Вирок від 15 вересня 2026 р. у справі №576/1335/19 — Сумський апеляційний суд

Справа №576/1335/19 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/144/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 227

ВИРОК

Іменем України

16 вересня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_3 ,

суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю секретаря судового засідання – ОСОБА_6 ,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 576/1335/19 за апеляційними скаргами потерпілої ОСОБА_7 та прокурора ОСОБА_8 на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23.08.2023, за яким

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Середина-Буда Сумської області, мешканець АДРЕСА_1

визнаний невинуватим та виправданий у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 286 КК України у зв`язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення,

учасників судового провадження:

прокурора – ОСОБА_10 ,

обвинуваченого – ОСОБА_11 ,

захисника – адвоката ОСОБА_12 ,

установила:

У поданих апеляційних скаргах:

- потерпіла ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_11 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, та призначити йому покарання, оскільки вина ОСОБА_11 доводиться дослідженими в суді доказами;

- прокурор ОСОБА_13 просить скасувати вирок суду першої інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_11 за ч. 3 ст. 286 КК, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Стягнути з обвинуваченого судові витрати за проведення експертиз і вирішити долю речових доказів. Вимоги обгрунтовані тим, що суд безпідставно врахував висновок експертизи від 09.02.2021, який не грунтується на об`єктивних даних і суперечить іншим доказам щодо механізму зіткнення автомобілів, які підтверджують пред`явлене ОСОБА_11 обвинувачення.

Вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23.08.2023 ОСОБА_11 визнаний невинуватим та виправданий у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 286 КК у зв`язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Згідно обвинувального акта органом досудового розслідування ОСОБА_11 пред`явлене обвинувачення в тому, що він 26.01.2019 близько 09:30, керуючи автомобілем Volkswagen Transporter д. н. НОМЕР_1 (далі – Volkswagen), рухався по 145 км автодороги Р-65 «Миколаївка-Глухів-Катеринівка» від м. Глухів Сумської області в напрямку с. Заруцьке Глухівського району Сумської області. Перебуваючи в районі опори лінії електромережі № 61, ОСОБА_11 зневажив безпекою дорожнього руху, проявив неуважність і не впевнившись у безпечності рухався з виїздом на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-2106 д. н. НОМЕР_2 (далі – ВАЗ), який рухався в зустрічному напрямку по своїй смузі руху та в даній дорожній ситуації не мав технічної можливості попередити зіткнення. Внаслідок ДТП водій автомобіля ВАЗ ОСОБА_14 і його пасажир ОСОБА_15 від отриманих тілесних ушкоджень померли.

Оцінивши всі обставини кримінального провадження та проаналізувавши докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено порушення ОСОБА_11 п. 1.2, 10.1 ПДР, які б знаходились в причинному зв`язку з ДТП та наслідками, що настали.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи прокурора ОСОБА_10 , потерпілої ОСОБА_16 , які підтримали апеляційні скарги, доводи обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника ОСОБА_12 , які заперечили проти апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 1, 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги і за клопотанням прокурора колегією суддів апеляційного суду частково повторно досліджені обставини, встановлені під час кримінального провадження.

Так, колегією суддів під час апеляційного розгляду було установлено, що ОСОБА_11 26.01.2019 близько 09:30, керуючи автомобілем Volkswagen рухався по 145 км автодороги Р-65 «Миколаївка-Глухів-Катеринівка» від м. Глухів Сумської області в напрямку с. Заруцьке Глухівського району Сумської області, перебуваючи в районі опори лінії електромережі № 61, зневажив безпекою дорожнього руху, проявив неуважність, і не впевнившись у безпечності, рухався з виїздом на зустрічну смугу руху, чим порушив п. 1.2, 10.1 ПДР, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ під керуванням ОСОБА_14 , який рухався в зустрічному напрямку по своїй смузі руху та в даній дорожній ситуації не мав технічної можливості попередити зіткнення. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП) водій автомобіля ВАЗ ОСОБА_14 та його пасажир ОСОБА_15 від отриманих тілесних ушкоджень померли.

Допитаний як у суді першої інстанції, так і апеляційним судом обвинувачений ОСОБА_11 вину у пред`явленому йому обвинуваченні не визнав і пояснив, що 26.01.2019 близько 08:30, керуючи автомобілем Volkswagen, прямував на роботу до монастиря ОСОБА_17 . Після виїзду за межі міста звернув увагу, що проїзна частина не була очищена від снігу, на узбіччях утворилися снігові намети, а дорожня розмітка не проглядалася. За його словами, рухався зі швидкістю близько 50 км/год, тримаючись ближче до правого краю дороги. Приблизно за 300 м він помітив автомобіль ВАЗ, який рухався назустріч, однак оцінити його швидкість не зміг. Вважав, що дорожня ширина дозволяє безпечно розминутися із зустрічним транспортним засобом із дотриманням необхідного інтервалу. Проте під час зближення відчув сильний удар у переднє ліве колесо свого автомобіля та почув гучний хлопок. Після цього автомобіль продовжив рух зі скреготом, спочатку прямо, а згодом його розвернуло у напрямку зустрічного руху. Після зупинки транспортного засобу він одразу підійшов до автомобіля ВАЗ, де за кермом побачив чоловіка, який перебував у зігнутому положенні, а на передньому пасажирському сидінні – непритомну жінку, яка тяжко дихала. Також обвинувачений зазначив, що не намагається перекласти відповідальність на іншого водія, однак заперечує порушення п. 1.2 та 10.1 ПДР, оскільки на смугу зустрічного руху він не виїжджав.

