Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №591/5881/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/5881/26

Номер провадження 22-ц/816/2847/26

Категорія - 80

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Петен Я.Л.,

з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Тютюника Олексія Володимировича, який діє в інтересах відповідача Акціонерного товариства «Сумихімпром»,

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Клименко А.Я. в м. Суми, повний текст судового рішення складено 15 липня 2026 року,

за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

22.05.2026 позивач ОСОБА_1 звернувся до Зарічного районного суду з позовом до Акціонерного товариства «Сумихімпром» (далі – АТ «Сумихімпром») про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивує тим, що він працював у відповідача. 10.03.2026 його було звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України. На день звільнення з роботи відповідачем не було проведено повний розрахунок та не виплачено нараховану заробітну плату. Вказує, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України, є підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 11.03.2026, але не більше ніж за шість місяців, та вихідна допомога, судові витрати.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено; стягнуто з АТ «Сумихімпром» заборгованість по заробітній платі в сумі – 199 213,03 грн, 145 019,19 грн вихідної допомоги з подальшим утриманням всіх податків і обов`язкових платежів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі – 209 472,90 грн з подальшим утриманням всіх податків і обов`язкових платежів, 7 000 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу та 1 065 грн в рахунок повернення судового збору; стягнуто з АТ «Сумихімпром» на користь держави – 1 331,20 грн судового збору.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач працював у відповідача, 10.03.2026 його було звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, на день звільнення з роботи відповідачем не було проведено повний розрахунок та не виплачено нараховану заробітну плату, заборгованість по заробітній платі складає 19 9213,03 грн, факт наявності заборгованості заробітної плати відповідачем не спростовано, заперечень щодо суми такої заборгованості перед позивачем, станом на день винесення рішення суду, не подано, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вказана сума заборгованості по заробітній платі.

Крім того, суд виходив із того, що в день звільнення позивача відповідачем не було виплачено належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, а тому на підставі ст. 117 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.03.2026, але не більше ніж за шість місяців; зазначивши у наказі від 10.03.2026 №104 про звільнення позивача в якості підстави звільнення частину 3 статті 38 КЗпП України, відповідач фактично визнав наявність з його боку порушень законодавства про працю, а тому з огляду на норми статті 44 КЗпП України суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційних скарг

17.08.2026 Тютюник О.В., який діє в інтересах відповідача Акціонерного товариства «Сумихімпром», подав до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить:

- задовольнити апеляційну скаргу АТ «Сумихімпром»;

- скасувати рішення Зарічного районного суду міста Суми від 15.07.2026 про стягнення з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.03.2026 по 15.07.2026 у розмірі 209 472,03 грн. з подальшим утриманням податків і зборів, а також витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн, ухвалити нове рішення, яким розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутого на користь ОСОБА_1 зменшити; розмір витрат на професійну правничу допомогу зменшити до 2000 грн.

- cтягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сумихімпром» витрати на судовий збір.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим стягнутий середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 209 472,90 грн не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Апелянт вважає, що вимоги позивача щодо стягнення сум середнього заробітку є не справедливими, не співмірними та не пропорційними із характером цієї заборгованості, умовами, що склалися в період воєнного стану, діями позивача та відповідача. Зокрема, відповідач доводив, що несвоєчасна виплата заробітної плати позивача стала наслідком негативних обставин, які склалися на підприємстві в умовах воєнного часу: виробничі приміщення АТ «Сумихімпром» піддавалися систематичним військовим обстрілам, підприємству завдано збитків на понад 500 млн. грн, а з 30.10.2024 підприємство перебуває на вимушеному простої, внаслідок чого діяльність підприємства є збитковою.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що послуги адвоката полягали лише в підготовці і подачі до суду позовної заяви, справа є не складною, адвокат у судових засіданнях участі не приймав, а акт приймання-передачі наданих послуг суду не надано, у зв`язку з чим неможливо визначити обсяг наданих послуг. Виходячи із наданих позивачем доказів та обсягу фактично наданих послуг адвокатом, з урахуванням характеру виконаної ним роботи, а також принципу співмірності та розумності судових витрат, апелянт вважає, що у суду першої інстанції існували підстави для зменшення витрат на правничу допомогу.

Узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу

07.09.2026 позивач ОСОБА_1 через свого представника Петрищева О.О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу АТ «Сумихімпром» залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2026 року у справі №591/5881/26 – залишити без змін.

Окрім того, позивач ОСОБА_1 просить визнати поважними причини пропуску строку для подання відзиву на апеляційну скаргу АТ «Сумихімпром», поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та прийняти поданий відзив на апеляційну скаргу АТ «Сумихімпром» до розгляду.

Клопотання мотивовано тим, що пропуск строку для подання відзиву на апеляційну скаргу виник внаслідок форс-мажорних обставин надзвичайного та невідворотного характеру, спричинених збройною агресією російської федерації проти України. Зокрема, внаслідок обстрілу було зруйновано офісне приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у якому представник позивача адвокат Петрищев О.О. безпосередньо здійснював свою адвокатську діяльність, у зв`язку з чим він був вимушений протягом майже двох тижнів терміново шукати інше приміщення для розташування робочого місця та фактично відновлювати адвокатську діяльність. Враховуючи наведені обставини, позивач вважає причини пропуску процесуального строку поважними та незалежними від представника позивача і просить поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу з метою забезпечення права на судовий захист та принципів змагальності й рівності сторін у цивільному процесі.

Відзив на апеляційну скаргу аргументований тим, що доводи АТ «Сумихімпром» щодо зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку є необґрунтованими та безпідставними, оскільки суд першої інстанції вже застосував принципи розумності та співмірності, стягнувши середній заробіток за період з 11.03.2026 по 15.07.2026, що становить менше 4,5 місяців та відповідає часовим обмеженням, встановленим ч. 1 ст. 117 КЗпП України. При цьому загальний розмір невиплаченого боргу перед працівником при звільненні становив 344 232,22 грн, тоді як середній заробіток за затримку розрахунку складає 209 472,90 грн, що є значно меншим за розмір самої заборгованості. Також АТ «Сумихімпром» не надало жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував наявність причинно-наслідкового зв`язку між обставинами воєнного стану та неможливістю провести розрахунок саме з позивачем у день звільнення 10.03.2026. Загальні посилання на простій та відсутність коштів не звільняють роботодавця від відповідальності за невиплату коштів. Крім того, відповідач звільнив позивача саме за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, через невиконання роботодавцем законодавства про працю, видавши відповідний наказ № 104 від 10.03.2026, що, на думку позивача, свідчить про визнання факту системного порушення трудових прав працівника з власної вини.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу відзив аргументований тим, що твердження апелянта про відсутність у матеріалах справи акта приймання-передачі наданих послуг спростовується фактичними матеріалами цивільної справи №591/5881/26, оскільки разом із відповіддю на відзив від 26.06.2026 позивачем було завчасно та у встановленому законом порядку подано весь належний пакет підтверджуючих документів: договір про надання правової допомоги № 20/05 від 20.05.2026, акт приймання-передачі наданих адвокатських послуг від 26.06.2026 та платіжну інструкцію про здійснення позивачем оплати правничої допомоги. Пунктом 5 договору сторони узгодили фіксований розмір гонорару адвоката 7 000,00 грн, який не залежить від часу, витраченого адвокатом, кількості судових засідань, кількості складених процесуальних документів та строку розгляду справи. При цьому апелянт не надав суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження неспівмірності суми 7 000,00 грн, її невідповідності обсягу наданих послуг або ринковим цінам на послуги адвокатів у регіоні, а всі заперечення апелянта зводяться до суб`єктивних суджень, не підкріплених жодними доказами. Отже, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн є доведеними, обґрунтованими, співмірними та повністю підлягають розподілу на користь позивача.

Позиція апеляційного суду щодо явки учасників справи та можливості апеляційного розгляду

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання не з`явилися та про причини своєї неявки суд не повідомили.

За змістом частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

За наведених обставин, керуючись статтею 372 ЦПК України, апеляційний суд ухвалив розглянути справу в цьому судовому засіданні за відсутності учасників справи.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_1 працював за трудовим договором у АТ «Сумихімпром» (а.с. 5, 6, 9).

10.03.2026 ОСОБА_1 було звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією наказу (а.с. а.с. 9 зв.).

