Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №574/637/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №574/637/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Гук Т. Р.

Номер провадження 33/816/1476/26 Суддя-доповідач Джепа Г. В.

Категорія 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Джепа Г.В., з участю секретаря судового засідання – Опанасенко Т. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Сумисправу про адміністративне правопорушення № 574/637/26 за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – Лішунова Євгенія Олександровича на постанову судді Буринського районного суду Сумської області від 29 липня 2026 року, якою

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

- особи, яка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 ,

- захисника – адвоката Лішунова Є. О.,

-свідка – ОСОБА_3 ,

- законного представника неповнолітнього – ОСОБА_4 ,

-свідка – ОСОБА_5 ,

- законного представника неповнолітнього – ОСОБА_6 ,

-свідка – ОСОБА_7

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції

Постановою судді Буринського районного суду Сумської області від 29 липня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у сумі 665,60 грн.

Згідно з постановою суду першої інстанції 12 червня 2026 року о 23 год 15 хв по вул. Незалежності у м. Буринь Конотопського району Сумської області ОСОБА_1 керував автомобілем «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 , маючи ознаки алкогольного сп`яніння, та відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, захисник – адвокат Лішунов Є. О. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Буринського районного суду Сумської області від 29 липня 2026 року скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник посилається на те, що факт керування автомобілем саме ОСОБА_1 жодним належним і достатнім доказом не підтверджений.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно надав перевагу первинним висловлюванням ОСОБА_5 на місці події та не врахував його показання, надані безпосередньо в судовому засіданні, згідно з якими автомобілем керував саме ОСОБА_5 .

Також сторона захисту звертає увагу на те, що відеозаписами з нагрудних камер поліцейських не зафіксовано факту керування автомобілем ОСОБА_1 , а відеозаписи камер зовнішнього спостереження магазину «АТБ» підтверджують перебування ОСОБА_1 на передньому пасажирському місці автомобіля.

Позиції учасників апеляційного розгляду

ОСОБА_1 та його захисник – адвокат Лішунов Є. О. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити.

Під час апеляційного розгляду судом були безпосередньо допитані свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_1 автомобілем не керував.

Свідок ОСОБА_7 також підтвердив, що ОСОБА_1 транспортним засобом не керував.

Показання зазначених свідків апеляційний суд оцінює у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Мотиви апеляційного суду

Заслухавши захисника, показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. При цьому суд апеляційної інстанції не обмежений її доводами, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтями 245, 251, 252 та 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати її обставини, встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна конкретна особа у його вчиненні, та надати оцінку всім наявним доказам у їх сукупності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Отже, обов`язковою передумовою відповідальності ОСОБА_1 за інкримінованою йому формою правопорушення є достовірне встановлення факту керування ним транспортним засобом безпосередньо перед вимогою поліцейських пройти огляд.

Саме ця обставина є основним предметом спору у справі.

Щодо доведеності факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом

Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винним, виходив із сукупності протоколу про адміністративне правопорушення, відеозаписів із нагрудних камер поліцейських, первинних пояснень ОСОБА_5 та інших матеріалів справи.

Разом із тим під час апеляційного перегляду встановлено обставини, які не дозволяють вважати факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом доведеним із необхідним ступенем переконливості.

Насамперед відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції безпосередньо не фіксують рух автомобіля під керуванням ОСОБА_1 .

На момент, коли працівники поліції підійшли до зупиненого автомобіля, ОСОБА_1 перебував на передньому пасажирському місці, а на місці водія нікого не було.

На відеозаписі зафіксовано висловлювання працівників поліції про те, що вони нібито бачили, як ОСОБА_1 після зупинки перемістився з місця водія на переднє пасажирське місце.

Однак сам момент такого переміщення, як і попереднє керування автомобілем ОСОБА_1 , технічними засобами відеозапису не зафіксований.

Таким чином, відеозапис безпосередньо підтверджує факт висловлення поліцейськими відповідної версії події, однак не фіксує фактичної обставини, про яку вони повідомляли.

Працівники поліції, які стверджували, що безпосередньо спостерігали ОСОБА_1 за кермом автомобіля, судом першої інстанції як свідки не допитувалися.