Водночас висновок про вчинення ОСОБА_11 інкримінованого йому правопорушення за встановлених колегією суддів обставин ґрунтується на сукупності доказів, які були безпосередньо досліджені під час апеляційного розгляду, а саме:

- показань свідка ОСОБА_18 , який повідомив, що 26.01.2019 близько 08:00, рухаючись власним автомобілем у напрямку с. Соснівка, після проїзду с. Іванівка побачив ДТП та зупинився. На місці пригоди він побачив автомобіль ВАЗ, розташований поперек дороги на своїй смузі руху задньою частиною у бік поля, а на відстані приблизно 50-70 м – мікроавтобус Volkswagen. Підійшовши до автомобіля ВАЗ, свідок виявив на пасажирському сидінні непритомну жінку, а поряд на проїзній частині чоловіка, який стогнав. Після цього він викликав швидку медичну допомогу та поліцію і залишався на місці до їх прибуття;

- показань свідка ОСОБА_19 , який пояснив, що як слідчий здійснював огляд місця події на автодорозі Р-65 «Миколаївка-Глухів-Катеринівка». Під час первинного огляду ним було складено схему місця ДТП із внесенням усіх необхідних замірів. На той час обидва транспортні засоби залишалися на місці пригоди, потерпілих уже було госпіталізовано, а обвинувачений перебував на місці події. Свідок зазначив, що дорожнє покриття було вкрито льодом, дорожня розмітка хоча й існувала, однак була слабо помітною. Через відсутність слідів на покритті вони не були відображені в протоколі огляду. Водночас було зафіксовано уламки транспортних засобів, розсипані по всій проїзній частині, з їх основним скупченням у формі еліпса, а також проведено вимірювання ширини проїзної частини та узбіч, що відображено у протоколі. Крім того, з метою більш детального дослідження обстановки місця пригоди надалі було проведено додатковий огляд;

- протоколу огляду місця ДТП від 26.01.2019 зі схемою до нього, у якому зафіксована обстановка на місці ДТП. Зокрема, у протоколі зазначено, що місцем ДТП є 145 км автодороги Р-65. Покриття асфальтобетонне, на момент огляду обледеніле, по краях проїзної частини мається сніговий накат. Узбіччя засніжені, з обох боків мається сніговий вал висотою 0,7 м. Загальна ширина дорожнього покриття складає 6,6 м (т. 1 а. к. п. 76-79);

- схеми до протоколу огляду місця події, складеної під час огляду місця ДТП на 145 км автодороги Р-65 «Миколаївка-Глухів-Катеринівка» в районі опори лінії електропередач № 61, на якій відображено взаємне розташування транспортних засобів, елементів дорожньої обстановки та слідів пригоди. Із зазначеної схеми вбачається, що визначено напрямки руху в бік м. Глухів та с. Катеринівка, нанесено межі проїзної частини, узбіччя, снігові вали й сніговий накат, а також виконано необхідні вимірювання ширини проїзної частини, узбіч та відстаней між зафіксованими об`єктами. Зокрема: ширина проїзної частини в напрямку с. Катеринівка становить 2,1 м, а в напрямку м. Глухів – 2,6 м; ширина снігового накату в напрямку с. Катеринівка становить 0,8 м, а в напрямку м. Глухів – 1,1 м. На схемі під умовними позначеннями відображено: автомобіль ВАЗ у кінцевому положенні після пригоди; автомобіль Volkswagen; дорожній знак; лівий боковий дефлектор автомобіля ВАЗ; відокремлене переднє ліве колесо автомобіля ВАЗ; прикладку у велосипеда ВАЗ; фрагмент кузова автомобіля ВАЗ; дорожню розмітку; відокремлену решітку радіатора з емблемою Volkswagen; уламок полімерного матеріалу; елемент корпусу дзеркала автомобіля Volkswagen; опору ЛЕП № 61 як орієнтир; найбільшу концентрацію уламків частин транспортних засобів; а також неуточнений елемент уламків частини транспортного засобу. Крім того, на схемі зафіксовано місце концентрації уламків на проїзній частині, розташування відокремлених деталей транспортних засобів відносно проїзної частини та орієнтирів місцевості, а також траєкторію переміщення транспортних засобів після зіткнення, що відображена графічно та супроводжується відповідними лінійними вимірюваннями. Найбільша концентрація уламків та частин транспортних засобів у виді скла, полімерного матеріалу: початок осипу 3,9 м від орієнтиру, кінець біля автомобіля ВАЗ, ширина 6,8 м від осьової в кювет та 0,3 від осьової (т. 1 а. к. п. 80);

- протоколу огляду місця події від 26.01.2019 з фототаблицею, до якого занесені результати додаткового огляду місця ДТП. Зокрема, зазначено, що дорожнє покриття засніжене після снігопаду, оброблене протиожеледними матеріалами, мокре. Під шаром снігу на дорожньому покритті мається дорожня розмітка 1.5 білого кольору (осьова лінія), яка візуально не проглядається (т. 1 а. к. п. 81-96);

- висновку експерта № 7 від 20.03.2019, згідно якого смерть ОСОБА_14 настала в результаті сполученої тупої травми декількох ділянок тіла: голови, тулубу, верхніх і нижніх кінцівок (політравми/автотравми), яка в своєму перебігу ускладнилася розвитком травматичного шоку. Виявлені тілесні ушкодження є прижиттєвими, виникли в короткий проміжок часу внаслідок дії тупих предметів та тупих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, могли виникнути при умовах ДТП, мають прямий причинний зв`язок із настанням смерті потерпілого. Комплекс ушкоджень на тілі ОСОБА_14 має ознаки тяжких тілесних ушкоджень. На момент смерті ОСОБА_14 був тверезим (т. 1 а. к. п. 99-101);

- висновку експерта № 9 від 20.03.2019, згідно якого смерть ОСОБА_15 настала в результаті сполученої тупої травми голови та шиї (автотравми), яка в своєму перебігу ускладнилася розвитком набряку та стиснення мозку. Виявлені тілесні ушкодження виникли внаслідок дії тупих предметів та тупих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею. Характер та локалізація виявлених ушкоджень не виключає можливості їхнього утворення за умов описаної ДТП (т. 1 а. к. п. 107-109);

- висновку експерта № 19/119/9-1/39е від 28.02.2019, згідно якого на момент огляду робочої гальмівної системи, рульового керування та ходової частини автомобіля ВАЗ, встановлено, що робоча гальмівна система знаходиться в несправному та непрацездатному стані. Рульове керування знаходиться у технічно несправному та непрацездатному стані. Ходова частина знаходиться у технічно несправному та непрацездатному стані. Виявлена технічна несправність робочої гальмівної системи у виді відсутності регулятора гальмівних сил виникла в ході експлуатації транспортного засобу під час проведення ремонтно-відновлювальних робіт до ДТП. Інші несправності носять аварійний характер утворення та характерні для виникнення під час ДТП (т. 1 а. к. п. 114-124);

