Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №582/548/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №582/548/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Жмурченко В. Д.

Номер провадження 33/816/1463/26 Суддя-доповідач Джепа Г. В.

Категорія 126 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Джепа Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сумисправу про адміністративне правопорушення №582/548/26 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 – адвоката Шевченка Дмитра Сергійовича на постанову судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 20 липня 2026 року, якою

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

- захисника – адвоката Шевченка Д. С.

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції

Постановою Недригайлівського районного суду Сумської області від 20 липня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 34 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, без оплатного вилучення транспортного засобу.

На підставі ч. 3 ст. 30 КУпАП до призначеного стягнення приєднано невідбуту частину стягнення за постановою Сумського районного суду Сумської області від 29 жовтня 2025 року та остаточно застосовано до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 34 000 грн без оплатного вилучення транспортного засобу з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на 3 роки 8 місяців 25 днів.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 квітня 2026 року об 11 год 23 хв у с-щі Терни Роменського району Сумської області по вул. Незалежності ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 210994, державний номерний знак НОМЕР_1 , маючи ознаки алкогольного сп`яніння – запах алкоголю з порожнини рота, та відмовився від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння як із використанням спеціального технічного засобу, так і в закладі охорони здоров`я.

При цьому ОСОБА_1 протягом року був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП постановою Сумського районного суду Сумської області від 29 жовтня 2025 року, яка набрала законної сили 15 квітня 2026 року.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погодившись із постановою суду в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП, його захисник – адвокат Шевченко Д. С. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову в цій частині скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, а висновок про винуватість ОСОБА_1 не підтверджується належними та допустимими доказами.

Під час апеляційного провадження захисником також подано клопотання про визнання відеозаписів неналежними та недопустимими доказами, про визнання процедури огляду на стан сп`яніння такою, що не відповідає вимогам закону, а її результатів – недійсними, а також про визнання протоколу про адміністративне правопорушення та похідних від нього матеріалів недопустимими доказами.

Основним аргументом наведених клопотань є те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та, за твердженням захисту, у момент події виконував обов`язки військової служби, оскільки прямував до визначеної локації для їх виконання.

У зв`язку з цим захисник вважає, що до ОСОБА_1 мала застосовуватися процедура, передбачена ст. 266-1 КУпАП, а відповідні матеріали повинні були оформлюватися уповноваженими посадовими особами Військової служби правопорядку.

Також захисник посилається на невідповідність форми складеного працівниками поліції протоколу вимогам Інструкції МВС № 1376 та вважає, що протокол і всі похідні від нього докази не можуть бути використані судом.

Позиції учасників апеляційного розгляду

ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не прибув, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відомостей про поважні причини його неприбуття та клопотань про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходило.

Відповідно до ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала апеляційну скаргу, чи інших осіб, які беруть участь у провадженні, за умови їх належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи та відсутності поважних причин неприбуття не перешкоджає розгляду справи.

При цьому особа, яка ініціює апеляційний перегляд судового рішення, має бути заінтересованою у розгляді апеляційної скарги та добросовісно користуватися наданими їй процесуальними правами.

ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про судове засідання, мав можливість особисто брати участь у розгляді справи, надавати пояснення та висловлювати свою позицію, однак цим правом не скористався.

За таких обставин його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду.

Захисник – адвокат Шевченко Д. С. апеляційну скаргу та подані ним клопотання підтримав і просив їх задовольнити.

Мотиви апеляційного суду

Заслухавши захисника, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суддя доходить таких висновків.

Відповідно до статей 245, 251, 252 та 280 КУпАП суд зобов`язаний всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати обставини справи, встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, та оцінити наявні докази в їх сукупності.

Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, ґрунтується на сукупності досліджених доказів, зокрема протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 648734 від 24 квітня 2026 року, відеозаписах події, фотоматеріалах, рапорті працівника поліції та постанові суду про попереднє притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Із відеозапису вбачається, що працівники поліції підійшли до автомобіля ВАЗ 210994, за кермом якого перебував ОСОБА_1 . Під час спілкування факт керування транспортним засобом він не заперечував.

Після виявлення в нього ознак алкогольного сп`яніння працівники поліції запропонували пройти огляд із використанням спеціального технічного засобу, а також у закладі охорони здоров`я, від чого ОСОБА_1 відмовився.

Таким чином, наявні у справі докази у своїй сукупності підтверджують як факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, так і його відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Ознака повторності також підтверджена матеріалами справи.

Постановою Сумського районного суду Сумської області від 29 жовтня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним за ч. 1 ст. 130 КУпАП за правопорушення, вчинене 26 вересня 2025 року. Постанова набрала законної сили 15 квітня 2026 року.

Отже, правопорушення від 24 квітня 2026 року вчинене повторно протягом року, що правильно враховано судом першої інстанції при кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130 КУпАП.