Тому їхні висловлювання, зафіксовані на відеозаписі, за наявності інших доказів протилежного змісту не можуть самі по собі усунути сумніви щодо особи, яка фактично керувала транспортним засобом.

Щодо показань ОСОБА_5 .

Суд першої інстанції істотне значення надав тій обставині, що безпосередньо після зупинки автомобіля ОСОБА_5 , який знаходився на задньому сидінні, декілька разів назвав ОСОБА_1 водієм.

Разом із тим під час безпосереднього допиту судом першої інстанції ОСОБА_5 дав інші показання та повідомив, що автомобілем керував саме він, а після зупинки пересів із місця водія на заднє сидіння, оскільки не мав посвідчення водія та побоювався відповідальності.

Отже, відомості, повідомлені ОСОБА_5 на місці події та у судовому засіданні, є взаємно суперечливими.

Сам факт того, що його первинні висловлювання були зроблені безпосередньо після зупинки автомобіля, не надає їм наперед установленої доказової сили та не звільняє суд від обов`язку оцінити їх у взаємозв`язку з усією сукупністю доказів.

При цьому апеляційний суд не погоджується з міркуваннями суду першої інстанції про малоймовірність можливості переміщення ОСОБА_5 з місця водія на заднє сидіння через відсутність на відеозаписі помітного коливання кузова автомобіля.

Таке припущення не ґрунтується на спеціальних знаннях або об`єктивних даних і саме по собі не може використовуватися як доказ того, хто саме перебував за кермом автомобіля.

Щодо показань свідків, досліджених апеляційним судом

Істотне значення для перевірки доводів апеляційної скарги мають показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яких апеляційний суд допитав безпосередньо під час судового розгляду.

ОСОБА_6 підтвердив, що ОСОБА_1 автомобілем не керував.

Такі ж показання надав свідок ОСОБА_7 , який також підтвердив, що ОСОБА_1 не був особою, яка керувала транспортним засобом.

Підстав вважати, що сам по собі зміст цих показань дозволяє їх відхилити без оцінки у сукупності з іншими матеріалами справи, апеляційний суд не встановив.

Зазначені показання узгоджуються з версією подій, яку ОСОБА_5 виклав під час його безпосереднього допиту в суді першої інстанції, та не суперечать об`єктивному змісту відеозаписів із нагрудних камер поліцейських, на яких ОСОБА_1 після зупинки автомобіля зафіксований саме на передньому пасажирському місці.

Таким чином, після безпосереднього дослідження апеляційним судом додаткових доказів версія сторони захисту про те, що ОСОБА_1 автомобілем не керував, отримала додаткове доказове підтвердження.

Щодо відеозаписів камер магазину «АТБ»

Із наданих стороною захисту відеозаписів камер зовнішнього спостереження магазину «АТБ» убачається, що о 22 год 36 хв ОСОБА_1 сів на переднє пасажирське місце автомобіля.

Дійсно, зазначені відеозаписи не охоплюють усього подальшого проміжку часу до зупинки автомобіля працівниками поліції о 23 год 15 хв і тому самі по собі не дозволяють встановити особу водія безпосередньо перед зупинкою.

Однак ці записи також не підтверджують висновку про те, що в подальшому ОСОБА_1 пересів на місце водія.

Покладення на ОСОБА_1 обов`язку довести, що після завершення відеозапису він не пересів за кермо автомобіля, було б фактичним перекладенням на особу обов`язку доводити свою невинуватість.

Тому відеозапис із магазину «АТБ» підлягає оцінці лише в межах тих обставин, які він об`єктивно підтверджує, — перебування ОСОБА_1 на передньому пасажирському місці у зафіксований час.

Щодо протоколу про адміністративне правопорушення

Протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 691525 від 12 червня 2026 року містить твердження про те, що ОСОБА_1 керував автомобілем.

Разом із тим протокол є одним із передбачених ст. 251 КУпАП джерел доказів та підлягає оцінці разом з іншими доказами.

Сам по собі виклад у протоколі висновку посадової особи про керування ОСОБА_1 транспортним засобом не може мати наперед установленої сили та бути достатнім для усунення суперечностей, які виникли після дослідження інших доказів.

