Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №591/3356/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/3356/26

Номер провадження 22-ц/816/2617/26

Категорія - 76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Сидоренко А.П., Щербаченко М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сумихімпром»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2026 року, ухвалене у м. Суми, у складі судді Северинової А.С.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Сумихімпром" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

27 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Зарічного районного суду м. Суми з позовом до Акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з 24 жовтня 1990 року працювала в АТ «Сумихімпром», а 29 грудня 2025 року (у позові помилково зазначається 29 грудня 2026 року) була звільнена на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору. При звільненні відповідач не здійснив з нею повного розрахунку, зокрема не виплатив нараховану заробітну плату в розмірі 183 750,89 грн, яку в подальшому було стягнуто з відповідача судовим наказом Зарічного районного суду м. Суми від 24 березня 2026 року.

Посилаючись на положення статті 117 КЗпП України, позивачка зазначала, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із середньоденної заробітної плати 1 440,10 грн, за період з 30 грудня 2025 року по день ухвалення рішення суду, але не більше ніж за шість місяців. Станом на день звернення до суду розмір такої компенсації становив 90 726,30 грн.

Крім того, позивачка вказувала, що оскільки її звільнено на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, відповідно до статті 44 КЗпП України їй належить вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку. З огляду на середньомісячну заробітну плату 30 962,15 грн розмір вихідної допомоги становить 92 886,45 грн.

На підставі викладеного позивачка просила стягнути з АТ «Сумихімпром» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, вихідну допомогу у розмірі 92 886,45 грн, а також понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн та судовий збір.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги задоволено повністю.

Стягнуто з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2025 року по 08 червня 2026 року в розмірі 165 611,50 грн, вихідну допомогу в розмірі 92 886,45 грн, судовий збір у сумі 1 324,90 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивачки відповідач не здійснив із нею повного розрахунку, що підтверджується, зокрема, судовим наказом Зарічного районного суду м. Суми від 24 березня 2026 року про стягнення на користь позивачки заборгованості із заробітної плати в розмірі 183 750,89 грн. Встановивши факт порушення відповідачем вимог статті 116 КЗпП України, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Визначаючи розмір такого відшкодування, суд виходив із середньоденної заробітної плати позивачки у розмірі 1 440,10 грн та періоду затримки з 30 грудня 2025 року по 08 червня 2026 року, що становить 115 робочих днів, унаслідок чого визначив суму компенсації у розмірі 165 611,50 грн. При цьому суд врахував принципи співмірності, розумності та справедливості, зазначивши, що визначена сума не перевищує встановленого законом шестимісячного обмеження та є меншою за суму заборгованості із заробітної плати. Доводи відповідача щодо тяжкого фінансового стану підприємства та впливу воєнного стану суд відхилив з огляду на відсутність належних доказів на підтвердження обставин, які б звільняли його від відповідальності за несвоєчасний розрахунок.

Щодо вимог про стягнення вихідної допомоги суд виходив із того, що позивачку звільнено на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору, що відповідно до статті 44 КЗпП України є підставою для виплати вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку. Виходячи із середньомісячної заробітної плати позивачки у розмірі 30 962,15 грн, суд визначив розмір вихідної допомоги у сумі 92 886,45 грн.

Судові витрати розподілено відповідно до статті 141 ЦПК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та витрат на професійну правничу допомогу, АТ «Сумихімпром» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про зменшення стягнутої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і судових витрат на професійну правничу допомогу до 30 000 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що визначений судом розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку - 165 611,50 грн - є неспівмірним із розміром заборгованості та обставинами її виникнення. Вважає, що суд першої інстанції не врахував принципи розумності, справедливості та пропорційності, а також конкретні обставини справи, зокрема тяжкий фінансовий стан підприємства, його збитковість, вимушений простій, спричинений воєнним станом, пошкодження виробничих потужностей, порушення логістичних зв`язків та значний розмір загальної заборгованості із заробітної плати.

