Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №591/14896/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/14896/25

Номер провадження 22-ц/816/2407/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Щербаченко М.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні Сумського апеляційного суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 травня 2026 року, ухваленого в м. Суми в складі судді Косар А.І. за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОФІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в:

25 грудня 2025 року представник ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОФІТ КАПІТАЛ» (далі -ТОВ «ФК «Профіт Капітал») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 грудня 2019 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем укладено договір позики № 8879473 шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». За умовами цього договору кредитодавець надає позичальнику кредит в сумі 10000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми позики. Сторони визначили, що строк позики (строк договору) складає 30 днів, із відповідною базовою процентною ставкою 1,6% в день та розміром акційних процентів 0,96% в день.

10 липня 2020 року було укладено договір факторингу № 10072020, відповідно до якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило на користь ТОВ «ФК «ПРОФІТ-КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором № 8879473 від 20 грудня 2019 року.

Таким чином позивач наділений правом вимоги до відповідача за договором № 8879473.

Відповідно до Реєстру боржників та акту приймання-передачі Реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 10072020 від 10 липня 2020 року ТОВ «ПРОФІТ КАПІТАЛ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 (номер у реєстрі 6199) за кредитним договором № 8879473 у сумі 19800,00 грн, яка складається із залишку за тілом кредиту – 10000,00 грн, заборгованості за процентами – 4800,00 грн та заборгованості за підвищеними процентами за прострочення – 5000,00 грн.

Посилаючись на те, що відповідач заборгованість не погасив, позивач просить стягнути з нього на свою користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 23670,99 грн, з яких: 10000,00 грн – заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 4800,00 грн – заборгованість за процентами, 5000,00 грн – заборгованість за процентами на прострочену позику, 960,16 грн – три проценти річних на кредитну заборгованість та 2910,82 грн – інфляційні втрати.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 07 травня 2026 року позов ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ» задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ» заборгованість за договором № 8879473 від 20 грудня 2019 року у розмірі 23670,99 грн та судові витрати у розмірі 3028,00 грн, а всього – 26698, 99 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що відповідач не укладав із ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» договір позики № 8879473 від 20 грудня 2019 року.

Вважає, що матеріали справи не підтверджують належність відповідачу електронної адреси та номера телефону, зазначених у договорі, а сам договір не містить повних банківських реквізитів отримувача кредитних коштів, що унеможливлює встановлення особи, яка їх отримала. Крім того, звертає увагу на неправильне зазначення у договорі його прізвища, імені та по батькові та вважає, що договір міг бути укладений іншою особою.

Заявник зазначає, що подана позивачем довідка про ідентифікацію не є належним доказом укладення договору саме відповідачем, оскільки не містить дати та реєстраційного номера, підписана особою, повноваження якої не підтверджені, не містить відомостей про спосіб ідентифікації клієнта та не підтверджує належність відповідачу електронної адреси, зазначеної у договорі. Неналежне проведення ідентифікації, на думку заявника, також підтверджується неправильним зазначенням його персональних даних у договорі.

Відповідач також зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що станом на 20 грудня 2019 року ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» було зареєстроване як фінансова компанія та, відповідно, було суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

На думку відповідача, інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт укладення ним договору позики № 8879473 від 20 грудня 2019 року, позивачем не надано.

Крім того, посилається на відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів фактичного надання йому грошових коштів за договором позики. Вказує, що суд першої інстанції, визнавши доведеним факт перерахування коштів позичальнику, не зазначив, на підставі яких саме доказів дійшов такого висновку.

Заявник вважає, що надані позивачем документи не підтверджують виконання позикодавцем своїх зобов`язань. Зокрема, лист-запит від 19 липня 2023 року та відповідь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» не містять підтвердження особи отримувача коштів та виписки щодо проведеної операції.

Лист ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» від 19 липня 2023 року про переказ 10 000,00 грн на картку № НОМЕР_1 не містить повних реквізитів рахунку, даних отримувача, посилання на договір позики № 8879473 від 20 грудня 2019 року та доказів повноважень на здійснення такого платежу від імені первісного кредитора.

Таким чином, відповідач вважає, що надані позивачем докази не підтверджують виконання позикодавцем обов`язку щодо фактичного надання позики, а лист ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» від 19 липня 2023 року не є належним та допустимим доказом перерахування первісним позикодавцем грошових коштів на картковий рахунок відповідача.

З огляду на реальний характер договору позики, передбачений частиною другою статті 1046 ЦК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, вважає недоведеним як факт надання позики, так і факт укладення договору позики № 8879473 від 20 грудня 2019 року.