Особливо це стосується ситуації, коли відеозапис безпосередньо не фіксує факту керування, особа із самого початку його заперечує, один зі свідків у суді першої інстанції заявив про керування автомобілем іншою особою, а ще двоє свідків, безпосередньо допитаних апеляційним судом, підтвердили, що ОСОБА_1 автомобілем не керував.

Щодо відмови від проходження огляду

Матеріалами справи підтверджується, що працівники поліції пропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки із застосуванням спеціального технічного засобу, так і в закладі охорони здоров`я, від чого він відмовився.

Разом із тим сама по собі така відмова не є достатньою для притягнення особи до відповідальності за інкримінованою ОСОБА_1 формою ч. 1 ст. 130 КУпАП.

За змістом цієї норми відповідальність за відмову від проходження огляду несе саме особа, яка керує транспортним засобом.

Тому встановлення факту керування передує оцінці правових наслідків відмови від проходження огляду та є обов`язковою ознакою відповідного складу адміністративного правопорушення.

Оскільки належними та достатніми доказами не встановлено, що автомобілем керував саме ОСОБА_1 , його відмова від проходження запропонованого огляду не може сама по собі утворювати склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Оцінка сукупності доказів

Апеляційний суд враховує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності карального характеру має ґрунтуватися на доказах, сукупність яких не залишає обґрунтованого сумніву у доведеності всіх обов`язкових ознак правопорушення.

Відповідно до загальних стандартів справедливого судового розгляду доказування «поза розумним сумнівом» має випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою фактичних даних, а невирішені сумніви щодо доведеності вини не можуть тлумачитися проти особи, яка притягається до відповідальності.

У цій справі такої узгодженої сукупності доказів щодо факту керування автомобілем саме ОСОБА_1 немає.

З одного боку, працівники поліції на місці події повідомили, що бачили ОСОБА_1 за кермом, а ОСОБА_5 спочатку також назвав його водієм.

З іншого боку, сам ОСОБА_1 послідовно заперечував факт керування; технічними засобами його керування автомобілем не зафіксовано; після зупинки він знаходився на передньому пасажирському місці; ОСОБА_5 під час безпосереднього допиту в суді першої інстанції стверджував, що автомобілем керував саме він; а свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , безпосередньо допитані апеляційним судом, підтвердили, що ОСОБА_1 автомобілем не керував.

За таких обставин твердження про керування ОСОБА_1 транспортним засобом не може вважатися встановленим лише на підставі тієї версії доказів, яка є несприятливою для нього, з одночасним відхиленням доказів протилежного змісту.

Висновок про винуватість не може ґрунтуватися на припущенні про те, що ОСОБА_1 міг пересісти за кермо після завершення відеозапису магазину «АТБ», або про те, що ОСОБА_5 фізично не міг переміститися з місця водія на заднє сидіння.

Наявні суперечності стосуються не другорядних обставин справи, а ключової та обов`язкової ознаки складу адміністративного правопорушення — того, чи був ОСОБА_1 водієм транспортного засобу.

Усунути ці суперечності таким чином, щоб факт керування ОСОБА_1 був встановлений поза розумним сумнівом, матеріали справи не дозволяють.

Висновки суду

Таким чином, за результатами апеляційного перегляду не встановлено достатньої сукупності належних і достовірних доказів, які б підтверджували, що 12 червня 2026 року безпосередньо перед зупинкою автомобіля працівниками поліції ним керував саме ОСОБА_1 .

Додатково досліджені апеляційним судом показання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтверджують версію сторони захисту про те, що ОСОБА_1 автомобілем не керував, та в сукупності з іншими доказами створюють обґрунтований сумнів у правильності висновку суду першої інстанції про встановлення цієї обставини.

Оскільки факт керування транспортним засобом є обов`язковою ознакою інкримінованого ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, а його наявність належними та достатніми доказами не доведена, підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП немає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП розпочате провадження підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин постанова судді Буринського районного суду Сумської області від 29 липня 2026 року підлягає скасуванню, а провадження у справі щодо ОСОБА_1 — закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 294 КУпАП, суддя

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 – адвоката Лішунова Євгенія Олександровича — задовольнити.

Постанову судді Буринського районного суду Сумської області від 29 липня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення, — скасувати.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Джепа Г. В.