Апелянт також посилається на те, що протягом періоду роботи позивачки заробітна плата виплачувалася їй частково, а підприємством вживалися можливі заходи для здійснення виплат. На думку відповідача, зазначені обставини свідчать про відсутність умислу у несвоєчасній виплаті заробітної плати та мають бути враховані при визначенні розміру компенсації. При цьому апелянт посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності дотримання справедливого балансу інтересів сторін та можливості зменшення розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України.

Крім того, апелянт не погоджується зі стягненням 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх завищеними та такими, що не відповідають складності справи й обсягу фактично виконаної адвокатом роботи. Зазначає, що справа розглядалася у спрощеному позовному провадженні, представник позивачки не брав участі в судових засіданнях, а виконання окремих заявлених до оплати робіт належними доказами не підтверджено.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу АТ «Сумихімпром» залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2026 року в оскарженій частині - без змін.

Зазначає, що висновки суду першої інстанції про стягнення на користь позивачки 165 611,50 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є законними та обґрунтованими. Вважає, що відповідач не здійснив із позивачкою повного розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим на нього відповідно до статті 117 КЗпП України покладається відповідальність за затримку такого розрахунку. При цьому розмір визначеної судом компенсації є співмірним, оскільки не перевищує суму заборгованості із заробітної плати у розмірі 183 750,89 грн та не може розглядатися як спосіб збагачення працівниці.

Представник позивачки також заперечує проти доводів апеляційної скарги щодо необхідності врахування воєнного стану та фінансового стану підприємства, зазначаючи, що сам факт введення воєнного стану не є безумовною підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за невиплату заробітної плати. Звертає увагу, що невиплата заробітної плати у значному розмірі та протягом тривалого часу порушила трудові права позивачки та поставила її у скрутне матеріальне становище.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення середнього заробітку без утримання податків та інших обов`язкових платежів представник позивачки зазначає, що питання утримання ПДФО, військового збору та інших обов`язкових платежів стосується виконання судового рішення, а тому не є підставою для його зміни чи скасування в цій частині.

Стосовно 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу у відзиві зазначено, що їх розмір відповідає обсягу фактично наданих адвокатом послуг, характеру виконаної роботи, значенню справи для позивачки, ціні позову та принципам співмірності й розумності. Вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив дійсність, необхідність та обґрунтованість таких витрат.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_1 з 24 жовтня 1990 року перебувала у трудових відносинах з АТ «Сумихімпром», працювала на різних посадах, у тому числі на посаді заступника начальника відділу – начальника бюро обліку розрахунків з персоналом.

Наказом АТ «Сумихімпром» від 22 грудня 2025 року № 623 ОСОБА_1 звільнено з роботи з 29 грудня 2025 року за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору.

При звільненні з позивачкою не було проведено повного розрахунку. Зокрема, на день звільнення за нею обліковувалася нарахована, але не виплачена заробітна плата в розмірі 183 750,89 грн.

Судовим наказом Зарічного районного суду м. Суми від 24 березня 2026 року з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 стягнуто нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 183 750,89 грн. На час звернення ОСОБА_1 із позовом у цій справі зазначена заборгованість залишалася невиплаченою.

Згідно з довідкою про доходи середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 1 440,10 грн, середньомісячна – 30 962,15 грн. За даними про виплати за період із грудня 2023 року по січень 2026 року відповідач здійснював виплату заробітної плати позивачці частинами; загалом за цей період їй було виплачено 270 014,83 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що діяльність АТ «Сумихімпром» у період воєнного стану зазнавала істотного впливу внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Основні активи Товариства розташовані у м. Суми за адресою: вул. Харківська, п/в 12. У період з 24 лютого по 6 квітня 2022 року м. Суми перебувало в окупації, а з 6 березня 2024 року територію віднесено до територій можливих бойових дій.

Упродовж 2022–2025 років виробничі потужності АТ «Сумихімпром» та його філій неодноразово зазнавали обстрілів та авіаційних ударів, унаслідок яких пошкоджувалися виробничі будівлі, споруди, обладнання та інше майно Товариства. Зокрема, такі пошкодження зафіксовано у березні 2022 року, у вересні 2024 року, а також протягом 2025 року.