Позивачем, у встановлений апеляційним судом строк, відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 грудня 2019 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 8879473 (далі – Договір).

Відповідно до п.2 Договору, кредитодавець надає позичальнику кредит (грошові кошти) в сумі 10000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми позики.

Сторони визначили, що строк позики (строк договору) складає 30 днів, із відповідною Базовою процентною ставкою 1,6 % в день та розміром акційних процентів 0,96% в день.

Сторонами відповідно до умов п.2 Договору визначено, що розмір процентів на прострочену позику (строк користування коштами понад строки Договору) складають 2,70% в день.

Згідно з п. 5 Договору кредиту визначено, що цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Відповідно до п. 4.2. Договору кредиту позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту розміщені на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-lieense/ (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього Договору йому зрозумілі (а.с. 7).

Таким чином, відповідач вчинив дії, спрямовані на укладення договору, шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на вебсайті, введення коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором для підписання електронного договору, а також зазначення реквізитів банківської картки, на рахунок якої кредитодавцем було перераховано грошові кошти у визначеному договором розмірі.

10 липня 2020 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ПРОФІТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 10072020, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором № 8879473 від 20 грудня 2019 року.

Відповідно до п. 2.1 Договору факторингу первісний кредитор зобов`язується передати Новому кредитору права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимог, а новий кредитор зобов`язується їх прийняти.

Пунктом 4.1. договору факторингу визначено, що право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги у формі наведеної в додатку №3 до цього договору (а.с. 27-30).

14 липня 2020 року на підставі Реєстру прав вимог № 105, підписаного до договору факторингу, право вимоги за Договором позики № 8879473 від 20 грудня 2019 року перейшло до ТОВ «ФК «Профіт Капітал», яке відповідно до зазначеного Реєстру набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за цим договором у загальному розмірі 19800,00 грн, з яких: 10000,00 грн – основний борг, 4800,00 грн – проценти, 5000,00 грн – підвищені проценти за прострочення (а.с. 31–33).

Згідно з розрахунком заборгованості, загальний розмір заборгованості за договором № 8879473 від 20 грудня 2019 року, що підлягає стягненню з позичальника, становить 23670,99 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) – 10000,00 грн; заборгованість за процентами – 4800,00 грн; заборгованість за процентами на прострочену позику – 5000,00 грн; заборгованість за ставкою 3% на кредитну заборгованість – 960,16 грн; заборгованість за інфляційними втратами – 2910,82 грн (а.с. 25, 26).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушив взяті на себе за кредитним договором зобов`язання щодо повернення заборгованості за тілом кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що на підставі умов договору та положень статті 625 ЦК України позикодавець має право вимагати стягнення заборгованості, а також 3% річних та інфляційних втрат.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

За встановленими у цій справі обставинами оспорюваний договір між сторонами укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті позивача подано заявку на отримання кредиту від імені відповідача та підтверджено умови отримання кредиту шляхом акцепту. Доступ до особистого кабінету здійснюється позичальником після авторизації шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), який надсилається кредитодавцем позичальнику в СМС-повідомлення або надається шляхом дзвінку на номер телефону, який вказаний позичальником на веб-сайті кредитодавця і який має юридичне значення ідентифікації позичальника у розумінні положень ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Отже надісланий у зазначений спосіб одноразовий ідентифікатор було використано для підтвердження підписання кредитного договору.

Належність зазначеного у договорі позики номера телефону відповідачу не спростована жодними доказами, що дає підстави вважати, що саме на цей номер телефону у встановленому порядку було надіслано одноразовий пароль LflgU2oSq6, який використано для підтвердження підписання договору позики в електронній формі.

Крім того, кредитний договір містить відомості про місце проживання відповідача, реквізити паспорта та реєстраційний номер облікової картки платника податків, які є персональними даними. Наявність таких відомостей у договорі свідчить про ідентифікацію особи позичальника, а доказів укладення кредитного договору іншими особами від імені відповідача матеріали справи не містять.

До того ж у договорі позики зазначено номер електронного платіжного засобу з маскою, а саме № 5168-74ХХ-ХХХХ-9116 (а.с.7), який очевидно може бути надано саме відповідачем, зважаючи на те, що така інформація у відповідності з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від відповідача або за його згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що договір позики № 8879473 від 20 грудня 2019 року підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, що підтверджує укладання між сторонами правочину.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не надано доказів надання ОСОБА_1 кредитних коштів в розмірі 10000 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що переказ коштів, виданих в рамках кредитного договору, здійснено у відповідності до п. 1 договору шляхом перерахування на банківський картковий рахунок позичальника (а.с.7).