Щодо доводів про статус військовослужбовця та необхідність застосування ст. 266-1 КУпАП

Апеляційний суд не ставить під сумнів те, що ОСОБА_1 на час події був військовослужбовцем.

Разом із тим сам по собі такий статус не свідчить про виконання особою обов`язків військової служби в будь-який час та за будь-яких обставин.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовець вважається таким, що виконує обов`язки військової служби, зокрема, на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок чи поза військовою частиною, якщо його перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або він направлений туди за наказом відповідного командира.

Таким чином, значення має не лише статус особи як військовослужбовця, а факт виконання нею обов`язків військової служби безпосередньо в момент відповідної події.

Сторона захисту стверджує, що 24 квітня 2026 року ОСОБА_1 прямував до визначеної локації для виконання обов`язків військової служби.

Разом із тим належних доказів на підтвердження цієї обставини не надано.

Військовий квиток та посвідчення учасника бойових дій підтверджують статус ОСОБА_1 , але не підтверджують мету та службовий характер його конкретної поїздки 24 квітня 2026 року.

Матеріали справи не містять наказу, розпорядження, довідки військової частини або іншого документа, з якого можливо було б установити, що в момент події ОСОБА_1 перебував у службовій поїздці, прямував до місця служби чи виконував конкретне службове завдання.

Не доводить цього й постанова Сумського районного суду Сумської області від 29 жовтня 2025 року, у якій зазначено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить службу на посаді водія, оскільки ця постанова стосується іншої події.

Крім того, автомобіль ВАЗ 210994, яким ОСОБА_1 керував 24 квітня 2026 року, за військовою частиною не зареєстрований, а під час спілкування з працівниками поліції документів на підтвердження виконання ним у цей час обов`язків військової служби він не надав.

Таким чином, твердження захисту про виконання ОСОБА_1 обов`язків військової служби безпосередньо в момент події належними доказами не підтверджене.

За таких обставин підстав вважати, що до нього мала застосовуватися спеціальна процедура, передбачена ст. 266-1 КУпАП, апеляційний суд не вбачає.

Щодо доводів про неналежність та недопустимість доказів

Необґрунтованими є доводи захисника про недопустимість долучених до справи відеозаписів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП фактичні дані у справі можуть встановлюватися, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і відеозапису.

Відеозапис у цій справі безпосередньо відображає обставини події, перебування ОСОБА_1 за кермом транспортного засобу, його спілкування з працівниками поліції, пропозицію пройти огляд та відмову від такого огляду, а тому є належним доказом та підлягає оцінці разом з іншими матеріалами справи.

Посилання захисту на недійсність процедури огляду також не дають підстав для скасування постанови.

Фактично огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння проведений не був, оскільки він відмовився від його проходження як на місці, так і в закладі охорони здоров`я.

При цьому відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду становить самостійний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Не знаходить суд підстав і для визнання неналежним доказом протоколу про адміністративне правопорушення.

Протокол містить відомості про дату, час і місце події, особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, суть інкримінованого правопорушення та його правову кваліфікацію, тобто містить необхідні для розгляду справи відомості.

Посилання захисника на невідповідність зовнішньої форми протоколу вимогам Інструкції МВС № 1376 не спростовує його змісту та не свідчить про таке порушення прав ОСОБА_1 , яке перешкодило б йому зрозуміти суть висунутого обвинувачення та реалізувати право на захист.

Крім того, оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху врегульоване спеціальними нормативними актами, а тому сама лише форма носія, на якому складено протокол, за умови наявності необхідних відомостей не є достатньою підставою для визнання його неналежним доказом.

Посилання захисника на необхідність застосування за аналогією положень ст. 86 КПК України також не змінює цього висновку, оскільки питання джерел доказів та їх оцінки у справі про адміністративне правопорушення безпосередньо врегульовані статтями 251, 252 КУпАП.

З огляду на викладене доводи поданих захисником клопотань про недопустимість відеозаписів, протоколу та похідних матеріалів, а також про недійсність процедури огляду є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Висновки апеляційного суду

Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, належним чином оцінив наявні докази в їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність його вини, неналежність суб`єкта складання адміністративних матеріалів, необхідність застосування ст. 266-1 КУпАП та недопустимість доказів висновків суду першої інстанції не спростовують.

Надані стороною захисту документи підтверджують статус ОСОБА_1 як військовослужбовця, однак не підтверджують виконання ним обов`язків військової служби безпосередньо на момент події 24 квітня 2026 року.

Водночас сукупність досліджених доказів підтверджує факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, наявність підстав для пропозиції пройти огляд, його відмову від такого огляду та повторність вчинення правопорушення.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції в оскарженій частині та закриття провадження у справі, апеляційним судом не встановлено.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 – адвоката Шевченка Дмитра Сергійовича – залишити без задоволення.

Постанову Недригайлівського районного суду Сумської області від 20 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 – залишити без зміни.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Джепа Г. В.