Найбільш інтенсивні пошкодження об`єктів Товариства мали місце у серпні–грудні 2025 року. Зокрема, у серпні та вересні 2025 року внаслідок ударів безпілотних літальних апаратів та обстрілів пошкоджувалися окремі виробничі об`єкти, а в листопаді–грудні 2025 року зафіксовано пошкодження будівель та обладнання цехів і допоміжних об`єктів підприємства. 28 грудня 2025 року внаслідок авіаційного удару із застосуванням керованих авіаційних бомб пошкоджено низку виробничих та допоміжних об`єктів АТ «Сумихімпром».

Наслідки зазначених подій фіксувалися у матеріалах кримінальних проваджень та актах комісійних і візуальних обстежень об`єктів Товариства. Зокрема, у матеріалах справи наявні акти обстеження, складені у квітні, серпні, вересні, листопаді та грудні 2025 року, у тому числі за результатами пошкоджень, що сталися 28 грудня 2025 року.

За матеріалами, поданими відповідачем, загальна орієнтовна сума збитків АТ «Сумихімпром» від військових обстрілів, з урахуванням пошкодження об`єктів соціальної сфери, перевищує 400 млн грн. Зазначалося, що пошкодження виробничих будівель та обладнання потребують значних витрат на відновлення, а безпекова ситуація, пошкодження об`єктів інфраструктури, перебої з електропостачанням та порушення логістичних зв`язків перешкоджали відновленню повноцінної господарської діяльності підприємства.

Наказом-постановою ПАТ «Сумихімпром» від 13 вересня 2023 року № 155-36 у зв`язку з відсутністю основних видів сировини, ускладненнями в роботі підприємства та продовженням дії воєнного стану було оголошено вимушений простій структурних підрозділів підприємства.

Станом на 31 грудня 2025 року облікова чисельність працівників АТ «Сумихімпром» становила 1 862 особи, з яких 493 особи були мобілізовані, 850 перебували у відпустці без збереження заробітної плати на час воєнного стану, 28 – у відпустці по догляду за дитиною.

За даними звітності АТ «Сумихімпром», станом на 1 січня 2026 року заборгованість підприємства із заробітної плати становила 174 150 900 грн. Загальна кредиторська заборгованість підприємства на цю дату становила 4 135 202 тис. грн, збиток від господарської діяльності за 2024 рік – 600 210 тис. грн, за 2025 рік – 405 672 тис. грн.

Відповідно до матеріалів справи, АТ «Сумихімпром» у період воєнного стану зазнавало також значного скорочення чисельності працівників, зокрема внаслідок мобілізації та звільнення працівників через наявність заборгованості із заробітної плати.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями статті 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За правилами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19).

Визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) і конкретизовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25): обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи і, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження

№ 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У справі, що переглядається, встановлено судом першої інстанції і не спростовано матеріалами справи, що роботодавець фактичного розрахунку з позивачкою при звільненні не провів. Зокрема, на день звільнення ОСОБА_1 їй не була виплачена нарахована заробітна плата в розмірі 183 750,89 грн, яку надалі стягнуто з АТ «Сумихімпром» на її користь судовим наказом Зарічного районного суду м. Суми від 24 березня 2026 року.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачка була звільнена 29 грудня 2025 року, а розрахунок із нею в повному обсязі не проведено. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1 440,10 грн, а середньомісячна заробітна плата – 30 962,15 грн. За період з 30 грудня 2025 року по 08 червня 2026 року суд першої інстанції визначив 115 робочих днів затримки та розрахував середній заробіток у сумі 165 611,50 грн.

При визначенні розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України підлягають врахуванню конкретні обставини, за яких виникла та тривала затримка розрахунку, поведінка сторін трудових правовідносин, розмір заборгованості роботодавця, його співвідношення із розміром середнього заробітку працівника, а також інші обставини, що дають змогу визначити, чи відповідає заявлена до стягнення сума принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Відповідач, заперечуючи проти стягнення середнього заробітку у визначеному судом розмірі, посилався, зокрема, на обставини, пов`язані із здійсненням господарської діяльності підприємства в умовах воєнного стану.

