій угоді від 26.09.2025 підпис орендодавця був відсутній.

Зазначені обставини підлягають оцінці у сукупності з тим, що зміни до речового права на підставі додаткової угоди від 18.09.2024 були внесені за рішенням державного реєстратора Комишанської сільської ради Цвик І.В. № 80742087 від 09.09.2025.

Сама по собі державна реєстрація права оренди не може підтверджувати факт укладення додаткової угоди від 18.09.2024, якщо позивач заперечує її підписання та своє волевиявлення на продовження строку оренди до 31.12.2032.

Представником відповідача до матеріалів справи додано лише ксерокопію додаткової угоди від 18.09.2024, у якій зазначено строк дії договору до 31.12.2032 та міститься підпис. Водночас із матеріалів справи вбачається, що позивач просила надати їй другий примірник цієї додаткової угоди, однак відповідач відповідного документа не надав.

У матеріалах провадження відсутні належні та допустимі докази на підтвердження укладення додаткової угоди від 18.09.2024 із визначенням строку її дії до 31.12.2032.

Також відповідач визнав доводи позивача про те, що 17.09.2024 була укладена додаткова угода до договору оренди землі на строк до 31.12.2025.

На думку суду, існування цієї угоди та її укладення саме за ініціативою ТОВ «Райз-Схід» підтверджується, зокрема, тим, що текст пункту 3.1 «Договір укладено до 31.12.2025» виконано друкованим способом. Крім того, на останньому аркуші угоди міститься відбиток печатки орендаря. Відповідач визнає наявність цієї угоди та строк її дії.

Отже, додаткова угода на строк до 31.12.2025 була укладена 17.09.2024, тоді як датою укладення іншої угоди зазначено 18.09.2024. Щодо цієї обставини сторона відповідача жодних пояснень не надала, у зв`язку з чим у суду першої інстанції виникли сумніви щодо факту укладення останньої угоди. Зокрема, незрозуміло, з яких причин 17.09.2024 сторони мали укладати додаткову угоду зі строком дії до 31.12.2025, а вже наступного дня – 18.09.2024 – укладати іншу додаткову угоду, визначаючи інший строк її дії – до 31.12.2032.

Посилання відповідача на отримання позивачем орендної плати не може свідчити про укладення спірної додаткової угоди зі строком дії до 31.12.2032, оскільки такі виплати здійснювалися в межах строку дії договору оренди, чинність якого сторонами не заперечується.

Отже, доводи про те, що сторони погодили всі істотні умови та уклали додаткову угоду від 18.09.2024, а державна реєстрація права оренди та отримання орендної плати підтверджують продовження договірних правовідносин до 31.12.2032, не спростовують висновків суду першої інстанції. Наведені доводи фактично зводяться до іншої оцінки наявних у справі доказів, однак не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували волевиявлення позивача на укладення спірної додаткової угоди. За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції з наведених мотивів колегія суддів не вбачає.

Щодо наявності підстав для ухвалення додаткового рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу з огляду на таке.

Однією з основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи, та за результатами її розгляду підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, у позовній заяві позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн та судового збору у розмірі 2 129,92 грн.

Таким чином, позивач на стадії звернення до суду прямо повідомив суд та іншого учасника справи про наявність у нього витрат на професійну правничу допомогу та про намір вимагати їх розподілу за результатами розгляду справи.

При цьому відповідач був обізнаний щодо заявленого позивачем орієнтовного розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки у відзиві на позовну заяву безпосередньо заперечував проти їх стягнення та зазначав про, на його думку, неспівмірність заявленої суми зі складністю справи.

У постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 755/7694/20 зазначено, що «застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників.

Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ЦПК України.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат».

У постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 466/9534/22 Верховний Суд дійшов висновку, що «аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (постанова Верхового Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18)».

У цій справі позивач у позовній заяві зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, що складається з витрат на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 12 000,00 грн та витрат на оплату судового збору в розмірі 2 129,92 грн.

Колегія суддів враховує і те, що відповідач не був позбавлений можливості заперечити проти таких витрат. Більше того, як убачається з матеріалів справи, він реалізував це право, заперечивши у відзиві проти орієнтовного розміру витрат на професійну правничу допомогу та поставивши питання про їх неспівмірність.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що позивач взагалі не ставив питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, не відповідає фактичним обставинам справи та змісту поданої позовної заяви.

При цьому колегія суддів погоджується з тим, що частина восьма статті 141 ЦПК України встановлює спеціальний процесуальний порядок подання доказів щодо остаточного розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 447/3950/21 зазначив, що у випадку, коли при ухваленні рішення «по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України».

Отже, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, фактично надав формального значення окремій формі заявлення вимоги про розподіл судових витрат, не врахувавши, що позивач ще у позовній заяві повідомив про понесення та очікування витрат на професійну правничу допомогу у конкретному розмірі, відповідач був обізнаний про такі витрати та заперечував проти їх розміру, а після ухвалення рішення позивач подав документи, які дають можливість встановити фактичний розмір понесених витрат.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та оцінки їх співмірності

Колегія суддів, перевіряючи доводи відповідача щодо неспівмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Верховний Суд зазначив, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру», при цьому «розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із» складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг і виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони; водночас суд «не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката», якщо встановить їх завищеність або неспівмірність, а «акт здачі-приймання правової допомоги згідно з договором не є безумовною підставою для відшкодування судом з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі», оскільки такі витрати мають бути доведені та документально обґрунтовані. Такий підхід викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 925/200/22.