- висновок експерта № 19/119/9-1/38е від 27.02.2019, згідно якого на момент огляду систем автомобіля Volkswagen в робочій гальмівній системі несправностей не виявлено. Рульове керування знаходиться в несправному та непрацездатному стані. Ходова частина знаходиться у технічно несправному та непрацездатному стані. Всі ці несправності носять аварійний характер утворення та характерні для виникнення під час ДТП (т. 1 а. к. п. 127-138);

- висновку експерта № 19/119/9-1/40е від 12.03.2019, складеного за результатами проведення транспортно-трасологічної експертизи, згідно якого зафіксована в протоколі огляду місця події від 26.01.2019 та схемі до нього слідова картина характерна для розташування місця зіткнення автомобілів Volkswagen та ВАЗ, на проїзній частині автодороги в зоні осипання найбільшої концентрації уламків частин транспортних засобів, ближче до кінцевого положення автомобіля ВАЗ. Кут між повздовжніми осями автомобіля Volkswagen та автомобіля ВАЗ на момент їх первинного контакту складав близько 180 градусів (т. 1 а. к. п. 141-156);

- протоколу проведення слідчого експерименту від 21.02.2019 за участю свідка ОСОБА_11 , в ході якого останній показав безпосередньо на місці події, що рухався прямолінійно у своїй смузі руху, правий габарит на відстані 2,4 м від розділювальної смуги. Коли передня частина його автомобіля знаходилась на відстані 133,3 м від орієнтиру (опора ЛЕП № 61), виявив зустрічний автомобіль ВАЗ, який рухався у своїй смузі руху на відстані близько 400 м, після чого почав зміщуватись правіше. Коли його автомобіль знаходився на відстані 57,4 м від орієнтиру, правий габарит 2,8 м від розділювальної смуги, то автомобіль ВАЗ знаходився на відстані 116,8 м від орієнтиру та 0,1 м від лівого габариту до розділювальної смуги, тобто частково на зустрічній смузі. Із зазначеного положення перестав спостерігати за автомобілем ВАЗ, вся увага була привернута до правого краю проїзної частини, щоб не з`їхати з дороги. Показав положення його автомобіля на момент зіткнення – передня частина автомобіля знаходилась на відстані 9,3 м від орієнтиру та 0,9 м від лівого габариту до розділювальної смуги. За результатом слідчого експерименту складено схему (т. 1 а. к. п. 157-159);

- висновку експерта № 19/119/9-1/58е від 26.03.2019, складеного за результатами проведення судової автотехнічної експертизи, згідно якого на момент проведення експертного дослідження відсутні технічно спроможні дані стосовно розташування місця зіткнення транспортних засобів у виді геометричної точки. Технічна можливість запобігти зіткненню і оцінка дій кожного водія здійснена експертом за двома можливими варіантами відносно розташування місця зіткнення в поперечній площині дороги та які мають граничні значення, але не протирічать висновку транспортно-трасологічної експертизи № 19/119/9-1/40е. Варіант № 1: місце зіткнення транспортних засобів розташоване біля лівого краю зони обсипання найбільшої концентрації уламків частин транспортних засобів (по напрямку руху автомобіля ВАЗ) на відстані 0,3 м від розділювальної смуги. За вказаним варіантом водій автомобіля Volkswagen в даній дорожній ситуації повинен був діяти відповідно вимог п. 13.1, 13.3 ПДР, мав технічну можливість запобігти події виконанням вимог вказаних пунктів ПДР. В його діях з технічної точки зору маються невідповідності вимогам п. 13.1, 13.3 ПДР, які знаходяться в причинному зв`язку із подією. Водій автомобіля ВАЗ в даній дорожній ситуації повинен був діяти відповідно вимог п. 13.1, 13.3 ПДР, мав технічну можливість запобігти події виконанням вимог вказаних пунктів ПДР. В його діях з технічної точки зору маються невідповідності вимогам п. 13.1, 13.3, 31.4.1 (а) ПДР, з яких невідповідності вимогам п. 13.1, 13.3 ПДР знаходяться в причинному зв`язку із подією. Варіант № 2: місце зіткнення транспортних засобів розташоване на відстані 1,6 м від правого краю використовуваної проїзної частини (габаритна ширина автомобіля ВАЗ, що відповідає максимально крайньому положенню автомобіля від правого краю використовуваної проїзної частини по напрямку руху автомобіля ВАЗ). За таким варіантом події водій автомобіля Volkswagen в даній дорожній ситуації повинен був діяти відповідно вимог п. 11.3 ПДР, мав технічну можливість запобігти події виконанням вказаного п. 11.3 ПДР. В діях водія автомобіля Volkswagen з технічної точки зору мається невідповідність вимогам п. 11.3 ПДР, яка знаходиться в причинному зв`язку з подією. Водій автомобіля ВАЗ в даній дорожній ситуації повинен був діяти відповідно вимог п. 12.3 ПДР, не мав технічної можливість запобігти зіткненню транспортних засобів. В діях водія автомобіля ВАЗ мається невідповідність вимогам п. 31.4.1 (а) ПДР, яка не знаходиться в причинному зв`язку з подією, оскільки не впливала на її розвиток (т. 1 а. к. п. 169-174);