З матеріалів справи вбачається, що діяльність АТ «Сумихімпром» у період воєнного стану здійснювалася в умовах істотного впливу обставин, пов`язаних із збройною агресією Російської Федерації проти України. Упродовж 2022–2025 років виробничі об`єкти Товариства та його структурних підрозділів неодноразово зазнавали обстрілів та авіаційних ударів, унаслідок яких пошкоджувалися будівлі, споруди, виробниче обладнання та інше майно підприємства.

Зокрема, у матеріалах справи наявні документи щодо фіксації таких пошкоджень та їх наслідків, у тому числі за періоди, що безпосередньо передували звільненню позивачки. Наслідки обстрілів фіксувалися у матеріалах кримінальних проваджень, актах комісійних та візуальних обстежень об`єктів підприємства. За поданими відповідачем матеріалами орієнтовний загальний розмір завданих підприємству збитків перевищує 400 млн грн.

Наказом-постановою ПАТ «Сумихімпром» від 13 вересня 2023 року № 155-36 у зв`язку з відсутністю основних видів сировини, ускладненнями в роботі підприємства та продовженням дії воєнного стану було оголошено вимушений простій структурних підрозділів підприємства. Станом на 31 грудня 2025 року значна частина працівників підприємства була мобілізована або перебувала у відпустках без збереження заробітної плати.

Крім того, відповідно до наданої відповідачем звітності, станом на 01 січня 2026 року заборгованість АТ «Сумихімпром» із заробітної плати становила 174 150 900 грн, а загальна кредиторська заборгованість підприємства – 4 135 202 тис. грн. За результатами господарської діяльності підприємством отримано збитки, які за 2024 рік становили 600 210 тис. грн, а за 2025 рік – 405 672 тис. грн.

Отже, надані відповідачем докази у своїй сукупності свідчать про складний фінансово-господарський стан АТ «Сумихімпром», зумовлений, зокрема, збитковістю господарської діяльності, значним розміром заборгованості із заробітної плати, вимушеним простоєм підприємства та пошкодженням його майна внаслідок воєнних дій.

Та обставина, що в період існування заборгованості відповідач здійснював часткові виплати заробітної плати позивачці, не усуває передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця, оскільки на день звільнення повного розрахунку з ОСОБА_1 проведено не було. Водночас здійснення відповідачем часткових виплат характеризує його поведінку у спірних правовідносинах та підлягає врахуванню поряд з іншими встановленими обставинами при визначенні справедливого і пропорційного розміру відшкодування.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив із того, що на день звільнення позивачки відповідач не провів із нею повного розрахунку, а заборгованість із заробітної плати в розмірі 183 750,89 грн, стягнута судовим наказом Зарічного районного суду м. Суми від 24 березня 2026 року, залишалася непогашеною. Визначаючи розмір передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування, суд дійшов висновку, що стягнення 165 611,50 грн є справедливим і співмірним наслідкам допущеного роботодавцем порушення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для відповідальності відповідача, однак не може погодитися з визначеним судом розміром такого відшкодування.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування, суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим відповідачем доказам щодо фінансово-господарського стану підприємства та обставин, у яких здійснювалася його діяльність, обмежившись висновком про відсутність підстав для звільнення роботодавця від відповідальності та співмірність нарахованої суми середнього заробітку. Зазначені обставини мають значення для визначення розміру відшкодування з урахуванням його компенсаційного характеру та необхідності дотримання принципів розумності, справедливості і пропорційності.

Апеляційний суд враховує, що порушення права позивачки мало істотний та тривалий характер. На день її звільнення 29 грудня 2025 року заборгованість із заробітної плати становила 183 750,89 грн. Для стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати позивачка була вимушена звернутися за судовим захистом, за результатами чого судовим наказом Зарічного районного суду м. Суми від 24 березня 2026 року відповідну заборгованість стягнуто з роботодавця. При цьому матеріали справи не містять доказів її повного погашення.