На день звільнення з роботи відповідачем не було проведено повний розрахунок та не виплачено нараховану заробітну плату. Заборгованість по заробітній платі складає – 199 213,03 грн (а.с. 5 зв.)

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15.07.2026 у справі № 591/5881/26 оскаржується в частині стягнення з АТ «Сумихімпром» на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 209 472,90 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн. Апелянт не оскаржує рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Щодо поновлення строку для подання відзиву на апеляційну скаргу

Колегія суддів, враховуючи наведені у клопотанні обставини, вважає причини пропуску строку для подання відзиву на апеляційну скаргу поважними. Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними, а згідно з ч. 4 цієї статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена відповідна процесуальна дія. Враховуючи, що позивачем одночасно з клопотанням подано відзив на апеляційну скаргу, а наведені обставини свідчать про об`єктивні причини пропуску встановленого судом строку, колегія суддів вважає за можливе поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та прийняти його до розгляду.

Щодо меж перегляду справи судом апеляційної інстанції

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Щодо обов`язку роботодавця з виплати заробітної плати та відповідальності за затримку розрахунку при звільненні

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 21 КЗпП трудовим договором на працівника покладається обов`язок виконувати роботу, визначену цим договором, а на власника або уповноважений ним орган – обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату.

Частиною першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України заробітна плата є винагородою, обчисленою, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 115 КЗпП України встановлено обов`язок роботодавця виплачувати заробітну плату регулярно у встановлені законом строки.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає суд, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі – Порядок № 100).

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

При цьому відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з довідкою АТ «Сумихімпром» середня заробітна плата ОСОБА_1 становить 2 301,90 грн (а.с. 6).

Відповідно до наказу (розпорядження) АТ «Сумихімпром» від 10.03.2026 ОСОБА_1 звільнено з посади директора з виробництва 10.03.2026 (а.с. 9 зв.).

Із позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 22.05.2026 (а.с. 1-4). Рішення Зарічного районного суду м. Суми у справі постановлено 15.07.2026 (а.с. 98-102).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що період затримки розрахунку при звільненні підлягає обчисленню з 11.03.2026 по 15.07.2026 включно, тобто до дня розгляду справи судом, та становить 91 робочий день.

Відтак, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 91 робочий день у розмірі 209 472,90 грн, виходячи з розрахунку: 91 робочий день ? 2 301,90 грн = 209 472,90 грн.

Щодо правових підстав та порядку визначення розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має застосовуватися з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, а суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування.

При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з необхідності врахування, зокрема, розміру простроченої заборгованості роботодавця, періоду затримки виплати, причин тривалості такого періоду, ймовірного розміру майнових втрат працівника, інших обставин справи, дій працівника та роботодавця, а також співмірності ймовірного розміру майнових втрат працівника із заявленою до стягнення сумою середнього заробітку.

Водночас для цієї справи має принципове значення те, що правовідносини виникли після набрання чинності Законом України № 2352-IX від 01.07.2022, яким статтю 117 КЗпП України було викладено в новій редакції та встановлено обмеження періоду нарахування середнього заробітку не більше шести місяців. Верховний Суд звертав увагу, що після 19 липня 2022 року при вирішенні таких спорів необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 підтвердила, що у спорах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 03 лютого 2026 року у справі № 400/5149/24 (провадження № К/990/50238/24), приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку. Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Щодо визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26 травня 2021 року у справі № 203/2580/20 (провадження № 61-2587св21), згідно якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Щодо порядку обчислення середнього заробітку суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28 травня 2025 року у справі № 521/12004/23 (провадження № 61-11463св24). Відповідно до зазначеної правової позиції, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (відпускні, відрядження тощо). Роботодавець звільняється від відповідальності за невиплату заробітної плати лише за відсутності його вини, що має бути ним доведено.

Щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

У цій справі судом встановлено, що середній заробіток позивача становить 2 301,90 грн, а період затримки розрахунку визначено у 91 робочий день. За арифметичним розрахунком розмір середнього заробітку за цей період становить 209 472,90 грн. Разом із тим визначення цієї суми не може здійснюватися виключно механічним способом, без оцінки її співмірності з обставинами порушення та можливими наслідками такого стягнення.