- висновку експерта № 9022/13175 від 21.06.2019, складеного за результатами проведення комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи, згідно якого місце зіткнення автомобілів Volkswagen та ВАЗ знаходилось в районі утворення найбільшої концентрації уламків частин даних транспортних засобів на стороні проїзної частини, у якій рухався автомобіль ВАЗ. У момент зіткнення автомобіль ВАЗ повністю знаходився на своїй смузі руху, а автомобіль Volkswagen рухався із заїздом на зустрічну смугу проїзної частини. По причині, вказаній у дослідницькій частині висновку (через відсутність у схемі слідів руху транспортних засобів до моменту контакту), встановити розташування місця зіткнення автомобілів Volkswagen та ВАЗ, з розмірними характеристиками відносно меж проїзної частини дороги, експертним шляхом неможливо. Показання водія автомобіля Volkswagen ОСОБА_11 відносно розташування місця зіткнення транспортних засобів, а також відносно механізму виникнення даної ДТП з технічної точки зору є неспроможними. В дорожньо-транспортній ситуації, що склалася, водій автомобіля Volkswagen ОСОБА_11 повинен був діяти у відповідності з вимогами п. 1.2, 10.1 ПДР. Технічна можливість попередити зіткнення з автомобілем ВАЗ для водія автомобіля Volkswagen ОСОБА_11 визначалася виконанням вимог п. 1.2, п. 10.1 ПДР, для чого в нього не було будь-яких перешкод технічного характеру. Дії ОСОБА_11 не відповідали вимогам п. 1.2, 10.1 ПДР та знаходились з технічної точки зору в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП. Водій автомобіля ВАЗ ОСОБА_14 повинен був діяти у відповідності з вимогами п. 12.3 ПДР. В даній дорожній ситуації технічна можливість попередити зіткнення транспортних засобів не визначалася односторонніми діями ОСОБА_14 , а цілком залежала від дій водія автомобіля Volkswagen. В діях водія автомобіля ВАЗ не вбачається невідповідностей вимогам ПДР, які б знаходились з технічної точки зору в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП (т. 1 а. к. п. 177-183);

- показань експерта ОСОБА_20 , який підтримав свої висновки про те, що зафіксована в протоколі огляду місця події від 26.01.2019 та схемі до нього слідова картина характерна для розташування місця зіткнення автомобілів Volkswagen та ВАЗ на проїзній частині автодороги в зоні осипання найбільшої концентрації уламків частин транспортних засобів, ближче до кінцевого положення автомобіля ВАЗ;

- показань експерта ОСОБА_21 , який підтримав свої висновки про те, що місце зіткнення автомобілів Volkswagen та ВАЗ знаходилось в районі утворення найбільшої концентрації уламків частин даних транспортних засобів на стороні проїзної частини, у якій рухався автомобіль ВАЗ. В момент зіткнення автомобіль ВАЗ повністю знаходився на своїй смузі руху, а автомобіль Volkswagen Transporter рухався із заїздом на зустрічну смугу проїзної частини.

Диспозиція ст. 286 КК, сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу цього кримінального правопорушення потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, яка керувала транспортним засобом у момент ДТП. При цьому належить враховувати, що правопорушення характеризується матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені ч. 1, 2, 3 ст. 286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку.

Об`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановка; суспільно-небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження, загибель кількох осіб); причинний зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати: 1) у вчиненні дій, заборонених правилами 2) у невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту. Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху. Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК.

Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати наслідки, зазначені у ст. 286 КК; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце.

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК, тобто знаходилися у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК. Тобто склад правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, утворює не будь-яке недотримання особою, яка керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків.

Головним завданням у цьому кримінальному провадженні є визначення розташування місця зіткнення автомобілів: 1) на проїзній частині, по якій рухався автомобіль ВАЗ; 2) на проїзній частині, по якій рухався автомобіль Volkswagen, а також можливість для кожного водія запобігти ДТП.

Відповідно висновку комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 9022/13175 під час аналізу слідової картини, зафіксованої протоколом огляду місця події від 26.01.2019 та схемою до нього, встановлено, що на місці ДТП не було виявлено слідів коліс обох транспортних засобів, слідів переміщення відокремлених частин транспортних засобів до місця їх кінцевого положення, подряпин чи інших пошкоджень дорожнього покриття, які б дозволили визначити місце зіткнення у вигляді геометричної точки. Також не були зафіксовані зони концентрації осипання ґрунту, дрібних часток скла та лакофарбового покриття, що зазвичай утворюються у безпосередній близькості до місця зіткнення.

У зв`язку з цим найбільш інформативною ознакою для визначення місця первинного контакту транспортних засобів було визнано розташування найбільшої концентрації осипання уламків їх частин, у межах якої були виявлені відокремлені елементи автомобілів ВАЗ та Volkswagen.

З урахуванням характеру механічних пошкоджень обох транспортних засобів, їх кінцевого положення після зіткнення, взаємного розташування в момент первинного контакту, а також місця розташування відокремлених елементів кузова, переднього лівого колеса автомобіля ВАЗ і решітки радіатора Volkswagen, експерт дійшов висновку, що зафіксована під час огляду місця події слідова картина є характерною для розташування місця зіткнення саме в зоні найбільшої концентрації уламків на проїзній частині.

Оцінивши наведені висновки в сукупності зі слідовою інформацією, відображеною у схемі до протоколу огляду місця ДТП, колегія суддів погоджується з висновком експерта № 9022/13175 про те, що місце зіткнення знаходилося в районі утворення найбільшої концентрації уламків на стороні проїзної частини, якою рухався автомобіль ВАЗ. При цьому автомобіль ВАЗ у момент зіткнення повністю перебував у межах своєї смуги руху, тоді як автомобіль Volkswagen здійснив виїзд на смугу зустрічного руху, а граничне положення транспортних засобів під час первинного контакту відповідало лівому краю найбільшої концентрації уламків, розташованому на відстані 0,3 м від лінії горизонтальної дорожньої розмітки 1.5 на смузі руху автомобіля ВАЗ.

Як убачається з протоколу огляду місця події від 26.01.2019, дорожнє покриття в місці ДТП було асфальтобетонним, на момент огляду обледенілим, із наявним по краях проїзної частини сніговим накатом. У протоколі також зазначено про наявність на проїзній частині горизонтальної дорожньої розмітки 1.5 білого кольору. Водночас, згідно протоколу додаткового огляду місця події від 26.01.2019, після снігопаду дорожнє покриття було засніженим, обробленим протиожеледними матеріалами та мокрим, а дорожня розмітка 1.5, яка перебувала під шаром снігу, візуально не проглядалася, що підтверджується також фотознімками, долученими до зазначеного протоколу.