Ураховуючи розмір невиплаченої заробітної плати – 183 750,89 грн, тривалість затримки розрахунку, розмір середньоденної заробітної плати позивачки, відсутність доказів проведення остаточного розрахунку та необхідність звернення позивачки до суду за захистом свого права, а також документально підтверджені обставини тривалого вимушеного простою підприємства, неодноразового пошкодження його виробничих потужностей унаслідок воєнних дій, значний розмір завданих збитків, збитковість господарської діяльності, значну кредиторську заборгованість та заборгованість із заробітної плати перед працівниками, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування 165 611,50 грн не повною мірою забезпечує справедливий баланс між інтересами працівника та роботодавця, а справедливим, розумним і пропорційним за встановлених обставин цієї справи є визначення такого відшкодування у розмірі 90 000 грн.

Такий розмір відшкодування, на переконання колегії суддів, відповідає тривалості і характеру порушення трудових прав ОСОБА_1 , забезпечує компенсацію негативних майнових наслідків несвоєчасного отримання нею належних при звільненні коштів, а також враховує обставини діяльності роботодавця та не покладає на нього надмірного майнового тягаря порівняно з характером допущеного порушення.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності визначеного судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні частково заслуговують на увагу. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні шляхом зменшення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 , зі 165 611,50 грн до 90 000 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, стягуючи на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у резолютивній частині рішення не зазначив про утримання із присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та вихідна допомога, присуджені на користь працівника, визначаються судом без віднімання сум установлених законодавством України податків і зборів. Нарахування та утримання таких податків і зборів із присуджених працівникові виплат здійснюється роботодавцем як податковим агентом при виконанні судового рішення, внаслідок чого фактично виплачена працівникові сума зменшується на суму відповідних податків і зборів.

Зазначений правовий підхід щодо середнього заробітку є усталеним у судовій практиці та висловлений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19 (провадження № 11-43заі21), а також у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19, від 02 листопада 2021 року у справі № 808/8156/14, від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20, від 06 червня 2024 року у справі № 367/569/23 та від 17 січня 2025 року у справі № 761/3896/23.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд, незазначення судом першої інстанції в резолютивній частині рішення про те, що сума середнього заробітку підлягає стягненню з утриманням установлених законодавством України податків і зборів, є помилкою, яка усувається шляхом зміни (доповнення) резолютивної частини рішення відповідним застереженням (див. постанови Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 367/569/23, від 02 листопада 2021 року у справі № 808/8156/14, від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19).

Таке уточнення резолютивної частини судового рішення не змінює визначеного судом розміру присуджених виплат та результату вирішення спору по суті, а лише визначає порядок виконання роботодавцем обов`язків податкового агента.

За наведених обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги в цій частині обґрунтованими. Оскільки присуджені на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та вихідна допомога визначені без утримання установлених законодавством України податків і зборів, резолютивна частина рішення суду першої інстанції підлягає відповідному уточненню із зазначенням про утримання таких податків і зборів із цих сум при їх виплаті.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність стягнення з відповідача 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає таке.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що факт надання позивачці такої допомоги та понесення нею відповідних витрат підтверджений наданими доказами, а їх розмір є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Та обставина, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, а представник позивачки не брав участі в судових засіданнях, сама по собі не свідчить про відсутність або незначний обсяг наданої правничої допомоги, оскільки така допомога не обмежується участю адвоката в судових засіданнях та охоплює, зокрема, вивчення обставин справи і документів, надання їм правової оцінки, визначення способу захисту та підготовку процесуальних документів.

Ураховуючи предмет спору, характер спірних правовідносин, обсяг заявлених вимог та виконаної адвокатом роботи, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн не є явно завищеними чи неспівмірними.

Доводи апеляційної скарги про те, що окремі зазначені в акті роботи адвоката документально не підтверджені, також не дають підстав для зменшення цих витрат, оскільки факт надання позивачці професійної правничої допомоги та понесення нею витрат у заявленому розмірі підтверджений наданими суду доказами, а відповідач не навів обставин, які б свідчили про очевидну невідповідність розміру цих витрат фактичному обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а доводи апеляційної скарги підстав для зменшення зазначеної суми не дають.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною четвертою статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив наявність передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак, визначаючи розмір такого відшкодування, не врахував усіх обставин справи, що мають значення для забезпечення справедливого балансу між інтересами працівника та роботодавця.