Фінансові проблеми містоутворюючого підприємства є загальновідомою обставиною, підтверджуються кількістю судових справ з приводу стягнення не лише заборгованостей по заробітній платі, але і передбачених статтями 117, 235 КЗпП України виплат.

Колегія суддів враховує, що до матеріалів справи долучені численні акти комісійного та візуального обстеження об`єктів АТ «Сумихімпром», акти пошкодження конструкцій будівель (а.с. 31зв.-67) та витяги з ЄРДР щодо кримінальних правопорушень, пов`язаних зі знищенням та пошкодженням виробничих потужностей підприємства (а.с. 68-72).

У сукупності ці докази підтверджують істотне пошкодження виробничих будівель та обладнання, необхідність значних коштів для їх відновлення, неможливість повноцінного здійснення виробничої діяльності, систематичні перебої з електропостачанням та втрату логістичних зв`язків із постачальниками.

Суд також бере до уваги тривалий простій підприємства та те, що його господарська діяльність протягом тривалого часу є збитковою і не забезпечує покриття витрат на утримання підприємства.

Вказані обставини мають значення для визначення розміру компенсації, а не для звільнення роботодавця від обов`язку провести з працівником розрахунок. Колегія суддів виходить із того, що право позивача на отримання компенсації за порушення строків розрахунку підлягає захисту, однак розмір такої компенсації має бути співмірним із наслідками порушення. При цьому суд враховує, що негативні фінансові наслідки діяльності підприємства мають системний характер: протягом 2024-2025 років із підприємства звільнилася значна частина працівників, а фактична чисельність працюючих істотно зменшилася порівняно зі штатною чисельністю.

За таких обставин стягнення середнього заробітку у повному розмірі 209 472,90 грн, визначеному шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів затримки, за конкретних обставин цієї справи не забезпечуватиме належного балансу інтересів сторін. Водночас повна відмова у компенсації порушувала б право позивача на захист, гарантований статтею 117 КЗпП України. Тому суд вважає необхідним визначити розмір відшкодування з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин, характеру порушення, розміру належних працівникові виплат, тривалості затримки, фінансового стану підприємства та об`єктивних причин, що вплинули на його можливість виконувати грошові зобов`язання.

З урахуванням наведеного, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає справедливим і таким, що відповідає конкретним обставинам цієї справи, визначити розмір відповідальності відповідача за порушення вимог статей 116, 117 КЗпП України у розмірі 30 % від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, визначеної у розмірі 209 472,90 грн. Таким чином: 209 472,90 грн ? 30 % = 62 841,87 грн.

Отже, розмір відшкодування становить 62 841,87 грн.

Такий розмір забезпечує реальність компенсації порушеного права позивача та водночас не покладає на відповідача явно неспівмірного майнового тягаря з огляду на встановлені судом обставини.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає зміні шляхом зменшення стягнутої суми з 209 472,90 грн до 62 841,87 грн, із відповідним перерахунком судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За результатами такого перегляду суд має право, зокрема, змінити судове рішення.

Переглядаючи рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2026 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність його зміни в частині визначеного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Апелянт не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості із заробітної плати та вихідної допомоги.

Судом встановлено, що при звільненні 10 березня 2026 року з вини роботодавця з позивачем не було проведено повного розрахунку. Відповідно до статей 116, 117 КЗпП України невиплата належних працівникові сум у день звільнення є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Відсутність вини роботодавець повинен довести.

Середній заробіток позивача становить 2 301,90 грн, а період затримки розрахунку, визначений судом першої інстанції, – 91 робочий день. За механічним розрахунком розмір середнього заробітку за цей період становить 209 472,90 грн. Водночас відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду розмір такого відшкодування має визначатися з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, зокрема співвідношення розміру заборгованості, тривалості затримки, можливих майнових втрат працівника, поведінки сторін та інших обставин справи.

Колегія суддів врахувала істотне пошкодження виробничих будівель та обладнання АТ «Сумихімпром», необхідність значних коштів для їх відновлення, неможливість повноцінного здійснення виробничої діяльності, систематичні перебої з електропостачанням, втрату логістичних зв`язків, тривалий простій та збитковість господарської діяльності підприємства. Зазначені обставини мають значення саме для визначення розміру компенсації, а не для звільнення роботодавця від обов`язку провести з працівником повний розрахунок.