На підтвердження факту перерахування коштів на картковий рахунок відповідача в матеріалах справи міститься повідомлення ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» від 19 липня 2023 року, направлене на адресу ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ».

У зазначеному повідомленні зазначено, що відповідно до умов договору № 23-01-18/5 від 23 січня 2018 року, укладеного між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», було здійснено успішний переказ коштів 20 грудня 2019 року у сумі 10000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_1 . Номер платежу – НОМЕР_2 (а.с.19).

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових рахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Оскільки, всі кошти за даними договорами надавались на особистий картковий рахунок вказаний Відповідачем, то всі правовідносини між позичальником, кредитором та банком-еквайором регулюються Законом України «Про платіжні послуги» та Постановою НБУ №705 від 05 листопада 2014 року «Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів», відповідно до положень якого, документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (п.5 розділу VII зазначеної вище Постанови НБУ № 705 від 05 листопада 2014 року вказано, що документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань).

Крім того, на виконання ухвали Сумського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року про витребування доказів АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надано відповідь № 20.1.0.0.0/7-260819/55987-БТ від 28 серпня 2026 року, згідно якої на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку НОМЕР_3 , на яку згідно виписку руху коштів 20 грудня 2019 року зараховано 10000,00 грн, що відповідає сумі кредиту, визначеної договором позики № 8879473 від 20 грудня 2019 року (а.с. 106, 107).

Щодо вказаної інформації від відповідача 07 вересня 2026 року надійшли пояснення, в яких він зазначає, що у наданій виписці з банківського рахунку не зазначено особу, від якої надійшли грошові кошти; відсутня інформація про те, що платником було ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ»; відсутнє посилання на договорів позики, за яким здійснювалася сплата коштів; у графі призначення платежу зазначено лише «поповнення картки. Перекази», що саме по собі не свідчить про надання відповідачу позики; відсутні будь-які інші реквізити, які дозволяли б ідентифікувати спірний платіж як виконання правопопередником позивача свого обов`язку з передачі коштів саме за договором позики.

На вказані доводи відповідача колегія суддів апеляційного суду враховує правову позицію наведену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21.

Так, Верховний Суд у цій справі зазначив, що поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення.

Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso jure та ексцепцію. Заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). В такому разі потрібна відповідна заява.

Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку ексцепції.

Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу;

Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою ексцепції заперечує проти позову.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами твердження щодо неотримання грошових коштів в сумі 10000,00 грн від кредитодавця, зокрема, не надано доказів на підтвердження здійснення перерахування коштів іншою, ніж кредитодавець, особою, також як і не спростовано факту наявності у нього відкритого банківського рахунку та користування банківською карткою НОМЕР_3 .

Отже відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факту отримання грошових коштів, що є його процесуальним обов`язком.

Крім того із розрахунку заборгованості слідує, що відповідач частково здійснив оплату за договором позики на суму 2400 грн (19 січня 2020 року), що вказує на обставини підтвердження отримання ним коштів позики.

Отже факт виконання кредитного договору може свідчити про визнання договірних правовідносин, що відповідає позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16.

Не можна погодитися з доводами відповідача про те, що спотворене написання ПІБ відповідача « ОСОБА_2 » замість « ОСОБА_1 » свідчить про укладення договору позики від імені відповідача іншою невстановленою особою, оскільки інші відомості, які вказані в договорі, а саме: дата народження, РНОКПП, адреса проживання, яка є ідентичною зареєстрованому місцю проживання, належать відповідачу.

Крім того, з наданих позивачем Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (а.с. 9-17) вбачається, що процедура ідентифікації споживання здійснюється шляхом надання інформації та персональних даних для верифікації та укладення правочину, яку заявник заповнює самостійно (п. 4.5.2).

Таким чином в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджує погодження сторонами умов отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтверджено отримання відповідачем кредитних коштів, відсутні докази повернення отриманого кредиту в повному обсязі, перехід права вимоги до позивача від первісного кредитора підтверджено належними та допустимими доказами.

Таким чином, відповідачем фактично отримані та використані кредитні кошти у розмірі 10000 грн, що підтверджується матеріалами справи, а тому колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

У зв`язку з тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і зміст спірних правовідносин, а висновки суду є законним та обґрунтованими, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і передбачених статтею 376 ЦПК України підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 травня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.П. Сидоренко

Судді: О.І. Собина

М.В. Щербаченко