З урахуванням установлених у справі обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі 165 611 грн 50 коп. до 90 000 грн.

Крім того, суд першої інстанції у резолютивній частині рішення не зазначив про утримання із присуджених на користь позивачки сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги установлених законодавством України податків і зборів, у зв`язку з чим резолютивна частина рішення підлягає відповідному доповненню.

Водночас висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивачки 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу є правильним, а доводи апеляційної скарги в цій частині підстав для зміни рішення суду не дають.

Отже, апеляційна скарга АТ «Сумихімпром» підлягає частковому задоволенню, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2026 року – зміні в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шляхом зменшення його зі 165 611 грн 50 коп. до 90 000 грн, а також доповнення резолютивної частини рішення вказівкою про утримання із присуджених сум середнього заробітку та вихідної допомоги установлених законодавством України податків і зборів. В іншій оскарженій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольнивши вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 165 611,50 грн, правильно визначив суму судового збору, що підлягала стягненню з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 , у розмірі 1 324,90 грн.

За результатами апеляційного перегляду розмір відшкодування зменшено до 90 000 грн, що становить 54,344 % від суми, стягнутої судом першої інстанції. Тому розмір судового збору, що підлягає відшкодуванню позивачці, необхідно пропорційно зменшити з 1 324,90 грн до 720,00 грн за розрахунком: 1 324,90 грн ? 90 000 грн ? 165 611,50 грн.

Сплата позивачкою судового збору в розмірі 2 129,92 грн згідно з квитанцією від 26 березня 2026 року № 263L-ELKM-KA1E не є підставою для покладення на відповідача витрат понад належний розмір збору. Розподілу між сторонами підлягає судовий збір у встановленому законом розмірі пропорційно задоволеній частині вимог, без урахування переплати.

Вирішуючи питання про розподіл судового збору за апеляційний перегляд справи, колегія суддів враховує, що відповідно до уточнених вимог апеляційної скарги АТ «Сумихімпром» просило зменшити розмір середнього заробітку зі 165 611,50 грн до 30 000 грн. Отже, оспорювана сума становила 135 611,50 грн.

За результатами апеляційного перегляду присуджене відшкодування зменшено до 90 000 грн, тобто на 75 611,50 грн. Таким чином, вимоги апеляційної скарги в цій частині задоволено на 55,756 % (75 611,50 грн ? 135 611,50 грн ? 100 %).

Згідно з підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 та частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання апеляційної скарги визначається виходячи зі 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, у межах оспорюваної суми. Оскільки апеляційну скаргу подано в паперовій формі, коефіцієнт 0,8 до відповідної ставки судового збору не застосовується. Отже, належний розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 2 034,17 грн (135 611,50 грн ? 1 % ? 150 %).

Наданими платіжними документами підтверджено сплату АТ «Сумихімпром» судового збору двома платежами в розмірі 1 996,80 грн та 2 995,20 грн, а всього - 4 992,00 грн. Однак сума, сплачена понад установлений законом розмір, не підлягає відшкодуванню за рахунок позивачки.

Отже, пропорційно задоволеній частині вимог апеляційної скарги з ОСОБА_1 на користь АТ «Сумихімпром» підлягає стягненню 1 134,17 грн судового збору за апеляційний перегляд справи за розрахунком: 2 034,17 грн ? 75 611,50 грн ? 135 611,50 грн.

Питання повернення надміру сплаченого судового збору може бути вирішене за клопотанням відповідного платника в порядку, передбаченому статтею 7 Закону України «Про судовий збір».

Висновки щодо відсутності підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу наведені вище.

Керуючись статтями 258, 259, 263, 367–369, пунктом 2 частини першої статті 374, статтею 376, статтями 381–384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сумихімпром» задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2026 року змінити, виклавши перший та другий абзаци його резолютивної частини в такій редакції:

«Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2025 року по 08 червня 2026 року в розмірі 90 000 грн та вихідну допомогу в розмірі 92 886 грн 45 коп., з утриманням із зазначених сум установлених законодавством України податків і зборів, а також судовий збір у сумі 720 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сумихімпром» 1 134 грн 17 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: А.П. Сидоренко

М.В. Щербаченко