Зазначені обставини узгоджуються з показаннями допитаного в судовому засіданні свідка (слідчого) ОСОБА_19 , який підтвердив, що дорожня розмітка на місці пригоди існувала, однак була погано видимою, а також з показаннями свідка ОСОБА_18 , який рухався цією ж дорогою приблизно в той самий час і зазначив, що дорожню розмітку взагалі не було видно. Крім того, у вихідних даних, наданих для проведення транспортно-трасологічної експертизи, слідчим зазначено, що горизонтальна дорожня розмітка 1.5 є слабо вираженою і під час руху візуально водієм не сприймається.

Врахувавши зазначені дорожні умови, за яких розділювальна смуга була слабо вираженою та фактично не сприймалася водіями, а межі проїзної частини були приховані сніговим покривом, експерт виходив із вимог п. 11.1 ПДР, згідно яких водії у такій ситуації мали самостійно визначати кількість смуг руху з урахуванням ширини використовуваної проїзної частини, габаритів транспортних засобів та необхідності дотримання безпечного інтервалу під час зустрічного роз`їзду.

Як зазначено у висновку транспортно-трасологічної експертизи, ширина використовуваної проїзної частини в місці пригоди становила 4,7 м (2,1 м + 2,6 м), тобто по 2,35 м для кожного напрямку руху. При цьому лівий край зони найбільшої концентрації уламків частин транспортних засобів за напрямком руху автомобіля ВАЗ був зафіксований на відстані 0,3 м від умовної розділювальної лінії, або 2,3 м (2,6 м – 0,3 м) від правого краю використовуваної проїзної частини.

Зіставлення зазначених об`єктивних вимірювань свідчить, що зона найбільшої концентрації уламків розташована в межах смуги руху автомобіля ВАЗ, оскільки відстань 2,3 м від правого краю проїзної частини є меншою за ширину смуги руху цього напрямку, яка становила 2,35 м. Отже, зафіксована слідова картина об`єктивно вказує на розташування місця зіткнення на стороні проїзної частини, призначеній для руху автомобіля ВАЗ.

З урахуванням наведеного доводи обвинуваченого про те, що зіткнення транспортних засобів відбулося на його смузі руху, є необґрунтованими та спростовуються сукупністю досліджених доказів. Зокрема, висновками транспортно-трасологічної та комплексної транспортно-трасологічної і автотехнічної експертиз, даними протоколів огляду місця події та додаткового огляду, схемою до протоколу огляду місця події, а також показаннями слідчого ОСОБА_19 і свідка ОСОБА_18 підтверджується, що за відсутності слідів, які дозволяли б визначити місце зіткнення у вигляді геометричної точки, найбільш інформативною ознакою для встановлення місця первинного контакту є зона найбільшої концентрації уламків частин транспортних засобів та розташування відокремлених деталей.

Саме аналіз цих об`єктивних даних, з урахуванням ширини використовуваної проїзної частини, становища транспортних засобів після зіткнення, характеру їх механічних пошкоджень і взаємного розташування в момент первинного контакту, дав підстави для висновку, що місце зіткнення знаходилося на смузі руху автомобіля ВАЗ, тоді як автомобіль Volkswagen під керуванням ОСОБА_11 перебував із виїздом на смугу зустрічного руху, тому показання обвинуваченого в цій частині обґрунтовано відхиляються як такі, що не узгоджуються з іншими належними, допустимими та взаємоузгодженими доказами у кримінальному провадженні.

У зв`язку з цим є необґрунтованими і висновки суду першої інстанції про те, що граничне розташування транспортних засобів у момент зіткнення могло перебувати в районі умовної лінії середини ширини використовуваної проїзної частини без виїзду будь-кого з водіїв на зустрічну смугу руху, а відтак висновок експерта № 9022/13175 від 21.06.2019 не підтверджує порушення ОСОБА_11 вимог п. 1.2 та 10.1 ПДР.

Такий висновок суду першої інстанції не відповідає змісту досліджених доказів та ґрунтується на вибірковому тлумаченні експертних висновків без урахування їх у сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження. Як встановлено вище, виходячи з аналізу слідової картини, кінцевого положення транспортних засобів, характеру їх механічних пошкоджень, взаємного розташування в момент первинного контакту, а також місця найбільшої концентрації уламків і розташування відокремлених деталей автомобілів, експерт у висновку № 9022/13175 дійшов висновку, що місце зіткнення знаходилося на смузі руху автомобіля ВАЗ, а автомобіль Volkswagen у момент зіткнення перебував із виїздом на зустрічну смугу руху. При цьому граничне положення транспортних засобів співпадало саме з лівим краєм найбільшої концентрації уламків, розташованим на відстані 0,3 м від умовної лінії розмежування смуг, що за ширини використовуваної проїзної частини 4,7 м відповідає смузі руху автомобіля ВАЗ.

Посилання суду першої інстанції на те, що граничне розташування транспортних засобів «могло бути» в районі умовної середини проїзної частини, фактично підміняє категоричний висновок експерта власним припущенням суду, яке не ґрунтується на встановлених фактичних даних. Сам по собі висновок про те, що за відсутності видимої дорожньої розмітки водії відповідно п. 11.1 ПДР мали самостійно визначати межі смуг руху, не спростовує встановленого експертизою факту розташування місця зіткнення та не свідчить про можливість перебування обох транспортних засобів виключно в межах своїх смуг.

Не заслуговує на увагу і висновок суду першої інстанції про те, що висновки експертів № 19/119/9-1/40е та № 19/119/9-1/58е не підтверджують порушення ОСОБА_11 вимог п. 1.2 та 10.1 ПДР. Зазначені висновки містять аналіз технічних аспектів дорожньої ситуації та підлягають оцінці у взаємозв`язку з висновком комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 9022/13175, яка з урахуванням усіх вихідних даних і слідової інформації встановила місце зіткнення та механізм ДТП. Саме сукупність цих експертних досліджень у поєднанні з іншими доказами підтверджує, що причиною ДТП став виїзд автомобіля Volkswagen під керуванням ОСОБА_11 на смугу зустрічного руху, чим було порушено вимоги п. 1.2 та 10.1 ПДР, а такі порушення перебували у прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали.