З урахуванням характеру порушення, розміру належних працівникові виплат, тривалості затримки, фінансового стану підприємства та об`єктивних причин, що вплинули на можливість виконання ним грошових зобов`язань, колегія суддів дійшла висновку, що стягнення середнього заробітку у повному розмірі 209 472,90 грн не забезпечуватиме належного балансу інтересів сторін. Водночас повна відмова у компенсації порушувала б право позивача на захист, гарантований статтею 117 КЗпП України.

Керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає справедливим визначити розмір компенсації за порушення строків розрахунку при звільненні у сумі 62 841,87 грн. Такий розмір забезпечує компенсацію порушеного права позивача та водночас не покладає на відповідача явно неспівмірного майнового тягаря.

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2026 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – зміні шляхом зменшення стягнутої суми з 209 472,90 грн до 62 841,87 грн, із відповідним перерахунком судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог.

Висновки суду щодо судових витрат

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року (справа № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18) дійшов висновку, що «за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях».

Отже, судовий збір, сплачений позивачем за подання позовної заяви саме в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є судовими витратами, що підлягають розподілу між сторонами відповідно до результатів розгляду цієї вимоги.

Як убачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1065,00 грн.

Рішенням суду апеляційної інстанції зазначену вимогу позивача задоволено на 30%. Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 30% понесених ним витрат зі сплати судового збору, що становить: 1065,00 грн ? 30 % = 319,50 грн.

Таким чином, з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 319,50 грн витрат зі сплати судового збору.

Щодо судового збору за подання апеляційної скарги суд зазначає, що відповідно до встановленого законом порядку його розмір у цій справі становить 1597,50 грн, виходячи з розміру ставки судового збору за подання відповідної позовної заяви та коефіцієнтів, установлених для подання апеляційної скарги: 3328,00 грн ? 0,4 ? 0,8 ? 1,5 = 1597,50 грн.

При цьому АТ «Сумихімпром» фактично сплачено за подання апеляційної скарги 4992,00 грн.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду апеляційну скаргу відповідача задоволено на 70%, на користь відповідача підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору в частині, пропорційній до задоволених апеляційних вимог, виходячи з належного до сплати розміру судового збору.

Отже, з ОСОБА_1 на користь АТ «Сумихімпром» підлягає стягненню 70 % від 1597,50 грн, а саме: 1597,50 грн ? 70 % = 1118,25 грн.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сумихімпром» підлягає стягненню 1118,25 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем документально підтверджено понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Зазначені витрати є належними, необхідними та обґрунтованими, їх розмір відповідає обсягу наданої позивачу професійної правничої допомоги та складності справи. Доказів того, що заявлений до відшкодування розмір витрат є неспівмірним із наданими послугами, відповідачем не надано. Підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд не вбачає.

Водночас, відповідно до постанови суду апеляційної інстанції рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2026 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено шляхом зменшення розміру стягнутої суми з 209 472,90 грн до 62 841,87 грн.

Таким чином, за результатами апеляційного перегляду позовні вимоги ОСОБА_1 , які включають вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (ціна позову), задоволено на 73,52 %.

З огляду на результат розгляду справи та положення статті 141 ЦПК України, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача (АТ «Сумихімпром») на користь позивача ( ОСОБА_1 ) підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 73,52 % від понесених позивачем витрат, а саме: 7 000,00 грн ? 73,52 % = 5 146,40 грн.

Таким чином, з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 5 146,40 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Інші процесуальні питання розгляду апеляційної скарги

З огляду на положення статті 389 ЦПК України, відповідно до яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню, ця постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сумихімпром» задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2026 року змінити виклавши другий абзац резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з Акціонерного товариства «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 199 213,03 грн, визначеній з урахуванням утриманих податків і обов`язкових платежів; вихідну допомогу в сумі 145 019,19 грн з подальшим утриманням усіх податків і обов`язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 62 841,87 грн з подальшим утриманням усіх податків і обов`язкових платежів; 5 146,40 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та 319,50 грн у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору».

В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сумихімпром» 1 118,25 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - А.М. Худик

Судді: В.І. Криворотенко

Я.Л. Петен