Як установлено апеляційним судом, разом із заявою про ухвалення додаткового рішення (а.с. 109-111) позивач подав акт приймання-передачі наданих послуг від 20 липня 2026 року (а.с. 112) та копію квитанції про сплату 7 000,00 грн за правничу допомогу (а.с. 112 зв.).

Згідно з актом позивачу надано: правничу інформацію, консультацію та роз`яснення – 1 година (1 000,00 грн); збирання доказів та направлення адвокатських запитів – 2 години (2 000,00 грн); складання позовної заяви – 4 години (4 000,00 грн). Загальний час – 7 годин, загальна вартість – 7 000,00 грн без ПДВ.

Наведені докази підтверджують факт надання позивачу професійної правничої допомоги, її зв`язок із розглядом справи та понесення відповідних витрат. Водночас факт сплати 7 000,00 грн не означає, що саме ця сума в повному обсязі підлягає відшкодуванню відповідачем, оскільки суд має перевірити її співмірність із критеріями, визначеними частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Колегія суддів враховує, що предметом спору було усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права оренди. Позов задоволено в повному обсязі. Адвокатом здійснено збір доказів, направлено запити, надано консультацію та підготовлено позовну заяву.

Разом із тим справа розглянута без участі сторін за наявними матеріалами. Матеріали справи не свідчать про значний обсяг процесуальних документів, проведення численних судових засідань, складний доказовий процес чи необхідність значного обсягу роботи після відкриття провадження.

Колегія суддів вважає розумним та співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає компенсації за рахунок відповідача, 3 000,00 грн. Такий розмір відповідає характеру і складності спору, фактичному обсягу наданої допомоги та забезпечує баланс між правом позивача на компенсацію судових витрат і правом відповідача не нести неспівмірний фінансовий тягар.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та застосував до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про укладення додаткової угоди від 18 вересня 2024 року, підтвердження її чинності державною реєстрацією права оренди та отримання орендної плати не спростовують висновків суду першої інстанції. Державна реєстрація права оренди сама по собі не підтверджує факту укладення додаткової угоди, якщо власник заперечує її підписання та своє волевиявлення на продовження строку оренди. Належних і допустимих доказів на підтвердження укладення додаткової угоди від 18 вересня 2024 року та волевиявлення позивача на продовження договору оренди до 31 грудня 2032 року відповідачем не надано.

Отже, рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2026 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції – без задоволення.

Щодо апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення колегія суддів дійшла висновку про її обґрунтованість. Позивач ще у позовній заяві повідомив про витрати на професійну правничу допомогу та намір вимагати їх розподілу, а після ухвалення рішення подав документи, які підтверджують фактичне понесення таких витрат. Тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для розподілу витрат не відповідає фактичним обставинам справи.

Разом із тим заявлені до відшкодування витрати у розмірі 7 000 грн підлягають зменшенню з огляду на критерії співмірності. Справа розглянута без участі сторін за наявними матеріалами, значного обсягу процесуальних документів, численних судових засідань чи складного доказового процесу не встановлено. З урахуванням характеру і складності спору, фактичного обсягу наданої правничої допомоги колегія суддів вважає розумним та співмірним розміром витрат, що підлягає компенсації, 3 000 грн.

Отже, ухвала Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2026 року підлягає скасуванню, із частковим задоволенням заяви про відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді першої інстанції.

Висновки суду щодо судових витрат

Згідно частин 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2026 року залишається без змін, а апеляційна скарга на рішення – без задоволення, підстав для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи по суті та її апеляційним переглядом, не вбачається.

Щодо судових витрат, пов`язаних з апеляційним переглядом ухвали Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2026 року, колегія суддів виходить із того, що оскаржуваною ухвалою вирішувалося питання щодо розподілу судових витрат у справі, а не спір по суті позовних вимог.

Верховний Суд у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 2-2830/10 зазначив: «Отже, нормами ЦПК України передбачено право судів першої та апеляційної інстанцій на розподіл судових витрат виключно у рішенні або постанові суду за результатами розгляду справи по суті або шляхом ухвалення додаткового рішення з цього питання, що узгоджується зі статтею 270 ЦПК України»; при цьому Суд наголосив, що «при апеляційному та касаційному оскарженні додаткових судових рішень […] судовий збір не сплачується», оскільки питання розподілу судових витрат «не є самостійними позовними вимогами […] та не входять до ціни позову», а тому не є об`єктом справляння судового збору; з огляду на це Верховний Суд дійшов висновку, що «апеляційна скарга ОСОБА_1 по суті є скаргою на додаткове судове рішення щодо розподілу судових витрат, відтак, підстав для стягнення судового збору немає».

За таких обставин, з урахуванням характеру оскаржуваної ухвали та предмета її перегляду, підстав для стягнення на користь сторони витрат, понесених у зв`язку з апеляційним переглядом зазначеної ухвали, не вбачається.

Отже, судові витрати, понесені у зв`язку з апеляційним переглядом рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2026 року та ухвали Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2026 року, розподілу між сторонами не підлягають.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції у цій справі підлягає касаційному оскарженню, оскільки є судовим рішенням апеляційного суду, ухваленим за результатами перегляду рішення суду першої інстанції. Отже, така постанова може бути оскаржена в касаційному порядку на підставах, передбачених законом.

Керуючись статтями 270, 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз-Схід» на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2026 року у справі № 585/1850/26 – залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2026 року – задовольнити частково.

Ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2026 року – скасувати.

Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз-Схід» на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - А.М. Худик

Судді: В.І. Криворотенко

Я.Л. Петен