Під час судового провадження за клопотанням сторони захисту проведено судову транспортно-трасологічну та автотехнічну експертизи, за наслідками якої складено висновок № 26187/20-52/4940/21-52 від 09.02.2021, згідно якого взаємне розташування автомобілів ВАЗ та Volkswagen в момент їх первинного контакту відносно елементів автодороги було таким, при якому автомобіль Volkswagen знаходився в межах смуги руху в напрямку с. Катеринівка, а автомобіль ВАЗ частково (лівими колесами) перебував на зустрічній смузі (стороні) руху, а частково на смузі руху в напрямку м. Глухова. У момент зіткнення праві колеса автомобіля Volkswagen знаходились на краю снігового накату та на відстані 0,8 м від снігового валу на стороні дороги, що має напрямок до с. Катеринівка. У даній дорожній обстановці водій автомобіля Volkswagen своїми односторонніми діями не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем ВАЗ, діями, передбаченими у вимогах ПДР. В його діях не вбачається невідповідності вимогам ПДР з технічної точки зору, у тому числі вимогам п. 12.3 ПДР, які є стосовні конкретних обставин даної пригоди. Причинний зв`язок між діями водія автомобіля Volkswagen і виникненням даної події ДТП – відсутній. У даній дорожній обстановці дії водія автомобіля ВАЗ з технічної точки зору не відповідали вимогам п. 11.3, 13.3 ПДР. В причинному зв`язку з виникненням даної ДТП знаходяться дії водія автомобіля ВАЗ ОСОБА_14 , які не відповідають вимогам п. 11.3, 13.3 ПДР. Вказаний водій мав технічну можливість попередити зіткнення шляхом виконання вимог п. 11.3, 13.3 ПДР. В причинному зв`язку з виникненням даної ДТП знаходяться дії водія автомобіля ВАЗ ОСОБА_14 , які не відповідають вимогам п. 11.3, 13.3 ПДР.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо надання вирішального значення вказаному висновку та відхилення висновків експертних досліджень, виконаних під час досудового розслідування, оскільки така оцінка доказів не відповідає вимогам ст. 94 КПК.

Як слідує з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції виходив із того, що надані стороною обвинувачення експертні висновки не пояснювали механізму ДТП, оскільки перед експертами безпосередньо не ставилося питання щодо його встановлення, тоді як експертиза, призначена за клопотанням сторони захисту із застосуванням комп`ютерного моделювання, нібито переконливо встановила місце первинного контакту транспортних засобів та механізм їх подальшого переміщення.

Проте такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на всебічній оцінці всіх експертних досліджень у їх сукупності.

Так, згідно висновку транспортно-трасологічної експертизи № 19/119/9-1/40е, зафіксована під час огляду місця події слідова картина є характерною для розташування місця зіткнення автомобілів Volkswagen та ВАЗ у зоні найбільшої концентрації уламків частин транспортних засобів ближче до кінцевого положення автомобіля ВАЗ. Крім того, експертом встановлено, що кут між поздовжніми осями транспортних засобів у момент їх первинного контакту становив близько 180 градусів. Отже, зазначене дослідження не обмежувалося констатацією наявності уламків, а містило транспортно-трасологічну оцінку всієї зафіксованої слідової картини.

Висновком експерта № 19/119/9-1/58е встановлено, що за наявними вихідними даними неможливо визначити місце зіткнення у вигляді конкретної геометричної точки. Разом із тим експерт не обмежився констатацією такої неможливості, а дослідив два можливі варіанти розташування місця зіткнення, які не суперечили висновку експертизи № 19/119/9-1/40е, та щодо кожного з них оцінив дії водіїв і їх технічну можливість запобігти ДТП. За обома варіантами було встановлено технічну можливість водія автомобіля Volkswagen запобігти зіткненню та наявність у його діях невідповідностей вимогам ПДР, що перебували у причинному зв`язку з виникненням події.

Таким чином, сама лише неможливість визначити місце зіткнення до конкретної геометричної точки не означає, що зазначені експертні дослідження не дозволяли оцінити механізм ДТП або дії її учасників. Навпаки, експерти, діючи в межах наявних вихідних даних, визначили можливі варіанти розвитку події та надали їм відповідну технічну оцінку.

Більш того, комплексною транспортно-трасологічною та автотехнічною експертизою № 9022/13175 встановлено, що місце зіткнення автомобілів Volkswagen та ВАЗ знаходилося в районі найбільшої концентрації уламків на стороні проїзної частини, по якій рухався автомобіль ВАЗ. При цьому експерт дійшов висновку, що автомобіль ВАЗ у момент зіткнення повністю перебував у межах своєї смуги руху, тоді як автомобіль Volkswagen здійснив виїзд на зустрічну смугу.

Цим же висновком зазначено, що встановити місце зіткнення з точними розмірними характеристиками відносно меж проїзної частини експертним шляхом неможливо через відсутність слідів руху транспортних засобів до моменту контакту. Водночас це не перешкодило експерту визначити сторону проїзної частини, у межах якої знаходилося місце зіткнення, та надати оцінку діям водіїв.

Отже, попередні експертні дослідження містили не лише посилання на місце концентрації уламків, а й висновки щодо характеру слідової картини, взаємного положення транспортних засобів, можливого розташування місця зіткнення, напрямку їх руху та технічної можливості водіїв запобігти ДТП. Тому висновок суду першої інстанції про те, що експертизи, проведені під час досудового розслідування, нібито ґрунтувалися лише на розташуванні уламків і не пояснювали механізму ДТП, не відповідає їх фактичному змісту.

Не може бути підставою для надання безумовної переваги висновку № 26187/20-52/4940/21-52 і використання експертом комп`ютерного моделювання.

Сам по собі факт застосування комп`ютерного моделювання не свідчить про більшу доказову силу відповідного висновку. Будь-яке моделювання відтворює лише той сценарій розвитку події, який формується на підставі закладених експертом вихідних даних і прийнятих ним припущень. Відтак достовірність отриманого результату безпосередньо залежить від правильності вихідних параметрів, а не від самого способу дослідження.

Згідно висновку № 26187/20-52/4940/21-52 реконструкція ДТП побудована на вихідному припущенні, що первинний контакт транспортних засобів відбувся в межах смуги руху автомобіля Volkswagen, тоді як автомобіль ВАЗ частково перебував на зустрічній смузі руху. Саме із такого вихідного положення експерт вивів увесь подальший опис механізму пригоди, післяконтактного переміщення автомобілів, характеру розсіювання уламків, відсутності технічної можливості у водія автомобіля Volkswagen уникнути зіткнення, відсутності у його діях порушень ПДР, наявності причинного зв`язку між діями водія автомобіля ВАЗ та ДТП, а також порушення останнім вимог п. 11.3, 13.3 ПДР.

Разом із цим, таке вихідне положення не підтверджується об`єктивними матеріалами кримінального провадження.

Як уже встановлено колегією суддів, під час огляду місця події були відсутні сліди коліс транспортних засобів, сліди їх переміщення до кінцевого положення чи інші пошкодження дорожнього покриття, які дозволяли б безпосередньо визначити місце первинного контакту. Саме з цієї причини попередні експерти обґрунтовано виходили з аналізу всієї сукупності матеріально зафіксованої слідової інформації, а саме місця найбільшої концентрації уламків, розташування відокремлених деталей транспортних засобів, їх кінцевого положення, характеру механічних пошкоджень та взаємного розташування транспортних засобів під час первинного контакту.

Комплексний аналіз цих об`єктивних даних дозволив експертам дійти узгодженого висновку про те, що місце зіткнення знаходилося на смузі руху автомобіля ВАЗ, а автомобіль Volkswagen перебував із виїздом на зустрічну смугу.

Натомість експертиза № 26187/20-52/4940/21-52 фактично виходить із протилежного розташування транспортних засобів, однак не містить належного обґрунтування, чому відступає від об`єктивно зафіксованої слідової картини та попередніх експертних висновків. Викладене в ній пояснення щодо утворення крутних моментів, інтенсивності обертання кузова автомобіля ВАЗ, екранування розльоту уламків автомобілем Volkswagen та формування еліпсоподібної зони осипання уламків є описом одного з теоретично можливих варіантів розвитку події після зіткнення, побудованого на вже прийнятому експертом припущенні щодо місця первинного контакту, яке не спростовує встановленого попередніми експертизами місця зіткнення та не є самостійним доказом того, що саме таке розташування транспортних засобів існувало в момент пригоди.

Більш того, експертиза № 26187/20-52/4940/21-52 також констатує відсутність достатніх інформативних ознак, які дозволяли б безпосередньо та достатньо точно встановити місце зіткнення транспортних засобів. За таких умов подальший категоричний висновок про перебування автомобіля Volkswagen виключно у межах своєї смуги руху фактично є результатом прийнятої моделі розвитку події, а не безпосереднього встановлення цієї обставини за матеріальними слідами.

Той факт, що за результатами моделювання отримано кінцеве положення автомобіля ВАЗ, яке відповідає його фактичному положенню після пригоди, свідчить лише про технічну можливість розвитку події за прийнятих експертом вихідних умов. Однак це не є тотожним встановленню того, що саме такий розвиток подій фактично мав місце, не виключає інших можливих варіантів розвитку ДТП та не підтверджує безальтернативності визначеного експертом місця первинного контакту.

Крім того, твердження експерта про те, що праві колеса автомобіля Volkswagen перебували на краю снігового накату, а автомобіль ВАЗ лівими колесами знаходився на зустрічній смузі руху, не підтверджується жодними безпосередньо зафіксованими слідами руху транспортних засобів, оскільки таких слідів під час огляду місця події взагалі не було виявлено. За відсутності відповідних матеріальних слідів такі твердження є результатом реконструкції, яка повинна узгоджуватися з усією сукупністю доказів, чого у даному випадку не відбулося.

Не можна погодитися і з висновком експерта про відсутність причинного зв`язку між діями водія автомобіля Volkswagen та ДТП. Такий висновок є похідним від прийнятої реконструкції місця зіткнення, яка суперечить встановленим об`єктивним даним щодо розташування найбільшої концентрації уламків та іншим матеріалам кримінального провадження. За встановлених обставин саме виїзд автомобіля Volkswagen на смугу зустрічного руху перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням ДТП та її наслідків.

Так само необґрунтованим є покладення судом першої інстанції в основу вироку висновку про порушення водієм автомобіля ВАЗ вимог п. 11.3, 13.3 ПДР як єдиної причини виникнення пригоди, оскільки такий висновок прямо суперечить висновкам експертів, виконаним невдовзі після події на підставі первинних матеріалів огляду місця пригоди.

Водночас, суд першої інстанції, надаючи перевагу висновку № 26187/20-52/4940/21-52, не навів переконливих мотивів, з яких відхилив висновки експертів № 19/119/9-1/40е, № 19/119/9-1/58е та № 9022/13175 в частині встановлених ними обставин щодо розташування місця зіткнення, взаємного положення транспортних засобів та технічної можливості водіїв запобігти ДТП.

При оцінці експертних висновків суд мав врахувати не лише обсяг поставлених перед експертом питань і факт використання комп`ютерного моделювання, а й вихідні дані, покладені в основу відповідного дослідження, спосіб їх отримання, узгодженість результатів моделювання з іншими об`єктивними доказами та можливість існування інших варіантів розвитку ДТП.

Натомість суд фактично визнав доведеною вихідну умову моделювання лише тому, що змодельований рух транспортних засобів узгоджувався з їх кінцевим положенням, не навівши достатніх мотивів, чому саме така вихідна умова має вважатися встановленою фактичною обставиною, а інші варіанти розвитку події, досліджені попередніми експертами, підлягають виключенню.

За таких обставин висновок судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 26187/20-52/4940/21-52 підлягає оцінці лише у сукупності з іншими доказами та не може мати наперед установленої сили. Його висновки щодо місця первинного контакту, механізму ДТП, відсутності технічної можливості у водія автомобіля Volkswagen уникнути зіткнення та відсутності причинного зв`язку між його діями і настанням наслідків не спростовують взаємоузгоджених висновків експертиз № 19/119/9-1/40е, № 19/119/9-1/58е та комплексної експертизи № 9022/13175, які ґрунтуються на первинній слідовій інформації, зафіксованій під час огляду місця події, взаємно підтверджують один одного та узгоджуються з іншими доказами кримінального провадження.

Відтак суд першої інстанції, поклавши саме цей висновок в основу встановлення обставин ДТП та одночасно відкинувши попередні експертні висновки без належного обґрунтування причин такого відхилення, дійшов неправильного рішення щодо механізму ДТП, місця первинного контакту транспортних засобів, технічної можливості водія автомобіля Volkswagen уникнути зіткнення та відсутності у його діях порушень вимог п. 1.2, 10.1 ПДР, згідно яких в Україні установлено правосторонній рух транспортних засобів; перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Оцінивши вказані докази відповідно ст. 94 КПК з точки зору їх належності, достовірності й допустимості, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, здійснивши апеляційний перегляд судового рішення в межах пред`явленого обвинувачення (ст. 337, 405 КПК) і апеляційної скарги (ст. 404 КПК), колегія суддів дійшла висновку про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення та кваліфікує його дії за ч. 3 ст. 286 КК як порушення правил безпеки дорожнього руху (п. 1.2, 10.1 ПДР) особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель двох осіб.

Відповідно п. 2-4 ч. 1 ст. 409 КПК, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності. Вирок та ухвала підлягають скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 411 КПК).

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є: незастосування закону, який не підлягав застосуванню; застосування закону, який не підлягав застосуванню.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 420 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_11 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.

Вирішуючи питання про призначення покарання, колегія суддів виходить із вимог ст. 50 і 65 КК, згідно яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а також відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Згідно ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

При визначенні виду і розміру покарання необхідно також враховувати й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», тобто коли призначене особі покарання є непропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12), а тому тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання. При цьому колегія суддів дотримується автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_11 покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, наслідки, що настали, особу винного, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем роботи та навчання, має на утриманні малолітню дитину, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, та вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією статті, строком п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік, що перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому, будь-яких законних підстав для призначення ОСОБА_11 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, а саме призначення йому основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 286 КК, або ж переходу до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції цієї норми закону, не встановлено, як і підстав для звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

Колегія суддів не погоджується з наявністю зазначених в обвинувальному акті обставин, що пом`якшують покарання, а саме щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, оскільки щире каяття як обставина, що пом`якшує покарання, передбачає не лише формальне ставлення особи до вчиненого, а насамперед дійсне та відверте визнання своєї вини, щирий жаль із приводу вчиненого, осуд власної поведінки, усвідомлення негативних наслідків кримінального правопорушення та прагнення усунути заподіяну шкоду чи виправити наслідки своїх дій. Такі обставини мають підтверджуватися матеріалами кримінального провадження

Разом із тим у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_11 вини у вчиненні інкримінованого правопорушення не визнав, що саме по собі виключає можливість визнання наявності щирого каяття як пом`якшуючої покарання обставини. Крім того, матеріали кримінального провадження не містять будь-яких даних про вчинення ним конкретних дій, спрямованих на усунення заподіяної шкоди, виправлення наслідків вчиненого.

Крім того, під активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам слідства і суду у встановленні істини у справі, з`ясуванні тих фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття кримінального правопорушення. Однак матеріали цього провадження не містять відомостей, що обвинувачений, займаючи активну позицію повідомив органам слідства інформацію, яка їм не була відома, чи подав нові докази, які мають значення для встановлення обставин справи.

Відповідно ч. 1 ст. 118 КПК, процесуальні витрати складаються, зокрема із: п. 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, а згідно з ч. 2 ст. 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

У цьому кримінальному провадженні процесуальні витрати, пов`язані із проведенням судової експертизи технічного стану транспортного засобу № 19/119/9-1/39е від 28.02.2019 у розмірі 1430 грн, судової експертизи технічного стану транспортного засобу № 19/119/9-1/38е від 27.02.2019 у розмірі 1430 грн, судової транспортно-трасологічної експертизи № 19/119/9-1/40е від 12.03.2019 у розмірі 2002 грн, судової автотехнічної експертизи № 19/119/9-1/58е від 26.03.2019 у розмірі 1716 грн, комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 9022/13175 від 21.06.2019 у розмірі 1716 грн, судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 26187/20-52/4940/21-52 від 09.02.2021 у розмірі 7354,80 грн, на загальну суму 21782,80 грн підлягають стягненню з обвинуваченого.

Відповідно ч. 4 ст. 174 КПК, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна, тому накладений ухвалою слідчого судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 28.01.2019 арешт підлягає скасуванню, а речові докази на підставі ст. 100 КПК: автомобіль Volkswagen – поверненню власнику ОСОБА_22 ; автомобіль ВАЗ, відеореєстратор «fantom», переднє ліве колесо автомобіля ВАЗ, належні ОСОБА_15 , – поверненню ОСОБА_23 .

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся. Запобіжний захід щодо ОСОБА_11 не застосовувався.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 420, п. 15 ст. 615 КПК України, –

ухвалила:

Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_7 та прокурора ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23.08.2023 стосовно ОСОБА_24 скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і ухвалити новий вирок.

ОСОБА_24 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком один рік.

Строк відбування основного покарання у виді позбавлення волі рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_25 на виконання вироку апеляційного суду.

Стягнути з ОСОБА_25 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів на загальну суму 21782,80 грн.

Накладений ухвалою слідчого судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 28.01.2019 арешт скасувати, а речові докази:

- автомобіль Volkswagen Transporter д. н. з. НОМЕР_1 – повернути власнику ОСОБА_22 ;

- автомобіль ВАЗ-2106 д. н. з. НОМЕР_2 , відеореєстратор «fantom», переднє ліве колесо автомобіля ВАЗ-2106 д. н. з. НОМЕР_2 , належні ОСОБА_15 , – повернути ОСОБА_23 .

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору і не пізніше наступного дня після його ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5